- Presiding judge (HACC): Shyroka K.Yu.
Справа № 991/3953/23
Провадження 1-кп/991/55/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
20 червня 2023 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючої судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7,
захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
захисника/представника власника майна ОСОБА_11,
представника потерпілого Державного агентства резерву України ОСОБА_12,
представника потерпілого і цивільного позивача Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» ОСОБА_13 (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та власника майна ОСОБА_14 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016 за обвинуваченням:
- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у смт. Гуйва, Житомирського району, Житомирської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України);
- ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився у м. Житомир, проживає за адресою: АДРЕСА_2, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
ВСТАНОВИВ:
1. Історія провадження
04 травня 2023 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування та цивільним позовом у кримінальному провадженні № 42016060360000008 від 12.01.2016 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
15 травня 2023 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та його дружини ОСОБА_14 про скасування арешту рухомого та нерухомого майна в цьому кримінальному провадженні.
2. Короткий зміст клопотання
У своєму клопотанні захисник просить скасувати арешт майна, яке, як він вважає, є власністю виключно ОСОБА_14 (дружини обвинуваченого), оскільки на вказане майно не може бути накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання в цьому кримінальному провадженні. Так, автомобілі VOLVO ХС90, державний номер НОМЕР_1 (VIN № НОМЕР_2 ) та SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_3 (VIN № НОМЕР_4 ) корпоративні права на частку у розмірі 1% (175,00 грн) в статутному капіталі ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Брек» (ЄДРПОУ 37622343) є власністю виключно ОСОБА_14, а тому на вказане майно не може бути накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання в цьому кримінальному провадженні. Вказує, що ОСОБА_14 не є підозрюваною чи обвинуваченою у цьому кримінальному провадженні, а її майно, яке перебуває в особистій приватній власності та не є спільною сумісною власністю подружжя не може підлягати конфіскації.
Також просить скасувати арешт на майно ОСОБА_6, яке перебуває у спільній сумісній власності з його дружиною і щодо якого вона також є власником майна. Посилається на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Верховного Суду і Європейського суду з прав людини.
З урахуванням цього вважає, що арешт майна в цій частині накладений необґрунтовано та порушує право власності ОСОБА_14 .
3. Позиція учасників в підготовчому судовому засіданні
Захисник ОСОБА_11, у судовому засіданні підтримав подане клопотання з підстав, зазначених у ньому. Зазначив, що дружина обвинуваченого ОСОБА_14 не є обвинуваченою в цьому кримінальному провадженні, а те майно, яке перебуває в її особистій приватній власності не може підлягати конфіскації, а саме два автомобілі, де вона зазначена єдиним власником (автомобілі Suzuki та Volvo), і корпоративні права ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Брек». Наголосив, що це майно придбане за її особисті кошти. Вказав, що при вирішенні питання про накладення арешту Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду частково задовільнила його апеляційну скаргу і відмовила у накладенні арешту на ряд земельних ділянок, однак не вирішила питання і не скасувала арешт щодо вищенаведеного майна.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію свого захисника, просив скасувати арешт майна.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту, вказав, що підстав для скасування арешту немає, обґрунтованість його накладення перевірена судом апеляційної інстанції.
Представники потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_13 заперечували проти задоволення клопотання про скасування арешту.
Захисники ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, обвинувачений ОСОБА_7 підтримали подане клопотання, просили його задовольнити.
Власник майна ОСОБА_14 в судове засідання не з`явилась, була повідомлена про розгляд клопотання належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Відповідно до вимог статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) неявка інших учасників провадження не перешкоджає розгляду клопотання про скасування арешту майна.
4. Оцінка та мотиви суду при вирішенні питання про скасування арешту
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст. 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешт майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається, в тому числі, з метою конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 174 КПК iз клопотанням про скасування арешту майна може звернутися підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Статтею 174 КПК України передбачено лише дві виключні підстави для скасування арешту майна: (1) арешт накладено необґрунтовано, (2) відпала потреба в його застосуванні.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 991/5676/22 накладено арешт на майно ОСОБА_6 з обмеженням права щодо його розпорядження. В межах цієї ухвали слідчим суддею зазначено, що арешт на майно обвинуваченого накладався з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (далі - АП ВАКС) від 10 січня 2023 року в цій справі ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022 скасовано в частині накладення арешту на:
-нежитлову будівлю (магазин) (49,5 кв.м.) за адресою: АДРЕСА_3 ;
-326/653 земельної ділянки (0,0653 га) кадастровий номер 1810136300:10:006:0017, за адресою: АДРЕСА_1, належні ОСОБА_14 ;
-земельну ділянку (0,1000 га) - кадастровий номер 1810700000:01:005:0104, за адресою: АДРЕСА_4 ;
-земельну ділянку (0,1500 га) - кадастровий номер 1822055600:01:000:0833, за адресою: АДРЕСА_5 ;
-земельну ділянку (0,0311 га) - кадастровий номер 1822055600:03:001:0039, за адресою: АДРЕСА_3 .
Постановлено в цій частині нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання детектива, погодженого прокурором про накладення арешту на вищевказане майно.
Підставою часткового скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23.11.2022 стало те, що не було доведено факт того, що перелічені земельні ділянки безсумнівно набуті ОСОБА_14 на підставі правочинів, які обумовлювали б набуття її чоловіком - ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на них, оскільки матеріали провадження, на підставі яких слідчим суддею постановлено оскаржуване рішення, свідчать про те, що низка об'єктів нерухомого майна може належати ОСОБА_14 на праві приватної власності в силу приписів ст. 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що визначають особистою приватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте під час шлюбу внаслідок приватизації. За наявності неспростованих під час судового розгляду сумнівів щодо набуття ОСОБА_6 права спільної власності на зазначені земельні ділянки, слідчий суддя не мав накладати арешт на такі об`єкти.
В іншій частині ухвала слідчого судді про накладення арешту залишена без змін, оскільки не доведено факт належності іншого майна виключно дружині обвинуваченого (на час оскарження ухвали слідчого судді - дружині підозрюваного). АП ВАКС вказала, що відповідно до положень ЦК України та СК України особа може бути власником (співвласником) майна, хоча при цьому не бути його титульним власником, а враховуючи факт перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_14 у зареєстрованому шлюбі з 10.01.2002 по теперішній час, ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності також належить майно, набуте ОСОБА_14, починаючи з вказаної дати.
Однак заявник наполягає на тому, що і на інше майно слідчий суддя не мав права накладати арешт, зокрема на автомобілі VOLVO XC90, державний номер НОМЕР_5 та SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_6, корпоративні права на частку у розмірі 1% в статутному капіталі ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Брек», що, за твердженням заявника, є власністю виключно ОСОБА_14 .
Оцінюючи доводи захисника в контексті можливості скасування арешту майна, що залишилось, суд виходить із наступного.
Щодо можливості скасування арешту на автомобілі
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно із статтею 358 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Стаття 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Одночасно із цим, ч. 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При чому спільна сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено документи.
Стаття 61 СК України передбачає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 67 СК України визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що 10 січня 2002 року зроблено актовий запис про шлюб № 2, який свідчить про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_14 . Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про розірвання шлюбу між останніми. В судовому засіданні від обвинуваченого ОСОБА_6 з`ясовано, що наразі він перебуває у шлюбі, розірвання шлюбу або виділення часток майна подружжя не відбувалось, шлюбний договір не укладався. Таким чином, з 10.01.2002 обвинувачений ОСОБА_6 перебуває у шлюбі із ОСОБА_14, тому за загальним правилом, встановленим ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України майно, набуте, як ОСОБА_6, так і ОСОБА_14 належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до інформації з реєстраційної картки на транспортний засіб VOLVO XC90, державний номер НОМЕР_5, 13 квітня 2022 року ОСОБА_14 набула у власність вказаний транспортний засіб за договором купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ № 1841/2022/3137673 від 13.04.2022.
Щодо автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, державний номер НОМЕР_6, то відповідно до інформації з реєстраційної картки на цей транспортний засіб, ОСОБА_14 набула його у власність 01 лютого 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ № 8044/2018/808647 від 01.02.2018.
Захисником не надано до суду жодних доказів, які доводять факт того, що ці автомобілі є виключно особистою приватною власністю дружини. Таким чином, вищенаведене майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, хоча і зареєстроване за ОСОБА_14 .
Суд враховує правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 в справі № 372/504/17, від 29.06.2021 в справі № 916/2813/18, від 22.09.2020 в справі № 214/6174/15-ц, за якої наведені вище норми СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із членів колишнього подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто набуте майно у період його перебування в шлюбі і й дотепер, є їх спільною сумісною власністю, а суд в межах даного кримінального провадження не наділенний правом визначати конкретну частку власності кожного із подружжя.
Щодо можливості скасування арешту на корпоративні права на частку в статутному капіталі
В контексті можливості зняття арешту корпоративних прав на частку у розмірі 1% в статутному капіталі ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Брек» суд зазначає, що стаття 57 СК України встановлює перелік майна, яке є особистою приватною власністю одного з подружжя, і цей перелік не містить корпоративних прав.
Відповідно до роз`яснень, що викладені у пункті 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 зазначено, що статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками учасниками, є саме товариство. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.
Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Враховуючи факт реєстрації ТОВ «Торгівельно-виробнича фірма «Брек», у якому ОСОБА_15 володіє часткою у статутному капіталі, саме 06 травня 2011 року тобто після укладення шлюбу (що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру), а також відсутність відомостей щодо внесення нею часток до статутного фонду юридичної особи за рахунок особистих коштів, за рахунок грошових коштів, набутих не під час спільного проживання подружжя, суд дійшов висновку про наявність у її чоловіка - ОСОБА_6 права вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності цього товариства (пропорційно до внесеної частки).
Злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 є особливо тяжким злочином, покарання за який передбачено у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. В цьому кримінальному провадженні арешт накладався на майно з метою можливої конфіскації у разі ухвалення судом обвинувального вироку.
Згідно з ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У такий спосіб особа, яка вчинила злочин, обмежується у праві власності на певне майно, що вона набула на законних підставах до ухвалення вироку. Це покарання передбачає вилучення як усього майна, так і його частини.
Тож, частка ОСОБА_6 щодо автомобілів та вкладу до статутного фонду господарського товариства можуть стати предметом конфіскації за наслідком розгляду кримінального провадження, оскільки є власністю, в тому числі, обвинуваченого.
Окрім того, суд наголошує на тому, що правомірність накладення слідчим суддею Вищого антикорупційного суду арешту перевірена АП ВАКС, яка, постановляючи ухвалу від 10 січня 2023 року, звузила перелік майна, на яке може бути накладений арешт з метою конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до рішення АП ВАКС, хоча конфіскації як виду покарання може підлягати лише частка у спільному майні особи, відносно до якої застосовується таке покарання, під час вирішення питання про арешт майна, суд не має права вирішувати питання про визначення часток у спільному майні та виділенні їх в натурі. Так само це питання не може і вирішуватись під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки спори щодо приналежності майна та визначення часток у ньому мають вирішуватись виключно у порядку цивільного судочинства, а визначення часток у спільному майні засудженої особи має відбуватись під час виконання вироку суду, яким призначене покарання у вигляді конфіскації майна.
Отже, на переконання суду, наразі таке втручання у право власності як арешт майна переслідує легітимну мету, а саме забезпечення в майбутньому можливої конфіскації майна як виду покарання. Суд дійшов висновку, що заявник не довів, що в подальшому застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна відпала потреба або, що такий арешт накладено необґрунтовано, оскільки клопотання заявника про скасування арешту майна не містять нових обставин, які б не були дослідженні АП ВАКС під час скарження ухвали слідчого судді про накладання арешту.
Таким чином, внаслідок відсутності правових підстав для скасування чинних арештів майна належить відмовити у задоволенні відповідного клопотання.
Керуючись статтями 174, 314-316, 350, 372, 376 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та власника майна ОСОБА_14 про скасування арешту майна - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Головуюча суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3