Document No. 104238817

Date of the hearing: 05/05/2022
Date of the decision: 05/05/2022
Case №: 991/473/22
Proceeding №: 52021000000000323
Instance: HACC AC
Judicial form: Criminal

Presiding judge (HACC AC) : Nykyforov A.S.

Справа № 991/473/22

Провадження №11-сс/991/85/22

Слідчий суддя - ОСОБА_1

Головуючий: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6,

адвокатів - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора четвертого відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.01.2022, якою було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, у кримінальному провадженні № 52021000000000323,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді від 27.01.2022 було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_10 про накладення арешту на вилучені 21.01.2022 під час обшуку у приміщенні АТ «Таскомбанк» за адресою: АДРЕСА_2 речові докази, а саме - в індивідуальному банківському сейфі, оформленому на ОСОБА_11 та яким користується ОСОБА_12, у якому відшукано та вилучено, зокрема: готівкові кошти, у сумі 535 200 доларів США; готівкові кошти, у сумі 95 500 Євро; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 5 гр.; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 10 гр.; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 20 гр.; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 50 гр.; два огранованих каміння зовні схожі на діаманти; 8 монет з металу жовтого кольору.

Слідчим суддею встановлено наступні обставини.

У провадженні детективів Національного антикорупційного бюро України перебуває кримінальне провадження за № 52021000000000323 від 22 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.

Так, з грудня 2019 по лютий 2020 року ТОВ «Декоплюс» реалізовано об`єкти нерухомості: машино-місця та одне веломісце житлового комплексу «Французький квартал 2», що розташовані за адресами: АДРЕСА_1, фізичній особі - ОСОБА_12 за балансовою вартістю 6 723 750 грн, які ним через декілька днів були реалізовані за ціною наближеною до ринкової, що в декілька разів перевищувала вартість набуття, всього на суму 31 656 600 грн, за версією слідства, за участі відділу продажу житлового комплексу «Французький квартал 2» під брендом « Буд Кепітал » («Буд девелопмент»).

21 січня 2022 року проведено обшук у приміщенні АТ «Таскомбанк» за адресою: АДРЕСА_2, а саме - в індивідуальному банківському сейфі, оформленого на ОСОБА_11 та яким користується ОСОБА_12, під час якого відшукано та вилучено, зокрема: готівкові кошти, у сумі 535 200 доларів США; готівкові кошти, у сумі 95 500 Євро; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 5 гр.; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 10 гр.; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 20 гр.; один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 50 гр.; два огранованих каміння зовні схожі на діаманти; 8 монет з металу жовтого кольору. Разом з тим, ОСОБА_12 не мав законних джерел походження грошових коштів в такому обсязі, крім того, 29 вересня 2021 року ним було придбано житлове приміщення за 5 549 069 грн та у 2020 році дружиною ОСОБА_12 - ОСОБА_13 були придбані майнові права у житловому комплексі за адресою: АДРЕСА_3 за суму понад 17 млн грн.

Слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про арешт майна.

За переконанням сторони обвинувачення, вилучені під час обшуку матеріальні цінності отримані внаслідок вчинення ОСОБА_14 (як першим заступником Голови ДПС України) протиправних дій, направлених, зокрема, на уникнення відповідальності та ухилення від сплати податків суб`єктами господарської діяльності та у подальшому передані ОСОБА_12

21 січня 2022 року вищевказані матеріальні цінності, з урахуванням їх відповідності окремим критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, постановою детектива Національного антикорупційного бюро України визнано речовими доказами. Додатково зазначено, що вилучені речі відповідають критеріям, описаним у ч. 2 ст. 167 КПК України, а також ч. 1 ст. 96-1 та ч. 1 ст. 96-2 КК України, а тому до них може бути застосована спеціальна конфіскація.

Слідчий суддя зазначає, що прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у клопотанні, а детективом Національного антикорупційного бюро України під час його розгляду не було доведено, що вилучені грошові кошти, злитки з металу, монети та ограноване каміння було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також що вони набуті кримінально протиправним шляхом.

Слідчий суддя вважає, що вилучене майно (грошові кошти, злитки з металу, монети та ограноване каміння) не має ознак речових доказів, визначених ст. 98 КПК України, що обумовлює відсутність підстав для накладення арешту на це майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Спеціальна конфіскація грошових коштів та цінностей у третьої особи можлива лише у випадку їх набуття від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи, а також у разі якщо особа знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

За таких обставин, враховуючи, що стороною обвинувачення не був доведений причино-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_14, діями ОСОБА_12 та відшуканими і вилученими при обшуку речами і грошовими коштами в іноземній валюті, слідчий суддя дійшов висновку про те, що вилучене під час обшуку майно не підлягає спеціальній конфіскації, а тому накладення на нього арешту на цьому етапі досудового розслідування з метою її забезпечення не відповідає вимогам норм кримінального законодавства щодо спеціальної конфіскації.

Вимоги апеляційної скарги

і узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.01.2022, прокурором у кримінальному провадженні було подано апеляційну скаргу із доповненнями, у якій він прохав скасувати зазначену вище ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт у кримінальному провадженні № 52021000000000323, заборонивши користуватися, розпоряджатися та відчужувати майно, а саме :

-готівкові кошти, у сумі 535 200 доларів США;

-готівкові кошти, у сумі 95 500 Євро;

-один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 5 гр.;

-один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 10 гр.;

-один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 20 гр.;

-один злиток металу зовні схожий на золото імовірною масою 50 гр.;

-два огранованих каміння зовні схожі на діаманти;

-8 монет з металу жовтого кольору.

Обґрунтовуючи необхідність накладення арешту на вказане вище майно, прокурором вказано наступне.

Висновки слідчого судді щодо невідповідності грошових коштів та інших матеріальних цінностей ознакам речових доказів та того, що такі кошти і матеріальні цінності не можуть підлягати спеціальній конфіскації, неможливості встановлення їх власника не узгоджуються між собою, а оскаржувана ухвала суперечить положенням КПК України, оскільки постановлена без повної та належної оцінки доводів сторони обвинувачення та матеріалів клопотання, через що вона підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що із грудня 2019 року по лютий 2020 року, тобто в період, коли ОСОБА_14 обіймала посаду директора Департаменту податкового та митного аудиту ДПС України ( із 27.05.2020 - посаду першого заступника Голови), ТОВ «Декоплюс» реалізувало її зятю - ОСОБА_12 за балансовою вартістю 44 машино-місця та 1 веломісце в ЖК «Французький квартал 2», розташованого по вул. Джона Маккейна та по вул. Предславинській в м. Києві, тобто за ціну в розмірі від 150 тис. грн. до 210 тис. грн. за 1 машино-місце та 45 тис. грн. за 1 веломісце на загальну суму 6 723 750 грн на умовах відстрочення оплати їх придбання, які за декілька днів після оформлення права власності на себе ОСОБА_12 продав уже за ринковими цінами на користь третіх осіб, отримавши за це 31 656 600 грн.

Враховуючи, що відкритого характеру кримінальне провадження набуло лише із моменту проведення обшуків, які було здійснено 21.01.2022, відомостей, які б підтверджували також сплату ОСОБА_12 6 723 750 грн за придбання на умовах відстрочення оплати вказаного майна наразі не отримано.

ОСОБА_12 з метою відкриття рахунку в АТ «Таскомбанк» звертався до однієї із посадових осіб цього банку, вказуючи при цьому, що телефонує від «Рубан», яка надала йому номер телефону і яка на той час обіймала посаду першого заступника голови ДПС України.

У подальшому ОСОБА_12, дотримуючись правил конспірації, надаючи вказівки своїй сестрі ОСОБА_11 фактично забезпечив 05.10.2021 укладення із нею з АТ «Таскомбанк» договору оренди індивідуального банківського сейфу, після чого ( в той же день) - і видачу останньою довіреності на ОСОБА_12 з метою забезпечення фактичної можливості користування та розпорядження цим сейфом.

При цьому узгодження та обговорення усіх питань, пов`язаних із видачею довіреності ОСОБА_11 на свого брата ОСОБА_12 щодо користування банківським сейфом АТ «Таскомбанк», останній узгоджував зі своєю дружиною ОСОБА_15, яка фактично наказала йому бути єдиним представником ОСОБА_11 з правом користування банківським сейфом задля уникнення можливості виявлення чи ідентифікації її самої.

В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя вказав, що не досліджував копію протоколу НСРД, який було додано до матеріалів клопотання в якості додатків разом з іншими документами, при цьому ним не висловлено жодних мотивів, з яких таке дослідження слідчим суддею не здійснювалося.

Таким чином, один із доказів сторони обвинувачення, який фактично пояснював обставини оренди банківського сейфу, користування та розпорядження ним, відношення інших осіб і як наслідок - підстави для арешту майна залишилися поза увагою слідчого судді.

Із матеріалів клопотання вбачається, що банківський сейф орендувала ОСОБА_11, а ОСОБА_12 було викликано у судове засідання як третю особу, відносно майна якої вирішується питання про арешт, що спростовує версію слідчого судді про відсутність даних з приводу особи, якій належать віднайдені грошові кошти та цінності.

21.01.2022 за результатами обшуку вказаного індивідуального банківського сейфу в «Таскомбанк» було виявленого та вилучено наведені вище грошові кошти та цінності.

Того ж дня зазначені гроші та цінності визнано детективом Національного антикорупційного бюро України речовими доказами, оскільки наявні підстави вважати, що вони містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Крім того, санкцією ч. 2 ст. 364 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, при цьому диспозицією зазначеної норми встановлено наявність мети одержання неправомірної вигоди як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони цього складу злочину, що з огляду на вищенаведені обставини вчинення кримінального правопорушення дають підстави дійти висновку, що ОСОБА_12 міг знати про те, що таке майно (гроші та цінності) одержані внаслідок вчинення злочину службовими особами органів ДПС України та/або є доходами від такого майна.

Доходи ОСОБА_12, його сестри ОСОБА_11 та дружини ОСОБА_13 є неспіврозмірними із укладеними договорами із оплатою за придбання об`єктів нерухомості на суму 6 723 750 грн. А оскільки сплата за такими договорами відстрочувалася на визначений ними термін, це фактично дозволяло ОСОБА_12 оформити право власності на машино-місця та веломісце безоплатно, а в подальшому продати їх за ринковими цінами на користь третіх осіб і здійснити розрахунок з ТОВ «Декоплюс» із одержанням на свою користь коштів.

У той же час, ОСОБА_12 29.09.2021 було придбано житлове приміщення за ціною 5 549 069 грн, а в 2020 році його дружиною за більше, ніж 17 мільйонів гривень придбано майнові права у житловому комплексі «Signature», що не відповідає отриманим ними доходам.

Таким чином, враховуючи майновий стан ОСОБА_12, його рід занять та професійну діяльність, відсутність щодо нього будь-яких антикорупційних обмежень, приймаючи до уваги обставини, за яких ОСОБА_12 було забезпечено через його сестру відкриття індивідуального банківського сейфу в АТ «Таскомбанк» та отримання за вказівкою дружини довіреності на користування зазначеним сейфом, слід дійти висновку, що відносно виявлених і вилучених за результатами обшуку детективами Національного антикорупційного бюро України грошових коштів та цінностей існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вони є доказом кримінального правопорушення і можуть підлягати спеціальній конфіскації, а такі дії вчинялися для приховання дійсного володільця майна, яке зберігалося в АТ «Таскомбанк».

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та наполягав на її задоволенні.

У судовому засіданні представник ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вилучене під час обшуку майно не має жодного доказового значення для кримінального провадження, а тому на нього не може бути накладено арешт з метою збереження речових доказів. Крім того, грошові кошти та матеріальні цінності не можуть бути арештовані з метою спеціальної конфіскації. Прокурор повторно звертався до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на вказане майно, але йому було відмовлено у задоволенні такого клопотання. Прокурором не було належним чином обґрунтовано наявність необхідності у накладенні арешту на вилучені грошові кошти та цінності, а тому відсутні будь-які підстави для скасування ухвали слідчого судді.

Представник ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Зазначила, що вилучене під час обшуку майно не відповідає критеріям речових доказів та не відповідає вимогам КПК України щодо застосування такого заходу як спеціальна конфіскація. У даному кримінальному провадженні відсутні будь-які об`єктивні фактичні обставини, які б вказували на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину.

Представник ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні також заперечував проти задоволення апеляційної скарги з мотивів, наведених іншими представниками. Крім того, звертав увагу, що органу досудового розслідування не було надано дозволу на відшукання грошових коштів.

ОСОБА_12 у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. З огляду на вимоги ч. 4 ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснено за відсутності належним чином повідомленого учасника апеляційного провадження.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, позиції учасників судового провадження, дослідивши матеріали апеляційного провадження та обговоривши їх, Суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Із матеріалів апеляційного провадження вбачається наступне.

Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 52021000000000323 від 22 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за фактом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.

За версією слідства, з грудня 2019 по лютий 2020 року ТОВ «Декоплюс» реалізовано об`єкти нерухомості: машино-місця та одне веломісце житлового комплексу «Французький квартал 2», що розташовані за адресами: АДРЕСА_1, фізичній особі - ОСОБА_12 за балансовою вартістю 6 723 750 грн, які ним через декілька днів були реалізовані за ціною наближеною до ринкової, що в декілька разів перевищувала вартість набуття, всього на суму 31 656 600 грн, за версією слідства, за участі відділу продажу житлового комплексу «Французький квартал 2» під брендом « Буд Кепітал » («Буд девелопмент»).

Того ж дня вищевказані матеріальні цінності, з урахуванням їх відповідності окремим критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, постановою детектива Національного антикорупційного бюро України визнано речовими доказами. Додатково зазначено, що вилучені речі відповідають критеріям, описаним у ч. 2 ст. 167 КПК України, а також ч. 1 ст. 96-1 та ч. 1 ст. 96-2 КК України, а тому до них може бути застосована спеціальна конфіскація.

Прокурором четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_10 було подано клопотання про накладення арешту на зазначене вище майно, у задоволенні якого ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.01.2022 було відмовлено.

Слідчий суддя дійшов висновку, що прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у клопотанні, а детективом Національного антикорупційного бюро України під час його розгляду не було доведено, що вилучені грошові кошти, злитки з металу, монети та ограноване каміння були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також що вони набуті кримінально протиправним шляхом.

Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді щодо відсутності підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляду арешту майна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною 1 статті 16 КПК України передбачено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Загальні приписи застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешту майна, містяться у статтях 131, 132, 170-173 КПК України.

Арешт майна, який є заходом забезпечення кримінального провадження, полягає у тимчасовій забороні, адресованій власнику чи володільцю майна, відчужувати його, або розпоряджатися чи користуватися ним (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України) за наявності підстав, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Тобто прокурором має бути доведено існування сукупності обставин, які вказують на необхідність у відповідному конкретному кримінальному провадженні застосувати захід, без якого неможливо ефективно здійснювати досудове розслідування, та з огляду на мету його застосування, під час його реалізації допускається втручання у права особи.

Обов`язок перевірки наявності обставин, які б свідчили про необхідність застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна покладено на слідчого суддю, який здійснює у порядку, передбаченому КПК України, судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також перевірку дотримання умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.

Вирішуючи питання обмеження права власності особи на матеріальні об`єкти, які відповідають критеріям, визначеним положеннями ст. 98 КПК України, та були вилучені під час проведення обшуку, слід керуватись відповідними нормами Кримінального процесуального кодексу України. В даному випадку - положеннями ст. ст. 170 - 174 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт на майно третіх осіб накладений з метою збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України), накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (ч. 3 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя першочергово має перевірити відповідність клопотання слідчого, прокурора вимогам ст. 171 КПК України, а вже потім для прийняття законного та обґрунтованого рішення має з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Зокрема, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном ( п. 1, 3 ст. 171 КПК України). До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (ч. 2 ст. 171 КПК України).

Вирішуючи питання про накладення арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення будь-яких негативних наслідків.

Під час реалізації завдань кримінального провадження, орган досудового розслідування має вживати заходів з запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження матеріальних об`єктів, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Обґрунтовуючи необхідність накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів на даному етапі кримінального провадження, прокурором не доведено існування причинного зв`язку між ймовірно вчиненим злочином за ч. 2 ст. 364 КК України, розслідування якого здійснюється у кримінальному провадженні № 52021000000000323 та ОСОБА_12, а також не наведено достатніх підстав вважати, що відшукане під час обшуку майно має доказове значення для здійснюваного кримінального провадження.

Наявність родинних зв`язків між ОСОБА_12 та ОСОБА_14, за відсутності фактичних обставин, які можуть свідчити про ймовірне вчинення злочину, за наслідками якого неправомірно було набуто вилучені грошові кошти та цінності, не може свідчити про злочинне джерело їх походження.

Сам лише факт винесення постанови про визнання матеріальних об`єктів речовими доказами без встановлення їх відповідності ознакам ст. 98 КПК України, автоматично не надає їм статусу речових доказів у кримінальному провадженні.

Крім того, прокурором не надано ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, що унеможливлює встановлення самого факту наявності чи відсутності такої ухвали, обсягу речей, на відшукання яких було надано дозвіл тощо.

За відсутності матеріалів кримінального провадження, які б вказували на те, що вилучені в ході проведення обшуку грошові кошти та цінності були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, чи є предметами, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, у Суду відсутні правові підстави для встановлення їх відповідності ознакам речових доказів у розумінні положень ст. 98 КПК України.

Разом з тим, прокурором не доведено існування ризиків, визначених у абзаці другому ч.1 ст. 170 КПК України, а саме приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження, або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце у даному кримінальному провадженні. Не містять надані матеріали і будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.

Отже, підстави для накладення арешту на вказані вище грошові кошти та цінності з метою збереження речових доказів відсутні.

Відносно наявності підстав для накладення арешту майна з метою застосування спеціальної конфіскації, Суд зазначає наступне.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку ( ч. 1 ст. 170 КПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Частина 4 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само за вчинення низки інших злочинів, прямо передбачених ч. 1 ст. 96-1 КК України.

Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (ч. 1 ст. 96-2 КК України).

Згідно із ч. 4 ст. 96-2 КК України гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті.

Із клопотання та матеріалів, доданих до нього вбачається, що ОСОБА_12, за версією сторони обвинувачення, у кримінальному провадженні є третьою особою, якою набуто грошові кошти та цінності від особи, яка ймовірно безпосередньо набула такі кошти та цінності внаслідок вчинення кримінально караного діяння. При цьому, ОСОБА_12 знав чи повинен був і міг знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновкам слідчого судді про те, що із наявних матеріалів судового провадження вбачається, що у цьому кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, обвинувачення не висунуто, а також не обґрунтовано і не доведено, що ОСОБА_12 набув вилучене майно у особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи в іншої особи. Стороною обвинувачення також не доведено, що ОСОБА_12 знав або повинен був і міг знати, що зазначене майно і грошові кошти відповідають будь-якій із ознак, зазначених у п. п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Таким чином, відсутність необхідних умов для застосування спеціальної конфіскації, визначених як нормами процесуального так і нормами матеріального права, унеможливлює на даному етапі кримінального провадження застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешту майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації, щодо вказаних у клопотанні прокурора грошових коштів в іноземній валюті та інших матеріальних цінностей.

Щодо не врахування слідчим суддею копії протоколу НСРД, доданого до клопотання в якості додатків разом з іншими документами, оскільки у судовому засіданні детектив просив слідчого суддю здійснити його дослідження без ознайомлення зі змістом цього протоколу ОСОБА_12 та його адвокатів, що суперечить засадам диспозитивності та змагальності сторін у кримінальному провадженні, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді. Оскільки детективом не надано дозволу на ознайомлення ОСОБА_12 та його адвокатів зі змістом такого протоколу НСРД, та його дослідження у судовому засіданні не здійснювалося, слідчий суддя правомірно не врахував його зміст під час прийняття рішення за клопотанням прокурора.

Враховуючи наведені обставини, та межі апеляційного перегляду, встановлені ст.404 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для дослідження у судовому засіданні змісту вказаного протоколу негласних слідчих (розшукових) дій, та відхиляє даний довід апеляційної скарги.

Інших доводів, які б могли свідчити про існування підстав для скасування ухвали слідчого судді, апеляційна скарга прокурора не містить.

Положеннями ч. 1 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, а тому доводи, викладені в апеляційній скарзі про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи є неспроможними.

Істотних порушень вимог КПК України, які були б підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін (ч. 3. ст. 407 КПК України).

Враховуючи вищевикладене, Суд вважає, що ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора четвертого відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27.01.2022 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4

Search

Document No. 104238817

УХВАЛА

ПОСТАНОВИЛА: