Document No. 114314298

Справа № 991/2735/21

Провадження 1-кп/991/19/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року м.Київ

Вищий антикорупційний суд (ВАКС) колегією суддів у складі

головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (далі - суд),

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

обвинуваченого ОСОБА_6 і захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,

обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції) і захисника ОСОБА_10,

обвинуваченого ОСОБА_11 і захисника ОСОБА_12,

обвинуваченого ОСОБА_13 (в режимі відеоконференції) і захисника ОСОБА_14,

представника потерпілого (ІНФОРМАЦІЯ_5) ОСОБА_15,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про можливість продовження судового розгляду

у кримінальному провадження №42017000000004330 від 18.11.2017 щодо обвинувачення

ОСОБА_6 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Сари-Озек Кербулакського району Талди-Курганської області Казахстану, громадянин України, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 27/частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України (далі КК),

ОСОБА_9 (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Самбір Львівської області, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 27/частиною 5 статті 191 КК,

ОСОБА_11 (народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Києві, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 27/частиною 5 статті 191 КК,

ОСОБА_13 (народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Яворів Львівської області, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 27/частиною 5 статті 191 КК,

ВСТАНОВИВ

1. Стислий опис судового провадження.

20.04.2021 зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (САП ОГП) до ВАКС надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №42017000000004330 від 18.11.2017.

Відповідно до частини 3 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) для розгляду цього кримінального провадження на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2021 визначена колегія суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2 і ОСОБА_16 .

В зв`язку із призначенням рішенням Вищої ради правосуддя (ВРП) від 01.06.2023 членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) ОСОБА_16 та перебуванням такого у довгостроковому відрядженні згідно із наказом від 07.06.2023, на підставі розпорядження керівника апарату ВАКС від 09.06.2023 №102ав здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у результаті якого до складу колегії судді включена ОСОБА_17 . У зв`язку із перебуванням ОСОБА_17 у довгостроковій відпустці згідно з наказом від 16.06.2023, на підставі розпорядження керівника апарату ВАКС від 19.06.2023 № 134ав здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у результаті якого до складу колегії суддів включена ОСОБА_3 .

Ухвалою суду призначено підготовче судове засідання на 27.05.2021 з перервами до 01.07.2021, 08.07.2021, 22.07.2021.

Ухвалою суду від 22.07.2021 призначено судовий розгляд на 27.07.2021 з перервами до 09.09.2021, 14.09.2021, 28.10.2021, 18.11.2021, 09.12.2021, 30.12.2021, 10.02.2022, 03.03.2022, 05.05.2022, 02.06.2022, 23.06.2022, 21.07.2022, 08.09.2022, 20.10.2022, 03.11.2022, 24.11.2022, 22.12.2022, 26.01.2023, 09.02.2023, 09.03.2023, 13.04.2023, 27.04.2023, 04.05.2023, 08.06.2023, 18.07.2023, 27.09.2023, 17.10.2023.

2. Короткий виклад питання та позицій учасників судового провадження.

2.1. У зв`язку із змінами в складі колегії суддів в судових засіданнях 18.07.2023 та 17.10.2023 на обговорення учасниками судового провадження було поставлено питання про можливість продовження судового розгляду у цьому кримінальному провадженні.

2.2. В судових засіданнях прокурор ОСОБА_5, представник потерпілого ОСОБА_15, обвинувачені ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та захисники ОСОБА_10, ОСОБА_12 не наполягали на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійснені судом до заміни судді, та не заперечували проти продовження судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8, захисник ОСОБА_14 заперечили проти продовження судового розгляду, наполягаючи на проведенні судового розгляду з початку, посилаючись на норми статті 319 КПК.

Суддя ОСОБА_3, яка замінила вибулого суддю, повідомила учасників судового провадження, що ознайомилась з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, із технічними записами попередніх судових засідань, згодна з прийнятими судом процесуальними рішеннями та вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.

3. Обґрунтування позиції суду.

3.1. Статтею 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, до яких зокрема належать розумні строки розгляду справи судом, що втілено у нормах частини 1 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, де установлено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом, а також в статті 7 КПК серед численних засад кримінального провадження та в частині 1 статті 21 КПК, якою визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Відповідно до статті 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Конкретний правовий зміст засади «розумність строків» визначає стаття 28 КПК, де в частинах 1-3 конкретизовано, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Також частинами 5, 6 статті 28 КПК визначено, що кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим кодексом.

Частиною 1 статті 283 КПК визначено, що особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.

Аналогічно, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз вищенаведеного свідчить, що поняття «розумний строк» не тотожне здійсненню кримінального провадження будь-яким чином у найшвидший термін, оскільки розкриваючи зміст такого поняття закон використовує термін «найкоротший строк», що загалом є суб`єктивно оціночним поняттям, проте процесуальне законодавство очевидно вимагає високого стандарту дотримання такої засади кримінального провадження.

Очевидною метою розумності строків є забезпечення для особи відсутності необґрунтовано тривалого обмеження її прав та свобод у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження, й відтак з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження суд має забезпечити баланс між принципом розумності строків та іншими принципами, зокрема такими як право на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, зміст чого визначено частинами 1, 2 статті 22 КПК, а саме, що стороною обвинувачення і стороною захисту самостійно обстоюються їх правові позиції, права, свободи і законні інтереси засобами, передбаченими цим кодексом, для чого сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим кодексом.

Таке корелюється й з аналізом практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визнається джерелом національного права, та згідно із якою громадяни України найчастіше (близько 40% усіх звернень) звертаються до ЄСПЛ зі скаргами щодо надмірної тривалості розгляду цивільних та кримінальних справ, за результатами розгляду яких ЄСПЛ ухвалена ціла низка рішень проти України, де констатовано порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року саме в контексті недотримання розумності строків.

Також ЄСПЛ зокрема зазначав, що використання засобів, доступних за національним законодавством, з метою захисту своїх інтересів не можна розглядати як обставину, що виправдовує довготривалий розгляд справи (наприклад, рішення в справах «Колесніков проти України» від 20.10.2011 (заява №697/07), «Федорова проти України» від 12.05.2011 (заява №1853/08), «Силін проти України» від 13.07.2006 (заява №23926/02), «Єфименко проти України» від 18.07.2006 (заява №55870/00), та на думку ЄСПЛ, таке є свідченням істотних недоліків системи кримінального обвинувачення. Водночас наприклад, у рішенні в справі «Вергельський проти України» від 12.03.2009 (заява №19312/06), ЄСПЛ позитивно відзначив заходи, вжиті судом першої інстанції щодо пришвидшення перебігу провадження, зокрема за допомогою забезпечення щільного графіка слухань і направлення нагадувань прокуратурі та експертам стосовно їхніх процесуальних стосовно їхніх процесуальних обов`язків.

Таким чином, згідно із усталеною практикою ЄСПЛ надмірна тривалість розгляду справи судом здатна призвести до моральних страждань особи, що може включати в себе: тривалу невизначеність спірних правовідносин, необхідність відвідування безлічі судових засідань, що відбуваються у конфліктній обстановці, та їх багаторазові відкладення, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність, підрив репутації особи в тій чи іншій сфері і т. п.

3.2. Частиною 1 статті 318 КПК визначено, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Частинами 1, 2 стаття 319 КПК визначено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті та статтею 320 цього Кодексу. Суд вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог: 1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді; 2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді. У випадку, передбаченому цією частиною, докази, що були дослідженні під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.

Аналіз вищенаведених норм КПК свідчить, що рішення про можливість продовження судового розгляду шляхом визнання відсутності необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, належить до дискреційних повноважень суду, тобто охоплюється суддівським розсудом, заснованим на суб`єктивній оцінці об`єктивних обставин справи.

Окрім того, частинами 2, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII визначено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом, й висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відтак суд враховує викладену в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду (ККС ВС) від 13.06.2023 в справі №461/5454/14-к таку правову позицію, яка має універсальний характер та може бути врахована у розрізі конкретних обставин будь-якого кримінального провадження:

«17. Суд наголошує, що принцип безпосередності дослідження доказів є основоположним для кримінального провадження, що передбачає можливість для сторін проводити допити свідків і експертів, а також досліджувати інші докази перед суддею, який прийматиме рішення.

18. У той же час Суд зазначає, що ця вимога сформульована як принцип, яким має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення в конкретній ситуації, і засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах. В залежності від обставин цей принцип реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати його з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб.

19. Суд, серед іншого, має прийняти до уваги свій обов`язок створити необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (частина 6 статті 22 КПК), у тому числі свій обов`язок забезпечити розумний строк розгляду справи (частина 2 статті 28 КПК)…

21. Суд першої інстанції, приймаючи рішення щодо долі судового розгляду після заміни судді, не міг не взяти до уваги право обвинувачених осіб отримати судове рішення в розумний строк (стаття 6 Конвенції, частина 5 статті 28 КПК), яке при анулюванні результатів попереднього розгляду і розгляді справи з початку практично не можливо було забезпечити.

22. Суд також приймає до уваги, що принцип безпосередності спрямований передусім на найкраще забезпечення права сторін на перехресний допит особи, яка дає показання, що дає стороні можливість з`ясувати всі обставини, які вона вважає важливими для вирішення справи, уточнити показання свідка та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення особи або її репутацію. У цьому контексті спостереження судді щодо поведінки свідка можуть мати важливі наслідки.

23. Суд зазначає, що в цій справі сторона обвинувачення обґрунтовувала свою позицію головним чином документальними доказами. На відміну від показань свідків, де безпосереднє сприйняття показань і спостереження за поведінкою свідка, його відповідями і іншими обставинами може мати суттєве значення для оцінки достовірності таких показань, на дослідженні документів ці фактори не позначаються. У Суду немає підстав для сумніву, що суддя, яка прийшла на заміну, дослідила документи, надані сторонами.

24. Суди попередніх інстанцій також прийняли до уваги, що вирішальна більшість суддів у колегії - два з трьох - не були замінені і приймали участь у дослідженні доказів. Крім того, докази, значення яких для встановлення обставин справи сторона обвинувачування оспорювала в суді апеляційної інстанції, зокрема висновок експертів від 24 травня 2019 року, був досліджений вже новим складом суду.

25. За таких обставин рішення суду продовжити розгляд справи не виглядає довільним, враховуючи, у тому числі, і поведінку сторони обвинувачення (частина 3 статті 28 КПК), а саме - відсутність будь-якого обґрунтування з її боку щодо необхідності проводити весь об`ємний судовий розгляд з початку…

29. Виходячи з цього, Суд вважає, що сторона обвинувачення не обґрунтувала, що порушення, на яке вона посилається, перешкодило чи могло перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у значенні статті 412 КПК, а тому відхиляє цей довід касаційної скарги».

3.3. В цьому кримінальному провадженні №42017000000004330 від 18.11.2017 обвинувальний акт з додатками надійшов до ВАКС ще 20.04.2021, до 22.07.2021 тривало підготовче судове провадження засідання та 27.07.2021 розпочато судовий розгляд, який відтоді триває більш ніж два роки.

Загалом під час судового розгляду призначено 28 судових засідань, однак фактично ефективно відбулось 12 судових засідань (43%) з різноманітних причин, зокрема початок у лютому 2022 року повномасштабної агресії росії проти України, значну кількість учасників судового провадження, що призводить до складності погодження дат судових засідань для забезпечення їх участі, особливості колегіального розгляду у ВАКС усіх без винятку справ, що обумовлює неможливість частого призначення судових засідань з огляду на зайнятість суддів-членів колегії у різних справах із різними складами колегій, здійснення судового контролю як слідчими суддями (що є пріоритетним), відпустки суддів та їх хвороби тощо.

В цьому судовому провадженні після визначення 14.09.2021 обсягу та порядку дослідження доказів, фактично дослідження доказів сторони обвинувачення розпочалось 28.10.2021 та здійснювалось упродовж 12 судових засідань, за результатами чого наразі досліджено лише частину письмових доказів сторони обвинувачення.

Суд зазначає, що наполягаючи на новому проведенні всіх без винятку процесуальних дій, які вже були здійснені до заміни судді, щодо яких суддя ОСОБА_3 (яка замінила вибулого суддю) висловила беззастережну згоду, ані обвинувачений ОСОБА_18 та його захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8, ані захисник обвинуваченого ОСОБА_13 ОСОБА_14 (всупереч позиції самого ОСОБА_13 ), не навели будь-якого раціонального обґрунтування необхідності такого та не навели жодної підстави, яка могла б виправдати необхідність проведення повного повторного судового розгляду, посилаючись винятково на своє формальне право, передбачене частиною 2 статті 319 КПК, знехтувавши при цьому правом усіх інших учасників судового провадження на ненадмірну тривалість такого.

Суд вважає таку позицію вищезгаданих учасників сторони захисту виявом зловживання процесуальними правами, вочевидь спрямованим на затягування судового провадження, та виходить з того, що хоча норми КПК безпосередньо не врегульовують порядок реагування на можливі зловживання процесуальними правами учасниками кримінального провадження, але разом з тим, частиною 6 статті 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 статті 7 цього кодексу. Також, згідно із частиною 5 статті 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство застосовується із урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під зловживанням правом в теорії права класично розуміють дії: 1) переважним мотивом яких є заподіяння шкоди; 2) здійснення яких є абсолютно нераціональним з огляду на відсутність будь-якого законного інтересу у здійсненні права, або ж його здійснення завдає шкоди іншому; 3) право реалізується з ціллю, відмінною від тієї, для якої воно існує.

Заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права (ухвала Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 676/7346/15-к).

Використання цього інституту також має місце в практиці Конституційного Суду України (КСУ), який вказав, що повторне звернення до тієї самої особи з клопотанням щодо перевірки того самого положення закону України на відповідність тим самим положенням Конституції України, свідчить про зловживання правом на подання конституційної скарги (ухвала Першої колегії суддів Першого сенату КСУ від 09.07.2018 №213-1(І)/2018).

Також, згідно із частиною 2 статті 1 КПК кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Відтак суд зауважує, що інші процесуальні закони України містять достатньо чіткі норми щодо запобігання зловживанню процесуальними правами.

Так, статтями 44 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ), 43 Господарського процесуального кодексу України (ГПКУ) та 45 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) під загальною назвою «Неприпустимість зловживання процесуальними правами» передбачено ідентичні норми, за якими учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Згідно із частинами 2-4 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка регулює діяльність ЄСПЛ, суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона: a) є анонімною; або b) за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі. Суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; або b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином. Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Суд також бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31.08.2022 року в справі №756/10060/17, щодо норм статті 2 КПК, відповідно до якої послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що належна юридична процедура є не самоціллю, а необхідним засобом досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Тобто доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, може бути нівельоване не в будь-якому випадку, а лише у разі порушення прав людини і основоположних свобод, або наявність сумнів щодо походження доказів, їх надійність і достовірність.

Суд зазначає, що у даному випадку дослідження письмових доказів сторони обвинувачення ще триває та взагалі не розпочато дослідження доказів сторони захисту, й відтак розгляд справи з початку призведе до суттєвого затягування судового розгляду, попри те, що сторона захисту має право будь-яким чином висловити власну позицію (в тому числі щодо раніше досліджених доказів), зокрема шляхом подання будь-яких заяв чи клопотань, чим безумовно буде ефективно забезпечено права обвинувачених на захист та дотримано принцип змагальності.

Суд також зазначає, що частинами 4-6 статті 107 КПК визначено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. Учасники судового провадження мають право отримати копію запису судового засідання, зробленого за допомогою технічного засобу. Незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

З огляду на таке, норми частини 2 статті 319 КПК щодо встановлення певних умов можливості продовження судового розгляду виглядають архаїчними, оскільки не враховують факт та мету запровадження фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів, яке спрямоване саме на досягнення завдань кримінального судочинства та захист прав як учасників судового провадження, так й будь-яких інших осіб.

Інакше є незрозумілим, для якої мети судова система України щороку витрачає гігантські кошти на технічне фіксування тисяч й тисяч судових засідань та зберігання їх записів. Адже, порівняно із раніше здійснюваним рукописним складанням протоколів судових засідань, їх звуко- та відеозапис містить незрівнянно повнішу інформацію - зокрема щодо повного відтворення словесної частини та розмовних і психологічних обставин судових засідань (що є абсолютно недоступним для письмового протоколу), - а відтак надає як судді, який замінив вибулого, так й будь-якому учаснику судового провадження можливість ознайомитись із повним попереднім перебігом судового провадження, що само по собі робить недоцільним необхідність повторного дослідження доказів та нове проведення раніше здійснених процесуальних дій.

3.4. З огляду на вищенаведене та за наявних обставин, які склалися під час судового розгляду у даному кримінальному провадженні №42017000000004330 від 18.11.2017 щодо обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13, суд вважає, що рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, повністю відповідатиме конституційним вимогам до правосуддя в Україні, вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, сприятиме досягненню завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК, будь-яким чином не зможе негативно вплинути на судовий розгляд, а також не буде істотним порушенням норм КПК чи будь-яких прав чи свобод обвинувачених.

Керуючись статтями 2, 28, 31, 35, 319, 369-372, 532 КПК, суд

ПОСТАНОВИВ:

Визнати відсутньою необхідність розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, у кримінальному провадженні №42017000000004330 від 18.11.2017 щодо обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13 .

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту оголошення.

Повний текст ухвали оголошений 20.10.2023.

Головуючий суддя ОСОБА_1 Суддя ОСОБА_2 Суддя ОСОБА_3 ______________________________________________________________________