Document No. 111949916

Date of the hearing: 22/06/2023
Date of the decision: 22/06/2023
Case №: 991/4813/23
Proceeding №: 42023000000000347
Instance: HACC AC
Judicial form: Criminal
Decision type: Decision on partial granting of appeals

Presiding judge (HACC AC) : Chorna V.V.

справа № 991/4813/23

провадження № 11-сс/991/438/23

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2023 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі:

прокурора ОСОБА_6,

підозрюваного ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.06.2023 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р. відносно:

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця Республіки Молдова, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

12 червня 2023 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.06.2023 р. про відмову у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту (т. 3 а.с. 133).

До початку апеляційного розгляду прокурором подані доповнення до апеляційної скарги (т. 3 а.с. 142-148).

1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді визнано необґрунтованою підозру, повідомлену ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, та відмовлено у задоволенні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі ? НАБУ) ОСОБА_9, погодженого з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6, про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. наступної доби, з покладенням обов`язків, визначених п.п. 1-4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою клопотання детектива задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї посилається на те, що оскаржувану ухвалу постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а її висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що слідчий суддя дійшов хибного висновку щодо обов`язкової наявності потерпілої особи, невинуватої у вчиненні того злочину, що їй інкримінується, якщо розслідується кримінальне правопорушення, передбачене ст. 372 КК України. Водночас, диспозиція ст. 372 КК України не вимагає набуття будь-якою особою статусу потерпілого при притягненні до кримінальної відповідальності за вказаною статтею, а набуття чи відсутність у особи такого статусу не спростовує факту вчинення даного злочину. Крім того, в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_10 не вчиняв злочину, оскільки вирок суду від 17.05.2023 р., яким затверджено угоду про визнання його винуватості, наразі ніким не оскаржується. Така позиція прямо суперечить вимогам ч. 4 ст. 459 КПК України, оскільки спочатку набирає законної сили вирок суду за фактом зловживання прокурора під час кримінального провадження, внаслідок якого ухвалено судове рішення, а після цього у особи виникає право оскаржити його за виключними обставинами. Доводи слідчого судді про те, що ОСОБА_7 не підписував та не вручав ОСОБА_10 повідомлення про підозру, не свідчать про необґрунтованість підозри, оскільки об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК України, не обмежується саме повідомленням особі про підозру. Натомість, ОСОБА_7 як прокурору, який особисто надавав вказівки щодо змісту трудового договору, наказу на прийняття на роботу та посадової інструкції ОСОБА_10, а також без фактичного проведення допитів роздрукував та надав на підпис свідкам ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 протоколи їх допитів із заздалегідь викладеними у них показаннями щодо підтвердження причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, було достовірно відомо, що останній ніколи не працював у ТОВ «Фрутберрі-Дніпро» та злочину не вчиняв. Крім того, посилання слідчого судді на те, що зі слів підозрюваного ОСОБА_7, він склав та затвердив обвинувальний акт за вказівкою старшого групи прокурорів у провадженні прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_14, також є необґрунтованими, оскільки наведене не спростовує злочинного умислу підозрюваного на доведення до кінця злочину, пов`язаного з притягненням завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності. У відповідності до ч. 1 ст. 290 КПК України, будь-які вказівки старшого групи прокурорів на складання та затвердження обвинувального акту лише надають право прокурору групи прокурорів вчинити такі дії. Жодна стаття КПК України чи іншого нормативно-правового акту не зобов`язує до безальтернативного виконання вказівок, наданих старшим групи прокурорів. Також, прокурор наголошує на хибності висновку слідчого судді щодо непідсудності даного кримінального правопорушення Вищому антикорупційному суду, оскільки у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 384 КК України, наявні корупційні кримінальні правопорушення, які підсудні Вищому антикорупційному суду, тому саме слідчі судді вказаного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав та інтересів осіб у даному провадженні, навіть за наявності у об`єднаному провадженні кримінальних правопорушень, окреме розслідування яких не підсудне Вищому антикорупційному суду. Висновки слідчого судді щодо недотримання прокурором вимог абз. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України через ненадання відповідного рішення директора НАБУ, погодженого з прокурором САП, що на його думку є необхідним для здійснення детективами НАБУ досудового розслідування у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 372 КК, яка не належить до їх підслідності, прокурор також вважає помилковими, оскільки зазначені положення ст. 216 КПК України застосовуються лише при окремому розслідуванні детективами НАБУ кримінального правопорушення, яке віднесено до підслідності інших слідчих органів, а не у об`єднаному кримінальному провадженні, як у даному випадку.

2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених у скарзі підстав. Наголосив на наявності обґрунтованої підозри. Зазначив, що об`єктивну сторону інкримінованого злочину за обставин, викладених у клопотанні, виконував безпосередньо прокурор Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області - прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022042150000038 від 14.06.2022 року ОСОБА_7 . Зокрема, останній за попередньою змовою з прокурором ОСОБА_15 та адвокатом ОСОБА_16, будучи обізнаним про непричетність ОСОБА_10 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 204 КК України, штучно створив докази обвинувачення, склав та затвердив обвинувальний акт щодо ОСОБА_10, а у подальшому уклав з ним угоду про визнання винуватості, яку затверджено вироком суду. Також, наголосив на наявності ризиків, викладених у клопотанні про обрання запобіжного заходу. Окремо звернув увагу на те, що при зверненні з клопотанням про обрання запобіжного заходу сторона обвинувачення враховувала наявність у підозрюваного онкологічного захворювання. Посилаючись на викладені обставини у їх сукупності, просив скасувати оскаржувану ухвалу та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби з підстав, наведених у клопотанні.

Захисник ОСОБА_8 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її безпідставність. Зазначив, що у повідомленні про підозру не вказано, які саме дії ОСОБА_7 мали наслідком притягнення особи до кримінальної відповідальності, оскільки з матеріалів провадження встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_10 він не підписував. Зауважив, що сторона обвинувачення не заперечує, що старший групи прокурорів надав письмове доручення ОСОБА_7 на складання обвинувального акту, відтак, останній зобов`язаний був виконати це доручення. Посилаючись на наказ Офісу Генерального прокурора № 309 від 30.09.2021 р. «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», наголосив, що рішення старшого групи прокурорів є остаточним, відповідно, складання та вручення обвинувального акту ОСОБА_7 вчинено за дорученням. Укладення угоди про визнання винуватості не може бути об`єктивною стороною злочину за ст. 372 КК України. Також, всупереч твердженням прокурора вважає, що наявність потерпілої особи є обов`язковою ознакою складу злочину за ст. 372 КК України. Ризики, про які зазначає прокурор, є надуманими, оскільки ОСОБА_7 працює в органах прокуратури з квітня минулого року, відповідно жодних зв`язків він не має. З огляду на сукупність наведених обставин, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Підозрюваний ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника. Додатково зазначив, що повідомлена йому підозра є необґрунтованою, оскільки він не вчиняв будь-яких дій, які утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України. Наголосив, що ним здійснювалась лише перевірка та аналіз показань свідків і доказів, а тому він звертав увагу ОСОБА_11 на неузгодженість окремих документів. Після того, як старшим групи прокурорів було прийнято рішення про достатність зібраних доказів, останній повідомив ОСОБА_17 про підозру. У подальшому, старшим групи прокурорів йому було надано доручення на затвердження обвинувального акту, яке є обов`язковим до виконання, відтак, він підписав обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості. Окремо зауважив, що не може носити електронний засіб контролю, оскільки це унеможливить його лікування, зокрема проходження ряду медичних процедур, зокрема МРТ, КТ дослідження, тощо. Посилаючись на викладене, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

3. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

3.1. Короткий зміст та мотиви клопотання про застосування запобіжного заходу.

За змістом клопотання про застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 384 КК України.

За версією органу досудового розслідування, 14.06.2022 року прокурором Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 на підставі листа УСБУ в Дніпропетровській області внесено до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 204 КК України, за фактом виготовлення та реалізації на території м. Підгородне та інших населених пунктів Дніпровського району Дніпропетровської області слабоалкогольних напоїв під виглядом сидру, які виготовляються з використанням неякісних інгредієнтів, що становить загрозу для життя та здоров`я людей.

Того ж дня заступником керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_15 за вказаним фактом в ЄРДР зареєстроване кримінальне провадження № 42022042150000038.

07.02.2023 року керівником Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_18 призначено групу прокурорів у кримінальному провадженні, до якої включено зокрема ОСОБА_15 (старший групи) та ОСОБА_7 .

У подальшому, прокурорами Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області за участі співробітників УСБУ в Дніпропетровській області 20.02.2023 року на підставі ухвали слідчого судді від 08.02.2023 р. проведено обшук за місцем проживання директора та засновника ТОВ «Фрутберрі-Дніпро», яке здійснює діяльність з виробництва сидру, а саме у ОСОБА_11, у ході якого останній скористався правовою допомогою адвоката ОСОБА_16, який з 2017 року надає юридичні послуги йому та його родині. Під час обшуку було виявлено та вилучено грошові кошти в сумі 553 300 грн., 137 720 доларів США та 2 360 євро.

Ухвалою слідчого судді від 23.02.2023 р. у накладенні арешту на вищевказані грошові кошти було відмовлено. Після розгляду клопотання ОСОБА_16 повідомив ОСОБА_11, що судом відмовлено у накладенні арешту на грошові кошти, однак зазначив, що їх буде передано працівникам прокуратури та СБУ за непритягнення останнього до кримінальної відповідальності в рамках провадження № 42022042150000038.

02.03.2023 року заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_19 у провадженні за № 42022042150000038 змінено групу прокурорів, до якої включено ОСОБА_15, ОСОБА_7, прокурора Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_20 (старший групи).

У подальшому, у адвоката ОСОБА_16 виник злочинний умисел на організацію притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42022042150000038, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення, до реалізації якого останній залучив у якості пособника заступника керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_15 .

Згідно із злочинним планом ОСОБА_16, ОСОБА_15 як пособнику необхідно було порадити ОСОБА_11 знайти завідомо невинну особу, яку в подальшому буде притягнуто до кримінальної відповідальності у провадженні № 42022042150000038, таким чином сприяти вчиненню злочину іншими співучасниками.

09.03.2023 року ОСОБА_16 зустрівся з ОСОБА_11 та повідомив, що для уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення йому необхідно знайти особу, яка погодиться дати неправдиві показання про вчинення нею злочину, а у подальшому буде притягнута до кримінальної відповідальності. ОСОБА_16 взяв на себе зобов`язання з організації притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності. Після цього, з метою гарантування ОСОБА_11 непритягнення його до кримінальної відповідальності, а також підтвердження обізнаності та участі у злочинному плані посадових осіб органів прокуратури Дніпропетровської області, він організував йому зустріч із заступником керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_15, який на той час був наділений повноваженнями прокурора у кримінальному провадженні № 42022042150000038.

13.03.2023 року ОСОБА_16 зустрівся з ОСОБА_11 та ОСОБА_15 . Під час цієї зустрічі, ОСОБА_15 порадив ОСОБА_11 знайти завідомо невинувату особу, яку у подальшому буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 204 КК України у провадженні № 42022042150000038, сприяючи таким чином вчиненню злочину іншими співучасниками. Надалі, ОСОБА_16 самостійно підшукав таку особу та 14.03.2023 року надіслав на мобільний телефон ОСОБА_11 за допомогою месенджеру WhatsApp її анкетні дані, зокрема фото паспорта ОСОБА_21

ОСОБА_15, користуючись повноваженнями заступника керівника окружної прокуратури та повноваженнями прокурора групи прокурорів у провадженні № 42022042150000038, а також повноваженнями прокурора вищого рівня, схилив до вчинення злочину прокурора Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 та надав йому незаконні вказівки щодо необхідності створення штучних доказів обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні злочину за ст. 204 КК України.

15.03.2023 року ОСОБА_7 з метою створення штучних доказів обвинувачення надав ОСОБА_11 вказівки щодо змісту трудового договору, наказу на прийняття на роботу та посадової інструкції на ОСОБА_10, а також роздрукував заздалегідь підготовлений ОСОБА_16 та надав на підпис ОСОБА_11 протокол його допиту як свідка із викладеними у ньому завідомо неправдивими показаннями причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, який останній підписав за вказівкою ОСОБА_7 у присутності свого адвоката ОСОБА_16 .

20.03.2023 року ОСОБА_7, перебуваючи у приміщенні Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області, надав для підпису свідкам ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (працівникам ТОВ «Фрутберрі-Дніпро») протоколи їх допиту із заздалегідь викладеними у них показаннями щодо підтвердження причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, достовірно знаючи про те, що останній ніколи не працював у ТОВ «Фрутберрі-Дніпро» та злочину не вчиняв, який вони підписали за вказівкою ОСОБА_7 у присутності адвоката ОСОБА_16 .

Надалі, ОСОБА_15 та ОСОБА_7, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_16, на виконання розробленого ОСОБА_16 плану, спрямованого на притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення, надали старшому групи прокурорів у провадженні № 42022042150000038 ОСОБА_20 штучно створені докази обвинувачення ОСОБА_10 для їх оцінки та повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 204 КК України. 21.03.2023 року прокурор ОСОБА_20 підготував та вручив ОСОБА_10 у присутності адвоката ОСОБА_16 письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 204 КК України.

30.03.2023 року ОСОБА_7 склав та затвердив обвинувальний акт щодо ОСОБА_10, а ОСОБА_15 спрямував його до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. 17.05.2023 року судом затверджено угоду за участі захисника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_16 .

Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, а саме у притягненні завідомо невинуватого ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності, поєднаному зі штучним створенням доказів обвинувачення, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

В обґрунтування необхідності застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту детектив у клопотанні зазначив про наявність ризиків, передбачених п. п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно вплинути на свідків та інших підозрюваних у даному провадженні. При цьому, як зазначається у клопотанні, жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за змістом клопотання, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, перелік та копії яких додані до клопотання, у 3-х томах.

3.2. Мотиви слідчого судді.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, слідчий суддя дійшов висновку, що з огляду на доводи клопотання і матеріали, надані стороною обвинувачення, повідомлена ОСОБА_7 підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, є необґрунтованою.

Зокрема, слідчий суддя зазначив, що склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 372 КК України, передбачає наявність потерпілої особи, невинуватої у вчиненні того злочину, що їй інкримінується, втім прокурором не надано доказів на підтвердження набуття ОСОБА_10 такого процесуального статусу у цьому провадженні. Натомість, до клопотання про застосування запобіжного заходу долучено угоду про визнання винуватості від 02.05.2023 р. та вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2023 р., яким ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 204 КК України. Враховуючи відсутність в матеріалах провадження відомостей про те, що вказаний вирок скасовано або оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку, відсутні і підстави вважати, що ОСОБА_10 не вчиняв вказаний злочин.

Також, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 372 КК України, є злочином з формальним складом, тобто вважається закінченим з моменту повідомлення про підозру завідомо невинній особі, що включає складання і підписання письмового повідомлення про підозру та вручення його особі. Відтак, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 372 КК України, визнається закінченим саме з того моменту, коли письмове повідомлення про підозру вручається особі, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 372 КК України передбачає те саме діяння, поєднане, зокрема з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також із штучним створенням доказів обвинувачення. Натомість, прокурор ОСОБА_7 не підписував та не вручав ОСОБА_10 повідомлення про підозру, а лише входив до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42022042150000038. Дії ж останнього щодо підписання та затвердження обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204 КК України, а також укладення з ним угоди про визнання винуватості, за висновком слідчого судді, знаходяться поза межами об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України.

Крім того, за змістом клопотання ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення за попередньою змовою у складі групи осіб як виконавець, але прокурором не доведено, що особі, яка безпосередньо підписала письмове повідомлення про підозру та вручила його ОСОБА_10, повідомлено про підозру, при цьому у повідомленні про підозру ОСОБА_7 не зазначено посилання на ч. 2 ст. 27 КК України, відтак, воно не відповідає вимогам п. 5 ч. 1 ст. 277 КПК України.

З урахуванням сукупності вищенаведених висновків, слідчий суддя визнав повідомлену ОСОБА_7 підозру необґрунтованою, що унеможливлює застосування до нього запобіжного заходу.

З огляду на встановлену відсутність обґрунтованої підозри, слідчий суддя не вбачав за доцільне встановлювати решту обставин, передбачених п. п. 2-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на результат розгляду клопотання.

Водночас, звернув увагу на те, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, яке не належить до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду та не є корупційним злочином. На його переконання, постанова прокурора від 03.04.2023 р. про об`єднання матеріалів досудового розслідування № 52023000000000150 і № 42023000000000347 в одне провадження та визначення їх підслідності порушує вимоги КПК України та не відповідає умовам належної правової процедури, оскільки не містить мотивування на користь об`єднання кримінальних проваджень, а також неможливості здійснення окремого досудового розслідування. У резолютивній частині цієї постанови прокурор не зазначив, підслідність яких саме кримінальних правопорушень він визначив за НАБУ, оскільки до клопотання додані п`ять витягів є ЄРДР з різними складами кримінальних правопорушень у провадженні № 42023000000000347, а номерів інших кримінальних проваджень, зокрема № 52023000000000150, витяги з ЄРДР, долучені до клопотання, не містять, що надає підстави вважати постанову такою, що не відповідає вимогам КПК України.

Слідчий суддя також зазначив, що визначення прокурором САП належності будь-якого кримінального правопорушення до підслідності НАБУ не визначає і не змінює предметну підсудність ВАКС, а відповідно і не покладає на слідчого суддю ВАКС обов`язків зі здійснення судового контролю у кримінальних провадженнях щодо таких кримінальних правопорушень.

4. Мотиви суду.

4.1. Щодо висновків оскаржуваної ухвали про необґрунтованість підозри.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження віднесено запобіжні заходи.

У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Таким чином, можливість застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобіжного заходу нерозривно пов`язана із набуттям особою процесуального статусу підозрюваного або обвинуваченого, що створює нові ризики відносно дотримання такою особою належної процесуальної поведінки.

Жоден із заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжного заходу, не може застосовуватися без доведення обґрунтованості підозри щодо вчинення кримінального правопорушення.

Оцінка критерію обґрунтованості підозри здійснюється слідчим суддею, судом в ході розгляду відповідного клопотання слідчого, прокурора.

Підозрою є обґрунтоване припущення слідчого та/або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов`язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз`яснити її зміст.

Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення. Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник одержують можливість належним чином реалізовувати функцію захисту.

З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених ст. 42 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

З оскаржуваної ухвали вбачається, що на підставі наданих стороною обвинувачення доказів слідчий суддя дійшов висновку про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, що унеможливлює застосування до нього запобіжного заходу.

З таким висновком колегія суддів не погоджується, та зазначає наступне.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, про що прямо зазначає ч. 5 ст. 9 КПК України.

Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав осіб.

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Таким чином, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Також слід враховувати, що повідомлення про підозру - це суб`єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, надавати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості та достатності, крім випадку їх очевидної недопустимості. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.

Натомість, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі дійшов висновку, що об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК України, характеризується умисною активною поведінкою суб`єкта та полягає у вчиненні лише таких дій, як складання письмового повідомлення про підозру та вручення його особі, що підозрюється у вчиненні певного кримінального правопорушення. На його думку, вказаний злочин визнається закінченим саме з того моменту, коли письмове повідомлення про підозру вручається особі, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Однак, ОСОБА_7 не підписував та не вручав ОСОБА_10 повідомлення про підозру, а лише затвердив обвинувальний акт та уклав з останнім угоду про визнання винуватості. На переконання слідчого судді, такі дії знаходяться поза межами об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України. Крім того, за змістом клопотання, ОСОБА_7 вчинив злочин за попередньою змовою у складі групи осіб як виконавець, але прокурором не доведено, що особі, яка безпосередньо підписала письмове повідомлення про підозру та вручила його ОСОБА_10, повідомлено про підозру за вказаною статтею, тоді як підозра ОСОБА_7 не містить зазначення ч. 2 ст. 27 КК України. Відтак, сама підозра, на думку слідчого судді, не відповідає вимогам п. 5 ч. 1 ст. 277 КПК України.

Тим самим, слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу фактично встановив відсутність в діях підозрюваного складу злочину, наголошуючи, зокрема, на відсутності його об`єктивної сторони. Водночас, жодної оцінки наданим до клопотання доказам він не надав, зосередившись виключно на теоретичному дослідженні складу злочину, передбаченого ст. 372 КК України.

Спростовуючи висновки оскаржуваної ухвали в цій частині, колегія суддів виходить з аналізу наявних у матеріалах провадження доказів як окремо, так і у їх сукупності, а також свого внутрішнього переконання за результатами повного та всебічного судового розгляду.

Так, 06.03.2023 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000000347 за фактом вимагання неправомірної вигоди службовими особами правоохоронного органу за не перешкоджання у веденні законної господарської діяльності та за закриття кримінального провадження, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (т. 1 а.с. 14).

31.03.2023 року в межах вказаного кримінального провадження до ЄРДР внесено відомості за фактом готування службовими особами правоохоронного органу, за попередньою змовою з адвокатом, до притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, що поєднане зі штучним створенням доказів та інших фальсифікацій, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України (т. 1 а.с. 14).

25.04.2023 року в межах вказаного кримінального провадження до ЄРДР внесено відомості за фактом підбурення групою осіб правоохоронного органу та адвокатом, за попередньою змовою, свідків до надання завідомо неправдивих показань у кримінальному провадженні, що поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинене з корисливих мотивів, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 384 КК України (т. 1 а.с. 15).

25.04.2023 року в межах вказаного кримінального провадження до ЄРДР внесено відомості за фактом внесення службовими особами правоохоронного органу, за попередньою змовою групою осіб, до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей з метою притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (т. 1 а.с. 16).

Письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України в межах цього провадження складено та у відповідності до вимог ст. 278 КПК України вручено 01.06.2023 року. Отже, він набув статусу підозрюваного в розумінні ст. 42 КПК України, та відносно нього може розглядатися питання про застосування запобіжного заходу.

Згідно з матеріалами провадження, прокурор ОСОБА_7 підозрюється у притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаному зі штучним створенням доказів обвинувачення, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, за обставин, викладених у повідомленні про підозру, зміст якої наведено у Розділі 3.1 цієї ухвали.

На підтвердження причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення органом досудового розслідування до клопотання надано наступні докази: 1) протоколи допиту свідка ОСОБА_11 від 06.03.2023 р., від 23.03.2023 р., від 30.03.2023 р., від 21.04.2023 р. та від 18.05.2023 р. про зміст його спілкування безпосередньо з адвокатом ОСОБА_16, а також співробітниками Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області (т. 2 а.с. 16-22, 23-29, 30-37, 38-43, 44-47); 2) протоколи допиту свідка ОСОБА_10 від 18.05.2023 р. та від 22.05.2023 р., згідно з якими останній повідомив, що звернувся до свого знайомого ОСОБА_16, який раніше працював у прокуратурі, з проханням позичити 30 тис. грн., на що ОСОБА_16 спочатку відмовив, а через деякий час запропонував заробити гроші. Зокрема, він повідомив, що треба взяти на себе вину у вчиненні кримінального правопорушення та підтвердити це своїми показами на слідстві і в суді. При зустрічі ОСОБА_16 пояснив йому, що саме необхідно розповісти у прокуратурі та в суді. ОСОБА_10 ніколи не працював у ТОВ «Фрутберрі-Дніпро», однак повинен був підтвердити, що працює там технологом, і начебто з його вини сталася поломка обладнання, тому, щоб запобігти псуванню сировини та продукції, він додавав до неї етиловий спирт, який нібито у кількості 400 л сам придбав через мережу Інтернет з кур`єрською доставкою. За вказівкою ОСОБА_16 він дав потрібні показання спочатку у Слобожанській окружній прокуратурі прокурору ОСОБА_7, а потім у Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська. В подальшому на підставі цих показань його було притягнуто до кримінальної відповідальності, хоча він не вчиняв злочину. За свої послуги він отримав від ОСОБА_16 винагороду у розмірі 1 тис. доларів США, які було вилучено у нього 18.05.2023 року під час обшуку (т. 2 а.с. 48-53, 54-57); 3) копію матеріалів кримінального провадження № 42022042150000038 від 14.06.2022 р., зокрема: а) повідомлення про підозру ОСОБА_10 від 21.03.2023 р. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204 КК України, складеного прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Дніпропетровської області ОСОБА_20 (т. 2 а.с. 161-168); б) постанову про призначення групи прокурорів у даному провадженні від 25.07.2022 р., винесену керівником Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_18, згідно з якою у кримінальному провадженні № 42022042150000038 визначено групу прокурорів, до якої, зокрема, включено заступника керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_15 та прокурора ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 94-95); в) постанову про зміну групи прокурорів у даному провадженні від 02.03.2023 р., винесену заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_19, згідно з якою у кримінальному провадженні № 42022042150000038 визначено групу прокурорів у складі: ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_20 та інших (т. 2 а.с. 99-101); г) обвинувальний акт від 30.03.2023 р. у кримінальному провадженні № 42022042150000038 від 14.06.2022 р. за обвинуваченням ОСОБА_21 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204 КК України, який складено та затверджено прокурором Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 161-168); д) угоду про визнання винуватості від 02.05.2023 р., укладену між прокурором Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 та обвинуваченим ОСОБА_10 за участі захисника ОСОБА_16, згідно з якою ОСОБА_10 під час досудового розслідування повністю визнав свою вину у тому, що він, займаючи посаду головного технолога харчового виробництва у ТОВ «Фрутберрі-Дніпро», незаконно виготовляв алкогольні напої, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204 КК України. При цьому, в угоді сторони домовились про призначення ОСОБА_10 покарання у виді трьох років позбавлення волі з конфіскацією та знищенням незаконно вироблених, придбаних товарів, знарядь виробництва, сировини для їх виготовлення, та звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком (т. 2 а.с. 169-176); е) копію вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.05.2023 р., яким за участю прокурора ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_10, захисника ОСОБА_16 затверджено вищевказану угоду. При цьому, ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204 КК України, та призначено узгоджену сторонами міру покарання (т. 2 а.с. 177-185); 4) протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 16.03.2023 р., під час якої було зафіксовано, що 13.03.2023 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 відбулась зустріч та розмова, в ході якої останній порадив ОСОБА_11 влаштувати на роботу технолога, який «буде не з лякливих» (за контекстом розмови, для перекладення на нього відповідальності за злочин, який розслідується в межах кримінального провадження № 42022042150000038 від 14.06.2022 р.). В подальшому, за наполяганням ОСОБА_11, ОСОБА_16 та ОСОБА_11 у неформальній обстановці зустрічаються із заступником керівника Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_15 . В ході зустрічі ОСОБА_16 знайомить ОСОБА_11 з ОСОБА_15 . Під час спільної розмови ОСОБА_15 підтверджує, що вони спілкуються з адвокатом ОСОБА_16 та останній може говорити від його імені. Далі, вони втрьох обговорюють ситуацію з кримінальним провадженням за ч. 3 ст. 204 КК України, ОСОБА_11 жаліється ОСОБА_15, що у нього вдома були вилучені кошти в сумі 160 тис. доларів США, які йому не повернуті. Після чого, обговорюється необхідність залучення «своєї» людини під виглядом технолога, щоб у подальшому не виникало несподіваних ситуацій. ОСОБА_11 при цьому не погоджується залучати з цією метою працівників, які офіційно працевлаштовані на його підприємстві. ОСОБА_15 заспокоює його, роз`яснює можливості перекваліфікації з ч. 3 на ч. 2 ст. 204 КК України та укладення угоди про визнання винуватості з призначенням умовного покарання, а також викладає ОСОБА_11 та ОСОБА_16 версію подій, якою вона має бути відтворена у кримінальному провадженні (зокрема, мовою оригіналу: «…Ну, в данном случае эта история должна выглядеть следующим образом. У вас есть производство, как я себе это вижу, там у вас есть бродильня, мы там ходили на втором этаже. Да она там на тот момент и не работала, но это именно так получилось, что мы пришли, а она в тот момент не работала. У вас этот весь процесс налажен, оно все работало, но вот сейчас поломалась бродильня и вот этот человек, вы даже не знали, что так произошло… для того, чтобы не останавливать этот процесс… сидр у вас не брожении, все как по книжке писано, но для того, чтобы не останавливать этот процесс, он искусственным путем где-то взял этот спирт… купил… да.. и чтобы не потерять зарплату, чтоб люди не разбежались, чтобы не подводить там, директора, решил в какой-то промежуток времени добавлять спирт, вот и все»...). Також, ОСОБА_15 обговорює можливе покарання за угодою з іспитовим строком у разі перекваліфікації на ч. 2 ст. 204 КК України. ОСОБА_11 на це заперечує, що переживає «підводити» людину під кримінальну статтю. На що ОСОБА_15 зазначає, що це провадження вже існує, а тому слід зробити все так, як він радить, і тоді (мовою оригіналу): «…Оно тогда больше будет похоже на правду, понимаете? А чтоб, вот у вас уже есть эта ситуация, вот мы пришли, сейчас мы ее сделаем, красиво и будет решение суда и все за вас забудут. Просто вам надо немножко по уму все делать…». Крім того, ОСОБА_15 роз`яснює ОСОБА_11 щодо можливості звернутися до суду з клопотанням про зняття арешту з автомобіля (т. 1 а.с. 29-54); 5) протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 07.04.2023 р., згідно з яким 15.03.2023 року ОСОБА_7 в службовому кабінеті в приміщенні Слобожанської окружної прокуратури спілкується з ОСОБА_11 в присутності ОСОБА_16 та надає вказівки ОСОБА_11 щодо оформлення та змісту трудового договору, наказу на прийняття на роботу та посадової інструкції на ОСОБА_10, а також роздруковує заздалегідь підготовлений ОСОБА_16 та надає на підпис ОСОБА_11 протокол його допиту як свідка із викладеними у ньому завідомо неправдивими показаннями причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину, який він підписав за вказівкою ОСОБА_7 у присутності свого адвоката ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 62-73); 6) протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 07.04.2023 р., згідно з яким 20.03.2023 року ОСОБА_11 та ОСОБА_16, перебуваючи біля приміщення Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області, в присутності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (свідків в межах кримінального провадження № 42022042150000038 від 14.06.2022 р.), спілкуються щодо порядку надання останніми показань. При цьому, ОСОБА_11 показав вказаним свідкам фото особи, проти якої вони повинні свідчити, описав її зовнішні риси. У протоколі також зафіксовано, що ОСОБА_11 запитував у ОСОБА_16, яким чином буде відбуватися допит останніх та хто саме буде їх допитувати (мовою оригіналу): «…Их же будет допрашивать не ОСОБА_22, а ОСОБА_23 …Потому что, если по поводу ОСОБА_22 нам все понятно, то этот нам…». На що ОСОБА_16 заспокоїв ОСОБА_11 та сказав, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надаватимуть свої показання у його присутності, тому у разі, якщо хто з них щось забуде, то він сам буде розповідати про всі події. Після чого, ОСОБА_11 залишився очікувати біля приміщення прокуратури, а ОСОБА_16 по черзі з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відвідували приміщення прокуратури, де останні у присутності ОСОБА_16 надавали пояснення. У подальшому, ОСОБА_11 дізнавався у ОСОБА_12 та ОСОБА_13, яким чином все відбувалося, на що останні повідомили, що фактично нічого не говорили, оскільки прокурор ОСОБА_7 надав для підпису протоколи їх допиту із заздалегідь викладеними у них показаннями щодо підтвердження причетності ОСОБА_10 до вчинення злочину (т. 1 а.с. 55-61); та інші матеріали кримінального провадження.

Водночас, як вбачається з журналу від 07.06.2023 р. (т. 3 а.с. 110-112) та технічного запису судового засідання, під час розгляду клопотання слідчим суддею не досліджувались матеріали клопотання та докази, надані на його обґрунтування, натомість, він обмежився оглядом наданих прокурором доказів (у період з 10:38:09 до 10:38:32) - при цьому, вказана дія тривала менше однієї хвилини. У подальшому, об 11:47:16, всі подані учасниками документи без їх дослідження були долучені до матеріалів провадження (т. 3 а.с. 112).

Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження - одне з найбільших обмежень прав і свобод людини під час досудового розслідування, відповідно, під час вивчення матеріалів, якими прокурор обґрунтовує необхідність застосування до особи заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя має віднайти баланс між захистом особи, суспільства та держави від вчинюваних злочинів, тобто забезпеченням притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, та забезпеченням відновлення та охорони прав, свобод і законних інтересів особи, яка постає перед слідчим суддею, з тим, щоб жодна особа не була безпідставно піддана процесуальному примусу.

Цього балансу можливо досягти лише шляхом ухвалення процесуальних рішень на підставі безпосереднього дослідження й оцінки наданих сторонами доказів.

Верховний Суд неодноразово давав орієнтири стосовно принципу безпосередності під час судового розгляду та порядку його реалізації, зокрема вказував на необхідність застосування ст. 23 КПК України у роботі слідчого судді. Це обумовлено тим, що безпосередність сприйняття доказів дає змогу належним чином дослідити та перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Дійсно, КПК України, урегульовуючи питання підготовки та подання слідчому судді клопотань щодо вжиття заходів забезпечення кримінального провадження, передбачає додання до них копій матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи (ст. ст. 141, 145, 150, 155, 171, 184 КПК України, тощо). Відповідно, надані до клопотання докази потребують безпосереднього дослідження слідчим суддею та надання їм оцінки під час ухвалення рішення.

За відсутності дослідження доказів, наданих на обґрунтування клопотання, слідчий суддя позбавляється можливості посилатися на них як на докази у своєму рішенні.

У відповідності до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому, внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб`єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку.

Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це пов`язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі оцінки зібраних і перевірених на поточний момент доказів. Тому внутрішнє переконання, до якого приходять суб`єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такій оцінці доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і дійти висновку про правильність або помилковість.

Отже, повне та всебічне дослідження наданих до клопотання про обрання запобіжного заходу доказів є обов`язковим, а його результати повинні бути відображені у мотивувальній частині ухвали.

Натомість, як вже зазначалося вище, надані до клопотання докази слідчим суддею не досліджувалися, оцінка ані кожному з них окремо, ані у сукупності, у взаємозв`язку з іншими доказами не надана, доводи прокурора щодо підтвердження цими доказами конкретних обставин провадження відповідно до повідомлення про підозру не спростовані. Більше того, незважаючи на відсутність аналізу наданих прокурором до клопотання доказів та хоча б мінімального дослідження фактичних обставин провадження, не розкриваючи змісту цих доказів, лише наводячи їх узагальнений перелік, слідчий суддя дійшов висновку, що матеріали клопотання, надані стороною обвинувачення, переконують у тому, що повідомлена ОСОБА_7 підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, є необґрунтованою.

Колегія суддів наголошує, що, виходячи із загальновідомого та усталеного підходу ЄСПЛ, а також сталої практики безпосередньо Вищого антикорупційного суду, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином та які на даній стадії розслідування не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування.

У відповідності до ст.ст. 36, 40 КПК України, слідчий, прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Згідно з положеннями ст. 279 КПК України, слідчий, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру.

Таким чином, викладення змісту підозри, правової кваліфікації кримінального правопорушення та стислого викладу обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування, а тому викладаються у повідомленні про підозру у такому виді, як він вважає за необхідне. Відповідно, ані сторона захисту чи потерпілі, ані суд не можуть вимагати від сторони обвинувачення викладення змісту підозри так, як на їх думку це має бути. Те ж саме стосується наявності або відсутності підстав для кваліфікації дій інших осіб, крім тих, яким повідомлено про підозру.

До того ж, як вже зазначалося вище, на момент повідомлення особі про підозру не є необхідним встановлення органом досудового розслідування усіх елементів складу інкримінованого злочину, оскільки досудове розслідування фактично і здійснюється з тією метою, аби встановити всі чотири елементи відповідного складу злочину (суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона), а також встановити всі його кваліфікуючі ознаки. Отже, вирішення на даній стадії досудового розслідування питання про наявність чи відсутність в діях підозрюваного ОСОБА_7 всіх елементів складу злочину, який йому інкримінується, що намагався зробити слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, є передчасним.

Натомість, за результатами апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність підозрюваного ОСОБА_7 до кримінального правопорушення, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру, а тому відсутні підстави вважати, що повідомлення про підозру є необґрунтованим.

Колегія суддів заперечує висновок слідчого судді про невідповідність повідомлення про підозру ОСОБА_7 вимогам п. 5 ч. 1 ст. 277 КПК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 29 КК України, виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинене ним кримінальне правопорушення. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем (ч. 2 с. 29 КК України). Відтак, при простій формі співучасті дії організатора злочину, підбурювача та пособника належить кваліфікувати за статтею Особливої частини КК України, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин, із посиланням на ч. 3 ст. 27 КК України, а якщо він був одним із виконавців діянь, що становлять об`єктивну сторону складу цього злочину - без посилання на зазначену норму.

За версією сторони обвинувачення, об`єктивну сторону інкримінованого злочину виконував саме прокурор групи прокурорів ОСОБА_7, який безпосередньо штучно створював докази обвинувачення, а у подальшому затвердив обвинувальний акт щодо завідомо невинуватого ОСОБА_10 та підписав з ним угоду про визнання винуватості. За таких обставин, додаткове посилання на частину ст. 27 КК України при кваліфікації дій виконавця не потрібно.

4.2. Щодо інших висновків оскаржуваної ухвали.

Крім передчасного та наразі безпідставного висновку про необґрунтованість підозри, в оскаржуваній ухвалі зроблено ще декілька суперечливих та невмотивованих висновків, зокрема про те, що:

1) склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 372 КК України, передбачає наявність потерпілої особи, невинуватої у вчиненні того злочину, що їй інкримінується, втім прокурором не надано доказів на підтвердження набуття ОСОБА_10 такого процесуального статусу у цьому провадженні;

2) об`єктивна сторона злочину за ст. 372 КК України полягає у вчиненні таких дій, як складання письмового повідомлення про підозру та вручення його особі, яка підозрюється у вчиненні певного кримінального правопорушення. Натомість, ОСОБА_7 не підписував та не вручав повідомлення про підозру ОСОБА_10 ;

3) належність кримінального правопорушення до підсудності ВАКС визначається сукупністю вимог до його предметної підсудності, які встановлені ч. 1 ст. 33-1 КПК України, однак ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, яке не належить до предметної підсудності ВАКС та не є корупційним злочином;

4) постанова прокурора про об`єднання матеріалів досудового розслідування № 52023000000000150 і № 42023000000000347 в одне провадження та визначення їх підслідності від 03.04.2023 р., винесена з порушенням вимог норм КПК України та не відповідає умовам належної правової процедури;

5) прокурором не доведено, що стороною обвинувачення виконані вимоги абз. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України, які є необхідними для здійснення детективами НАБУ досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України, яке не належить до їх підслідності, а також не надано відповідного рішення Директора НАБУ, погодженого з прокурором САП.

Всі ці висновки викладені на двох сторінках оскаржуваної ухвали (т. 3 а.с. 121-122).

Надаючи їм оцінку, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що ані диспозиція ст. 372 КК України, ані жоден інший нормативно-правовий акт не вимагає набуття статусу потерпілого будь-якою особою при притягненні до кримінальної відповідальності за вказаною статтею, та жодним чином набуття чи відсутність у особи статусу потерпілого не є передумовою притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 372 КК України та не спростовує факту вчинення даного злочину.

На даний час в межах досудового розслідування кримінального провадження № 42023000000000347 ОСОБА_10 не подав заяву про вчинення щодо нього кримінального правопорушення або про залучення його до провадження як потерпілого, а також не надав письмової згоди про визнання його потерпілим, відповідно, наразі він перебуває у статусі свідка.

Доводи слідчого судді про те, що об`єктивна сторона злочину за ст. 372 КК України полягає виключно у складанні письмового повідомлення про підозру та врученні його особі, яка підозрюється у вчиненні певного кримінального правопорушення, на думку колегії суддів також є необґрунтованими та штучно обмежують зміст поняття «притягнення до кримінальної відповідальності».

Так, згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, повідомленням особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише розпочинається стадія притягнення до кримінальної відповідальності. Відтак, складання і затвердження обвинувального акту, укладення угоди про визнання винуватості також є складовими притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відповідно, висновки слідчого судді про те, що подальші дії суб`єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 372 КК України, після повідомлення особі про підозру не мають юридичного значення та не утворюють об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого вказаною статтею КК України, не відповідають вимогам закону.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі зазначено, що постанова прокурора від 03.04.2023 р. про об`єднання матеріалів досудового розслідування № 52023000000000150 і № 42023000000000347 в одне провадження та визначення їх підслідності порушує вимоги КПК України та не відповідає умовам належної правової процедури.

Відповідно до п. 18 ст. 3 КПК України, до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 218 КПК України, спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня. Спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності Національного антикорупційного бюро України, вирішує Генеральний прокурор або його заступник.

Сторонами спору про підслідність можуть бути лише суб`єкти, уповноважені на прийняття таких рішень. У цьому провадженні відсутній спір про підслідність між САП з будь-яким іншим органом прокуратури. Вирішення спору про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності НАБУ, належить до повноважень Генерального прокурора або його заступника, а не слідчого судді. Отже, всупереч наведеним положенням закону слідчий суддя вийшов за межі своїх повноважень та вдався до оцінки питань, які є дискрецією Генерального прокурора або його заступника.

Висновки слідчого судді про відсутність умов, які визначають предметну підсудність даного кримінального правопорушення за Вищим антикорупційним судом, колегія суддів також відхиляє. Так, належність кримінального правопорушення до підсудності Вищого антикорупційного суду визначається сукупністю вимог до його предметної підсудності, встановлених ч. 1 ст. 331 КПК України, а саме: належністю кримінального правопорушення до переліку корупційних злочинів, зазначених у примітці до ст. 45 КК України та/або кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 2062, 209, 211, 3662, 3663 КК України, та обов`язковою наявністю хоча б однієї х умов, передбачених п. п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Дійсно, склад злочину за ст. 372 КК України, в якому підозрюється ОСОБА_7, не є корупційним кримінальним правопорушенням, однак, як зазначалося вище, останньому повідомлено про підозру в межах кримінального провадження № 42023000000000347 від 06.03.2023 р., відомості про яке внесено до ЄРДР ознаками корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

Зокрема, в ході досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, щодо вимагання у суб`єкта господарської діяльності неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності та за не перешкоджання в здійсненні ним законної господарської діяльності детективами НАБУ було встановлено, що службові особи правоохоронного органу, діючи за попередньою змовою з адвокатом, вчиняють готування до притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності, що поєднане зі штучним створенням доказів та інших фальсифікацій. Відповідно, за вказаним фактом 31.03.2023 року детективами НАБУ внесено відомості до ЄРДР за № 52023000000000150 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 372 КК України. У подальшому, з огляду на те, що окреме розслідування вказаних кримінальних правопорушень може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду, з метою їх об`єднання в одне провадження прокурором 03.04.2023 року винесено відповідну постанову (т. 1 а.с. 135-136).

При цьому, відповідно до ст. 216 КПК України, розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України, не віднесено до підслідності НАБУ, відтак прокурором САП з посиланням на ч. 10 ст. 216 КПК України визначено підслідність кримінальних правопорушень, які розслідуються в об`єднаному провадженні № 42023000000000347, за детективами НАБУ. Колегія суддів не вбачає в цьому порушень норм КПК України.

Висновок слідчого судді про недоведеність виконання стороною обвинувачення вимог абз. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України, зокрема у зв`язку з ненаданням доказів наявності відповідного рішення Директора НАБУ, погодженого з прокурором САП, також не є слушним, оскільки у даному випадку, враховуючи, що досудове розслідування здійснюється детективами НАБУ в межах об`єднаного кримінального провадження, підсудність якого визначена за НАБУ, зазначена норма не підлягає застосуванню. Натомість, наведені слідчим суддею положення процесуального закону стосуються випадків самостійного розслідування детективами НАБУ кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності інших слідчих органів.

4.3. Щодо висновків оскаржуваної ухвали про відсутність ризиків.

В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя зазначив, що з огляду на відсутність обґрунтованої підозри, він не вбачає за доцільне встановлювати решту обставин, передбачених п. п. 2-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, оскільки їх наявність чи відсутність не впливає на результат розгляду клопотання.

Натомість, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, відповідно, надає оцінку доводам клопотання сторони обвинувачення щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Підставою застосування запобіжного заходу, згідно з ч. 2 даної статті, є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Частиною 1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, а також встановити недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Надаючи оцінку доводам клопотання сторони обвинувачення з наведеним обґрунтуванням про існування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, колегія суддів дійшла висновку про його наявність, з огляду на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, який передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, а тому усвідомлення тяжкості та невідворотності покарання у разі подальшого доведення вини може слугувати мотивом переховуватися від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, на даний час підозрюваний не відсторонений від посади, продовжує працювати в органах прокуратури, де отримує стабільний дохід. Відтак, усвідомлюючи невідворотність відповідальності та тяжкість покарання у разі доведення його вини, він може використати наявні у нього фінансові ресурси для переховування від правоохоронних органів і суду, у тому числі шляхом залишення території України.

Оцінюючи наявність ризику знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, колегія суддів виходить із того, що орган досудового розслідування продовжує здійснювати збір доказів у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р. Водночас, ОСОБА_7 продовжує працювати прокурором Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області та входить у групу прокурорів у кримінальному провадженні № 420220421150000038 від 14.06.2022 р., відтак, має доступ до матеріалів зазначеного провадження та, відповідно, можливість знищити чи спотворити наявні у ньому документи та докази з метою уникнення власної відповідальності. Матеріали вказаного кримінального провадження наразі не вилучені та перебувають в Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська, відтак, ОСОБА_7 як прокурор може мати доступ до цього провадження.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, інших підозрюваних у даному провадженні, колегія суддів враховує встановлений КПК України порядок отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та доходить висновку про те, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Визнаючи наявність вказаного ризику, колегія суддів також враховує, що ОСОБА_7 наразі працює прокурором Слобожанської окружної прокуратури Дніпропетровської області та має можливість проводити слідчі дії, відтак, може встановити будь-які персональні дані учасників провадження, що надає йому додаткові можливості схилити їх не давати правдиві показання у ході досудового розслідування або ж змінити показання у подальшому в суді, з метою уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності. Крім того, колегія суддів погоджується з доводами клопотання сторони обвинувачення про те, що наявність вказаного ризику обґрунтовується характером та обставинами інкримінованого ОСОБА_7 злочину, а саме можливістю тиснути на свідків у кримінальному провадженні, інших підозрюваних, що негативним чином впливатиме на їх намір та можливість давати правдиві і послідовні показання.

З урахуванням сукупності вищенаведених обставин, колегія суддів вважає підтвердженими наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у кримінальному провадженні, знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин.

При цьому, колегія суддів враховує, що під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела жодних інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

4.4. Щодо необхідності застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

Запобіжні заходи класифікують за критерієм їх спрямованості відокремлювати особу, щодо якої вони застосовуються, від її звичайного суспільного середовища. За цим критерієм запобіжні заходи поділяють на ізоляційні та неізоляційні.

У відповідності до ч. 1 ст. 176 КПК України, у кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Обираючи один із запобіжних заходів, слід зважати, що їх види наведено у порядку зростання ступеня суворості. Відповідно, найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Як вбачається зі змісту клопотання та апеляційної скарги сторони обвинувачення, остання просить застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. наступної доби, та з покладенням на підозрюваного обов`язків, визначених п. п. 1-4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України

Домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України).

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не є таким суворим, як тримання під вартою, однак покладає на особу обов`язок перебувати у визначеному судом приміщенні цілодобово або у відповідний період доби, що згідно із ч. 5 ст. 181 КПК України контролюється працівниками органу Національної поліції.

Оскільки метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України, колегія суддів враховує наступні обставини: 1) наявність доказів, що виправдовують подальше розслідування та свідчать про імовірну причетність підозрюваного до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України; 2) злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7, відноситься до тяжких і у разі визнання підозрюваного винуватим йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років; 3) відповідно до наданих відомостей підозрюваний характеризується позитивно; 4) має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання та роботи, одружений; 5) раніше не судимий; 6) відомості щодо застосування раніше запобіжних заходів чи наявності повідомлення про підозру про вчинення іншого кримінального правопорушення відсутні.

Крім того, в матеріалах провадження містяться копії медичних документів, згідно з якими ОСОБА_7 страждає на важке захворювання, а тому потребує постійного обстеження та лікування (т. 3 а.с. 36-55).

З урахуванням обставин даного провадження, тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, а також наведених вище відомостей про особу підозрюваного та стан його здоров`я, наявності постійного місця проживання та місця роботи, колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту здатен запобігти встановленим ризикам, та погоджується з доводами клопотання, що достатнім та дієвим у даному випадку є застосування його у період доби з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв., з покладенням на підозрюваного обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України: 1) прибувати до слідчого, в провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за першим викликом; 2) не відлучатись із населеного пункту, де знаходиться його зареєстроване місце проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; 4) утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р.; 5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в України.

Щодо обов`язку носити електронний засіб контролю, про що просила сторона обвинувачення, колегія суддів враховує, що підозрюваний має важке захворювання та потребує постійного обстеження і лікування. За таких обставин, доводи сторони захисту про те, що носіння електронного засобу контролю унеможливить проходження окремих медичних процедур, зокрема МРТ, КТ обстеження, є слушними та заслуговують на увагу.

Строк дії покладених на підозрюваного обов`язків слід визначити на два місяці, але в межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні.

5. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення у разі невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 372 КК України, що виправдовує подальше розслідування, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження також знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. З урахуванням викладеного вище, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню в частині вимог про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із покладенням на нього ряду обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, втім без покладення обов`язку носити електронний засіб контролю, як про те просив прокурор.

Керуючись ст. ст. 369-372, 404, 409, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 07.06.2023 р. - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_9, погоджене з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1, у період доби з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_7 наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, в провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за першим викликом;

- не відлучатись із населеного пункту, де знаходиться його зареєстроване місце проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р.;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в України.

Термін дії обов`язків, покладених судом, визначити на строк два місяці, але в межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р.

Копію ухвали направити для виконання відповідному органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42023000000000347 від 06.03.2023 р.

Роз`яснити підозрюваному, що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних з виконанням покладених на нього зобов`язань.

Копію ухвали про застосування запобіжного заходу вручити підозрюваному негайно після її оголошення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4

Search

Document No. 111949916

УХВАЛА

ПОСТАНОВИЛА: