- Presiding judge (HACC AC): Bodnar S.B.
- Judge (HACC AC): Panaid I.V., Pankulych V.I.
- Secretary : Dubyna T.Yu.
- Lawyer : Sinichenka I.S.
- Prosecutor : Shkrum V.M.
Справа № 991/10566/20
Провадження №11-кп/991/83/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Боднара С.Б.
суддів Панаіда І.В., Панкулича В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Дубини Т.Ю.
обвинуваченого ОСОБА_1
захисника Сініченка І.С.
прокурора Шкрума В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Сініченка Ігоря Сергійовича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Шкрума Віталія Михайловича про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на тримання під вартою та звернення застави в дохід держави у кримінальному провадженні № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року, частково задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Шкрума В.М. та змінено застосований ухвалою Вищого антикорупційного суду від 31 серпня 2021 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді застави в сумі 681 000 гривень, на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 29 листопада 2021 року включно.
Звернуто в дохід держави та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України частину застави в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, внесену 07 серпня 2020 року заставодавцем ОСОБА_2 за обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно з ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 серпня 2020 року.
У іншій частині клопотання прокурора відмовлено.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_1 заставу у розмірі 325 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 737 750 (сімсот тридцять сім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень.
У разі внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_1 строком на два місяці наступні обов`язки:
1) прибувати до прокурора та суду за першим викликом;
2) не відлучатися із Харківської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якими особами з приводу обставин, викладених у обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, суду;
5) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим, зазначеними в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування;
6) здати на зберігання до відповідних органів Державної міграційної служби України паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, які надають право виїзду з України та в`їзду в Україну;
7) носити електронний засіб контролю.
Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено два місяці з моменту звільнення з-під варти внаслідок внесення застави.
Не погоджуючись з вказаним рішенням адвокат Сініченко І.С. звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою у зв`язку з чим підлягає скасуванню з підстав істотного порушення колегією суддів вимог кримінального процесуального закону. Так, сторона захисту зазначає, що суд незаконно утримує грошові кошти заставодавця, оскільки змінюючи застосований до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави в сумі 681 000 грн. на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд фактично застосував до обвинуваченого два запобіжних заходи. На їхню думку, враховуючи, що КПК України не передбачає можливості одночасного застосування двох різних запобіжних заходів відносно однієї особи в одному кримінальному провадженні, з моменту зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді застави на тримання під вартою, запобіжний захід у вигляді застави втратив дію, а заставодавець фактично отримав право на повернення внесених грошових коштів. У той же час захист зазначає, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 31 серпня 2021 року в частині суми застави, а також ухвала від 09 вересня 2021 року не набрали законної сили так як захисник звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу від 09 вересня 2021 року, а тому обвинувачений не міг внести заставу. Крім того вважають, що суд незаконно звернув в дохід держави заставу в розмірі 100 000 грн., так як раніше вже притягував обвинуваченого до відповідальності за ці запізнення. Однак, відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. На їхню думку, в матеріалах клопотання відсутні докази того, що існують обставини, які є виключними підставами для визначення суддею застави саме в розмірі 325 розмірів прожиткового мінімумів для працездатних осіб. Ні в клопотанні, ні в судовому засіданні не було встановлено, що саме такий розмір застави здатний забезпечити покладені на обвинуваченого обов`язки.
В судове засідання з`явились прокурор Шкрум В.М., захисник Сініченко І.С., а також обвинувачений ОСОБА_1 у режимі відеоконференції.
Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її в повному обсязі, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, у провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 29 вересня 2021 року прокурор першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Шкрум В.М. звернувся до суду з клопотанням про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів та звернення в дохід держави внесеної за обвинуваченого заставодавцем ОСОБА_2 застави в сумі 510 600 гривень.
Згідно вказаного клопотання прокурора, 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 затримано працівниками Національного антикорупційного бюро України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 серпня 2020 року відносно підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з одночасним визначенням застави у розмірі 630 600 гривень та покладенням, у випадку внесення застави, обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
10 серпня 2020 року у зв`язку із внесенням застави ОСОБА_1 звільнено з-під варти. Після чого, строк дії покладених на нього процесуальних обов`язків неодноразово продовжувався судом, в останнє до 25 серпня 2021 року.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2021 року на обвинуваченого ОСОБА_1 накладено грошове стягнення в сумі 4 540 гривень, оскільки останній без поважних причин не з`явився у призначені судові засідання, чим порушив покладений на нього процесуальний обов`язок. Крім того, 07 липня 2021 року Вищим антикорупційним судом звернено в дохід держави частину внесеної за обвинуваченого застави в розмірі 120 000 гривень, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 не виконав покладені на нього процесуальні обов`язки.
В подальшому, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 31 серпня 2021 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09 вересня 2021 року) обвинуваченому ОСОБА_1 змінено застосований відносно нього запобіжний захід на заставу в сумі 681 000 гривень та покладено строком на 2 місяці наступні обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першим викликом; не відлучатися із Харківської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування з будь-якими особами з приводу обставин, викладених у обвинувальному акті у цьому кримінальному провадженні, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, суду; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим, зазначеними в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування; носити електронний засіб контролю. Крім того, обвинуваченому роз`яснено, що не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави він зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. Якщо обвинувачений порушить покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Однак, обвинувачений ОСОБА_1 протягом п`яти днів не вніс на відповідний рахунок заставу у визначеному судом розмірі та відмовився носити електронний засіб контролю. Так, прокурор стверджує, що 14 та 17 вересня 2021 року працівниками Чугуївського РУП ГУ НП у Харківській області вживались заходи, спрямовані на встановлення обвинуваченому ОСОБА_1 електронного засобу контролю, проте, останній відмовився його носити, у зв`язку з чим ухвалу суду від 31 липня 2021 року в цій частині виконати не вдалось. На його думку, відмова від носіння електронного засобу контролю є невиконанням обвинуваченим покладених на нього обов`язків.
У той же час, прокурор зазначив про існування у даному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та суду; незаконного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
На підставі викладеного, прокурор просив суд змінити застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_1 вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був ним порушений. Прокурор також просив суд звернути в дохід держави заставу в сумі 510 600 гривень, внесену за обвинуваченого заставодавцем ОСОБА_2 , оскільки обвинувачений ОСОБА_1 порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року зазначене клопотання прокурора задоволено частково. Згідно вказаної ухвали судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 посилаючись на непередбачену законом підставу (оскарження ухвали про виправлення описки), яка жодним чином не стосується питань пов`язаних із його обов`язком носити електронний засіб контролю, відмовився носити останній, що очевидно є невиконанням обов`язку, покладеного судом на нього при обранні запобіжного заходу. Крім того, станом на день розгляду клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, обвинувачений не вніс заставу у розмірі, визначеному судом. На думку суду, оскарження обвинуваченим ухвали про виправлення описки жодним чином не перешкоджало внесенню застави, адже із ухвали від 31 серпня 2021 року, яка не підлягає оскарженню, чітко вбачається розмір застави визначений судом. З огляду на викладені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що належною реакцією на порушення обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків буде звернення в дохід держави частини сплаченої за нього застави у розмірі 100 000 гривень. Разом з тим, зважаючи на усі обставини цього кримінального провадження суд дійшов переконання, що прокурор довів наявність достатніх підстав вважати, що у даному провадженні існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_1 ймовірно може: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. А тому, застосування щодо ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання реалізації ним встановлених ризиків. У той же час суд дійшов висновку, що обвинуваченому все ж таки варто визначити розмір застави незважаючи на те, що ОСОБА_1 раніше порушив умови застосованого щодо нього запобіжного заходу у вигляді застави.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та звертає увагу, що доводи сторони захисту наведені у поданій апеляційній скарзі є аналогічними твердженням, викладеним ними у ході розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків апеляційна скарга сторони захисту не містить.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Частинами 1, 2 ст. 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, переглядаючи ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року колегія суддів не перевіряє обставини, які стали підставою для звернення судом в дохід держави застави в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, внесеної 07 серпня 2020 року заставодавцем ОСОБА_2 за обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки ухвала суду про звернення в дохід держави частини внесеної за обвинуваченого застави є судовим рішенням, можливість оскарження якого в апеляційному порядку кримінальним процесуальним законом не передбачена.
За таких обставин колегія суддів не надає оцінки доводам сторони захисту стосовно незаконності стягнення судом в дохід держави частини внесеної за обвинуваченого застави в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень та твердженням щодо належного виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків і відсутності у останнього, до внесення застави, обов`язку носити електронний засіб контролю.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, серед іншого, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення.
При цьому, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення ЄСПЛ «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Як вже було встановлено, заходи забезпечення кримінального провадження під час судового провадження застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених розділом IV КПК України (судове провадження у першій інстанції). Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Водночас слід зауважити, що під час судового провадження у суді першої інстанції застосовується стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Так, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства»).
Таким чином, обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише у тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Однак, висновку про доведеність або недоведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення суд доходить лише за результатом розгляду обвинувачення по суті. Відтак, на даній стадії суд не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні злочину. Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості (рішення ЄСПЛ у справах «Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п. 88 та «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п. 66).
За таких обставин можна дійти висновку, що розглядаючи клопотання про зміну запобіжного заходу під час судового провадження суд не встановлює наявність чи відсутність обґрунтованої підозри щодо вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, оскільки такий стандарт доказування не застосовується на даній стадії провадження.
Більше того, докази на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень надаються стороною обвинувачення до суду та, відповідно, оцінюються судом лише на стадії дослідження доказів, що також позбавляє суд навіть теоретичної можливості встановити обґрунтованість підозри на даній стадії провадження.
Вирішуючи питання щодо наявності у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження (наявність або відсутність спроб ухилятися від правоохоронних органів чи суду).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, дійшов обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_1 може переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; суд встановив, що такі доводи є обґрунтованими, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, в тому числі про його сімейний та майновий стан, стан здоров`я, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України. Відповідно до ст. 12 КК України злочин передбачений ч. 4 ст. 190 КК України є особливо тяжким правопорушенням, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна.
Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Колегія суддів погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того слід врахувати, що станом на момент розгляду клопотання прокурора обвинувачений ОСОБА_1 володів паспортом громадянина України для виїзду за кордон, а протягом 2016-2020 років неодноразово виїжджав за кордон, що свідчить про наявність у нього можливості безперешкодно й швидко залишити територію України.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Харківенергомонтаж-2021», ТОВ «Харківенергозбуд-2021» та ТОВ «Харківтеплозбуд», а тому, як керівник вказаних суб`єктів господарювання, може розпоряджатися їхнім майном та коштами, що дає обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений може використати зазначені кошти для переховування від суду упродовж тривалого часу. Колегія суддів погоджується, що перебування цих підприємств на стадії ліквідації не спростовує зазначених висновків суду, оскільки не позбавляє обвинуваченого можливості використати ресурси зазначених суб`єктів господарювання з метою переховування.
На думку колегії суддів, реальна можливість вільної зміни ОСОБА_1 свого місця перебування підвищує ймовірність його переховування від суду, а у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність такого ризику. Наведені вище обставини дають достатні підстави для висновку про існування ризику втечі обвинуваченого ОСОБА_1 з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Водночас колегія суддів погоджується, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що ризик впливу на свідків та потерпілого у даному провадженні обумовлюється також можливим авторитетом обвинуваченого для інших осіб, оскільки отримані ним під час праці в АТ «Харківобленерго» та Харківській ОДА дружні, приятельські стосунки або відносини, які випливають із почуття поваги та авторитету, мають зазвичай тривалий характер і формують сталі соціальні зв`язки. А тому, використовуючи свої зв`язки, здобуті під час роботи в АТ «Харківобленерго» та на керівних посадах в Харківській ОДА, обвинувачений може особисто чи опосередковано впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, зокрема, потерпілого ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з метою зміни ними показань для уникнення кримінальної відповідальності. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування ризику впливу на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні.
Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду про існування ризику перешкоджання ОСОБА_1 кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, шляхом неприбуття за викликом до суду, оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 неодноразово допускав неявки в судові засідання, а саме: 01 березня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 25 травня 2021 року, 23 червня 2021 року без поважних причин, завчасно не повідомляв про неможливість прибуття до суду, що є порушенням обов`язків, встановлених п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України та обов`язків, покладених на обвинуваченого судом. Сторона захисту в ході апеляційного розгляду зазначених обставин не заперечувала. Відтак, колегія суддів погоджується, що неодноразове неприбуття обвинуваченого без поважних причин у судове засідання є перешкоджанням кримінальному провадженню, оскільки унеможливлює здійснення судового розгляду та призводить до відкладення судових засідань і, як наслідок, невиправданого затягування судового провадження. Зазначені обставини дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений й в подальшому може без поважних причин не з`являтись у призначені судові засідання, що неодмінно буде перешкоджати судовому розгляду з огляду на обов`язкову участь обвинуваченого у його проведенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Так, судом першої інстанції в ході розгляду клопотання прокурора про зміну обвинуваченому застосованого відносно нього запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою встановлено, що станом на момент розгляду клопотання прокурора обвинувачений не вніс заставу у визначеному судом розмірі. У той же час, обвинувачений та його захисник в ході апеляційного розгляду підтвердили зазначені обставини додатково пояснивши, що не могли внести визначену судом заставу, оскільки вважають, що ухвала Вищого антикорупційного суду від 31 серпня 2021 року, в частині суми застави, а також ухвала суду від 09 вересня 2021 року не набрали законної сили так як захисник подав апеляційну скаргу на ухвалу від 09 вересня 2021 року. Однак, колегія суддів вважає такі доводи сторони захисту безпідставними, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскарження обвинуваченим ухвали про виправлення описки жодним чином не перешкоджало йому внести заставу, оскільки з ухвали суду від 31 серпня 2021 року, яка не підлягає оскарженню, чітко вбачається розмір застави визначений судом.
Відтак, приймаючи до уваги вищенаведені ризики, які суд визнав обґрунтованими, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , а також невнесення обвинуваченим протягом встановленого законом строку визначеного судом розміру застави, колегія суддів доходить висновку, що зазначені обставини виключають об`єктивну можливість застосування до обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу.
Колегія суддів погоджується, що застосування до обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Водночас, ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання обвинуваченому розміру застави, який перевищував його наявні активи та поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, шкоду, завдану кримінальним правопорушенням та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Визначаючи альтернативний запобіжний захід у вигляді застави судом було враховано відомості про майновий стан ОСОБА_1 , а також суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується. А тому, з урахуванням майнового та соціального стану ОСОБА_1 , доведених у судовому засіданні ризиків, а також попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого, застава у розмірі 325 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 737 750 (сімсот тридцять сім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.
Під час апеляційного розгляду колегія суддів враховує вимоги п.п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд також враховує той факт, що вчинене кримінальне правопорушення має високий ступінь суспільної небезпеки, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Надані із клопотанням про зміну запобіжного заходу матеріали доводять наявність правових підстав для зміни застосованого стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси обвинуваченого з метою забезпечення кримінального провадження.
У той же час, колегія суддів відхиляє твердження сторони захисту, що змінюючи застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд фактично застосував до обвинуваченого два запобіжних заходи, оскільки такі доводи захисту ґрунтуються виключно на особистому розумінні та тлумаченні обвинуваченим і його захисником оскаржуваної ухвали суду. Так, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року обвинуваченому ОСОБА_1 було змінено застосований відносно нього запобіжний захід у вигляді застави в сумі 681 000 гривень на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Тобто, судом першої інстанції було застосовано відносно обвинуваченого лише один запобіжний захід, оскільки з моменту постановлення зазначеної ухвали запобіжний захід у вигляді застави припинив свою дію. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити, що за викладених обставин заставодавець має право звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про повернення внесеної ним суми застави, яка не була звернена судом в дохід держави.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, зазначені адвокатом у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Істотних порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак вважає постановлене рішення законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 жовтня 2021 року про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді застави на тримання під вартою та звернення застави в дохід держави у кримінальному провадженні № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката Сініченка Ігоря Сергійовича - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: С.Б. Боднар
Судді: І.В. Панаід
В.І. Панкулич