Document No. 106917604

справа № 991/4110/20

провадження № 11-кп/991/65/22

головуючий в суді першої інстанції : ОСОБА_10

доповідач: ОСОБА_4

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

17 жовтня 2022 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_4,

суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

при секретарі судового засідання ОСОБА_7,

за участі засудженого ОСОБА_1,

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_3,

прокурора ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 23.02.2022 р., -

ВСТАНОВИЛА:

На розгляді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду перебувало клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 23.02.2022 р., яким його визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України, та призначено покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді восьми років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. До набрання вироком законної сили до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято його під варту в залі суду. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі уповноваженого органу Служби безпеки України майнову шкоду у розмірі 978 837,40 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Ухвалою від 17.10.2022 р. клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку від 23.02.2022 р. було задоволено, пропущений строк - поновлено, та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою.

Підставою постановлення колегією суддів такого рішення стало встановлення під час судового розгляду обставин, які перешкоджали засудженому ОСОБА_1 вчасно звернутися до суду з апеляційною скаргою, - зокрема, неналежне здійснення захисту його інтересів адвокатом ОСОБА_3 У зв`язку з цим, колегією суддів постановлено ухвалу про доведення до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва про факт неналежного здійснення адвокатом ОСОБА_3 захисту інтересів ОСОБА_1 з метою вирішення питання про застосування заходів, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, під час розгляду колегією суддів клопотання засудженого про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку від 23.02.2022 р. було встановлено, що проголошення вироку розпочалось 23.02.2022 року о 16 год. 20 хв. та завершилось о 23 год. 16 хв. При цьому, до завершення проголошення вироку, близько 21 год. 42 хв., захисник ОСОБА_3 залишила залу суду, попередньо домовившись з секретарем судового засідання ОСОБА_2 щодо завчасного проставлення свого підпису в розписці про отримання копії вироку, після чого передала розписку своєму підзахисному також для завчасного її підписання. До закінчення проголошення вироку адвокат ОСОБА_3 більше не поверталась, залишивши ОСОБА_1 без правової допомоги.

У зв`язку з обранням засудженому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, його було взято під варту в залі суду, після чого доставлено до Державної установи «Київський слідчий ізолятор».

Копію вироку, про отримання якої з ініціативи адвоката ОСОБА_3 він завчасно розписався, ОСОБА_1 не отримав.

З 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

У період з 24.02.2022 року по 12.05.2022 року в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор», в якому перебував ОСОБА_1, побачення особам, які перебували під вартою, із родичами та захисниками не надавались. Адвокат ОСОБА_3 відвідала свого підзахисного ОСОБА_1 лише 13.05.2022 року.

Станом на цю дату, вирок суду від 23.02.2022 року відносно ОСОБА_1, який набрав законної сили ще 26.03.2022 року, в апеляційному порядку нею не оскаржено.

При цьому, засуджений ОСОБА_1 підтвердив суду, що розраховував на подання апеляційної скарги на вирок суду його захисником ОСОБА_3, у зв`язку з чим самостійно апеляційну скаргу не готував та не подавав до апеляційного суду. Крім того, під час побачення з ним у травні 2022 року ОСОБА_3 повідомила йому, що самостійно підготує апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку, та запевнила, що згідно з роз`ясненнями Верховного Суду, введення воєнного стану є беззаперечною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

10.06.2022 року ОСОБА_1 етаповано для відбування покарання до Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№ 119)».

09.06.2022 року, тобто лише через місяць після побачення зі своїм підзахисним та понад ніж через три місяці після проголошення вироку, адвокат ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку, одночасно звернувшись до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування клопотання нею було зазначено, що причинами, які не дозволили їй вчасно звернутись до суду, є вторгнення військ Російської Федерації на територію України та введення в Україні воєнного стану, а також те, що через активні військові дії навколо м. Києва Вищий антикорупційний суд працював в обмеженому режимі, до середини квітня 2022 року не приймав кореспонденцію, не працювали засоби поштового зв`язку та електронний суд. Також, однією з причин несвоєчасного подання апеляційної скарги адвокат ОСОБА_3 вказала, зокрема необхідність тривалого часу для опрацювання оскаржуваного вироку з огляду на його значний обсяг.

При цьому, жодної з обставин, на які в подальшому посилався засуджений ОСОБА_1 під час судового розгляду, адвокат ОСОБА_3 у своєму клопотанні не зазначила. У судовому засіданні вона також не повідомила суд ані щодо обставин вручення копії вироку від 23.02.2022 р., ані щодо складання відповідної розписки із проставленням дати отримання копії вироку наперед, тобто ще до того, як вирок був проголошений судом, ані щодо об`єктивних обставин, які перешкоджали їй мати своєчасні побачення із своїм підзахисним в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 09.08.2022 р. у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 було відмовлено з посиланням на те, що під час його розгляду в межах доводів клопотання не було встановлено жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали захиснику вчасно звернутись з апеляційною скаргою на оскаржуваний вирок або ж подати її у максимально короткий строк після того, як такі обставини відпали, а також з огляду на відсутність обставин, що свідчили б про дії або бездіяльність суду, якими було б зумовлене існування вищевказаних обставин. Колегія суддів також зауважила, що ані значні обсяги матеріалів справи, ані її складність, ані якісь інші подібні обставини не можуть вважатися для професійного адвоката належним виправданням для пропуску строку на апеляційне оскарження вироку суду, якщо процесуальний закон надає для цього місячний строк.

Стосовно ж доводів адвоката ОСОБА_3 в частині запровадження в Україні воєнного стану та необхідності поновлення на цій підставі пропущеного строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначила, що повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, яке почалося в ніч на 24.02.2022 року, та подальше введення на території України воєнного стану, безперечно, є виключними обставинами, які не залежать від волі і бажання учасників провадження. Однак, зазначені обставини мають враховуватися судами з урахуванням положень спеціального закону, відповідних роз`яснень Верховного Суду та Ради суддів України та зі збереженням загальних підходів до питань щодо поновлення пропущеного строку, сформованих практикою ЄСПЛ. Зокрема, рекомендації щодо роботи в умовах воєнного стану, які надавалися судам України Верховним Судом та Радою суддів України, гуртуються на тому, що навіть в умовах воєнного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Також, наголошується на диференційованому підході до вирішення питань щодо поновлення строків (зокрема, з огляду на конкретну ситуацію у певному регіоні, активність воєнних (бойових) дій та наявності загроз життю і здоров`ю учасників судових проваджень). Жодних вказівок на те, що запровадження воєнного стану є безумовною підставою для продовження процесуальних строків, немає ні у вказаних роз`ясненнях, ні у Конституції України, ні у Законі України «Про правовий режим воєнного стану». Крім того, були визнані безпідставними посилання адвоката ОСОБА_3 на те, що з 24.02.2022 року Вищий антикорупційний суд не здійснював прийом вхідної кореспонденції та авторозподіл справ, що нібито позбавляло її можливості вчасно подати апеляційну скаргу.

З урахуванням цього та враховуючи відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.09.2022 р. у справі № 991/962/22 (провадження № 51-1856км22), колегія суддів констатувала, що у зв`язку з хибним тлумаченням відповідних роз`яснень Верховного Суду адвокат ОСОБА_3 помилково запевнила свого підзахисного ОСОБА_1, що наведена нею у клопотанні про поновлення пропущеного строку причина є поважною та безумовною, а ОСОБА_1, який не є фахівцем у галузі права та який перебував в умовах позбавлення волі, поклався на те, що представництво його інтересів професійним захисником буде здійснюватися на належному рівні. Як наслідок, останній своєчасно не скористався своїм правом особисто оскаржити в апеляційному порядку вирок суду відносно себе.

Згідно з ордером на надання правової допомоги, адвокат ОСОБА_3 представляє інтереси засудженого ОСОБА_1 на підставі договору від 01.09.2021 р. Отже, з цієї дати вона уповноважена представляти інтереси останнього, та, виходячи з Правил адвокатської етики, зобов`язана використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів засудженого, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 45 КПК України, захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів обвинуваченого.

Більше того, зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов`язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства та практики його застосування (ст. 11 Правил адвокатської етики).

Положеннями ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено професійні обов`язки адвоката, згідно з якими під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики, а також підвищувати свій професійний рівень.

Як встановив ЄСПЛ у справі «Ван Гейзенгем проти Бельгії» від 21.01.199 р. (заява № 26103/95), право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення на ефективний судовий захист за допомогою адвоката є однією із засадничих характеристик судового розгляду.

При цьому, колегія суддів враховує, що інтереси правосуддя вимагають надання засудженим до позбавлення волі належної правової допомоги, яка дозволить забезпечити ефективний захист їх прав та законних інтересів. Встановити, чи є юридичне представництво практичним та ефективним, можна лише на основі конкретних обставин справи, розглядаючи процес в цілому (рішення ЄСПЛ «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 р., «Імбріоша проти Швейцарії» від 24.11.1983 р., «Дауд проти Португалії» від 21.04.1998 р., «Куліковський проти Польщі» від 21.12.2010 р.).

Як зауважив ЄСПЛ, ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, а відповідно до згаданої норми Конвенції, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома.

Звичайно, не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до обвинуваченого чи засудженого за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту. Зазначене може свідчити про можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2021 р. (справа № 236/4216/18, провадження № 51-1217км20).

Втім, як під час апеляційного розгляду клопотання засудженого про поновлення пропущеного строку, так і під час розгляду клопотання адвоката ОСОБА_3, останньою не було надано доказів того, що вона намагалась отримати від адміністрації слідчого ізолятору дозвіл на побачення зі своїм підзахисним, щоб обговорити можливість апеляційного оскарження вироку, усвідомлюючи при цьому, що вирок відносно ОСОБА_1 набрав законної сили 26.03.2022 року.

Більше того, адвокат ОСОБА_3, будучи обізнаною про те, що її підзахисного ОСОБА_1 взято під варту та вироком суду від 23.02.2022 р. засуджено до десяти років позбавлення волі, будь-яких дій щодо пришвидшення подання відповідної апеляційної скарги не вчинила.

Згідно з практикою ЄСПЛ, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання («Чірікоста і Віола проти Італії»).

Колегія суддів наголошує, що правова допомога може бути надана професійними адвокатами, досвід та компетентність яких не викликає сумнів в тому, що вони належним чином будуть допомагати засудженим організувати ефективний захист своїх інтересів. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що національні суди не повинні пасивно спостерігати за випадками неефективного юридичного представництва («Нечипорук і Йонкало проти України») та мають можливість перевіряти, якою мірою адвокат виконує свої обов`язки («Дауд проти Португалії»).

Більше того, компетентні національні органи влади мають втрутитися відповідно до підпункту «с» п. 3 ст. 6 Конвенції, якщо нездійснення захисником, призначеним у рамках правової допомоги, ефективного представництва інтересів захисника є явним або належним чином доведено до їхнього відома в інший спосіб («Камазінський проти Австрії», «Іглін проти України»).

З урахуванням встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що як на етапі проголошення вироку, так і під час подання апеляційної скарги захисником ОСОБА_3 не було забезпечено надання ОСОБА_1 належної правової допомоги, оскільки ще до завершення проголошення вироку судом вона з особистих (сімейних) обставин залишила залу суду, тим самим позбавила свого підзахисного ОСОБА_1 правової допомоги, адже на момент взяття його під варту в залі суду жодного захисника не було. Більше того, саме з ініціативи адвоката ОСОБА_3 секретарем судового засідання ОСОБА_2 їй було дозволено підписати розписку про отримання копії вироку «наперед», ще до завершення його проголошення, що за її пропозицією було зроблено і її підзахисним ОСОБА_1 . В подальшому, у клопотанні про поновлення пропущеного строку, поданого із значною затримкою, адвокат ОСОБА_3 не зазначила вищевказаних обставин, хоча вони безпосередньо впливають на визначення початку перебігу строку на апеляційне оскарження, який для особи, яка перебуває під вартою, у відповідності до ч. 3 ст. 395 КПК України обчислюється з моменту вручення копії судового рішення.

Зазначені обставини були відкриті суду стороною захисту лише під час розгляду клопотання засудженого ОСОБА_1, з посиланням на те, що раніше цим обставинам не було надано належного значення. Засуджений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив, що у своєму клопотанні про поновлення строку вказав лише ті причини, про які йому повідомила адвокат ОСОБА_3, оскільки інших джерел інформації у нього не було.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 підтвердила встановлені обставини та пояснила, що в силу сімейних обставин була вимушена залишити судове засідання до завершення проголошення вироку, а тому заздалегідь розписалась про отримання його копії. При цьому зазначила, що раніше не зазначала про обставини складання розписки та те, що не отримала копію вироку в день його проголошення через відсутність в залі суду, оскільки про ці обставини згадала пізніше, вже після того, як суд відмовив їй у задоволенні клопотання.

Зазначені пояснення, на думку колегії суддів, лише підтверджують висновки суду щодо надання адвокатом ОСОБА_3 засудженому ОСОБА_1 правової допомоги на неналежному рівні, що потребує реагування суду.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом у відповідності до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

За змістом ст.ст. 369, 418 КПК України, суд апеляційної інстанції приймає будь-яке рішення в формі ухвали, крім випадку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, коли вказаним судом ухвалюється вирок.

Обов`язок, за наявності на те підстав, звертати увагу державних органів, громадських організацій чи посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів, або виявлені порушення прав громадян чи інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом, покладався на суд КПК 1960 року шляхом винесення окремої ухвали чи постанови.

Натомість, чинним КПК України не врегульовано питання постановлення такого виду судових рішень, як окрема ухвала чи постанова, які би надавали можливість суду звертатися до державних органів, посадових чи службових осіб з метою належного реагування на встановлені у ході судового розгляду порушення закону, прав і основоположних свобод людини.

Єдиним випадком, коли чинний КПК прямо передбачає постановлення окремих ухвал, є наявність процесуальних підстав, визначених ст. 378 КПК України.

Втім, системне та телеогічне (цільове) тлумачення норм, закріплених у п. 10 ч. 1 ст. 3, ст. ст. 91, 110, 369, 371, 372 та 419 КПК України, дозволяє дійти висновку про те, що рішення судів будь - якої інстанції приймаються у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, спрямовані на досягнення завдань кримінального провадження, постановлені або ухвалені в межах судового розгляду, встановлених для відповідного виду провадження.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14.06.2021 р. у справі № 686/9636/18 (провадження № 51-6276кмо19) під час розгляду питання щодо законності постановленої судом окремої ухвали висловила правову позицію про те, що ухвалення рішень, які не пов`язані із суттю кримінального провадження або з його забезпеченням, проте, зумовлені позитивним впливом на ефективність здійснення правосуддя у конкретному кримінальному провадженні та забезпеченням конституційного права на судовий захист, гарантований ст. 55 Конституції України, є можливим.

Отже, з урахуванням вказаного висновку, а також виходячи з приписів ст.ст. 369, 418 КПК України, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування.

У даному випадку, наведені у вказаній ухвалі порушення вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і Правил адвокатської етики, а також вкрай непрофесійні дії адвоката ОСОБА_3 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 002121 від 27.01.2006 р., видане на підставі рішення КДКА Донецької області від 27.01.200 р № 70) та ігнорування останньою своїх професійних обов`язків призвело, на думку колегії суддів, до неналежного здійснення захисту інтересів ОСОБА_1, що потребує відповідного реагування Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури міста Києва.

На підставі викладеного, керуючись ст. 369 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Довести до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва про факт неналежного здійснення адвокатом ОСОБА_3 захисту інтересів підзахисного ОСОБА_1 в частині забезпечення його права на захист, з метою вирішення питання про застосування заходів, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_4

судді ОСОБА_5

ОСОБА_6