- Presiding judge (HACC): Zadorozhna L.I.
Справа № 991/747/20
Провадження № 1-кп/991/15/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2023 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1,
суддів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю учасників кримінального провадження:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника заявника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо:
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Одеса, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м. Кіровоград(м. Кропивницький), громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Київ, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, який народився в м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_7, яке подано в інтересах ОСОБА_6, про скасування арешту майна,
установив:
19.07.2023 від адвоката ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_6, надійшло клопотання про скасування арешту майна, накладеного у межах кримінального провадження № 52017000000000889 від 20.12.2017.
Адвокат ОСОБА_7 зазначає, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 по справі № 760/6969/19 накладено арешт на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6, а саме: 3 земельні ділянки та житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_6 .
Вважає, що арешт накладено необґрунтовано та підлягає скасуванню з таких причин:
- згідно зі змістом обвинувального акта ОСОБА_8 обвинувачується в організації розтрати майна на користь третьої особи, а не у власних цілях чи на власну користь. Отримання будь-якого доходу від нібито вчиненого кримінального правопорушення йому не інкримінується. Таким чином, версія сторони обвинувачення про придбання арештованого майна за кошти отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення є абсурдною, а відтак і майно, належне ОСОБА_6, не підлягає спецконфіскації. Досліджувати матеріали кримінального провадження з метою з`ясування чи злочин з матеріальним складом в даному випадку був закінчений до часу набуття чинності положень кримінального закону про спеціальну конфіскацію, чи навпаки - не має необхідності, оскільки майно ОСОБА_6 взагалі не підлягає спеціальній конфіскації, з огляду на інкриміновані ОСОБА_8 кримінальні правопорушення;
- прокурором не надано жодного доказу, який би підтвердив, що майно ОСОБА_6 одержане внаслідок вчинення злочину;
- не є підставою для подальшого арешту майна те, що майно було придбане ОСОБА_8 згідно з довіреністю, виданою ОСОБА_6, оскільки це не породжує у обвинуваченого будь-якого права на майно. Вказане майно вона придбала для її онука, тому і не мала наміру проживати у цьому будинку;
- у розпорядженні ОСОБА_6 була достатня сума коштів (понад 5 млн грн) для придбання будинку та земельних ділянок, які на момент придбання відповідали ринковій вартості; в ухвалі суду відсутнє будь-яке посилання на докази, які б вказували або підтверджували факт того, що грошові кошти, за рахунок яких було придбано арештоване майно, були отримані ОСОБА_6 від ОСОБА_8 .
В судовому засідання адвокат ОСОБА_7 клопотання підтримала та просила задовольнити. Вважає, що арешт накладено необґрунтовано та у подальшому накладенні арешту на майно відпала потреба. Зауважила, що станом на день розгляду даного клопотання прокурором не доведено, що ОСОБА_6 була обізнана про незаконність походження даного майна та вказане майно було отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Не доведення прокурором вказаних обставин свідчить про те, що таке майно не підлягає спеціальній конфіскації. Додала, що у зв`язку з накладенням арешту, ОСОБА_6 обмежена у праві розпорядження належним їй на праві власності майном.
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання, у скасуванні арешту просив відмовити. Повідомив, що законність оскаржуваної ухвали була перевірена та підтверджена судом апеляційної інстанції, слідчими суддями та неодноразово судом під час розгляду кримінального провадження по суті, потреба у арешті не відпала, нових обставин, які можуть переконати суд у необґрунтованості накладеного арешту, адвокатом не зазначено. Зауважив, що під час розгляду даного клопотання не наведено жодних нових доводів на підтвердження необґрунтованості накладення арешту на майно. Додав, що на даний час у кримінальному провадженні триває дослідження доказів, тому твердження про необґрунтованість накладення арешту на майно є передчасними. Зазначив, що питання застосування спеціальної конфіскації чи зняття арешту майна слід вирішувати одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд.
Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про скасування арешту на майно, з огляду на таке.
За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже, володілець майна ОСОБА_6 та її представник адвокат ОСОБА_7 мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.
Відповідно до ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 (справа №760/6969/19, провадження 1-кс/760/4088/19) у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20.12.2017 було накладено арешт у вигляді заборони відчуження на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_6, а саме: земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:041:0088, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621985432231), загальною площею 0.0094 га; земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:041:0089, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1621983132231), загальною площею 0.1342 га; земельну ділянку (кадастровий номер 3223155400:03:041:0090, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майне 1621980432231), загальною площею 0.0095 га; житловий будинок (об`єкт житлової нерухомості), розташований за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620619032231). Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що слідчий суддя вважає обґрунтованою версію слідства про те, що грошові кошти одержані ОСОБА_8 внаслідок вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень могли бути перетворені в інше майно, про арешт якого подане це клопотання, а отже, майно може підлягати спеціальній конфіскації.
Арешт майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України; арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (ч.4 ст.170 КПК України в редакції, що діяла на момент розгляду клопотання слідчим суддею).
В ухвалі про арешт майна слідчий суддя зазначив, що під час розгляду знайшли своє підтвердження доводи детектива про те, що до ОСОБА_8 може бути застосована спеціальна конфіскація.
Крім того, слідчий суддя послався на ч.1 ст.96-2 КК України, яка передбачала, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому вигляді ч.1 ст.96-2 КК України діяла з 15.12.2013 по 30.06.2020, в наступній редакції цієї частини слово «злочин» було замінено словосполученням «кримінальне правопорушення».
При цьому, необхідно зауважити, що з 26.11.2015 спеціальна конфіскація може бути застосована за умови вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.
У тексті ухвали зазначено, що на час розгляду клопотання ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а період часу інкримінованих подій визначено з 02.03.2015 по 01.12.2016.
Вирішуючи подане клопотання, суд враховує практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, в рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п.195). Крім того, в п. 203 рішення у наведеній справі ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Про обґрунтованість накладеного арешту на майно третьої особи за п.2 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що третя особа набула майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
Як вбачається з тексту ухвали слідчого судді від 11.03.2019, на час розгляду клопотання про арешт майна ОСОБА_8 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, в т.ч. і передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, а саме в організації розтрати чужого майна шляхом зловживання особою своїм службовим становищем на загальну суму 55 457 117,73 грн, яке вчинялось, за версією сторони обвинувачення, протягом тривалого періоду, починаючи з березня 2015 року по грудень 2016 року, тому суд вважає, що слідчий суддя мав достатні підстави вважати, що майно, на яке накладається арешт і належить третій особі - матері підозрюваного, може підлягати спеціальній конфіскації.
На даному етапі судового розгляду кримінального провадження (дослідження письмових документів) суд враховує норму ст.96-1 КК України, яка визначає, що спеціальна конфіскація застосовується за умови вчинення умисного кримінального правопорушення, зокрема, передбаченого ст.191 КК України. Більш того, спеціальна конфіскація може бути застосована за умови доведення будь-якої форми об`єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення (чи то привласнення, розтрата або заволодіння), при наявності випадків, передбачених ст.96-2 КК України, для її застосування. При цьому суд вкотре повторює, що без дослідження матеріалів кримінального провадження не можливо з`ясувати чи злочин з матеріальним складом в даному конкретному випадку був закінченим, або навпаки, не закінченим до часу набуття чинності положень кримінального закону про спеціальну конфіскацію, якими регулювалось застосування спеціальної конфіскації у разі вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.
Тому, арешт, який було накладено за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду 11.03.2019, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, угоди з нерухомістю оформляв ОСОБА_8 від імені ОСОБА_6, саме він користується житловим будинком, ОСОБА_6 в будинку не проживала і не проживає, а заявником не доведено протилежне.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що закріплено в ч.1 ст.170 КПК України.
Факти та інформація, які були оголошені в ході розгляду клопотання, не могли б переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_6, яка видала довіреність на ім`я ОСОБА_8, якою уповноважила його від свого імені купити на її ім`я будь-яке нерухоме майно, не проживаючи і не користуючись в подальшому об`єктами придбаної нерухомості, вчиняла цю купівлю за власні кошти. Тому, такі обставини також не могли б переконати, що здійснені операції з нерухомим майном не свідчать про намір приховати таке майно від можливої спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні, яке здійснювалось відносно ОСОБА_8 .
Також, суд вважає, що накладення арешту у вигляді заборони відчуження нерухомого майна забезпечує справедливий баланс між правами власника, яка не є обвинуваченою у цьому кримінальному провадженні, на мирне володіння майном та загальними інтересами суспільства, які полягають в конфіскації незаконно отриманого майна у випадку доведення у встановленому порядку таких обставин, а також таке втручання в право власності є пропорційним, оскільки визначене слідчим суддею обмеження не призводить до незворотних негативних наслідків та не є надмірним для заявника.
Посилання заявника на те, що ОСОБА_6 мала у власності достатньо коштів для придбання нерухомого майна, оскільки мала заощадження, мала дохід від підприємницької діяльності та отримала в березні 2014 року частину коштів у позику від ОСОБА_13, не підтверджує, що саме ці кошти були використані нею для придбання одночасно трьох земельних ділянок та житлового будинку, оскільки відповідних документів суду не надано. Крім того, отримання ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_14 за період 2009-2018 років доходів, яких було достатньо для придбання об`єктів нерухомості, для об`єктивного стороннього спостерігача буде свідчити про малоймовірність такого витрачання коштів, оскільки протягом десятиліття вказані особи мали забезпечувати і інші потреби свого життя.
Також, посилання на те, що ОСОБА_8 мав задекларовані власні грошові кошти на загальну суму близько 12 мільйонів гривень, а тому мав реальну та легальну можливість особисто придбати майно і більшої вартості, ніж те, на яке накладено арешт, є тільки ймовірною версією.
Отже, ОСОБА_6 не доведено, що арешт на нерухоме майно (три земельні ділянки та житловий будинок) був накладений необґрунтовано, тому підстави для скасування арешту майна відсутні.
Окрім того, ОСОБА_6 не доведено, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не завершено, а арешт було накладено для забезпечення спеціальної конфіскації майна, рішення про яку згідно з ч.4 ст.374 КПК України приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів.
Суд звертає увагу на те, що тотожні клопотання захисника ОСОБА_7 були предметом розгляду колегії суддів Вищого антикорупційного суду 04.06.2021 та 21.12.2021. Підстави, з яких захисник наразі просить скасувати арешт майна, належного ОСОБА_6, є аналогічними тим, які були заявлені під час минулих розглядів клопотань, тому доводи про те, що обставини змінилися, не заслуговують на увагу.
Інші доводи, зазначені у клопотанні адвоката ОСОБА_7, колегія суддів не оцінює в межах розгляду цього клопотання, оскільки вони не стосуються підстав, необхідних для скасування арешту.
Керуючись ст.ст.170-174, 372, 376 КПК України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7, яке подано в інтересах ОСОБА_6, про скасування арешту майна.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Головуюча: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_2