- Presiding judge (HACC AC) : Chorna V.V.
справа № 991/5605/22
провадження № 11-сс/991/20/23
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5,
за участі:
прокурора ОСОБА_6,
підозрюваного ОСОБА_7,
захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.11.2022 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні № 52022000000000071 від 04.04.2022 р. відносно:
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
05 грудня 2022 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.11.2022 р. про відмову у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави (т. 2 а.с. 190-207), яку цього ж дня призначено до розгляду (т. 2 а.с. 209).
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі ? НАБУ) ОСОБА_11, погодженого прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) ОСОБА_10, про застосування до ОСОБА_7, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 240 500 грн., з покладенням на останнього у разі внесення застави ряду обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 1 240 500 грн., з покладенням на нього у разі внесення застави обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала слідчого судді є невмотивованою та постановлена без належної оцінки доводів сторони обвинувачення та матеріалів клопотання, відтак, підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам справи. Зокрема, прокурор вважає хибним висновок слідчого судді про те, що ступінь обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину не досягає рівня, достатнього для застосування запобіжного заходу. На даному етапі досудового розслідування ступінь доведеності підозри не є обставиною, яка впливає на обрання запобіжного заходу, оскільки встановлення того, чи вчинила особа інкриміноване їй кримінальне правопорушення, є завданням подальшого розслідування, сприяти якому, серед іншого, покликаний запобіжний захід. Натомість, наведені у клопотанні доводи та додані до нього докази є вагомими та дають підстави вважати підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, обґрунтованою тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування, а також бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Прокурор також зазначає, що слідчим суддею не враховано характер інкримінованого ОСОБА_7 злочину, за вчинення якого не передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням, його майновий стан та наявність збитків, а також не взято до уваги наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема: 1) ОСОБА_7 має стійкі професійні та особисті зв`язки з колегами та керівниками ТУ ДБР, які є свідками у даному провадженні, а тому має реальну можливість здійснювати незаконний вплив на останніх з метою зміни їх показань або відмови від надання свідчень в ході судового розгляду по суті; 2) наразі ТУ ДБР здійснює розслідування кримінального провадження за фактом нібито внесення державним інспектором Одеської митниці ОСОБА_12, який є ключовим свідком у провадженні стосовно ОСОБА_7, недостовірних відомостей до протоколу про порушення ОСОБА_13 митних правил, відтак підозрюваний може здійснювати тиск на нього; 3) підозрюваний є професійним слідчим та за посадою має ділові зв`язки з представниками правоохоронних органів, а також може використовувати свої навички для штучного створення доказів своєї невинуватості та перешкоджати досудовому розслідуванню; 4) підозрюваний особисто повернув ОСОБА_13 вилучені кошти, хоча достовірно знав про складення відносно нього протоколу про порушення митних правил. Крім того, в матеріалах справи міститься відеозапис, яким підтверджено, що в день складення вищевказаного протоколу близько 22 год. 20 хв. ОСОБА_7 особисто сів за кермо автомобіля ОСОБА_13 та разом з останнім та вилученими грошима залишив територію митного посту. На переконання прокурора, зазначене підтверджує наявність в діях підозрюваного прямого умислу на отримання неправомірної вигоди, а також ризику впливу на свідків у кримінальному провадженні. Прокурор також зазначив, що наявність у підозрюваного постійного місця проживання та місця роботи, а також стійких соціальних зв`язків не може гарантувати його належну процесуальну поведінку. З огляду на викладене, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_7, дані про його особу та майновий стан, застава в розмірі 1 240 500 грн. є необхідною та достатньою для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, та не є завідомо непомірною для нього.
2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених у скарзі підстав. Додатково наголосив, що повідомлення про підозру є обґрунтованим, тобто на даному етапі досудового розслідування здатним переконати стороннього спостерігача, що підозрюваний може бути причетним до інкримінованого йому злочину. Також зазначив, що у клопотанні про застосування запобіжного заходу містяться доводи щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обґрунтування, чому до ОСОБА_7 не можуть бути застосовані більш м`які запобіжні заходи. Натомість, слідчий суддя зазначеним обставинам оцінки не надав, хоча зобов`язаний був це зробити, оскільки не визнав підозру необґрунтованою. Натомість, висновки оскаржуваної ухвали про рівень обґрунтованості підозри у даному провадженні явно не відповідають КПК України, оскільки процесуальний закон не містить повноважень слідчого судді визначати рівень міри обґрунтованості підозри, а також критерії визначення такого рівня. Посилаючись на викладені обставини у їх сукупності, просив застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у зазначеному у клопотанні розмірі.
Захисник ОСОБА_8 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її безпідставність. Вважає, що ухвала слідчого судді є мотивованою, а апеляційна скарга не містить належних доводів, які були б підставою для її скасування або зміни. Додатково зазначив, що підозра є необґрунтованою, відтак слідчий суддя не мав досліджувати питання щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Наголосив, що з моменту повідомлення ОСОБА_7 про підозру, останній кожного разу з`являвся на виклик до детектива та слідчого судді, що свідчить про відсутність ризиків переховування останнього та здійснення ним впливу на хід досудового розслідування.
Захисник ОСОБА_9 проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив врахувати, що ОСОБА_7 за першою вимогою з`являється до органу досудового розслідування та надає пояснення, не посилаючись на ст. 63 Конституції України, відтак ризики, передбачені ст. 177 КПК України, на його думку відсутні. Окремо зазначив, що розмір застави, про який просить сторона обвинувачення, є для підозрюваного завідомо непомірним, оскільки на його утриманні перебувають малолітня дитина та дружина.
Підозрюваний ОСОБА_7 підтримав позицію своїх захисників. На питання суду, пояснюючи події, що відбувалися за його участі на території митного посту «Орлівка», а також подальші дії, пов`язані з поверненням гр. ОСОБА_13 вилучених у нього грошових коштів, зазначив, що йому як слідчому ТУ ДБР стало відомо про те, що певна особа має намір домовитись з працівниками Одеської митниці щодо переміщення через кордон поза митним контролем грошових коштів у великому розмірі. Відтак, терміновість проведення ним слідчої дії (огляду), що відбувалася до внесення відповідних відомостей до ЄРДР, з подальшим вилученням грошових коштів у ОСОБА_13 полягала у необхідності запобігти неправомірному отриманню частини з цих коштів співробітниками митниці. Пояснив, шо на момент проведення огляду місця події жодних процесуальних дій щодо фіксації порушення гр. ОСОБА_13 митних правил з боку працівників митниці не здійснювалось. Наявні у справі документи, які підтверджують початок здійснення митних процедур посадовими особами Одеської митниці до початку проведення ним огляду місця події, вважає спотвореними. Окремо наголосив на непомірності розміру застави, оскільки на його утриманні перебувають мати, дружина та малолітня дитина.
3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про застосування запобіжного заходу.
За змістом клопотання про застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52022000000000071 від 04.04.2022 р. за підозрою у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
За версією органу досудового розслідування ОСОБА_7, будучи старшим слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, діючи умисно та усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, використав свої повноваження слідчого всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди іншою особою. Так, 16.03.2022 року службовими особами Одеської митниці було виявлено спробу незаконного переміщення гр. ОСОБА_13 грошових коштів в сумі 716 000 доларів США через митний кордон України з приховуванням від митного контролю. Вищевказані кошти, як безпосередній предмет порушення митних правил, на виконання вимог ч. 2 ст. 511 Митного кодексу України мали бути тимчасово вилучені посадовими особами митниці. Однак, виконання цього обов`язку було унеможливлене протиправним їх вилученням слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР ОСОБА_7 в ході проведення огляду місця події в службовому приміщенні митниці. В подальшому, незважаючи на те, що в той же день стосовно гр. ОСОБА_13 було складено протокол про порушення митних правил, про що слідчому ОСОБА_7 було достовірно відомо, останній повернув ОСОБА_13 вилучені кошти в сумі 716 000 доларів США. При цьому, постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 29.07.2022 р., яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.09.2022 р., ОСОБА_13 визнано винуватим у порушенні митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20 946 508,40 грн. з конфіскацією в дохід держави безпосереднього предмета порушення митних правил - грошових коштів в сумі 716 000 доларів США, що за офіційним курсом на момент вчинення адміністративного правопорушення становило 20 946 508,40 грн.
Внаслідок вчинення ОСОБА_7 вказаних вище умисних дій державним інтересам спричинено тяжкі наслідки у вигляді неможливості конфіскації за рішенням суду, яке вступило в законну силу, грошових коштів у вказаному розмірі.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання будь - якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
В обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави детектив у клопотанні зазначив про наявність ризиків, передбачених п. п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно вплинути на свідків, які можуть викривати його причетність до вчиненого злочину; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, чи вплинути на його хід. При цьому, як зазначається у клопотанні, жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, згідно зі змістом клопотання, повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, перелік та копії яких додані до клопотання.
3.2. Мотиви слідчого судді.
Постановляючи рішення про відмову у задоволенні клопотання про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави, слідчий суддя дійшов висновку, що обґрунтованість підозри щодо вчинення останнім кримінального правопорушення відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра» в такій мірі, що на даному етапі виправдовує тільки подальше розслідування, водночас якість тверджень сторони обвинувачення не виправдовує застосування жодних додаткових обмежень для діючого співробітника ДБР ОСОБА_7, зокрема, застосування запобіжного заходу.
Зокрема, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, слідчий суддя зазначив, що жодних розумних тверджень незаконності перебування на території митних постів Одеської області або виконання очевидно непритаманних службових обов`язків слідчим ОСОБА_7 матеріали клопотання не містять. Натомість, «…настання негативних наслідків державним інтересам спричинені діями декількох осіб, а не тільки ОСОБА_7, оскільки слідчий ОСОБА_14 склав рапорт від 16.03.2022 р., який погодив т.в.о керівника другого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_15, слідча ОСОБА_16 склала та направила до прокурора для погодження клопотання про арешт майна, прокурор ОСОБА_17 відмовив у погодженні вказаного клопотання з наданням вказівки - «для прийняття рішення по тимчасово вилученому майну згідно вимог кримінально-процесуального законодавства». Відтак, без кваліфікації дій інших учасників у даному провадженні неможливо встановити причинний зв`язок між діями ОСОБА_7 та спричиненими «його» діями наслідками, та скласти пазл об`єктивної сторони»...
Твердження прокурора про сумнівність дій ОСОБА_7, з посиланням на обставини складання рапорту, оформлення акту огляду, пошуку понятих, витраченого часу, вилучення грошових коштів, керування ОСОБА_7 транспортним засобом ОСОБА_13, допиту останнього та строку повернення грошових коштів, були відхилені слідчим суддею як такі, що не встановлюють усіх ознак кримінального правопорушення в тій мірі, яку вимагає стадія досудового розслідування, оскільки «…недостатньо просто знати про певний факт, необхідно ще цей факт підтвердити у відкритому та змагальному процесі, з використанням допустимих та належних доказів»…
Підсумовуючи, слідчий суддя зазначив, що «…втручання одного правоохоронного органу у діяльність іншого можливе та необхідне у демократичному суспільстві, але таке втручання повинно переслідувати легітимну мету та бути обґрунтованим, в той же час стандарт доведення для застосування до особи запобіжного заходу є високим, з огляду на рівень пов`язаних з цим обмежень».
Оскільки ступінь обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, за висновком оскаржуваної ухвали, не досягає рівня, необхідного для прийняття рішення про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави. Відтак, він не вважав за потрібне та не досліджував питання існування ризиків, на які вказує орган досудового розслідування, а також доводи клопотання щодо недостатності застосування більш м`якого запобіжного заходу.
4. Мотиви суду.
4.1. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність обґрунтованої підозри.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження віднесено запобіжні заходи.
У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.
Таким чином, можливість застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобіжного заходу нерозривно пов`язана із набуттям особою відповідно процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого, що створює нові ризики відносно дотримання такою особою належної процесуальної поведінки.
Жоден із заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжного заходу, не може застосовуватися без доведення обґрунтованості підозри щодо вчинення кримінального правопорушення.
Оцінка критерію обґрунтованості підозри здійснюється слідчим суддею, судом в ході розгляду відповідного клопотання слідчого, прокурора.
Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють кореспондує обов`язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз`яснити її зміст.
Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення.
Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість належним чином реалізовувати функцію захисту.
З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених ст. 42 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.
З оскаржуваної ухвали вбачається, що на підставі наданих стороною обвинувачення доказів слідчий суддя дійшов висновку, що обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра» в такій мірі, що на даному етапі виправдовує тільки подальше розслідування, але якість тверджень сторони обвинувачення не виправдовує застосування жодних додаткових обмежень для підозрюваного ОСОБА_7 як діючого співробітника ДБР.
Отже, фактично слідчим суддею зроблено висновок про те, що у даному провадженні підозра не є вочевидь необґрунтованою, проте рівень міри її обґрунтованості недостатній для застосування відносно ОСОБА_7 тих обмежень прав і свобод особи, що витікають із обрання щодо нього, як діючого співробітника ДБР, запобіжного заходу.
З таким висновком колегія суддів категорично не погоджується та зазначає таке.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням сталої практики ЄСПЛ, про що прямо вказує ч. 5 ст. 9 КПК України.
Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав осіб.
Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
Також слід враховувати, що повідомлення про підозру - це суб`єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості та достатності. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.
Окремо також слід зазначити, що кримінальний процесуальний закон не наділяє слідчого суддю повноваженнями на власний розсуд визначати рівень міри обґрунтованості підозри, як не містить і критеріїв визначення такого рівня. Натомість, при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею запроваджено саме такий підхід, що прямо суперечить як чинному законодавству України, так і усталеній практиці ЄСПЛ з цього питання та її правозастосовному тлумаченню.
Надаючи оцінку висновкам оскаржуваної ухвали в цій частині та матеріалам клопотання, колегія суддів виходить з наступного.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52022000000000071 розпочато 04.04.2022. Письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 в межах цього провадження складено та вручене 11.11.2022 у відповідності до вимог ст. 278 КПК України. Отже, ОСОБА_7 набув статусу підозрюваного в розумінні ст. 42 КПК України, та відносно нього може розглядатися питання про застосування запобіжного заходу.
Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_7 підозрюється у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за обставин, викладених у повідомленні про підозру, зміст якої коротко наведено у Розділі 3.1 цієї ухвали.
На підтвердження причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення органом досудового розслідування до клопотання надано наступні докази: 1) копію протоколу про порушення митних правил № 0603/50000/22 від 16.03.2022 р., складеного державним інспектором Одеської митниці ОСОБА_12 щодо факту порушення ОСОБА_13 митних правил, передбачених ч. 1 ст. 483 МК України, який переміщував валюту в сумі 716 000 доларів США через митний кордон України з приховуванням від митного контролю (т. 1 а.с. 33-36); 2) копію службової записки державного інспектора Одеської митниці ОСОБА_12, згідно з якою ним складено вищевказаний протокол, однак грошові кошти в сумі 716 000 доларів США, які ОСОБА_13 переміщував через митний кордон України із приховуванням від митного контролю, не вилучено у зв`язку з їх вилученням в ході огляду місця події 16.03.2022 року співробітником ТУ ДБР, розташованим у м. Миколаєві, ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 38-40); 3) копію акту про проведення огляду транспортних засобів, відповідно до якого в період з 10 год. 31 хв. по 13 год. 35 хв. 16.03.2022 року в автомобілі «SUZUKI» з д.н.з. НОМЕР_1 на митному посту «Орлівка» під час проведення митного огляду виявлена валюта США, про що складено протокол (т. 1 а.с. 41); 4) копію листа № 23/1311-22вих від 16.03.2022 р. за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 на ім`я начальника Одеської митниці про те, що о 09 год. 30 хв. 16.03.2022 року в міжнародному пункті пропуску «Поромний комплекс Орлівка» в автомобілі «SUZUKI» з д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_13 представниками Держприкордонслужби та Державної митної служби виявлено незадекларовану валюту у розмірі 720 000 доларів США, яку намагалися вивезти із приховуванням від митного контролю за межі території України (т. 1 а.с. 48); 5) копії протоколів допиту свідків ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_13 та інших, якими підтверджено фактичні обставини, пов`язані з подіями, що відбувалися 16.03.2022 року на митному пості «Орлівка» та стосувалися вилучення грошових коштів, складення протоколу про порушення митних правил, подальшого повернення ОСОБА_7 грошових коштів та інших обставин, які не суперечать викладеним у повідомленні про підозру (т. 1 а.с. 49-137); 6) копію витягу з ЄРДР, згідно з яким відомості про кримінальне провадження № 62022150020000111 внесено о 17 год. 55 хв. 16.03.2022 року за фактом того, що невстановлені службові особи Одеської митниці сприяють незаконному переміщенню через державний кордон України валютних цінностей, а підставою внесення цих відомостей вказано самостійне виявлення слідчим (уповноваженою особою іншого підрозділу) кримінального правопорушення під час досудового розслідування (т. 1 а.с. 142); 7) копію заяви начальника митного посту «Орлівка» на ім`я слідчого ТУ ДБР ОСОБА_7, якою надано згоду на проведення 16.03.2022 року огляду місця події в зоні митного контролю пункту пропуску «Орлівка» (т. 1 а.с. 143); 8) копію протоколу огляду місця події від 16.03.2022 р., згідно з яким слідчий ОСОБА_7 за участі слідчого цього ж відділу ОСОБА_19 розпочали огляд місця події о 13 год. 08 хв. 16.03.2022 року на території митного посту «Орлівка» Одеської митниці (тобто, до внесення відповідних відомостей до ЄРДР) та проводили його до 13 год. 40 хв. без участі понятих та без застосування технічних засобів фіксування кримінального провадження, після чого призупинили слідчу дію для пошуку понятих. Після відновлення огляду місця події в період з 19 год. 02 хв. до 20 год. 15 хв. за участю двох понятих у ОСОБА_13 вилучено належні йому грошові кошти в сумі 716 000 доларів США (т. 1 а.с. 144-145); 9) копію клопотання про накладення арешту на майно від 17.03.2022 р. за підписом ОСОБА_16 - старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, в якому остання просить накласти арешт на належні ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 716 000 доларів США, а метою арешту майна зазначає «вивчення речей та отримання інформації, яка самостійно або в сукупності має доказове значення для даного злочину» (т. 1 а.с. 147-150); 10) копію постанови від 18.03.2022 р. за підписом прокурора ОСОБА_17 про відмову у погодженні зазначеного клопотання слідчого, в якій вказано на відсутність підстав, вичерпний перелік яких вказано в ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучені у ОСОБА_13 грошові кошти, та невідповідність клопотання вимогам КПК України (т. 1 а.с. 152-156); 11) копію протоколу огляду та повернення тимчасово вилученого майна від 18.03.2022 р., згідно з яким слідчий ОСОБА_7 за участі слідчого ОСОБА_19 та адвоката ОСОБА_20 повернув ОСОБА_13 належні йому грошові кошти в сумі 716 000 доларів США, вилучені ОСОБА_7 16.03.2022 року під час проведення огляду місця події (т. 1 а.с. 157-158); 12) копію протоколу огляду від 09.11.2022 р., в ході якого за участі свідків, зокрема ОСОБА_12, оглянуто відеозаписи подій, які відбувались на території митного посту «Орлівка» Одеської митниці 16.03.2022 року, та встановлено, що ОСОБА_7 після закінчення огляду місця події та складання уповноваженою службовою особою Одеської митниці протоколу стосовно ОСОБА_13 за порушення митних правил, сів за кермо автомобіля «SUZUKI» з д.н.з. НОМЕР_1, а ОСОБА_13 сів на пасажирське місце, та виїхав з митного посту митниці (т. 1 а.с. 185-191); 13) копію постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 29.07.2022 р. у справі № 760/8062/22 (провадження № 3/760/5323/22), якою ОСОБА_13 визнано винуватим у порушенні митних правил за ч. 1 ст. 483 МК та накладено на нього штраф в розмірі 20 946 508,40 грн. на користь держави, з конфіскацією в дохід держави безпосереднього предмету порушення митних правил - грошових коштів в сумі 716 000 доларів США, що за офіційним курсом на момент вчинення адміністративного правопорушення становить 20 946 508,40 грн. (т. 1 а.с. 193-199); 14) копію постанови Київського апеляційного суду від 26.09.2022 р. у цій справі, якою постанову Солом`янського районного суду м. Києва залишено без змін (т. 1 а.с. 193-199); 15) копіями листів та вказівок процесуального керівника у кримінальному провадженні № 62022150020000111 прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_17, в яких вказано на безпідставність вилучення грошових коштів у фізичних осіб на території митних постів Одеської митниці, вилучення інших матеріальних цінностей, а також на відсутність пов`язаності предмету досудового розслідування з вилученим майном, та інші матеріали кримінального провадження.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею досліджені матеріали провадження та докази, надані на його обґрунтування, що підтверджується журналом від 28.11.2022 р. (т. 2 а.с. 171-172) та технічним записом судового засідання, з якого вбачається, що стадія дослідження доказів тривала близько трьох годин (у період з 10:30:23 до 13:46:05). Відповідно, результати такого дослідження повинні бути відображені у мотивувальній частині ухвали. Натомість, слідчим суддею не надано оцінки жодному з досліджених ним доказів ані окремо, ані у їх сукупності, та не спростовано доводи прокурора щодо підтвердження цими доказами конкретних обставин кримінального провадження відповідно до повідомлення про підозру. Більше того, слідчий суддя ухилився від дослідження «прив`язки» підозрюваного ОСОБА_7 до обставин кримінального провадження, хоча, виходячи з усталеного підходу ЄСПЛ, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, проте мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.
Незважаючи на відсутність аналізу наданих стороною обвинувачення доказів та хоча б мінімального дослідження фактичних обставин кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до загального висновку про те, що ступінь обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення на даному етапі виправдовує тільки подальше розслідування, проте якість (вагомість) тверджень органу досудового розслідування не досягає рівня, необхідного для можливості застосувати до діючого співробітника правоохоронного органу запобіжного заходу.
Також, в оскаржуваній ухвалі ним зроблено ще кілька суперечливих та немотивованих висновків, зокрема:
1) про відсутність «жодних розумних тверджень незаконності перебування на території митних постів Одеської області або виконання слідчим ОСОБА_7 очевидно непритаманних службових обов`язків»;
2) про «неможливість встановлення причинного зв`язку між діями ОСОБА_7 та спричиненими «його» діями наслідками та складення пазлу об`єктивної сторони без кваліфікації дій інших учасників у кримінальному провадженні № 62022150020000111» (зокрема, слідчого ОСОБА_21, т.в.о керівника другого відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_15, слідчої ОСОБА_22, прокурора ОСОБА_23 та інших слідчих);
3) про неприйнятність тверджень прокурора щодо сумнівності дій слідчого ОСОБА_7, «оскільки недостатньо їх порівнювати зі своїм баченням (відношенням до) кримінального процесу, а потрібно встановити усі ознаки кримінального правопорушення в тій мірі, в якій вимагає стадія досудового розслідування. Недостатньо просто знати про певний факт, необхідно ще цей факт підтвердити у відкритому та змагальному процесі, з використанням допустимих та належних доказів»;
4) про те, що втручання одного правоохоронного органу у діяльність іншого можливе та необхідне у демократичному суспільстві, але таке втручання повинно переслідувати легітимну мету та бути обґрунтованим.
Всі ці висновки викладені на одній сторінці оскаржуваної ухвали (т. 2 а.с. 182).
Жодних інших висновків оскаржувана ухвала не містить.
У відповідності до ст. ст. 36, 40 КПК України, слідчий, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.
Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Відповідно, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути. Те ж саме стосується наявності або відсутності підстав для кваліфікації дій інших осіб, крім тих, яким повідомлено про підозру.
До того ж, як вже зазначалося вище, на момент повідомлення особі про підозру не є необхідним встановлення органом досудового розслідування усіх елементів складу інкримінованого злочину, оскільки досудове розслідування фактично і здійснюється з тією метою, аби встановити всі чотири елементи відповідного складу злочину (суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона), а також встановити всі його кваліфікуючі ознаки.
Отже, вирішення на даній стадії досудового розслідування питання про наявність чи відсутність в діях підозрюваного ОСОБА_7 всіх елементів складу злочину, який йому інкримінується, що намагався зробити слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, є передчасним.
Натомість, за результатами апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність підозрюваного ОСОБА_7 до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, а тому відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру є необґрунтованим. Більше того, характер та послідовність дій ОСОБА_7, наведених у повідомленні про підозру, у сукупності з наданими до клопотання доказами здатні переконати стороннього об`єктивного спостерігача в тому, що останній міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, за викладених вище обставин.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про необізнаність ОСОБА_7 щодо складення протоколу про порушення митних правил стосовно ОСОБА_13, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Так, відповідно до акту проведення огляду транспортних засобів, у період з 10 год. 31 хв. по 13 год. 35 хв. 16.03.2022 року в автомобілі «SUZUKI» з д.н.з. НОМЕР_1 на митному посту «Орлівка» під час проведення митного огляду виявлена валюта США, про що складено протокол (т. 1 а.с. 41). Натомість, згідно протоколу огляду місця події, слідчий ОСОБА_7 за участі іншого слідчого розпочали огляд місця події на території Одеської митниці о 13 год. 08 хв. 16.03.2022 року та проводили його до 13 год. 40 хв. без участі понятих та без застосування технічних засобів фіксування, після чого призупинили слідчу дію для пошуку понятих. Після продовження огляду місця події в період з 19 год. 02 хв. до 20 год. 15 хв. за участю двох понятих у ОСОБА_13 вилучено належні йому грошові кошти в сумі 716 000 доларів США (т. 1 а.с. 144-145). Відтак, ОСОБА_7 розпочав проведення слідчої дії (огляду місця події) та завершив її вже після складання працівниками Одеської митниці протоколу про порушення митних правил. Зазначене підтверджує, що підозрюваному було достовірно відомо про наявність вказаного протоколу.
Висновок слідчого судді про відсутність у матеріалах клопотання розумних тверджень щодо сумнівного перебування на території Одеської митниці або виконання очевидно непритаманних службових обов`язків слідчим ОСОБА_7 також спростовується доказами, наданими до клопотання.
Так, відомості про кримінальне провадження № 62022150020000111, в межах якого ОСОБА_7 були вилучені грошові кошти в розмірі 716 000 доларів США, внесено до ЄРДР 16.03.2022 року о 17 год. 55 хв. за фактом того, що невстановлені службові особи Одеської митниці сприяють незаконному переміщенню через державний кордон України валютних цінностей у порушення Постанови Правління НБУ № 18 від 24.02.2022 р., який є еквівалентом 10 000 євро. Підставою внесення відомостей зазначено «самостійне виявлення слідчим кримінального правопорушення під час досудового розслідування» (т. 1 а.с. 142). При цьому, у рапорті, на підставі якого вказані відомості були внесені до ЄРДР, жодної інформації щодо вагомих обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та підтверджувати реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші істотні обставини), не наведено.
В подальшому, як логічно та послідовно зазначено у клопотанні, розуміючи відсутність законних підстав як для вилучення цих грошових коштів, так і для подальшого накладення на них арешту через відсутність жодної з передбачених КПК України підстав, з метою створення видимості законності дій старшого слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_7, яким вилучене вказане майно, службовими особами органу досудового розслідування складено та направлено прокурору на погодження клопотання про арешт майна.
Постановою від 18.03.2022 р. про відмову у погодженні клопотання слідчого ДБР про арешт майна за підписом процесуального керівника у вказаному кримінальному проваджені прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_17 вказано на відсутність підстав, вичерпний перелік яких наведено у ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучені у ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 716 000 доларів США, та на невідповідність клопотання вимогам КПК України.
Згідно з протоколом допиту прокурора ОСОБА_17 в якості свідка, останній повідомив, що повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 62022150020000111 стосовно будь-якої службової особи Одеської митниці станом на 04.10.2022 року не складалось та йому на погодження не надходило (т. 1 а.с. 101-107).
Більше того, з аналізу змісту листів та письмових вказівок процесуального керівника у кримінальному провадженні № 62022150020000111 прокурора ОСОБА_17 встановлено, що в них чітко вказано на безпідставність вилучення грошових коштів у фізичних осіб на території митних постів Одеської митниці, вилучення інших матеріальних цінностей, а також на відсутність пов`язаності предмету досудового розслідування з вилученим майном (т. 1 а.с. 226-240).
Сукупність вищенаведеного нівелює висновок слідчого судді про те, що якість (вагомість) тверджень органу досудового розслідування не обґрунтовує підозру тією належною мірою, що виправдовувала б застосування до діючого співробітника ДБР додаткових обмежень (обтяжень).
З приводу вищенаведеного висновку оскаржуваної ухвали колегія суддів також наголошує, що кримінальний процесуальний закон не надає жодних переваг при застосуванні запобіжного заходу в залежності від посади, яку обіймає підозрюваний. Навпаки, іноді рівень посади підозрюваного може свідчити про наявність додаткових ризиків, зокрема, ризику перешкоджання кримінальному провадженню, що також має бути враховано при обранні запобіжного заходу.
Аналогічного висновку щодо безпідставності оскаржуваної ухвали дійшла колегія суддів і в частині відхилення доводів прокурора щодо сумнівності дій ОСОБА_7 з посиланням на те, що «недостатньо їх порівнювати зі своїм баченням кримінального процесу, а потрібно встановити усі ознаки кримінального правопорушення в тій мірі, в якій вимагає стадія досудового розслідування. Недостатньо просто знати про певний факт, необхідно ще цей факт підтвердити у відкритому та змагальному процесі, з використанням допустимих та належних доказів» (т. 2 а.с. 182).
Так, на даній стадії провадження не є необхідним встановлення усіх елементів складу інкримінованого злочину, оскільки досудове розслідування фактично і здійснюється з тією метою, аби встановити всі елементи відповідного складу злочину та його кваліфікуючі ознаки. Більше того, у даному випадку сторона обвинувачення, попередньо встановивши, на її переконання, ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, повідомила ОСОБА_7 про підозру у його вчиненні, та з посиланням на сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи, звернулась до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Натомість, визнавши ступінь обґрунтованості підозри ОСОБА_7 недостатньою для можливості застосування запобіжного заходу, слідчий суддя дійшов висновку, що настання негативних наслідків державним інтересам спричинені діями не лише ОСОБА_7, а й інших осіб - слідчих ДБР, які здійснювали слідчі та процесуальні дії у даному кримінальному провадженні, а також діями прокурора ОСОБА_17, який відмовив у погодженні клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна.
На переконання колегії суддів, такі висновки оскаржуваної ухвали виходять як за межі повноважень слідчого судді, так і за межі розгляду клопотання сторони обвинувачення.
Так, згідно з матеріалами провадження, предметом розгляду слідчим суддею було клопотання сторони обвинувачення про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави, відповідно, судовий розгляд має проводитись лише стосовно особи, яку повідомлено про підозру та щодо якої детективом подано клопотання про застосування запобіжного заходу. Відтак, надавати оцінку діям осіб, які є свідками у даному провадженні, та водночас стверджувати про настання негативних наслідків державним інтересам внаслідок вчинення цими особами відповідних дій, є втручанням слідчого судді в дискреційні повноваження органу досудового розслідування, що є неприпустимим.
Більше того, твердження слідчого судді щодо неможливості без кваліфікації дій інших учасників у даному провадженні встановити причинний зв`язок між діями ОСОБА_7 та спричиненими наслідками є юридично неспроможним.
У мотивувальній частині оскаржуваної ухвали слідчий суддя також зазначив, що «втручання одного правоохоронного органу у діяльність іншого можливе та необхідне у демократичному суспільстві, але таке втручання повинно переслідувати легітимну мету та бути обґрунтованим». Колегія суддів вважає такий висновок безпідставним, оскільки здійснення детективами НАБУ досудового розслідування обставин щодо ймовірного вчинення старшим слідчим другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, ОСОБА_7 корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, згідно з положеннями КПК України належить саме до їх підслідності та компетенції, тому за жодних обставин не може тлумачитись як втручання одного правоохоронного органу в діяльність іншого.
Крім того, за висновком слідчого судді, «ступінь обґрунтованості підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину не досягає рівня, необхідного для можливості прийняття рішення про застосування стосовно нього - діючого співробітника правоохоронного органу запобіжного заходу».
Із аналізу положень ч. 2 ст. 177, ст. 194 КПК України вбачається, що чинний кримінальний процесуальний закон не визначає рівня обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, необхідного для застосування запобіжного заходу, більше того в залежності від посади, яку обіймає підозрюваний.
Відтак, колегія суддів не погоджується із формулюванням слідчого судді щодо застосування різних рівнів градації обґрунтованості підозри, оскільки на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя має встановити лише факт її наявності або відсутності, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
Окремо колегія суддів звертає увагу на використання слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі незрозумілої та не визначеної положеннями кримінального процесуального закону мовленевої конструкції щодо необхідності складення «пазлу об`єктивної сторони».
4.2. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність ризиків.
В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя дійшов висновку про те, що ступінь обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину не досягає рівня, необхідного для прийняття рішення про застосування стосовно нього запобіжного заходу, відтак, не вважав за потрібне досліджувати питання існування ризиків, на які вказує орган досудового розслідування.
Натомість, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, відповідно, надає оцінку доводам апеляційної скарги щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Підставою застосування запобіжного заходу, згідно з ч. 2 даної статті, є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Частиною 1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, а також встановити недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Надаючи оцінку доводам клопотання сторони обвинувачення з наведеним обґрунтуванням про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про його наявність, з огляду на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, який передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до шести років, а тому, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за його вчинення у разі доведення вини, останній може переховуватися від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. При цьому, звільнення від відбування покарання з випробуванням чи призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом, за вчинення корупційного злочину КК України не передбачено.
Колегія суддів враховує, що у розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши до особи запобіжного заходу. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, оскільки самої лише тяжкості інкримінованого злочину недостатньо для висновку про можливі спроби підозрюваного переховуватися, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 одружений, має малолітню дитину, постійне місце проживання у м. Одесі, у нього наявні у розпорядженні достатні фінансові ресурси, оскільки на цей час він працює та отримує достатній дохід, що вказує на можливість тривалого перебування за межами України, навіть в умовах воєнного стану. Відтак, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, підозрюваний може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, у тому числі, шляхом залишення території України.
Оцінюючи наявність ризику знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, колегія суддів виходить із того, що орган досудового розслідування продовжує здійснювати збір доказів у кримінальному провадженні № 52022000000000071 від 04.04.2022 р. При цьому, ОСОБА_7 продовжує працювати слідчим ДБР та має тісні стосунки з представниками правоохоронних органів, які можуть вчиняти дії, спрямовані на знищення та спотворення документів чи доказів, які мають істотне значення у даному провадженні. Крім того, жоден із чотирьох співробітників ДБР під час допиту їх в якості свідків не надав показань щодо обставин, які є важливими та підлягають доказуванню у даному провадженні, відповідно, дана обставина також враховується колегією суддів при оцінці наявності вказаного ризику.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлений КПК України порядок отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та доходить висновку про те, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Визнаючи наявність вказаного ризику, колегія суддів також враховує, що ОСОБА_7 наразі працює слідчим ДБР та продовжує спілкуватися зі своїми колегами, частина з яких є свідками у кримінальному провадженні, а отже потенційно може впливати на вказаних осіб, використовуючи свій авторитет та коло зв`язків з метою схилити їх не давати правдиві показання у ході досудового розслідування або ж змінити показання у подальшому в суді, з метою уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, метою якого було отримання неправомірної вигоди ОСОБА_13, який є одним із ключових свідків у даному провадженні та на якого службові особи ДБР за участі підозрюваного можуть здійснювати прямий тиск.
Вказана обставина підтверджується наявним в матеріалах провадження відеозаписом подій, які відбувались на території Одеської митниці, яким зафіксовано, що ОСОБА_7 після закінчення огляду місця події та складання службовою особою Одеської митниці протоколу стосовно ОСОБА_13 за порушення митних правил, сів за кермо автомобіля «SUZUKI», належного ОСОБА_13, та разом з ОСОБА_13, який перебував на пасажирському сидінні, та вилученими грошима, залишив територію митного посту.
Стороною захисту вищенаведені обставини в суді апеляційної інстанції не заперечувались.
Щодо ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, колегія суддів погоджується з доводами сторони обвинувачення про те, що без запобіжного заходу неможливо забезпечити уникнення вказаного ризику, оскільки ОСОБА_7 упродовж тривалого часу має професійні та ділові стосунки зі співробітниками правоохоронних органів, а також з суб`єктами, уповноваженими на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Зазначені можливості та зв`язки ОСОБА_7 зможе використати для того, щоб перешкоджати кримінальному провадженню будь-яким іншим чином, зокрема шляхом підкупу, погроз, тиску на учасників та сторін кримінального провадження. Крім того, підозрюваний є професійним слідчим, який наразі не відсторонений від своєї посади, відтак може використати професійні навички та наявні у нього можливості слідчого для штучного створення доказів своєї невинуватості.
З урахуванням сукупності вищенаведених обставин, колегія суддів вважає підтвердженими наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин.
При цьому колегія суддів наголошує, що під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела жодних інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
4.3. Щодо неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, ніж застава.
Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.
Запобіжні заходи класифікують за критерієм їх спрямованості відокремлювати особу, щодо якої вони застосовуються, від її звичайного суспільного середовища. За цим критерієм запобіжні заходи поділяють на ізоляційні та неізоляційні запобіжні заходи.
У відповідності до ч. 1 ст. 176 КПК України, у кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Обираючи один із запобіжних заходів, слід зважати, що їх види наведено у порядку зростання ступеня суворості. Відповідно, найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Як вбачається зі змісту клопотання та апеляційної скарги сторони обвинувачення, остання просить застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави.
Застава є достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну зацікавленість у збереженні грошової суми, а також моральні зобов`язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.
Оскільки метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України, на будь - якій стадії кримінального провадження, тобто як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового провадження, колегія суддів, враховує обставини провадження, а саме: 1) надані відомості свідчать про вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; 2) злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7, відноситься до тяжких і у разі визнання підозрюваного винуватим йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від 500 до 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; 3) підозрюваний має сукупний дохід за 2021 рік та першу половину 2022 року в розмірі близько 1 500 000 грн.; 4) на утриманні має малолітню дитину; 5) відповідно до наданих відомостей характеризується позитивно; 6) має відзнаки; 7) раніше не судимий; 8) відомості щодо застосування раніше запобіжних заходів чи наявності повідомлення про підозру про вчинення іншого кримінального правопорушення відсутні.
При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, ніж застава, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак вимагає встановлення, що він має реальну можливість допустити це в майбутньому.
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що менш суворий запобіжний захід, з огляду на сукупність встановлених вище обставин, не зможе запобігти встановленим ризикам. Відтак, з урахуванням вищенаведеного, наявності ризиків, обставин провадження, особистих характеристик підозрюваного та його матеріального стану, колегія суддів дійшла висновку, що достатнім та дієвим є застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави.
За наведених обставин на ОСОБА_7 слід покласти обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: 1) прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора та суду; 2) повідомляти детектива, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; 3) утримуватися від спілкування із службовими особами та працівниками Одеської митниці.
Щодо обов`язку утримуватися від спілкування із службовими особами та працівниками Одеської митниці, колегія суддів вважає за доцільне встановити саме таку заборону без зазначення конкретних прізвищ таких осіб, адже відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 на цей час працює слідчим ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, з дислокацією слідчого підрозділу в м. Одесі, та продовжує спілкуватися з працівниками Одеської митниці, відтак є ймовірність, що у випадку не покладення на нього цілковитої заборони комунікації з вищевказаними особами підозрюваний буде мати можливість здійснювати на них тиск та впливати на хід досудового розслідування. Тим більше, що обставини даного кримінального провадження стосуються саме подій, що відбувалися на території митного посту «Орлівка» Одеської митниці, а законність підстав перебування там слідчого ДБР ОСОБА_7 ще потребує встановлення під час досудового розслідування.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне визначити строк дії покладених обов`язків два місяці, але в межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52022000000000071 від 04.04.2022 р.
4.4. Щодо розміру застави.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на наступні критерії, які слід врахувати під час визначення розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, зокрема матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 5 ст. 12 КК України визначено, що тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникало бажання будь - яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні та не вчинялися заходи щодо уникнення настання ймовірної кримінальної відповідальності.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України).
Використання законодавцем терміну «у виключних випадках», по суті, є оціночним критерієм щодо здатності або нездатності забезпечити виконання обов`язків підозрюваним. В такому випадку для суду, як і для слідчого судді, орієнтирами для визначення розміру застави може бути майновий стан підозрюваного, розмір майнової шкоди або доходу, в отриманні якого він підозрюється, сума неправомірної вигоди. Сума застави, на думку колегії, повинна бути такою, щоб, з одного боку, загроза втрати внесеної суми стримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не була завідомо непомірною для підозрюваного, що призведе до неможливості виконання застави.
Отже, оскільки законодавцем не визначено чітких критеріїв обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту відбувається відповідно до внутрішнього переконання суду.
При цьому розмір збитків, завданих ймовірним вчиненням злочину, для визначення розміру застави не є визначальним, адже судом мають враховуватися усі обставини кримінального провадження у сукупності.
Колегія суддів враховує, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК України, у тому числі у вчиненні якого ОСОБА_7 повідомлено про підозру, відповідно до примітки ст. 45 КК України є корупційним.
Корупційна діяльність безпосередньо пов`язана з великими обсягами активів, які можуть становити значну частку ресурсів держави та які ставлять під загрозу політичну стабільність і сталий розвиток цих держав.
Відповідно до абз. 2 Угоди про створення групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 05.05.1998 р., корупція являє собою величезну загрозу правовим нормам, демократії, правам людини, об`єктивності та соціальній справедливості, перешкоджає економічному розвиткові та ставить під загрозу стабільність демократичних інститутів та етичних норм суспільства.
Корупція спотворює моральний стан будь-якого суспільства, порушує соціально - економічні права бідних та незахищених прошарків суспільства, підриває демократію, руйнує верховенство права, яке є основою кожного цивілізованого суспільства, затримує розвиток, та позбавляє суспільство, і зокрема, бідних, переваг вільного та відкритого змагання (Лімська декларація від 11.09.1997 р., прийнята на VIII Міжнародній конференції по боротьбі з корупцією, Ліма, Перу, 7-11 вересня 1997 року).
Корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства (абз. 5 преамбули Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) від 27.01.1999 р., ратифікованої Законом України № 252-V від 18.10.2006 р., що набрала чинності 01.03.2010).
Абзацами 2, 4 преамбули до Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003 р., ратифікованої Законом України № 251-V від 18.10.2006 р., що набрала чинності 01.03.2010 встановлено, що корупція породжує серйозні проблеми і загрози для стабільності й безпеки суспільств, що підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу верховенства права. Випадки корупції, пов`язані з великими обсягами активів, які можуть складати значну частку ресурсів держави, ставлять під загрозу політичну стабільність і сталий розвиток цих держав.
Отже, хоча максимальна межа застави, визначена у абз. 1 п. 2 ч. 5 ст. 182 КК України до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є значною, проте така сума не завжди є достатньою для гарантування належної процесуальної поведінки підозрюваних у вчиненні корупційних злочинів.
Як вбачається із матеріалів провадження, рівень доходів підозрюваного ОСОБА_7 є достатньо високим. Відповідно до матеріалів клопотання, наданих стороною обвинувачення, дохід ОСОБА_7 у 2021 році становив 1 020 754 грн., та за перше півріччя 2022 року - 466 390 грн. (т. 2 а.с. 129). Отримання доходу у вказаному розмірі не заперечувалося підозрюваним та його захисниками в суді апеляційної інстанції.
Сторона захисту наголошувала на тому, що на утриманні ОСОБА_7, окрім малолітньої дитини, перебувають дружина та мати похилого віку, яка має важке захворювання, що мало би бути враховано при обранні запобіжного заходу. Втім, жодного підтверджуючого документа щодо існування вказаних обставин, крім свідоцтва про народження дитини ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 159), колегії суддів не надано. Зокрема, з долученої до справи не завіреної ксерокопії лікарського висновку не вбачається, що громадянка ОСОБА_25, ІНФОРМАЦІЯ_4, є матір`ю підозрюваного, що вказаний у довідці стан її здоров`я не змінився з 06.05.2021 р. (дата видачі висновку), а також що вказана особа перебуває на утриманні підозрюваного (т. 2 а.с. 161). Позитивна службова характеристика старшого слідчого ОСОБА_7 також не може бути врахована при прийнятті рішення, оскільки до матеріалів провадження залучено її незасвідчену ксерокопію, яка до того ж не містить дату видачі, що за нормами ЦК України свідчить про її недійсність.
Водночас колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у зловживанні службовим становищем, а також особу підозрюваного, на якого за посадою покладається обов`язок дотримуватися підвищених вимог, зокрема, щодо його доброчесності, майновий стан підозрюваного (отримання ним упродовж 2021-першої половини 2022 р.р. доходу у розмірі 1 500 000 грн.), а також його сімейний стан (наявність дружини та малолітньої дитини).
За наслідком розгляду апеляційної скарги та дослідження сукупності всіх обставин у даному провадженні колегія суддів дійшла переконання, що застава у межах, визначених абз. 1 п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, не здатна забезпечити виконання покладених на ОСОБА_7 обов`язків.
При цьому, як вбачається з прохальної частини апеляційної скарги прокурора, останній просив визначити підозрюваному заставу у розмірі 1 240 500 грн., в той час, як у клопотанні сторона обвинувачення просила слідчого суддю застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 240 500 грн.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 01.01.2023 року розмір прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб становить 2 684 грн. Відтак, на момент постановлення колегією суддів цієї ухвали, у зв`язку із збільшенням розміру розрахункової одиниці - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить 1 342 000 грн.
Відповідно, зазначений розмір застави виходить за межі апеляційної скарги прокурора.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог лише у випадку, якщо цим не погіршується становище підозрюваного. Отже, розмір застави, що застосовується до ОСОБА_7, не повинен перевищувати розмір, зазначений у апеляційній скарзі прокурора, а саме 1 240 500 грн.
Враховуючи матеріальний стан підозрюваного ОСОБА_7 та обставини вчинення інкримінованого йому корупційного кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за доцільне визначити йому заставу у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 207 800 грн. На даному етапі кримінального провадження такий розмір застави є обґрунтованим, а перспектива його втрати може мати суттєвий негативний вплив на матеріальне становище ОСОБА_7, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, а також застерегти останнього від невиконання покладених на нього обов`язків.
5. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення у разі неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та неможливість застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу. Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню в частині вимог про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді застави із покладенням на нього ряду обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, втім в меншому розмірі, ніж просив прокурор.
Керуючись ст. ст. 369-372, 404, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.11.2022 р. - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого детектива Національного бюро Другого відділу детективів Четвертого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_11, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 207 800 грн. (один мільйон двісті сім тисяч вісімсот гривень), яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду: код ЄДРПОУ: 42836259, номер рахунку за стандартом ІВАN НОМЕР_2 .
Підозрюваний не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому або прокурору у даному кримінальному провадженні. Зазначені дії можуть бути здійснені не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_7 наступні обов`язки:
- прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора та суду;
- повідомляти детектива, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- утримуватись від спілкування із службовими особами та працівниками Одеської митниці.
Термін дії обов`язків, покладених судом, визначити на строк два місяці, але в межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52022000000000071 від 04.04.2022 р.
Роз`яснити підозрюваному та/або заставодавцю, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави. Крім того, попередити підозрюваного, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та може бути накладено грошове стягнення у розмірі, визначеному КПК України.
Копію ухвали про застосування запобіжного заходу вручити підозрюваному негайно після її оголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4