Document No. 107904851

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 991/3921/20

провадження № 51-1834км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6, захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на вирок Вищого антикорупційного суду від 22 березня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52020000000000048, за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Золотарево Хустського району Закарпатської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вищого антикорупційного суду від 22 березня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посаду судді на строк 3 роки з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат, арешту майна.

Ухвалено повідомити про ухвалення вироку стосовно судді Міжгірського районного суду Закарпатської області ОСОБА_6 . Президента України та Вищу раду правосуддя.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 17 січня 2020 року у приміщенні службового кабінету голови Міжгірського районного суду Закарпатської області під час розмови з ОСОБА_10 повідомив останнього, що позов, який той подав 09 січня 2020 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області про стягнення суми боргу за невиконані роботи з ОСОБА_11 у розмірі 150 000 грн (справа № 302/12/20) та який перебуває на розгляді обвинуваченого як судді цього суду, може бути задоволений на його користь за десять відсотків від суми позову, котрі необхідно надати обвинуваченому.

05 лютого 2020 року близько 11:00 обвинувачений як суддя Міжгірського районного суду Закарпатської області ухвалив рішення у справі № 302/12/20, яким прийняв визнання відповідачем ОСОБА_11 позову і задовольнив позов ОСОБА_10 повністю.

Після засідання ОСОБА_10 зайшов до службового кабінету обвинуваченого та отримав вказівку йти до кабінету навпроти. На виконання цієї вимоги він зайшов до кабінету навпроти та залишив у шафі, на яку вказав ОСОБА_6,. предмет неправомірної вигоди - 15 000 грн, а потім покинув приміщення суду.

05 лютого 2020 року під час обшуку службового кабінету голови Міжгірського районного суду Закарпатської області та безпосередньо особистого обшуку самого обвинуваченого в кишені піджака останнього було знайдено й вилучено картонну коробочку з написом «Пластилін 5 кольорів», у якій були грошові кошти в сумі 15 000 грн, залишені ОСОБА_10 у шафі кабінету Міжгірського районного суду Закарпатської області за вказівкою обвинуваченого як неправомірна вигода.

ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК, а саме прохання надати та одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дії з використанням наданої їй влади та службового становища.

Вищий антикорупційний суд ухвалою від 30 квітня 2021 року виправив описку в тексті вироку Вищого антикорупційного суду в судовій справі № 991/3921/20, а саме постановив: у вступній частині вироку замість невірно зазначеного номера кримінального провадження «42018000000003211», вважати вірним номер - « НОМЕР_1 »; у п. 2.70 мотивувальної частини вироку замість невірного зазначення ініціалів свідка ОСОБА_12 » вважати вірним - « ОСОБА_11 »; у п. 2.255 мотивувальної частини вироку замість невірного зазначення ініціалів свідка ОСОБА_14 » правильними слід вважати ініціали « ОСОБА_14 ».

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 31 травня 2022 року вирок суду щодо ОСОБА_6 залишила без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити за відсутністю складу злочину. Вважає, що ОСОБА_10 та працівники правоохоронних органів вчинили стосовно нього провокацію злочину, оскільки ОСОБА_10 активно співпрацював із працівниками поліції. Стверджує, що для цього було створено умови цивільно-правових відносин між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яких насправді не існувало. Засуджений твердить, що свідок ОСОБА_11 також був задіяний працівниками поліції. Зазначає про порушення процедури внесення відомостей до ЄРДР, оскільки 17 січня 2020 року детективи НАБУ не внесли до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення відповідно до ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а 20 січня 2020 року ОСОБА_10 разом із працівниками поліції прибув до Львівського територіального управління НАБУ та повторно подав ту саму заяву з тим же текстом про начебто його прохання надати неправомірну вигоду. Вважає, що сторона обвинувачення не довела відсутності провокації щодо нього зі сторони працівників правоохоронних органів. Стверджує, що суди не перевірили, чи могли працівники правохоронних органів підкинути йому в кишеню піджака коробку з грошима під час проведення обшуку в його кабінеті. Засуджений повідомляє, що усупереч ст. 290 КПК не відкрито стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження. Вважає порушенням кримінального процесуального закону те, що головний свідок ОСОБА_10 був допитаний у режимі відеоконференції, а не у приміщенні суду. На думку засудженого, прокурор не дотримався вимог ч. 1 ст. 278 КПК щодо порядку вручення повідомлення про підозру. Зазначає про порушення нарадчої кімнати в ході ухвалення вироку, оскільки суддя не мав достаньо часу для його ухвалення. Вважає, що апеляційний суд не надав вмотивованих відповідей на зазначені порушення КПК, натомість незаконно повернув матеріали провадження до суду першої інстанції для виправлення описок у вироку.

У касаційнйі скарзі захисники ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7 просять судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Вважають, що суди не перевірили доводів сторони захисту, які виключають відповідальність ОСОБА_6, стосовнопровокації злочину та недоведеності його вини у зв`язку з недопустимістю доказів. Стверджують, що була провокація стороною обвинувачення злочину щодо ОСОБА_6 із залученням свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які діяли під контролем працівників правохоронних органів. Зазначають, що ОСОБА_10 і ОСОБА_11 були залежними від працівників правоохоронних органів, оскільки щодо свідків було порушено кримінальні провадження, вони мали спільні знайомства з одними і тими ж працівниками поліції. Захист посилається на те, що працівники правоохоронних органів змоделювали фіктивні цивільно-правові відносини у цивільній справі між позивачем ОСОБА_10 та відповідачем ОСОБА_11 для створення передумов провокування ОСОБА_6 на вчинення злочину. На думку захисту, ініціатива в контактах із засудженим виходила в повній мірі від ОСОБА_10 .

Посилаються на істотні порушення вимог КПК під час внесення відомостей за заявою ОСОБА_10 до ЄРДР.

Звертають увагу, що досудове розслідування з порушеннями вимог ч. 3 ст. 110 КПК розпочато процесуально не уповноваженою особою - детективом НАБУ ОСОБА_16 . Захисники посилаються на те, що, оскільки станом на 20 січня 2020 року детектив НАБУ ОСОБА_16 не набув процесуальних повноважень у законний спосіб та не було призначено процесуального керівника, то всі докази у справі, отримані до 20 січня 2020 року, є недопустимими. Інші докази (протокол огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 05 лютого 2020 року, протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) від 06 та 20 лютого 2020 року, протокол про проведення контролю за вчиненням злочину від 06 лютого 2020 року, а також технічні записи на флешносіях, що долучені до них) відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева» також необхідно визнати недопустимими. Посилаються на те, що слідчу дію, а саме огляд, ідентифікацію та вручення грошових коштів від 05 лютого 2020 року було проведено без дозволу власника готельного комплексу «Панська Ровінь» та без ухвали слідчого судді. Захисники стверджують, що зазначений протокол є недопустимим і через порушення ст. 104 КПК (не було зазначено всіх присутніх осіб, поняті не володіли українською мовою, не було залучено перекладача.)

Вважають, що суди безпідставно не визнали недопустимими доказами всі НСРД за участю ОСОБА_10 з тієї підстави, що він не мав допуску до державної таємниці.

Захисники вважають докази, отримані в результаті проведення обшуку службового кабінету ОСОБА_6, також недопустимими, оскільки у порушення приписів п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК не було зазначено всіх присутніх осіб, обшук проведено без участі понятих та захисника, ОСОБА_6 не роз`яснено мети обшуку, не зазначено моделі й технічних характеристик технічних засобів фіксації, внесено недостовірні відомості про понятого ОСОБА_17 . Зазначають, що особистий обшук ОСОБА_6 проведено за відсутності постанови детектива та ухвали слідчого судді. Посилаються на те, що у протоколах за результатами НСРД від 06 та 20 лютого 2020 року не зазначено технічних засобів фіксації, а протокол від 06 лютого 2020 року не підписаний ОСОБА_10 .

Стверджують, що докази, отримані за результатами проведення НСРД на підставі ухвал слідчого судді від 23 та 24 січня 2020 року, є недопустимими, оскільки слідчий суддя ухвали постановив із порушеннями вимог ч. 1 ст. 248 КПК щодо шестигодинного строку розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД.

Зазначають про те, що не надано належної оцінки допустимості отриманих прокурором доказів на підтвердження походження та приналежності грошових коштів неправомірної вигоди, які були вручені ОСОБА_10 та в подальшому передані ОСОБА_6 . Звертають увагу на те, що вилучені в ОСОБА_6 кошти ідентифіковані за наявними номерами купюр шляхом їх фотокопіювання, а не шляхом помічення хімічною речовиною, як заявляли поняті та ОСОБА_10 у своїх показаннях у суді. Посилаються на те, що матеріали щодо походження цих коштів у порушення вимог ст. 290 КПК стороні захисту не відкривались.

Вважають порушенням КПК допит свідка ОСОБА_10 у режимі відеоконференції, а не в приміщенні суду. Не погоджуються з тим, що суд безпідставно змінив раніше ухвалений порядок дослідження доказів, та через погану якість зв`язку було порушено право ОСОБА_6 на перехресний допит із ОСОБА_10 . Суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без задоволення клопотання захисту про повторний допит свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 .

Стверджують, що ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки про підозру йому було повідомлено з порушенням вимог п. 1 ч. 5 ст. 110, ст. 278 КПК. Посилається на те, що обвинувальний акт від 15 травня 2020 року не відповідає за своїм змістом оголошеному та врученому ОСОБА_6 письмовому повідомленню про підозру.

Вважають, що досліджені в суді протоколи за результатами проведення НСРД - аудіо, відеоконтролю особи від 06 та 20 лютого 2020 року, а також аудіо-, відеозаписи на картах пам`яті не підтвержують винуватості ОСОБА_6, а суд безпідставно залишив без задоволення клопотання сторони захисту про недопустимість цього доказу. Зазначають, що гроші, які знаходились у другому пакеті неправомірної вигоди, під час обшуку були підкинуті ОСОБА_6 працівниками правоохоронних органів.

Сторона захисту ставить під сумнів законність оскаржуваного вироку через порушення таємниці наради суддів, вважає, що текст вироку був виготовлений раніше.

Захисники переконані, що суд першої інстанції допустив упередженість, оскільки допустив до судового засідання працівника НАБУ ОСОБА_18, який не був учасником процесу.

Стверджують, що апеляційний суд безпідставно залишив без задоволення клопотання захисту про виклик і допит як свідків керівника САП ОСОБА_19 та процесуального прокурора ОСОБА_5, а також клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи з підстав здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_6 та порушенні процедури її підписання.

Захист вважає, що дії ОСОБА_6 необхідно було кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК.

У доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_8 просить закрити судові рішення щодо ОСОБА_6 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки обвинувальний акт складено та направлено до суду поза строками досудового розслідування. Зазначає про порушення апеляційним судом ч. 6 ст. 364 КПК, оскільки під час його промови в судових дебатах суддя встановив йому строк для закінчення його промови.

У доповненні до касаційної скарги захисник ОСОБА_7 зазначає, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 не відповідає вимогам, зазначеним у практиці Верховного Суду. Стверджує, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 прокурор направив до суду поза межами строку досудового розслідування, тому просить судові рішення щодо ОСОБА_6 закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

У запереченнях прокурор просить касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор просив залишити касаційні скарги засудженого та його захисників без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 - без змін..

Засуджений ОСОБА_6 і його захисники ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтримали свої касаційні скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.

Зокрема, винуватість ОСОБА_6 підтверджується такими доказами:

- показаннями свідка ОСОБА_10 ;

- заявою свідка ОСОБА_10 про вчинення злочину, поданою до Львівського територіального управління НАБУ;

- телефонними з`єднаннями цього дня, що підтверджують орієнтовне одночасне місцезнаходження в зоні дії однієї базової станції ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ;

- даними протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 20 лютого 2020 року;

- даними протоколу за результатами НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 06 лютого 2020 року, а також даними карт пам`яті;

- даними протоколу про проведення контролю за вчиненням злочину від 06 лютого 2020 року, згідно з яким на виконання постанови керівника САП ОСОБА_19 № 28/3-111т від 27 січня 2020 року проведено НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту;

- даними протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 05 лютого 2020 року та даними додатку у виді копій зазначених грошових коштів;

- даними протоколу обшуку від 05 лютого 2020 року, з додатками - картами пам`яті MicroSD;

- даними копії рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області (вступна і резолютивна частини) від 05 лютого 2020 року у справі № 302/12/20 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про стягнення суми боргу за невиконані роботи.

Суд дав належну оцінку всім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Доводи засудженого та його захисників про те, що судами попередніх інстанцій надано неправильну правову оцінку обставинам щодо наявності в діях посадових осіб правоохоронних органів та ОСОБА_10 ознак провокації, суди попередніх інстанцій перевіряли та обґрунтовано визнали безпідставними.

Згідно із судовою практикою (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду, ухвалені у провадженнях № 51-791км19, № 51-7096км18, № 51-6497км18, № 51-2010км19, № 51-2040км19, № 51-1968км19, № 51-2950км20, № 51-27км20, № 51-2025км20, № 51-420км19, № 51-6190км18, № 51-584км18, № 51-7086км18, № 51-8747км18) застосування особливих методів ведення слідства, зокрема агентурних методів, саме по собі не може порушувати права особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Так, для встановлення факту провокації злочину визначальним є з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Вказані вимоги узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Банніков проти Російської Федерації» від 04 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 02 жовтня 2010 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.

З вироку суду колегія суддів Верховного Суду вбачає, що суддя ОСОБА_6 висловив ОСОБА_10 прохання надати неправомірну вигоду за винесення ним судового рішення в цивільній справі на користь останнього та одержав неправомірну вигоду для себе з використанням наданої йому влади і службового становища. Зокрема, як убачається з показань свідка ОСОБА_10, його заяви про вчинення злочину, 17 січня 2020 року ОСОБА_6 висловив прохання отримати неправомірну вигоду, а саме, подивившись на надані свідком документи, сказав, що «…твоя справа, якби, виграшна, але це буде коштувати 10 відсотків від суми…». Показання ОСОБА_10 узгоджуються з даними протоколу за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтролю особи від 20 лютого 2020 року, відповідно до якого зафіксовано розмови ОСОБА_6 із ОСОБА_10 05 лютого 2020 року до проведення судового засідання у справі № 302/12/20, де у процесі роз`яснення наслідків постановлення рішення на користь ОСОБА_10 ОСОБА_6 промовив: «Я казав, із свого боку я зроблю всю тоту правову підставу аби вам повернути гроші. Айбо я вибивати не годен у нього гроші», «Я з свого боку, що Вам обіцяю, ото зроблю» «Я ж мушу по законові, так, як закон пише». Після судового засідання ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_10 зайти в кабінет навпроти його, а працівнику, який перебував у тому кабінеті, сказав зайти в його кабінет. Далі ОСОБА_6 у кабінеті під час розмови наодинці сказав ОСОБА_10, що зробив усе, що обіцяв та вказав покласти до шафи предмет неправомірної вигоди. Після уточнювального запитання ОСОБА_10 : «Чуєте, 15 000 гривень, 10 проценту от суми 150 000, не від …?», ОСОБА_6 сказав: «Да», ОСОБА_10 додав: «280?», ОСОБА_6 ствердно відповів: «Нєт-нєт, так я ж казав».

Доводи сторони захисту щодо наявності прихованого мотиву в ОСОБА_10 та працівників поліції про підбурювання ОСОБА_6 до вчинення злочину з метою його подальшого викриття, щодо відсутності цивільно-договірних відносин між позивачем у цивільній справі ОСОБА_10 та відповідачем ОСОБА_11 суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними. Суди правильно зазначили, що органи влади мали вагомі підстави для початку таємної операції, ОСОБА_10 до 20 січня 2020 року діяв як приватна особа, будь-яких прихованих мотивів на підставі досліджених доказів суд у його діях не встановив. Навіть те, що ОСОБА_10 раніше міг співпрацювати з правоохоронними органами, не змінює його статусу як приватної особи в цій справі, який почав діяти під контролем правоохоронних органів після подачі ним заяви до НАБУ, за результатами чого розпочато досудове розслідування. Попередні звернення особи до правоохоронних органів не можуть надалі позбавляти її права на таке звернення у випадку вчинення злочину, який посягає на її законні права.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд.

Перевіряючи наявність підстав для початку кримінального провадження (таємної операції стосовно ОСОБА_6 ), суди врахували таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 214 КПК слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, вчиненого суддею, здійснюється детективами НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП.

Кримінальне провадження розпочато детективом НАБУ 20 січня 2020 року, підставою для реєстрації цього провадження (внесення відомостей до ЄРДР за № 52020000000000048) стала заява ОСОБА_10 від 17 січня 2020 року про вчинення злочину, один примірник якої надіслано електронною поштою до Львівського територіального управління НАБУ та зареєстровано 17 січня 2020 року, та другий її примірник ОСОБА_10 подав безпосередньо до Львівського територіального управління НАБУ, який зареєстрований 20 січня 2020 року.

У матеріалах провадження також наявна доповідна записка детектива НАБУ ОСОБА_16 від 20 січня 2020 року, яка складена останнім на підставі заяви ОСОБА_10 від 17 січня 2020 року та надійшла електронною поштою, а також письмової заяви, поданої 20 січня 2020 року ОСОБА_10 до Львівського територіального управління НАБУ. У доповідній записці зазначалося, що зі змісту заяв про вчинення злочину вбачається, що голова Міжгірського районного суду Закарпатської області ОСОБА_6 висловив ОСОБА_10 прохання надати неправомірну вигоду за винесення ним судового рішення в цивільній справі на користь ОСОБА_10 .

Отже, первинним джерелом об`єктивних даних щодо протиправних дій обвинуваченого був ОСОБА_10, який повідомив про це правоохоронні органи. Його повідомлення (заява про вчинення злочину) від 17 січня 2020 року містило конкретні фактичні дані, які могли бути перевірені та вимагали відповідного реагування зі сторони правоохоронних органів (повідомлено конкретні обставини та особу, яка висловила прохання надати неправомірну вигоду, її розмір і мету надання, час наступної зустрічі щодо передачі неправомірної вигоди). Вказане підтверджується сукупністю відомостей із заяви ОСОБА_10 від 17 січня 2020 року про вчинення злочину, доповідної записки детектива НАБУ ОСОБА_16 від 20 січня 2020 року, протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 20 січня 2020 року, а також його судовими показаннями.

Таким чином, станом на 20 січня 2020 року в детектива НАБУ були об`єктивні дані про ймовірно злочинні дії обвинуваченого, які підлягали негайному внесенню до ЄРДР, а тому доводи сторони захисту про істотні порушення вимог КПК під час процедури внесення відомостей за заявою ОСОБА_10 до ЄРДР, є безпідставними.

Суди попередніх інстанцій перевірили та обґрунтовано визнали безпідставними доводи сторони захисту про те, що досудове розслідування у порушення вимог ч. 3 ст. 110 КПК розпочато процесуально неуповноваженою особою - детективом НАБУ ОСОБА_16, і зазначили таке.

У статті 110 КПК, на яку посилається сторона захисту, дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.

Однак за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК - статтях 39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.

Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), котрий здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні (постанова Верховного Суду від 25 серпня 2021 року, справа № 663/267/19, провадження № 51-3344км20).

Прийняття рішення саме в такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій і не вважає істотним порушенням вимог процесуального закону надання керівником органу досудового розслідування детективу НАБУ ОСОБА_16 доручення на проведення досудового розслідування від 20 січня 2020 року.

Доводи сторони захисту про визнання недопустимим доказом даних протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 05 лютого 2020 року, оскільки слідча дія проводилась без дозволу власника готельного комплексу «Панська Ровінь» та ухвали слідчого судді, є неспроможними, адже це приміщення не є житлом або іншим володінням особи у розумінні ст. 233 КПК.

Перевірялися судами попередніх інстанцій та правильно визнані необґрунтованими доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 05 лютого 2020 року з підстав залучення до проведення слідчої дії понятих, які не володіють державною мовою, незазначенням під час її проведення всіх присутніх осіб. У частині неволодіння державною мовою доводи визнано такими, що не відповідають дійсності, а у частині незазначення всіх осіб - такими, що не є істотними порушеннями КПК.

Також перевірені судами попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними доводи сторони захисту, що всі НСРД за участі ОСОБА_10 необхідно визнати недопустими доказами через те, що він не мав допуску до державної таємниці.

Згідно з ч. 1 ст. 246 КПК НСРД є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення НСРД можуть залучатися також інші особи, порядок залучення до НСРД регулюється ст. 275 КПК, відповідно до якої до проведення НСРД слідчий має право залучати інших осіб, вимог щодо залучення лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці, відповідна стаття не містить, так само не пред`являє таких вимог до понятих.

Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили протокол обшуку у службовому кабінеті ОСОБА_6 від 05 лютого 2020 року, зокрема з підстав того, що перед початком проведення обшуку детектив не оголосив тексту ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення відповідної слідчої дії, а сам обшук службового кабінету ОСОБА_6 розпочато без понятих, проте такі доводи не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

З доданого до протоколу обшуку відеозапису встановлено, що детектив з урахуванням положень ч. 3 ст. 236 КПК на початку проведення обшуку пред`явив ухвалу слідчого судді від 28 січня 2020 року, оголосив її резолютивну частину, після чого у присутності понятих вручив її копію ОСОБА_6 .

Крім того, як вбачається зі змісту протоколу та оглянутої відеозйомки, участь у проведенні обшуку брав адвокат ОСОБА_8, який прибув безпосередньо під час проведення обшуку. Водночас, із даних протоколу видно, що адвоката ОСОБА_8 одразу допущено до участі в слідчій дії, а тому суди не вбачають порушення положень КПК за вказаною стороною захисту обставиною.

Доводи сторони захисту про неналежне встановлення осіб понятих, залучених до проведення обшуку, суди також перевірили та визнали необґрунтованими.

За вимогами п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК протокол, зокрема складається зі вступної частини, до якої серед іншого, вносяться відомості про всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання). Із зазначеного вбачається, що слідчий або прокурор, якому надано дозвіл на проведення обшуку, повинні внести до протоколу анкетні дані усіх учасників слідчої дії.

Як правильно заначили суди попередніх інстанцій, у КПК не передбачено порядку встановлення особи понятого, так само як і обов`язку останнього пред`явити іншим учасникам слідчої дії документ, який посвідчує його особу. У протоколі проведення обшуку містяться анкетні дані понятих ОСОБА_14 та ОСОБА_17, які під час їх допиту судом першої інстанції як свідків підтвердили свою участь у цій слідчій дії. Поряд із тим незазначення у вступній частині протоколу обшуку всіх анкетних даних осіб, присутніх під час обшуку, а саме детективів ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_16 та оперативних працівників УСР в Закарпатській області ОСОБА_23, ОСОБА_24 й ОСОБА_25 не ґрунтується на вимогах КПК, оскільки вони є особами, які проводили відповідну слідчу дію, та відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 104 КПК у протоколі зазначаються лише їх прізвище, ім`я, по батькові й посада, про це слушно зазначив і надав цьому оцінку суд першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій правильно визнали, що протокол обшуку від 05 лютого 2020 року складено згідно з ч. 3 ст. 104 КПК із дотриманням загальних правил фіксації кримінального провадження, тому підстав для визнання цього доказу недопустимим у судів не було.

З приводу порядку проведення особистого обшуку ОСОБА_6 сторона захисту наводила доводи щодо його недопустимості через відсутність відповідної постанови та ухвали слідчого судді. Так, на переконання захисників, детектив НАБУ незаконно провів особистий обшук ОСОБА_6, у ході якого згідно з протоколом обшуку від 05 лютого 2020 року в лівій кишені піджака було виявлено та вилучено упаковку від пластиліну, а в ній - 15 000 грн., що не відповідає дійсності, оскільки з дослідженого судом відеозапису ходу обшуку чітко видно, що кошти вилучив детектив із правої кишені піджака.

Суди обґрунтовано відхилили доводи сторони захисту в частині відсутності дозволу слідчого судді на проведення особистого обшуку ОСОБА_6, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 236 КПК обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. За рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження.

Суди критично поставилися до доводів захисників з приводу того, що грошові кошти підкинули працівники правоохоронних органів, оскільки вони спростовуються переглянутим під час апеляційного розгляду відеозаписом ходу і результатів проведеного обшуку, показаннями свідків, які були присутні під час особистого обшуку ОСОБА_6, письмовими доказами.

Не залишилась поза увагою судів перевірка достовірності даних, зазначених у вищевказаному протоколі обшуку щодо зазначених у ньому обставин вилучення предмету неправомірної вигоди саме з лівої кишені піджака обвинуваченого, помилкового імені та по-батькові понятого Німец, точного часу початку обшуку. Оскільки зазначене підтверджуються іншими доказами у справі, зокрема відеозаписом проведення обшуку, а невірне зазначення анкетних даних осіб, присутніх під час проведення цієї слідчої дії, у документах не впливають на правильність встановлення фактичних обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність істотних порушень КПК.

Суди відхилили довід сторони захисту про відсутність в протоколі обшуку відомостей про особу, яка проводить відеозйомку, модель та технічні характеристики технічних засобів фіксації, носіїв інформації, які застосовуються, та порядку їх застосування як такий, що не знайшов свого підтвердження, оскільки це суперечить матеріалам кримінального провадження.

З такими висновками судів погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Доводи сторони захисту про те, що докази, отримані за результатами проведення НСРД на підставі ухвал слідчого судді від 23 та 24 січня 2020 року, є недопустимими, оскільки ці ухвали постановлені у порушення вимог ч. 1 ст. 248 КПК щодо шестигодинного строку розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, перевірялися судами попередніх інстанцій та їм надана відповідна оцінка. Оскільки матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей щодо подання цих клопотань до слідчого судді Вищого антикорупційного суду у день їх складання, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про безпідставність доводів сторони захисту щодо порушення шестигодинного строку їх розгляду. Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з такими висновками судів.

Доводи скаржників про те, що не надано належної оцінки допустимості отриманих прокурором доказів на підтвердження походження та приналежності грошових коштів неправомірної вигоди, які були вручені ОСОБА_10 та далі передані ОСОБА_6, перевірені судом апеляційної інстанції та правильно визнані безпідставними.

Судом першої інстанції встановлено, що зазначені документи було отримано на підставі запиту прокурора до НАБУ від 16 жовтня 2020 року та під час судового розгляду сторона захисту мала можливість з ними ознайомитися. Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав надані документи належними та допустимими доказами, оскільки вони підтверджують можливість використання відповідних коштів у цьому кримінальному провадженні. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, а також погоджується з ним і колегія суддів Верховного Суду.

Були предметом перевірки апеляційного суду доводи сторони захисту про те, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 106 КПК протокол за результатами проведення НСРД від 20 лютого 2020 року було складено через 15 днів після закінчення цієї слідчої дії. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що будь-яких відомостей чи аргументів, що вказане стороною захисту порушення строку складання протоколу спричинило будь-яке порушення прав людини, не наведено, а тому підстав для визнання зазначеного протоколу НСРД недопустимим доказом, судом не встановлено.

Доводи захисників про те, що в протоколах за результатами проведення НСРД та про проведення контролю за вчиненням злочину від 06 лютого 2020 року не зазначено технічних засобів фіксації, суд апеляційної інстанції перевірив та обґрунтовано визнав такими, що не відповідають положенням статей 104, 107, 252, 246, 266 КПК та не впливають на достовірність встановлених за їх допомогою фактичних даних.

Суд апеляційної інстанції перевірив та надав належну оцінку доводам сторони захисту про порушення прав ОСОБА_6 на допит свідка ОСОБА_10, який був допитаний у режимі відеоконференції. При цьому зазначив, що такий допит не суперечить вимогам КПК, а матеріали провадження свідчать про те, що сторони мали можливість поставити запитання свідку.

Доводи засудженого та його захисників, що ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки в порушення вимог ч. 5 п. 1 ст. 110, ст. 278 КПК повідомлення про підозру йому було вручено не заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_19, а без постанови, тільки за його дорученням прокурором ОСОБА_5, перевірялися судами попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними.

Відповідно до правового висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19), зокрема Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії в конкретному кримінальному провадженні.

У матеріалах кримінального провадження містяться повідомлення про підозру ОСОБА_6, підписане заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_19, та його доручення про вручення цього документа ОСОБА_6 від 08 лютого 2020 року прокурором САП ОСОБА_5 .

Судом апеляційної інстанції перевірялися та визнані неспроможними доводи сторони захисту про неправильну кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_6 . Апеляційний суд правильно зазначив, що підстави для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 190 КК відсутні, оскільки за результатами судового розгляду доведено вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.

Апеляційний суд надав оцінку доводам сторони захисту щодо дотримання судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати.

Згідно зі ст. 367 КПК під час ухвалення вироку ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який здійснює судовий розгляд. Суд вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу. Під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.

Апеляційний суд правильно зазначив, що піддаючи сумніву законність оскаржуваного вироку через порушення таємниці наради суддів, сторона захисту не надала обґрунтованих доводів та належних доказів порушення судом вищевказаних положень або підготовки тексту вироку заздалегідь.

Суд апеляційної інстанції перевірив і правильно визнав необґрунтованими доводи апеляційних скарг щодо упередженості та надання очевидної переваги стороні обвинувачення шляхом допуску до судового засідання працівника НАБУ ОСОБА_18, який не є учасником процесу. Суд зазначив, що, оскільки останній лише сприяв суду під час дослідження доказів у судовому засіданні, виконуючи суто технічні функції, спрямовані на відтворення за допомогою спеціального обладнання (забезпечення) відповідних аудіо-, відеозаписів, то це не призвело до порушення прав учасників судового провадження.

Колегія суддів Верховного Суду не вбачає істотних порушень кримінального процесуального закону в сенсі ст. 412 КПК у встановленні строку для закінчення промови захисника ОСОБА_8 у суді апеляційної інстанції.

Доводи захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 направлено до суду поза межами строку досудового розслідування, є безпідставними.

Частиною 1 ст. 219 КПК визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, законодавець пов`язує в часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду (його фактичним направленням). А тому в рамках строку досудового розслідування обвинувальний акт має бути не лише складено, затверджено та вручено, а й безпосередньо направлено на адресу суду (постанови Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 556/1381/18, від 01 липня 2021 року у справі № 752/3218/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 991/6516/20, ухвали Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №712/6375/18, від 15 березня 2021 року у справі № 676/6116/18).

Згідно з постановою об`єднаної палати Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року (провадження № 51-4684кмо21) відповідно до положень ч. 5 ст. 219 КПК (в редакції Закону України від 14 квітня 2022 року № 2201-IX) не включається у строк досудового розслідування строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, який обраховується з наступного дня після направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування із зазначенням дати, часу та місця ознайомлення із матеріалами розслідування до моменту закінчення ознайомлення вказаних осіб з матеріалами досудового розслідування.

При цьому день направлення або безпосереднього вручення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування,має рахуватися у строк досудового розслідування.

Той факт, що день повідомлення про завершення досудового розслідування та день фактичного надання доступу до матеріалів досудового розслідування можуть не співпадати, не свідчить про те, що строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування необхідно обраховувати з моменту фактичного надання доступу до таких матеріалів. Проміжок часу між цими днями не повинен включатися у строк досудового розслідування.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відомості до ЄРДР за № 52020000000000048 були внесені 20 січня 2020 року та було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК (т. 2, а.к.п. 9, 10).

08 лютого 2020 року ОСОБА_6 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК (т. 1, а.к.п. 21).

Постановою заступника Генерального прокурора - керівника САП ОСОБА_19 від 02 квітня 2020 року строк досудового розслідування в зазначеному кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, тобто до 08 травня 2020 року (т. 2, а.к.п. 38-40).

30 квітня 2020 року детективом НАБУ ОСОБА_26 було повідомлено підозрюваному ОСОБА_6 та його захисникам ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_8 про завершення досудового розслідування та про відкриття сторонами кримінального провадження матеріалів на підставі ст. 290 КПК (т. 6, а.к.п. 122). Тому час з 01 по 08 травня 2020 року в строк досудового розслідування не враховується. Таким чином, залишилося не використаних 8 днів строку досудового розслідування.

Доводи сторони захисту про те, що детектив ОСОБА_26 надіслав адресатам зазначене повідомлення про завершення досудового розслідування лише 08 травня 2020 року, не є слушними.

Як убачається з наданих Верховному Суду прокурором ОСОБА_5 заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисників, повідомлення про завершення досудового розслідування зареєстровано в журналі вихідної кореспонденції за № 0412-188/15544 від 30 квітня 2020 року та цього ж дня рекомендованими листами з повідомленнями надіслано підозрюваному ОСОБА_6 і його захисникам, що підтверджується поштовими документами, копії яких прокурор надав Верховному Суду.

Надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_6 та його захисникам та ознайомлення з матеріалами відбулося 15 травня 2020 року, що підтверджується відповідним протоколом (т. 6, а.к.п. 123-139).

Таким чином, період з 01 по 15 травня 2020 року не зарахоувється в строк досудового розслідування.

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 згідно із супровідним листом № 16/1/5-674-20 був направлений до Вищого антикорупційного суду 18 травня 2020 року (т. 1, а.к.п. 47). Тобто, з урахуванням того, що до закінчення строку досудового розслідування, починаючи з 15 травня 2020 року залишилося 8 днів, обвинувальний акт був надісланий до суду у межах строку досудового розслідування. Посилання сторони захисту на те, що в період з 01 по 08 травня 2020 року проводилися слідчі дії, спростовується реєстром матеріалів досудового розслідування. Направлення слідчим у цей же час листів та вирішення судом питань про запобіжні заходи не можна визнати проведенням слідчих дій.

Посилання під час касаційного розгляду на те, що рекомендовані поштові повідомлення, надані прокурором у суді касаційної інстанції, не відкриті їм при виконанні вимог ст. 290 КПК, є безпідставними, оскільки довід про порушеня строків, зазначених у ст. 219 КПК, був викладений захистом тільки у доповненні до касаційних скарг. А тому прокурор мав право надати документи на їх спростування. Крім того, зазначені поштові повідомлення не є матеріалами досудового розслідування, доступ до яких сторона обвинувачення зобов`язана надати відповідно до вимог ст. 290 КПК, а відносяться до елементів документообігу НАБУ та зберігаються у його канцелярії.

В касаційних скаргах містяться також інші доводи захисту, які не потребують детального аналізу Верховного Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. Суд касаційної інстанції погоджується з позицією апеляційного суду, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain, заява № 303-A, § 29, від 09 грудня 1994 року; Серявін та інші проти України, заява № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).

Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК

й у скаргах не оспорюється.

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. При цьому, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг захисників ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких апеляційні скарги захисників визнав необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисників не підлягають задоволенню. Підстави для закриття кримінального провадження згідно з п. 3, п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вищого антикорупційного суду від 22 березня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 31 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги ОСОБА_6 та його захисників - адвокатів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_29 ОСОБА_30 ОСОБА_31 ОСОБА_32