- Presiding judge (CCC) : Korol V.V.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 991/1627/21
провадження № 51-3078км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 14 жовтня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52020000000000046, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Вовче Турківського району Львівської області, жителя
АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ВирокомВищого антикорупційного суду від 14 жовтня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 368 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк три роки, з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_6 після набрання вироком законної сили,запобіжний захід, застосований до ОСОБА_6 у вигляді особистого зобов`язання,до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 квітня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 змінено. Виключено з вироку висновок суду про наявність у діях ОСОБА_6 кваліфікуючої ознаки ч. 3
ст. 368 КК - вимагання неправомірної вигоди, змінено призначене йому основне покарання у виді шести років позбавлення волі на п`ять років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без змін. На виконання вироку ОСОБА_6 взято під варту негайно.
Згідно з вироком (з урахуванням змін, внесених апеляційним судом) ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи на посаді начальника Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (з 26 лютого 2020 року переіменовано на Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції), (далі - ЗМУ МЮ), тобто будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, переслідуючи мету власного незаконного збагачення, достовірно знаючи про безпосереднє підпорядкування йому установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та можливості своєї посади з фінансового, організаційного та адміністративного їх контролю, 14 лютого 2020 року
та 11 березня 2020 року за обставин, встановлених судами, одержав від начальника Державної установи «Цуманська виправна колонія № 84» ОСОБА_8 для себе неправомірну вигоду у вигляді двох карток на пальне - бензин «А-95», загальним об`ємом 20 л, вартістю 559,8 грн і 800 доларів США, що згідно з курсом НБУ складало 20 250,8 грн, за невчинення в інтересах останнього дій з використанням наданого йому службового становища - нестворення перешкод у діяльності підпорядкованих йому державних установ.
Таким чином ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК, тобто одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за невчинення такою службовою особою дії в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, з використанням наданого йому службового становища.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасуватисудові рішення щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, суди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили обсяг службових повноважень ОСОБА_6 і можливості вчинити дії в обмін на неправомірну вигоду з використанням службового становища, що призвело до неправильної кримінально-правової кваліфікації. При цьому звертає увагу на те, що 12 березня 2020 року ОСОБА_6 було звільнено із займаної посади, тому заявники ОСОБА_9 та ОСОБА_8 достовірно знали, що для них не можуть настати негативні наслідки у випадку відмови надання неправомірної вигоди. Крім того, посилаючись на висновок суду про те, що діяльність установ виконання покарань безпосередньо контролюється та координується ЗМУ МЮ, вказує, що у вироку не зазначено про форми, методи та принципи контролю чи/та координування міжрегіональним управлінням відносно установ виконання покарань. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку положенням про установи виконання покарань, зокрема, документам, які регламентують їх діяльність. Вказує, що комплексний аналіз положень про ЗМУ МЮ і державні установи виконання покарань дає підставу дійти висновків про відсутність у начальника міжрегіонального управління будь-яких організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій щодо начальників установ виконання покарань, у тому числі на призначення їх та звільнення. Також вважає, що судами не встановлено, що ОСОБА_6 міг здійснити чи утриматись від вчинення дій, які можуть охоплювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції відносно начальників установ виконання покарань. Посилається й на те, що начальники цих установ не були в безпосередньому чи опосередковуваному підпорядкуванні ОСОБА_6 . Вказує на порушення положень ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), мотивуючи тим, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення. При цьому викладає зміст п. 2.3 вироку, де зазначено про висловлення ОСОБА_6 вимоги передачі грошових коштів за не проведення перевірок, і п. 111 ухвали апеляційного суду, в якому наведено аналіз об`єктивної сторони вчиненого останнім кримінального правопорушення. Вважає, що суди не взяли до уваги доводи сторони захисту про відсутність документів про походження грошових коштів, які були предметом неправомірної вимоги, а саме документів, що підтверджували факт видачі 800 доларів США детективам НАБУ для організації проведення негласних (слідчих) розшукових дій (далі - НСРД) - контролю за вчиненням злочину.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 і захисник ОСОБА_7 просили касаційну скаргу задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6, захисника ОСОБА_7, прокурора ОСОБА_5, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК.
Під час апеляційного розгляду Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду відповідно до положень статей 23, 94, 370, 404, 405 КПК повторно дослідила письмові докази, допитала обвинуваченого та свідків, перевірила доводи сторони обвинувачення і захисту та дійшла обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в одержанні ним як службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди від ОСОБА_8 14 лютого 2020 року у вигляді двох карток на пальне - бензин «А-95» загальним об`ємом 20 л, вартістю 559,8 грн, і 11 березня 2020 року грошових коштів у розмірі 800 доларів США, що згідно з курсом НБУ складало 20 250,8 грн.
Водночас суд апеляційної інстанції визнав недоведеним висунуте обвинувачення в частині одержання ОСОБА_6 14 лютого 2020 року неправомірної вигоди від ОСОБА_8 у розмірі 800 доларів США, що згідно з курсом НБУ складало 19 583,6 грн, та карток на пальне - бензин «А-95» об`ємом 80 л, вартістю 2239,2 грн, а також вимагання ним неправомірної вигоди.
При цьому Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду визнала недопустимими:
- відомості протоколу обшуку домоволодіння
АДРЕСА_1 від 12 березня 2020 року в частині виявлення двох купюр номіналом по 100 доларів США з серією та номерами МВ05966837S та МВ05966824S у конверті з написом «Львівська обласна державна адміністрація» в шухляді робочого столу робочого кабінету, розташованого на другому поверсі зазначеного вище домоволодіння;
- відомості протоколу про результати проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2020 року та протоколу про проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_6 від 12 березня 2020 року про «розстібання куртки, шелест грошових купюр», зазначивши про неможливість усунення сумнівів у їх достовірності.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про винуватістьОСОБА_6 в одержанні ним, службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за невчинення такою службовою особою дії в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, з використанням наданого йому службового становища підтверджуються такимидослідженими доказами:
- показаннями свідка ОСОБА_8, котрий у період з 2016 року по 2021 рік обіймав посаду начальника ДУ «Цуманська виправна колонія (№ 84)» та пояснив, що безпосередній керівник - начальник ЗМУ МЮ ОСОБА_6 поставив йому вимогу надавати за не ініціювання проведення перевірок щомісячну плату у розмірі 500 доларів США, а з керівників ДУ «Луцький слідчий ізолятор» і ДУ «Ковельська виховна колонія» - відповідно коштів у розмірі 300 доларів США і палива - бензину «А-95» об`ємом 100 л. і тоді з метою припинення протиправної діяльності ОСОБА_6 він звернувся до правоохоронних органів;
- показаннями свідка ОСОБА_9, котрий з січня 2016 року обіймав посаду начальника ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» та пояснив, що під час особистої зустрічі, яка відбулась у листопаді-грудні 2019 року, ОСОБА_6 повідомив, що потрібно щомісячно надавати йому кошти в розмірі 500 доларів США за непризначення стосовно ОСОБА_9 та очолюваної ним установи різноманітних перевірок. Вимогу він одразу відхилив і тоді ОСОБА_6 сказав, що створить йому такі умови, за яких він сам піде з посади. Після цих погроз Адміністрація ДКВС України провела перевірку ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)», за наслідками якої щодо нього було ініційоване службове розслідування за фактом виявлення порушень фінансово-господарської діяльності ДП «Підприємство ДКВС України (№ 42)», що призвело до матеріальних збитків. Згодом ОСОБА_6 висунув йому вимогу написати рапорт на переведення на посаду начальника ДУ «Катеринівська виправна колонія (№ 46)», оскільки мав намір призначити на посаду керівника ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» свою людину. Така вимога була ним відхилена. Розуміючи, що ОСОБА_6 в силу займаної посади має вплив на подальше проходження ним служби, після цих подій він звернувся з заявою до НАБУ про вчинення відносно нього кримінального правопорушення;
- письмовими заявами ОСОБА_9 від 18 січня 2020 року та ОСОБА_8
від 22 січня 2020 року про вчинення кримінального правопорушення, які були зареєстровані в НАБУ і того ж дня відомості за ними внесені до ЄРДР з присвоєнням відповідного номеру кримінального провадження;
- даними постанов прокурора від 23 січня 2020 року та 10 березня 2020 року про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, до проведення якої за добровільною згодою на конфіденційній основі був залучений ОСОБА_8 ;
- даними протоколів огляду та вручення грошових коштів від 26 січня 2020 року та 10 березня 2020 року, згідно з якими ОСОБА_8 були вручені ідентифіковані грошові кошти в сумі 800 доларів США і талони (картки) на пальне (бензин А-95), які він мав передати ОСОБА_6 як чергову щомісячну плату;
- даними протоколів про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину, аудіо-, відеоконтролю особи від 12 лютого 2020 року, 25 лютого 2020 року, 12 березня 2020 року, 19 березня 2020 року з додатками, відповідно до яких 14 лютого 2020 року ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_6 прийняв та поклав до своєї кишені талони (картки) «WOG» на пальне - бензин «А-95» по 10 л кожна, які були вручені ОСОБА_8 26 січня 2020 року, а 11 березня 2020 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_8 неправомірну вигоду в розмірі 800 доларів США, як чергову щомісячну плату, здійснювану ОСОБА_8 від власного імені та від імені керівника ДУ «Луцький слідчий ізолятор» ОСОБА_10 ;
- даними відповіді ТОВ «Вест Петрол Маркет» від 30 березня 2020 року та відеозапису з камер спостереження автозаправної станції по АДРЕСА_1, згідно з якими картки на пальне (бензин «А-95») номіналом 10 л з номерами 000941090727098 та 000941030745470, які ОСОБА_8 вручив 14 лютого 2020 року ОСОБА_6, були використані останнім 23 лютого 2020 року о 14 год. 03 хв.,
- даними протоколу обшуку службового автомобіля ОСОБА_6 - транспортного засобу «Skoda Super B» з додатком до нього від 11 березня 2020 року про те, що в ході проведеного особистого обшуку ОСОБА_6 у правій зовнішній кишені його піджака було виявлено та вилучено, зокрема, 8 купюр номіналом 100 доларів США загальною сумою 800 доларів США з наступними номерами та серіями: МК54311001С, МК54311106С, МК54311105С, МК54311005С, МК54311004С, МК54311003С, МК54311002С, МК54311006С;
- данимипротоколу огляду від 13 березня 2020 року, відповідно до якого виявлені у правій зовнішній кишені піджака ОСОБА_6 купюри співпадають з номерами та серіями купюр, що були вручені ОСОБА_8 з метою документування протиправної діяльності ОСОБА_6 відповідно до протоколу огляду та вручення грошових коштів від 10 березня 2020 року;
- даними письмових доказів, якими встановлено, що з листопада 2019 року по березень 2020 року в ДУ «Маневицька виправна колонія (№ 42)» проведено три службові розслідування. Крім того, за фактом порушень фінансово-господарської діяльності ДП «Підприємство ДКВС України (№ 42)» на підставі матеріалів ЗМУ МЮ 04 лютого 2020 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження № 42020030000000019.
Таким чином, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за невчинення такою службовою особою дії в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, з використанням наданого йому службового становища, є обґрунтованим.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій належно перевірили доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 як начальник регіонального управління не призначав та не звільняв начальників установ, начальники установ не були в його безпосередньому чи опосередкованому підпорядкуванні, тобто, що дії обвинуваченого не утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
При цьому суди дослідили та проаналізували показання свідків, письмові докази, у тому числі положення нормативно-правових актів, що регламентують функції (завдання) та повноваження ЗМУ МЮ щодо установ виконання покарання, які знаходяться в його зоні обслуговування (контролю), та дійшли висновку про наявність у ОСОБА_6 як керівника ЗМУ МЮ повноважень, які він міг використати для створення перешкод у діяльності підпорядкованих йому державних установ.
Зокрема, на підтвердження того, що ОСОБА_6 вчинив злочин з використанням свого службового становища, суди першої та апеляційної інстанцій вказали наступне:
- установи виконання покарань підпорядковуються безпосередньо: (а) Західному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань, як територіальному органу нижчого рівня, що реалізує повноваження Міністерства юстиції в межах Західного регіону, (б) Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (до 24 січня 2020 року Адміністрації ДКВС України), як міжрегіональному органу Міністерства юстиції, на який покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, та (в) Міністерству юстиції, як центральному органу виконавчої влади в Україні, який забезпечує формування та реалізацію державної правової політики у сфері виконання кримінальних покарань;
- діяльність установ виконання покарань Західного регіону безпосередньо контролюється та координується ЗМУ МЮ;
- відповідно до положень ст. 23 Кримінально-виконавчого кодексу України за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань;
- згідно з пунктом 7 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань формами такого контролю виступають перевірки та інспектування. При цьому: (1) приписи або завдання-плани перевірок, що проводяться міжрегіональними управліннями, затверджуються їх начальниками або заступниками; (2) комплексне інспектування установи виконання покарань здійснюється міжрегіональним управлінням один раз на два роки;
- ОСОБА_6 як керівник ЗМУ МЮ, звітуючи перед керівництвом Адміністрації ДКВС України (Департаменту з питань виконання кримінальних покарань), мав можливість здійснювати впливову підтримку тієї чи іншої підпорядкованої управлінню установи, зокрема, шляхом ініціювання перед ним питань, пов`язаних з проведенням службових розслідувань відносно начальницького складу підпорядкованих йому установ;
- той факт, що ОСОБА_6 як начальник територіального органу (міжрегіонального управління) Міністерства юстиції України не призначав та не звільняв начальників установ і вони не були в його безпосередньому підпорядкуванні, не спростовує зазначений висновок, оскільки: (1) діяльність установ виконання покарань та установ для попереднього ув`язнення Західного регіону контролювалася та координувалася ЗМУ МЮ; (2) керівники цих установ персонально відповідають за виконання покладених на виправну колонію завдань і функцій, дотримання штатної та фінансової дисципліни; (3) результати діяльності таких установ (у тому числі як наслідок координації та контролю з боку ЗМУ МЮ) можуть мати як позитивні (у вигляді заохочень з боку керівництва вищого рівня), так і негативні правові наслідки (дисциплінарна чи інша юридична відповідальність) для їх керівників; (4) заходи стягнення та заохочення щодо керівників установ застосовувались за пропозицією начальника міжрегіонального управління за результатами виконання планів-завдань.
З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що зміст дій обвинуваченого, невчинення яких у майбутньому було обумовлено одержанням неправомірної вигоди, був сторонам зрозумілий, виходив з характеру їх службових взаємовідносин та полягав у нездійсненні тиску, перешкод у діяльності державних установ з боку ОСОБА_6 як керівника ЗМУ МЮ. Одержання ОСОБА_6 неправомірної вигоди від ОСОБА_8 за невчинення дій з використанням свого службового становища було пов`язано з інтересами особи, яка надавала таку неправомірну вигоду.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 також зазначає про порушення положень ст. 337 КПК, мотивуючи тим, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення.
Відповідно ж до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Однак, посилаючись на порушення вимог ст. 337 КПК, захисник не наводить конкретних обґрунтувань, яким чином викладення судами у п. 2.3 вироку і п. 111 ухвали апеляційного суду того, що ОСОБА_6 висловив вимогу передачі грошових коштів за невчинення таких дій: «не проведення перевірок», «у нездійсненні тиску, перешкод у діяльності з боку ОСОБА_6 як керівника ЗМУ», могло вплинуло на правильність кваліфікації дій засудженого, доведеність його винуватості, призначення покарання, дотримання процесуальних прав ОСОБА_6 чи іншим чином істотно позначитись на законності та обґрунтованості вказаних судових рішень, з огляду на виключення апеляційним судом такої кваліфікуючої ознаки за ч. 3 ст. 368 КК, як «вимагання неправомірної вигоди», а також зазначений в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням та встановлений судами попередніх інстанцій обсяг посадових повноважень ОСОБА_6 .
Отже, виходячи з приписів ч. 1 ст. 412 КПК, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 в цій частині не є такими, що свідчать про наявність істотних порушень вимог КПК, які б могли бути підставою для скасування судових рішень.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій перевірили й доводи сторони захисту проненадання стороною обвинувачення документів, які б підтверджували факт видачі детективам НАБУ коштів для документування протиправної діяльності ОСОБА_6, та з наведенням відповідних мотивів визнали ці доводи безпідставними.
Так, суди дійшли висновку, що протоколи огляду та вручення грошових коштів
від 26 січня 2020 року та 10 березня 2020 року містять відомості про власника грошових коштів, які використовувались для документування протиправної діяльності ОСОБА_6, оскільки в протоколах зазначено, що грошові кошти (долари США), які детектив ідентифікував та вручив ОСОБА_8, належали НАБУ.
Крім того, суд апеляційної інстанції послався й на те, що виділення грошових коштів детективам НАБУ підтверджується завіреними копіями службової записки, рахунку-фактури № 8732 від 23 січня 2020 року, видаткової накладної від 23 січня 2020 року, квитанції № 23-3248149/С, акту на списання коштів спеціального оперативного фонду від 24 лютого 2020 року (т. 5 а.п. 31-35), оригіналами квитанції, рахунку-фактури та видаткової накладної (т. 2 а.п. 213-215), що були вилучені в НАБУ відповідно до ухвали Вищого антикорупційного суду від 27 серпня 2021 року про тимчасовий доступ до речей і документів.
Також у касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує про відсутність доказів походження грошових коштів для НСРД, які було вручено ОСОБА_8 10 березня 2020 року.
Однак, з огляду на дані постанови прокурора про проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину від 10 березня 2020 року (т. 3, а.п. 175-177), де зазначено про залучення на добровільній конфіденційній основі до участі в проведенні контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту ОСОБА_8 та вручення йому заздалегідь ідентифікованих грошових коштів в сумі 800 доларів США і про доручення на проведення НСРД детективам НАБУ, протоколу огляду та вручення грошових коштів від 10 березня 2020 року з додатком (т. 2, а.п. 216-219), згідно з яким грошові кошти у вигляді восьми купюр номіналом 100 доларів США, загальна сума 800 доларів США, надані НАБУ та вручені ОСОБА_11 детективом НАБУ ОСОБА_12 для надання ОСОБА_6 як неправомірної вигоди, висновки судів попередніх інстанцій про допустимість доказів у цій частині є обґрунтованими.
В цьому аспекті колегія суддів слідує позиції, висловленій у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 вересня 2022 року (справа № 552/3066/17), від 29 листопада 2021 року (справа № 654/3229/18).
Дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 368 КК кваліфіковані судом правильно, покарання призначено йому з дотриманням вимог статей 50, 65 КК.
Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, належно перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7, зокрема, про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, недопустимість окремих доказів, неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, надав на них вичерпні відповіді та навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Вирок Вищого антикорупційного суду від 14 жовтня 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 квітня 2023 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
С у д д і:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3