- Presiding judge (CCC) : Kovtunovych M.I.
УХВАЛА
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 991/492/19
провадження № 51-491км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника засудженого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019110000000119, за обвинуваченням
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.369-2 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією частини належного йому майна (автомобіля «Opel Astra»).
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні та зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи депутатом Київської обласної ради, діючи з прямим умислом, з корисливим мотивом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, одержав неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, за таких обставин.
Так, 20 лютого 2019 року приблизно о 22:00 у м. Борисполі ОСОБА_8 під час зустрічі із ОСОБА_9 запропонував останньому сплатити йому гроші за неперешкоджання вирубці дерев поблизу с. Любарці. Не отримавши згоди, ОСОБА_8 з метою створення умов, за яких у ОСОБА_9 мало виникнути стійке переконання в наявності небезпеки для його прав, що би змусило його погодитися з вимогою надати неправомірну вигоду, звернувся до старшого оперуповноваженого управління захисту економіки в Київській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України ОСОБА_10 із заявою про здійснення незаконної вирубки дерев поблизу с. Любарці Бориспільського району Київської області.
21 лютого 2019 року приблизно о 12:00 співробітники УЗЕ в Київській області ДЗЕ НП України та Бориспільського ВП ГУНП у Київській області, реагуючи на зазначене повідомлення, прибули на місце здійснення вирубки дерев, де ОСОБА_11, який працював разом із ОСОБА_9, здійснював навантаження деревини на автомобіль «Урал» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
За наслідками огляду місця події вантажний автомобіль маніпулятор «Урал» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) було вилучено працівниками Бориспільського ВП ГУНП у Київській області та транспортовано на штрафмайданчик.
23 березня 2019 року під час зустрічі з ОСОБА_11 . ОСОБА_8, посилаючись на статус обласного депутата і позаслужбові зв`язки з керівництвом Бориспільського ВП ГУНП в Київській області, зазначив, що може посприяти в поверненні вилученого поліцією автомобіля за умови надання йому неправомірної вигоди та надіслав на його мобільний телефон повідомлення «6 т. у. о.». ОСОБА_11, усвідомлюючи реальність впливу ОСОБА_8 на правоохоронні органи та у зв`язку з наявністю переконання про існування міцних корупційних зв`язків між усіма органами державної влади і про його особисту безпорадність у разі звернення до поліції, після нетривалих перемовин погодився на протиправну вимогу ОСОБА_8 і надав згоду передати йому як неправомірну вигоду гроші в сумі 5000 дол. США.
08 квітня 2019 року під час зустрічі ОСОБА_11 та ОСОБА_8 в с. Любарці Бориспільського району Київської області останній указав ОСОБА_11 на спосіб передачі йому неправомірної вигоди, а саме: він мав перекинути пакет із грошима в сумі 5000 дол. США через паркан у подвір`я житлового будинку, розташованого біля церкви, де перебуватиме його автомобіль, що того ж дня о 17:18 ОСОБА_11 і зробив.
Таким чином, 08 квітня 2019 року о 17:18 ОСОБА_8, перебуваючи на АДРЕСА_1, одержав від ОСОБА_11 неправомірну вигоду в розмірі 200 дол. США за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, а саме співробітниками Бориспільського ВП ГУНП України в Київській області, посадовими особами Бориспільської місцевої прокуратури та суддями Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 14 січня 2021 року закрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_12 у зв`язку з його відмовою від апеляційної скарги. Задовольнила частково апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13 та змінила вирок суду від 15 червня 2020 року. Виключила з вироку суду посилання на вимагання як кваліфікуючу ознаку одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, перекваліфікувала дії ОСОБА_8 з ч. 3 на ч. 2 ст. 369-2 КК і призначила йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. Зняла арешт, накладений на автомобіль «Opel Astra» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), та повернула транспортний засіб ОСОБА_8 . У решті вирок залишила без змін.
Верховний Суд постановою від 14 червня 2021 року частково задовольнив касаційні скарги захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_6, скасував ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2021 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 01 лютого 2022 року частково задовольнила апеляційну скаргу захисника ОСОБА_13, змінила вирок від 15 червня 2020 року та виключила з його мотивувальної частини посилання суду як на докази: на протокол невідкладного обшуку від 08 квітня 2019 року; речові докази ідентифіковані гроші в сумі 200 дол. США номіналом по 100 дол. кожна, із серійними номерами FF42428006C та КВ30294259А; протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_11 від 08 квітня 2019 року; протоколи огляду грошей від 10 квітня та 03липня 2019 року. Змінила правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 з ч. 3 на ч. 2 ст.369-2 КК і призначила йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6місяців. У решті вирок залишила без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).
Суть доводів захисника зводиться до посилань про покладення в основу винуватості ОСОБА_8 недопустимих доказів, недотримання судами стандарту доказування поза розумним сумнівом, що призвело, на думку ОСОБА_7, до безпідставного засудження його підзахисного та порушення апеляційним судом вимог статей 337, 404, 439 КПК під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Захисник указує, що докази, отримані за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі НСРД) і покладені в основу винуватості його підзахисного, єнедопустимими через те, що слідчий суддя апеляційного суду надав дозвіл на їх проведення, на його думку, з порушенням правил територіальної підсудності, визначеної приписами ст. 247 КПК. При цьому, за міркуваннями захисника, у матеріалах справи відсутні законні джерела, якими прокурор мав можливість обґрунтувати звернення до слідчого судді апеляційного суду поза місцем проведення досудового розслідування.
Як уважає ОСОБА_7, прокурор був позбавлений визначених ч. 2 ст. 246 КПК підстав ініціювати проведення НСРД у кримінальному провадженні. На його переконання, розслідуване кримінальне правопорушення прокурор кваліфікував за ч. 3 ст. 369-2 КК як тяжкий злочин виключно з метою штучного створення підстав, визначених КПК для проведення НСРД.
Також звертає увагу на те, що дозвіл на проведення НСРД надано на підставі клопотання прокурора, яке не відповідає приписам процесуального закону, оскільки до нього не додано витягу з ЄРДР, оформленого з дотриманням вимог Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань від 06 квітня 2016 року № 139, а тому ухвала слідчого судді про надання дозволу є недопустимою.
Крім того, зазначає, що ні орган досудового розслідування, ні прокурор не виконали вимоги ст. 253 КПК, а саме письмово не повідомили ОСОБА_8 про факт проведення щодо нього НСРД.
Також захисник вважає недопустимим доказом протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_11 від 10 квітня 2019 року з підстав того, що останній був залучений до конфіденційного співробітництва неуповноваженою особою, яким, на його думку, є прокурор відділу прокуратури Київської області ОСОБА_15 .
Вказує і про недопустимість протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_16 від 07 травня 2019 року через те, що свідок, будучи працівником правоохоронного органу усупереч вимогам п. 7 ч. 1 ст. 7, статей 14, 258 КПК фіксував приватне спілкування осіб за власною ініціативою, без дозволу суду.
Про недопустимість зазначених вище протоколів, на думку захисника, свідчить і те, що вони самі по собі не дають можливості ідентифікувати та підтвердити особи абонентів і точний час обміну повідомленнями, а технічний функціонал мобільного додатку «Viber», на його переконання, дозволяє будь-якій особі зареєструвати обліковий запис, указавши в ньому будь-які ідентифікаційні дані, прикріпити до створеного акаунту довільно обране фотозображення, у тому числі й те, яке міститься в матеріалах справи.
Скаржиться на порушення в цьому кримінальному провадженні початку досудового розслідування через те, що заява ОСОБА_11, яка надійшла до міжрегіонального територіального органу поліції УЗЕ в Київській області всупереч Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, була направлена не до органу поліції за територіальністю, а до прокуратури Київської області.
Вказує, що в наданих стороною обвинувачення доказах немає будь-яких даних про те, що засуджений повідомляв заявнику стосовно можливості вплинути на посадових осіб саме тих органів, які зазначені під час викладення обставин кримінального правопорушення, а саме Бориспільського ВП ГУНП України в Київській області, Бориспільської місцевої прокуратури та Бориспільського міськрайонного суду та мав намір це зробити, а досліджені судом докази не містять будь-яких відомостей про спілкування засудженого з посадовими особами зазначених органів з питань повернення належного заявнику транспортного засобу, а тому, на думку захисника відсутні будь-які об`єктивні підтвердження реального чи можливого впливу ОСОБА_8 на згаданих осіб так само, як і спроб такого впливу.
Як уважає ОСОБА_7, судами попередніх інстанцій не дотримано стандарту доказування поза розумним сумнівом, оскільки зміст наданих стороною обвинувачення доказів, як і оскаржуваних судових рішень, у яких суди загалом погодилися з версією обвинувачення, свідчить про недостатність сукупності цих доказів для виключення іншого розумного пояснення події, крім викладеної в обвинувальному акті.
На переконання захисника, суд апеляційної інстанції, змінивши правову кваліфікацію з ч. 3 на ч. 2 ст. 369-2 КК та формулювання обвинувачення, вийшов за межі обвинувачення, додав ті кваліфікуючі елементи (обіцянку і пропозицію здійснити вплив за надання неправомірної вигоди), які в початковому обвинуваченні засудженому не були інкриміновані та від яких він не мав можливості захищатися.
Також зазначає, що апеляційний суд у своєму рішенні не виклав нового формулювання обвинувачення, визнаного судом апеляційної інстанції доведеним, не зазначив, коли саме і за яких обставин ОСОБА_8 висловив пропозицію та обіцянку здійснити вплив, не конкретизував способу вчинення злочину, чим, на думку захисника, допустив некоректність обвинувачення і порушив право на захист засудженого.
З приводу недотримання апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 439 КПК ОСОБА_7 указує, що цей суд повністю проігнорував вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 14 червня 2021 року.
За твердженням касатора, висновки судів про винуватість його підзахисного побудовані на недопустимих доказах, отриманих через вчинення прокурором процесуальних дій поза межами наданих законом повноважень.
Наголошує, що у кримінальному провадженні прокурор прокуратури Київської області не виконав приписів ч. 5 ст. 36, ч. 7 ст. 214, ч. 5 ст. 216 КПК, а саме після внесення відомостей до ЄРДР невідкладно, не пізніше наступного дня після початку кримінального провадження не передав наявних у нього матеріалів до належного органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності, натомість на початковому етапі розслідування самостійно ініціював, призначив і доручив проведення НСРД, що призвело до недопустимості доказів, отриманих за результатами проведення НСРД.
Також захисник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції допустив суперечність у своїх висновках, оскільки визнав недопустимими через порушення правил підслідності докази, отримані слідчими ДБР, поряд із цим ствердив про те, що прокурор прокуратури області (не САП) у цьому кримінальному провадженні (належним органом досудового розслідування у якому є НАБУ) діяв у межах наданих йому повноважень.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу.
Прокурор, надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
Згідно з ч. 6 ст. 13 вищезгаданого Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною 1 ст. 434-1 КПК передбачено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає таке кримінальне провадження на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї палати або у складі такої палати.
Під час здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у касаційному порядку у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 колегія суддів дійшла висновку, що кримінальне провадження за касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 15червня 2020 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року необхідно передати на розгляд Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, виходячи з такого.
У цій справі один із ключових доводів сторони захисту полягає в тому, що у кримінальному провадженні прокурор прокуратури Київської області після внесення відомостей до ЄРДР, усупереч ч. 7 ст. 214 КПК, невідкладно, але не пізніше наступного дня не передав наявних у нього матеріалів до належного органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності, а самостійно в період з 01 до 05квітня 2019 року провів процесуальні дії, унаслідок чого, на думку захисту, є недопустимими докази, отримані в результаті зазначених дій прокурора на початковому етапі досудового розслідування.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 01 квітня 2019 року прокурор прокуратури Київської області вніс відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_11 за фактом вимагання в нього неправомірної вигоди в сумі 6000 дол. США з боку депутата Київської обласної ради ОСОБА_8, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.369-2 КК.
Того ж дня було визначено групу прокурорів у складі прокурорів прокуратури Київської області, а також постановою прокурора ОСОБА_15 . ОСОБА_11 залучено до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій.
03 квітня 2019 року прокурор ОСОБА_15 скерував до Чернігівського апеляційного суду клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а 04 квітня 2019 року він доручив проведення негласних слідчих (розшукових) дій УЗЕ в Київській області ДЗЕ НПУ.
05 квітня 2019 року прокурор прийняв рішення про проведення щодо ОСОБА_8 контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту.
Надалі цього ж дня доручив здійснення досудового розслідування слідчим територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого ум.Києві.
08 квітня 2019 року слідчі першого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, на підставі ч. 3 ст. 233 КПКпровели обшук у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, у ході якого вилучили пакет із грошима та мобільний телефон.
09 квітня 2019 року кримінальне провадження було передано за підслідністю до Національного антикорупційного бюро України.
Отже, як убачається зі справи, що розглядається, прокурор у період з 01 до 05 квітня 2019 року провів такі процесуальні дії: зокрема, залучив ОСОБА_11 до конфіденційного співробітництва, звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних мережі, аудіо- та відеоконтроль особи, надав доручення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій і прийняв рішення про проведення контроль за вчиненням злочину. Проте, розпочавши кримінальне провадження, прокурор усупереч ч. 7 ст. 214 КПК невідкладно, але не пізніше наступного дня не передав наявних у нього матеріалів до відповідного органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності для проведення досудового розслідування.
Верховний Суд акцентує на тому, що аналогічні вищезазначеним твердження сторона захисту висловлювала в касаційній скарзі, яка була предметом перевірки минулого касаційного перегляду цього кримінального провадження.
Так, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 14 червня 2021 рокузадовольнила частково касаційні скарги захисників ОСОБА_14 та ОСОБА_6, скасувала ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2021 року і призначила новий розгляд усуді апеляційної інстанції.
У цьому рішенні колегія суддів указала, що прокурор може проводити необхідні слідчі дії, але в межах строку, визначеного законодавцем. Тобто, розпочавши кримінальне провадження, за наявності даних про вчинення злочину депутатом обласної ради, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214, п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК зобов`язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності передати наявні в нього матеріали детективам Національного антикорупційного бюро України для проведення досудового розслідування.
Ураховуючи наведене, колегія суддів у постанові від 14 червня 2021 року дійшла висновку, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, а суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг захисників щодо недопустимості доказів, отриманих у результаті проведених відповідних слідчих дій і негласних слідчих (розшукових) дій, та надав оцінку щодо можливості покладення їх в основу обвинувального вироку.
Однак Суд не погоджується з такими висновками, зробленими колегією суддів під час минулого касаційного перегляду, щодо повноважень прокурора на початковому етапі досудового розслідування з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий упорядку, встановленому цим Кодексом.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи.
Тобто в цьому провадженні для належної оцінки доказів із точки зору допустимості васпекті законності процесуального порядку їх отримання насамперед необхідно розглянути питання наявності чи відсутності у прокурора повноважень, визначених КПК, на проведення вищевказаних процесуальних дій.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, на яку покладається, зокрема, організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК; 2) у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та НСРД відповідним оперативним підрозділам; 4) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК; 5) самостійно подавати слідчому судді клопотання про проведення НСРД (пункти 1, 4, 5, 9 ч. 2 ст. 36 КПК).
Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину (ч. 4 ст. 246 КПК).
Частиною 2 ст. 37 КПК передбачено, що прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
Так, невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення прокурор зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР (ч. 1 ст. 214 КПК).
Згідно з ч. 7 ст. 214 КПК (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій), якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов`язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
Отже, системний аналіз статей 2, 36, 37 та 214 КПК дозволяє дійти висновку, що під час досудового розслідування прокурор (процесуальний керівник) після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та до передачі матеріалів до органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності мав повноваження приймати процесуальні рішення і здійснювати комплекс невідкладних процесуальних дій на початковому етапі досудового розслідування з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження.
Аналогічну позицію виклала колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2021 року у справі № 487/5684/19, провадження 51-1569км21.
Отже, враховуючи наведене, Суд вважає, що прокурор у період з 01 до 05 квітня 2019року діяв у межах своїх повноважень, визначених КПК.
У зв`язку з цим необхідно відступити від висновку, що міститься у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Судувід 14 червня 2021 року щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
Отже, Третій судовій палаті Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема, необхідно буде вирішити: чи є такими, що здійснені в межах або поза межами наданих КПК прокурору повноважень, проведені у кримінальному провадженні прокурором (процесуальним керівником) процесуальні, у тому числі слідчі (розшукові), дії після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, який усупереч положенням ч. 7 ст. 214 КПК невідкладно, але не пізніше наступного дня здотриманням правил підслідності не передав наявних у нього матеріалів до відповідного органу досудового розслідування та не доручив проведення досудового розслідування.
З огляду на викладене та положення ч. 1 ст. 434-1 КПК, з метою забезпечення єдності судової практики це кримінальне провадження необхідно передати на розгляд Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Керуючись статтями376, 433, 434, 434-1, 434-2 КПК, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 за касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022 року на розгляд Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3