- Presiding judge (HACC AC): Panaid I.V.
Справа № 991/4493/23
Провадження №11-кп/991/107/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
обвинуваченого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, та його захисників ОСОБА_6, ОСОБА_8 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 26.07.2023 про продовження строку тримання під вартою,
УСТАНОВИЛА:
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 26.07.2023 задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 23 вересня 2023 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 97 460 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 261 582 640 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Оскаржуване рішення суд обґрунтував характером та тяжкістю злочину, наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, дійшовши висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави задля забезпечення досягнення мети його застосування.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, обвинувачений та захисники подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити; змінити ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 9 000 000 грн. або на домашній арешт.
Захисники заперечують висновки про доведеність ризику переховування від суду. Зазначають, що тяжкість можливого покарання не може свідчити про намір особи переховуватися. ОСОБА_6 заперечує висновок суду про відсутність стійких сімейних зв`язків обвинуваченого за місцем проживання через перебування його дітей за межами України. Зокрема, перебування дітей ОСОБА_9 за кордоном пояснюється міркуваннями їх безпеки у зв`язку із веденням воєнного стану на території України. На думку захисника, наявність звернення ОСОБА_9 від 05.05.2021 до органів влади Держави Ізраїль для отримання візи репатріанта під час розгляду іншої справи щодо нього, не свідчить про намір обвинуваченого залишити територію України, оскільки виїжджаючи декілька разів за кордон протягом воєнного стану, маючи реальну можливість для переховування, ОСОБА_9 щоразу повертався в Україну, відповідно наміру переховуватися не має. Окрім цього, заперечує висновок суду про наявність трьох малолітніх дітей як гарантію у вільному перетині державного кордону під час воєнного стану, оскільки покладення на обвинуваченого обов`язків здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші необхідні документи або ж за наявності судового рішення із забороною покидати територію України унеможливлює такий ризик. Окрім цього, неможливість виїзду за кордон ОСОБА_9 зумовлена статусом державного службовця, яким заборонено виїжджати за межі України. Стосовно майнового стану в контексті можливості проживання за кордоном тривалий час, захисник посилається на перебування під арештом з 2017 року належного ОСОБА_9 на праві власності майна, що виключає його використання за межами України. Судом також не враховано, що частина майна належить дружині обвинуваченого на праві часткової власності, а інша частина є її особистою власністю, адже набута на підставі договорів дарування та у спадок, тому не може бути чинником, що обґрунтовує ризик переховування від суду обвинуваченого. Вважає невірною оцінку суду процесуальної поведінки ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні, його сімейного стану, зокрема наявності батьків похилого віку, дружини, яка проживає в Україні та виконує обов`язки депутата Київської міської ради, наявності майна на території України, місця роботи, громадської діяльності, що призвело до невірного висновку про доведеність прокурором ризику переховування.
Обвинувачений та захисники заперечують ризик незаконного впливу на свідків. Зокрема, обвинувачений зазначає про безпідставне врахування судом першої інстанції відомостей про свідка ОСОБА_10 з кримінального провадження №42016100000000329 у даному кримінальному провадженні, адже в ст. 177 КПК України даний ризик має назву «незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні». На думку захисників, переписка, яка міститься в матеріалах іншої кримінальної справи щодо ОСОБА_9 і, на думку сторони обвинувачення, підтверджує спілкування останнього зі свідком ОСОБА_10 через свого брата ОСОБА_11, не містить будь-яких відомостей, які б свідчили про здійснення впливу з боку ОСОБА_9 та про інші заходи, направлені на зміну поведінки ОСОБА_10 . При цьому, в матеріалах справи відсутні й протоколи допиту свідка ОСОБА_10 з приводу його виклику в 2017 році та протоколи допиту останнього з приводу того чи мав він спілкування з ОСОБА_9 . Зазначають, що з долученої переписки вбачається, що саме ОСОБА_10 ініціював розмову чи зустріч з ОСОБА_9, однак з боку останнього та його брата ОСОБА_11 відсутня будь-яка реакція на такі пропозиції, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Окрім цього, з урахуванням вимог ст.290 КПК України, відсутні відомості, що хтось зі свідків надавав показання про причетність ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що могло б спонукати останнього до здійснення впливу на них. Захисник ОСОБА_8 зазначає, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_9 має намір впливати, реалізовував чи намагався реалізувати цей намір самостійно або через довірених осіб, на кого саме і яким чином, відповідно судом ці обставини не оцінено.
На думку ОСОБА_9 та його захисників, прокурором не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв`язку з чим суд мав би відмовити в продовженні строку тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави у розмірі 9 000 000 грн.
Сторона захисту вважає обраний розмір застави непомірним, таким, що не узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 182 КПК України, у зв`язку з чим, з урахуванням тривалості перебування під вартою, він є безальтернативним для обвинуваченого. На їх думку, застава у розмірі 9 000 000 грн. із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в тому числі з покладенням обов`язку носити електронний засіб контролю, повністю забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 . Заперечують висновок суду щодо купівлі ОСОБА_9 акцій компанії за угодою від 06.07.2021 при оцінці майнового стану обвинуваченого. Даний договір не був спрямований на купівлю-продаж будь-яких активів, а стосувався перемовин щодо купівлі корпоративних прав у майбутньому, без вказівки щодо строку, вартості чи інших обставин придбання таких прав та має лише інформативний характер. З посиланням на пояснення бенефіціарного власника компаній Hamachi Limited (акції якої підлягали продажу), ТОВ «Краматорськтеплоенерго», ПАТ «Мега-ресурс», ТОВ «Хамачі Україна» стверджує, що ОСОБА_9 брав участь в залученні інвестора ОСОБА_12 як його консультант на безоплатній основі. Вважають безпідставним врахуванням матеріального стану тестя- ОСОБА_13 при оцінці майнового становища ОСОБА_9, оскільки відносини між ними не зовсім тісні. Кошти, розміщені на рахунках компаній тестя, не свідчать про те, що можуть бути вільно використаними на цілі, не пов`язані з господарською діяльністю підприємства, а тому не можуть обґрунтовувати можливість забезпечення застави. В свою чергу, захисник ОСОБА_8, з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України, вважає, що оцінюючи майновий стан ОСОБА_9 з урахуванням майнового стану його тестя, суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень. Зазначає, що вказані в клопотанні та ухвалі суду транспортні засоби були відчужені ОСОБА_14 з метою внесення застави в іншому провадженні, а тому не можуть враховуватися при оцінці майнового стану сім`ї.
Захисник ОСОБА_6 вважає необґрунтованими висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_9, який виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор». Окрім цього, вважає, що під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, суд мав би врахувати належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні з березня 2017 року по листопад 2022 року, яке перебуває на розгляді Вищого антикорупційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційних скарг та просили задовольнити їх в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в їх задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9, обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_15 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_9 здійснювалося за пособництва його радника - ОСОБА_16, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_9 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.
За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС, в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_9 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_15 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_9 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.
Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.
Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погоджується колегія суддів АП ВАКС. Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтовано ймовірної можливості здійснити обвинуваченим зазначені дії. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, ризик переховування від суду є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_9, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у рішенні по справі «Ілійков проти Британії» («Ilijkov v. Bulgaria») № 33977/96 від 26.06.2001, за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Сама по собі тяжкість можливого покарання не є вирішальною при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, згідно матеріалів справи, обвинувачений володіє паспортом громадянина України для виїзду за кордон та до взяття його під варту систематично з короткими інтервалами у часі здійснював виїзди за межі України (т.6, а.с. 32-34). У тому числі, в період з 19.04.2022 по 19.09.2022 п`ять разів виїжджав до інших країн, що свідчить про можливість обвинуваченого залишати територію України навіть у період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) наявність у ОСОБА_9 трьох малолітніх дітей дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Хоч зазначені обставини самі по собі не є підставою для висновку про наявність ризику переховування, але вони враховуються в сукупності з іншими даними при оцінці встановлення такого. Колегія суддів критично оцінює доводи сторони захисту про заборону ОСОБА_9 перетинати державний кордон, обумовлену статусом державного службовця в останнього. Згідно п. 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01. 1995 №57, у разі введення в Україні воєнного стану, зокрема, керівники центральних органів виконавчої влади, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Не зважаючи на те, що захисниками не надано підтвердження того, що ОСОБА_9 обіймає посаду, яка підпадає під дію вказаної норми, колегія суддів зазначає про неабсолютний характер заборони згідно вищевказаних Правил. Як вбачається з її змісту, перелічені особи мають законну підставу для перетину кордону - службове відрядження. Таким чином, будучи поновленим на посаді голови ДФС України, яка згідно п.1 Положення про Державну фіскальну службу України є центральним органом виконавчої влади, ОСОБА_9 матиме реальну можливість вільно виїхати за межі України та залишитися за кордоном з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
В контексті ризику переховування, серед іншого, колегія суддів також відзначає факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_9 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, включно з дружиною та трьома дітьми, в той час як ОСОБА_9 був обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні без прийнятого щодо нього остаточного рішення та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. Такі обставини у своїй сукупності, на думку колегії суддів, свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. Будь-якого іншого логічного пояснення отримання візи репатріанта Держави Ізраїль стороною захисту та обвинуваченим ні доводах апеляційної скарги, ні в судовому засіданні не надано, а отже колегія констатує можливу спрямованість поведінки останнього на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, що, згідно ст.178 КПК України, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні. Доводи захисника про те, що ОСОБА_9 після виїзду за кордон щоразу повертався в Україну, а тому не має наміру переховуватися, висновків суду не спростовують.
Колегія суддів вважає неспроможними й доводи сторони захисту щодо унеможливлення перетину ОСОБА_9 державного кордону шляхом здачі на зберігання паспорта для виїзду за кордон та прийняття судового рішення зі встановленням заборони його перетину, адже вони стосуються виключно перетину кордону законним шляхом. У зв`язку з початком тимчасової окупації Російською Федерацією територій України 19 лютого 2014 року та повномасштабним військовим вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Наявність таких контрольних пунктів в`їзду-виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченим з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Неспроможними суд апеляційної інстанції вважає доводи захисника ОСОБА_6 про невірну оцінку судом першої інстанції характеристики ОСОБА_9, що свідчать по міцні зв`язки з Україною, а відтак про відсутність ризику переховування від суду. З оскаржуваного рішення вбачається, що судом вірно оцінена процесуальна поведінка ОСОБА_9 в іншому кримінальному провадженні та його сімейний стан, а саме відсутність доказів того, що батьки ОСОБА_9 перебувають на утриманні обвинуваченого, наявність трьох дітей та дружини, яка проживає в Україні. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою та зазначає, що наявність дружини, яка проживає в Україні та є депутатом Київської міської ради хоча і свідчить про наявність соціальних зв`язків, однак не є достатнім стримуючим фактором з урахуванням ризиків, наведених в оскаржуваній ухвалі, які на цей час не зменшились.
Колегія суддів зважає також на широке коло соціальних зв`язків ОСОБА_9 з іноземними громадянами (посадовими особами) в результаті здійснення ним професійної діяльності в групах з міжпарламентських зв`язків, зокрема, з Азербайджанською Республікою, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Казахстан, Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Китайською Народною Республікою, Сполученими Штатами Америки та Державою Ізраїль (т. 7, а.с.30-31). Наявність таких зв`язків може бути використано обвинуваченим в цілях переховування від суду за межами України.
При встановленні ризику впливу на свідків судом першої інстанції враховано, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Оскільки кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження, то свідки ще не допитані. Водночас, в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту відкриті матеріали кримінального провадження, зокрема, протоколи допиту свідків, а тому існує ймовірність впливу ОСОБА_9 на них з метою зміни свідчень чи відмови від таких в суді задля уникнення кримінальної відповідальності або її пом`якшення.
Окрім цього, ОСОБА_9, обіймаючи раніше посаду Голови ДФС України, користуючись своїми зв`язками, може вживати активних дій, спрямованих на особистий чи опосередкований вплив на свідків у кримінальному провадженні з метою спотворення даних, які можуть свідчити про причетність обвинуваченого або інших осіб до вчинення вказаного злочину. При цьому факт надання, на думку сторони захисту, під час досудового розслідування свідками показань на користь ОСОБА_9 вищевикладеного не спростовує, адже остаточна оцінка показань свідків здійснюється саме судом за результатами їх допиту в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_9 зі свідком ОСОБА_10 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_9 через його брата ОСОБА_11 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором (т. 6, а.с. 204-209). Колегія суддів відхиляє доводи обвинуваченого та захисників про неможливість обґрунтування даного ризику спілкуванням зі свідком в іншому кримінальному провадженні, оскільки згідно ст. 177 КПК України, ризик впливу стосується виключно свідків у даному кримінальному провадженні. Зазначені стороною обвинувачення обставини спілкування зі свідком ОСОБА_10 не є підтвердженням впливу на свідка у цьому провадженні, однак, таке спілкування є характеризуючою ознакою особи, як такої, що будучи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого схильна до комунікації зі свідком щодо обставин справи. З огляду на зазначене, такий факт не може лишатися поза увагою при перевірці наявності даного ризику. Доводи про неповноту з`ясування обставин спілкування ОСОБА_11 з ОСОБА_10, відображених у скрін-шотах, а відтак і неправильної їх оцінки судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки інформації, відображеної в них, достатньо для висновку, що мало місце спілкування (пряме або опосередковане) стосовно обставин провадження, де ОСОБА_10 та ОСОБА_9 мали різний процесуальний статус. (т. 7, а.с. 151)
Доводи сторони захисту стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується.
У ст. 178 КПК України наведені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких серед іншого належать, тяжкість покарання, що загрожує особі, повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, наявність іншого кримінального провадження, яке перебуває на розгляді по суті у Вищому антикорупційному суді, колегія суддів погоджується з висновком про неможливість застосування відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту чи застави в розмірі 9 000 000 грн. Вказані запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим під час розгляду апеляційних скарг ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України, через неналежне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.
Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 судом першої інстанції враховано відомості про особу обвинуваченого, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан. Зокрема, судом враховано надані стороною захисту медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого у період 2017-2023 років (том 7, а.с. 75-84). Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_9 під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я. Судом першої інстанції (п. 16 оскаржуваної ухвали) критично оцінено документи сторони захисту щодо стану здоров`я та встановлено, що згідно листа Київської міської медичної частини Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я державної кримінально-виконавчої служби України» в м.Києві та Київській області від 17.03.2023, 05.07.2023, 14.07.2023 за час перебування в установі ОСОБА_9 консультований самостійно-обраним лікарем-невропатологом, лікарем-терапевтом, терапевтом-ендокринологом, якими, в свою чергу, проведені відповідні медичні обстеження, за результатами чого було встановлено відповідні діагнози та призначено симптоматичне лікування. Неодноразово ОСОБА_9 здійснював біохімічне дослідження крові та сечі, відповідно до яких показники знаходилися в межах норми. В результаті цього стан здоров`я ОСОБА_9 оцінено як стабільний, задовільний та такий, що відповідає перебігу наявних хронічних захворювань. Обвинуваченому також неодноразово роз`яснювалося про можливість проведення додаткових обстежень в умовах обраного лікарняного закладу за власний рахунок, згідно п. 2.7 Розділу ІІ Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту. З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_9 забезпечено прийом його власних препаратів, регулярно за його запитом здійснюється вимірювання артеріального тиску.
У ході апеляційного розгляду стороною захисту не наведено обґрунтованих доводів на спростування зазначених висновків Вищого антикорупційного суду та не надано доказів, які б підтверджували неможливість надання обвинуваченому кваліфікованої медичної допомоги персоналом ДУ «Київський слідчий ізолятор». Окрім цього, колегія суддів зазначає, що Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок) передбачено, що особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку).
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відсутні будь-які медичні довідки, заключення, висновки, які б прямо вказували на неможливість отримання обвинуваченим медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора. Відсутня також і довідка лікаря медичної частини ДУ «Київський слідчий ізолятор», яка б свідчила, про неможливість установи надати належну медичну допомогу ОСОБА_9 за наявними у нього діагнозами. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 за час перебування в установі неодноразово консультувався з лікарем терапевтом, йому встановлено відповідний діагноз та рекомендовано симптоматичне лікування. За висновком лікаря стан здоров`я ОСОБА_9 стабільний, задовільний та відповідає перебігу наявних у нього хронічних захворювань, ОСОБА_9 приймає особисті препарати та постійно звертається до фельдшера з проханням виміряти рівень артеріального тиску. Дійсно, показники дещо підвищені, однак, це не є свідченням причинно-наслідкового зв`язку перебування в умовах слідчого ізолятора, а медична допомога у зв`язку з цим може бути надана умовах медичної частини СІЗО. Таким чином, на момент перевірки апеляційним судом оскаржуваного рішення перешкод у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, пов`язаних зі станом здоров`я ОСОБА_9, не встановлено, а тому відповідні доводи захисту колегія відхиляє.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.
Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)
Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і фінансових можливостей особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України. Розмір ймовірної неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_9 становить 722 723 650,99 грн. Зважаючи на стадію судового провадження і подальшу перевірку відповідних обставини вчиненого кримінального правопорушення судом під час розгляду обвинувального акта, колегія вважає за необхідне згідно ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави враховувати, серед іншого, суму ймовірної неправомірної вигоди на підтвердження фінансових можливостей внесення застави. Такий висновок обумовлюється тим, що відповідні дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про те, що кошти, які ймовірно вважаються неправомірною вигодою, були вилучені, а відтак є підстави вважати, що вони знаходиться в розпорядженні обвинуваченого чи його близького кола оточення, що не може лишатися поза увагою суду під час оцінки майнової спроможності внесення застави.
Крім того, при перевірці розміру застави колегія суддів бере до уваги майновий стан ОСОБА_9, який оцінює, у тому числі, виходячи з наміру вчинення відповідних фінансових операцій. З матеріалів справи, зокрема, правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_17, ОСОБА_18 з однієї сторони (Сторона 1) та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) в особі Данилів Маріанни (Сторона 2) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.), вбачається можливість ОСОБА_9 вчиняти значні фінансові операції. Доводи сторони захисту про невірну оцінку даних обставин колегія суддів вважає неспроможними. Так, як зазначалося вище, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. З наданих захисником матеріалів вбачається, що ОСОБА_19 давала пояснення особисто адвокату ОСОБА_6, такі пояснення не були заслухані в судовому засіданні ні під час досудового розслідування слідчим суддею, ні судом під час розгляду справи по суті (т.7, а.с. 32-33). Окрім цього, ОСОБА_19 не повідомлялося про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за завідомо неправдиві показання, у зв`язку з чим суд не може їх оцінювати як беззаперечні. Також, суд критично оцінює такі доводи захисту з огляду на встановлені судом першої інстанції умови вищевказаної угоди. Зокрема, тривалий строк її зберігання у ОСОБА_9 (з дати укладення 06.07.2021 по дату вилучення під час обшуку 17.10.2022), яка б після прийняття однією зі Сторін рішення щодо доцільності реалізації проекту, але не пізніше одного року з дня укладення угоди, мала б бути повернута відкриваючій стороні або знищена в цілях нерозголошення конфіденційної інформації (п.п. «ж» п. 4 Угоди). Оскільки така угода ОСОБА_9 не була ні повернута, ні знищена, а зберігалася в нього більше 15 місяців, викликає у суду обґрунтовані сумніви щодо відсутності в обвинуваченого зацікавленості та можливостей в реалізації проекту. Доводи апеляційних скарг не містять жодних пояснень щодо перебування вказаної угоди у володінні ОСОБА_9 в поза встановлені нею строки зберігання (т. 7, а.с. 135).
Колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_9 . Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи захисту щодо невірної оцінки майнового стану обвинуваченого, а відтак і висновку про непомірність застави.
Посилання захисту на неточності у визначенні розміру часток дружини ОСОБА_9 - ОСОБА_14 в праві власності на об`єкти нерухомості, серед інших, вірно встановлених більше десяти об`єктів рухомого і нерухомого майна, на квартири: за адресою АДРЕСА_1 ; за адресою АДРЕСА_2 ; за адресою АДРЕСА_3 ; садовий будинок за адресою АДРЕСА_4, колегія суддів відхиляє як такі, що істотно не впливають на оцінку майнового стану сім`ї обвинуваченого. (т. 7, а.с. 154, 193) При цьому, посилання захисників, що переважна більшість майна набута ОСОБА_14 на підставі договорів дарування та у спадок, а відтак це її особиста власність, яка не може бути врахована при оцінці майнового стану ОСОБА_9, колегія суддів вважає неспроможними.
Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, зокрема його дружини, тестя ОСОБА_13, адже це свідчить про можливість ОСОБА_9 разом з іншими особами, що входять до його кола оточення, внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження так і з майнового стану обвинуваченого і кола його оточення. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє.
В апеляційних скаргах сторони захисту містяться також інші доводи, які не мають істотного значення, адже не спростовують обґрунтованого висновку суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 з альтернативою внесення застави у розмірі 97 460 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 261 582 640 грн. Отже, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
З огляду на вищевикладене, за результатом розгляду апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_9 та захисників ОСОБА_8, ОСОБА_6 колегією суддів не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, підстави для його скасування відсутні.
На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 26 липня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3