- Presiding judge (HACC AC): Bodnar S.B.
Справа № 991/4762/22
Провадження №11-сс/991/436/22
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
представника власника майна ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 жовтня 2022 року, якою задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8 про арешт майна у межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25.10.2017 та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9,
УСТАНОВИЛА:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 жовтня 2022 року задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9, а саме:
-автомобіль марки Mercedes-Benz E220, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 ;
-автомобіль марки Scania P380, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, VIN НОМЕР_4 ;
-причіпу марки Bockmann WXL, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5, VIN НОМЕР_6,
із забороною відчуження та розпорядження цим майном.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.10.2022 у справі № 991/4762/22та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро УкраїниОСОБА_8, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурораОСОБА_10, про арешт майна у межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25.10.2017.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала слідчого судді є незаконною, необгрунтованою та підлягає скасуванню з огляду на наступне:
-висновки слідчого судді в оскаржуваній ухвалі про обґрунтованість підозри ОСОБА_9 є безпідставними і не доведеними, що на переконання сторони захисту виключає накладення арешту на майно ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні;
-слідчий суддя не врахувала наслідків арешту майна для ОСОБА_7 ;
-транспорті засоби було набуто у власність під час зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, а тому це майно є їх спільною сумісною власністю;
В судове засідання з`явились представник власника майна ОСОБА_5 та прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 . Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, у зв`язку з чим, колегією суддів прийнято рішення розглянути апеляційну скаргу у їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, думки представника власника майна ОСОБА_5, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив задовольнити її в повному обсязі, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити ухвалу слідчого судді без змін, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів провадження, детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000717 від 25.10.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 369 КК України (том 1, а.с. 9-11).
В межах даного кримінального провадження 17.10.2022 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК України.
Згідно матеріалів досудового розслідування, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року Голова Державної фіскальної служби ОСОБА_11, за пособництва його радника на громадських засадах ОСОБА_9, забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_12 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн.За версією сторони обвинувачення, отримання неправомірної вигоди ОСОБА_11 здійснювалося за пособництва ОСОБА_9, який на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді радника Голови ДФС України та з метою приховання природи отриманих коштів залучив компанії-нерезиденти з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_11 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.
За таких обставин органом досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється в пособництві в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданих їй влади та службового становища, за попередньою змовою групою осіб (том 1, а.с. 12-17).
19 жовтня 2022 року детектив Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8, за погодження з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10, звернувся до Вищого антикорупційного суду з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 52017000000000717 від 25.10.2017.
Підставою арешту майна прокурор зазначає положення ч. 5 ст. 170 КПК та наявність достатніх підстав вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна. Посилається на те, що санкцією ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) як додатковий вид покарання передбачена конфіскація майна. На думку прокурора, накладення арешту на майно ОСОБА_9 необхідне з метою виконання завдань кримінального провадження, а також для забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 жовтня 2022 року задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8 про арешт майна у межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25.10.2017.
Накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9 вказане у клопотанні про арешт майна із забороною відчуження та розпорядження цим майном.
Слідчий суддя дійшов висновку про існування достатніх підстав вважати, що не накладення арешту на рухоме майно, зазначене детективом Національного антикорупційного бюро Україниу клопотанні, може призвести до його можливого відчуження на користь третіх осіб або настання інших наслідків, у зв`язку з чим не буде досягнута дієвість даного кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і арешту майна, можливе за таких умов: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому п. 3 ч. цієї статті, тобто з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
На переконання колегії суддів, стороною обвинувачення доведено наявність правових підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_9, необхідність накладення якого обґрунтовано обумовлена тим, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Санкція цієї статті передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Додаткове покарання - конфіскація, є обов`язковим, а злочин, відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду, слідчий суддя за результатом розгляду клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України, дослідивши матеріали провадження, дійшла мотивованого висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368 КК України, не вирішуючи при цьому питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності, допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
З матеріалів провадження вбачається, що існують факти та інформація, які свідчать про те, що ОСОБА_9 міг вчинити кримінальне правопорушення, про підозру у якому йому було повідомлено. Про це, зокрема, свідчать наступні докази:
-наказ Голови ДСА від 06.07.2015 № 1959-о Про зарахування радником Голови Державної фіскальної служби на громадських засадах (том 3, а.с. 4);
-лист Апарату Верховної Ради України від 08.11.2021 № 20/13-20212/343806 (том 3, а.с. 9);
-протокол огляду документів від 31.01.2022 (том 3, а.с. 17-21);
-протокол огляду від 06.07.2020 образу телефону ОСОБА_13 (том 3, а.с. 23-56);
-протокол огляду від 17.11.2020 (трафіки з`єднання мобільних операторів) (том 3, а.с. 61-75);
-протокол огляду від 22.10.2021 (трафіки з`єднання мобільних операторів) (том 3, а.с. 76-87);
-протокол огляду від 29.11.2021 (носії інформації з офісу ОСОБА_9 ) (том 3, а.с. 96-112);
-протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 03.11.2021 (том 3, а.с. 113-118).
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду погоджується з висновком слідчого судді про те, що додані детективом Національного антикорупційного бюро України до клопотання про арешт майна документи є достатніми для підтвердження можливої причетності ОСОБА_9 до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, підозра є обгрунтованою, а ОСОБА_9 17.10.2022 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52017000000000717 від 25.10.2017.
На переконання колегії суддів, додані детективом Національного антикорупційного бюро України до клопотання про арешт майна матеріали на момент розгляду слідчим суддею відповідного клопотання свідчили про наявність правових підстав для накладення арешту, а також того, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для запобігання можливості його відчуження чи передання на користь третіх осіб з метою приховування. Стороною обвинувачення в ході розгляду клопотання було доведено необхідність накладення арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
Разом з тим, оцінюючи доводи представника власника майна щодо неврахування слідчим суддею наслідків арешту майна для дружини ОСОБА_9 - ОСОБА_7 та перебування транспортних засобів у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_7, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як вбачається з доданої представником власника майна ОСОБА_5 до апеляційної скарги копії свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_7, ОСОБА_9 з 08 лютого 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 . Водночас, відповідно до реєстраційних карток транспортних засобів:
-автомобіль марки Mercedes-Benz E220, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований 09.06.2016;
-автомобіль марки Scania P380, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 зареєстрований 03.03.2017;
-причіп марки Bockmann WXL, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 зареєстрований 29.08.2015.
Таким чином, все перелічене рухоме майно, зазначене в клопотанні детектива, набуто ОСОБА_9 та ОСОБА_7 під час проживання у зареєстрованому шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю. Під час апеляційного перегляду прокурор вказаних обставин не заперечувала.
Відтак, задовольняючи клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України та накладаючи арешт на рухоме майно слідчий суддя не врахувала наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_7 .
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що у даному провадженні арешту підлягає не все майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_7, а лише Ѕ частина зазначеного майна, що є власністю підозрюваного ОСОБА_9 . Така позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині накладення арешту на 1/2 частину:
- автомобіля марки Mercedes-Benz E220, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 ;
- автомобіля марки Scania P380, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, VIN НОМЕР_4 ;
- причепу марки Bockmann WXL, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5, VIN НОМЕР_6,
скасувати.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива.
У решті ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3