- Presiding judge (HACC AC) : Bodnar S.B.
- Judge (HACC AC) : Panaid I.V., Pankulych V.I.
- Secretary : Dubyna T.Yu.
- Lawyer : Hontar O.M.
- Prosecutor : Shkrum V.M.
Справа № 991/10566/20
Провадження №11-кп/991/96/21
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Боднара С.Б.
суддів Панаіда І.В., Панкулича В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Дубини Т.Ю.
обвинуваченого ОСОБА_1
захисника Гонтаря О.М.
прокурора Шкрума В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника Гонтаря Олега Миколайовича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2021 року, якою задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Шкрума Віталія Михайловича про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України, в межах кримінального провадження № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Вищого антикорупційного судувід 17 листопада 2021 року задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Шкрума В.М. та продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 15 січня 2022 року включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_1 заставу у розмірі 325 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 737 750 (сімсот тридцять сім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень та встановлено, що у разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Покладено на обвинуваченого, у разі внесення застави, такі обов`язки:
1) прибувати до прокурора та суду за першим викликом;
2) не відлучатися із Харківської області без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) утримуватися від спілкування з будь-якими особами з приводу обставин, викладених у обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, суду;
5) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим, зазначеними в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування;
6) здати на зберігання до відповідних органів Державної міграційної служби України паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, які надають право виїзду з України та в`їзду в Україну;
7) носити електронний засіб контролю.
Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено два місяці з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави.
Не погоджуючись з вказаним рішенням адвокат Гонтарь О.М. звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2021 року та постановити нову, якою обрати ОСОБА_1 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Так, сторона захисту зазначає, що подальше перебування обвинуваченого під вартою фактично створюватиме умови для відбування ним покарання за відсутності обвинувального вироку суду, що в свою чергу може призвести до порушення принципу верховенства права та конституційного права ОСОБА_1 на свободу та особисту недоторканність, не відповідатиме принципу презумпції невинуватості та буде суперечити принципам, визначеним ст. ст. 3, 5, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема й принципу поваги до його людської гідності.
Крім того захист стверджує, що прокурором в ході розгляду поданого клопотання не було доведено необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На їхню думку, заявлені прокурором в обґрунтування поданого клопотання ризики, як і зазначені на їх підтвердження обставини, вже слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу, а тому не можуть бути підставою для його продовження, враховуючи, що будь-яких нових ризиків, по відношенню до тих з урахуванням яких обирався запобіжний захід, прокурором у клопотанні не наведено. Однак, як стверджує сторона захисту, судом першої інстанції не взято до уваги, що прокурором у клопотанні не наведено будь-яких нових обставин, які б вказували, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, а тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню. У той же час захист зазначає, що ОСОБА_1 інкримінуються замахи на вчинення кримінальних правопорушень, що в свою чергу вказує на нетотожність по ступеню загрози ризиків під час розгляду справ про вчинені закінчені злочини. Не зважаючи на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, проте такий злочин не відноситься до категорії корупційних правопорушень, що в свою чергу вказує на можливість застосування (у разі визнання обвинуваченого винуватим) механізмів, передбачених розділом ХІІ Загальної частини КК України у повному обсязі. Захист також зазначає, що прокурором не надано будь-яких доказів, які б вказували, що інший запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Таким чином, на їхню думку, прокурором не доведено доцільності тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, у зв`язку з чим суд першої інстанції помилково прийняв рішення про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не застосувавши відносно ньогобільш м`який запобіжний захід.
В судове засідання з`явились обвинувачений ОСОБА_1 , його захисник Гонтарь О.М. та прокурор Шкрум В.М.
Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її в повному обсязі, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали оскарження ухвали та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, у провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України.
В межах даного кримінального провадження, ухвалою Вищого антикорупційного судувід 01 жовтня 2021 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного судувід 12 жовтня 2021 року, застосований стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави в сумі 681 000 гривень змінено на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 29 листопада 2021 року включно, та звернуто в дохід держави частину застави в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень. У той же час, судом визначено обвинуваченому заставу у розмірі 325 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 737 750 (сімсот тридцять сім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень та покладено на нього строком на два місяці, у разі внесення застави, обов`язки: прибувати до прокурора та суду за першим викликом; не відлучатися із Харківської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування з будь-якими особами з приводу обставин, викладених у обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року, окрім своїх захисників, слідчих, детективів, прокурорів, суду; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим, зазначеними в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування; здати на зберігання до відповідних органів Державної міграційної служби України паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, які надають право виїзду з України та в`їзду в Україну; носити електронний засіб контролю.
В подальшому, 15 листопада 2021 року прокурор першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Шкрум В.М. звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 . Підставою для подачі вказаного клопотання стало існування у даному провадженні ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на теперішній час не зменшилися та продовжують існувати, зокрема, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та потерпілогоу цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. З цих підстав сторона обвинувачення вважала за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 застосований відносно нього запобіжний захід строком на 60 днів та не вбачала підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2021 року зазначене клопотання прокурора задоволено. Згідно вказаної ухвали, суд першої інстанції зважаючи на усі обставини цього кримінального провадження дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що у даному провадженні продовжують існувати ризики того, що обвинувачений ОСОБА_1 ймовірно може: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Тобто суд вважає доведеним, що заявлені прокурором під час застосування обвинуваченому запобіжного заходу ризики не зменшилися та продовжуються існувати. За викладених обставин суд також переконаний, що застосування щодо ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання реалізації ним встановлених ризиків.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та звертає увагу, що доводи сторони захисту наведені у поданій апеляційній скарзі є аналогічними твердженням, викладеним ними у ході розгляду клопотання прокурора судом першої інстанції. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків апеляційна скарга сторони захисту не містить.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Частинами 1, 2 ст. 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У відповідності до змісту ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно бути розглянуте згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 199 КПК України).
Тобто, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання особи під вартою суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків. У той же час, розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу під час судового провадження суд не встановлює наявність чи відсутність обґрунтованої підозри щодо вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, оскільки такий стандарт доказування не застосовується на даній стадії провадження.
Вирішуючи питання щодо наявності у даному провадженні передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків колегія суддів виходить з того, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд першої інстанції оцінивши вірогідність такої поведінки дійшов обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого. Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_1 може переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; суд встановив, що такі доводи є обґрунтованими, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, в тому числі про його сімейний та майновий стан, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що стороною обвинувачення доведено наявність у даному провадженні ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 369 КК України. Відповідно до ст. 12 КК України злочин передбачений ч. 4 ст. 190 КК України є особливо тяжким правопорушенням, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна. У той же час, злочин передбачений ч. 1 ст. 369 КК України є нетяжким корупційним правопорушенням,санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 4 років. Відтак, у разі визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень суд, в силу закону, буде позбавлений можливості звільнити його від покарання з випробуванням, оскільки при призначені особі покарання за корупційний і некорупційний злочин суд не може звільнити таку особу від покарання з випробуванням чи призначити більш м`яке покарання, ніж передбачено законом. Така позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Касаційного кримінального суду від 27 вересня 2021 рокуу справі № 234/1940/20. А тому, доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо можливості застосування відносно ОСОБА_1 (у разі визнання його винуватим) механізмів, передбачених розділом ХІІ Загальної частини КК України є безпідставними та спростовуються наведеними обставинами.
Колегія суддів погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Разом з тим, тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про продовження існування у даному провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
Зокрема, слід також врахувати, що обвинувачений ОСОБА_1 й надалі володіє паспортом громадянина України для виїзду за кордон, а протягом 2016-2020 років неодноразово виїжджав за кордон, що свідчить про наявність у нього можливості безперешкодно й швидко залишити територію України у разі звільнення останнього з-під варти.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Харківенергомонтаж-2021», ТОВ «Харківенергозбуд-2021» та ТОВ «Харківтеплозбуд», а тому, як керівник вказаних суб`єктів господарювання, може розпоряджатися їхнім майном та коштами, що дає обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений може використати зазначені кошти для переховування від суду упродовж тривалого часу. Колегія суддів погоджується, що перебування цих підприємств на стадії ліквідації не спростовує зазначених висновків суду, оскільки не позбавляє обвинуваченого можливості використати ресурси зазначених суб`єктів господарювання з метою переховування.
На думку колегії суддів, реальна можливість вільної зміни ОСОБА_1 свого місця перебування підвищує ймовірність його переховування від суду, а у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність такого ризику. Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати, що ризик втечі обвинуваченого ОСОБА_1 з метою переховування від суду продовжує існувати.
У той же час колегія суддів погоджується, що для вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу немає значення стадія вчинення підозрюваним інкримінованих кримінальних правопорушень, натомість такі обставини враховуються судом при призначенні покарання, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Однак суд враховує, що ризик втечі зменшується зі збігом часу проведеного особою під вартою (рішення ЄСПЛ у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) від 27 червня 1968 року, пункт 10, Серія A).
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілого слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. При цьому, колегія суддів погоджується, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків та потерпілого лише актуалізується, оскільки у результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченому стає відомо про всіх осіб, які допитувалися у даному кримінальному провадженні, та зміст наданих ними показань.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що ризик впливу на свідків та потерпілого у даному провадженні обумовлюється також можливим авторитетом обвинуваченого для інших осіб, оскільки отримані ним під час праці в АТ «Харківобленерго» та Харківській ОДА дружні, приятельські стосунки або відносини, які випливають із почуття поваги та авторитету, мають зазвичай тривалий характер і формують сталі соціальні зв`язки. А тому, використовуючи свої зв`язки, здобуті під час роботи в АТ «Харківобленерго» та на керівних посадах в Харківській ОДА, обвинувачений може особисто чи опосередковано впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, зокрема, потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з метою зміни ними показань для уникнення кримінальної відповідальності. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ризик впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого у даному кримінальному провадженні не зменшився.
Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду про продовження існування ризику перешкоджання ОСОБА_1 кримінальному провадженню іншим чином, зокрема, шляхом неприбуття за викликом до суду, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 неодноразово допускав неявки в судові засідання, а саме: 01 березня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 25 травня 2021 року, 23 червня 2021 року без поважних причин, завчасно не повідомляв про неможливість прибуття до суду, що є порушенням обов`язків, встановлених п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України та обов`язків, покладених на обвинуваченого судом. Відтак, колегія суддів погоджується, що неодноразове неприбуття обвинуваченого без поважних причин у судове засідання є перешкоджанням кримінальному провадженню, оскільки унеможливлює здійснення судового розгляду та призводить до відкладення судових засідань і, як наслідок, невиправданого затягування судового провадження. Зазначені обставини дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений у разі його звільнення з-під варти й в подальшому може без поважних причин не з`являтись у призначені судові засідання, що неодмінно буде перешкоджати судовому розгляду з огляду на обов`язкову участь обвинуваченого у його проведенні.
Встановлюючи наявність такого ризику колегія суддів також бере до уваги й надану стороною захисту на його спростування копію квитанції від 24 листопада 2021 року, згідно якої обвинувачений сплатив застосоване відносно нього ухвалою Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2021 року грошове стягнення у сумі 4 540 гривень. У той же час, в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснив, що не сплачував вказаного стягнення до 24 листопада 2021 року, оскільки на його думку, зазначене рішення суду мало виконуватись автоматично, шляхом стягнення зазначених коштів із суми внесеної за нього застави. Проте, колегія суддів вважає такі доводи обвинуваченого надуманими, враховуючи, що ОСОБА_1 на момент постановлення зазначеної ухвали мав захисника, з клопотанням про роз`яснення вказаного рішення до суду не звертався, а після його проголошення підтвердив, що йому зрозуміла суть вказаного рішення. Крім того слід також врахувати, що на момент розгляду судом першої інстанції клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинувачений вказаного стягнення не сплатив, хоча мав для цього можливості, а тому суд обґрунтовано врахував на підтвердження існування вказаного ризику, що ОСОБА_1 без поважних причин тривалий час не виконував рішення суду, що набрало законної сили.
Відхиляє колегія суддів й доводи захисту стосовно неправильного сприйняття обвинуваченим ухвали суду від 31 серпня 2021 рокущодо застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді застави. Так захист стверджує, що обвинувачений не вніс заставу у визначеному судом розмірі, оскільки вважав, що вказане рішення суду набирає законної сили лише після перегляду в апеляційному порядку ухвали Вищого антикорупційного суду від 09 вересня 2021 року про виправлення описки в ухвалі від 31 серпня 2021 року. Однак, колегія суддів вважає такі доводи сторони захисту безпідставними, оскільки оскарження обвинуваченим ухвали про виправлення описки жодним чином не перешкоджало йому внести заставу у визначеному судом розмірі, а з ухвали суду від 31 серпня 2021 року чітко вбачався розмір такої застави. Більше того, з вказаного рішення також вбачається, що воно набирає законної сили з моменту проголошення та окремому оскарженню не підлягає, про що обвинуваченому також мав додатково повідомити його захисник.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Приймаючи до уваги вищенаведені ризики, які не зменшились та продовжують існувати, тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , а також невнесення обвинуваченим протягом встановленого законом строку застави у визначеному судом розмірі, колегія суддів доходить висновку, що зазначені обставини виключають об`єктивну можливість застосування до обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу. Так, колегія суддів погоджується, що застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Метою застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а не відбування особою покарання. Відтак, твердження захисту про те, що подальше перебування ОСОБА_1 під вартою фактично означатиме відбування ним покарання за відсутності обвинувального вироку суду є безпідставними. Така позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у рішенні від 08 липня 2003 року у справі № 1-23/2003.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора зазначені адвокатом у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Водночас, ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання обвинуваченому розміру застави, який перевищував його наявні активи та поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, шкоду, завдану кримінальним правопорушенням та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Визначаючи альтернативний запобіжний захід у вигляді застави судом було враховано відомості про сімейний та майновий стан ОСОБА_1 , а також суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується. А тому, з урахуванням майнового та соціального стану ОСОБА_1 , доведених у судовому засіданні ризиків, а також попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого, застава у розмірі 325 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 737 750 (сімсот тридцять сім тисяч сімсот п`ятдесят) гривень є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.
Під час апеляційного розгляду колегія суддів враховує вимоги п.п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд також враховує той факт, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , мають високий ступінь суспільної небезпеки, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Надані із клопотанням прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу матеріали доводять наявність правових підстав для продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, а також того, що на цьому етапі потреби кримінального провадження виправдовують таке втручання у права та інтереси обвинуваченого.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак вважає постановлене рішення законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 176-178, 182, 183, 193, 194, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2021 рокупро продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 52020000000000450 від 17 липня 2020 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Гонтаря Олега Миколайовича - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: С.Б. Боднар
Судді: І.В. Панаід
В.І. Панкулич