- Presiding judge (HACC): Fedorov O.V.
Справа № 991/8995/23
Провадження 1-кс/991/9068/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
20 жовтня 2023 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
прокурора ОСОБА_3,
захисника адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000001101 від 09.06.2015,
ВСТАНОВИВ:
13 жовтня 2023 року вказане клопотання надійшло до Вищого антикорупційного суду і на підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді було передано на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .
1.Короткий виклад змісту поданого клопотання
Прокурор зазначив, що детективами Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, у складі слідчої групи, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42015000000001101 від 09.06.2015, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_5 був призначеним Міністром аграрної політики України та був перепризначеним Міністром аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики).
Надалі, ОСОБА_5 призначив на посаду позаштатного радника Міністра аграрної політики України ОСОБА_6, який являвся його довіреною особою та здійснював контроль за діяльністю Аграрного фонду та його службовими особами.
На виконання наказу ОСОБА_5 та під контролем ОСОБА_6 службові особи Аграрного фонду у жовтні 2010 року організували процедуру проведення тендерних закупівель для формування інтервенційного фонду 100000 тонн цукру-піску, виготовленого із буряку врожаю 2010 року. У свою чергу, ОСОБА_7 забезпечив участь підконтрольних йому підприємств ТОВ «Албента» та ТОВ «Оіл Рівер» у тендерному конкурсі Аграрного фонду та забезпечив їх перемогу шляхом надання кращих цінових пропозицій. Так, Аграрним фондом укладено договори 06.11.2010 з ТОВ «Албента» (32500 тонн, ціна 250250000 грн) та 08.11.2010 з ТОВ «Оіл Рівер» (67500 тонн ціна 519750000 грн), однак 28.12.2010 додатковою угодою кількість цукру, який було зобов`язано поставити ТОВ «Оіл Рівер» зменшено до 46300 тонн, ціна 356510000 грн.
Надалі, 11.11.2010 Аграрним фондом здійснено попередню оплату за поставку цукру-піску ТОВ «Оіл Рівер» - 356510000 грн, ТОВ «Албента» - 250250000 грн. Після отримання в якості передплати грошових коштів Аграрного фонду, ТОВ «Оіл Рівер» 21.12.2010 перерахувало 346885000 грн, а ТОВ «Албента» перерахувало 174500000 грн. на рахунки ДП «Харьківцукорзбут» в якості оплати за придбання цукру (всього 521385000 грн), без фактичного його постачання.
У подальшому було складено підроблені акти приймання-передачі цукру, за якими Аграрний фонд начебто прийняв цукор-пісок від ТОВ «Албента» та ТОВ «Оіл Рівер» та передав його на зберігання ДП «Харківцукорзбут», що не відповідало дійсності.
В результаті вчинення злочину в рамках виконання договорів про закупівлю об`єктів державного цінового регулювання із ТОВ «Албента», ТОВ «Оіл Рівер», Аграрний фонд не отримав цукор-пісок у кількості 70050 тонн на суму 539385000 грн.
31.03.2014 складено повідомлення про підозру стосовно колишнього Міністра Аграрної політики України ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а 04.04.2014 оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_5 та матеріали кримінального провадження за його підозрою виділені в окреме провадження за № 4201500000001101.
При цьому, у ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_8 від 20.03.2014 за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 21.03.2014 було проведено обшук, у ході якого виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 286400 (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста) доларів США, 2400 (дві тисячі чотириста) ЄВРО та 659300 гривень (шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч триста) гривень.
Вказані грошові кошти є власністю підозрюваного ОСОБА_5, що підтверджується фактом їх відшукання та вилучення за місцем постійного проживання та реєстрації підозрюваного ОСОБА_5 (протокол обшуку від 21.03.2014).
Прокурор зазначив, що вказані кошти відповідають ознакам речового доказу, у зв`язку з чим було винесено постанову слідчого від 18.04.2014.
Крім того, прокурор просить накласти арешт на вказані кошти з метою конфіскації як виду покарання, оскільки санкція злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5, передбачає такий вид покарання.
2.Позиція сторін у судовому засіданні
У судовому засіданні прокурор підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити, додатково обґрунтувавши відповідність майна ознакам речового доказу та необхідності арешту.
Захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_4 поклався на розсуд суду в цьому питанні.
3.Мотиви та оцінка слідчого судді
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями 131 та 132 КПК України.
Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном для забезпечення можливої конфіскації майна.
При цьому, згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України з вказаною метою арешт може накладатись лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації, слідчий суддя має встановити:
1)чи існує обґрунтована підозра у вчиненні такою особою інкримінованого кримінального правопорушення та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити їй покарання у виді конфіскації майна?
2)чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою?
3)чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких детектив звертається із відповідним клопотанням?
4)чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування?
З урахуванням вказаного, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення детектива, слідчий суддя, встановлюючи наявність зазначених вище обставин, приходить до таких висновків.
3.1.Щодо наявності обґрунтованої підозри
Як вказувалось вище, підставою застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації, є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Разом з тим, кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», а тому, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, з усталеної практики ЄСПЛ вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином, слідчому судді необхідно з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_5 міг вчинити саме інкримінований йому злочин. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
З матеріалів долучених до клопотання та пояснень прокурора встановлено, що у цьому кримінальному провадженні розслідуються обставини заволодіння грошовими коштами Аграрного фонду під час тендерних закупівель цукру-піску у 2010 році.
У вказаний період часу ОСОБА_5 обіймав посаду Міністра аграрної політики та продовольства та за версією слідства створив умови для забезпечення участі, а у подальшому виграші у вказаних закупівлях підконтрольних йому товариств ТОВ «Албента» та ТОВ «Оіл Рівер».
Так, жовтні 2010 року було організовано процедуру проведення тендерних закупівель для формування інтервенційного фонду 100000 тонн цукру-піску, виготовленого із буряку врожаю 2010 року. За його результатами були обрані переможцями ТОВ «Албента» та ТОВ «Оіл Рівер». 06.11.2010 та 08.11.2010 з Аграрним фондом були укладені договори (ТОВ «Албента» на 32500 тонн, ціна 250250000 грн), (ТОВ «Оіл Рівер» 67500 тонн ціна 519750000 грн), однак 28.12.2010 додатковою угодою кількість цукру, який було зобов`язано поставити ТОВ «Оіл Рівер» зменшено до 46300 тонн, ціна 356510000 грн.
Надалі, 11.11.2010 Аграрним фондом здійснено попередню оплату за поставку цукру-піску ТОВ «Оіл Рівер» - 356510000 грн, ТОВ «Албента» - 250250000 грн., частина з коштів були перераховані на рахунки ДП «Харьківцукорзбут» в якості оплати за придбання цукру (всього 521385000 грн), без фактичного його постачання.
При чому, було виявлено підроблені акти приймання-передачі цукру, за якими Аграрний фонд начебто прийняв цукор-пісок від ТОВ «Албента» та ТОВ «Оіл Рівер» та передав його на зберігання ДП «Харківцукорзбут», що не відповідало дійсності.
В результаті вчинення злочину в рамках виконання договорів про закупівлю об`єктів державного цінового регулювання із ТОВ «Албента», ТОВ «Оіл Рівер», Аграрний фонд не отримав цукор-пісок у кількості 70050 тонн на суму 539385000 грн.
Вказані дії кваліфіковано та повідомлено про підозру ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК України, яка зокрема встановлює кримінальну відповідальність за заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах. У примітці до ст. 185 КК України деталізовано, що в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
При цьому, відповідні обставини, які враховані при оцінці обґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, встановлені слідчим суддею на підставі досліджених в ході судового засідання копій документів:
-протоколу обшуку від 21.03.2014;
-протоколу огляду від 18.04.2014 від 20.12.2011,;
- реєстру отриманих пропозицій конкурсних торгів, кваліфікаційних пропозицій, цінових пропозицій від 27.10.2010;
-повідомлення про акцепт конкурсних торгів або цінової пропозиції від 28.10.2014;
- договорів №08/11/10 про закупівлю об`єктів державного цінового регулювання від 08.11.2010, №06/11/10 від 06.11.2010, №;
-актів передання- приймання;
-договору складського зберігання №10 Ц від 19.11.2010;
-акта перевірки наявності цукру, закупленого до державного інтервенційного фонду від 11.02.2012;
-протоколу інвентиризаційної комісії цукру-піску Аграрного фонду на складі ПАТ « Горохівський цукровий завод» від 23.12.2012;
-інших матеріалів кримінального провадження.
Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання та учасників судового засідання, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5, виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України за викладених у клопотанні обставин.
При цьому, слідчим суддею встановлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд повинен буде застосувати до ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, враховуючи надані стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваним злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, яка передбачає конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважає, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваного такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.
3.2.Щодо можливості накладення арешту на вказане у клопотанні майно
Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Прокурор у своєму клопотанні просить накласти арешт на гроші у готівковій формі.
Як зазначалося вище, арешт з метою збереження речового доказу може накладатися на майно будь-якої фізичної чи юридичної особи, а з метою забезпечення конфіскації майна лише на майно підозрюваного.
Так, майно щодо якого поставлено питання про арешт майна, вилучене під час обшуку.
Зокрема, як вбачається із ухвали слідчого судді було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, та було надано дозвіл на вилучення грошових коштів.
З огляду на обставини відшукання та вилучення вказаного майна, а також місце його виявлення, слідчий суддя погоджується, що існують підстави вважати, що вказане майно належить саме підозрюваному.
3.3.Вилучене майно відповідає ознакам речового доказу
Як зазначалося вище, з метою збереження речових доказів арешт на майно накладається лише за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає ознакам речових доказів, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до частини першої зазначеної статті речовими доказами, зокрема, є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.
Зі змісту поданого клопотання та доданих до нього матеріалів, а також пояснень детектива у судовому засіданні вбачається, що з вказаною метою детектив просить накласти арешт на таке майно: 286 400 (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста) доларів США, 2 400 (дві тисячі чотириста) євро та 659 300 гривень (шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч триста) гривень.
Вказані грошові кошти у подальшому постановою детектива від 18.04.2014 були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні як такі, що містять на собі відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Оцінюючи відповідність вилучених грошових коштів ознакам речових доказів, слідчий суддя відзначає, що у цьому кримінальному провадженні розслідуються обставини заволодіння бюджетними коштами при проведенні закупівлі цукру, а відшукані зазначені кошти за місцем проживання підозрюваного можуть бути об`єктом кримінально протиправних дій, або набутими кримінально протиправним шляхом.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить висновку, що грошові кошти відповідають критеріям речових доказів, встановленим ч. 1 ст. 98 КПК України, а тому на них може бути накладено арешт із метою збереження речового доказу.
3.4.Вилучене майно підлягає можливій конфіскації майна як виду покарання
У своєму клопотанні та у судовому засіданні прокурор просить накласти арешт з метою конфіскації.
Як обґрунтовано у п. 3.1. цієї ухвали існують достатні підстави вважати, що в подальшому, у разі визнання ОСОБА_9 винним у вчиненні інкримінованому йому злочині, останньому може бути призначене покарання у виді конфіскації майна.
При цьому, конфіскація як вид покарання може бути застосована до частини або до всього майна належного підозрюваному.
Тому, при оцінці вирішення можливості накладення арешту на зазначені вище грошові кошти, слідчий суддя вважає, що вони можуть бути об`єктом конфіскації як виду покарання, у разі визнання підозрюваного винним, а тому на них може бути накладено арешт із метою їх забезпечення.
3.5.Щодо можливості виконання завдань арешту
Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання та є речовими доказами. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження щодо підозри ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, майно якого за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження ним вказаного майна є обґрунтованою.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, заявлена детективом мета (забезпечення конфіскації майна як виду покарання) може бути досягнута через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
3.6.Щодо розумності та співрозмірності арешту
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні особи, яка є власником такого майна, а також необхідність забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.
Крім того, з урахуванням характеру кримінального правопорушення, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для задоволення клопотання детектива про арешт майна з метою конфіскації майна як виду покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 131, 170-173, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
ПОСТАНОВИВ:
1.Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015000000001101 від 09.06.2015, задовольнити.
2.Накласти арешт (із забороною відчуження, розпорядження та користування), на майно, яке перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме на грошові кошти у сумі 286 400 (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста) доларів США, 2 400 (дві тисячі чотириста) ЄВРО та 659 300 гривень (шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч триста) гривень, вилучені 21.03.2014 при проведенні обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .
3.Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
4.Копію ухвали негайно після її оголошення вручити прокурору.
5.Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
6.Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
7.Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1