Document No. 106558696

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року

м. Київ

Справа № 757/38626/17-к

провадження № 51-5342км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_3,

суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Вищого антикорупційного суду від 12 травня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 лютого 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000004089, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Республіки Молдова, уродженця м. Григоріополя Молдавської РСР, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, в Україні проживає в АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вищий антикорупційний суд вироком від 12 травня 2021 року визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Зарахував у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 29 грудня 2016 року по 04 січня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Застосував спеціальну конфіскацію шляхом вилучення у власність держави грошових коштів у сумі 75 000 доларів США. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 у середині грудня 2016 року, перебуваючи у м. Одеса, будучи співвласником компанії NTA Invest Group s.r.o., якій належить вантаж - технічна сода у кількості 3 005,2 тони, маючи на меті зняти арешт із затриманого судна ІНФОРМАЦІЯ_2 IMO № 7525334, MMSI № 376562000, міжнародний позитивний 51М737, 1978 року побудови, під прапором Танзанії, а також вантажу - товарної партії технічної соди у кількості 3 005,2 тони, вирішив звільнити вказане майно з-під арешту шляхом надання неправомірної вигоди відповідальним службовим особам військової прокуратури Південного регіону України, оскільки саме з їхньої ініціативи був накладений арешт на вказане судно та вантаж.

Зокрема, 26 грудня 2016 року приблизно о 10.30 год. у ресторані «Pomodoro», що у м. Одесі по проспекту Шевченка, 2а, ОСОБА_1, діючи умисно, з метою зняття арешту із затриманого судна ІНФОРМАЦІЯ_2, а також вантажу - товарної партії технічної соди, під час зустрічі з військовим прокурором Південного регіону України ОСОБА_2, усвідомлюючи, що він виконує у кримінальному провадженні № 42016160690000034, у якому було накладено відповідний арешт, повноваження прокурора - старшого групи прокурорів та є керівником військової прокуратури Південного регіону України, тобто особою, яка займає відповідальне становище, в особистих інтересах та інтересах компанії NTA Invest Group s.r.o., співвласником якої він є, висловив намір надати йому неправомірну вигоду.

У подальшому 29 грудня 2016 року приблизно о 10.00 год. у приміщенні ТОВ «Гойа» (розважальний заклад «Шутерс») за адресою: м. Київ, вул. Московська, 22, діючи умисно, у своїх інтересах та інтересах компанії NTA Invest Group s.r.o., співвласником якої він є, маючи на меті зняття арешту із затриманого судна та вантажу, під час зустрічі, яка відбулася під контролем правоохоронних органів, надав військовому прокурору Південного регіону України ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 75000 доларів США за вчинення ОСОБА_2 процесуальних дій, спрямованих на зняття арешту із судна «ІНФОРМАЦІЯ_2», а також вантажу - товарної партії технічної соди у кількості 3005,2 тони.

Одразу ж після завершення зустрічі 29 грудня 2016 року о 10.15 год. ОСОБА_1 був затриманий на місці вчинення кримінального правопорушення, а прокурор ОСОБА_2 у свою чергу добровільно видав працівникам Генеральної прокуратури України предмет неправомірної вигоди, а саме 75000 доларів США.

Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив умисні протиправні дії, які виразилися у пропозиції службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати їй неправомірну вигоду, а також надання такої вигоди за вчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, та в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 369 КК України.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 04 лютого 2022 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та засудженого ОСОБА_1 залишила без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 12 травня 2021 року - без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники просять скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 12 травня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпані можливості їх отримання.

На обґрунтування своїх вимог зазначають, що у період з 27 грудня 2016 року по 30 січня 2017 року досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснювалось неуповноваженою особою з порушенням правил підслідності, а саме слідчим прокуратури, хоча за положеннями ст. 216 КПК України досудове розслідування такої категорії справ віднесено до повноважень НАБУ, у зв`язку з чим усі здобуті у цей період часу докази сторони обвинувачення є недопустимими.

Крім цього, сторона захисту у касаційній скарзі вважає, що на момент внесення відомостей до ЄРДР ні ОСОБА_2, ні орган досудового розслідування, не знали та не могли знати про те, чи повинні були в подальшому кошти передаватись ОСОБА_2, в якій кількості та на яких умовах, хоча у рапорті та витягу з ЄРДР зазначено про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, що, на думку захисників, свідчить про провокативний характер дій слідчих органів. Також, на думку сторони захисту, про провокування засудженого на вчинення злочину свідчить і характер спілкування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час зустрічі та дзвінків.

Крім цього, захисники вважають недопустимими доказами матеріали за результатами НСРД - аудіо, відеоконтролю ОСОБА_1, проведеного 26 грудня 2016 року, оскільки стороні захисту не було надано доступу до матеріалів, якими обґрунтовувалося клопотання про проведення НСРД та ухвали слідчого судді від 23 грудня 2016 року про надання дозволу на проведення вказаної слідчої дії. Крім цього, у матеріалах провадження відсутня згода ОСОБА_2 на залучення до конфіденційного співробітництва, тому результати цієї НСРД потрібно визнати недопустимими доказами.

Також захисники посилаються на те, що органом досудового розслідування не було дотримано процесуального порядку ухвалення рішення про проведення імітування обстановки злочину відносно ОСОБА_1, зокрема з мотивувальної частини постанови прокурора не зрозуміло, що стало підставою для прийняття такого рішення, тому докази, отримані у результаті проведення відповідних слідчих дій, є недопустимими.

Захисники у касаційній скарзі також зазначають про порушення вимог ст. 290 КПК України, оскільки їм не були відкриті оригінали матеріалів з аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_1, оскільки було надано доступ лише до копій додатків (DVD), що, на переконання захисників, є порушенням права на захист і має наслідком визнання матеріалів за результатами НСРД недопустимими доказами.

Крім цього, захист стверджує у касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильну кваліфікацію діянь ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 369 КК України, а не за ч. 1 ст. 369-2 КК України, оскільки ОСОБА_1 розумів відсутність реальної процесуальної можливості у прокурора самостійно зняти арешт з майна, і звернувся до останнього саме з метою посприяти у вирішенні його питання шляхом впливу на суддю.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однак цих законодавчих вимог місцевий та апеляційний суди в повному обсязі не дотрималися.

Стосовно доводів касаційної скарги сторони захисту про те, що досудове розслідування проведено з порушенням правил підслідності, колегія суддів вбачає їх необґрунтованими.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 27 грудня 2016 року слідчим Генеральної прокуратури України було внесено до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за фактом пропозиції ОСОБА_1 надати неправомірну вигоду прокурору ОСОБА_2, який займає відповідальне становище, за вчинення останнім з використанням наданого йому службового становища процесуальних дій у кримінальному провадженні, спрямованих на зняття арешту з майна, з попередньою кваліфікацією за ч. 3 ст. 369 КК України та присвоєно номер № 42016000000004089 (т. 2 а. с. 137).

Цього ж дня було визначено групу слідчих для здійснення досудового розслідування та старшого групи (т. 2 а. с. 151-152).

Відповідно до положень п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого статтею 369 КК України, здійснюють детективи Національного антикорупційного бюро України, якщо його вчинено щодо службової особи, визначеної у пункті 1 цієї частини.

З огляду на викладене, постановою прокурора від 04 січня 2017 року підслідність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, у кримінальному провадженні № 42016000000004089 було визначено за детективами Національного антикорупційного бюро України та направлено матеріали провадження до відповідного органу досудового розслідування (т. 3 а. с. 173-175).

В подальшому 13 січня 2017 року постановою заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури вказана вище постанова прокурора була скасована, а матеріали повернуто до Генеральної прокуратури України (т. 3 а. с. 176-177).

26 січня 2017 року постановою Генерального прокурора України було скасовано постанову від 13 січня 2017 року, матеріали кримінального провадження повернуто заступнику Генерального прокурора України - керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури для здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та подальшого скерування до Національного антикорупційного бюро України (т. 3 а. с. 181-183).

В період проведення досудового розслідування слідчими Генеральної прокуратури України з 27 грудня 2016 року по день передачі кримінального провадження за підслідністю до НАБУ органом досудового розслідування були отримані окремі докази, які покладено в основу обвинувального вироку.

Спростовуючи доводи апеляційних скарг щодо недопустимості таких доказів, здобутих, на думку сторони захисту, із порушенням правил підслідності, які є аналогічними доводам касаційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що за приписами ч. 2 ст. 218 КПК України, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесено до його компетенції, він проводить розслідування доти, поки прокурор не визначить іншу підслідність.

Суд вказав, що відомості до ЄРДР було внесено саме слідчим прокуратури, а не прокурором, який відповідно до вимог ч. 2 ст. 218 КПК України здійснював досудове розслідування доти, доки прокурор у кримінальному провадженні не визначив іншу підслідність за детективами НАБУ.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень правил підслідності при проведенні досудового розслідування слідчим прокуратури і відсутність підстав для визнання здобутих доказів недопустимими з цієї причини, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

При цьому посилання сторони захисту у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 991/492/19 є нерелевантним, оскільки у цій справі йшла мова про початок та здійснення досудового розслідування саме прокурором, а не слідчим, і визначення прокурором в подальшому підслідності за іншим неналежним органом.

Також у матеріалах провадження наявна згода ОСОБА_2 на залучення до проведення негласних слідчих дій та конфіденційного співробітництва у кримінальному провадженні №42016000000004089 (т. 2 а. с. 156), тому доводи скарги в цій частині спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно доводів скарги про відсутність у постанові прокурора даних про те, що саме стало підставою для прийняття рішення про проведення імітування обстановки злочину відносно ОСОБА_1, колегія суддів касаційного суду також вважає їх необґрунтованими.

У матеріалах кримінального провадження наявна постанова прокурора ОСОБА_10 від 28 грудня 2016 року про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту з використанням аудіо та відеоконтролю, а також з використанням спеціальних імітаційних засобів (т. 2 а. с. 213-215).

Із мотивувальної частини цієї постанови вбачається, що слідча дія проводиться з метою перевірки дійсних намірів ОСОБА_1 щодо вчинення дій, у яких вбачаються ознаки тяжкого злочину, а також спостереження за його поведінкою та прийняття ним рішення щодо вчинення злочину в обстановці, максимально наближеній до реальної, тому використовуються спеціальні імітаційні засоби.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги, які є аналогічні доводам касаційної скарги, щодо порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України у зв`язку із відкриттям захисту не оригіналів матеріальних носіїв, на яких зафіксовано НСРД щодо аудіо, відеоконтролю особи, проведене 26 грудня 2016 року, апеляційний суд, обґрунтовано посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа №554/5090/16-к), вказав, що відповідно до ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. У ч. 3 ст. 99 КПК України законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу.

З огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV про те, що електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (ч. 3 ст. 5 Закону), допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8).

Відповідно до ст. 7 цього Закону у разі зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наявні у матеріалах провадження додатки до протоколу (DVD диски), на яких зафіксовано відеозапис та аудіозапис зустрічі ОСОБА_1 з ОСОБА_2, що відбулася 26 грудня 2016 року, є оригіналами, а доводи скарги в цій частині є безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, спростовуючи доводи сторони захисту щодо можливості використання як доказу результатів НСРД щодо аудіо, відеоконтролю особи, проведеного 26 грудня 2016 року, суд апеляційної інстанції серед іншого вказав, що аудіо, відеоконтроль ОСОБА_1 здійснювався у іншому кримінальному провадженні № 42016160690000034 від 17 квітня 2016 року, тому контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 здійснювався саме у цьому провадженні.

Також було вказано, що ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2017 року було надано дозвіл на використання інформації, отриманої під час проведення у кримінальному провадженні № 42016160690000034 негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відеоконтролю ОСОБА_1, який здійснювався 26 грудня 2016 року, для досудового розслідування кримінального провадження № 42016000000004089 (т. 4 а. с. 3-4).

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КПК України, якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Слідчий суддя розглядає клопотання згідно з вимогами статей 247 та 248 цього Кодексу і відмовляє у його задоволенні, якщо прокурор, крім іншого, не доведе законність отримання інформації та наявність достатніх підстав вважати, що вона свідчить про виявлення ознак кримінального правопорушення.

Таким чином, на переконання суду, який постановив вирок, з чим погодився й апеляційний суд, перевірка законності проведення НСРД та дотримання відповідної правової процедури при їх здійсненні відноситься до повноважень слідчого судді, який вирішує питання про надання дозволу на використання результатів НСРД у іншому кримінальному провадженні. Оскільки цей порядок був дотриманий, відповідна ухвала слідчого судді була постановлена, немає потреби у відкритті стороні захисту документів, які стали підставою для проведення такої НСРД, й суд може посилатися на ці докази для обґрунтування винуватості особи.

Однак колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з цією позицією, оскільки перевірка слідчим суддею аспектів дотримання органами досудового розслідування вимог КПК України щодо проведення відповідних НСРД, отримання їх результатів у іншому кримінальному провадженні, жодним чином не може звужувати право сторони захисту на належне ознайомлення не лише з цими доказами, але і з документами, які стали підставою для їх отримання, й не усуває обов`язку сторони обвинувачення відкрити такі документи в порядку ст. 290 КПК України, щоб суд мав право допустити відомості, що містяться в них, як докази з огляду на вимоги ч. 12 ст. 290 КПК України.

У касаційній скарзі сторона захисту зазначає, що при виконанні вимог ст. 290 КПК України обвинуваченому та захиснику не було відкрито ухвали слідчого судді Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2016 року про надання дозволу на проведення аудіо, відеоконтролю ОСОБА_1, який відбувся 26 грудня 2016 року. Сторона захисту стверджує, що цього документу взагалі немає в матеріалах провадження.

Великою Палатою Верховного Суду були сформульовані висновки щодо застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК України.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року № 13-37кс18 вказала, що для доведення допустимості результатів негласних слідчих (розшукових) дій мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.

Постановою від 16 жовтня 2019 року у справі 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19) Велика Палати Верховного суду уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові від 16 січня 2019 року, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст. 290 КПК України.

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.

Тобто належне відкриття стороні захисту документів, які стали правовою підставою для проведення НСРД, має на меті забезпечити можливість стороні захисту перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону при їх проведенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо можливості використання судом як доказу результатів НСРД, а саме відомостей з протоколу від 02 лютого 2017 року про результати аудіо та відеоконтролю, проведеного 26 грудня 2016 року, не були належним чином перевірені апеляційним судом в аспекті положень ч. 12 ст. 290 КПК України та указаних вище висновків Великої Палати Верховного Суду.

При цьому відомості щодо результатів вказаної НСРД у формі аудіо та відеоконтролю особи, проведеного 26 грудня 2016 року, як доказ були покладені в основу кількох висновків суду про підтвердження окремих обставин, які підлягають доказуванню в провадженні, а також були використані судом першої інстанції як підґрунтя для спростування окремих доводів сторін, зокрема доводів сторони захисту щодо провокування ОСОБА_1 на вчинення злочину, щодо неправильної кваліфікації діяння ОСОБА_1 та інших.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ст. 412 КПК України є істотними.

У зв`язку з цим, касаційну скаргу захисників потрібно задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час апеляційного перегляду потрібно усунути зазначені порушення, повно та всебічно перевірити доводи поданої на вирок місцевого суду апеляційної скарги з урахуванням наведених у цій постанові доводів та висновків й постановити рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 04 лютого 2022 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5