- Presiding judge (HACC): Zadorozhna L.I.
Справа № 991/747/20
Провадження № 1-кп/991/15/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
20 вересня 2022 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:
головуючої - судді ОСОБА_7,
суддів - ОСОБА_8, ОСОБА_9,
за участю учасників кримінального провадження:
секретаря судового засідання - ОСОБА_10,
володільця майна ОСОБА_1, представника володільця майна адвоката ОСОБА_11,
прокурора - ОСОБА_12,
у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Одеса, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м. Кіровоград(м. Кропивницький), громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Київ, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, який народився в м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання володільця майна ОСОБА_1 про скасування арешту майна,
установив:
01.09.2022 від володільця майна ОСОБА_1 надійшло клопотання про скасування арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження за № 52017000000000889 від 20.12.2017, який було накладено ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 вважає, що арешт накладено необґрунтовано та підлягає скасуванню з таких причин:
- згідно обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачується в здійсненні розтрати майна на користь третьої особи, а не у власних цілях чи на власну користь;
- у розпорядженні ОСОБА_1 була достатня сума коштів для купівлі квартири, які вона отримала від продажу свого нерухомого майна, що було набуте нею до укладення шлюбу з ОСОБА_3, та з частини заощаджених грошових коштів, які були отримані нею у виді заробітної плати в період з 2006 по 2013 роки;
- прокурором не надано жодного доказу, який би підтвердив, що майно ОСОБА_1 одержане внаслідок вчинення злочину;
- 27.05.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір, відповідно до змісту якого квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
В судовому засідання ОСОБА_1 клопотання підтримала та просила задовольнити з викладених у ньому підстав. Додала, що іншої нерухомості вона немає та проживає в цій квартирі разом з двома дітьми. Вважає, що арешт накладено необґрунтовано, через що вона обмежена у праві розпорядження належним їй на праві власності майном.
Адвокат ОСОБА_11 клопотання підтримав та зазначив, що квартира була придбана за грошові кошти, що є особистою приватною власністю ОСОБА_1, які вона отримала від продажу власної нерухомості, що знаходилася у її приватній власності до укладення шлюбу з ОСОБА_3, крім того з 2004 року ОСОБА_1 є офіційно працевлаштованою та має дохід у вигляді заробітної плати, частина з якої також була витрачена на придбання квартири. Також, з моменту накладення арешту на майно пройшов значний проміжок часу, більше 3 років, тому подальше застосування такого заходу забезпечення порушуватиме принцип розумності строків у даному провадженні.
Прокурор ОСОБА_12 у скасуванні арешту просив відмовити. Повідомив, що на даному етапі судового розгляду потреба у арешті не відпала, обставин, які можуть переконати суд у необґрунтованості накладеного арешту, володільцем майна та її представником не зазначено.
Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про скасування арешту на майно, з огляду на таке.
За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У п. 194 рішення по справі «Узан та інші проти Туреччини» від 05 березня 2019 року (Заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08), Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що утримання майна, вилученого за рішенням суду в рамках кримінального провадження, має розглядатися з точки зору відповідності такого рішення закону держави-учасника, який регулює використання майна відповідно до загальних інтересів суспільства.
Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже, володілець майна ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_11 мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.
Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019, копія якої надана володільцем майна, за клопотанням детектива у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20.12.2017 зокрема накладено арешт у вигляді заборони відчуження на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1, та набуте нею у шлюбі з ОСОБА_3, зокрема на квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 16016480000), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний арешт було накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
У тексті ухвали зазначено, що 04.03.2019 ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що детективом доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи особи, та може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням про арешт майна.
Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, що передбачено ч.5 ст.170 КПК України.
Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п.3 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження. При цьому необхідно зауважити, що закон не вимагає, щоб арешт накладався виключно на майно, право власності на яке зазначених осіб має бути підтверджено на момент накладення арешту. Таке майно може перебувати в чиємусь володінні, розпорядженні чи користуванні.
Таким чином, арешт, накладений за ухвалою суду від 11.03.2019, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ОСОБА_3 на той час було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна.
Володілець майна ОСОБА_1 стверджує, що вказана квартира є її особистою приватною власністю, оскільки вона була придбана в результаті продажу нерухомого майна, що було набуте нею до укладення шлюбу з ОСОБА_3 та з частини заощаджених грошових коштів, які були отримані нею у виді заробітної плати в період з 2006 по 2013 роки.
В судовому засіданні, під час розгляду клопотання володілець майна заначила, що вона перебуває у шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_3 з 2006 року.
Із доданого до клопотання попереднього договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», вбачається, що квартира АДРЕСА_6, придбана 15.11.2012. Згідно платіжного доручення ОСОБА_1 здійснила оплату грошових зобов`язань за вказаним договором 20.11.2012. Основний договір щодо купівлі вказаної кварти датований 15.03.2013.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Сімейного кодексу України).
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що закріплено в ч.1 ст.170 КПК України.
Також, суд вважає, що накладення арешту у вигляді заборони відчуження нерухомого майна забезпечує справедливий баланс між правами власника, яка не є обвинуваченою у цьому кримінальному провадженні, на мирне володіння майном та загальними інтересами суспільства, які полягають в конфіскації незаконно отриманого майна у випадку доведення в установленому порядку таких обставин, а також таке втручання в право власності є пропорційним, оскільки визначене слідчим суддею обмеження не призводить до незворотних негативних наслідків та не є надмірним для заявника.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вона мала достатньо власних коштів для придбання нерухомого майна, оскільки мала дохід, отриманий від продажу власної нерухомості, яка була набута нею до укладення шлюбу з обвинуваченим ОСОБА_3, не було підтверджено, оскільки відповідних документів про те, що саме ці кошти були використані нею для придбання квартири, суду не надано. Також твердження ОСОБА_1 про використання грошових коштів, отриманих від продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_7, не було доведено під час розгляду клопотання, оскільки договір купівлі-продажу цієї квартири був укладений 20.12.2012, тоді як попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6, укладений 15.11.2012, та згідно доданого до клопотання платіжного доручення №2 ОСОБА_1 здійснила оплату грошових зобов`язань за вказаним договором 20.11.2012. Тобто ОСОБА_1 отримала кошти від продажу квартири пізніше, ніж здійснила відповідну оплату за квартиру.
Щодо укладення між ОСОБА_1 та обвинуваченим ОСОБА_3 27.05.2022 шлюбного договору, відповідно до змісту якого квартира №284 є особистою приватною власністю ОСОБА_1, необхідно зазначити таке.
За змістом ч.1 ст.93 Сімейного кодексу України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.
В тексті шлюбного договору, який надано суду, зазначено, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було набуто в спільну сумісну власність майно, в т.ч. і квартиру АДРЕСА_6 (п.п.2.1.п.2 договору); правочини щодо відчуження такого майна подружжя зобов`язалось вчиняти з обов`язковим повідомленням про це іншого члена подружжя, та передбачили штраф за невиконання такого зобов`язання в розмірі 50 відсотків ринкової вартості нерухомого майна, що було відчужено (п.12 договору). У п.3 договору зазначено, що в разі розірвання шлюбу квартира №284 буде особистою власністю ОСОБА_1 (дружини).
Крім того, визнання в тексті шлюбного договору квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 не тягне за собою державної реєстрації.
Отже, врегулювання подружжям майнових відносин між собою не може тягнути за собою скасування арешту на майно як заходу забезпечення кримінального провадження.
Факти та інформація, які були оголошені в ході розгляду клопотання, не могли б переконати стороннього спостерігача в тому, що до об`єкту нерухомості (квартири АДРЕСА_6 ) обвинувачений ОСОБА_3 не має ніякого стосунку, зате могли б переконати, що вказане майно може належати до спільної сумісної власності подружжя і може підлягати конфіскації у випадку встановлення вини ОСОБА_3 обвинувальним вироком суду.
Отже, володільцем майна ОСОБА_1 та її представником адвокатом ОСОБА_11 не доведено, що арешт на нерухоме майно був накладений необґрунтовано, а також не доведено, що в подальшому арешті відпала потреба, тому підстави для скасування арешту відсутні.
Керуючись ст.ст.170-174, 372, 376 КПК України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання володільця майна ОСОБА_1 про скасування арешту майна.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Головуюча: ОСОБА_7
Судді: ОСОБА_9
ОСОБА_8