- Presiding judge (HACC AC): Kaluhina I.O.
Справа № 991/2654/23
Провадження № 11-сс/991/595/23
Слідча суддя ОСОБА_1
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 жовтня 2023 року м. Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6, подану в інтересах ОСОБА_7, на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.03.2023 про арешт майна в межах кримінального провадження № 12020000000000236 від 11.03.2020,
за участю:
особи, яка подала апеляційну скаргу - адвоката ОСОБА_6,
прокурора - ОСОБА_8,
У С Т А Н О В И Л А:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини
Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ), ч. 2 ст. 255 та ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
22.03.2023, у межах указаного кримінального провадження, ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 та ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України.
У подальшому, 27.03.2023 детектив НАБУ звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про арешт майна. За змістом вимог просив накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9 та майно, яке на праві спільною сумісною власністю належить ОСОБА_7, із метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду своєю ухвалою від 28.03.2023 наклав арешт на майно підозрюваного ОСОБА_9, а саме:
- автомобіль BMW 750 LI, 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, VIN-код НОМЕР_2 (далі - автомобіль BMW), із забороною відчуження, розпорядження та користування майном;
- нежитлове приміщення площею 4 кв.м в підвалі 2р (літ А-22), - складське приміщення індивідуального користування, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення), та квартиру площею 100,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (далі - квартира), із забороною відчуження та розпорядження майном.
Також слідчий суддя наклав арешт на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_9 та ОСОБА_7 право власності на яке зареєстроване за останньою, а саме: автомобіль LAND ROVER RANGE ROVER SPORT 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, VIN-код НОМЕР_4 (далі - автомобіль LAND ROVER), із забороною відчуження, розпорядження та користування майном.
Слідчий суддя дійшов висновку, що накладення арешту на вищезазначене нерухоме та рухоме майно, забезпечить справедливий баланс між загальним інтересом суспільства і вимогами захисту основоположних прав подружжя ОСОБА_10, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, з огляду на завдання кримінального провадження, а також правову підставу для арешту майна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись із рішення слідчого судді, представник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою. За змістом вимог просить: поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на нежитлове приміщення, квартиру та автомобіль LAND ROVER; постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива в частині накладення арешту на нежитлове приміщення, квартиру та автомобіль LAND ROVER.
На обґрунтування вимоги про поновлення строку на апеляційне оскарження, адвокат ОСОБА_6 зазначає, що розгляд клопотання і постановлення ухвали слідчим суддею відбувався без виклику власників майна та їхніх представників. Копію повного тексту оскаржуваної ухвали представник ОСОБА_7 отримав на електронну пошту 15.08.2023, а вже 19.08.2023 подав апеляційну скаргу. Указане, на думку адвоката, об`єктивно унеможливило подати апеляційну скаргу на ухвалу слідчого суддів протягом п`яти днів з дня її оголошення.
Обґрунтовуючи інші вимоги апеляційної скарги, особа, яка її подала, перш за все звертає увагу на те, що ОСОБА_9 і ОСОБА_7 перебувають у шлюбі з 14.02.2014. У період цього шлюбу ОСОБА_9 набув право власності на нежитлове приміщення і квартиру, а тому ці об`єкти нерухомості відносяться до спільної сумісної власності подружжя. Слідчий суддя накладаючи арешт на таке майно не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_7 . Поряд із тим, адвокат ОСОБА_6 посилається на те, що 04.04.2023 подружжя ОСОБА_10 уклали шлюбний договір. Цим договором вони домовилися, що після його укладання нежитлове приміщення та квартира будуть переоформлені на ім`я ОСОБА_7, а автомобіль LAND ROVER належить ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності. Наявне обтяження на зазначене майно грубо порушує права ОСОБА_7 та унеможливлює виконання шлюбного договору.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні особа, яка подала апеляційну скаргу, підтримала її в повному обсязі, з наведених у ній підстав. Просила апеляційну скаргу задовольнити.
Сторона обвинувачення у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін. Уважає рішення слідчого судді законним і обґрунтованим.
Інші учасники судового провадження, які повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, у судове засідання не прибули. Свої позиції щодо вимог та доводів апеляційної скарги суду не надали. Відповідно до приписів ч. 4 ст. 405 КПК України їхнє неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.
Мотиви суду
Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи сторони захисту, а також заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до таких висновків.
Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення, якщо інше не передбачене цим Кодексом. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (абз. 2 ч. 3 ст. 395 цього Кодексу).
Із матеріалів судового провадження вбачається, що ухвала слідчого судді, яка переглядається, постановлена та проголошена 28.03.2023 року без участі власників майна (та їхніх представників), оскільки останні не повідомлялись про дату, час і місце проведення судового засідання. Указане підтверджується змістом оскаржуваної ухвали та матеріалами провадження. Разом із тим, копію повного тексту ухвали слідчого судді представник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_6 отримав на електронну пошту 15.08.2023, а вже 19.08.2023 (у межах 5-денного строку) подав апеляційну скаргу.
Частиною 1 статті 117 КПК України закріплено, що пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження відповідної ухвали слідчого судді як такого, що пропущений із поважних причин.
Щодо доводів апеляційної скарги
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління (ч. 1 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України).
У межах доводів апеляційної скарги з метою правильного їх вирішення колегія суддів має визначити: чи є правова підстава для арешту майна; чи є втручання у право власності ОСОБА_7 надмірним.
Щодо правової підстави для арешту майна
Особа, що звернулась з апеляційною скаргою, посилається на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на нерухоме та рухоме майно, оскільки 04.04.2023 подружжя ОСОБА_10 уклали шлюбний договір. Цим договором вони домовилися, що після його укладання нежитлове приміщення та квартира будуть переоформлені на ім`я ОСОБА_7, а автомобіль LAND ROVER належить ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності.
Колегія суддів відхиляє наведені доводи та звертає увагу на таке.
Із матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ під процесуальним керівництвом САП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020 та в межах указаного кримінального провадження, 22.03.2023 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 та ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України.
Санкції ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ), ч. 5 ст. 191 КК України, що інкримінуються ОСОБА_9, передбачають відповідальність у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна.
Тобто, у випадку визнання винуватим ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ), ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна.
Згідно із відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_9 на праві власності належать нежитлове приміщення площею 4 кв.м в підвалі 2р (літ А-22), - складське приміщення індивідуального користування, за адресою: АДРЕСА_1, та квартира площею 100,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначене майно, враховуючи норми ч. 10 ст. 170 КПК України, а також за відсутності доказів, що це майно придбано підозрюваним ОСОБА_9 не за його особисті кошти, є об`єктом, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Також слідчим суддею встановлено, що 14.02.2014 зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб.
Згідно із протоколом огляду речей та документів від 23.03.2023 ОСОБА_7 є власницею автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER SPORT 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, VIN-код НОМЕР_4, дата реєстрації 16.12.2022.
Оскільки право власності на транспортний засіб зареєстроване за дружиною підозрюваного під час перебування у шлюбі з ним, враховуючи положення ст. 60, 67, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), слідчий суддя дійшов правомірного висновку, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Уважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 цього Кодексу). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
На думку колегії суддів, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно, на яке детектив просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, дійшов помилкового висновку про неможливість визначення частини майна підозрюваного у спільній власності подружжя та в результаті накладаючи арешт на це майно, не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження саме для ОСОБА_7, як співвласниці майна подружжя.
Колегія суддів зазначає, що накладення арешту на половину, яка, з огляду на визначену ч. 2 ст. 370 Цивільного кодексу України презумпцію рівності частин, належить ОСОБА_7, може призвести до непропорційного втручання в її право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідний висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який рішенням у справі «Денисова та Мойсеєва проти Росії» (Denisova and Moiseyeva v. Russia) від 01 квітня 2010 року, заява № 16903/03, встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що спочатку було накладено арешт на майно (а згодом здійснена і його конфіскація) дружини на підставі вироку суду, ухваленого щодо її чоловіка.
Таким чином, накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише на 1/2 майна, яке належить підозрюваному, на думку колегії суддів, відповідатиме умові, зазначеній у ч. 5 ст. 170 КПК України щодо можливості накладання арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання саме підозрюваного.
Доводи апеляційної скарги в частині наявності шлюбного договору, укладеного 04.04.2023, колегія суддів відхиляє виходячи з того, що шлюбний договір між ОСОБА_7 та підозрюваним ОСОБА_9 на час розгляду клопотання слідчим суддею не існував, а тому його укладення після постановлення оскаржуваної ухвали не може вплинути на правильність висновків слідчого судді.
Перевірка доводів апеляційної скарги щодо надмірного втручання у право власності ОСОБА_7 .
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя у відповідності до ст. 94, 132, 173 КПК України повинен враховувати, серед іншого, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб
Арешт на майно, що є предметом апеляційного розгляду, було накладено на підставі інформації, отриманої з відповідних реєстрів, наданих на запит детектива.
Загальним правилом застосування заходів забезпечення кримінального провадження є те, що їх застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, зокрема, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора (п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України).
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права (п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України). Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КПК України).
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).
У § 44 рішення Lavrechov v. the Czech Republic від 20.06.2013 (заява № 57404/08) ЄСПЛ наголошує, що для того щоб втручання було сумісним із положенням першого речення частини першої статті 1 Протоколу № 1, воно повинно бути законним, задля загального (суспільного) інтересу та пропорційним, тобто воно повинно мати «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав особи (див., зокрема, Beyeler v. Italy, заява № 33202/96, § 107, та Gladysheva v. Russia, заява № 7097/10, 06.12.2011, § 75). Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен враховувати, з одного боку, важливість переслідуваної мети, а з іншого - тягар, який покладається на заявника, включаючи характер втручання, поведінку заявника та поведінку органів державної влади (див. Yildirim v. Italy, заява № 38602/02, та Forminster Enterprises Limited v. Czech Republic, заява № 38238/04, 09.10.2008, § 75).
Загальний (суспільний, публічний) інтерес у цій справі обумовлений розслідуванням, пов`язаним із можливим заволодінням коштами підприємства державної форми власності в особливо великих розмірах.
Ступінь втручання у право мирного володіння майном колегія суддів оцінює як незначний з урахуванням потреб кримінального провадження та його суспільного інтересу з огляду на такі обставини: розмір шкоди, завданої злочином, який інкримінується стороною обвинувачення підозрюваному ОСОБА_9 (118 337 425,81 грн); майновий стан як самого підозрюваного ОСОБА_9 так і його членів родини; тимчасовий характер позбавлення можливості володіння та користування майном, обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого ст. 174 КПК України, за яким арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Щодо інших доводів сторін
Також, в апеляційній скарзі містяться інші аргументи особи, що її подала, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна трактувати як необхідність давати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення можна змінювати залежно від характеру рішення та потрібно визначати з урахуванням обставин конкретної справи (див. рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, § 29, Серія A. 303-A, «Хіро Балані проти Іспанії» (Hiro Balani v. Spain), 09 грудня 1994 року, § 27, Серія A, № 303-B та Гарсіа Руїс (Garcia Ruiz), згадане вище, § 26). Тому, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19 грудня 1997 року, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27 вересня 2001 року, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27 жовтня 2009 року та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27 квітня 2021 року, § 31).
У цьому провадженні колегією суддів були надані відповіді на всі вагомі аргументи як представника власника майна, так і сторони обвинувачення.
Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (ст. 310 КПК України).
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (п. 2 ч. 3 ст.407 КПК України).
Досліджені колегією суддів матеріали провадження за клопотанням детектива свідчать, що слідчий суддя правильно вирішив усі питання, що підлягали з`ясуванню під час розгляду клопотання детектива, проте допустив неправильне визначення частини майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, що у свою чергу зумовило помилку у визначенні пропорційності втручання у право власності ОСОБА_7 .
З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню в частині накладення арешту на 1/2 автомобіля LAND ROVER та відмові в цій частині у задоволенні клопотання про арешт майна.
Керуючись ст. 117, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Клопотання адвоката ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.03.2023 задовольнити, строк поновити.
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.03.2023 скасувати в частині накладення арешту на 1/2 автомобіля LAND ROVER RANGE ROVER SPORT 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, VIN-код НОМЕР_4 та відмовити в цій частині у задоволенні клопотання про арешт майна.
В іншій частині ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28.03.2023 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4