Document No. 103048168

справа № 991/416/22

провадження №11-сс/991/82/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Боднара С.Б., Михайленка Д.Г.,

секретаря судового засідання Сердюк Ю.С.,

за участю підозрюваного ОСОБА_1 ,

захисника підозрюваного адвоката Моргуна С.О.,

прокурора Макара О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Моргуна Сергія Олександровича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26 травня 2021 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26 травня 2021 року за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.27, ч.4 ст.369, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК, ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК.

20 січня 2022 року до Вищого антикорупційного суду детективом НАБУ за погодженням прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) подано клопотання про арешт майна, вилученого 13 січня 2022 року при проведенні обшуку у службовому кабінеті НОМЕР_1 приміщення Національної академії прокуратури України (Тренінгового центру прокурорів), розташованого за адресою: м.Київ, вул. Юрія Іллєнка (Мельникова) 81Б, а саме - грошових коштів у розмірі 60 100 (шістдесят тисяч сто) доларів США, які належать підозрюваному ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2022 року вказане клопотання детектива задоволено, на вилучені грошові кошти накладено арешт, який мотивовано необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання у випадку визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК.

Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, постановленою з грубим порушенням процесуального законодавства, захисник підозрюваного ОСОБА_1 адвокат Моргун С.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою в задоволенні клопотання про накладення арешту відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник вказує на порушення детективом строку на звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт майна та невиконання ним ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2022 року, відповідно до якої у накладенні арешту на грошові кошти у розмірі 60 100 доларів США, що належать ОСОБА_1 відмовлено, а тому зазначені грошові кошти підлягали негайному та безумовному поверненню.

Також захисник зазначає про законність та прозорість походження цих грошових коштів, вважає їх вилучення при проведенні обшуку незаконним, оскільки вони безпосередньо не зазначені в ухвалі про дозвіл на обшук та не мають жодних ознак зв`язку з розслідуваним кримінальним правопорушенням, проведення обшуку у підозрюваного для мети виявлення і арешту майна є неприпустимим.

Крім того, захисник посилається на відсутність достатніх підстав вважати, що вилучені грошові кошти підлягатимуть конфіскації у зв`язку з призначенням такого покарання, адже суд може його і не призначати. Тому слідчим суддею не враховано розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. На підтвердження своєї позиції захисник наводить висновки Верховного Суду висвітлені у постанові від 28 квітня 2020 року у справі №133/2968/18, відповідно до яких при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Позиції учасників судового провадження.

Підозрюваний ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційні скаргу захисника без задоволення.

Мотиви суду.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

За положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч.10 ст.170 КПК).

Відповідно до вимог ч.2 ст.170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч.5 ст.170 КПК).

За вимогами п.3 ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Відповідні дані мають міститися у клопотанні слідчого (детектива), який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Крім того, для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з положеннями ст.ст.132, 173 КПК також повинен врахувати правову підставу для арешту майна, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

Так, з наданих суду матеріалів судового провадження вбачається, що наведені у клопотанні детектива підстави для застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею при розгляді клопотання належним чином перевірялись, при цьому у судовому засіданні заслухані доводи сторони обвинувачення, заперечення сторони захисту, досліджені письмові матеріали клопотання детектива та з`ясовані всі необхідні обставини, які повинні бути встановлені та враховані для прийняття законного та справедливого рішення.

З матеріалів апеляційної скарги вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26 травня 2021 року.

13 січня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2021 року (справа №991/8507/21) проведено обшук приміщення Національної академії прокуратури України (Тренінгового центру прокурорів), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка (Мельникова, 81Б), зокрема службового кабінету ОСОБА_1 , при проведенні вказаного обшуку відшукано та вилучено грошові кошти у розмірі 60 100 доларів США, що належать ОСОБА_1

19 січня 2022 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК, за вчинення якого КК встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

20 січня 2022 року детектив НАБУ звернулась до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, а саме вилучених при проведенні обшуку вищевказаних грошових коштів у розмірі 60 100 доларів США.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 , виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя дійшов висновків про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_1 до кримінального правопорушення, за викладених у клопотанні обставин, майно якого за вироком суду може бути конфісковано, наявність підстави вважати, що незастосування обмежень до користування на розпорядження таким майном може призвести до вжиття підозрюваним заходів для приховування готівкових грошових коштів, втрати та передачі третім особам з метою уникнення їх арешту та подальшої можливої конфіскації, а також існування обґрунтованої підозри вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення конфіскації, а тому арешт майна на даному етапі є цілком законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження.

Зазначені обставини покладені слідчим суддею в обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення клопотання детектива НАБУ про арешт майна, з яким погоджується колегія суддів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Щодо зазначених в апеляційній скарзі доводів порушення стороною обвинувачення встановленого КПК строку для звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, невиконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2022 року та обов`язку негайного повернення майна.

В оскаржуваній ухвалі вказано, що слідим суддею в ухвалі від 16 грудня 2021 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_1 , прямо надано дозвіл на відшукання та вилучення в тому числі і особистих грошових коштів, а тому доводи сторони захисту про порушення детективами вимог встановлених абз.2 ч.5 ст.171 КПК не заслуговують на увагу.

Натомість, колегія суддів вважає вказаний висновок помилковим та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів провадження, орган досудового розслідування дійсно не забезпечив подання у встановлений строк клопотання про арешт майна, тимчасово вилученого при проведенні обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_1 ..

Проте суд звертає увагу, що відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК (частина 1 статті 173 КПК).

Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна, перелічених в ч.2 ст.173 КПК, ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.

Отже, сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не є підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) «сили» в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

Суд також зазначає, що сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов`язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов`язку детально висвітлена в Постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №263/15845/2019.

Тобто, з одного боку порушення передбаченого частиною 5 статті 171 КПК строку є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (стаття 169 КПК «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна.

Така суперечність, на думку суду, має вирішується наступним чином.

Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування.

Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абзац 2 частини 5 статті 171 КПК) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що: законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись із належністю майна певній особі, правовими підставами та метою накладення арешту та підготувати відповідне мотивоване клопотання, з одного боку, та встановити такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду.

Таким чином, положення частини 5 статті 171 КПК у взаємозв`язку із положеннями частини 1 статті 169 КПК визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.

У той же час, вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Таким чином, норми КПК щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов`язку щодо негайного повернення майна його законному володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.

Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на думку суду, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (частина 4 статті 100 КПК), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов`язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав) тощо.

Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке правомірно, відповідно до ухвали слідчого судді про надання права на обшук, тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (пункт 3 частини 1 статті 169 КПК).

Підсумовуючи наведене, колегія зазначає, що вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Отже, помилковий висновок слідчого судді з цього питання щодо дотримання строку звернення з клопотанням, не вплинув на правомірність та обґрунтованість кінцевих висновків слідчого судді щодо наявності правових підстав для задоволення клопотання про арешт майна. Разом з цим зазначена в апеляційній скарзі вимога стосовно зобов`язання детектива повернути майно після ухвалення 20 січня 2022 року слідчим суддею рішення про відмову в задоволенні клопотання про арешт майна виходить за межі дослідження в цьому провадженні.

Щодо незаконності вилучення грошових коштів, які безпосередньо не зазначені в ухвалі про дозвіл на обшук.

Відповідно до ч.1 ст.167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді грошей, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (п.4 ч.2 ст.167 КПК).

Як вбачається з матеріалів провадження та встановлено слідчим суддею, відповідно до ухвали слідчого судді від 16 грудня 2021 року детективам НАБУ надано дозвіл на проведення обшуку в службовому кабінеті ОСОБА_1 за адресою: м. Київ, вул.Юрія Іллєнка (Мельникова) 81Б , з метою відшукання та вилучення в тому числі і особистих грошових коштів.

З матеріалів досудового розслідування вбачається, що передача предмету неправомірної вигоди відбувалась за обізнаності та сприяння в даному процесі ОСОБА_1 , а повернуті ОСОБА_2 грошові кошти не є зазделегіть ідентифікованими грошовими коштами (банкнотами), які 28 вересня 2021 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 .

З урахуванням зазначеного, вилучення детективами НАБУ грошових коштів, належних ОСОБА_1 здійснювалось безпосередньо на підставі ухвали слідчого судді від 16 грудня 2021 року та за наявності достатніх підстав вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є доходами від нього, в який їх було повністю або частково перетворено шляхом обміну банкнот.

За цих підстав доводи сторони захисту щодо незаконності вилучення грошових коштів при проведенні обшуку колегією суддів відхиляються.

Так само не заслуговують на увагу і доводи щодо відсутності правових підстав для накладення арешту на зазначені грошові кошти з огляду на їх належність підозрюваному та наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, а також інших обставин, врахованих слідчим суддею відповідно до раніше зазначеної ч.2 ст.173 КПК.

Щодо розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідків арешту майна для підозрюваного, колегія звертає увагу на правову підставу накладення арешту на майно, встановлену ухвалою слідчого судді, - з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, а не з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової шкоди.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (частина 1 статті 59 КК). Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у вигляді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.

Враховуючи обґрунтовану підозру вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи унеможливіть виконання вироку в частині конфіскації майна, арешт належних підозрюваному ОСОБА_1 грошових коштів на даному етапі є цілком законним і необхідним для забезпечення кримінального провадження.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегією суддів при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

У зв`язку з цим колегія суддів приходить до висновку, що слідчим суддею відповідно до ст.ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час судового розгляду скарги не встановлено.

В апеляційний скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24 січня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52021000000000281 від 26 травня 2021 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

______________ _____________ ______________

Семенников О.Ю. Боднар С.Б. Михайленко Д.Г.