- Presiding judge (HACC AC) : Panaid I.V.
Справа № 761/35760/19
Провадження №11-кп/991/71/22
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції з державною установою «Київський слідчий ізолятор»),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судуапеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого за ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України у кримінальному провадженні №32013110110000482 від 25 жовтня 2013 року, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 02 вересня 2022 року про продовження строку тримання під вартою,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 02 вересня 2022 року задоволено клопотання прокурора САП ОСОБА_5 та продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 (шістдесят) днів до 31 жовтня 2022 року. Окрім цього, як альтернативний запобіжний захід визначено заставу у розмірі 1 240 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3076440 (три мільйони сімдесят шість тисяч чотириста сорок) гривень.
Не погоджуючись з даним рішенням, вважаючи його таким, що ухвалене з суттєвими порушеннями норм кримінально-процесуального закону, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу з доповненнями, де просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити. Зазначає, що прокурором в порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 184 КПК України до клопотання не було надано копії доказів підтвердження вини обвинуваченого, зокрема, і обґрунтованості підозри, що є необхідним для застосування запобіжного заходу. За такого, на думку захисника, відповідно до ч. 2 ст.194 КПК України суд мав постановити ухвалу про відмову у продовженні застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 . Окрім цього, захисник вважає, що суд в порушення вимог кримінального процесуального закону не перевірив обґрунтованість клопотання прокурора в частині неможливості застосування до ОСОБА_7 більш м`якого запобіжного заходу і обставин, які б свідчили, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з`явились нові. В доводах апеляційної скарги захисник також посилається на неповноту судового розгляду. Так, останній зазначає, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини, які можуть свідчити про ухилення ОСОБА_7 від суду. Зокрема, ОСОБА_7 виїхав за межі території України не будучи стороною кримінального провадження; після обшуку за місцем проживання його не було затримано, не повідомлялося про підозру, не обиралися запобіжні заходи; до виїзду за кордон ОСОБА_7 прибував на всі процесуальні дії за його участю; не встановлено яким чином ОСОБА_7 може впливати на свідків, проте суд погодився з доведеністю ризиків переховування від суду та впливу на свідків у кримінальному провадженні. Стверджує, що визначений розмір застави є необґрунтованим та явно таким, що не відповідає матеріальному становищу обвинуваченого.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, а також думку прокурора, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддівдійшла наступних висновків.
З матеріалів провадження вбачається, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32013110110000482 від 25 жовтня 2013 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
25 квітня 2017 року у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.27, ч. 5 ст. 191 КК України. Останній набув статусу підозрюваного згідно положень ст.42 КПК України.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 23 травня 2022 року застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (до 19 липня 2022 року); визначено заставу у розмірі 1240 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3076440 гривень; у разі внесення застави покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 червня 2022 року вищезазначену ухвалу залишено в силі.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06 липня 2022 року застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 було продовжено на строк 60 днів, тобто до 03 вересня 2022 року та визначено заставу у такому ж розмірі.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 липня 2022 року зазначену ухвалу суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 02 вересня 2022 року строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжено на 60 (шістдесят) днів, а саме до 31 жовтня 2022 року.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, продовжуючи строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 3076440 грн., колегія суддів виходила з обґрунтованості підозри, наявності підтверджених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, наявності ризиків переховування від суду та впливу на свідків та інших учасників провадження, а також врахувала положення ст. 178 та ст. 194 КПК України.
Відносно ОСОБА_7 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність особи до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, відповідні доводи захисника колегія вважає неспроможними і доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.
Колегія суддів вважає, що суд дійшов вірного висновку щодо наявності відповідних ризиків. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_7 належить до особливо тяжких, за який передбачено відповідальність у виді позбавлення волі строком до 12 років з конфіскацією майна. Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, фактичне переховування протягом 5 (п`яти) років від органів слідства та суду, вказує на наявність ризику переховування від суду, про що обґрунтовано зроблено висновок судом першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу й на тривале (з 2017 по 2022 рік) перебуванням обвинуваченого за кордоном, будучи обізнаним про обставини кримінального провадження. Доводи захисника про протилежне колегія відхиляє. Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7 покинув територію України саме після затримання інших п`яти учасників цього кримінального провадження. В судовому засіданні під час застосування запобіжного заходу обвинувачений повідомив, що він був присутній під час обшуку його житла працівниками НАБУ напередодні його від`їзду з України. Наявність захисників, запити про отримання інформації щодо обробки даних стосовно ОСОБА_7 в інформаційній системі Інтерполу, спілкування в телефонному режимі з працівниками НАБУ в сукупності з обставинами виїзду ОСОБА_7 за межі України після проведення обшуку його житла та затримання інших учасників даного кримінального провадження виключають можливість несприйняття ОСОБА_7 його процесуального статусу в такому провадженні, а відтак і намірів уникнути покарання. Таким чином, вище зазначені фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, підтвердились під час апеляційного розгляду, та спростовують доводи сторони захисту щодо неповноти судового розгляду в частині існування ризику переховування від органів слідства та суду.
Окрім цього, обґрунтованим є висновок суду, що в`їзд з АР Крим на територію України в березні 2022 з паспортом громадянина України для виїзду за кордон, термін дії якого сплив 11 січня 2018 року, відбувся фактично нелегальним шляхом з тимчасово окупованої території України. Це вказує на можливість для ОСОБА_7 повторно нелегально здійснити перетин кордону в іншу країну з метою уникнення кримінальної відповідальності.
На думку колегії суддів, обґрунтованим є висновок суду про наявність ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Колегія зазначає, що висновок про збереження такого ризику не лише на час досудового розслідування є вірним і з огляду на вимоги законодавства щодо безпосередності сприйняття судом зібраних доказів в ході розгляду кримінального провадження по суті, а в даній справі судовий розгляд кримінального провадження ще не завершено, свідки не допитані, ризик впливу досі має місце. За правилами ч.2ст.177КПК Українипідставою застосуваннязапобіжного заходує невласне фактвчинення діянь,визначених ч.1цієї статті,зокрема,незаконного впливуна свідків,а лишеобґрунтована ймовірністьїх існування.
Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. Водночас, найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 183 КПК України визначено, що захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років
З урахуванням того, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 належить до категорії особливо тяжких, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, розмір майнової шкоди згідно обвинувального акту становить 27940176,87 грн., відсутність обвинуваченого протягом 5 років на території України, а також те, що з метою ухилення від кримінальної відповідальності останній має реальну можливість змінити місце свого перебування та незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, колегія суддів цілком погоджується із висновками суду, що застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою колегія суддів вважає доведеною, що виключає вимоги захисника про відмову у задоволенні клопотання прокурора. За встановлених в суді першої інстанції і перевірених судом апеляційної інстанції обставин іншим шляхом не можливо забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а відтак і дієвості кримінального провадження, а тому відповідні доводи захисника колегія відхиляє.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. У відповідності до ч.4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Колегія суддів вважає висновки суду щодо встановлення розміру застави вище межі, передбаченої п.3 ч.5 ст.182 КПК України, вірними. З урахуванням розміру шкоди, міри покарання, яка може бути застосована до обвинуваченого в разі доведеності його вини та наявністю визнаних судом ризиків, застава у розмірі 1240 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (3076440 гривень) відповідає меті застосування запобіжного заходу. Саме такий розмір застави, на думку колегії суддів, слугуватиме достатнім стимулюючим фактором, який обвинувачений та/або заставодавець боявся б втратити у разі невиконання покладених процесуальних обов`язків.
Доводи сторони захисту про непомірний розмір застави для обвинуваченого колегія суддів вважає необґрунтованими. Відомостей на підтвердження його матеріального становища стороною захисту не надано. Окрім цього, чинне законодавство України не покладає можливість внесення застави виключно на обвинуваченого, але вимагає забезпечення дієвості провадження, тобто співмірності застави не лише матеріальному стану особи, а й забезпеченню виконання покладених на особу процесуальних обов`язків.
Судом першої інстанції при оцінці доводів прокурора щодо розміру застави як альтернативного запобіжного заходу в повній мірі враховані вимоги щодо співмірності застави й обґрунтовано в оскарженій ухвалі її розмір, з чим погоджується колегія суддів.
Колегія суддів приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а не інший більш м`який запобіжний захід, як того просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів вважає ухвалу Вищого антикорупційного суду від 02 вересня 2022 року законною, обґрунтованою та вмотивованою. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.131, 176, 177, 178, 182, 183, 194,405,407,419, 424 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 02 вересня 2022 року у кримінальному провадженні №32013110110000482 від 25 жовтня 2013 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3