Document No. 103492221

Справа № 991/869/22

Провадження 1-кс/991/879/22

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, підозрюваної ОСОБА_5, прокурора ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві клопотання захисника підозрюваної ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за № 52017000000000361 від 01.06.2017, зокрема, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника підозрюваної ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за № 52017000000000361 від 01.06.2017, зокрема, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, в якому захисник просить:

- змінити ОСОБА_5 запобіжний захід, застосований ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 у справі № 991/982/20, у вигляді застави у розмірі 7000000 гривень на особисте зобов`язання строком на один день з покладенням обов`язку прибувати до детектива, прокурора або слідчого судді за першим викликом;

- повернути заставодавцю ОСОБА_7 кошти, сплачені в якості застави за ОСОБА_5, у розмірі 5500000 гривень;

- повернути ОСОБА_5 кошти, сплачені в якості застави у розмірі 1500000 гривень.

В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначив наступне:

1) підозра, про яку повідомлено ОСОБА_5 є необґрунтованою, виходячи з наступного:

- ОСОБА_5 не могла бути обізнана та залучена до реалізації злочинного плану, спрямованого, зокрема, на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб;

- твердження, що дружнє врегулювання Європейським судом із прав людини (далі ЄСПЛ) спорів у справах проти України не передбачене національним законодавством та не могло бути застосовано не відповідає дійсності;

- ОСОБА_5 не надавала вказівку Урядовому уповноваженому у справах ЄСПЛ ОСОБА_8 на підписання Декларації про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (далі ТОВ «ЗМО») та не погоджувала її;

- переклад Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» не є унікальним, а докази втручання ОСОБА_5 у його здійснення відсутні;

- автентичний переклад Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» засвідчено Секретаріатом Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ 03.12.2015, тобто за 5 днів до того як, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_5 нібито надіслала такий переклад до його офіційного затвердження електронною поштою третій особі;

- ОСОБА_5 не здійснювала тиск на державного виконавця ОСОБА_9 для збільшення суми виплати та пришвидшення виконання Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО»;

- показання свідка ОСОБА_10 (державного виконавця) не є достовірним доказом, оскільки його твердження про присутність ОСОБА_5 21.12.2015 на засіданні Міжвідомчої групи з вирішення питань, які виникають під час виконання рішень ЄСПЛ (далі МРГ), спростовуються матеріалами справи, а у кримінальному провадженні, зокрема за фактом надання завідомо недостовірних показань свідком ОСОБА_10, встановлено недостовірність показань свідків, що пов`язано із поганим запам`ятовуванням та невірною інтерпретацією ними фактів та обставин, що відбувались;

- черговість виконання рішень ЄСПЛ не врегульована законодавством та в рекомендаційному порядку визначалась МРГ, у засіданні якої 21.12.2015 ОСОБА_5 участі не брала, оскільки перебувала за кордоном;

- ОСОБА_5 мала право підписувати платіжне доручення про перерахування коштів ТОВ «ЗМО»;

- видатки з державного бюджету в розмірі 54 млн. грн. спричинені бездіяльністю ПАТ «Київенерго», яке не виконувало рішення національного суду, а не діями ОСОБА_5 ;

- суть підозри ОСОБА_5 зводиться до виконання нею вказівок третьої особи організатора злочину, однак сторона обвинувачення офіційно відмовилась від підозри та обвинувачення цієї особи у вчиненні злочину, а за такого, обставини зазначені у повідомленні про підозру є недостовірними ;

2) докази, якими обґрунтовано підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу отримані щодо іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, та є недопустимими;

3) ОСОБА_5 не набула статусу підозрюваної, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_5, яка є адвокатом, підписано неуповноваженим суб`єктом заступником Генерального прокурора ОСОБА_11, який не є прокурором САП та не наділений повноваженнями процесуального керівництва у справах НАБУ, таке повідомлення про підозру має право підписувати лише Генеральний прокурор або заступник Генерального прокурора керівник САП;

4) ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду, який був встановлений слідчою суддею при застосуванні щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави, відсутній та має бути переоцінений з огляду на наступне:

- у жовтні 2021 року ОСОБА_5 стала матір`ю, що свідчить про зміцнення її соціальних зав`язків;

- стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження наміру ОСОБА_5 переховуватись, при цьому такий ризик є формальним, а за 2 роки після повідомлення ОСОБА_5 про підозру нею не вчинялось спроб такого переховування та належно виконуються обов`язки як до так і після застосування щодо неї запобіжного заходу;

- оскільки строк дії додаткових процесуальних обов`язків, які були покладені на ОСОБА_5 у зв`язку із застосуванням щодо неї запобіжного заходу у вигляді застави, не продовжувався у встановлено законом порядку, необхідність у подальшому застосуванні такого запобіжного заходу відпала, а ризики відсутні;

- після повернення ОСОБА_5 паспорту громадянина України для виїзду за кордон, вона неодноразово виїжджала за межі території України, про що повідомляла орган досудового розслідування, однак завжди поверталась;

5) зупинення досудового розслідування кримінального провадження ставить ОСОБА_5 у невигідне становище, за якого вона змушена нести тягар покладених судом обмежень протягом невизначеного та довготривалого строку при відсутності будь-яких активних дій щодо неї з боку органу досудового розслідування;

6) зважаючи на належну процесуальну поведінку ОСОБА_5, як до так і після застосування щодо неї запобіжного заходу, застосування настільки обтяжливого запобіжного заходу як застава у розмірі 7000000 грн. є непропорційним та невиправданим обмеженням конституційних прав ОСОБА_5 ;

7) майновий стан ОСОБА_5 змінився, так як вона не працює та перебуває у декретній відпустці, що, з урахуванням практики ЄСПЛ, є підставою для зменшення розміру застави;

8) застава у визначеному розмірі (7000000 грн.) була непомірною для ОСОБА_12 з моменту її визначення та для її сплати заставодавцем ОСОБА_7 їй довелося укласти Договір поворотної фінансової допомоги.

В судовому засіданні захисники ОСОБА_3, ОСОБА_4 та підозрювана ОСОБА_5 доводи клопотання підтримали, просили задовольнити з викладених у ньому підстав, пояснили, що ст. 201 КПК України не передбачена можливість скасування запобіжного заходу, у зв`язку з чим, враховуючи відсутність підстав для застосування запобіжного заходу, необхідним є застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання строком на один день з покладенням обов`язку прибувати до детектива, прокурора або слідчого судді за першим викликом.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 заперечувала проти доводів клопотання, зазначила, що ОСОБА_5 набула статусу підозрюваної, підозра є обґрунтованою, що неодноразово перевірялось слідчими суддями Вищого антикорупційного суду та суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Доводи сторони захисту з приводу недопустимості доказів, якими підтверджується обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки ЄСПЛ визнав порушення прав людини щодо іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету,не заслуговує на увагу, оскільки таке рішення не стосується самої ОСОБА_5 . Зважаючи, що ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду продовжує існувати, а за такого, саме запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, визначеному підозрюваній, здатен забезпечити її належну процесуальну поведінку, просила відмовити у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу.

На запитання слідчого судді з приводу нездійснення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 слідчих (розшукових) та/або процесуальних дій протягом тривалого часу (з моменту повідомлення про підозру ОСОБА_5 до розгляду даного клопотання), прокурор пояснила, що досудове розслідування кримінального провадження № 52017000000000361 зупинено у зв`язку із наявною необхідністю виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва, без результатів виконання яких неможливо провести ряд слідчих (розшукових) та процесуальних дій, прийняти у кримінальному провадженні одне із рішень, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України. Також прокурор зазначила, що наразі вирішується питання щодо здійснення спеціального досудового розслідування стосовно іншої підозрюваної особи в цьому кримінальному провадженні, що об`єктивно заважає завершенню досудового розслідування.

Дослідивши зміст клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи сторін, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятоюстатті194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

За ч. 4 ст. 201 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу встановлений ст. 193 КПК України.

За ч. 4 ст. 193 КПК України, за клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Враховуючи положення вказаних статей, зважаючи, що матеріали судової справи № 991/982/20 (провадження № 1-кс/991/1000/20) за клопотанням детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_13 про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні № 520100000000361 від 01.06.2017 були надані із архіву Вищого антикорупційного суду за запитом слідчого судді Вищого антикорупційного суду (Вих. № 991/869/22/3709/2022 від 11.02.2022), тобто знаходилися у володінні Вищого антикорупційного суду та не витребовувалися у третіх осіб (в тому числі у сторони обвинувачення або захисту), беручи до уваги, що стороною захисту ставиться питання щодо зміни запобіжного заходу, який застосований до підозрюваної за результатами розгляду відповідного клопотання сторони обвинувачення (справа № 991/982/20), можна зробити висновок, що вони мають значення для вирішення питання про зміну застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу та на підставі ч. 4 ст. 201, ч. 4 ст. 193 КПК України слідчий суддя наділений правом дослідити такі матеріали з власної ініціативи.

Таким чином, доводи захисника ОСОБА_3 щодо відсутності у слідчого судді повноважень на витребування будь-яких доказів, зокрема, при розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу, без клопотання учасників судового засідання, слідчим суддею відхиляються, оскільки таке право слідчого судді прямо встановлено процесуальним законом (ч.4 ст.193 з урахуванням положень ч.4 ст.201 КПК України).

Відповідно до ч. 1-2 статті 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про:

1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа;

2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбаченихстаттею 177цього Кодексу;

3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченимстаттею 177цього Кодексу;

4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;

5) запобіжний захід, який застосовується.

В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов`язки, передбаченічастиною п`ятою статті 194цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із матеріалів клопотання (Том № 3 а.с. 114-118), 08.02.2022 стороною захисту направлено прокурору копію клопотання про зміну запобіжного заходу разом із додатками (поштове відправлення АТ «Укрпошта» № 0101138457193).

Суть кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 .

Слідчим суддею встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000361 від 01.06.2017, зокрема, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Зі змісту повідомлення про підозру ОСОБА_5 (Том № 1 а.с.31-58) вбачається, що група осіб, наділених можливістю здійснювати вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ «ЗМО», вирішили заволодіти грошовими коштами із державного бюджету України в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовими особами Міністерства юстиції України, як уповноваженого на виконання рішень ЄСПЛ центрального органу виконавчої влади, своїм службовим становищем, через створення видимих парових підстав для звернення до ЄСПЛ із заявою про нібито невиконання органами Державної виконавчої служби України та Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» правонаступником якої стало ПАТ «Київенерго», рішення та ухвали Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 та від 12.05.2009 відповідно у справі № 41/207 в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 24627, 097 тон мазуту марки М-100 вартістю 54179613, 40 грн., а у подальшому легалізувати такі грошові кошти.

При цьому, достовірно знаючи про набуття ТОВ «ЗМО» права власності на мазут марки М-100 вказаної кількості внаслідок перерахування 09.07.2008 на користь ТОВ «ТД «Ресурси» грошових коштів за договором поставки від 04.07.2008 № 27/05м, попередньо отриманих ТОВ «ЗМО» у вигляді кредиту, а також усвідомлюючи, що жодних виконавчих проваджень по стягненню з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 24627, 097 тон мазуту марки М-100 вартістю 54179613, 40 грн. в органах державної виконавчої служби не існує, розроблено протиправну схему щодо заволодіння та легалізації грошових коштів з державного бюджету в особливо великому розмірі шляхом створення видимих правових підстав для звернення до ЄСПЛ із заявою про нібито невиконання органами державної виконавчої служби України рішення від 21.04.2009 та ухвали Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207 в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 24 627, 097 тонн мазуту марки М-100 вартістю 54 179 613, 40 грн.

ОСОБА_5 (раніше мала прізвище « ОСОБА_14 »), перебуваючи на посаді Першого заступника Міністра юстиції України, була залучена іншою особою, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, до впливу на службових осіб Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Ці особи мали прийняти рішення у вигляді декларації про дружнє врегулювання спору між ТОВ «ЗМО» та державою за відсутності для цього правових підстав, шляхом зловживання своїм службовим становищем.

ОСОБА_5, достовірно знаючи, що чинними на той час нормативно-правовими актами не передбачалося укладення декларації про дружнє врегулювання спору у справах проти України, діючи з метою створення видимих правових підстав для її укладення у справі за заявою ТОВ «ЗМО» проти України, підписала рішення МРГ № 1 від 22.05.2015 року, яким Міністерству юстиції України рекомендовано надсилати до ЄСПЛ односторонні декларації відповідно до Правила 62А або декларації про дружнє врегулювання спору відповідно до Правила 62 Регламенту Європейського суду у разі, якщо в процесі опрацювання справ зі скаргами на тривале невиконання рішень національних судів буде встановлено наявність підстав, які можуть призвести до винесення негативного для України рішення Європейським судом з прав людини, чим вплинула на прийняття Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_8 декларації про дружнє врегулювання.

ОСОБА_5 організувала засвідчення службовими особами Секретаріату перекладу рішення ЄСПЛ у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України (№ 63403/13) з відповідним формулюванням, щоб замість розміру заборгованості, «який все ще підлягав до сплати» на загальну суму 38187861, 76 грн, з огляду на встановлені судами господарської юрисдикції факти зарахування зустрічних однорідних вимог з ПАТ «Київенерго», було сплачено повну суму 54179613,40 грн.

ОСОБА_5, діючи на виконання досягнутих домовленостей із іншою особою, відносно якої не отримано дозволу на зняття дипломатичного імунітету, щодо необхідності контролю стану виконання рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 на користь ТОВ «ЗМО», а також повного сприяння в цьому, через зловживання своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби та шляхом використання займаної посади для впливу на заступника Міністра юстиції України ОСОБА_15, відповідальну за підписання фінансово-господарських документів міністерства, надала вказівку останній засвідчити своїм підписом платіжне доручення № 378 про перерахування Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України на рахунок ТОВ «ЗМО» 44996789, 76 грн., які були повернуті на рахунок Державної казначейської служби України як нібито помилково сплачені, та платіжне доручення № 810, на підставі якого на рахунок ТОВ «ЗМО» перераховано 9182823, 64 грн.

ОСОБА_5 засвідчила своїм підписом платіжне доручення № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» 44996789,76 гривень, порушивши положення Наказу Міністра юстиції України № 891/к від 23.02.2016 року, згідно з яким підписання фінансово-господарських документів було віднесено до компетенції іншої особи.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, ОСОБА_5, згідно повідомлення про підозру, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України.

Щодо набуття ОСОБА_5 статусу підозрюваної у кримінальному провадженні та обґрунтованості підозри.

Як вбачається із повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 22.01.2020 (Том № 1 ас. 31), ОСОБА_5 (раніше мала прізвище « ОСОБА_14 ») на момент складання вказаного процесуального документу та повідомлення їй про підозру мала право на зайняття адвокатською діяльністю (адвокатська діяльність зупинена згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 18.03.2014 року).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України, письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником або керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень.

В даному випадку, письмове повідомлення про підозру ОСОБА_16 складено 22.01.2020 та підписано заступником Генерального прокурора ОСОБА_11 (том № 1 а.с. 56), який постановою Генерального прокурора від 27.09.2019 про зміну прокурорів у кримінальному провадженні включений до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 (справа №991/982/20 Том № 2 а.с. 246-247).

При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс України прямо передбачає, що у кримінальних провадженнях, які відносяться до виключної підслідності НАБУ, повідомлення про підозру окремій категорії осіб, зокрема адвокату може бути здійснено, Генеральним прокурором, його заступником, який не обов`язково повинен бути керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Крім того, в даному кримінальному провадженні, як вбачається з пояснень сторін та не оспорюється, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури - Заступник Генерального прокурора, об`єктивно не мав можливості брати участь та приймати процесуальні рішення, через наявність конфлікту про який він повідомив.

За викладених обставин, складення повідомлення про підозру ОСОБА_5 заступником Генерального прокурора ОСОБА_11 відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України. При цьому, складання повідомлення про підозру в данному випадку процесуальний закон пов`язує з посадою прокурора і не обов`язково він повинен бути включений до складу групи прокурорів, які здійснюють повноваження в кримінальному провадженні, тобто заступник Генерального прокурора в даному випадку мав повноваження діяти в силу прямої вказівки закону.

Таким чином слідчий суддя відхиляє доводи сторони захисту щодо складання та підписання повідомлення про підозру ОСОБА_5 неуповноваженою особою та приходить до висновку, що ОСОБА_5 набула статусу підозрюваної у кримінальному провадженні № 52017000000000361.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 (справа № 991/982/20) до підозрюваної ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 7 000 000 грн. з покладанням на підозрювану додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України (Том № 1 а.с. 59-74), яка залишена без змін Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду.

В подальшому ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 01.04.2020 у справі № 991/2687/20 (Том № 1 а.с. 75-80), від 29.05.2020 у справі № 991/4223/20 (Том № 1 а.с. 81-88) від 21.07.2020 у справі № 991/5954/20 (Том № 1 а.с. 89-100) строк дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на підозрювану ОСОБА_5, неодноразово продовжувався (востаннє ухвалою від 21.07.2020 строком до 21.09.2020 включно (Том № 1 а.с. 89-99)).

Ухвалами слідчих судді Вищого антикорупційного суду від 29.05.2020 у справі № 991/4130/20 (Том № 3 а.с. 123-126), від 10.09.2020 у справі № 991/6490/20 (Том № 3 а.с. 127-129), від 12.11.2020 у справі № 991/8867/20 (Том № 3 а.с. 130-133), від 20.04.2021 у справі № 991/1860/21 (Том № 3 а.с. 134-140) відмовлено у задоволенні клопотань захисника про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Так, у судовому рішенні не мають бути зазначені усі доводи сторін, оскільки не всі з них можуть бути обґрунтованими чи стосуються фактичних обставин справи. Це необов`язково, допоки дотримано вимоги законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення. Судові рішення повинні повно відображати мотиви, на яких вони ґрунтуються (Ухвала у справі Paponпроти Франції від 15 листопада 2001 року, заява № 54210/00). Метою мотивування є показати сторонам, що їх почули (Рішення у справі RuizTorijaпроти Іспанії від 9 грудня 1994 року, заява № 18390/91, параграф 29). При цьому, хоча суд не повинен надавати відповідь на кожне порушене питання, з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, були досліджені (Рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів від 19квітня 1994року,заява №16034/90, параграф 61).

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescuпроти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Таким чином, попередні обставини варто оцінити лише у сукупності з новими доказами.

Як вбачається зі змісту вказаних ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду (Том № 1 а.с. 59-100, Том № 3 а.с. 123-140), доводи сторони захисту з приводу помилковості тверджень сторони обвинувачення: щодо відсутності у національному законодавстві норм для можливості дружнього врегулювання ЄСПЛ спорів у справах проти України; надання ОСОБА_5 вказівок Урядовому уповноваженому у справах ЄСПЛ ОСОБА_8 на підписання Декларації про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «ЗМО» та її погодження; втручання ОСОБА_5 у здійснення перекладу Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО»; надання пріоритету виконанню рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» за сприяння ОСОБА_5, яка навіть не брала участі у засіданні МРГ 21.12.2015, де такий рекомендаційний порядок був визначений; відсутності у ОСОБА_5 права підписувати платіжне доручення про перерахування коштів ТОВ «ЗМО»; заподіяння шкоди державному бюджету внаслідок дій ОСОБА_5 вже були досліджені слідчими суддями та взяті до уваги при постановленні відповідних рішень, які набули законної сили.

Крім того, аналіз положень статті 198 КПК України, відповідно до яких, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень, дає підстави зробити висновок, що висловлені в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу, можуть мати значення для слідого судді, але мають бути оцінені у взаємозв`язку з новими обставинами, які доводять сторони кримінального провадження.

За такого, слідчий суддя не вважає за потрібне окремо оцінювати обставини, що були попередньо оцінені слідчими суддями, оскільки вони підлягають оцінці в їх сукупності з новими обставинами, на які посилається сторона захисту.

Як вбачається із показів свідка ОСОБА_10 від 06.10.2017 (Том № 2 а.с. 187-195), який, будучи під час виконання рішення ЄСПЛ № 63403/13 від 20.10.2015 у справі ТОВ «ЗМО» проти України старшим державним виконавцем ДВС Міністерства юстиції України, неодноразово інформував ОСОБА_16 про неможливість повного виконання вказаного рішення ЄСПЛ через відсутність на той час остаточного рішення національного суду, що підлягало виконанню, а також, зважаючи на наявність факту зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «ЗМО» та ПАТ «Київенерго», що суттєвим чином впливало на суму остаточної заборгованості. Проте, як показав свідок ОСОБА_10, такі доводи не розглядались та ігнорувались, а за результатами проведеної у лютому 2016 року в кабінеті ОСОБА_5 наради, прийнято рішення про необхідність виплати суми заборгованості в повному обсязі, тобто здійснити доплату ТОВ «ЗМО» у розмірі 9 182 823, 64 грн. без урахування заліку зустрічних однорідних вимог. Відповідаючи на питання детектива, свідок зазначив, що вказане питання вирішувалося не на засіданні міжвідомчої робочої групи, а такий формат нарад (у кабінеті), як йому пояснили, був обумовлений зверненнями зі скаргами представника ТОВ «ЗМО» до ОСОБА_17 з приводу невиконання вказаного рішення ЄСПЛ у повному обсязі, при цьому, свідок зазначив, що за час його роботи, це єдине виконавче провадження, проблемним питанням якого приділялась увага посадових осіб вище рівня начальника відділу.

Доводи захисниказ приводусуперечливості показівсвідка ОСОБА_10,оскільки підчас йогодопитів вінстверджував,що ОСОБА_5 була присутняпід часзасідання Міжвідомчоїробочої групи21.12.2015,де урекомендаційному порядкувирішувалось питаннящодо черговостівиконання рішеньЄСПЛ,зокрема ірішення усправі ТОВ«ЗМО»,однак стороноюзахисту наданодокази,що підтверджуютьїї відсутністьпід часпроведення зазначеногозасідання натериторії України,оскільки з19.12.2015по 03.01.2016 ОСОБА_5 перебувала увідпустці закордоном,в контексті показів свідка щодо підвищеного інтересу ОСОБА_16 до питань виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», слідчим суддею відхиляються.

Разом з тим, слідчим суддею береться до уваги той факт, що до ЄРДР за № 52020000000000439 від 15.07.2020 та за № 52020000000000477 від 28.07.2020 були внесені відомості щодо можливого надання завідомо неправдивих показів свідками у кримінальному провадженні № 52017000000000361 (Том № 2 а.с. 209-210). Вказані провадження щодо можливого надання завідомо неправдивих показів свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_18, поєднані зі штучним створенням доказв сторони обвинувачення, закриті постановами детектива НАБУ від 12.02.2020 (Том № 2 а.с. 211-222) у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. У постанові детектив зазначив (Том № 2 а.с. 213), що причинами надання свідком ОСОБА_10 недостовірних свідчень щодо участі ОСОБА_16 в засіданні МРГ, яке проводилось 21.12.2015 у приміщенні Міністерства юстиції України за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 10, є погане запам`ятовування та невірна інтерпретація фактів та обставин, що пов`язане з особливостями людської пам`яті, а саме фізіологічними можливостями збереження та відтворення інформації, що залежали від: великого проміжку часу, який пройшов від моменту проведення засідання до першого допиту свідка ОСОБА_10 ; великої кількості подібних засідань, в яких приймали участь ОСОБА_10 та ОСОБА_16 .

При цьому, недостовірні, на думку сторони захисту, покази свідків можуть свідчити про певні неузгодженості в показах та встановлених фактичних обставинах на підставі інших доказів. Зважаючи, що сторона обвинувачення провела одночасний допит певних свідків та підозрюваної ОСОБА_5 з метою усунення вказаних неузгодженостей, що свідчить про усунення цих неузгодженностей у процесуальний спосіб.

Так, відповідно до показів підозрюваного ОСОБА_8 (Том № 2 а.с. 117-122, справа № 991/982/20 Том № 2 а.с. 248-250), ОСОБА_8 зазначає, що, будучи на посаді Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, 22.07.2015 ним під тиском зі сторони Першого заступника Міністра юстиції України ОСОБА_17, у якої він знаходився у безпосередньому підпорядкуванні. Вказана особа постійно цікавилася цією справою, доручила йому доповідати про стан її виконання на кожному етапі. ОСОБА_17 спонукала його до Декларації про дружнє врегулювання у вказаній справі, наводячи аргументи достатності підстав для підписання ним цього документу, чим демонструвала свою обізнаність у матеріалах справи, змушувала звітувати про стан речей.

Слідчим суддею береться до уваги той факт, що попри відсутність прямого законодавчого врегулювання черговості виконання рішень ЄСПЛ, на яку посилається сторона захисту, законом передбачено строк виконання. Так, виплата стягувачу відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні ЄСПЛ (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини»). Однак, виплаті на виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» був наданий пріоритет відносно інших невиконань судових рішень в Україні.

Доводи сторони захисту щодо відсутності підпорядкованості ОСОБА_8 ОСОБА_5 як Першому заступнику міністра та, як наслідок, відсутність буд-якого впливу з її боку на нього, спростовуються показами ОСОБА_8 . При цьому, вид впливу для цілей підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем з кваліфікованим складом), не має значення важливим є те, що особа використовує своє службове становище і, в силу своєї посади, має правомочність управління чи розпорядження майном через інших осіб, має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні.

Відповідно до протоколу про результати здійснення зняття інформації з електронних інформаційних систем з подоланням системи логічного захисту без відома власника, володільця або утримувача, які містяться в електронних поштових скриньках від 27.11.2017 (справа № 991/982/20 Том № 1 а.с. 140-144), здійснено зняття інформації із електронної поштової скриньки, яку використовувала ОСОБА_17, з якого вбачаються достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 щонайменше знала деталі руху справи ТОВ «ЗМО», надіслала переклад рішення ЄСПЛ у вказаній справі на електронну пошту третьої особи. При цьому, в судовому засіданні ОСОБА_5 не надала будь-яких логічних пояснень кому та з якою метою нею направлявся такий переклад. При цьому, як вбачається із зазначеного протоколу, негласна слідча (розшукова) дія проводилась саме стосовно ОСОБА_17, а тому відсутні підстави вважати, що слідчі дії проводились стосовно особи, яка має імунітет від кримінальго переслідування.

Крім того, хоча стороною обвинувачення не доведено відсутності повноважень у ОСОБА_5 на підписання платіжного доручення на виплату коштів ТОВ «ЗМО» на виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», однак, як встановлено судовим розглядом та не заперечувалось сторонами, у день підписання такого доручення ОСОБА_5, на роботі була присутня ОСОБА_15, яка була особою, яка завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це.

Таким чином, доводи сторони обвинувачення щодо підвищеного інтересу ОСОБА_5 до питань виконання зазначеного рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» проти України, її зацікавленості у результатах його виконання та можливого впливу ОСОБА_5 на посадових осіб Міністерства юстиції України з метою підписання Декларації про дружнє врегулювання та подальшого вирішення питання щодо виконання вказаного рішення, підтверджуються матеріалами досудового розслідування.

Посилання сторони захисту на недопустимість доказів у кримінальному провадженні, зокрема тих, які покладено в основу обґрунтування підозри ОСОБА_5, у зв`язку із прийняттям ЄСПЛ рішення щодо клопотання Генеральної прокуратури від 03.03.2020 про роз`яснення та, за необхідності, відмову від надання імунітету, іншій особі, яка в силу родинних зав`язків із суддею Європейського суду з прав людини, яка обрана від України, ОСОБА_19, має дипломатичний імунітет, та не наданні дозволу у позбавленні цієї особи дипломатичного імунітету, слідчим суддею відхиляються, оскільки вказане рішення не має відношення до цього кримінального провадження по суті, в тому числі до повідомленої ОСОБА_5 підозри, та стосується імунітету конкретної особи та неможливості проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій щодо такої особи. Зазначення ім`я особи, яка має дипломатичний імунітет від кримінального переслідування, можу свідчити про певні вади на початковій стадії досудового розслідування, але не свідчить про її необгрунтованість, оскільки вона повідомлена особі яка не має дипломатичного імунітету. Згадування у повідомленні про підозру ОСОБА_5 особи, яка наділена дипломатичним імунітетом, для розуміння суті подій, які покладені в основу її підозри, не наділяє таким імунітетом інших осіб, в тому числі і ОСОБА_5, які не мають такого імунітету і не роблять автоматично підозру необгрунтованою. Такі вади в повідомлені про підозру можуть бути виправлені згодом, з урахуванням рішення ЄСПЛ, прийнятого відповідно до Статті 4 Протоколу №6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи та про відхилення клопотання про відмову від імунітету від 06.07.2020р., у разі зміни повідомлення про підозру або здійснення дій передбачених ч.2 ст.283 КПК України.

При цьому, відповідно до витягу з ЄРДР (по епізоду, по якому підозру пред`явлено ОСОБА_5 (Том № 1 а.с. 27-28)), відомості по вказаному епізоду внесені до ЄРДР за № 52017000000000361 не щодо можливих протиправних дій іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, а, зокрема, щодо можливих протиправних дій, які стосуються діяльності ТОВ «ЗМО». У витязі прямо не зазначалось, що кримінальне провадження розпочато щодо іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, тому відсутні підстави вважати, що при отриманні доказів щодо обставин, які інкримінуються ОСОБА_5, було порушено такий імунітет.

Слідчий суддя, при постановлені ухвали, керується висновками ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги факт надсилання ОСОБА_5 перекладу рішення ЄСПЛ на електронну пошту третьої особи; перебування на робочому місці, в день підписання ОСОБА_5 платіжного доручення для ТОВ «ЗМО», ОСОБА_15, яка була особою, що завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це; покази свідків, які вказували на вплив ОСОБА_5 на них та підвищений інтерес підозрюваної до обставини виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», обізнаність ОСОБА_5 щодо обставин виконання цього рішення, слідчий суддя дійшов до висновку, що доводи сторони захисту не спростовують можливої причетності ОСОБА_5 до вчинення злочину, який їй інкриміновано.

При цьому, доводи захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, так як їй повідомлено про підозру у вчиненні протиправних дій на виконання вказівок іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, та від підтримання обвинувачення щодо якої сторона обвинувачення офіційно відмовилась, слідчим суддею відхиляються, оскільки наявність імунітету щодо притягненнядо кримінальної відповідальності однієї особи не створює імунітету для інших. Таке зазначення на початковій стадії повідомлення про підозру особі є певним недоліком, який не є критичним на стадії повідомлення про підозру, не має наслідком неогрунтованості підозри і може бути виправлений в майбутньому.

Разом з тим, як встановлено судовим розглядом клопотання та вбачається із досліджених слідчим суддею в судовому засіданні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, вони є достатніми для висновку, що внаслідок інкримінованих ОСОБА_5 дій могла бути заподіяна шкода охоронюваним законом інтересам.

Враховуючи вищевикладене, стороною захисту не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження існування таких обставин, які б очевидно та беззаперечно свідчили про непричетність підозрюваної ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень, про які їй повідомлено про підозру, або вказували на не обґрунтованість повідомленої підозри, а за такого доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри ОСОБА_5, слідчим суддею відхиляються, оскільки досліджені слідчим суддею докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

Наявність ризиків, та їх обґрунтованість

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) слідчий суддя використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні.

Проаналізувавши зміст ухвал слідчого судді, за результатами розгляду клопотання сторони обвинувачення про застосування до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу, встановлено, що слідчим суддею встановлена наявність ризику переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду, при цьому слідчим суддею враховано особисту ситуацію підозрюваної, її майновий стан та майновий стан її члена сім`ї (чоловіка).

У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість можливого злочину та, як наслідок, суворість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Таким чином, ризик переховування від органу досудового розслідування/суду обумовлюється, серед іншого, можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (злочин, у якому, обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5, передбачає виключно покарання у виді реального позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років). За ч. 6 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину.

При цьому, тяжкість злочину та суворість можливого покарання не є вирішальними обставинами, що беруться до уваги слідчим суддею при встановленні ризику переховування підозрюваної від правосуддя та оцінюються у сукупності з іншими обставинами цього кримінального провадження та особистої ситуації (обставин) підозрюваної ОСОБА_5 (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).

Як вбачається із витягу із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих фізичними особами від податкових агентів, та/або суми доходів, отриманими самозайнятими особами, а також суми річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, наданого прокурором в судовому засіданні, сума нарахованого доходу ОСОБА_5 за 2021 рік складає близько 930000 грн., сума нарахованого доходу її чоловіка ОСОБА_20 за 2021 рік складає понад 7000000 грн.

При цьому, чоловік підозрюваної ОСОБА_20 займається підприємницькою діяльністю за кордоном.

За такого майновий стан ОСОБА_5 та її чоловіка, наявність у підозрюваної широкого коло знайомств, у тому числі серед високопосадовців, у межах території України та закордоном, яке сформувалось внаслідок виконання ОСОБА_5 своїх посадових обов`язків у Міністерстві юстиції України, наявність іноземних контрагентів у чоловіка ОСОБА_5, її юридична освіченість, зокрема з питань міжнародного права, свідчить про наявність у неї можливості переховуватись від органів досудового розслідування та суду як у межах території України так і за кордоном, у тому числі протягом тривалого часу.

При цьому міцні соціальні зв`язки ОСОБА_5, на які посилається сторона захисту, а саме: одружена, має малолітню дитину, постійне місце проживання та роботи, враховуючи значні майнові статки підозрюваної та її близьких родичів, на думку слідчого судді не є стримуючим фактором, який повністю виключив би ризик переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, а за такого, враховуючи належну процесуальну поведінку ОСОБА_5, такий ризик продовжує існувати.

Щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема особистого зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з заставою, є особиста порука та особисте зобов`язання.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Беручи до уваги, що строк дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на підозрювану ОСОБА_5, не продовжувався у встановленому законом порядку, враховуючи вимоги ч. 7 ст. 194 КПК України, такі обов`язки скасовано.

Хоча строк дії ухвали, якою востаннє продовжено строк дії покладених на підозрювану ОСОБА_5 додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, (ухвала від 21.07.2020 у справі № 991/5954/20 (Том № 1 а.с. 89-99)) сплив, такі обов`язки скасовано, однак із набуттям статусу підозрюваної у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017, на ОСОБА_5 покладено загальні процесуальні обов`язки, передбачені ч. 7 ст. 42 КПК України.

Таким чином, метою застосування запобіжного заходу у вигляді застави у визначеному розмірі є забезпечення виконання підозрюваною ОСОБА_5 покладених на неї процесуальних обов`язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України, а також запобігання ризикам вчинення нею дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

При розгляді вказаного клопотання, слідчим суддею встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12, примітки до ст. 45 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, є особливо тяжким корупційним злочином.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, слідчим суддею серед іншого, приймається до уваги особиста ситуація підозрюваної (має постійне місце проживання та роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, одружена, має малолітню дитину, на час розгляду клопотання перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, освічена), проте, такі обставини, в світлі наведених вище фактичних даних (скасування внаслідок закінчення строку дії інших обов`язків), не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлений слідчим суддею ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду до малоймовірності чи до його виключення. Тобто, на данний час, зменшення ризиків компенсовано скасуванням додаткових обов`язків і запобіжний захід у виді застави є єдиним запобіжником, який запобігає ризику переховування підозрюваної.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Враховуючи, що у даному клопотанні сторона захисту просить змінити застосований до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, у слідчого судді відсутні підстави для вирішення питання щодо можливості зміни застосованого щодо підозрюваної запобіжного заходу на інші, в тому числі на особисту поруку.

Разом з тим, зважаючи на обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_21, беручи до уваги рівень владних повноважень, на якому нею здійснювались можливі неправомірні дії (займала посаду Першого заступника Міністра юстиції України), встановлений слідчим суддею ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, скасування, покладених на неї додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж застава не здатне забезпечити виконання підозрюваною покладених на неї загальних процесуальних обов`язків, передбачених, ч. 7 ст. 42 КПК України, а також запобігти встановдегому слідчим суддею ризику.

Обґрунтованість розміру застави.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті183 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 182 КПК України).

Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК України).

Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.

Відповідно до змісту ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04 04.02.2020 (Том № 1 а.с. 59-74), при вирішенні питання щодо визначення розміру застави, слідчим суддею взято до уваги розмір шкоди, заподіяної злочином, можливість підозрюваної внести заставу, її особисту ситуацію, та дійшов висновку, що застава у розмірі трьохста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб не буде достатньою для гарантування виконання ОСОБА_5 своїх процесуальних обов`язків, оскільки втрата цієї суми у випадку їх невиконання не буде для неї значною, з урахуванням її майнового стану, оскільки у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2019 рік ОСОБА_5 вказана велика кількість грошових коштів, а також коштовні ювелірні вироби, годинники та інші цінні речі, у тому числі зазначено про значні активи чоловіка підозрюваної.

З аналізу ч. 4 ст. 182 КПК України вбачається, що при визначені розміру застави слідчий суддя повинен врахувати: обставини кримінального правопорушення; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких родичів; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.

Як зазначає сторона захисту, з часу застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 7000000 грн., її майновий стан змінився (значно погіршився), оскільки більшу частину своїх заощаджень 1500000 грн. нею було внесено у якості застави, крім того їй довелося укласти Договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов якого вона має повернути 5500000 грн, яких у підозрюваної немає. Крім того, у жовтні 2021 року ОСОБА_5 стала матір`ю та перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, тобто не працює, однак повинна забезпечувати належні умови для розвитку та існування малолітньої дитини.

Відповідно до змісту Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 04.02.2020, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, (Том № 3 а.с. 108-110), сторонами вказаного Договору було визначено однією із його істотних умов призначення коштів, наданих у якості позики ОСОБА_5, а саме: п. 2.3 Договору вказує, що поворотна фінансова допомога буде використана для часткового внесення застави для виконання Ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду у справі № 991/982/20 від 04.02.2020 у кримінальному провадженні № 52017000000000361.

Згідно платіжного доручення № 1 від 07.02.2020 (Том № 3 а.с. 112), ОСОБА_7 на рахунок Вищого антикорупційного суду внесено 5500000 грн. у якості застави за ОСОБА_5 згідно ухвали Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 по справі № 991/982/20.

За ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

За ч. 3 ст. 182 КПК України, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, заставодавцю роз`яснюються у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Положення ч. 8 ст. 182 КПК України передбачають можливість звернення застави в дохід держави у разі невиконання обов`язків заставодавцем.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу, якщо вона не була звернена у дохід держави.

Таким чином, заставодавцю роз`яснюються покладені на нього обов`язки та наслідки їх невиконання. Внесені заставодавцем кошти застава залишаються на депозитному рахунку відповідного суду та, якщо застава не була звернена у дохід держави, повертаються у повному обсязі заставодавцю у випадку припинення дії цього запобіжного заходу: закриття кримінального провадження, скасування запобіжного заходу, зміни одного виду запобіжного заходу на інший, ухвалення вироку суду.

За такого, доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 можливості повернути кошти, які були внесені як часткова сплата застави за підозрювану, слідчим суддею відхиляються, оскільки ОСОБА_7 (заставодавець), як вбачається із п. 2.3 Договору про надання поворотної фінансової допомоги та відповідного платіжного доручення, усвідомлював наслідки внесення ним грошових коштів у якості застави за підозрювану ОСОБА_5 та можливість їх повернення лише у визначених законом випадках.

Крім того, як вбачається із матеріалів клопотання (Том № 3 а.с. 52), ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є ОСОБА_20 - чоловік підозрюваної.

Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 84 Сімейного кодексу передбачено право дружини, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Таким чином, враховуючи обв`язок обох батьків утримувати дитину та право дружини на утримання її чоловіком - батьком дитини, зважаючи на значний сукупний дохід, який був нарахований ОСОБА_5 та ОСОБА_20 за 2021 рік, - близько 8000000 грн., слідчий суддя вважає що вже внесена ОСОБА_5 сума у розмірі 1500000 грн. у якості часткової сплати застави, не є непомірною для неї.

Таким чином, врахувавши обставини кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваної та її близьких родичів (чоловіка), наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи розмір збитків, завданих кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5 (54179613,40 грн.), зважаючи, що додаткові процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, покладені на підозрювану, скасовано, вбачається, що застава в межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не здатна забезпечити виконання ОСОБА_5 покладених на неї загальних процесуальних обов`язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України.

При цьому, належна процесуальна поведінка підозрюваної, на яку посилається сторона захисту, не свідчить про суттєве зменшення/відсутність зазначених ризиків, а навпаки вказує на те, що застосований запобіжний захід у вигляді застави у визначеному розмірі є таким, що достатньою мірою гарантує виконання покладених законом на підозрювану ОСОБА_5 процесуальних обов`язків та забезпечує її належну поведінку у кримінальному провадженні.

Що стосується дідоводів захисника з приводу порушення прав ОСОБА_5 внаслідок зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000361, то враховуючи, що досудове розслідування зупинено у зв`язку із наявною необхідністю виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва, без результатів виконання яких неможливо провести ряд слідчих (розшукових) та процесуальних дій, прийняти у кримінальному провадженні одне із рішень, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України, то відсутні підстави вважати, що таке зупинення будь-яким чином впливає на запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 . Крім того, на даний час вирішується питання про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно іншої особи, що об`єктивно заважає здійсненню прокурором однієї з дій, передбачених ч.2 ст.283 КПК України.

Крім того, ухвала про зупинення досудового розслідування може бути самостійним предметом оскарження відповідно до положень ч.4 ст.280 КПК України.

Доводи сторони захисту про очевидну недопустимість доказів у кримінальному провадженні з огляду на рішення ЄСПЛ, прийнятого відповідно до Статті 4 Протоколу №6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи та про відхилення клопотання про відмову від імунітету від 06.07.2020р. до уваги не приймається, оскільки таке рішення ЄСПЛ стосується їх несумісності з імунітетом особи, стосовно якої ЄСПЛ розглядалось клопотання, проте у вказаному рішенні не зазначено про очевидну недопустимість таких доказів у кримінальному провадженні взагалі та розглядалось питання про неможливості використання таких доказів для доведення вини інших осіб. Тобто не йдеться про очевидну недопустимість доказів для доведення вини осіб, які не мають імунітету від кримінального переслідування, а за такого, з урахуванням системного зв`язку положень ч.2 та ч.4 ст.87, 89 КПК України, питання про допустимість таких доказів повинен вирішувати суд під час судового розгляду в порядку передбаченому главою 28 "Судовий розгляд" КПК України.

Крім того, Рішення ЄСПЛ про позбавлення чи відмову в позбавленні імунітету має процедурний характер і не може ототожнюватися з рішеннями міжнародної судової установи, прийнятими за наслідками розгляду заяв про порушення конвенційних прав особи. Результат розгляду клопотання про зняття імунітету поширюється виключно на суддю ЄСПЛ або його близького родича та зумовлює лише допустимість або недопустимість застосування щодо конкретної особи заходів і вчинення дій, у тому числі слідчих, від яких носій імунітету захищений нормами міжнародного права. Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді Справи № 752/25120/18, 991/703/20, 991/982/20, 991/4794/20; Провадження № 13-66зво20 (ухвала від 05 жовтня 2021 року).

Враховуючи вищевикладене, підстави для зміни запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за № 52017000000000361 від 01.06.2017, відсутні, а за такого, у задоволенні клопотання захисника підозрюваної ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись статтями 201, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_23