- Presiding judge (HACC) : Zadorozhna L.I.
Справа № 760/9481/17
Провадження № 1-кп/4910/34/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2023 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд колегією в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1,
суддів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4,
за участю сторін кримінального провадження:
з боку обвинувачення: прокурора - ОСОБА_5,
з боку захисту: обвинуваченого - ОСОБА_6,
захисника - адвоката ОСОБА_7,
третьої особи - ОСОБА_8,
представника третьої особи - адвоката ОСОБА_9,
у кримінальному провадженні № 52017000000000106 від 15 лютого 2017 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду клопотання третьої особи, на майно якої накладено арешт, ОСОБА_8, про скасування арешту майна, та клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про скасування арешту майна,
УСТАНОВИВ:
20.12.2022 та 30.12.2022 до Вищого антикорупційного суду надійшли клопотання адвоката ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_8, про скасування арешту майна (Вх. № 15718/22-Вх) та прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про скасування арешту майна (Вх. № 16809/22-Вх) відповідно.
І. Суть поданих учасниками провадження клопотань
У своєму клопотанні адвокат ОСОБА_9 просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.06.2016 (справа № 760/675/16-к) у кримінальному провадженні № 52015000000000002, з якого надалі виділене кримінальне провадження № 12017000000000106, на майно у вигляді грошових коштів у сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США, вилучені 15.06.2016 у ході обшуку індивідуальних банківських сейфів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у Київському відділенні № 2 ПАТ «Банк інвестиції та заощаджень» за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65, та в подальшому переданого в управління Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2019; вказані вище грошові кошти повернути ОСОБА_8 .
Зазначив, що стороною обвинувачення не було доведено необхідності накладення арешту, у зв`язку з чим він підлягає скасуванню, з огляду на необґрунтованість та те, що:
1) арештоване майно не належить обвинуваченому ОСОБА_6, оскільки користувачем індивідуальних банківських сейфів, з яких були вилучені грошові кошти, був ОСОБА_10 . 09.06.2015 ОСОБА_8 з Київським відділенням № 2 ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» укладено договори № 166/20 та 167/20 на користування індивідуальними банківськими сейфами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 (строком до 30.09.2016). Власником грошових коштів є саме ОСОБА_8, який набув їх від продажу належного йому майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
02.03.2016 покупцем ТОВ «Віннер Груп Україна» на банківський рахунок ОСОБА_8 перераховано 16 265 600 грн в якості оплати за купівлю квартири. В подальшому, у період 02.03.2016 - 04.03.2016, ОСОБА_8 перераховано частину отриманих від продажу квартири коштів рівними транзакціями, на загальну суму 11 700 455 грн, своїм знайомим, які через касу відділення № 5 АТ «ПУМБ» отримали готівкові кошти та повернули їх назад ОСОБА_8 .
Далі, зазначені кошти ОСОБА_8 були конвертовані в іноземну валюту на суму 180 000 євро та 250 000 доларів США, після чого зберігались в орендованих ним банківських сейфах. Довіреність на користування зазначеними індивідуальними банківськими сейфами, яку було видано на ім`я ОСОБА_6, стосується представництва саме інтересів довірителя ОСОБА_8, а не особистих інтересів повіреного ОСОБА_6 ;
2) майно (грошові кошти) не відповідають ознакам речових доказів, визначених ч.1 ст.99 КПК України;
3) арештоване майно не підлягає спеціальній конфіскації, оскільки прокурором при зверненні з клопотанням про арешт належних ОСОБА_8 грошових коштів не обґрунтовано та не доведено будь-якими належними, допустимими і достовірними доказами жодного з визначених законодавцем критеріїв для застосування спеціальної конфіскації до вказаного майна (ст.96-2 КК України). ОСОБА_8 є добросовісним набувачем даних грошових коштів, відомості про незаконне походження вказаних грошових коштів - відсутні;
4) арештоване майно не підлягає конфіскації як виду покарання, оскільки воно не є власністю підозрюваного ОСОБА_6, а є власністю ОСОБА_8, який не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні;
5) відсутні підстави для примусового відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушення, за рахунок даного майна.
Прокурор у поданому клопотанні просить суд скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/675/16-к, провадження № 1-кс/760/8295/16), оскільки у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, щодо наступного майна:
- грошових коштів на суму 250 000 доларів США,
- грошових коштів на суму 180 000 євро,
які були вилучені в ході обшуку індивідуального сейфу № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що знаходились у приміщенні Київського відділення № 2 ПАТ «Банк інвестицій і заощаджень», що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65, та використовувались ОСОБА_6, з метою подальшої передачі такого майна для потреб Збройних Сил України відповідно до п.1 Наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 476 від 21.12.2022 «Про примусове відчуження майна».
У клопотанні зазначено, що 24.06.2016 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва накладено арешт на грошові кошти, з метою конфіскації майна як виду покарання, ухвалою колегії суддів Апеляційного суду м. Києва судове рішення залишено без змін. Водночас, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, строком на 30 днів, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.
До Національного бюро надійшов наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 476 від 21.12.2022 «Про примусове відчуження майна», відповідно якого передбачено примусово відчужити майно, а саме грошові кошти, вилучені під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000106 від 15.02.2017 у ОСОБА_6 (250 000 доларів США та 180 000 євро). Арешт вказаного вище майна є перешкодою при здійсненні таких заходів.
Разом з тим, Київською міською військовою адміністрацією листом від 26.12.2022 № 001-2342 надано погодження про проведення примусового відчуження майна, зазначеного в наказі командира військової частини НОМЕР_3 № 476.
Прокурор зазначає, що на теперішній час, арештом вказаного вище майна досягнуто мету, а також виконано завдання такого арешту, зокрема їх збереження до вирішення питання про їх конфіскацію. Додав, що кінцева мета конфіскації є тотожною кінцевій меті примусового відчуження майна під час воєнного стану та передбачає перехід майна у власність держави.
Разом з тим, примусове відчуження майна не є безповоротним.
Враховуючи викладені факти та обставини, наказ командира військової частини НОМЕР_3 № 476 від 21.12.2022, на даний час відпала потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження (арешту) щодо вказаного вище майна, та виникла необхідність у його скасуванні.
ІІ. Позиція учасників провадження
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що накладений арешт перешкоджає передачі грошових коштів. На момент вирішення клопотання йому не відомо, чи повідомлялось керівництво військової частини про те, що майно, яке підлягає тимчасовому відчуженню, арештоване. Такі кошти знаходяться у банківському сейфі на зберіганні, що підтверджується доданими до матеріалів клопотання квитанціями про передачу на зберігання грошових коштів, а не в управлінні АРМА. Метою накладення арешту на вилучені гроші є забезпечення конфіскації майна у виді покарання (у разі постановлення обвинувального вироку суду відносно ОСОБА_6 ). Фактично зазначеним накладенням арешту легалізовано подальше утримання майна стороною обвинувачення, до моменту можливого призначення конфіскації майна.
Відзначив, що сторона обвинувачення не може передати майно, яке перебуває під арештом, на вимогу військової частини. Але одночасно з тим, сторона обвинувачення не відмовляється від такого арешту, мету його накладення не змінює та навпаки, зазначає як таку, в якій продовжує існувати потреба. Своє рішення прокурор аргументує самою суттю накладеного арешту та імовірним переходом грошових коштів державі, що у сукупності з наказом військової адміністрації про тимчасове вилучення майна, зберігає мету арешту (оскільки така вимога є поворотною).
У задоволенні клопотання поданого в інтересах ОСОБА_8 просив відмовити. Зазначив, що вилучені грошові кошти належать ОСОБА_6, арешт накладений обґрунтовано (ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду неодноразово переглядалась в суді першої та апеляційної інстанції), а потреба у такому заході забезпечення досі продовжує існувати.
Обвинувачений ОСОБА_6 вважає за потрібне задовольнити клопотання сторони захисту та повернути арештовані грошові кошти власнику - ОСОБА_8, який отримав їх законним шляхом (внаслідок продажу належної йому квартири). Додав, що при постановленні ухвали про накладення арешту, стороною обвинувачення не було доведено, що вилучені у банківських ячейках грошові кошти належали саме йому. Довіреність, видана на ім`я ОСОБА_6, стосувалась суто представлення інтересів його сина - ОСОБА_8 .
Захисник ОСОБА_7 зазначив, що прокурор не має права звертатись з таким клопотанням до суду. Грошові кошти перебувають в управлінні АРМА. На його думку, таке клопотання має бути скероване саме до цієї юридичної особи.
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_9 зазначив, що підставами для скасування арешту на майно, передбаченими ст. 174 КПК України, є те, що: 1) у ньому відпала потреба та 2) арешт було накладено необґрунтовано. Якщо прокурор особисто зазначає, що у такому арешті відпала потреба, суд першочергово має встановити, кому ж належать арештовані кошти, оскільки учасники провадження оскаржують факт належності грошей ОСОБА_6 . По-друге, метою накладення арешту є забезпечення конфіскації майна як виду покарання. Конфіскація - це додатковий вид покарання. Якщо прийняти рішення про задоволення клопотання прокурора може бути порушена презумпція невинуватості, оскільки ці кошти можуть звертатись на рахунок держави лише у випадку постановлення остаточного судового рішення. Накази, у свою чергу, не приймаються до уваги, оскільки не мають найвищої юридичної сили. Передача грошових коштів, які належать ОСОБА_8, який не є стороною у цьому кримінальному провадженні, буде суперечити законодавству України. Вважає, що арештовані грошові кошти мають бути повернуті власнику - ОСОБА_8 .
ІІІ. Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду
Заслухавши думки осіб, які беруть участь у розгляді клопотань, та дослідивши матеріали, додані до них, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотань про скасування арешту майна, з огляду на таке.
Відповідно ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У п. 194 рішення по справі «Узан та інші проти Туреччини» від 05 березня 2019 року (Заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08), Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що утримання майна, вилученого за рішенням суду в рамках кримінального провадження, має розглядатися з точки зору відповідності такого рішення закону держави-учасника, який регулює використання майна відповідно до загальних інтересів суспільства.
Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже, учасники судового провадження, які подали такі клопотання, мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або арешт на майно накладено необґрунтовано.
Так, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.06.2016 накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_6, а саме: грошові кошти у сумі 180 тисяч євро та 250 тисяч доларів США, вилучені 15.06.2016 у ході проведення обшуку індивідуальних сейфів НОМЕР_1, НОМЕР_2, які знаходяться у приміщенні Київського відділення № 2 ПАТ «Банк інвестицій і заощаджень», за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
У тексті ухвали зазначено, що 16.06.2016 ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 205 КК України. Вказаний арешт було накладено з урахуванням доводів прокурора (з якими власне й погодився слідчий суддя) про те, що у органу досудового розслідування існує сукупність достатніх підстав та розумних підозр вважати, що вилучені в ході проведення обшуку грошові кошти належать підозрюваному ОСОБА_6, та відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України є предметом можливої конфіскації (яка може бути призначена відповідно до санкції ч.5 ст.191 КК України); та доводів захисника підозрюваного про те, що обшукані банківські сейфи перебувають у користуванні ОСОБА_8, вилучені грошові кошти належать саме йому, а він, власне, не належить до жодної з категорій осіб, визначених положеннями ст. 170 КПК України, майно яких може бути предметом вжиття заходів забезпечення кримінального провадження.
Необхідно зауважити, що ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.06.2016, якою було накладено арешт на вказане вище майно, та який учасники провадження просять скасувати, було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.09.2016.
Колегія суддів у мотивувальній частині рішенні зазначила, що твердження захисника ОСОБА_8 про те, що вилучені у ході проведення обшуку грошові кошти є особистими коштами ОСОБА_8 не достатньо обґрунтовані ні в апеляційній скарзі, ні під час апеляційного розгляду. Сам по собі факт, що договори від 09.06.2015 про використання індивідуальних банківських сейфів оформлений на ОСОБА_8, зважаючи на встановлені фактичні обставини кримінального провадження та відсутність обґрунтованих пояснень їх походження, не доводять того, що грошові кошти, які зберігалися в сейфах, є особистими грошовими коштами останнього. Посилання апелянта на те, що грошові кошти, які знаходились в індивідуальних сейфах НОМЕР_1 та НОМЕР_2, отримані ОСОБА_8 в результаті продажу квартири за 16 265 000, колегія суддів розцінила в повній мірі необґрунтованими, оскільки в ході проведення обшуку були вилучені саме євро та долари США, а не гривні, документів, які б підтверджували конвертування грошових коштів, отриманих ОСОБА_8 за продаж квартири у валюту в матеріалах судового провадження не міститься та стороною захисту не надано.
Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п.3 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження. При цьому, необхідно зауважити, що закон не вимагає, щоб арешт накладався виключно на майно зазначених осіб, право власності на яке має бути підтверджено на момент накладення арешту. Таке майно може перебувати у володінні, розпорядженні чи користуванні іншої особи.
Таким чином, арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Київ від 24.06.2016, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ОСОБА_6 на той час був підозрюваним, у зв`язку з повідомленням йому підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ч.5 ст.191, ч.4 ст.28 ч.2 ст.205 КК України; санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна.
Дослідивши надані учасниками судового провадження документи, колегія суддів встановила такі факти та обставини:
- за результатами обшуку у банківському сейфі № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що знаходяться у приміщенні Київського відділення № 2 ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 65, відкритих на ім`я ОСОБА_6, виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США (відомості із долученої до матеріалів клопотання копії протоколу обшуку від 15.06.2016);
- довіреністю від 25.06.2015, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_8 уповноважив ОСОБА_6 представляти його інтереси на свій розсуд як орендаря (користувача) перед Київським відділенням № 2 ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 65, в сховищі індивідуальних сейфів, з усіх питань, пов`язаних з розпорядженням та користуванням індивідуальним сейфом НОМЕР_2, орендованим на його ім`я за Договором № 167/20 від 09.06.2015, та індивідуальним сейфом НОМЕР_1, орендованим на його ім`я за Договором № 166/20 від 09.06.2015;
- ОСОБА_8 стверджує, що вказані грошові кошти є його власністю, які він отримав після відчуження ТОВ з іноземними інвестиціями «ВІННЕР ГРУП Україна» квартири АДРЕСА_2, право власності на яку він набув 24.11.2011, за ціною 16 265 600,00 грн (на підтвердження чого надав копію договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.03.2016, та меморіального ордеру № 2143 від 02.03.2016);
- ОСОБА_8 зазначає, що в період 02.03.2016 - 04.03.2016, ним були перераховані грошові кошти на загальну суму 11 700 455 грн (платіжками у розмірі 300 000) на банківські рахунки його знайомих, які в подальшому ними були зняті з рахунку, повернуті ОСОБА_8 та в подальшому останнім конвертовані у іноземну валюту (долари США та євро), після чого були поміщені до банківських індивідуальних сейфів ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень».
На підтвердження викладених доводів, стороною захисту надані копії меморіальних ордерів від 02.03.2016, 03.03.2016, 04.03.2016 та протоколи опитування (в порядку п.7 ч.1 ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), здійснені у період 20.08.2021 - 28.09.2021.
Зі змісту протоколів опитування вбачається, що ОСОБА_8 звертався до осіб, зазначених у протоколах, із проханням, суть якого полягала в тому, аби він банківськими переводами перерахував на належні (відкриті) їм (ними) рахунки у банку «Перший український міжнародний банк» зі свого рахунку грошові кошти у сумі 300 000 грн у кожному переводі, а інші особи отримали такі кошти та надалі повернули йому їх готівкою. Таке прохання було обґрунтовано тим, що йому необхідно перевести у готівку кошти, що були отримані ним від продажу квартири на його банківський рахунок, а у зв`язку із законодавчими обмеженнями на зняття готівки однією особою понад 300 000 грн на добу особисте отримання ОСОБА_11 усіх коштів готівкою потребувало б тривалого часу. Вказана процедура була особами виконана. Також у протоколах опитування від 20.08.2021 та від 30.08.2021 відображена інформація, що зі слів ОСОБА_8, він планував здійснити обмін отриманої готівки у гривні на долари США та зберігати ці кошти саме у валюті.
- із доданих до клопотання письмових пояснень від 11.07.2016 слідує, що ОСОБА_8 зазначив, що вилучені у ході проведення обшуку сейфів НОМЕР_1 та НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США належать йому на праві власності, оскільки він виручив їх від продажу квартири за ціною 16 265 600,00 грн. З метою забезпечення схоронності його грошових коштів, він помістив їх у належні йому на праві користування в ПАТ «Банк інвестицій і заощаджень» індивідуальні сейфи;
- за змістом ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2019 у справі № 760/9481/17, в межах кримінального провадження № 52017000000000106 віл 15.02.2017 було передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в управління для реалізації або передачі в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 19, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», грошові кошти в сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США, на які ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 760/675/16-к (провадження № 1-кс/760/8295/16) від 24.06.2016 накладено арешт.
Інших доказів, на підтвердження факту належності та/або законного набуття арештованих грошових коштів колегії суддів надано не було.
На думку суду, подані під час розгляду клопотання документи підтверджують тільки те, що ОСОБА_8 було здійснено банківські перекази на рахунки осіб, прізвища та імена яких зазначені у протоколах опитування. Однак, вони не свідчать про те, що ці кошти в подальшому передавались готівкою ОСОБА_8 і були ним конвертовані у іноземну валюту.
Також колегія суддів позбавлена можливості перевірити відомості про доходи ОСОБА_8, які він мав у своєму розпорядженні станом на березень 2016 року, та джерело їх походження. Зазначених обставин, у сукупності з подіями вчинених кримінальних правопорушень, які мали місце у січні 2013 - січні 2016 років, імовірним заволодінням злочинною організацією державних коштів у сумі 1 613 224 251 грн, в яку, за версією сторони обвинувачення, входив ОСОБА_6, на даний момент не достатньо для чіткого ствердження про те, що гроші, які становлять предмет спору, належать саме ОСОБА_8 .
Відтак, факти та інформація, які були оголошені в ході розгляду клопотань, не могли б переконати стороннього спостерігача в тому, що кошти в сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США належать саме ОСОБА_8, але могли б переконати, що володіти, розпоряджатись чи користуватись цими коштами міг підозрюваний на той час ОСОБА_6, який мав вільний, не контрольований третьою особою доступ до банківських сейфів на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, та щодо якого була наявна обґрунтована підозра у вчиненні особливо тяжких злочинів, серед яких є заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.
Так само суд при накладенні арешту на майно (або при вирішенні питання про його скасування) в межах кримінального провадження не має право вирішувати спір про право власності на майно. Положенням частини 12 статті 100 КПК України передбачено, що спір про належність речей вирішується в порядку цивільного судочинства (аналогічна правова позиція міститься в постанові ККС ВС від 09 квітня 2020 року у справі № 676/2199/19).
З огляду на викладене, враховуючи досліджені під час судового засідання докази, суд вважає, що ОСОБА_8 та його представником не доведено, що в подальшому застосуванні арешту грошових коштів в сумі 180 000 євро та 250 000 доларів США відпала потреба, а також не доведено, що ці кошти належать йому на праві власності, і арешт було накладено необґрунтовано, тому підстави для скасування арешту відсутні.
В наказі командира військової частини НОМЕР_3 № 476 від 21.12.2022 «Про примусове відчуження майна» йде мова про майно з визначеними індивідуальними ознаками за серіями та номерами банкнот, вилучене Національним антикорупційним бюро України під час досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000106 від 15.02.2017 у підозрюваного ОСОБА_6, а саме готівкових грошових коштів у сумі 250 000 доларів США та 180 000 євро.
Київська міська військова адміністрація за результатами опрацювання наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 21.12.2022 № 476 погодила проведення примусового відчуження зазначеного в наказі майна, що підтверджується листом начальника Київської міської військової адміністрації генерал-полковника ОСОБА_12 від 26.12.2022 за вих. № 001-2342.
Разом з тим, примусове відчуження майна не є безповоротним, що у судовому засіданні повідомив прокурор.
На думку прокурора, арештом вказаного вище майна досягнуто мету, а також виконано завдання такого арешту, зокрема збереження грошових коштів до вирішення питання про їх конфіскацію. Зазначив, що кінцева мета конфіскації є тотожною кінцевій меті примусового відчуження майна під час воєнного стану та передбачає перехід майна у власність держави.
Враховуючи викладене, досягнення мети накладеного арешту, підставою для скасування арешту майна прокурор зазначає те, що на даний час відпала потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження (арешту) щодо цього майна.
Проаналізувавши доводи прокурора та надані на їх обґрунтування документи, колегія суддів не погоджується із наявністю підстав для скасування арешту на майно, які ним зазначені.
По-перше, Кримінальним процесуальним кодексом України прямо не передбачено право прокурора на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна. У такому випадку суд, у відповідності до положення частини 6 статті 9 КПК України, застосовує загальні засади кримінального провадження, передбачені статтею 7 цього ж Кодексу.
Відповідно до статті 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).
Враховуючи зазначені положення, суд вважає, що прокурор, як сторона обвинувачення, який є самостійним у своїй процесуальній діяльності, має рівні права зі стороною захисту на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна. Таким чином суд, отримавши відповідне клопотання, має вирішити його у встановленому КПК України порядку.
По-друге, судом вже було зазначено раніше, що під час розгляду такого клопотання потрібно довести, що в подальшому арешті відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК України).
Питання обґрунтованості накладення арешту на грошові кошти, які були вилучені 15.06.2016 у ході проведення обшуку індивідуальних банківських сейфів, вже було предметом перевірки під час розгляду клопотання адвоката ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_8, про що йшла мова вище. Стосовно підстави, про яку зазначає прокурор, а саме того, що у подальшому арешті майна відпала потреба, суд зазначає наступне.
Метою накладення арешту, з огляду на положення ч. 2 ст. 174 КПК України, у даному випадку є забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до положень Кримінального кодексу України до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такий вид покарання як конфіскація майна, яке полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачає призначення покарання у виді конфіскації майна (ч.5 ст.191 та ч.3 ст.209КК України).
На даний час пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення не змінено, злочини, передбачені ч.5 ст.191 та ч.3 ст.209 КК України, законодавцем не декриміналізовано, судове рішення за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні не прголошено, тому потреба в застосуванні заходу забезпечення у вигляді арешту майна не відпала.
Мета накладеного арешту (конфіскація майна) не може бути досягнута у випадку відчуження майна, яке належить особі, яка не визнана винуватою у вчиненні інкримінованих їй правопорушень та стосовно якої відсутнє остаточне судове рішення - вирок суду.
Твердження прокурора про те, що мета конфіскації є тотожною кінцевій меті примусового відчуження майна під час воєнного стану є помилковим, оскільки перехід майна у власність держави відбувається в іншому порядку, про що йшла мова вище.
Прокурор, здійснюючи свої повноваження є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ч. 1 ст. 36 КПК України).
Сутність наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 476 від 21.12.2022 «Про примусове відчуження майна» лежить поза межами кримінального провадження та не може бути підставою для скасування такого арешту.
Більш того, надаючи пояснення у судовому засіданні, прокурор посилається на введений у країні військовий стан та необхідність передачі арештованих грошових коштів військовій частини, водночас зазначаючи, що він, виступаючи як сторона обвинувачення, не відмовляється від вказаного арешту.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що учасниками судового провадження не доведено, що арешт на майно був накладений необґрунтовано, підстави для його скасування відсутні. Також, зазначеними особами не доведено, що потреба в подальшому застосуванні арешту відпала, оскільки кримінальне провадження на теперішній час не завершено, арешт було накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, рішення про яке приймається під час ухвалення вироку, згідно з ч.4 ст.374 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170-174, 372, 376 КПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_8 про скасування арешту майна - відмовити.
В задоволенні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про скасування арешту майна - відмовити.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Судді: ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3