Document No. 102918231

справа № 991/7682/21

провадження № 11-кп/991/29/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

Іменем України

02 лютого 2022 року місто Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Чорна В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги представника Міністерства внутрішніх справ України Колганова Івана Володимировича на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 11.01.2022 р. про надання тимчасового доступу до речей і документів, -

ВСТАНОВИЛА:

01 лютого 2022 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку в той же день передано судді-доповідачу.

Оскаржуваною ухвалою Вищого антикорупційного суду від 11.01.2022 р. захиснику обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокату Денисенку Ю.О. надано тимчасовий доступ до інформації, яка перебуває у володінні Міністерства внутрішніх справ України , з можливістю виготовлення її копій, а саме, щодо фактів звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до відділів Національної поліції України із заявами про правопорушення.

В апеляційній скарзі представник Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду. Зазначає, що колегія суддів в порушення вимог, передбачених п. 2 ч. 5, ч. 6 ст. 163, п. 8 ч. 1 ст. 162 КПК України, надала адвокату Денисенку Ю.О. тимчасовий доступ до інформації, незважаючи на те, що останнім не доведено наявності підстав вважати, що запитувана ним інформація має суттєве значення для кримінального провадження, а також те, що остання не є конфіденційною інформацією, оскільки вона стосується не його клієнта - обвинуваченого ОСОБА_1 , а стосується персональних даних третіх осіб. Більше того, захисник не довів, що використав всі можливі засоби отримання необхідної йому інформації, а також не довів можливості використання як доказів відомостей, які містяться в цих речах і документах. Стверджує, що Міністерство внутрішніх справ України не є володільцем запитуваної інформації, оскільки остання перебуває у розпорядженні Національної поліції України .

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, представник Колганов І.В. посилається на положення п. 92 ст. 393 КПК України, якою передбачено право на апеляційне оскарження фізичної або юридичної особи - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду. Крім того, посилається на п. 3 ч. 1 ст. 392 КПК України, відповідно до якої в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, зокрема інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Надаючи оцінку доводам представника щодо наявності підстав для апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, суддя-доповідач зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, оскарження ухвал суду першої інстанції регламентовано Главою 31 КПК України. Перелік судових рішень, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, та які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, наведено в ст. 392 КПК України.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

У постановах від 17.10.2018 р. (справа № 646/5552/17) та від 28.02.2019 р. (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

Більше того, висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16cво1) про те, що суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за рішенням слідчого судді, суду належить керуватися загальними приписами кримінального провадження, визначеними ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7, п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України, стосується лише тих випадків, коли слідчий суддя, суд прийняв оскаржуване рішення, не передбачене КПК України, яке не узгоджується з його повноваженнями; у решті ж випадків апеляційний суд повинен керуватися положеннями ч. 4 ст. 399 КПК України.

У даному провадженні суд ухвалив рішення, прямо передбачене ст. 163 КПК України, а тому ухвала від 11.01.2022 р. не підлягає апеляційному оскарженню.

При прийнятті рішення суддя-доповідач враховує також позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення від 28.05.1985 р. у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 Рішення від 13.02.2001 р. у справі «Кромбах проти Франції»). У Рішенні Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 р. у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.

В даному випадку, обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи.

При прийнятті рішення суддя-доповідач також враховує, що чинним кримінальним процесуальним законом передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, постановлену на досудовому розслідуванні, лише у разі, якщо нею дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність (п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України).

Саме така позиція висловлена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 29.08.2019 р. у справі № 755/16816/17 (провадження № 51-9145км18), а саме, що особа, яка оскаржує в апеляційному порядку ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має довести, що ця ухвала є предметом апеляційного оскарження в значенні п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України, тобто на цій стадії необхідно довести прийнятність апеляційної скарги, тобто надати « prima facie » докази тим обставинам, які є суттєвими для вирішення того, чи може бути ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку.

У даному випадку оскаржувану ухвалу постановлено колегією суддів під час судового розгляду по суті кримінального провадження № 52016000000000073 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, а не слідчим суддею на стадії досудового розслідування. Більше того, документи, до яких надано тимчасовий доступ, не стосуються права на здійснення підприємницької діяльності або інших, за відсутності яких, зокрема, юридична особа матиме перешкоди у здійсненні своєї діяльності.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

З урахуванням викладеного, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника Колганова І.В. на ухвалу суду першої інстанції від 11.01.2022 р. слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника Міністерства внутрішніх справ України Колганова Івана Володимировича на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 11.01.2022 р. - відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя В.В. Чорна