- Presiding judge (HACC): Fedorov O.V.
Справа № 991/6488/23
Провадження 1-кс/991/6502/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
21 липня 2023 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
скаржника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
19.07.2023 до Вищого антикорупційного суду надійшла вказана скарга, яка на підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді була передана на розгляд слідчого судді ОСОБА_1 .
1.Зміст поданої скарги
У своїй скарзі ОСОБА_3 вказує, що 13.07.2023 на адресу директора Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_4 ним було скеровано клопотання № VYH-20230713-00-16-02 від 13.07.2023 про вчинення суддею Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.
Відповіді від уповноваженої особи скаржник не отримав, йому не надано витягу з ЄРДР, пам`ятки про процесуальні права та обов`язки.
У зв`язку з цим, ОСОБА_3 просить зобов`язати уповноважену виконати вимоги ч. 2 ст. 55, п. 2 ч. 2 ст. 56, ст. 214 КПК України внести відомості за скаргою та надати йому витяг з ЄРДР.
2.Позиція учасників судового засідання
У судовому засіданні скаржник ОСОБА_3 у повному обсязі підтримав доводи поданої скарги і просив її задовольнити.
Представник НАБУ в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомленим про дату та час судового засідання.
Керуючись положеннями ч. 3 ст. 306 КПК України, слідчий суддя вважає за можливе розглядати скаргу за відсутності представника особи, бездіяльність якої оскаржується, оскільки це не є перешкодою для розгляду відповідної скарги.
3.Мотиви та оцінка слідчого судді
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Вищезазначена бездіяльність виникає у зв`язку з невиконанням слідчим, дізнавачем чи прокурором передбаченого ч. 1 ст. 214 КПК України обов`язку внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, і таким чином розпочати проведення досудового розслідування за відповідними фактами.
Так, згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За змістом п.4 ч. 5 ст. 214 КПК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела. При цьому, об`єктивними даними, які можуть свідчити про наявність ознак злочину є відомості, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення).
Вказані положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв`язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому наявність фактичних даних, які вказують на ознаки складу злочину кримінального правопорушення, має бути критерієм внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.
З наведених положень вбачається, що слідчий та прокурор хоча і не проводять до моменту внесення відомостей у ЄРДР перевірку обставин, викладених у заяві, однак аналізують її зміст, і саме ця інформація дає змогу визначити, чи містить заява достатньо відомостей про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, внесенню до ЄРДР в порядку ч. 1 ст. 214 КПК України підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про кримінальне правопорушення.
Саме такий механізм початку досудового розслідування надає кожній особі право заявляти про їх вчинення та очікувати, що за відповідними фактами буде розпочате розслідування, водночас забезпечує можливість здійснювати досудове розслідування виключно за фактами вчинення кримінальних правопорушень та захищає інших осіб від необґрунтованого кримінального переслідування та процесуального примусу.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, який у своїх постановах наголошує на такому:
(1) «... якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин ...» (постанова ККС ВС від 16.05.2019 у справі № 761/20985/18);
(2) «… слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім`ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР» (постанова ККС ВС від 30.09.2021 у справі № 556/450/18).
З урахуванням викладеного, бездіяльність, передбачена п.1. ч.1 ст. 303 КПК України, може бути констатована лише у випадку, якщо відповідна заява чи повідомлення містять відомості саме про кримінальне правопорушення.
З долученої до скарги заяви вбачається, що ОСОБА_3 порушував питання перед уповноваженою особою НАБУ про необхідність внесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР за фактом того, що слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5 незаконно скасував арешт, накладений у кримінальному провадженні №42016000000001125 від 26.04.2016 за відсутності на те повноважень. Зокрема, скаржник вказує, що матеріали досудового розслідування, які стосуються такого арешту були виділені у кримінальне провадження №22018000000000127 від 12.04.2018, яке на разі перебуває на судовому розгляді у Солом`янському районному суді. При цьому, скаржник зазначає, що особа, за клопотанням якої скасовано такий арешт, був обізнаним про перебування такої справи на судовому розгляді, однак все одно просив скасувати арешт. У подальшому, майно з якого знято арешт було перепродано, а від дій слідчого судді ОСОБА_5 нанесено матеріальну шкоду на суму у десятки мільйонів гривень вкладникам ПАТ «Міський комерційний банк», банку та Державі, оскільки з державного бюджету були виплачені мінімальні суми вкладникам, які не погашені від продажу активів цього банку.
Проаналізувавши подану скаргу та долучену до неї заяву, слідчий суддя вважає, що в них відсутні відомості, які могли б об`єктивно свідчити про ймовірність вчинення вказаним суддею кримінальних правопорушень, а заявником не наведено будь-яких вагомих обставин, існування яких обґрунтовує необхідність початку досудового розслідування.
У поданій заяві відсутні конкретні відомі заявнику обставини вчинення слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5 дій, які містили хоча б загальні ознаки об`єктивної сторони злочину, відповідальність за яке передбачена ст. 364 КК України, а саме - зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.
Так, заявник не зазначає у чому полягав корисливий інтерес судді і за рахунок чого мало відбуватись отримання неправомірної вигоди. Так само заявник не вказує, які саме відомості свідчать про обізнаність судді про перебування конкретного кримінального провадження на судовому розгляді, а лише в стверджувальній формі зазначає про те, що суддя «достеменно знав». Заявником жодним чином не обґрунтовано, яким чином дії судді завдали заявнику шкоду у зазначеному ним розмірі.
Натомість, у заяві висловлене загальне припущення про ймовірне вчинення протиправних дій, яке заявник робить, ґрунтуючись виключно на суб`єктивному уявленні щодо правомірності процесуального рішення судді та його дій судді під час здійснення ними правосуддя.
У цьому контексті важливим є Висновок від 01.07.2013 Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов`язане зі здійсненням ними судочинства. Так, судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що для забезпечення незалежності суддів, при отриманні заяви про вчинений суддею злочин, яке пов`язане зі здійсненням ним судочинства, уповноважений орган повинен внести до ЄРДР та розпочати розслідування тільки таку заяву або повідомлення, які мають ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші. Такий обов`язок слідчого і прокурора визначено ч. 1 ст. 2 КК України, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Також, слідчий суддя наголошує, що, згідно зі ст. 129 Конституції України суддя при здійсненні правосуддя, є незалежним та керується принципом верховенства права, а відповідно до ст. 126 Конституції України забороняється вплив на суддю у будь-який спосіб.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом. При цьому, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в п. 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Верховний Суд України в постанові від 15.04.2008 у справі № 21-319во07 зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися, за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
З наведених вище правових норм можна зробити висновок, що незгода із прийнятими суддею процесуальним рішеннями в конкретній справі шляхом подання заяви про кримінальне правопорушення може вказувати на наявність ознак протиправного втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність суддів, визначених статтями 126 та 129 Конституції України.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя вважає, що самих лише припущень заявника та незгоди з процесуальними рішенням судді недостатньо для висновку про наявність кримінальних правопорушень, тим більше, такі припущення не можуть бути підставою для початку досудового розслідування відносно судді за фактами прийнятих ним процесуальних рішень і дій в ході здійснення правосуддя.
У даному випадку невиправданим є застосування механізму кримінального переслідування та процесуального примусу для дослідження інформації, зазначеної у поданій ОСОБА_3 заяві.
Керуючись статтями 214, 303, 304, 306, 307, 309, 372, 376, 395 КПК України, слідчий суддя
ПОСТАНОВИВ:
1.Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення - залишити без задоволення.
2.Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.
3.Ухвала набирає законної сили після закінчення п`ятиденного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі її подання ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1