Document No. 106317390

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

Справа №991/5148/20

Провадження №1-кп/991/55/20

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року місто Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів: головуючого ОСОБА_1, суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю: секретаря судового засідання: ОСОБА_4, прокурорів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, захисників: ОСОБА_7, ОСОБА_8, обвинуваченого ОСОБА_9, представників потерпілого (цивільного позивача): ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №52020000000000077 за обвинуваченням

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста КривийРіг Дніпропетровської області, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, працюючого головою правління Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст.364Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в :

До Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52020000000000077 від27.01.2020, згідно якого ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що будучи народним депутатом України, вчинив злочин, передбачений ч.2ст.364Кримінального кодексу України (даліКК).

Формулювання висунутого особі обвинувачення

Відповідно до протоколу Центральної виборчої комісії від26.10.2014 «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» ОСОБА_9 був визнаний таким, що обраний народним депутатом УкраїниVIIIскликання, а27.11.2014 відповідно до ст.79Конституції України склав присягу перед Верховною Радою України, зобов`язавшись усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників.

ОСОБА_9, набувши повноважень народного депутата України VIIIскликання, будучи забезпеченим житлом у м.Києві, оскільки з03.08.2009 є одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 та маючи у спільній сумісній власності з дружиною ОСОБА_13 квартиру за адресою: АДРЕСА_3, зловживаючи владою, тобто умисно використовуючи як службова особа надані йому як народному депутату (представнику законодавчого органу державної влади) владні повноваження, в межах наданої йому компетенції ставити обов`язкові для виконання юридичною особою вимоги щодо забезпечення гарантії його депутатської діяльності в частині виплати компенсації за оренду житла чи винайму готельного номера, діючи умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, не рахуючись з покладеними на нього Конституцією України і Законами України обов`язками діяти на благо Вітчизни і дбати про добробут Українського народу, не пізніше 02.12.2014 вирішив отримати неправомірну вигоду для себе за рахунок коштів, передбачених Законом України «Про статус народного депутата України» (даліЗакон№2790?XII) для компенсації вартості оренди (винайму) житла народним депутатам.

З цією метою, для одержання неправомірної вигоди у виді надання йому як народному депутату України в користування готельного номера за рахунок бюджетних коштів, передбачених на компенсацію вартості оренди житла або винайму готельного номера народними депутатами України, без наявності підстав для отримання таких коштів внаслідок забезпеченості житлом у м.Києві, ОСОБА_9, підписавши 02.12.2014, подав на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України три заяви, в яких просив розмістити його в готелі «Київ» у зв`язку з відсутністю власного житла в м.Києві, нараховувати йому кошти для винайму готельного номера, які перераховувати на рахунок Державного підприємства «Готельний комплекс«Київ» Управління справами Верховної Ради України (даліДП«Готельний комплекс«Київ») протягом усього строку виконання депутатських повноважень, які були зареєстровані 08.12.2014 за вхідним№222206 в Апараті Верховної Ради України.

При цьому, ОСОБА_9 усвідомлював, що зловживаючи владою при зверненні до Керівника Апарату Верховної Ради України з метою безпідставного отримання неправомірної вигоди у виді права користування готельним номером за рахунок коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, його дії явно суперечать інтересам служби, цілям і завданням гарантій депутатської діяльності, що визначені в Законі №2790?XII, а співробітники Апарату Верховної Ради України не були уповноважені здійснювати перевірку повідомленої народними депутатами України інформації щодо наявності підстав для отримання грошових коштів як компенсації відповідно до ст.35Закону№2790?XII і лише внаслідок висунутої народним депутатом України вимоги зобов`язані будуть надати йому готельний номер з відшкодуванням його вартості за рахунок бюджетних коштів. Тому ОСОБА_9 був переконаний, що за будь?яких обставин після звернення із зазначеними заявами отримає таку неправомірну вигоду, а відшкодування вартості виділеного йому готельного номера Управлінням справами Верховної Ради України здійснюватиметься за рахунок бюджетних коштів, що призведе до тяжких наслідків у виді протиправного вибуття відповідної суми коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, з рахунку юридичної особи публічного права.

Тоді ж, 02.12.2014 ОСОБА_9, діючи на досягнення злочинного умислу одержання неправомірної вигоди, уклав договір з ДП«Готельний комплекс«Київ» Управління справами Верховної Ради України»№163 про надання послуг, на підставі якого отримав у користування бажаний готельний номер, вартість винайму якого оплачувалась Управлінням справами Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

29.01.2016 Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України№12 затверджено новий Порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, ознайомившись із яким та бажаючи і в подальшому протягом всього часу здійснення депутатських повноважень отримувати неправомірну вигоду у виді права користування готельним номером за рахунок бюджетних коштів, ОСОБА_9 02.03.2016 подав до Апарату Верховної Ради України заяву про подальше перерахування грошових коштів, що нараховувались йому для компенсації вартості винайму готельного номера, на розрахункові рахунки ДП«Готельний комплекс«Київ».

Проте, внаслідок значного суспільного резонансу, викликаного журналістським розслідуванням про безпідставність одержання окремими народними депутатами України компенсацій за оренду житла чи винайм готельного номера, ОСОБА_9 29.11.2018 звернувся до Апарату Верховної Ради України із заявою про припинення з01.12.2018 нарахування компенсаційних виплат за винайм ним готельного номеру, припинивши таким чином вчинюване ним кримінальне правопорушення.

Отже, ОСОБА_9, будучи службовою особою і зловживаючи владою всупереч інтересам служби, шляхом подання вищевказаних заяв та усвідомлюючи той факт, що співробітники Апарату Верховної Ради України та Управління справами Верховної Ради України не мають повноважень перевіряти наявність у народного депутата житла в місті Києві, у період з02.12.2014 по30.11.2018 отримав неправомірну вигоду для себе, яка полягала в отриманні у користування готельного номера в ДП«Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів.

При цьому, внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_9 на підставі поданих ним заяв від02.12.2014 та 02.03.2016 Управління справами Верховної Ради України в період з02.12.2014 по30.11.2018 (включно) нараховувало йому грошові кошти для компенсації вартості оренди житла та винайму готельного номера в сумі758240,00грн (що більше ніж у250разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян), які в подальшому на підставі його ж заяв перераховувало на розрахунковий рахунок ДП«Готельний комплекс «Київ» як оплату за користування ОСОБА_9 готельним номером.

Відповідно внаслідок зазначених протиправних дій ОСОБА_9 щодо отримання ним неправомірної вигоди Управлінню справами Верховної Ради України (на даний час Управління справами Апарату Верховної Ради України) як юридичній особі публічного права і головному розпоряднику бюджетних коштів спричинено тяжкі наслідки, які полягають у безповоротній втраті бюджетних коштів у сумі758240,00грн, тобто такі наслідки, які більше ніж у250разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян.

Таким чином, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_9 в період з02.12.2014 по30.11.2018, будучи народним депутатом України VIIIскликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером в ДП«Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинивтяжкі наслідкиохоронюваним закономдержавним інтересамв особіюридичної особипублічного праваУправліннюсправами АпаратуВерховної РадиУкраїни,тобто вчинивзлочин,передбачений ч.2ст.364КК.

Правові позиції учасників судового провадження

Доводи сторони обвинувачення

На підтвердження пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення за ч.2ст.364КК сторона обвинувачення подала докази, що містяться у документах, висновках експертів, показаннях свідків, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду. В ході виступу у судових дебатах прокурор стверджував, що надані ним докази доводять винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Зокрема, на думку прокурора, ОСОБА_9, підписавши та подавши на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України заяви про компенсацію вартості проживання згідно з повноваженнями, передбаченими у ч.1ст.35Закону України «Про статус народного депутата», здійснюючи функції представника влади, фактично поставив обов`язкову для виконання посадовими особами Апарату Верховної Ради України вимогу щодо забезпечення гарантії його депутатської діяльності, в частині забезпечення житлом. Тобто вчинив дії, які випливають з його владних повноважень та пов`язані із реалізацією права, яким він був наділений в силу посади, яку обіймав, тобто були можливостями, які виникли завдяки авторитету посади.

Прокурор зауважував, посилаючись на досліджені документи та показання свідків, що Апарат Верховної Ради України не був наділений повноваженнями перевіряти достовірність інформації, яку надає депутат чи вимагати у нього додаткові документи на підтвердження права на компенсацію вартості винайму готельного номера, а також не міг відмовити у наданні такої компенсації.

За твердженням прокурора, ОСОБА_9 в період з02.12.2014 по30.11.2018, будучи народним депутатом України VIIIскликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме право користування готельним номером в ДП«Готельний комплекс«Київ» за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам в особі юридичної особи публічного права Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК.

Крім того, прокурор зазначив, що незважаючи на те, що після журналістського розслідування про зловживання депутатів при отриманні компенсацій за оренду житла чи винайм готельного номера, обвинувачений подав заяву про припинення з01.12.2018 нарахування компенсаційних виплат за винайм ним готельного номеру, фактично житло, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2, залишилась у власності ОСОБА_9 . Тобто, відмова обвинуваченого з01.12.2018 від нарахування компенсаційних виплат за винайм ним готельного номеру не змінює того факту, що в період з02.12.2014 по30.11.2018 ОСОБА_9 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.2ст.364КК.

З огляду на викладене, прокурор прохав визнати ОСОБА_9 винуватим у вчинення злочину, передбаченого ч.2ст.364КК, та призначити покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавлення права обіймати посади, зі здійсненням функцій представника влади в органах державної влади строком на три роки, зі штрафом у розмірі17000грн. Змінити ОСОБА_9 запобіжний захід із застави на тримання під вартою. Цивільний позов Управління справами Апарату Верховної Ради України на суму758240грн задовольнити. Стягнути з ОСОБА_9 витрати на проведення експертиз.

Доводи сторони захисту

Обвинувачений ОСОБА_9 вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав та будучи допитаним у судовому засіданні підтвердив, що у жовтні2014року був обраний народним депутатом УкраїниVIIIскликання та27.11.2014склав присягу перед Верховною Радою України. На той час його зареєстроване та фактичне місце проживання знаходилося в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області і до закінчення депутатської каденції не змінювалося. Тому у зв`язку із виконанням обов`язків народного депутата він потребував забезпечення житлом у місті Києві. Не маючи такого житла, ОСОБА_9 звернувся до Апарату Верховної Ради України із відповідними заява, в наслідок чого Управління справами Апарату Верховної Ради України протягом2014?2018років оплачувало вартість винайму для нього готельного номеру в ДП«Готельний комплекс«Київ» за рахунок бюджетних коштів. Кошти перераховувалися безпосередньо на рахунок зазначеного готелю. ОСОБА_9 підтвердив, що дійсно користувався готельним номером, проживаючи у ньому, зокрема під час пленарних засідань.

У другій половині2018року ОСОБА_9 відмовився від компенсації вартості проживання у готелі та надалі самостійно оплачував повну вартість винайму готельного номеру.

Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_9 не заперечував, що 03.08.2009 став одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2, та 29.09.2010 отримав у спільну сумісну власність з дружиною ОСОБА_13 другу квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Разом із цим, обвинувачений зауважив, що шлюбні відносини між ним та ОСОБА_13 фактично припинилися ще до2014року. Між ними склалися неприязні відносини. Тому він, «як справжніймужчина», залишив згадані квартири ОСОБА_13 для проживання та за своїми моральними принципами не міг користуватися цим майном. З огляду не зазначене, обвинувачений вважає себе таким, що не має власного житла у місті Києві. Окрім того, ОСОБА_9 заявив, що не мав можливості використовувати зазначені квартири для проживання, так як вони мали проблеми з опаленням та постачанням гарячої води. Проте документально підтвердити зазначені обставини він не може, бо складанням відповідних актів чи висновків житлово?експлуатаційних чи інших організацій на той час він не займався.

З огляду на викладене, на переконання обвинуваченого, він правомірно, а саме у відповідності до положень Закону України «Про статус народного депутата України», користувався готельним номером за рахунок держави, як гарантією його депутатської діяльності в частині виплати компенсації за оренду житла чи винайму готельного номера. Окрім того, ОСОБА_9 зазначив, що він, як народний депутат України, не є посадовою особою, не наділений владними повноваженнями та не є розпорядником коштів Верховної Ради України, а тому не може бути суб`єктом інкримінованого йому злочину. Тому ОСОБА_9 прохав суд виправдати його у зв`язку із відсутність в його діях складу кримінального правопорушення.

З приводу цивільного позову обвинувачений зазначив, що 05.07.2021 він добровільно повернув Управлінню справами Апарату Верховної Ради України використану компенсацію для винайму готельного номеру.

Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8, підтримуючи правову позицію обвинуваченого, додатково зазначили, що органами слідства під час досудового розслідування допускалися істотні порушення процесуального закону, тому частина доказів сторони обвинувачення підлягають визнанню недопустимими. З огляду на викладене, обвинувачений має бути виправданим.

На переконання захисників, обвинувачення побудовано на помилковій правовій оцінці обставин справи, при цьому доводи сторони захисту під час досудового розслідування не були належним чином перевірені.

Так, захисники зазначили, що ОСОБА_9, як народний депутат України, не має ні влади, ні повноважень стосовно Управління справами Апарату Верховної Ради України, а також дане Управління не підпорядковується народним депутатам, тобто вказівка народного депутата не є для нього обов`язковою. У зв`язку із цим, вибуття з державної власності грошових коштів у сумі758240грн та отримання їх у власність ДП«Готельний комплекс«Київ» виникло не з причин зловживання владою або службовим становищем обвинуваченого, а внаслідок створення відповідних умов у результаті прийняття Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України№12від29.01.2016, яким затверджено «Порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера» та яке не передбачало інструментів контролю за використанням бюджетних коштів.

На думку захисту, обвинувачення з початку кримінального провадження визначило лише одну версію подій, внаслідок чого доводи захисту, які мали альтернативне пояснення всіх висунутих обвинувачень, не були належним чином перевірені. За таких обставин, до суду потрапили матеріали, які відображають лише одну вузьку спрямовану позицію прокуратури.

Окрім цього, захисники наголошували на тому, що сторона обвинувачення ігнорує правові позиції Верховного Суду, а саме висновок Великої Палати Верховного Суду щодо визначення правового статусу народного депутата України, який викладений у постанові від20.03.2019 (провадження№11?1420апп18). Як наслідок, твердження обвинувачення про те, що ОСОБА_9, як народний депутат України, є представником законодавчого органу державної влади, не узгоджується з розумінням службової особи, що викладене у примітці до ст.364КК, і суперечить законам та Конституції України, а тому ОСОБА_9 не є суб`єктом кримінальної відповідальності за ст.364КК.

Захисник ОСОБА_8 зазначила, що реалізація передбачених ст.35Закону України «Про статус народного депутата України» гарантій депутатської діяльності не відповідає статусу реалізації владних повноважень, у зв`язку із чим народний депутат не є службовою особою, оскільки не має прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових до виконання іншими фізичними чи юридичними особами. На підтвердження вказаного захисник послалася на п.1.3Положення про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від08.04.2014№248.

Також ОСОБА_8 наголошувала, що підставою для подальшої компенсації за винайм готельного номеру є рішення профільного органу, а не заява народного депутата чи подані ним документи. Захисник вважає, що функція Апарату Верховної Ради України, як органу, що в подальшому здійснюватиме фінансування, полягає у перевірці наявності такого рішення. Самі по собі подані документи народного депутата України без такого рішення не могли породжувати для Апарату Верховної Ради України жодних правових наслідків, а тим паче обов`язку щодо здійснення перерахувань грошових коштів. Вказане, на думку ОСОБА_8, підтверджує, відсутність у діях ОСОБА_9 суспільно небезпечного діяння як конкретного акта поведінки, що є обов`язковою ознакою будь-якого злочину, зокрема, і передбаченого ст.364КК.

Крім того, захисник наголошувала, що ОСОБА_9, в розумінні положень Житлового кодексу України, не може вважатися «забезпеченим житлом у м.Київ», оскільки останній не забезпечувався житлом за програмами державної підтримки, йому не надавалось житло в будинках державного або громадського житлового фонду, у гуртожитках тощо.

Враховуючи викладене, захисники зазначили, що ОСОБА_9 не мав повноважень розпоряджатися бюджетними коштами, його повноваження обмежуються лише бюджетним процесом. Таким чином, в діяннях, що стосуються надання, виділення коштів або їх отримання, обвинувачений, як народний депутат, не користується повноваженнями представника влади.

Нормативно-правові акти, що регламентують право народних депутатів України на компенсацію витрат для винайму готельного номеру

Так, відповідно до ч.1ст.2Закону України «Про статус народного депутата» повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом.

Частиною четвертою статті32згаданого Закону передбачено, що народному депутату протягом всього строку виконання депутатських повноважень щомісячно відповідно до положень статті35цього Закону видаються кошти для компенсації оренди житла або винайму готельного номера, що не підлягають оподаткуванню.

Статтею35ЗаконуУкраїни «Простатус народногодепутата» визначено,що увитратах назабезпечення діяльностіВерховної РадиУкраїни передбачаютьсякошти наоренду житлаабо винаймготельного номера.Народному депутатуна орендужитла абовинайм готельногономера напідставі йогозаяви такопії документа,до якоговнесені відомостіпро місцейого проживання,Апаратом ВерховноїРади Українищомісячно видаютьсякошти врозмірі,встановленому кошторисомВерховної РадиУкраїни длякомпенсації вартостіоренди (винайму). Право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад30км від меж міста Київ.

Положенням про Апарат Верховної Ради України, яке затверджене розпорядженням Голови Верховної Ради України від25.08.2011 №769, визначено, що у сфері фінансового та матеріально?технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, покладається на Апарат. При цьому Апарат Верховної Ради України здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України та забезпечує в установленому порядку належні житлові умови народним депутатам України через Управління справами (т.3а.с.99).

Відповідно до п.14цього Положення функція здійснення загального керівництва, організації і координації роботи структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України покладається на Керівника Апарату Верховної Ради України.

Згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України№1366від30.09.2015 «Про розподіл обов`язків між Керівником Апарату Верховної Ради України та заступниками Керівника Апарату Верховної Ради України» Перший заступник Керівника Апарату Верховної Ради України керуючий справами здійснює керівництво Управлінням справами Апарату Верховної Ради України та оперативне управління майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, організовує здійснення матеріально-технічного, фінансового та господарського забезпечення діяльності Верховної Ради України та її Апарату, забезпечення житлових та інших умов діяльності народних депутатів України і працівників Апарату Верховної Ради України відповідно до видатків, передбачених кошторисом Верховної Ради України (т.3а.с.107, т.4а.с.199).

Пунктом12Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що розподіл обов`язків між Керівником Апарату, його першим заступником керуючим справами та заступниками визначає Голова Верховної Ради України.

Згідно з п.1.3Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера», затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України№248 від08.04.2014 (даліПоложення), рішення щодо виплати народному депутату України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера приймалось комітетом, до компетенції якого належало питання забезпечення діяльності народних депутатів України, а до створення комітетів нового скликання-Підготовчою депутатською групою на підставі заяви народного депутата України та копії документа, до якого внесено відомості про місце його проживання (т.3а.с.71).

Відповідно до п.2Порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру», затвердженого розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України№12 від29.01.2016 (даліПорядок), починаючи з 29.01.2016 з метою отримання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера народний депутат України має звернутись до Апарату Верховної Ради України із заявою, до якої додається довідка банку про відкриття карткового (поточного) рахунку та документ, що підтверджує місце проживання народного депутата України, відповідно до його реєстрації, на відстані понад30км від меж міста Києва. На підставі цих документів Управлінням справами Апарату Верховної Ради України щомісячно перераховуються на картковий рахунок народного депутата України кошти для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера (т.3а.с.75, т.4а.с.203).

Рішенням Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України від26.03.2014 (протокол№16) встановлено (погоджено) розмір витрат на компенсацію вартості оренди житла або винайму одного готельного номера у розмірі460грн на добу, починаючи з 01.01.2014 (т.4а.с.196). Протягом 2014?2017років та восьми місяців2018року розмір компенсації був незмінним, а починаючи з 01.09.2018 його було збільшено до650грн (т.3а.с.68,113, т.2а.с.187?225), що підтверджується рішенням Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України від13.07.2017 (протокол№90) (т.4а.с.208) та розпорядженням Першого заступника Керівника апарату Верховної Ради Українивід23.08.2017№186 (т.4а.с.209).

Системний аналіз наведених нормативно?правових актів дає підстави дійти висновку, що протягом 2014?2018років народні депутати України мали право на компенсацію витрат на оренду житла або винайм готельного номеру за наявності двох обов`язкових умов: 1)незабезпеченість житлом у місті Києві; 2)місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад30км від меж міста Київ.

Мотиви суду

Докази, надані сторонами кримінального провадження, та мотиви суду щодо їх належності та допустимості

Відповідно до ст.84Кримінального процесуального кодексу України (даліКПК) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Частина2ст.84КПК надає вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, якими встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження. До них законодавець відносить: показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.94КПК кожен доказ повинен бути оцінений з точки зору належності, допустимості і достовірності, а в сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Дослідивши перевірені у судовому засіданні докази, надані сторонами кримінального провадження, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов такого висновку.

Під час судового розгляду сторонами судового провадження надано суду наступні належні та допустимі письмові докази.

Рапорт прокурора Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (даліСАП) від22.10.2018, зі змісту якого вбачається, що підставою для внесення до Єдиного реєстру досудового розслідування відомостей про кримінальні правопорушення №42018000000002581 щодо можливого заволодіння народними депутатами України, зокрема ОСОБА_14, бюджетними коштами, виділеними на забезпечення діяльності Верховної Ради України, а саме для компенсації народним депутатам України витрат на оренду житла чи винайм готельного номеру, стала публікація в електронних засобах масової інформації «Українська правда» (копія публікації додається) (т.1а.с.128).

Постановою прокурора САП від27.01.2020 з кримінального провадження №42018000000002581 від22.10.2018 в окреме провадження виділені матеріали досудового розслідування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 за ч.2ст.364КК, якому присвоєно номер52020000000000077 (т.1а.с.165).

Докази на підтвердження статусу народного депутата України

Так, з матеріалів особової справи ОСОБА_9 встановлено, що останній визнаний таким, що обраний народним депутатом України VІІІскликання, на підставі протоколу Центральної виборчої комісії від26.10.2014 «Про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» (т.5а.с.122). Окрім того, 24.11.2014 ОСОБА_9 під підпис попереджений про встановлені законами України обмеження, заборони та вимоги, пов`язані з виконанням повноважень народного депутата України та ознайомлений із зобов`язаннями щодо дотримання антикорупційного законодавства (т.5а.с.137,138), 27.11.2014 він надав письмову згоду на здійснювати повноваження народного депутата України та склав присягу перед Верховною Радою України, в якій присягнув на вірність Україні, зобов`язався дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, а також присягнув додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників (т.5а.с.121,125).

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.2Закону України «Про статус народного депутата», 27.11.2014 обвинувачений ОСОБА_9 набув статусу народного депутата України.

Докази на підтвердження факту отримання компенсації для винайму готельного номеру

Так, суду надані вилучені на ДП«Готельний комплекс«Київ» та в Управлінні справами Апараті Верховної Ради України наступні документи:

-заяву народного депутата України ОСОБА_9 на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України від02.12.2014 (вхідний реєстраційний номер222206 від08.12.2014) наступного змісту: «У зв`язкуз обранняммене народнимдепутатом Українивосьмого скликаннята відсутностівласного житлау м.Києві,прошу розміститимене вготелі «Київ» (т.5а.с.43);

-заяву народного депутата України ОСОБА_9 на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України від02.12.2014 (вхідний реєстраційний номер222206 від08.12.2014) про нарахування йому коштів для винайму готельного номера відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» (т.5а.с.45);

-заяву народного депутата України ОСОБА_9 на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України від02.12.2014 (вхідний реєстраційний номер222206 від08.12.2014) про перерахування з 02.12.2014 належних йому коштів для винайму готельного номера на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» протягом всього строку виконання депутатських повноважень (т.5а.с.44);

-заяву ОСОБА_9 першому заступнику керівника Апарату Верховної Ради України від02.03.2016 (вхідний реєстраційний номер50200 від02.03.2016) про перерахунок Управлінням справами Апарату Верховної Ради України коштів для компенсації вартості винайму готельного номера на рахунок ДПГотельний комплекс«Київ» протягом всього строку виконання депутатських повноважень (т.5а.с.42);

-договір про надання послуг№163 від02.12.2014, укладений між ОСОБА_9 та ДП«Готельний комплекс«Київ» (т.5а.с.161), та додаткова угода до нього№209від17.12.2015 (т.5а.с.165). Предметом згаданого договору є передача ОСОБА_9 у строкове користування окремого готельного номеру за адресою: АДРЕСА_4, строком до 31.12.2015, який згодом пролонговано ще на рік. Пунктом2.1основного договору встановлено вартість винайму одного готельного номера на рівні460грн за добу;

-акти готельних послуг за період з грудня2014року по січень2016року, якими підтверджується факт надання народному депутату України ОСОБА_9 послуги щодо проживання у готелі на підставі договору№163 від02.12.2014 та її вартість. Зазначені акти від імені замовника скріплені підписом ОСОБА_9 (т.4а.с.27?75);

-рахунки на оплату за відповідні періоди, виставлені ДПГотельний комплекс«Київ» на підставі зазначених вище актів готельних послуг (т.6а.с.195?220);

-платіжні доручення за період з грудня2014року по березень2016року, відповідно до яких Управлінням справами Верховної Ради України на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» перераховувалася компенсація за проживання народного депутата України ОСОБА_9 за вказані вище періоди (т.4а.с.24?77);

-зведені реєстри виплати коштів для компенсації винайму готельних номерів народними депутатами УкраїниVIIIскликання, зокрема ОСОБА_9, шляхом перерахування коштів на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» за квітень?грудень2016року та платіжні доручення до них, відповідно до яких Управління справами Верховної Ради України помісячно перераховувало на рахунок готелю загальну суму компенсації за винайм народними депутатами готельних номерів (т.4а.с.79?105);

-договір про винайм готельного номера народним депутатом України№29?Д від01.01.2017, укладений між ОСОБА_9 та ДП«Готельний комплекс«Київ» (т.5а.с.166), а також Додаткову угоду№1 від01.09.2017 до вказаного договору (т.5а.с.169). Предметом даного договору є передача ОСОБА_9 у строкове користування окремого готельного номеру за адресою: АДРЕСА_4, строком до 31.12.2017, який згодом пролонговано ще на рік. Пунктом2.1основного договору встановлено вартість винайму одного готельного номера на рівні460грн за добу;

-зведені реєстри виплати коштів для компенсації винайму готельних номерів народними депутатами УкраїниVIIIскликання, зокрема ОСОБА_9, шляхом перерахування коштів на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» за період з січня2017 року по жовтень2018року включно та платіжні доручення до них, відповідно до яких Управління справами Верховної Ради України помісячно перераховувало на рахунок готелю загальну суму компенсації за винайм народними депутатами готельних номерів (т.4а.с.106?169).

Зазначені вище договори, акти готельних послуг, рахунки, платіжні дорученням, реєстри тощо, переконливо підтверджують ту обставину, що у період з 02.12.2014 по 30.11.2018 Управлінням справами Апарату Верховної Ради України на компенсацію вартості винайму готельного номеру народним депутатом УкраїниVIIIскликання ОСОБА_9 витрачено758240грн.

Наведений вище розмір компенсації також підтверджується:

-наданим першим заступником керівника апарату Верховної Ради України списком народних депутатів УкраїниVIIIскликання, які скористалися правом отримання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, відповідно до якого ОСОБА_9 скористався компенсацією у2014році на суму13800грн, у2015році на суму167900грн, у2016році на суму168360грн, у2017році на суму191080грн та у2018році на суму217100грн, а всього на загальну на суму758240грн (т.3а.с.113, т.4а.с.175);

-наданою ДП«Готельний комплекс«Київ» інформацією, відповідно до якої ОСОБА_9 користувався готельним номером у період з01.01.2015по30.11.2018, та оборотно-сальдову відомість, на підтвердження оплати послуг контрагентом - Управлінням справами Верховної Ради України за вказаний період. Разом з цим в листі зазначено, що відомості за2014рік у підприємства відсутні у зв`язку із знищенням документації за строком зберігання (т.4а.с.211).

Окрім того, розмір зазначеної суми перерахування коштів для компенсації вартості винайму готельного номера підтверджується висновком судово?економічної експертизи№2246/2332/19?23 від08.11.2019 (т.4а.с.16), проведеної Черкаським відділенням Київського науково?дослідного інституту судових експертиз на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від27.08.2019 (т.4а.с.6).

Докази реєстрації місця проживання обвинуваченого

Згідно відомостей, отриманих від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м.Києві та Київській області, від14.11.2018 та від08.01.2019 ОСОБА_9 зареєстрованим по місту Києву та Київської області не значиться (т.1а.с.239).

На сторінці№11паспорта громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_9, міститься штамп, відповідно до якого починаючи з 19.08.2003 він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1а.с.238,189). Аналогічна адреса реєстрації зазначена на сторінці№12паспорта громадянки України на ім`я ОСОБА_13 (т.1а.с.235,190). Остання, згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, станом на28.11.2019 є дружиною обвинуваченого ОСОБА_9 . Шлюб укладено 15.10.1994, відомості про розірвання шлюбу відсутні (т.1а.с.191).

Докази на підтвердження наявності у обвинуваченого житла у місті Києві

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.09.2011 на підставі договору дарування від03.08.2009 на ім`я обвинуваченого ОСОБА_9 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 (т.1а.с.198). 14.09.2011 на ім`я дружини обвинуваченого ОСОБА_13 на підставі договору купівлі?продажу від24.09.2010 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_6 (т.1а.с.197).

Відповідно до договору дарування квартири від03.08.2009 обвинувачений ОСОБА_9 прийняв у дар від ОСОБА_15, за згодою її чоловіка ОСОБА_16, чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 187,80кв.м, якою вона володіла на підставі договору купівлі?продажу від21.04.2009 (т.1а.с.202?218). Відповідно до пункту1.4згаданого договору відчужена квартира оглянута обдарованим. Недоліків, які перешкоджають використання квартири за цільовим призначенням на момент огляду не виявлено. Претензій до дарувальника щодо якісних характеристик відчуженої квартири обдарований не має.

Згідно договору купівлі?продажу квартири від 24.09.2010 дружина обвинуваченого ОСОБА_13 набула у приватну власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 40,80кв.м. Під час укладення зазначеного договору обвинувачений, як чоловік покупця, надавав нотаріально завірену згоду на укладення даного правочину (т.1а.с.221?237).

Відомості про зазначені об`єкти нерухомого майна (квартири АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ) ОСОБА_9 відображено у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за2013,2014роки (т.5а.с.126,131), а також у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за2015, 2016, 2017, 2018роки (т.2а.с.66,85,105,125). Окрім того, у деклараціях за 2015?2018роки відображені відомості про користування готельним номером та отримання доходу у вигляді компенсації вартості послуг з винайму готельного номеру.

У частиніпершій статті60Сімейногокодексу України (даліСК) сформульовані загальні підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, а саме майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Главою сьомою згаданого Кодексу «Право особистої приватної власності дружини та чоловіка» передбаченні певні виключення із зазначеного загального правила, зокрема особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування (п.2ч.1ст.57СК).

З огляду на викладене, враховуючи, що на момент придбання зазначених вище квартир ОСОБА_9 та ОСОБА_13 перебували у шлюбі, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_8 є їх спільною сумісною власністю, а квартира АДРЕСА_7 - особистою приватною власністю обвинуваченого.

Відповідно до розрахунку заборгованості за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води протягом травня2018?березня2019років Комунальним підприємством «Київтеплоенерго» споживачам за адресами: АДРЕСА_2 такв. АДРЕСА_8, нараховувалися відповідні комунальні послуги (т.2а.с.6,8). Також зі змісту відповіді Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»№1952/18/36/02?19 від12.04.2019 вбачається, що починаючи з липня2014року споживачам за вказаними вище адресами безперебійно надаються послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі публічного договору приєднання фактичному споживачеві. Цими споживачами не надавалися показання квартирних лічильників, тому нарахування за послуги проводилося за середніми показниками. Станом на 09.04.2019 по особовому рахунку за вказаними адресами заборгованість за спожиті послуги відсутня (т.2а.с.34).

Окрім того, згідно відповіді Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м.Києва»№38?1826/03від17.04.2019, під час здійснення виходу спеціально створеної комісії до будинку АДРЕСА_9, аварійних квартир не виявлено. Власники квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 відмовилися надавати доступ для обстеження технічного стану квартири, що підтверджується відповідним актом (т.2а.с.28?31).

У зазначених вище документах згадуються різні назви вулиці, а саме «Сурикова» та «Василя Сурикова», однак суд зауважує, що відповідно до Офіційного довідника вулиць міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від22.01.2015№34/899, дійсною назвою зазначеної вулиці є «Сурикова», її названо на ім`я художника ОСОБА_17 (https://kyivcity.gov.ua/img/item/general/167.pdf).

Показання свідків

У порядку, передбаченому статтею352КПК України, у ході судового розгляду допитано свідків.

Так, за клопотанням сторони обвинувачення допитані наступні свідки: ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 .

Свідок ОСОБА_18 показав, що у 2016році обіймав посаду Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України керуючого справами, а з вересня 2015року по липень 2017року виконував обов`язки Керівника Апарату Верховної Ради України. Починаючи з 2014року стаття35закону України «Про статус народного депутата України» визначає виключний перелік документів для отримання народними депутатами компенсації вартості проживання. До них відносяться заява народного депутата та документ, що підтверджує місце реєстрації. Вказані документи депутат подавав до Апарату Верховної Ради України, який, в свою чергу, передавав їх до Управління справами Апарату Верховної Ради України. При цьому, Управління справами Апарату Верховної Ради України, яке є юридичною особою та головним розпорядником коштів Верховної Ради України, розглядало подані документи та проводило виплату компенсації народному депутату. Водночас, підставою для відмови у виплаті компенсації вартості проживання міг бути факт реєстрації у м.Київ або у межах30кілометрів навколо нього. Разом із цим, Апарат Верховної Ради України та Управління справами Апарату Верховної Ради України не мало повноважень для перевірки достовірності викладених у заявах народних депутатів відомостей. Питання достовірності цих відомостей перебувало в зоні відповідальності самого народного обранця.

У зв`язку із тим, що Порядок виплати компенсації народним депутатам вартості проживання (який діяв до2016року), не відповідав закону, а саме статті35Закону України «Про статус народного депутата», ОСОБА_18 ініціював затвердження нового Порядку.

Свідок ОСОБА_24 показав у суді, що з квітня 2016року обіймав посаду керуючого справами Апарату, а з липня 2016року до вересня 2019року виконував обов`язки Керівника Апарату Верховної Ради України. На той час Апарат Верховної Ради України не мав статусу юридичної особи, оскільки таким статусом було наділене Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Процедура компенсації народним депутатам вартості проживання у готелі була урегульована відповідним Положенням, яке затверджував голова Верховної Ради України. Так, відповідно до Положення народний депутат, який потребував житла у м.Києві, подавав на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України заяву встановленого зразка. Водночас, жодним законом чи підзаконним актом не було передбачено такого, щоб працівники Апарату були уповноважені здійснювати перевірки наявності у народного депутата права на компенсацію вартості проживання, тобто наявності чи відсутності у останнього житла у м.Києві. На його пам`яті було два випадки, коли народні депутати, будучи військовослужбовцями зареєстрованими у військовій частині, розташованій у межах АДРЕСА_9, звернулися із повідомленням про неможливість проживання за місцем реєстрації. У зв`язку із чим, комісія Апарату Верховної Ради України та Регламентного комітету здійснила виїзну перевірку, за результатами якої підтверджено неможливість проживати на території військової частини. У послідуючому, ці народні депутати змогли отримувати компенсацію витрат для проживання на законних підставах.

Положення про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера не передбачало проведення зазначених вище перевірок, проте їх здійснення було запроваджено на практиці, вони проводилися виключно за ініціативою народних депутатів.

Свідок ОСОБА_19 показав, що протягом 2014?2018років обіймав посаду Першого заступника керуючого справами апарату Верховної Ради України. Процедура здійснення компенсації депутатам за винайм готельного номера була такою, що народний депутат подавав заяву про виплату компенсації до Апарату Верховної Ради України. Така заява погоджувалась Регламентним комітетом, після чого її розглядала підготовча група, яка і приймала рішення про компенсацію народному депутату вартості проживання. Рішення підготовчої групи оформлялось у формі протоколу. Разом з цим, ніким із Апарату Верховної Ради України не проводилась перевірка дійсності викладених у заяві народного депутата відомостей, а також не перевірявся факт забезпечення народного депутата житлом у м.Києві чи30?кілометровій зоні від нього, оскільки, ніхто не був наділений такими повноваженнями. Водночас, у випадку спірних питань щодо компенсації вартості проживання для народного депутата, підготовча група зверталась до Регламентного комітету, який надавав відповідні роз`яснення або ж приймав рішення стосовно спірного питання.

На пам`яті свідка таким спірним питанням було надання компенсації вартості проживання для депутатавійськовослужбовця, який мав місце реєстрації на території військової частини у АДРЕСА_9, однак фактично не міг там проживати. У такому випадку, визначальним було не місце реєстрації, а забезпеченість житлом народного депутата.

Свідок ОСОБА_20 показала, що з квітня2016року обіймала посаду заступника головного бухгалтера, а з липня2017року посаду головного бухгалтеразаступником Керуючого справами Апарату Верховної Ради України. Управління справами Апарату Верховної Ради України є юридичною особою та головним розпорядником бюджетних коштів Верховної Ради України, зосібна і виплати компенсації народним депутатам України за винайм житла або оренду готельного номеру. Компенсаційні витрати на проживання народних депутатів здійснювалися згідно Порядку, який діяв з 01.01.2016. Так, відповідно до цього Порядку народний депутат подавав на ім`я Керівника апарату відповідну заяву та копію паспорта з відміткою щодо реєстрації місця проживання за межами30?ти кілометрів від м.Києва. Самі ж виплати здійснювало Управління справам на розрахунковий рахунок готелю. Також ОСОБА_20 повідомила, що Апарат не є контролюючим органом, а тому перевірка правильності подачі документів чи правдивості відомостей у цих документах не входить до його компетенції. Як наслідок, згідно Порядку, після подання народним депутатом заяви та копії паспорта на ім`я Керівника Апарату, з резолюцією останнього, така заява надходила до Управління справами Апарату Верховної Ради України, яке, в свою чергу, виплачувало компенсаційні витрати на оренду житла чи винайму готельного номера народним депутатом України у відповідному розмірі. Тобто, Управління справами жодних рішень стосовно наявності у народного депутата права чи відсутності такого права на компенсацію вартості проживання не приймало, оскільки було фактично виконавцем здійснення такої виплати при наявності заяви народного депутата з резолюцією Керівника Апарату Верховної Ради України (або ж виконуючого обов`язки керівника Апарату).

Крім того, ОСОБА_20 повідомила, що разом із заявою про виплату компенсації народний депутат повинен був подати ще одну заяву, в якій зазначав спосіб нарахування компенсації, а саме на відкритий банківський рахунок або рахунок готельного комплексу. При цьому, Управлінню справами для виплати компенсації вартості проживання народного депутата України потрібен був договір укладений таким депутатом із готелем та Акт наданих послуг. У випадку спірних питань, Управління справами зверталось із листом до Регламентного комітету для їх вирішення. Одним із спірних питань було надання компенсації депутатам?військовослужбовцям.

Аналогічні пояснення надала суду свідок ОСОБА_21, яка обіймала посаду завідувача сектору Управління справами Верховної ради України.

Свідок ОСОБА_22 показала, що починаючи із жовтня2002року працює на ДП«Готельний комплекс«Київ», а з14.04.2016 обіймає посаду директора цього підприємства. Для проживання у готелі народний депутат укладав з ДП«Готельний комплекс«Київ» договір терміном на один рік з можливістю його пролонгації. Оплата вартості винайму готельного номеру здійснювалася бухгалтерією Верховної Ради України на підставі актів надання послуг та за результатами двосторонніх звірок. Після укладення договору відповідний готельний номер зберігався за певним депутатом на весь термін дії договору. При цьому, факт проживання народного депутата у готельному номері не перевірявся.

Свідок ОСОБА_23 показала, що обвинувачений ОСОБА_9 придбав квартиру АДРЕСА_7 у тому ж під`їзді, де знаходиться її квартира. Іноді вона зустрічала обвинуваченого та його дружину у під`їзді, однак інших стосунків з цією сім`єю не мала. Зазначила, що вказана квартира придбана ОСОБА_9 у її батька і на той час вона була в задовільному стані, який дозволяв в ній проживати. Після продажу квартири ОСОБА_9 свідок ОСОБА_23 до неї не заходила, однак знала, що в ній хтось проживав.

За клопотанням сторони захисту в судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .

Свідок ОСОБА_25 показав, що упродовж 2014?2019років обіймав посаду першого заступника Голови Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України і був виконувачем обов`язків голови цього комітету. Компенсація вартості оренди житла та винайму готельного номеру передбачена Законом України «Про статус народного депутата України», згідно статті35якого народний депутат має право на компенсацію вартості винайму готельного номера, якщо не забезпечений житлом у межах30кілометрів від міста Київ. Однак, на його думку, цей закон не регламентував на той час порядок здійснення цих виплат, а внутрішні нормативно-правові акти не передбачали обов`язку народного депутата надавати Апарату Верховної Ради України документи на підтвердження права на отримання такої компенсації. Крім того, в законодавстві не існувало визначення поняття «забезпечення житлом».

Додатково свідок ОСОБА_25 надав суду показання аналогічні тим, що надавалися іншими свідками з приводу отримання компенсації за оренду житла депутатами?військовослужбовцями.

Свідок ОСОБА_26 показав, що знайомий з ОСОБА_9 починаючи з 2000року. Свідок проживає в тому ж під`їзд, в якому знаходяться квартири АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 . Згадані квартири належать ОСОБА_9 та його дружині відповідно та обладнано спільним входом. ОСОБА_26 невідомо де проживав ОСОБА_9 протягом 2014?2018років. Між тим, у цих квартирах проживала дружина обвинуваченого та дочка. Станом на2014рік квартира ОСОБА_9 була у задовільному стані. Проте в їх під`їзді були постійні перебої із системами опалення та гарячого водопостачання. Йому було відомо, що основною причиною, через яку ОСОБА_9 не проживав у згаданій квартирі, були сімейні негаразди з дружиною, яка жила у цьому помешканні.

Показання допитаних у судовому засіданні свідків суд оцінює у сукупності з іншими дослідженими доказами та вважає такими, що відповідають критеріям належності та допустимості. Передбачених ст.ст.87,96КПК обставин, які б ставили під сумнів достовірність цих показань не встановлено.

Мотиви неврахування доводів сторони захисту

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_9 заявив, що при огляді документів, наданих прокурором в якості доказів сторони обвинувачення, у нього виникли певні сумніви у тому, що на деяких документах, які містяться в матеріалах справи та які підтверджують факт користування ОСОБА_9 готельним номером та компенсацію вартості винайму цього номеру, міститься не підписи ОСОБА_9, а саме на заявах від02.12.2014вхідний№222206 про розміщення в готелі«Київ» та нарахування коштів для винайму готельного номера (т.5а.с.43,44,45), актах готельних послуг№1746 від15.11.2015, №1824від30.11.2015, №1916від01.12.2015, №36від15.01.2016, №114від31.01.2016 (т.5а.с.67?71), Договорі про надання послуг№163від02.12.2014 (т.5а.с.161), Додатковій угоді№209від17.12.2015 (т.5а.с.165), Договорі про винайм готельного номера народним депутатом України№29?Двід01.01.2017 (т.5а.с.166), а також Додатковій угоді№1від01.09.2017 (т.5а.с.169).

Водночас, щодо інших документів, які підтверджують користування ОСОБА_9 готельним номером та факт отримання компенсації вартості винайму цього номеру, у сторони захисту заперечень відсутні сумнівів у тому, що їх підписував саме обвинувачений. Це, зокрема на заяві ОСОБА_9 від02.03.2016 вхідний№50200 про перерахунок коштів для компенсації вартості винайму готельного номера на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» (т.5а.с.42), акти надання готельних послуг за період з січня по жовтень2015року (т.5а.с.46?66).

Разом із цим, під час судового розгляду сторона захисту не заперечує того факту, що протягом 2014?2018років обвинувачений користувався готельним номером за рахунок держави та декларував цей вид доходу у щорічних деклараціях про доходи та електронних деклараціях.

Зазначені вище припущення обвинуваченого щодо підроблення його підписів у документах повністю спростовуються результатами комісійної судово-почеркознавчої експертизи, викладених у висновку експертів Черкаського відділення Київського науково?дослідного інституту судових експертиз (даліЧеркаське відділення КНДІСЕ)№2100,2116/19?23 від22.10.2019, відповідно до якого підписи в наданих на дослідження актах готельних послуг та заявах про розміщення в ДП«Готельний комплекс«Київ», про перерахування коштів для винайму готельного номера на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» протягом всього строку виконання обвинуваченим депутатських повноважень, виконані народним депутатом України ОСОБА_9 (т.5а.с.20).

Не погоджуючись із зазначеним експертним висновком та ставлячи його під сумнів, стороною захисту заявилося клопотання про призначення повторної комісійної судовопочеркознавчої експертизи (т.9а.с.16,20). Крім наведених вище припущень обвинуваченого щодо підроблення його підписів, захисники, в основу своїх доводів про необхідності проведення повторної експертизи, зазначили, що експертне дослідження від22.10.2019, на їх переконання, проведено з порушенням відповідної методики, оскільки експертам не було надано необхідної кількості вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підпису ОСОБА_9 . На підтвердження своїх сумнівів у законності та об`єктивності проведення експертного дослідження, стороною захисту надано суду висновок спеціаліста Товариства з обмеженою відповідальністю (даліТОВ) «Українська експертна компанія»№135 від22.10.2020, відповідно до якого підписи на копіях заяв від02.12.2014 від імені ОСОБА_9 виконано ймовірно не ОСОБА_9 (т.7а.с.167).

Ухвалою суду від29.06.2021 відмовлено у задоволенні цього клопотання (т.9а.с.34,79). Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд виходив з того, що експертне дослідження від22.10.2019 проведено у відповідності до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від08.10.1998№53/5 (даліІнструкція). Ані Інструкцією, ані положеннями Науково-методичних рекомендацій не передбачена вимога щодо необхідної кількості вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підпису особи, яка підлягає ідентифікації, як на тому наголошує сторона захисту.

Відповідно доп.1.13Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень достатність та якість наданих для проведення експертизи зразків почерку та підпису особи визначаються експертом у кожній конкретній ситуації.

Допитаний в судовому засіданні експерт Черкаського відділення КНДІСЕ ОСОБА_27, який очолював комісію експертів при проведенні судово-почеркознавчої експертизи від22.10.2019, підтвердив, що наданих у розпорядження експертів матеріалів, зокрема вільних зразків підпису особи, було більш ніж достатньо для проведення експертного дослідження та категоричного висновку щодо ідентифікації цієї особи (т.8а.с.225).

Разом із цим, суд вважає недопустимим доказом та не приймає його до уваги, наданий захистом висновок спеціаліста№135 від22.10.2020 (т.7а.с.167), так як його проведено ТОВ«Українська експертна компанія», яке не здійснює свою діяльність у сфері судових експертиз, а спеціаліст ОСОБА_28, який безпосередньо складав цей висновок, не має допуску для проведення таких експертиз. Окрім того, варто звернути увагу на те, що об`єктами зазначеного дослідження спеціаліста були лише фотокопії трьох заяв ОСОБА_9 від02.12.2014 та від08.12.2014. Разом із цим, будь?які зразки підписів ОСОБА_9 (вільні, умовно?вільні або експериментальні) стороною захисту на дослідження не надавалися, тому останній проводив порівняльний аналіз лише трьох підписів у зазначених вище копіях заяв обвинуваченого. На переконання суду, за таких умов, згаданий висновок спеціаліста не може бути навіть ймовірно достовірним. Тим більш, що він спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами у їх сукупності, зокрема висновком комісійної судово?почеркознавчої експертизи від22.10.2019.

Водночас письмові докази, щодо яких у сторони захисту немає сумнівів, що їх підписував саме обвинувачений, а також інші письмові докази, наявні в матеріалах справи: рахунки на оплату (т.6а.с.195?220), платіжні доручення, реєстри виплати коштів тощо (т.4а.с.22?23, 24?78), в сукупності із свідченнями ОСОБА_9 про отримання згаданої компенсації вартості винайму готельного номера протягом 2014?2018років спростовують твердження сторони захисту про те, що обвинувачений не підписував заяви від02.12.2014 про розміщення в готелі «Київ» та нарахування коштів для винайму готельного номера, оскільки тільки вказані заяви могли слугували підставою для отримання компенсації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи обвинуваченого про підроблення його підписів є неспроможними. З тих самих підстав не заслуговують на увагу припущення ОСОБА_9 про те, що ним підписувалася заява про розміщення в готелі«Київ» від02.12.2014 (т.5а.с.43) змістом, відмінним від того, який міститься у приєднаній до кримінального провадження заяві, тим більш, що обвинувачений навіть не зміг пояснити суду суть цих розбіжностей. З показань допитаних в судовому засіданні працівників Апарату Верховної Ради України вбачається, і цього не заперечував сам обвинувачений, що текст заяви про розміщення в готелі«Київ» був стандартним.

Крім того, під час судового розгляду сторона захисту стверджує, що ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від13.08.2019 (справа№760/11693/19) є незаконною, оскільки постановлена на підставі клопотання детектива про тимчасовий доступ до речей та документів, погодженого прокурором ОСОБА_29, який не входив до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні №42018000000002581 від22.10.2018. Відтак, є недопустимими доказами вилучені на підставі цієї ухвали оригінали нотаріально посвідчених довіреностей виданих ОСОБА_9, які використовувалися під час проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи в якості документів, що містять вільні зразки підпису обвинуваченого. На переконання захисту, незаконне отримання зразків для експертного дослідження у цілому ставить під сумнів результати відповідного дослідження. У свою чергу на цій підставі зазначений експертний висновок має бути визнаний недопустимим доказом.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними доводами сторони захисту, з огляду на таке.

Так, дійсно зі змісту ухвали від13.08.2019 (у справі№760/116938/19) вбачається, що слідчим суддею Солом`янського районного суду м.Києва задоволено клопотання детектива Четвертого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_30 від30.07.2019, яке погоджено прокурора САП ОСОБА_29, про тимчасовий доступ до речей та документів, які перебували у володінні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_31 (т.5а.с.76).

04.09.2019 на підставі вказаної ухвали у нотаріуса вилучено видані ОСОБА_9 довіреності від22.01.2013 та від18.05.2016, які використовувались для проведення комісійної судово?почеркознавчої експертизи від22.10.2019 (т.5а.с.20).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів від30.07.2019, на підставі якого була постановлена вищезазначена ухвала, у дійсності погоджено прокурором САП ОСОБА_5 (т.5а.с.72), якого згідно постанови Заступника Генерального прокурора керівника САП від21.03.2019 включено до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні №42018000000002581 (т.1а.с.144).

Вищевказане свідчить, що клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів від30.07.2019 погоджено належним прокурором, проте у тексті відповідної ухвали слідчого судді допущено описку в прізвищі прокурора, який погоджував це клопотання, що у відповідності до ст.87КПК України не є підставою для визнання доказу недопустимим.

Ще однією підставою для визнання недопустимими доказами приєднаних до справи висновків експертиз, сторона захисту зазначила те, що їх проведено неналежним експертним закладом. Так, на переконання захисників, дані експертизи мали б проводитися у місті Києві, а не Черкасах. Окрім того, в ухвалах слідчого судді про призначення експертиз проведення цих досліджень в експертному закладі, розташованому не в місті Києві, ніяким чином не обґрунтовано, що, на думку захисників, вказує на невмотивованість судового рішення, свідчить про непроцесуальне спілкування детективів із слідчим суддею, експертами та, як наслідок, викликає сумнів у неупередженості останніх.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними доводами захисника з огляду на таке.

Так, ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від05.08.2019 (справа №760/21943/19) та від27.08.2019 (справа №760/24021/19) у межах кримінального провадження №42018000000002581 від22.10.2018 призначено почеркознавчу та економічну експертизи, а також доручено експертам Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз провести вказані експертизи (т.5а.с.6, т.4а.с.6).

Призначення і проведення експертиз у кримінальному судочинстві регулюється нормами КПК та спеціальним Законом України «Про судову експертизу», Постановою Пленуму Верховного Суду України від30.05.1997року№8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень від08.10.1998№53/5 (даліІнструкція).

Відповідно до ч.6ст.244КПК в редакції, яка діяла на час постановлення ухвал, слідчий суддя задовольняє клопотання, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта. Слідчий суддя самостійно визначає експерта, якого необхідно залучити, або експертну установу, якій необхідно доручити проведення експертизи.

Пунктом1.6 Інструкції передбачено, що експертизи та дослідження проводяться експертними установами за зонами регіонального обслуговування згідно з Переліком регіональних зон обслуговування науково-дослідними установами судових експертиз Міністерства юстиції України, наведеним у додатку№1 до цієї Інструкції. За наявності обставин, що зумовлюють неможливість або недоцільність проведення експертизи в експертній установі за зоною регіонального обслуговування, орган (особа), який (яка) призначає експертизу (залучає експерта), зазначивши відповідні мотиви, доручає її виконання експертам іншої експертної установи.

Відповідно до додатку№1 вищезазначеної інструкції визначено перелік регіональних зон обслуговування науково-дослідними установами судових експертиз Міністерства юстиції України, зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз обслуговує такі зони: м.Київ, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська області.

З аналізувищевказаних положеньвбачається,що зоноюрегіонального обслуговуванняє територія,на якупоширюється компетенціявідповідної експертноїустанови. Так, компетенція Київського науково-дослідного інститут судових експерт поширюється, серед іншого, на місто Київ.

Проте, будь-яких заборон щодо доручення проведення експертиз відділенням вказаної експертної установи чи іншим установам Закон не містить, а відтак, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею під час доручення проведення експертиз Черкаському відділу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз було враховано відповідні положення згаданої Інструкції.

Окрім того, захистом не надано жодних доказів того, що проведення почеркознавчої та економічної експертиз експертами Черкаського відділу Київського науково-дослідного інституту судових експертиз будь?яким чином впливало на їх об`єктивність. Посилання захисту на непроцесуального спілкування між детективом та слідчим суддею або експертами є лише припущеннями не підтвердженими будь?яким доказом. Такі припущення не породжують жодних обґрунтованих сумнівів, які б могли трактуватись на користь обвинуваченого.

Заперечуючи провину обвинуваченого захисники також посилалися на те, що Апаратом Верховної Ради України компенсація витрат для винайму готельного номеру здійснювалася безпідставно, а саме за кошторисами, затвердженим до прийняття Верховною Радою України Державного бюджету на 2014?2017роки (т.3а.с.86?95). Однак суд зауважує, що неприйняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік не є підставою для звуження соціальних гарантій громадян та не позбавляє народних депутатів права на отримання компенсації, а відповідальних осіб обов`язку забезпечити відповідні виплати у розмірі, який дорівнює асигнуванням за аналогічний період у попередньому році.

Так, положеннями, закріпленими у Бюджетному кодексі України, зокрема статтею41, передбачено, що до набрання чинності законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період діють норми закону про Державний бюджет України на попередній бюджетний період. Тому затвердження кошторису до набрання чинності відповідного закону про бюджет не є порушенням фінансової дисципліни. У будь?якому разі питання затвердження кошторису Верховної Ради України знаходиться поза межами предмету доказування у даному кримінальному провадженню, а можливі порушення фінансової дисципліни, допущені Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, не впливають на правову кваліфікацію дій обвинуваченого.

З огляду на викладене зазначенні вище доводи захисту є неспроможними та такими, що не заслуговують на увагу.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_9 зазначив у судовому засіданні, що в декларація про доходи за2014,2015роки, оригінали яких зберігаються в Управління справами Апарату Верховної Ради України в його особовій справі, та в електронних деклараціях за 20152017роки, які опубліковано в Єдиному державному реєстрі декларацій та знаходяться в загальному доступі, він відображав відомості про наявність у нього на праві приватної власності згаданої вище квартири у місті Києві. Тому, на переконання обвинуваченого, працівники апарату Верховної Ради України були у змозі перевірити цю обставину та за наявності підстав відмовити у нарахуванні ОСОБА_9 компенсації за винайм готельного номеру. З огляду на викладене, захист стверджував, що безпідставне нарахування згаданої компенсації відбулося з причин недбалого ставлення відповідальних працівників Апарату Верховної Ради України до своїх службових обов`язків, тобто не з вини обвинуваченого.

Однак, з досліджених у судовому засіданні доказів та нормативно-правових актів, які регламентують право народного депутата на отримання відповідної компенсації, вбачається, що працівники Апарату Верховної Ради України не були уповноважені здійснювати перевірку достовірності відомостей, зазначених народними обранцями в заявах про нарахування компенсації та вимагати від них документи, окрім тих, які передбачені Положенням «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера», затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України№248 від08.04.2014, та Порядком видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, затвердженим розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України№12 від29.01.2016.

Таким чином, за достовірність відомостей, які повідомлялися для отримання компенсації за оренду житла або винайм готельного номера, ніс відповідальність виключно народний депутат, який звертався до Апарату Верховної Ради України із відповідною заявою. Разом із цим, враховуючи, що ОСОБА_9 не інкриміновано вчинення згаданого злочину у співучасті з іншими особами або у групі осіб, дії або бездіяльність службових осіб Апарату Верховної Ради України не впливають на правову кваліфікацію дій обвинуваченого.

З огляду на викладене, суд вважає неспроможними твердження захисту про винуватість працівників Апарату Верховної Ради України в безпідставному отриманні обвинуваченим зазначеної компенсації у розмірі 758240грн та розцінює ці твердження як обраний спосіб захисту, направлений на перекладання обвинуваченим своєї провини на інших осіб.

Мотиви неврахування окремих доказів

Мотиви визнання доказів неналежними

Відповідно до ст.85КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

З огляду на це, будь-які матеріали мають подаватись до суду з обґрунтуванням їх належності, тобто таким чином, щоб суд міг встановити, яка саме інформація має доказове значення і на підтвердження яких саме обставин подано відповідний доказ і яким чином ці обставини стосуються предмета доказування.

Водночас, частина наданих стороною захисту матеріалів не можуть бути використані для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Так, на спростування доводів сторони обвинувачення, захистом приєднано до справи копію рішення судді Жовтневого районного суду м.КривогоРогу Дніпропетровської області ОСОБА_32 від13.02.2019 у цивільній справі№212/9756/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Пульс: новини, факти, коментарі» (даліРедакція газети«Пульс») до ОСОБА_9 про повернення безпідставно набутих коштів (т.8а.с.1), яке, на думку сторони захисників, підтверджує факт наявності у обвинуваченого права на отримання компенсації для винайму готельного номеру згідно Законом України «Про статус народного депутата України».

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що у січні2019року до Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява Редакції газети«Пульс» про стягнення з народного депутата України ОСОБА_9 на користь Державного бюджету України суми безпідставно набутих ним коштів у вигляді компенсації для винайму готельного номера у розмірі 763480грн. До участі у цій справі в якості належного позивача Державна казначейська служба України не залучалася. За наслідками судового розгляду постановлено рішення від13.02.2019, яким позивачу відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Разом з цим, у мотивувальній частині зазначеного рішення суддею ОСОБА_33 зроблено правовий висновок, відповідно до якого, не дивлячись на те, що відповідач ОСОБА_9 є власником квартири у місті Києві, він як народний депутат України має право на передбачену Законом України «Про статус народного депутата України» компенсацію витрат для винайму готельного номера, оскільки його зареєстроване місце проживання знаходиться у м.КривийРіг.

Посилаючись на те, що зазначене вище рішення суду у цивільній справі набрало законної сили, сторона захисту прохала встановлені цим рішенням обставини та правові висновки врахувати при постановленні вироку стосовно ОСОБА_9 . Однак, колегія суддів, не надаючи правової оцінки правосудності згаданого судового рішення, зауважує, що відповідно до положень ст.90КПК у кримінальному процесі преюдиціальне значення мають лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даному випадку рішенням судді Жовтневого районного суду м.КривогоРогу Дніпропетровської області ОСОБА_32 від13.02.2019 у цивільній справі№212/9756/18 порушень прав ОСОБА_9 не встановлено, тому воно є неналежним доказом, так як ним не підтверджується існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Окрім того, стороною захисту надано суду в якості доказу звіт Рахункової палати про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету та Управління державним майном Апаратом Верховної Ради України, що мають фінансові наслідки для державного бюджету у період 2013?2019років, затверджений рішенням від04.08.2020№20?1 (т.9а.с.37).

Поміж тим, оцінюючи зміст цього документу, колегія суддів бере до уваги, що його висновки стосуються неналежного нормативного регулювання питання наявності у народних депутатів України права на отримання коштів для оренди житла або винайму готельного номера та механізму здійснення таких компенсаційних виплат. Тобто зміст цього доказу стосується якості положень Закону України «Про статус народного депутата України» та підзаконних актів у сфері соціальних гарантій народних депутатів, що не відноситься до предмету доказування у цьому кримінальному провадженні. За таких обставин, колегія суддів вважає відомості, викладені у цьому звіті, неналежними доказами та не враховує їх при постановленні вироку.

Мотиви визнання доказів недопустимими.

За змістом статей 86,87КПК ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.

Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.

У ході судового розгляду стороною захисту в якості доказу невинуватості обвинуваченого надано суду висновок наукової експертизи, проведеної на підставі звернення адвоката ОСОБА_8 Інститутом Держави і Права ім.В.М.Корецького від30.07.2020 №126/138-е, щодо доктринального тлумачення і застосування окремих норм та положень законодавства України, згідно з яким, науковий експерт ОСОБА_34 дійшов висновку, що за обставин, вказаних в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №52020000000000077 від27.01.2020, в діях обвинуваченого ОСОБА_9 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК (т.8а.с.35). Тобто стороною захисту надано суду в якості доказу висновок експертизи з питань права.

Вирішуючи питання щодо допустимості зазначеного висновку в якості доказу, суд звертає увагу на те, що Закон України «Про судову експертизу»№4038?XII від25.02.1994 не дає підстав вважати можливим призначення експертизи з питань права щодо кримінальних, цивільних, господарських чи адміністративних справ. У статті першій цього Закону визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Здійснюючи тлумачення цієї статті, можна вказати на таке: 1)експертів у галузі права не існує кожен учасник процесу сам повинен виступати знавцем права; 2)юридичні знання є не спеціальними, а загальними знаннями; 3)правові норми не є матеріальними об`єктами, явищами і процесами, які містять інформацію про обставини справи: 4)предметом експертизи є матеріали справи, а правові норми становлять собою існуючі поза конкретною справою загальні правила, на основі яких повинна даватися юридична оцінка фактичних обставин справи.

Окрім того, цей закон передбачає державну атестацію судових експертів з певної спеціальності. Атестація ж експертів у галузі права не проводиться.

Основним підзаконним нормативно-правовим актом у цій сфері є Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України№53/5 від08.10.1998. Ця Інструкція також не дає підстав для призначення та проведення правової експертизи, адже серед видів експертиз правової чи юридичної не визначає.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові№8 від30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» вказує на неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з`ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду.

У частині першій ст.242КПК міститься імперативна норма щодо недопущення проведення експертизи для з`ясування питань права. А відповідно до п.2ч.1ст.368КПК вирішення питання наявності/відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення є виключною дискрецією суду.

Зі змісту згаданого висновку вбачається, що його надано науковцем, який за наслідками аналізу обвинувального акту у кримінальному провадженні №52020000000000077 від27.01.2020 висловлює своє бачення щодо тлумачення правових норм стосовно права народних депутатів на компенсацію витрат для винайму готельного номеру та робить висновок про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, тобто робить експертний висновок в галузі права.

З урахуванням викладеного, оскільки наданий стороною захисту правовий висновок сформовано неналежним суб`єктом (не судом) і не є процесуальним джерелом доказів, колегія суддів вважає його недопустимим доказом та не приймає до уваги при ухваленні вироку.

У даному провадженні колегія суддів оцінила та надала вичерпні відповіді на усі вагомі аргументи сторони захисту, а інші їх доводи не спростовують висновків суду.

Мотиви неврахування доводів сторони обвинувачення щодо правової кваліфікації діяння

Відповідно довимог ст.2ККта ст.17КПКпідставою кримінальноївідповідальності євчинення особоюсуспільно небезпечногодіяння,яке міститьсклад злочину,передбаченого цимКодексом.Особа вважаєтьсяневинуватою увчиненні злочинуі неможе бутипіддана кримінальномупокаранню,доки їївину небуде доведенов законномупорядку івстановлено обвинувальнимвироком суду.Ніхто незобов`язанийдоводити своюневинуватість увчиненні кримінальногоправопорушення імає бутивиправданим,якщо сторонаобвинувачення недоведе винуватостіособи позарозумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Складом злочину називається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння (передбачене Кримінальним кодексом України) визнається злочином. Для вирішення питань застосування кримінального закону, кримінально?правової кваліфікації тощо наукою кримінального права визначено наступні обов`язкові (універсальні) елементи (ознаки) складу злочину: 1)об`єкт злочину, 2)об`єктивна сторона злочину, 3)суб`єкт злочину, 4)суб`єктивна сторона злочину. У свою чергу кожен з елементів складається з певних, визначених кримінальним законом, ознак. Відсутність хоча б одного з елементів складу злочину свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином.

Згідно обвинувального акта ОСОБА_9 обвинувачується у вчинення злочину, передбаченого ч.2ст.364КК.

Відповідно до положень ст.337КПК суд розглядає справу у межах висунутого прокурором звинувачення. Отже, підставою кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_9 є наявність у його діях усіх ознак складу злочину, визначених ч.2ст.364КК.

Диспозиція ч.1ст.364КК передбачає кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Частина друга зазначеної статті передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Об`єктом згаданогокримінального правопорушенняє суспільнівідносини,що забезпечуютьправильну (належну)діяльність органівдержавної влади,органів місцевогосамоврядування,державних чикомунальних підприємств,установ,організацій,а такожїх службовихосіб,а додатковимбезпосереднім об`єктом є охоронювані законом права, свободи та інтереси окремих громадян, або державні чи громадські інтереси, або інтереси юридичних осіб. Таким об`єктом можуть бути лише права та інтереси матеріального характеру або ж заподіяння шкоди яким має матеріальний еквівалент у розмірі, що у сто та більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч.2ст.364КК, може мати форму зловживання владою. Відповідно, під зловживанням владою слід розуміти діяння, яке полягає у використанні службовою особою, яка має владні повноваження (представником влади), всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживання владою передбачає наявність взаємозв`язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні владою прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов`язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сама посада (її загальновизнана вага, важливість, впливовість). Разом з цим, службова особа використовує свої владні повноваження з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.

Кримінально?правові норми, передбачені ст.364КК, регулюють родову групу явищ, які охоплюють собою прояви кримінально-протиправного вчинення зловживання владою або службовим становищем з боку службових осіб, ознаки яких визначені в примітках1,2ст.364КК (публічної сфери права).

У кримінальному праві зловживанням владою або службовим становищем є використання влади або службового становища (а отже, тих повноважень і можливостей впливу, які обумовлені компетенцією службової особи) всупереч інтересам служби, тобто всупереч тим цілям і завданням, для досягнення і реалізації яких вони надані службовій особі.

Використанням влади чи службового становища є вчинення дій, зумовлених покладеними на неї обов`язками з виконання відповідних функцій. Діяння, змістом яких є використання службовою особою влади або службового становища, може: (1)перебувати в межах її компетенції; (2)перебувати в межах не її, а компетенції інших органів або службових осіб; (3)перебувати поза межами компетенції будь-яких органів або службових осіб.

Вчинення дій всупереч інтересам служби формально завжди є виходом поза межі наданих повноважень, оскільки ті надаються виключно на законних підставах для використання у спосіб і в порядку, визначеними приписами нормативних актів. Наскільки б явно винувата особа не виходила за межі своїх повноважень, внутрішнім змістом її дій є використання влади або службового становища, якщо вони безпосереднього пов`язані з службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень.

Обов`язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи перебували у безпосередньому зв`язку з її службовими повноваженнями, були зумовлені тими фактичними можливостями, що вони походять від службового становища особи, виконуваних функцій і наданих повноважень, що існує неподільний зв`язок між службовим становищем, компетенцією службової особи, змістом і обсягом наданих повноважень та їх використанням для вчинення злочину.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від09.02.2022 у справі№707/661/17.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК, включає також в себе, як обов`язковий елемент, тяжкі наслідки для охоронюваних законом прав, свобод та інтересів окремих громадян або державних чи громадських інтересів або інтересів юридичних осіб, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

З суб`єктивноїсторони вказане кримінальне правопорушення характеризується наявністю у діях особи умислу щодо діяння і умислу або необережного ставлення до його наслідків. Тобто вина при вчиненні цього кримінального правопорушення може мати змішаний (складний) характер. Обов`язковою ознакою зловживання владою є мета одержання будь-якої неправомірної вигоди для службової особи чи іншої фізичної або юридичної особи.

Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст.364КК, є спеціальний, тобто службова особа.

З урахуванням зазначеного, розглядаючи питання наявності в діянні обвинуваченого ОСОБА_9 складу кримінально правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК, та беручи до уваги зміст висунутого обвинувачення, суд має встановити чи вказують надані стороною обвинувачення докази на те, що:

?обвинувачений є службовою особою, яка здійснює функції представника влади (спеціальний суб`єкт);

?обвинувачений вчинив діяння (дію чи бездіяльність);

?обвинувачений вчинив діяння з використанням влади;

?протиправність такого діяння, яке за формою схоже із законним на вчинення якого службова особа має право, але за своєю суттю воно суперечить інтересам служби;

?спричинення діянням обвинуваченого тяжких наслідків для охоронюваних законом державним інтересам та інтересам юридичної особи;

?наявність у діянні обвинуваченого умислу на вчинення злочину та мети, яка полягає в одержанні обвинуваченим неправомірної вигоди.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого складу інкримінованого злочину, суд зазначає про таке

Конституційний Суд України у рішенні від17.10.2002 (справа№1?6/2002) зазначив, що положення статті75Конституції України у взаємозв`язку з положеннями статей5,76,85Конституції України треба розуміти так, що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК, може бути лише службова особа, зазначена у п.1тап.2Примітки до цієї статті, зокрема, особа, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади.

Поняття службової особи, як суб`єкта вказаного кримінального правопорушення розкривається через вказівку на дві групи ознак, які прийнято називати «посадовою» та «функціональною». Посадова ознака, зокрема, означає, що особа виступає службовою внаслідок того, що займає певну посаду та виконує у зв`язку із цим визначені функції на підприємстві, установі, організації. В свою чергу, такі функції становлять зміст функціональної ознаки, яка розкривається через вказівки на конкретні функції (повноваження), якими наділена особа та які вона виконує, вчиняючи кримінальне правопорушення.

При цьому, згідно з ч.1ст.1Закону України «Про статус народного депутата України» народним депутатом України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Як уже встановлено судом, згідно протоколу Центральної виборчої комісії від26.10.2014 обвинувачений був обраний народним депутатом УкраїниVІІІскликання і, склавши 27.11.2014 перед Верховною Радою України присягу, набув повноважень народного депутата України.

Таким чином, на переконання суду, з часу складання присяги та до часу припинення депутатських повноважень 29.08.2019, обвинувачений ОСОБА_9 мав ознаки спеціального суб`єкта кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК, (посадову і функціональну ознаки), оскільки, обіймаючи посаду народного депутата України, здійснював функції представника влади, тобто був службовою особою згідно з Приміткою до цієї статті.

Стосовно посилань сторони захисту на визначення правового статусу народного депутата України, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від20.03.2019 у справі №826/8777/18 (провадження №11?1420апп18), то суд зазначає, що обставини вказаної справи, в межах якої визначалась юрисдикція спору (цивільна чи адміністративна) стосовно оскарження дій народного депутата України щодо втручання в господарську діяльність Товариства, не є релевантними обставинам даного кримінального провадження, а тому така постанова Великої Палати Верховного Суду не є обов`язковою для застосування у межах даного кримінального провадження.

Більше того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що «системний аналіз зазначених законів свідчить про те, що народні депутати України не наділені владними управлінськими функціями, а тому не можуть бути відповідачами як суб`єкти владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління». Тобто, в межах адміністративної справи№826/8777/18 (провадження№11?1420апп18) вирішувалось питання можливості народному депутату України бути відповідачем з приводу реалізації його компетенції у сфері управління, що, як вже згадувалося, не є тотожним обставинам даної кримінального провадження.

Щодо ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК, та кваліфікації дій ОСОБА_9 як зловживання владою, яке спричинило тяжкі наслідки, суд виходить з наступних обставин та положень закону.

Частина2ст.364КК встановлює кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.

Об`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення виявляється у діянні (дії чи бездіяльності), яке: 1)вчиняється з використанням влади або службового становища; 2)здійснюється у межах повноважень, наданих у зв`язку з виконанням нею владних повноважень (службових обов`язків); 3)суперечить інтересам служби; 4)заподіює істотну шкоду або тягне тяжкі наслідки; 5)знаходиться у причинному зв`язку із зазначеними наслідками.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами.

Варто зазначити, що за наслідками дослідження вищенаведених доказів, які надані стороною обвинувачення та показів свідків, суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_9, набувши повноважень народного депутата УкраїниVIIIскликання, 02.12.2014 підписав та подав на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України три заяви, в яких просив розмістити його в готелі«Київ» «у зв`язку з відсутністю власного житла у м.Києві», нараховувати йому кошти для винайму готельного номера, які перераховувати на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» протягом строку виконання депутатських повноважень.

02.12.2014 та 01.01.2017 ОСОБА_9 уклав з ДП«Готельний комплекс«Київ» договори№163 та №29?Д про надання послуг, на підставі яких отримав у користування бажаний готельний номер, вартість винайму якого оплачувалась Управлінням справами Апарату Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України (т.5а.с.161,166).

З показань свідка ОСОБА_20 вбачається, що 29.11.2018 ОСОБА_9 подав до Апарату Верховної Ради України заяву, згідно якої повідомив, що з 30.11.2018 припиняє винайм готельного номеру.

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_9, на підставі поданих ним заяв, Управління справами Апарату Верховної Ради України в період з02.12.2014 по30.11.2018 нараховувало йому кошти для компенсації вартості винайму готельного номера на суму758240грн, які в подальшому, на підставі його ж заяв перераховувало на розрахунковий рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» як оплату за користування ОСОБА_9 готельним номером.

Зазначені обставини підтверджуються: копіями відповідних заяв ОСОБА_9, договорами, іншими документами, пов`язаними зі здійсненням виплат компенсації вартості винайму готельного номера, зокрема, списками народних депутатів УкраїниVIIIскликання Верховної Ради України, які скористались правом отримання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, копією протоколу огляду документів, рахунками на оплату, платіжними дорученнями, копіями реєстрів виплати коштів тощо (т.4а.с.22?170, т.5а.с.42, 43, 44, 45, 165, 166, 169, т.6а.с.195?220, т.7а.с.125).

Суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від12.12.2019 у справі №646/7942/14?к (провадження№41?5804?км18) дійшов висновку, що зловживанням владою або службовим становищем можуть бути визнані лише такі дії посадової особи, які випливають з його службових повноважень та були пов`язані із здійсненням прав та обов`язків, якими ця особа наділена в силу посади, яку обіймає.

З урахуванням вказаного правового висновку та виходячи з обставин даного кримінального провадження, факт вчинення обвинуваченим дій чи бездіяльності усупереч інтересам служби, який констатується стороною обвинувачення, має доказове значення при кваліфікації дій за ч.2ст.364КК лише за умови доведення факту використання при цьому ОСОБА_9 своїх владних повноважень для досягнення злочинної мети.

Варто зазначити, що поняття службової особи, яка здійснює функції представника влади, розкрито у постанові Пленуму Верховного Суду України№5від26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво», згідно якої до представників влади належать, зокрема, працівники державних органів, які наділені у межах своєї компетенції ставити вимоги, обов`язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Отже, вирішуючи чи використовував ОСОБА_9 свої владні повноваження, підписуючи та подаючи заяви від02.12.2014 щодо отримання компенсації для винайму готельного номера, необхідно проаналізувати положення Закону№2790?XII, який визначає статус (повноваження, обов`язки і відповідальність) народного депутата України, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.

Так, у розділіІІ (статті10?19) Закону України «Про статус народного депутата України» (в редакції, яка діяла, зокрема в період винайму обвинуваченим готельного номера) наведено права народного депутата України. При цьому, у жодній із вказаних статей не йдеться про право народного депутата України давати обов`язкові до виконання вказівки чи розпорядження щодо державного майна. Водночас, відповідні дії народний депутат України може вчиняти лише у складі Верховної Ради України як колегіального органу, адже лише шляхом голосування під час ухвалення законів про затвердження бюджету країни або внесення до нього змін, народний депутат України розпоряджається бюджетними коштами.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що отримуючи у той чи інший спосіб кошти на оренду житла або винайм готельного номера, народний депутат України не реалізує владні повноваження, натомість він реалізує надане статтею35Закону№2790?XII право на забезпечення житлом.

Те, що ОСОБА_9, як народний депутат, не має жодного впливу та права давати обов`язкові до виконання вказівки чи розпорядження, зокрема і щодо виплати йому компенсації за винайм готельного номера, також підтвердили допитані в якості свідків працівники Апарату Верховної Ради України, Управління справами Апарату Верховної Ради України та Регламентного комітету Верховної Ради України, які зокрема вказали, що у випадку наявності права на компенсацію оренди житла чи винайму готельного номера, народний депутат подавав на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України заяву та копію паспорта громадянина України, в якому містилась відмітка про реєстрацію місця проживання. Після проставлення резолюції, заява передавалась на розгляд Підготовчій депутатській групі або Регламентному комітету. Надалі на такій заяві після розгляду Підготовчою депутатською групою або Регламентним комітетом проставлялась відповідна резолюція, після чого її до виконання передавали до Управляння справами Апарату Верховної Ради України.

Вказані свідчення кореспондуються і з положеннями нового Порядку видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номеру, який набув чинності від29.01.2016. Так, нормами даного Порядку визначено, що прийняття рішення про виплату народному депутату України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера покладалось на Управління справами Апарату Верховної Ради України. Таким чином, повноваженнями приймати рішення про виплату народному депутату України щомісячної компенсації за оренду житла або винайм готельного номера, зокрема, в період винайму готельного номеру ОСОБА_9, було наділене Управління справами Апарату Верховної Ради України в особі керуючого справами.

Крім того, судовим розглядом встановлено, що при виникненні спірної чи неоднозначної ситуації, зокрема у випадку подання народним депутатом заяви щодо компенсації вартості проживання, Комітет з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України спільно із Апаратом Верховної Ради України, вирішували спірне питання, шляхом, серед іншого, проведення засідання, створення комісії тощо. Тобто, заява народного депутата щодо компенсації вартості проживання не є обов`язковою вимогою народного депутата, а є формою реалізації права, яким певний народний депутат може скористатись за наявності відповідних підстав, які, в свою чергу, перевіряються Регламентним комітетом.

Вказане, на думку суду, дає підстави дійти висновку, що ОСОБА_9, підписавши та подавши 02.12.2014 на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України заяви, скористався саме правом на отримання компенсації вартості проживання, а не використав свої владні повноваження, якими він наділений як народний депутат України, оскільки останній не був наділений компетенцією ставити обов`язкові для виконання Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, в особі керуючого справами або керівника Апарату Верховної Ради України, вимоги щодо здійснення виплат, якими йому компенсувались витрати за винайм готельного номера. Таким чином, суд констатує про відсутність в діях ОСОБА_9 використання владних повноважень для прийняття рішення про здійснення виплат, якими йому компенсувались витрати за винайм готельного номера, що повністю виключає здійснення останнім зловживання владою. Як наслідок, підписання та подання ОСОБА_9 заяв від02.12.2014 не утворює об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2ст.364КК.

Щодо протиправності діяння, суд повинен визначити чи була правомірною вимога обвинуваченого ОСОБА_9 щодо виплати у період з02.12.2014 по30.11.2018 коштів для компенсації вартості винайму готельного номера.

Як уже було зазначено, стаття35 Закону№2790?XII (в редакції від07.06.2014, яка діє до сьогодні) регулює питання забезпечення народних депутатів України жилими приміщеннями, згідно вимог якої народному депутату на оренду житла або винайм готельного номера на підставі його заяви та копії документа, до якого внесені відомості про місце його проживання, Апаратом Верховної Ради України щомісячно видаються кошти в розмірі, встановленому кошторисом Верховної Ради України для компенсації вартості оренди (винайму).

Право на отримання таких коштів мають народні депутати, не забезпечені житлом у місті Києві, і місце проживання яких, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад30км від меж міста Київ (ч.2ст.35Закону№2790?XII).

Згідно Порядку, затвердженого розпорядженням першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України№12від29.01.2016, його дія поширюється на народних депутатів України, які не забезпечені житлом у місті Києві, і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад30км від меж міста Києва.

З метою отримання коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера народний депутат України мав звернутися до банку про відкриття карткового поточного рахунку та надати документ, що підтверджує місце проживання, відповідно до його реєстрації, на відстані понад30км від меж міста Києва (п.2.4Порядкувід29.01.2016).

Захисники обвинуваченого звертали увагу на те, що ОСОБА_9 на час подання заяв для одержання відповідних виплат, мав місце проживання, відповідно до його реєстрації, у АДРЕСА_1, що знаходиться на відстані понад30км від меж міста Києва, не одержував службового житла та не мав придатного для проживання житла у місті Києві, а тому цілком правомірно вважав, що має всі підстави для винайму готельного номера та одержання компенсації вартості за проживання у готелі. Разом з цим, діюче законодавство, на думку захисту, не містить зрозумілого нормативного регулювання виникнення у депутатів права на отримання відповідної компенсації.

Прокурор наполягав на тому, що положення Закону№2790-XII містили чіткі умови для одержання народними депутатами України компенсації для винайму готельного номера, які не потребували додаткового нормативного регулювання, проте ОСОБА_9, всупереч цим положенням, маючи у власності житло у м.Києві за адресою: АДРЕСА_2,та маючиу спільнійсумісній власностіз дружиною ОСОБА_13 квартиру заадресою: АДРЕСА_3, все ж звернувся з вимогою про виплату компенсаційних коштів, розуміючи протиправність таких дій.

Відповідаючи на питання щодо правомірності дій обвинуваченого, суд зазначає про таке.

Як раніше вже згадувалося, умовою одержання відповідної компенсації є незабезпечення народного депутата України житлом у м.Києві та знаходження місця його проживання, відповідно до реєстрації, на відстані понад30км від меж міста Києва.

Суд звертає увагу, що в Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від11.12.2003№1382?IV, в редакції, що діяла на час вчинення інкримінованого обвинуваченому діяння, визначення термінів місця проживання та зареєстрованого місця проживання (зазначеного в паспорті громадянина України) не є тотожними. Так, адреса зареєстрованого місця проживання особи не обов`язково має збігатися з адресою фактичного проживання. Разом із цим, реєстрація місця проживання ніяким чином не може вплинути на володіння власною нерухомістю, право на яке документально підтверджено в установленому законодавством порядку.

Цивільним кодексом України (даліЦК) в статті379 надано визначення житла фізичної особи житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно з частиною першою та другою статті321ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті383ЦК та статті150Житлового кодексу України (даліЖК) власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Таким чином, наявність у особи на праві приватної власності квартири, житлового будинку або іншого житлового приміщення свідчить про забезпеченість особи житлом.

З огляду на викладене, суд вважає хибними та не приймає до уваги твердження обвинуваченого про те, що протягом своєї депутатської каденції він не був забезпеченим житлом у місті Києві.

Разом з цим, неодноразові твердження захисників ОСОБА_9 під час судового розгляду про невизначеність у законодавстві України поняття «забезпеченість житлом», на думку суду, є неспроможними.

Так, зі змісту ст.9ЖК вбачається, що одним із способів забезпечення громадян житлом є саме придбання (отримання) квартири у приватну власність.

Відтак, набувши у приватну власність 03.08.2009 та зареєструвавши за собою 26.09.2011 чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_6, обвинувачений самостійно забезпечив себе житлом у місті Києві, а тому будь-якої допомоги у цьому від держави не потребував. До речі, варто зазначити, що за вказаною адресою інші особи зареєстровані не були.

Додатково суд звертає увагу, що статтею7Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» визначено, що організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально?технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради.

Пунктом10Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від25.08.2011 №769, визначено, що фінансове та матеріально?технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат здійснює через Управління справами. Таким чином, саме Управління справами Верховної Ради України (код ЄДРПОУ20064120) здійснювало нарахування грошових коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, які видавались народним депутатам на виконання вимог ст.35Закону№2790-XII.

Під час допиту свідків, а саме службових осіб Апарату Верховної Ради України, Управління справами Апарату Верховної Ради України та Регламентного комітету Верховної Ради України встановлено, що при виникненні спірної чи неоднозначної ситуації при встановленні факту незабезпеченості житлом, Комітет з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України спільно із Апаратом Верховної Ради України, після звернення відповідного суб`єкта, зокрема, народного депутата, з питанням, що відноситься до їх компетенції, вирішують таке питання, шляхом, серед іншого, проведення засідання, створення комісії, виїзду за місцем житла, щодо якого виникають певні питання тощо. Тобто, обвинувачений не був позбавлений можливості звернутись до керівника Апарату Верховної Ради України стосовно визначення придатності чи непридатності для проживання його житла за адресою: АДРЕСА_2, та, відповідно, підстав для компенсації вартості винайму готельного номера. Однак, ОСОБА_9 таку можливість проігнорував, замість цього вдався до повідомлення в заяві від02.12.2014 завідомо неправдивих відомостей про відсутність у нього власного житла у м.Києві, достовірно знаючи, що працівники апарату Верховної Ради України неуповноважені перевіряти згадану обставину та будучи переконаним у своїй безкарності.

Доводи обвинуваченого про те, що з моральних причин він не міг користуватися належними йому квартирами АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6, у зв`язку із неприязними відносинами із колишньою дружиною, яка в них мешкала, є неспроможними, оскільки народний депутат України не вправі вирішувати власні життєві негаразди за рахунок державного бюджету.

Також не заслуговують на увагу доводи обвинуваченого, що він не міг користуватися належними йому квартирами АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6, оскільки вони перебували у непридатному для проживання стані. Сторонами кримінального провадження не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності зазначених житлових приміщень санітарним або технічним вимогам або визнання цих приміщень непридатних для проживання. Не підтвердив зазначеної обставити й допитаний в судовому засіданні за клопотанням захисту свідок ОСОБА_26, з показань якого вбачається, що в цілому зазначені квартири ОСОБА_9 були у задовільному санітарному та технічному стані та на постійній основі використовувалися колишньою дружиною обвинуваченого саме для проживання.

Окрім того, як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів, за вказаними вище адресами постійно нараховуються та сплачуються комунальні платежі, зокрема, з водопостачання та опалення, що підтверджує використання цих квартир для проживання. Також варто згадати, що власниками квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8, без будь?яких пояснень, не допущено до свого помешкання комісію експлуатаційної організації, яку створено спеціально для обстеження цих квартир на предмет аварійності та відповідності санітарним, технічним нормам.

На хибність зазначених вище заперечень захисту вказує навіть та обставина, що обвинувачений обрав взаємовиключні версії захисту, а саме 1)непридатність квартир для проживання та 2)неможливість проживання в цих квартирах разом із колишньою дружиною.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у період винайму готельного номера, а саме з02.12.2014 по30.11.2018, та одержання компенсації вартості за проживання у готелі, тобто на час звернення із заявою про одержання відповідних компенсаційних виплат, ОСОБА_9 мав у приватній власності придатне для проживання житло за адресою: АДРЕСА_2, а також мав у спільній сумісній власності з дружиною ОСОБА_13 квартиру за адресою: АДРЕСА_3, тим самим був забезпечений житлом у м.Києві, а тому, у нього були відсутні правові підстави для винайму готельного номера та одержання компенсації вартості за проживання у готелі за рахунок держави.

Вказане, на переконання суду, свідчить про протиправність дій обвинуваченого, оскільки вони за своєю суттю суперечать інтересам служби, а тому в даному випадку для правильної кваліфікації діяння обвинуваченого необхідно надати оцінку саме факту подання останнім на ім`я керівника Апарату Верховної Ради України заяви про компенсацію вартості проживання у готельному номері в той час, як ОСОБА_9 був забезпечений житлом у м.Києві та відповідно до вимог статті35Закону України «Про статус народного депутата України» не мав права на таку компенсацію.

Разом із тим, суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не розумів значення своїх дій, так як жодних інструктажів із приводу гарантій діяльності народних депутатів України з ним не проводилось, з нормативними актами, які регулюють порядок отримання народними депутатами України компенсації за житло, під підпис його не ознайомлювали.

Так, до обрання на цю посаду, обвинувачений здобув дві вищі освіти закінчив Державну металургійну академію України за спеціальністю «Обробка металів тиском» у1998році (т.7а.с.237), а також Київський національний економічний університет за спеціальністю «Економіка підприємства» у 2002році (т.7а.с.236). Крім того, ОСОБА_9 29.09.2016 отримав диплом та здобув науковий ступінь кандидата економічних наук (т.7а.с.239).

Водночас, до обрання народним депутатом УкраїниVIIIскликання, обвинувачений займався політичною діяльністю, що підтверджується, зокрема, записами в трудовій книжці (т.8а.с.6). Так, з квітня по серпень2006року працював на посаді Першого заступника Криворізького міського голови. З серпня2006року по листопад2007року призначений на посаду Першого заступника Міністра промислової політики України. При цьому, протягом2006?2007років обраний депутатом до Криворізької міської ради. Надалі, протягом 2007?2010років обраний народним депутатом УкраїниVIскликання. З березня по грудень2010року призначений на посаду Міністра промислової політики України. Між тим, протягом2010?2014років обвинувачений обраний депутатом до Дніпропетровської обласної ради. При цьому, з грудня2010року по грудень2012року призначений на посаду Голови Державного агентства України з управліннями державними корпоративними правами та майном. Надалі, з грудня2012року по березень2014року ОСОБА_9 призначений Головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Наведені обставини вказують на те, що станом на момент обрання народним депутатом УкраїниVIIIскликання, обвинувачений мав вищу освіту, був кандидатом економічних наук, мав значний досвід роботи у політичній діяльності, зокрема, досвід роботи у виборних органах депутатом міської та обласної рад, народним депутатом УкраїниVIскликання, а також на посадах заступника Міністра, Міністра, голови обласної державної адміністрації, тому суд доходить висновку, що обвинувачений був достатньо обізнаний з особливостями політичної діяльності, зокрема і правового регулювання депутатської діяльності.

Крім того, згідно ст.79Конституції України перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу: «Присягаю на вірність Україні. Зобов`язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників».

Частиною3 статті1 Закону№2790-XII визначено, що при виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Отже, зобов`язуючись додержуватися Конституції України та законів України, зосібна і Закону№2790?XII, кожен депутат має знати, розуміти та аналізувати норми таких законів.

Більше того, відповідно до положень ст.6Закону№2790-XII народний депутат у порядку, встановленому законом, бере участь у засіданнях Верховної Ради України, у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України. Згідно ст.11вказаного Закону народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право у порядку, передбаченому законом про регламент Верховної Ради України виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України, порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій.

На вказані законодавчі положення, які регулюють та надають відповідні повноваження народному депутата України, в даному випадку і обвинуваченому як народному депутату УкраїниVIIIскликання, звертали увагу і захисники ОСОБА_9 .

Отже, якщо депутат бере учать у роботі над законопроектами, може виступати із законодавчою ініціативою, цілком логічним виявляється і те, що він має і розуміти такі законопроекти та голосуючи за той чи інший законопроект, має також мати свою правову позицію щодо останнього.

Крім того, якщо народний депутат може порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих на території України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України, то цілком послідовним виявляється і те, що таке право випливає із того, що народний депутат розуміє законодавство та може проаналізувати, чи порушується таке законодавство відповідним підприємством, установою, організацією.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_9, зокрема і після складення присяги народного депутата України, був ознайомлений із нормативними актами, які регулювали діяльність народних депутатів України, зокрема із положеннями статті35Закону№2790-XII.

Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність інформації стосовно доведення до відома обвинуваченого певних локальних нормативних актів, таких як: роз`яснення, Порядок чи Положення. Так, у матеріалах справи міститься лист Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від20.03.2019 №15/22?434(55264), згідно якого новообраним народним депутатам УкраїниVIIIскликання під час реєстрації вручалась пам`ятка, в якій, зокрема наведено положення Порядку виплати народним депутатам щомісячної компенсації для оренди житла чи винайму готельного номера. Крім того, листом повідомлено про розсилку всім народним депутатам розпоряджень Голови Верховної Ради України та керівництва Апарату Верховної Ради України (т.3а.с.190).

Більше того, як уже наголошено судом, право на забезпечення народних депутатів жилими приміщеннями передбачено законодавчим актом Законом України «Про статус народного депутата України» та жодні локальні акти чи положення, які, серед іншого, не мають імперативної (обов`язкової) дії, не можуть суперечити даному Закону. Так, згідно вимог ст.35згаданого Закону, народний депутат України має право на отримання коштів для компенсації витрат на оренду житла чи винайм готельного номера у випадку 1)незабезпечення житлом у місті Києві, 2)місце його проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад30км від меж міста Київ. Тобто дана норма містить дві умови для такої компенсації та жодний Регламент, Положення, Розпорядження Апарату Верховної Ради України чи Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України не можуть змінювати положення Закону, підміняти їх чи трактувати по?своєму. І кому, ж як не народному депутату України, який є безпосереднім учасником законотворчого процесу в державі, не знати про те, що закон є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили та про те, що відповідно до ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас, суд не має сумніву у тому, що рівень інтелектуального розвитку, професійних знань та життєвий досвід обвинуваченого дозволяв йому розуміти дійсний зміст зазначених вище нормативно-правових актів та правові наслідки своїх дій.

Отже, суд встановив, що будучи забезпеченим житлом у Києві, ОСОБА_9 уклав з ДП«Готельний комплекс«Київ» договір про надання послуг№163від02.12.2014 (згодом договір№29?Д від01.01.2017), на підставі якого отримав у користування бажаний готельний номер. Після чого ОСОБА_9 звернувся до Управління справами Апарату Верховної Ради України із письмовими заявами від02.12.2014, до яких вніс завідомо неправдиві відомості щодо відсутності житла в місті Києві, на підставі яких Управлінням оплачувалася вартість користування обвинуваченим готельним номером за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Також суд встановив із наданих сторонами доказів, зокрема показань свідка ОСОБА_20, яка перебувала на посаді головного бухгалтера Управління справами Апарату Верховної Ради України, що нарахування та виплата народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди (винайму) житла чи готельного номеру на практиці відбувалась без будь?якого дієвого контролю за тим, чи дійсно такі народні депутати України орендували житло або винаймали готельний номер.

Фактично кошти виплачувались Апаратом Верховної Ради України за наявності лише відповідної заяви народного депутата України та копії документа, до якого внесені відомості про зареєстроване місце його проживання. При цьому, презюмувалося, що особа зі статусом народного обранця не повинна вдаватися до обману з метою заволодіння чужим майном або правом на майно.

Враховуючи викладене, обвинувачений, станом на 02.12.2014 та станом на 02.03.2016, перебуваючи у статусі народного депутата, знав про «формалізм» подання заяв та виплати коштів Апаратом Верховної Ради України, а саме за наявності лише відповідної заяви народного депутата України та копії документа, до якого внесені відомості про зареєстроване місце його проживання, а тому передбачав, що і надалі зможе винаймати готельний номер за рахунок держави, завдаючи цим, як уже зазначено вище, матеріальних збитків, що полягали у безповоротній втраті бюджетних коштів.

З огляду на викладене, суд дійшов переконання, що звертаючись із заявою про здійснення компенсації вартості винайму готельного номера (при цьому, будучи фактично забезпеченим житлом у м.Києві), обвинувачений ОСОБА_9 усвідомлював (знав, розумів), що його дії мають протиправний характер та спричиняють чи завдають державі матеріальні збитки, що полягали у безповоротній втраті бюджетних коштів, та бажав настання таких наслідків. Зазначені дії обвинуваченим вчинено з прямим умислом та з корисливим мотивом.

Вирішуючи питання про спричинення діяннями ОСОБА_9 негативних наслідків, суд, перш за все, враховує матеріальний характер складу інкримінованого йому злочину. Це означає, що кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем настає за умови, що внаслідок вчиненого діяння службовою особою охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб завдано шкоду («тяжкі наслідки»).

При цьому, згідно з п.4Примітки до ст.364КК тяжкими наслідками вважаються такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Заподіяні наслідки повинні мати форму прямої дійсної шкоди, тобто шкоди, яка вже настала, а також бути закономірним та необхідним результатом зловживання владою всупереч інтересам служби.

Повертаючись до пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення, суд нагадує, що відповідно до обвинувального акта діяння ОСОБА_9 призвело до безповоротної втрати бюджетних коштів у розмірі758240грн.

На підтвердження факту спричинення тяжких наслідків судом, окрім витратних документів, рахунків, реєстрів, які доводять факт перерахування Управлінням справами Апарату Верховної Ради України через Державну казначейську службу в м.Києві на розрахунковий рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» коштів для компенсації вартості винайму готельного номеру народному депутату України у період з02.12.2014 по30.11.2018, судом досліджено висновок експерта Черкаського відділення КНДІСЕ за результатами проведення судової економічної експертизи №2246/2332/19?23 від08.11.2019. Аналіз наданих доказів свідчить про те, що сума перерахованих коштів для компенсації вартості винайму готельного номера народному депутату України ОСОБА_9 за період з02.12.2014 по30.11.2018 становить 758240грн.

Інкриміноване ОСОБА_9 діяння закінчено 30.11.2018. Відповідно до ст.7Закону України «Про Державний бюджет України на 2018рік» прожитковий мінімум для працездатної особи станом на1січня звітного податкового року складав 1762грн. Тому, протягом2018року неоподатковуваний мінімум доходів громадян для цілей кваліфікації злочинів проти власності становив881грн. (1762грнх0,5). Таким чином, заподіяна діями ОСОБА_9 шкода у860разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та у відповідності до пункту четвертого примітки ст.364КК є тяжкими наслідками.

Однак, доведення факту безповоротної втрати бюджетних коштів Управлінням справами Апарату Верховної Ради України має значення для кваліфікації за ст.364КК лише у тому випадку, коли він стає наслідком зловживання особою владою, тоді як така обставина у цьому кримінальному провадженні не встановлена.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що завдані Управлінню справами Апарату Верховної Ради України матеріальні збитки були результатом вчинення злочину проти власності та не були результатом службової діяльності обвинуваченого.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що в діях обвинуваченого ОСОБА_35 відсутні усі обов`язкові елементи об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч.2ст.364КК, зокрема використання владних повноважень усупереч інтересам служби. Таким чином, під час судового розгляду зазначена правова кваліфікація дій обвинуваченого не знайшла свого підтвердження.

Разом з цим, відповідно до положень ст.337КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею(ч.1). Під чассудового розглядупрокурор можезмінити обвинувачення,висунути додатковеобвинувачення,відмовитися відпідтримання державногообвинувачення,розпочати провадженнящодо юридичноїособи(ч.2). З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження(ч.3).

Під час судового розгляду висунуте ОСОБА_9 обвинувачення прокурором не змінювалось, тому суд, в нарадчій кімнаті, при постановленні вироку, має самостійно вирішити щодо можливості виходу за межі висунутого обвинувачення та зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Вирішуючи зазначене питання, суд враховує встановлені під час судового розгляду обставини справи в їх сукупності та звертає увагу на наступне.

Так, зі змісту заяви ОСОБА_9 від02.12.2014 про розміщення в готелі «Київ» слідує, що обвинувачений просить його розмістити у вказаному готелі «у зв`язку з обранням народним депутатом України восьмого скликання та відсутністю власного житла у м.Києві». Однак, як уже встановлено судом, обвинувачений має у м.Києві власне житло.

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити, що дії щодо приховання (повідомлення) відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, які вчиняються з метою викликати у потерпілого впевненість про обов`язковість надання обвинуваченому майна, є обманом, тобто одним із способів шахрайського заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Так, під обманом розуміється повiдомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин. Шахрайський обман це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна (права на майно) самим потерпілим або іншою особою. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Тобто, обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер. При цьому, для наявності шахрайства необхідно встановити, що дія чи бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов`язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ.

З урахуванням того, що ОСОБА_9 підписав 1)заяву від02.12.2014 про розміщення в готелі«Київ», до якої вніс завідомо неправдиві відомості щодо його незабезпеченості житлом у місті Києві (т.5а.с.43), 2)заяву від02.12.2014 про перерахування коштів для компенсації вартості винайму готельного номера на рахунок ДП«Готельний комплекс«Київ» протягом всього строку виконання депутатських повноважень (т.5а.с.44), 3)заяву від02.03.2016 про перерахування коштів для компенсації вартості винайму готельного номера на рахунок ДП«Готельний комплекс «Київ» протягом всього строку виконання депутатських повноважень (т.5а.с.42), 4)договір з ДП«Готельний комплекс «Київ» Управління справами Апарату Верховної Ради України про надання послуг №163 від02.12.2014, про винайм готельного номеру (т.5а.с.161), 5)Додаткову угоду №209 від17.12.2015 до договору №163 від02.12.2014 про продовження сторонами строку дії договору до31.12.2016 (т.5а.с.165), 6)договір з ДП«Готельний комплекс «Київ» про винайм готельного номера народним депутатом України №29-Д від01.01.2017 (т.5а.с.166), 7)Додаткову угоду №1 від01.09.2017 до вказаного договору, якою сторони продовжили строк дії договору до31.12.2018 (т.5а.с.169), будучи при цьому одноосібним власником придатної для проживання квартири за адресою: АДРЕСА_2, тобто будучи свідомим і усвідомлюючи, що у нього не має права на отримання компенсації за рахунок бюджетних коштів за винайм готельного номера, умисно, шляхом обману, повідомив неправдиві відомості щодо відсутності житла, приховавши при цьому юридично значиму інформацію, оскільки, як уже неодноразово зазначалось, право народного депутата на отримання коштів для оренди житла або винайму готельного номера Закон України «Про статус народного депутата України» пов`язує із забезпеченістю житлом у місті Києві.

Крім того, суд зазначає, що оскільки факт втрати Управлінням справами Апарату Верховної Ради України бюджетних коштів у сумі 758240грн у цьому кримінальному провадженні знайшов своє підтвердження, то у даному випадку шахрайство слід розглядати як таке, що вчинено в особливо великих розмірах, тобто на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, дії ОСОБА_9 підлягають правовій кваліфікації за ч.4ст.190КК.

На підтвердження зазначеного правового висновку суд звертає увагу на наступне.

Так, наказом Міністерства фінансів України від12.03.2012№333 з метою розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними характеристиками операцій затверджено Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету. Відповідно до п.2.5.3згаданої Інструкції видатки щодо проживання депутатів у готелях охоплюються кодом2730, який має назву «Інші виплати населенню» (категорія2700 «Соціальне забезпечення»). У даному нормативно-правовому акті усі бюджетні видатки згруповані за критерієм їх економічної характеристики, економічної суті. Міністерство фінансів Наказом№333 прирівняло одержувачів бюджетних коштів за кодом2730 «Інші виплати населенню» туди увійшли як реципієнти, які в розрізі кримінального законодавства є службовими особами (депутати, поліцейські, особи начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту тощо), так і ті, що ними не є (ветерани, пенсіонери, особи з інвалідністю, одинокі матері тощо). Тобто з економічної суті виплат за кодом2730 випливає, що особа для їх отримання не обов`язково повинна бути службовою; можливість отримання таких виплат прив`язана до правового статусу особи як громадянина, як члена «населення». Відтак, народний депутат реалізує право на компенсацію вартості оренди готельного номера не внаслідок використання ним своєї влади чи службового становища, а в силу особливого правового статусу. В обсяг даного правового статусу входять як права, що випливають з її службових повноважень, так і ті, що не пов`язані зі здійсненням функцій представника влади.

Окрім того, відповідно до усталеної судової практики дії «неслужбових» осіб, які безпідставно отримали виплати за кодом2730 (субсидії, грошові допомоги тощо), слід кваліфікувати за ст.190КК «Шахрайство». За ступенем тяжкості шахрайство є тяжчим злочином, ніж зловживання владою або службовим становищем найсуворішим покарання у першому може бути позбавлення волі на строк до дванадцяти років, а у другому на строк до шести років. Відтак, якщо пристати на логіку сторони обвинувачення, народний депутат за безпідставне отримання певної бюджетної виплати буде у більш привілейованому положенні ніж пенсіонер або одинока матір за отримання виплати у такому ж розмірі. Хоча етичні та правові вимоги до народного депутата є значно вищими, аніж до пенсіонера чи одинокої матері.

Висновки суду

З огляду на викладене, задля досягнення завдань кримінального закону та кримінального провадження, суд мав би вийти за межі висунутого обвинувачення, для чого слід змінити правову кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення з ч.2ст.364КК «Зловживання владою або службовим становищем» на ч.4ст.190КК «Шахрайство».

Однак, відповідно до вимог ч.3ст.337КПК, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

У зв`язку з цим, оскільки шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, є більш тяжким злочином у порівнянні з ч.2ст.364КК, зміна правової кваліфікації дій обвинуваченого на ч.4ст.190КК призведе до погіршення становища обвинуваченого, а отже така перекваліфікація можлива лише під час судового розгляду виключно шляхом зміни обвинувачення прокурором, який таким правом не скористався. Тому є підстави для виправдання ОСОБА_9 за ч.2ст.364КК. За наведених вище обставин зміна кваліфікації дій обвинуваченого на іншу частині статті190КК, на думку колегії суддів, також погіршує становище обвинуваченого, тому теж є дискрецією прокурора.

З огляду на викладене, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись загальних засад кримінального провадження (ст.7КПК), судом надано оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, за наслідком чого суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не доведено того, що обвинувачений ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2ст.364КК, оскільки докази сторони обвинувачення у своїй сукупності не підтверджують, що обвинувачений безпідставно скористався компенсацією витрат на винайм готельного номеру саме з використання влади (своїх владних повноважень).

Відповідно до пункту3ч.1ст.373КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

У даному випадку встановлені в ході судового розгляду обставини вказують на недоведеність існування у діянні ОСОБА_9 усіх елементів об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.364КК. Так, як уже зазначено, у даному кримінальному провадженні не доведено використання ОСОБА_9, як народним депутатом, своїх владних повноважень всупереч інтересам служби, задля отримання в користування готельного номера за рахунок бюджетних коштів, що призвело до тяжких наслідків для Управління справами Апарату Верховної Ради України.

У зв`язку із цим та з урахуванням вимог пункту3ч.1ст.373КПК, ОСОБА_9 підлягає виправданню за ч.2ст.364КК. Водночас, з наведених вище причин, суд позбавлений можливості перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч.4ст.190КК.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід

Відповідно до ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від21.12.2019 до підозрюваного ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 750000грн (т.7а.с.22), яку, згідно квитанції№52?911квід23.12.2019, внесено на спеціальний рахунок Вищого антикорупційного суду заставодавцем ОСОБА_26 (т.7а.с.25).

У зв`язку із виправданням ОСОБА_9, застосований до нього запобіжний захід підлягає скасуванню, а грошові кошти у вигляді застави поверненню заставодавцю.

Цивільний позов

На стадії досудового розслідування Управлінням справами Апарату Верховної Ради України до обвинуваченого пред`явлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_9 завданої злочином шкоди у розмірі758240грн (т.1а.с.34).

Разом з цим, 19.07.2021 від представника потерпілого до Вищого антикорупційного суду надійшла заява про відмову від позову, в якій зазначено про добровільне відшкодування обвинуваченим завданої злочином шкоди (т.9а.с.92).

Частиною третьоюстатті129КПКпередбачено,що у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення суд залишає позов без розгляду.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_9 підлягає виправданню, цивільний позов відмова цивільного позивача Управлінням справами Апарату ВерховноїРади України має бути залишеним без розгляду.

Вирішення питання щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог статей124,368КПК при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі. Враховуючи ухвалення виправдувального вироку, витрати, пов`язані із проведенням експертиз на загальну суму 15386грн (витрати на залучення експерта для проведення Черкаським відділенням КНДІСЕ експертизи №2246/2332/19?23 від08.11.2019 у розмірі 7536грн та витрати на залучення експерта для проведення Черкаським відділенням КНДІСЕ експертизи №2100/2116/19?23 від22.10.2019 у розмірі 7850грн) необхідно віднести на рахунок держави.

У даній справі заходи забезпечення кримінального провадження, окрім обрання підозрюваному запобіжного заходу, не застосовувалися, речові докази відсутні. Разом з цим, надані сторонами кримінального провадження документи необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.370,374КПК України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_12 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2ст.364Кримінального кодексу України, та виправдати у зв`язку із недоведеністю наявності в його діях складу даного кримінального правопорушення.

Обраний стосовно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді застави скасувати. Суму застави у розмірі 750000грн (сімсот п`ятдесят тисяч гривень) повернути заставодавцю ОСОБА_26 .

Цивільний позов Управління справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_9 про відшкодування завданої злочином шкоди залишити без розгляду.

Документи, які містяться в матеріалах судового провадження, залишити при справі.

Витрати, пов`язані із проведенням судових експертиз на загальну суму 15386грн, - віднести на рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Апеляційна скарга подається через Вищий антикорупційний суд протягом30днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити присутнім в судовому засіданні учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня надіслати іншим учасникам судового провадження.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3