Document No. 101935525

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 991/4989/21

провадження № 51-4435впс21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Фоміна С.Б.,

суддів Булейко О.Л., Іваненка І.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Письменної Н.Д.,

захисника Кушкової Н. М.,

представників потерпілого Будника К. А., Родіної Т. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника Кушкової Наталії Миколаївни, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про направлення матеріалів кримінального провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52018000000000547 від 12 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК), ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 209 КК, з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів,

встановив:

До Верховного Суду у порядку статті 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) надійшло клопотання захисника Кушкової Наталії Миколаївни, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про направлення матеріалів кримінального провадження № 52018000000000547 від 12 серпня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 209 КК, з Вищого антикорупційного суду до Миколаївського районного суду Львівської області.

На обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що кримінальне провадження є непідсудним Вищому антикорупційному суду, оскільки жодна з умов, передбачена пунктами 1-3 частини 5 статті 216 КПК, у ньому відсутня. Так, обвинувачені не належить до кола осіб визначених пунктом 1 частини 5 статті 216 КПК. Крім того, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 216 КПК, у статутному капіталі юридичних осіб, де працювали обвинувачені, відсутня частка державної або комунальної власності, яка перевищує 50 відсотків. А також, відповідно до пункту 3 частини 5 статті 216 КПК, обвинуваченим не інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 369 та частиною 1 статті 369-2 КК.

Захисник Кушкова Н.М. зазначає, що в абзаці 2 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК передбачено підстави для визначення прокурором підслідності, проте відсутні умови для визначення підсудності.

Крім того, на думку захисника, відповідно до обвинувального акту місцем вчинення останнього за часом кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 209 КК, яке є і більш тяжким, вказано: вул. Грушевського, 73, м. Новий Розділ, Львівська обл., що відноситься до територіальної юрисдикції Миколаївського районного суду Львівської області. Тому саме цим судом має здійснюватися розгляд даного кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника яка підтримала подане нею клопотання, та представників потерпілого, які заперечували проти його задоволення, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, зазначені у клопотанні, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини 3 статті 34 КПК питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляційної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду за поданням суду апеляційної інстанції або за клопотанням сторін чи потерпілого не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.

Питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала (абзац 2 частини 3 статті 34 КПК).

Як убачається з наданих матеріалів, у провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до ЄРДР за № 52018000000000547 від 12 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 серпня 2021 року відмовлено у задоволені клопотання захисника Руденко С. О., який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 про направлення матеріалів даного кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду з мотивів необґрунтованості доводів сторони захисту і підсудністю провадження Вищому антикорупційному суду.

Колегія суддів, розглядаючи доводи захисника, звертає увагу на те, що направлення кримінального провадження, яке згідно з пунктом 20-2 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК надійшло до Вищого антикорупційного суду, з Вищого антикорупційного суду як суду першої інстанції до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів законодавцем віднесено виключно до повноважень Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Верховний Суд не наділений правом переглядати рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з точки зору законності.

Такий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово висловлював аналогічні позиції (див., наприклад, ухвали Верховного Суду від 03 жовтня (2 ухвали), 02 грудня 2019 року, 21 липня 2020 року у справах № 469/1409/15-к, 4910/16/19-к, 760/9481/17, 991/2605/20 відповідно).

Разом з тим, тлумачення Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду положень частини 5 статті 216 КПК, на думку колегії суддів, викликає обґрунтовані сумніви.

Суд з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої кожен учасник кримінального провадження має право принаймні бути почутим судом і отримати основані на Законі відповіді на свої доводи, вважає за необхідне окремо висловитися стосовно тлумачення положень частини 5 статті 216 КПК.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів ( далі - КРЕС) у висновку № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування права, за певних обставин суперечливі рішення національних судів… можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано у параграфі 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини («Альбу та інші проти Румунії (Albu and Others v.Romania)) КРЕС у згаданому висновку зазначає, що розв`язання суперечностей у судовій практиці є, у першу чергу, повноваженнями верховного суду. Верховний суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (пункт 20 Висновку).

КРЕС також вважає, що розбіжності судової практики на апеляційному рівні судової системи (в межах одного апеляційного суду або між різними апеляційними судами) найкраще вирішуються за можливості подати подальшу скаргу з відповідного правового питання до верховного суду (пункт 25 Висновку).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Процедура, передбачена статтею 34 КПК, є самостійним видом провадження і не передбачає реалізацію Верховним Судом повноважень як суду, який переглядає судові рішення у касаційному порядку без дослідження фактичних обставин, колегія суддів вважає за необхідне висловитися лише з приводу правильності тлумачення положень чинного КПК задля забезпечення єдності судової практики.

У розумінні статті 6 Конвенції, суд має бути обов`язково «встановлений законом» Цей вислів віддзеркалює принцип правової держави, невід`ємний для системи, запровадженої Конвенцією і Протоколами до неї загалом («Йоргіч проти Німеччини» (Jorgic v. Germany), § 64; «Річерт проти Польщі» (Richert v. Poland), § 41). Орган, не встановлений відповідно до волевиявлення законодавця, буде неодмінно позбавлений легітимності, яка є необхідною в демократичному суспільстві («Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), § 114; «Горгіладзе проти Грузії» (Gorgiladze v. Georgia), § 67; «Конталексіс проти Греції» (Kontalexis v. Greece), § 38).

Застосування принципу «суд, встановлений законом» «має на меті уникнути того, щоб організація судової системи… залишалась на розсуд виконавчої влади, і зробити так, щоб це питання регулював закон, ухвалений парламентом» («Річерт проти Польщі» (Richert v. Poland), § 42; «Коеме та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), § 98).

Недотримання судом положень внутрішнього права, пов`язаних із організацією і повноваженнями судових органів, зазвичай спричиняє порушення статті 6 Конвенції («Коеме та інші проти Бельгії» (Coeme and Others v. Belgium), § 98 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), § 114).

Редакція частини 5 статті 216 КПК, якою визначалася підслідність Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), впроваджена Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII, у підпункті «и» пункту 3 Прикінцевих положень якого зазначено, що після частини четвертоїстатті 216 доповнити новою частиною.

Первісно ця частина складалася з двох абзаців, перший з яких законодавчо визначав предметну, персональну та предметно-персональну підслідність НАБУ, другий - надавав прокурору, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться слідчими Національного антикорупційного бюро України, право своєю постановою віднести кримінальне провадження у кримінальних правопорушеннях, передбачених абзацом 1 частини 5 статті 216 КПК, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам (імперативна підслідність).

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції» від 25 квітня 2015 року № 198 VIII стаття 216 КПК була викладена у новій редакції. У результаті таких змін частина 5 цієї статті складалася з чотирьох абзаців. Її було доповнено абзацом, який встановлював підслідність за зв`язком кримінальних проваджень та абзацом, який визначав підслідність підрозділу внутрішнього контролю НАБУ.

Наступні та останні на теперішній час зміни до частини 5 статті 216 КПК відбулися у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рекомендацій Європейського Союзу з виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно уточнення підслідності органів досудового розслідування» від 10 листопада 2015 року № 771-VIII.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 цього Закону в абзаці 3 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК слова "кримінальних правопорушень" та "кримінальні правопорушення" замінено відповідно словами "злочинів" і "злочини".

Суд звертає увагу на те, що зміни до структури частини 5 статті 216 КПК накшталт «вважати абзац 2 частини 5 статті 216 КПК абзацом 2 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК» законодавцем не вносилися.

Отже, виходячи з тексту чинної редакції частини 5 статті 216 КПК, підстав вважати абзац 2 частини 5 статті 216 КПК абзацом 2 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК колегія суддів не убачає.

До такого висновку надає можливості дійти і використання логіко-граматичного та системного способів тлумачення цієї норми права.

Так, Український правопис, схвалений постановою Кабінету міністрів № 437 від 22 травня 2019 року, передбачає певну систему правил пунктуації (членування написаного тексту розділовими знаками), за допомогою яких позначають змістовний та інтонаційний поділ висловленої думки. Згідно з цими правилами перелік певних складових може відкриватися знаком пунктуації «:» і має бути поєднаний з узагальнюючим словом. Складові відокремлюються знаком пунктуації «;». Завершення вичерпного переліку складових закінчується знаком пунктуації «.».

Відповідно аналіз абзацу 1 частини 5 статті 216 КПК крізь призму правил Українського правопису дає підстави констатувати:

- перелік умов відкривається знаком пунктуації «:», поставленим після узагальнюючого слова «умов»;

- умова , визначена у пункті 1, завершується знаком пунктуації «;», що відповідно до встановлених правил Українського правопису означає продовження переліку;

- умова, визначена у пункті 2, завершується знаком пунктуації «;», що відповідно до встановлених правил Українського правопису означає продовження переліку;

- умова визначена у пункті 3, завершується знаком пунктуації «.», що відповідно до встановлених правил Українського правопису означає завершення речення, тобто завершення вичерпного переліку викладених умов, на які йде посилання у частині 1 статті 33-1 КПК.

Складові пункту 3 частини 5 статті 216 КПК, згідно з правилами юридичної техніки, мають змістовно корелювати один з одним, мати якусь об`єднуючу ознаку, як це має місце, наприклад, у нормативній конструкції пункту 1 цієї ж статті, де визначені суб`єкти, щодо яких досудове розслідування здійснюється детективами НАБУ. Вони мають різний правовий статус, їх перелік закріплений в різних абзацах пункту 1, між тим їх об`єднує те, що усі вони є фізичними особами, які здійснюють певні державницькі функції.

При співставленні пункту 3 частини 5 статті 216 КПК та наступного за ним абзацу такої кореляції не простежується. Більш того, абзац 1 та наступний за ним абзац частини 5 статті 216 КПК закріплюють різні за своєю природою види підслідності. І якщо предметна (родова), персональна та предметно-персональна підслідності взаємопов`язані між собою і є відносно сталими, то імперативна підслідність визначається шляхом реалізації наданих відповідному прокурору дискреційних повноважень.

Більш того, аналізуючи зміст абзацу, відповідно до вимог якого прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, які проводяться детективами Національного антикорупційного бюро України, своєю постановою може віднести кримінальне провадження у кримінальних правопорушеннях, передбачених абзацом першим цієї частини, до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, якщо відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам, і визначаючи його як абзац 2 пункту 3 частини 216 КПК, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду дійшла висновку про необхідну наявність лише двох складових для її застосування - існування постанови прокурора, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, про віднесення кримінальних проваджень, передбачених абзацом 1 частини 5 статті 216 КПК до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України, та встановлення факту, що відповідний злочин заподіяв або міг заподіяти тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам.

На думку колегії суддів таке тлумачення є сумнівним. Якщо вважати цей абзац абзацом 2 пункту 3 частини 5 статті 216 КПК, то слід визначати і третю обов`язкову складову, а саме: кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною 1 статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 частини 5 статті 216 КПК.

Однак, вочевидь, такий підхід буде позбавлений будь-якої логіки, не буде відповідати волі законодавця, який надав повноваження відповідним прокурорам визначати підслідність за НАБУ кримінальних проваджень, які за загальним правилом йому непідслідні, і призведе до унеможливлювання реалізації прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури повноважень щодо визначення імперативної підслідності.

Стосовно застосування положень пункту 20-2 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до зазначеного пункту підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції та слідчих суддів, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань:

1) з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду";

2) до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду", якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

З дня набрання чинності Законом України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду" у кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюється Національним антикорупційним бюро України або досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури… обвинувальні акти подаються в установленому порядку відповідно до Вищого антикорупційного суду.

Аналіз цих положень дає підстави вважати, що Перехідними положеннями не визначається підсудність Вищого антикорупційного суду. Законодавець не ототожнює підслідність НАБУ і підсудність Вищого антикорупційного суду. Проте, з огляду на останнє зазначене положення, усі без винятку кримінальні провадження, досудове розслідування яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України та закінчено прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури направляються до Вищого антикорупційного суду, який, у свою чергу, і має виключні повноваження направити кримінальне провадження до іншого суду у разі непідсудності йому цього провадження.

На погляд колегії суддів, зазначене є додатковою гарантією забезпечення незалежності Вищого антикорупційного суду, запровадженою законодавцем.

Щодо доводів захисника Кушкової Н. М., колегія суддів зазначає, що відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 34 КПК питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду є виключною прерогативою колегії у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Тому таке клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись статтею 34 КПК, Суд

постановив:

Клопотання захисника Кушкової Наталії Миколаївни, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 про направлення матеріалів кримінального провадження № 52018000000000547 від 12 червня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 209 КК, ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 366, частиною 3 статті 209 КК, з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

С.Б. ФомінО.Л. Булейко І.В. Іваненко