Document No. 114882561

Справа №317/2973/18

Провадження №11-кп/991/75/23

Головуючий суддя 1 інст. ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7,

обвинувачений ОСОБА_8 не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року в кримінальному провадженні №42018000000000814 від 04 квітня 2018 року про обвинувачення:

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області, останнє відоме місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1, без офіційної реєстрації місця проживання, з вищою освітою, не працюючого, неодруженого, раніше не судимого, на час інкримінованих дій - суддя Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, має на утриманні одну неповнолітню дитину,

за ч.4 ст.368 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

І. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Вироком Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України ( в редакції Закону №889-VIII від 10 грудня 2015 року) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з позбавленням права обіймати посаду судді строком на 3 (три) роки та з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна. До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк відбування ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі належить обчислювати з моменту його фактичного затримання після набрання вироком законної сили. Визначено, що у строк покарання належить зарахувати строк фактичного тримання під вартою до набрання вироком законної сили. Строк додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_8 права обіймати посаду судді належить обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_8 299 000 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч) грн в дохід держави в порядку застосування спеціальної конфіскації. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експертів, а саме: 2860 (дві тисячі вісімсот шістдесят) грн витрат на проведення експертизи, за результатами якої складено висновок експерта від 03 липня 2018 року №8-1/1768; 1430 (одна тисяча чотириста тридцять) грн витрат на проведення експертизи, за результатами якої складено висновок експерта від 03 серпня 2018 року №8-1/1938; 5720 (п`ять тисяч сімсот двадцять) грн витрат на проведення судово-почеркознавчої експертизи, за результатами якої складено висновок експерта від 08 серпня 2018 року №79. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження стосовно обвинуваченого, речових доказів та документів.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він, будучи суддею Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська, діючи з прямим умислом, у ході зустрічей 29 березня, 02 травня та 11 травня 2018 року висловив громадянину ОСОБА_9 прохання надати йому неправомірну вигоду в особливо великому розмірі - 30 000 доларів США, а 15 травня 2018 року одержав частину такої неправомірної вигоди у великому розмірі - 299 000 грн та 3500 доларів США, за вчинення ним дій в інтересах ФГ «Дар» з використанням наданої йому влади та службового становища, зокрема, за ухвалення ним як суддею рішення на користь ФГ «Дар» про визнання їх потерпілими у судовій справі №200/7271/17, а також за прискорення судового розгляду такої справи і винесення вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 з призначенням йому покарання не пов`язаного із позбавленням волі, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.368 КК України.

І. Короткий зміст вимог апеляційних скарг сторони захисту та заперечень прокурора

26 квітня 2023 року обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року скасувати, кримінальне провадження №42018000000000814 від 04 квітня 2018 року стосовно нього закрити на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України. У випадку незгоди апеляційної інстанції із наявністю підстав для закриття кримінального провадження згідно п.10 ч.1 ст.284 КПК України, просить вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року скасувати, кримінальне провадження №42018000000000814 від 04 квітня 2018 року стосовно нього закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Вважає, що вирок є незаконним та підлягає скасуванню з таких підстав. На його думку, внаслідок застосування ст.1 Закону України «Про утворення Вищого антикорупційного суду» і ухвалення неконституційним судом вироку щодо нього, зазнали порушення його конституційні права, а саме: право на рівні конституційні права і свободи, передбачене ч.1 ст.24 Конституції України; право на судовий захист належним, не особливим судом, створеним відповідно до положень ст.125 Конституції України, що гарантоване ч.6 ст.125 Конституції України; право на розгляд апеляційних скарг судом апеляційної інстанції, яким має бути суд, відокремлений від суду першої інстанції, що гарантоване Рішеннями Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 та від 13 червня 2019 року №4-р/2019. Зазначає, що суд був зобов`язаний закрити кримінальне провадження за клопотанням сторони захисту на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з закінченням строків досудового розслідування. Вказане підтверджується тим, що постановою прокурора від 20 липня 2018 року строк у кримінальному провадженні було продовжено до 29 серпня 2018 року. 23 серпня 2018 року детективом НАБ України йому було оголошено про завершення досудового розслідування та вручено відповідне повідомлення, згідно якого датою початку можливості фактичного ознайомлення є 27 серпня 2018 року. 27 серпня 2018 року він та його захисник завершили ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, про що свідчить відповідний протокол від 27 серпня 2018 року. 28 серпня 2018 року ним, в телефонному режимі, було отримано повідомлення про необхідність його прибуття до Солом`янського районного суду міста Києва для участі в судовому засіданні 30 серпня 2018 року об 11 год. Крім того, того ж дня, у телефонному режимі, його та захисника ОСОБА_7 було повідомлено прокурором про необхідність прибуття до САП для вручення обвинувального акту 31 серпня 2018 року о 09 год. Жодних інших викликів для вручення обвинувального акту прокурором не здійснювалося, зокрема повісткою, як це передбачено ч.1 ст.135 КПК України. 29 серпня 2018 року, після 17 год, він виїхав на засідання до Солом`янського районного суду міста Києва. 30 серпня 2018 року ним було подано клопотання до прокурора про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків досудового розслідування та об 11 год 30 хв він перебував у Солом`янському районному суді міста Києва, де через канцелярію подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його захисника ОСОБА_7 31 серпня 2018 року він прибув до САП за викликом прокурора для отримання обвинувального акту, який йому було вручено без жодних застережень. Водночас, прибувши до місця проживання у місті Дніпро, він дізнався від свого тестя, що 29 серпня 2018 року близько 22 год 10 хв до нього прибули співробітники правоохоронних органів з метою з`ясування його місцезнаходження. 01 вересня 2018 року, від колишньої дружини ОСОБА_11, він дізнався, що її 29 серпня 2018 року було зупинено співробітниками правоохоронних органів з метою з`ясування його місцезнаходження. Також, 01 вересня 2018 року, від працівників на роботі, він дізнався про те, що 30 серпня 2018 року до них приходили співробітники правоохоронних органів з цією ж метою. Всі вищевказані особи повідомляли працівників НАБУ та САП про те, що він відбув до міста Києва для участі в судовому засіданні, яке призначено на 30 серпня 2018 року, а також до Генеральної прокуратури України. 04 вересня 2018 року, вже після направлення обвинувального акту до суду, йому на мобільний додаток прийшло повідомлення від прокурора про відкриття додаткових матеріалів, а саме: постанова про оголошення його в розшук та про зупинення досудового розслідування від 29 серпня 2018 року; постанова про припинення його розшуку та про відновлення досудового розслідування від 31 серпня 2018 року. За зазначених вище обставин, оголошення його в розшук є безпідставним, оскільки він не переховувався від слідчого, прокурора чи слідчого судді. Крім того, переховуватися від органів слідства він не міг, оскільки 23 серпня 2018 року досудове розслідування було закінчено, про що йому було оголошено і органи досудового розслідування жодних слідчих дій виконувати не могли. Від суду він також переховуватися не міг, оскільки обвинувальний акт до суду станом на 29 серпня 2018 року направлений не був. Вважає, що прокурор не міг зупинити досудове розслідування, оскільки воно станом на 29 серпня 2018 року не проводилося у зв`язку з його закінченням 23 серпня 2018 року. Оголошення ж особи в розшук після виконання положень ст.290 КПК України положеннями КПК України не передбачено. Із витягу з ЄРДР, долученого прокурором, вбачається, що у ньому відсутні будь-які відомості про прийняття ним постанови від 29 серпня 2018 року про оголошення ОСОБА_8 в розшук і зупинення кримінального провадження, що свідчить про прийняття даної постанови пізніше, з фальсифікацією дати її прийняття. Крім того, прийняття прокурором постанови про оголошення його в розшук без вчинення реальних дій на реалізацію цієї постанови, не є оголошенням в розшук. Однак, згідно листів від СБУ, Національної поліції України та сайту НАБУ, ОСОБА_8 у державному розшуку не перебував. Саме ж вручення обвинувального акту 31 серпня 2018 року відбулося у зупиненому кримінальному провадженні, так як його не ознайомлювали ані з постановою про розшук і зупинення кримінального провадження, ані з постановою про припинення такого розшуку і відновлення кримінального провадження. Вважає, що вручення обвинувального акту передувало прийняттю постанови про припинення розшуку і відновленню досудового розслідування, оскільки його з таким рішенням не ознайомлювали, а прийняти її раніше, ніж він з`явився до САП для отримання обвинувального акту, прокурори не могли. Таким чином, рішення прокурора від 29 серпня 2018 року про оголошення його в розшук та зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні, на його думку, винесено заднім числом та є незаконним, оскільки він не переховувався від слідства, а виїхав ввечері 29 серпня 2018 року до міста Києва за викликом до слідчого судді на 30 серпня 2018 року, що підтверджується повісткою про виклик з відміткою про прибуття та знаходження у Солом`янському районному суді міста Києва 30 серпня 2018 року. Сама ж постанова є сфальсифікованою, оскільки відомості в ЄРДР про неї відсутні, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню, як винесена безпідставно. Відповідно є незаконною та підлягає скасуванню й постанова прокурора від 31 серпня 2018 року про скасування його розшуку та про відновлення досудового розслідування, оскільки вона приймалася без законних на те підстав. Вказує також на відсутність підстав у Національної поліції на перевірку виконання ним ухвали про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки в них було відсутнє наглядове провадження з цього приводу, так як прокурором не було надіслано на їх адресу копії судового рішення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Отже, у вказаних співробітників були відсутні підстави й складати висновок про його відсутність у місці знаходження. У зв`язку з відсутністю такого наглядового провадження ним і не було взято дозвіл на виїзд до міста Києва для участі в судовому засіданні 30 серпня 2018 року, оскільки був відсутній відповідальний за це працівник. Перше наглядове провадження було закінчено 08 серпня 2018 року, тоді як наступне було відкрите лише 31 серпня 2018 року. Крім того, на його думку, судом першої інстанції було допущено і неповноту судового розгляду. Зокрема, 07 липня 2021 року прокурором в приміщенні суду було надано стороні захисту постанову детектива НАБУ від 04 квітня 2018 року про залучення ОСОБА_9 до проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, а також копію видаткового касового ордеру без номеру від 14 травня 2018 року, тим самим відкрито додаткові матеріали кримінального провадження, які не були відкриті стороні захисту 27 серпня 2018 року під час виконання вимог ст.290 КПК України. Відповідно до витягу з ЄРДР, наданого прокурором, відповідне процесуальне рішення під час досудового розслідування ні детективом, ні прокурором не приймалось. З метою перевірки вказаних обставин стороною захисту в судовому засіданні в липні 2021 року було заявлено клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до ЄРДР у даному кримінальному провадженні, з можливістю виготовлення електронної копії даних разом із вкладкою про рух провадження, в якій відображено дату та час прийняття процесуальних рішень детективами НАБУ та прокурорами САП. У задоволенні вказаного клопотання судом першої інстанції, на його думку, було безпідставно відмовлено. Вказаний витяг був необхідний для дослідження та спростування тверджень прокурора про прийняття відповідних процесуальних рішень органами досудового розслідування: постанови прокурора від 29 серпня 2018 року про оголошення розшуку ОСОБА_8 та зупинення досудового розслідування; постанови детектива від 04 квітня 2018 року про залучення ОСОБА_9 до участі в слідчих діях. У разі відсутності у витязі постанови прокурора від 29 серпня 2018 року, суд мав би закрити кримінальне провадження у зв`язку з закінченням строків досудового розслідування, а у разі відсутності постанови детектива від 04 квітня 2018 року, визнати всі протоколи НСРД за участі ОСОБА_9 недопустимими доказами, і не мав би права посилатися на ці докази під час ухвалення вироку у даній справі. Також стороною захисту подавалися до суду низка клопотань про огляд копій протоколів допитів свідків ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та оголошення показань даних свідків, які вони надавали під час досудового розслідування. Сторона захисту просила визнати показання даних свідків у суді недостовірними через суттєві розбіжності між наданими ними показаннями на стадії досудового розслідування та в суді. Вказані розбіжності стосувалися умов прийняття ОСОБА_9 на роботу, обставин їх знайомства, а також обсягу його роботи на посаді помічника директора ФГ «Дар». Судом було відмовлено в огляді в судовому засіданні копій протоколів допитів даних свідків та оголошенні їх показань на стадії досудового розслідування. У подальшому, під час ухвалення вироку у даному кримінальному провадженні, суд послався лише на показання свідка ОСОБА_9, наданими в суді, не перевіривши їх достовірність і не з`ясувавши причин суттєвих розбіжностей його показань на стадії досудового розслідування та в суді. Не надав суд першої інстанції і оцінки вироку стосовно ОСОБА_9, в якому було встановлено, що він був засуджений за дачу хабаря та під час розгляду справи надавав неправдиві показання, намагаючись уникнути покарання. Вказаний вирок свідчить про його репутацію та відповідно до ч.2 ст.96 КПК України, може бути використаний для доведення недостовірності показань свідка та підтверджувати його нечесність. Про недостовірність показань ОСОБА_9 свідчить і те, що низка свідків під час судового розгляду кримінального провадження надали показання на спростування його показань та довели, що він надавав у суді першої інстанції недостовірні свідчення, зокрема це: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_10 . Показання вказаних свідків, допитаних під час судового розгляду, які спростовують показання свідка ОСОБА_9, жодним чином не були спростовані за весь час судового розгляду. Разом з тим, суд відкинув показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_16 мотивувавши своє рішення тим, що їх показання нічим не підтверджуються. Показанням свідків ОСОБА_19, ОСОБА_15, ОСОБА_10 суд першої інстанції взагалі ніякої оцінки не надав. Також про недостовірність показань свідка ОСОБА_9 свідчать і технічні дані ПрАТ «Київстар». Так, ОСОБА_9 під час його допиту в суді стверджував про те, що жодного спілкування з ОСОБА_8 під час лютого-березня 2018 року він не мав. Однак, із протоколу огляду DVD-диску із інформацією, наданою ПрАТ «Київстар» на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського суду міста Києва від 21 серпня 2018 року, наданого детективом, вбачається наявність зафіксованої розмови між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 09 березня 2018 року, що спростовує показання ОСОБА_9 в цій частині та доводять неправдивість його слів. Крім того, про вказані обставини свідчить і вхідний телефонний дзвінок ОСОБА_9 . ОСОБА_8 за допомогою месенджера телеграм 17 лютого 2018 року, який судом першої інстанції визнано недостовірним доказом та безпідставно відкинуто. Щодо твердження обвинувального акту та показань свідка ОСОБА_9 про зустріч ОСОБА_9 із ОСОБА_8 29 березня 2018 року у кафе «Львівська майстерня шоколаду», то вони також є неправдивими та змінювалися як під час допиту свідка на досудовому розслідуванні, так і під час допиту в суді. Зокрема, під час перших допитів на досудовому розслідуванні свідок ОСОБА_9 вказував, що зустріч з обвинуваченим, під час якої ОСОБА_8 прохав про надання неправомірної вигоди в інтересах ФГ «Дар», відбулася 29 березня 2018 року, після чого під час допиту 10 липня 2018 року вже вказував, що зустріч відбулася 26 березня 2018 року, а під час судового розгляду знову повернувся до дати 29 березня 2018 року. Прокурор як доказ зустрічі саме 29 березня 2018 року надав суду протокол огляду DVD-R диску із інформацією ПрАТ «Київстар» від 21 березня 2018 року, згідно якого мобільний телефон ОСОБА_8 і мобільний телефон ОСОБА_9 протягом 29 березня 2018 року в межах одних і тих же базових станцій не були зафіксовані протягом одного й того ж проміжку часу. Тобто 29 березня 2018 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в один і той же проміжок часу на одній території в місті Дніпрі разом не знаходилися і відповідно не зустрічалися. Отже, вказаний протокол огляду повністю спростовує показання ОСОБА_9 щодо його зустрічі 29 березня 2018 року з ОСОБА_8, під час якої обвинувачений попрохав у свідка неправомірну вигоду у розмірі 15 000 доларів США за прийняття рішення про залучення ФГ «Дар» як потерпілого до участі в справі за обвинуваченням ОСОБА_10 та за звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 з під варти. Цим же доказом спростовується і твердження обвинувального акту про таку зустріч. Разом з тим, суд першої інстанції посилається на цей же доказ, як на факт підтвердження зустрічі саме 29 березня 2018 року. Навіть якщо б мобільні телефони були зафіксовані в межах однієї станції в один і той самий проміжок часу, вказані обставини не свідчать про фізичну зустріч ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Отже, на його думку, крім неправдивих показань свідка ОСОБА_9 вказана зустріч 29 березня 2018 року нічим не підтверджена. Навпаки, підписання договору між ФГ «Дар» та адвокатом ОСОБА_18 27 березня 2018 року повністю спростовує показання ОСОБА_9 та версію сторони обвинувачення у цій частині, оскільки свідком було зазначено, що під час цієї зустрічі обговорювалось, зокрема і залучення адвоката ОСОБА_18 представником ФГ «Дар». Також обвинувачений ОСОБА_8 зазначає про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Так, суд першої інстанції у вироку встановив, що на зустрічі ОСОБА_8 із ОСОБА_9, яка відбулася 29 березня 2018 року, ОСОБА_9 запитував про хід кримінального провадження стосовно ОСОБА_10, зокрема повідомив, що засновники ФГ «Дар» прагнуть повернути статус потерпілого, а також з метою надання обвинуваченим ОСОБА_10 правдивих показань щодо осіб, які причетні до захоплення фермерського господарства, є необхідність у зміні йому запобіжного заходу на такий, що не пов`язаний із триманням під вартою. Після чого, ОСОБА_8 висловив ОСОБА_9 прохання надати йому грошові кошти в сумі 15 000 доларів США за прийняття необхідних судових рішень. У подальшому, за вказівкою ОСОБА_8, засновники ФГ «Дар» залучили як свого представника адвоката ОСОБА_18 . Разом з тим, дані висновки суду першої інстанції повністю спростовуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Зокрема свідок ОСОБА_12 пояснив, що жодних вказівок щодо зустрічей і домовленостей з ОСОБА_8 він ОСОБА_9 не надавав і взагалі його не знав. Свідок ОСОБА_18 повідомив, що ОСОБА_8 жодного відношення до угоди, укладеної між ним та ФГ «Дар», не мав. Сам письмовий договір було укладено 27 березня 2018 року, тобто фактично за два дні до зустрічі на якій, начебто, обговорювалось питання його залучення. Крім того, показання ОСОБА_9 в частині того, що 30 березня 2018 року ОСОБА_8 було надіслано йому смс повідомлення про необхідність залучення адвоката ОСОБА_18 як представника потерпілого ФГ «Дар», спростовуються і іншими доказами, зокрема: відсутністю контактних даних адвоката ОСОБА_18 у мобільному телефоні ОСОБА_8, дослідженому як речовий доказ; відсутністю даних про будь-яке з`єднання мобільних телефонів ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_18 до кінця травня 2018 року; відсутністю будь-якому повідомлення на телефоні ОСОБА_9 про необхідність залучення адвоката; відсутністю аналогічної інформації на телефоні ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_10 повідомив, що жодної інформації стосовно захоплення фермерського господарства він не мав і не міг нікому надати. Протоколом огляду DVD-R диску із інформацією ПрАТ «Київстар» від 21 серпня 2018 року встановлено, що мобільні телефони ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не перебували в одному місці в один і той самий час. Таким чином, на думку обвинуваченого, сукупність вказаних доказів доводить відсутність зустрічі 29 березня 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Відповідно, 29 березня 2018 року ОСОБА_8 не просив ніякої неправомірної вигоди у ОСОБА_9 і в подальшому ОСОБА_8 ніяких вказівок залучити адвоката ОСОБА_18 як представника ФГ «Дар», ОСОБА_9 не давав. На підтвердження факту зустрічей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 02 травня 2018 року та 11 травня 2018 року суд першої інстанції послався на показання ОСОБА_9, надані ним під час судового розгляду. Разом з тим, допитаний 21 липня 2018 року в судовому засіданні ОСОБА_9 не підтвердив факту зустрічей та змісту розмов між ним та ОСОБА_8 02 травня 2018 року та 11 травня 2018 року. Також, протоколом огляду DVD-R диску із інформацією ПрАТ «Київстар» від 21 серпня 2018 року встановлено, що мобільні телефони ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не перебували в одному місці в один і той самий час ні 02 травня 2018 року, ні 11 травня 2018 року. Крім того, суд першої інстанції у вироку встановив, що ОСОБА_9 передав ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, частина з яких у розмірі 11 500 доларів США ними було обміняно на гривні та передано ОСОБА_17, інша частина у розмірі 3400 доларів США були вилучені у ОСОБА_8 під час обшуку його службового кабінету. Разом з тим, вказані обставини спростовуються дослідженим судом відеозаписом подій 15 травня 2018 року, здійснених в ході НСРД - аудіо, відеоконтроль особи, показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_17 та висновками двох дактилоскопічних експертиз. Зокрема, з даного відеозапису неможливо зробити висновок про передачу коштів ОСОБА_9 саме ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_9 щодо обставин, які відбулися 15 березня 2018 року повідомив, що не пам`ятає всіх подробиць, хто йому передавав грошові кошти, за яких обставин і вказав, що жодного спеціального обладнання для проведення прихованої відеозйомки працівники правоохоронних органів йому не встановлювали. Свідок ОСОБА_17 повідомила, що жодних грошових коштів ОСОБА_8 їй не передавав, ні про яку неправомірну вигоду їй не казав. Згідно ж двох дактилоскопічних експертиз жодних відбитків пальців ОСОБА_8, ОСОБА_9 або детективів НАБУ на вилучених грошових коштах виявлено не було. Вказане, на його думку, свідчить про те, що ОСОБА_9 дав неправдиві показання про те, що він 15 березня 2018 року передав неправомірну вигоду ОСОБА_8, а ОСОБА_8 взяв таку неправомірну вигоду. Вказує й на те, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Такими доказами є показання свідків ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_18 . Суть показань даних свідків підтверджувала недостовірність показань свідка ОСОБА_9 . Також, свідок ОСОБА_17 під час допиту в судовому засіданні вказувала на те, що ОСОБА_9 пропонував ОСОБА_8 неправомірну вигоду за допомогу у поверненні боргу від сім`ї ОСОБА_20, на що ОСОБА_8 відмовився. Неодноразово ОСОБА_9 передавав ОСОБА_8 й погрози його життю. Допитаний свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що наприкінці квітня 2018 року йому телефонував свідок ОСОБА_9 та просив вплинути на ОСОБА_8 з метою вчинення певних дій по справі, інакше для ОСОБА_8 настануть негативні наслідки. Свідок ОСОБА_18 повідомив, що наприкінці березня 2018 року до нього звернулась ОСОБА_13, яка пропонувала надати ОСОБА_8 неправомірну вигоду за його прихильність при розгляді справи, проте ним було відмовлено. Крім того, звертає увагу на лист від імені директора ФГ «Дар» на ім`я адвоката ОСОБА_18, в якому ОСОБА_12 вказує, що у ФГ «Дар» не було бажання на отримання від адвоката правової допомоги, а сам договір про її надання був укладений задля викриття судді ОСОБА_8 на отриманні неправомірної вигоди. Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним доказам. Також 18 лютого 2018 року біля дому ОСОБА_8 відбувався мітинг, який супроводжувався погрозами на адресу ОСОБА_8 з метою вплинути на нього при розгляді справи стосовно ОСОБА_10 . За даним фактом 19 лютого 2018 року ОСОБА_8 звернувся з заявою про вчинення злочину до правоохоронних органів та ВРП. Вказані докази, на його думку, свідчать про наявність провокації з боку правоохоронних органів, яка виражалася в неодноразовому пропонуванні неправомірної вигоди ОСОБА_8 з боку ОСОБА_9, від якої він неодноразово відмовлявся. Однак судом вказані обставини були відкинуті у зв`язку з тим, що показання свідків нічим не підтверджуються, а також через те, що між ОСОБА_8 та свідками існували якісь відносини, що суперечить ч.2 ст.84 КПК України. Вважає, що незважаючи на неодноразові погрози вбивством, він так і не вчинив злочину, проте навіть якби він його і вчинив за вказаних обставин, то згідно усталеної практики ЄСПЛ, він мав би бути виправданий, оскільки в даній справі наявна провокація на вчинення злочину. Також суд не звернув уваги на твердження сторони захисту про наявність формальної провокації ОСОБА_8 на вчинення злочину з боку правоохоронних органів. Згідно матеріалів справи оперативний працівник УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_21 02 травня 2018 року та 11 травня 2018 року проводив НСРД - аудіо, відеоконтроль особи, ще до прийняття прокурором постанови про контроль за вчиненням злочину, в порядку ст.271 КПК України, та до прийняття рішення про залучення слідчим чи прокурором особи - ОСОБА_9 до конфіденційного співробітництва для проведення НСРД аудіо-, відеоконтроль особи, в порядку ч.6 ст.246 КПК України. Тобто, співробітник УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_21 фактично розпочав НСРД - контроль за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту, що згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №164/104/18, є прямою провокацією до вчинення злочину. Постанова про контроль за вчиненням злочину прийнята прокурором лише 14 травня 2018 року. У вказаній постанові було вирішено й питання щодо залучення ОСОБА_9 до участі в контролі за вчиненням злочину, однак жодних відомостей про залучення ОСОБА_9 до участі в НСРД у вигляді аудіо, відеоконтроль особи, ні детективом, ні прокурором не приймалось. Таким чином, проведення співробітником УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_21 . НСРД у вигляді аудіо, відеоконтролю особи за участі ОСОБА_9, було можливим лише після прийняття постанови у вигляді контролю за вчиненням злочину з одночасним залученням свідка до проведення вказаного НСРД, однак вказаних вимог дотримано не було. Також зазначає про не повідомлення про підозру спеціальному суб`єкту повноважною особою та порушення його права на захист під час повідомлення про підозру судді. Вказані обставини, на його думку, доводяться тим, що 29 травня 2018 року заступник Генерального прокурора ОСОБА_22 доручив прокурору САП ОСОБА_6 вручити повідомлення про підозру ОСОБА_8 . Однак зміст цього доручення не включав у себе такі дії як повідомлення ОСОБА_8 про підозру та роз`яснення його прав, що свідчить про те, що прокурор САП ОСОБА_6 вийшов за межі доручення та був неуповноваженою особою на здійснення таких дій. Обвинувачений посилається при цьому на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №536/2475/14-к, згідно з якими правовим наслідком повідомлення про підозру неуповноваженою на те особою, є не притягнення її до кримінальної відповідальності та те, що особа не набуває статусу підозрюваного. У зв`язку з чим, необґрунтованим і позбавленим правових підстав є наступне складання й самого обвинувального акту щодо нього, а отже і здійснений на підставі такого обвинувального акту судовий розгляд у цьому провадженні. Крім того, на момент повідомлення ОСОБА_8 про підозру, діяла редакція ст.481 КПК України, яка взагалі не передбачала можливість доручення здійснення такого повідомлення іншій особі. Отже, дані обставини свідчать про не набуття статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні ОСОБА_8, у зв`язку з чим кримінальне провадження підлягало закриттю судом першої інстанції після відповідного клопотання сторони захисту. Крім того вказує, що висновки суду, викладені у судовому рішення, містять істотні суперечності. Зокрема, істотні суперечності стосуються оцінки судом показань свідка ОСОБА_17 та визнання їх недостовірними, у зв`язку з тим, що вони надані близькою особою обвинуваченого, яка професійно та фінансово залежать від нього. Разом з тим, дані обставини нічим не підтверджуються, а навпаки спростовуються доказами, наданими стороною захисту. Свідок ОСОБА_17 і на даний час працює помічником у Бабушкінському районному суді міста Дніпропетровська, тоді як ОСОБА_8 було звільнено ще в 2019 році. Суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та фактично у вироку встановив факт наявності сімейних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_17, що спростовується як показаннями ОСОБА_8 та ОСОБА_17, так і листом НАЗК, відповідно до якого обвинувачений та свідок не є близькими особами. Також суд у вироку встановив наявність у ОСОБА_8 та ОСОБА_17 спільної дитини, що нічим не підтверджується і взагалі спростовується подальшим висновком суду про те, що матеріали справи не містять відомостей про наявність у ОСОБА_8 спільних з ОСОБА_17 дітей. Про відсутність близьких стосунків між ОСОБА_8 та ОСОБА_17 свідчать і проведені НАБУ та СБУ обшуки за місцем проживання як ОСОБА_8 так і ОСОБА_17, відповідно до яких жодних речей вказаних осіб один у одного не виявлено. Отже, висновки суду, які викладені у вироку в цій частині, містять істотні суперечності, які призвели до неправильних висновків суду щодо недостовірності показань свідка ОСОБА_17 і в подальшому потягли за собою хибні висновки щодо винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину. Суд першої інстанції в обґрунтування обвинувального вироку врахував лише протоколи за результатами проведення НСРД аудіо, відеоконтроль особи, протокол НСРД про контроль за вчиненням злочину та показання свідка ОСОБА_9, відкинувши всі інші докази, надані стороною захисту та стороною обвинувачення. Разом з тим, вважає недопустимими всі докази, зібрані стороною обвинувачення з таких підстав. Вважає, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснено особами, які, в порушення ч.1 ст.214 КПК України, не були визначені слідчими в цьому кримінальному провадженні керівником органу досудового розслідування. Проведення досудового розслідування та збирання доказів, на його думку, здійснювалося неуповноваженими особами. 04 квітня 2018 року старший детектив - керівник Четвертого відділу детективів Першого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_23 прийняв постанову про визначення слідчої групи та старшого слідчої групи в кримінальному провадженні №42018000000000814. Дане рішення, на думку обвинуваченого, є незаконним та таким, що не тягне за собою правових процесуальних наслідків, у зв`язку з тим, що на момент її прийняття, п.8 ч.1 ст.3 КПК України, не визначав посаду керівника відділу детективів, як керівника органу досудового розслідування, який мав би право виносити постанову про визначення групи слідчих. Про вказані обставини свідчать і зміни внесені Законом України №197-IX, який набув законної сили 17 жовтня 2019 року, яким було визначено керівника відділу детективів керівником органу досудового розслідування. Отже, до цього часу посада ОСОБА_23 на момент прийняття ним постанови 04 квітня 2018 року не передбачала його права на визначення групи слідчих. Та обставина, що він не був керівником органу досудового розслідування на момент прийняття постанови, підтверджується і низкою доказів наданих стороною захисту під час розгляду в суді першої інстанції, зокрема листами від НАБУ та Офісу Генерального прокурора. Разом з тим, здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими. Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 лютого 2019 року у справі №349/1487/14-к, від 14 квітня 2020 року у справі №761/34909/17, від 07 серпня 2019 року у справі №607/14707/17, 28 квітня 2021 року у справі №759/833/18. Крім того, вказане свідчить і про порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Оскільки досудове розслідування в кримінальному провадженні проведено неуповноваженими на те особами - детективами НАБУ, які не були призначені слідчими, особою, яка за процесуальним законом та займаною посадою, була б керівником органу досудового розслідування, всі докази в кримінальному провадженні мають бути визнані недопустимими доказами. Зазначені обставини були незаконно відхилені судом першої інстанції з підстав зайвого формалізму, що не ґрунтується на нормах КПК України. Крім того, існують інші підстави для визнання всіх протоколів про результати НСРД - аудіо, відеоконтроль особи (від 02 травня 2018 року, від 11 травня 2018 року, від 15 травня 2018 року, від 22 травня 2018 року) та інших протоколів НСРД у даному кримінальному провадженні, недопустимими. Зокрема, як на підставу для проведення всіх НСРД, прокурор надав доручення на детектива НАБУ ОСОБА_24 від 25 квітня 2018 року. Разом з тим, вказане доручення містить вказівку про проведення НСРД оперативними підрозділами УСБУ в Дніпропетровській області відповідно до ухвали слідчого судді Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року. У протоколах, складених за результатами проведених НСРД, зазначається, що вони були проведені на виконання ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва. Жодного доручення для виконання вказаної ухвали слідчого судді, матеріали справи не містять. Крім того, відповідно до висновку експерта №21/278 за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи від 30 червня 2016 року, який судом першої інстанції був безпідставно визнаний недопустимим, доручення детектива від 25 квітня 2018 року такого доручення також не містить. Дані обставини свідчать про відсутність повноважень у оперативних працівників УСБУ в Дніпропетровській області як на проведення НСРД на виконання ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва, так і на складання протоколів про результати проведення зазначених НСРД. Згідно ж практики Верховного Суду, не доведення стороною обвинувачення наявності в матеріалах кримінального провадження доручення слідчого або прокурора оперативному підрозділу на проведення НСРД у кримінальному провадженні, свідчить про недопустимість всіх доказів, зібраних під час здійснення НСРД. Крім того, прокурор САП постановою від 24 квітня 2018 року доручив проведення НСРД детективу НАБУ ОСОБА_25 . Передоручення виконання письмового доручення прокурора іншим слідчим та оперативним підрозділам прямо заборонено положеннями ч.4 ст.40, ч.3 ст.41 КПК України та п.3.4.2 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих ( розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні. Разом з тим, доручення прокурора від 24 квітня 2018 року виконано не було, замість чого 25 квітня 2018 року інший детектив НАБУ ОСОБА_24 передоручив проведення НСРД у даному кримінальному провадженні. Таким чином, співробітником оперативного підрозділу НАБУ, детективом ОСОБА_24 були грубо порушені імперативні вимоги ч.3 ст.41, ч.3 ст.110 КПК України, а також п.2.11.1, 3.3.1, 3.4.2 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів, що призвело до збирання доказів в кримінальному провадженні неповноважними особами - співробітниками УСБУ в Дніпропетровській області, що є підставою для визнання їх недопустимими. Також матеріали досудового розслідування не містили, а матеріали кримінального провадження не містять постанови детектива НАБУ або прокурора САП, прийнятої у порядку ч.6 ст.246, 275 КПК України про залучення ОСОБА_9 до участі в негласних слідчих (розшукових) діях аудіо-, відеоконтроль особи. Згідно висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №588/1199/16-к, у разі не прийняття слідчим або прокурором рішення у порядку ч.6 ст.246 КПК України про залучення особи до участі в негласних слідчих (розшукових) діях аудіо, - відеоконтроль особи, наслідком є недопустимість зібраних під час даної процесуальної дії доказів. Посилання сторони обвинувачення та суду на постанову детектива НАБУ від 04 квітня 2018 року про залучення ОСОБА_9 до участі в слідчих діях, як на підставу для участі ОСОБА_9 в негласних слідчих (розшукових) діях, не є доречною. Вказана постанова детектива, в порядку ст.290 КПК України, стороні захисту не відкривалась, а отже є недопустимим доказом. Крім того, вказаною постановою ОСОБА_9 було залучено до проведення саме слідчих дій, на підставі ст.110 КПК України, а не до участі в НСРД на підставі ч.6 ст.246, ст.260, 275 КПК України. Таким чином, всі протоколи НСРД у цьому кримінальному провадженні, проведені за участі ОСОБА_9, є недопустимими доказами та не могли бути покладені в основу вироку. Також прокурором до протоколу НСРД від 22 травня 2018 року долучено додаток з відеозаписом подій, який є копію, а не оригіналом. Крім того, прокурор жодним чином не довів, що на даних відеозаписах зафіксовані розмови саме ОСОБА_8 саме з ОСОБА_9 . Не доведено прокурором і те, що дані відеозаписи не піддавалися монтажу та спотворенню під час досудового розслідування. До протоколів про результати НСРД від 02 травня 2018 року, від 11 травня 2018 року, від 15 травня 2018 року взагалі не долучені додатки у вигляді відеозаписів, що є порушенням ст.105, 106 КПК України. Разом з тим, суд першої інстанції, не перевіривши доводи сторони захисту в цій частині, відкинув їх та поклав відомості, що містилися у цих протоколах НСРД в основу обвинувального вироку. Щодо визнання недопустимим доказом протоколу НСРД контроль за вчиненням злочину від 18 червня 2018 року зазначає таке. Згідно позиції сторони обвинувачення НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину проводилось 15 травня 2018 року. Відповідно до ч.1 ст.106 КПК України, такий протокол складається особою, яка безпосередньо його проводила. Разом з тим, здійснення вказаної НСРД, відповідно до доручення прокурора від 14 травня 2018 року, було доручено детективу НАБУ ОСОБА_25, який 15 травня 2018 року в місті Дніпро не перебував та вказане НСРД не проводив, що підтверджується листом директора НАБУ від 08 травня 2020 року. Відповідно, детектив НАБУ ОСОБА_25, згідно положень ч.1 ст.106 КПК України, не мав права складати протокол НСРД - контроль за вчиненням злочину, якщо він таку дію не проводив. Крім того, під час судового розгляду прокурором взагалі не зазначено, хто проводив дане НСРД та на підставі яких доручень, оскільки жодних інших доручень, зокрема на проведення НСРД іншим особами матеріали кримінального провадження не містять. Також не оформлення протоколу про результати НСРД - контроль за вчиненням злочину в момент, коли дана процесуальна дія закінчилася відкритим фіксуванням під час обшуку службового кабінету ОСОБА_8 24 травня 2018 року і складання цього протоколу лише 18 червня 2018 року, є додатковою підставою для визнання його недопустимим. Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що проведення НСРД будь-яким іншим детективом, який включений у групу слідчих, оскільки вони діють як єдина процесуальна особа, не відповідає вимогам КПК України. Суд у вироку також послався на те, що складання протоколу детективом ОСОБА_25 не породжує у суду будь-яких сумнівів у достовірності відображених ним відомостей. Разом з тим, із показань свідка ОСОБА_17 вбачається, що протокол НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину від 18 червня 2018 року повністю не відповідає дійсним обставинам, які відбулися в реальності. Щодо недопустимості та недостовірності протоколу огляду телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року, складеного детективом НАБУ ОСОБА_26 : 15 травня 2018 року детективом НАБУ ОСОБА_26 було проведено огляд мобільного телефону, що належить ОСОБА_9 та складено протокол огляду вказаного мобільного телефону. Проте, в порушення ч.2 ст.258 КПК України, прокурори САП та детективи НАБУ не зверталися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання в приватне спілкування ОСОБА_9 з іншими особами, в тому числі і з ОСОБА_8 . Крім того, в самому протоколі зазначено, що огляд телефону проводився без участі понятих, а інформація, яка була зафіксована даним протоколом огляду, видалена з телефону ОСОБА_9 і не збереглася, що дає підстави вважати відображену в протоколі інформацію сфальсифікованою, оскільки вона суперечить і показанням ОСОБА_9, наданим у судовому засіданні. Разом з тим, фіксування інформації з даного мобільного телефону відбувалося шляхом фотографування даних, однак наявні істотні суперечності, оскільки фотографії містять інтерфейси одразу двох мобільних додатків, таких як «Viber» та «WhatsApp», що може свідчити про ознаки монтажу. З врахуванням тієї обставини, що дана переписка на мобільному телефоні ОСОБА_9 не збереглася, а на мобільному телефоні, вилученому під час обшуку у ОСОБА_8, взагалі відсутня, очевидним є висновок про те, що такої переписки взагалі не існувало, а сам протокол є недостовірним та недопустимим доказом. Щодо протоколу огляду флеш-носія від 06 серпня 2018 року, складеного детективом НАБ України ОСОБА_25 : вказаний флеш-носій, який був оглянутий детективом, було отримано в порушення вимог КПК України. Зокрема, у відповідь на письмовий запит детектива НАБУ, ТОВ «ФК «Партнер» направило на адресу НАБУ флеш-носій. Однак, вилучення інформації, яка міститься на електронних інформаційних системах, здійснюється слідчим або прокурором на підставі ухвали слідчого судді, суду, що передбачено ст.159 КПК України. У даному випадку, орган досудового розслідування не ознайомлювався із речами та документами, які знаходилися у володінні ТОВ «ФК «Партнер», не робили копії з вказаних речей і документів та не вилучали ці копії відповідно до вимог КПК України. Тобто, було порушено порядок отримання даного документу, який відповідно до ч.2 ст.84 КПК України є процесуальним джерелом доказів. Докази, отримані без дотримання належної процедури, повинні визнаватися судами недопустимими та не прийматися до уваги при прийнятті рішення. Крім того, вказана флешка надійшла до НАБУ 17 травня 2018 року та була оглянута детективом лише 06 серпня 2018 року. У порушення ч.3 ст.105, ч.2 ст.106 КПК України, детективом НАБУ не було здійснено належного упакування речей і документів, зокрема флеш-носія. Вказана флешка не була визнана й речовим доказом по справі, оскільки відповідна постанова у матеріалах справи відсутня. Таким чином, протокол огляду флеш-носія від 06 серпня 2018 року, складений детективом НАБ України, повинен бути визнаний судом недопустимим доказом, оскільки він був отриманий неналежним суб`єктом, у неналежному процесуальному порядку, з неналежним оформленням джерела фактичних даних. Щодо протоколу огляду грошових коштів від 15 травня 2018 року, складеного детективом НАБУ ОСОБА_26 : 14 травня 2018 року прокурор САП прийняв постанову про проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину, залучив до участі в даній НСРД на конфіденційній основі ОСОБА_9 і доручив її проведення детективам НАБУ. Разом з тим, відповідно до п.3.4.3 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, в разі якщо в постанові слідчого, прокурора не визначений конкретний виконавець НСРД, то його визначає керівник органу, якому доручено проведення такої НСРД. Матеріали кримінального провадження не містять доручення детективу НАБУ ОСОБА_26 на проведення огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_9, як частини НСРД - контролю за вчиненням злочину. Таким чином, детектив вчинив частину НСРД, зокрема, огляд та вручення грошових коштів, без відповідних повноважень на це, та оформив вказані дії як протокол огляду. Про те, що вказані детективом дії вважаються частиною НСРД - контролю за вчиненням злочину свідчить і правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №164/104/18. У вказаному рішенні зазначено, що, ідентифікування купюр та вручення їх особі для передачі як неправомірної вигоди, є операцією з контрольованого корупційного діяння, тобто негласною слідчою ( розшуковою) дією. Отже, відповідно до ч.1 ст.104, ст.252 КПК України вказані дії повинні оформлюватися протоколом про хід та результати НСРД - контроль за вчиненням злочину, а не протоколом огляду, оформленим 15 травня 2018 року детективом НАБУ ОСОБА_26 . Крім того, відповідно до ст.517 КПК України та Закону України «Про державну таємницю», детектив НАБУ ОСОБА_26 відкрито, за участі понятих та ОСОБА_9, які не мали допуску до державної таємниці, склав протокол огляду грошових коштів від 15 травня 2018 року, чим порушив положення КПК України в частині допуску до участі в НСРД осіб, які не мають допуску до державної таємниці. Таким чином, протокол огляду грошових коштів від 15 травня 2018 року повинен бути визнаний судом недопустимим доказом, оскільки він отриманий неналежним суб`єктом, у неналежному процесуальному порядку, з неналежним оформленням джерела фактичних даних. Крім того, під час виконання ст.290 КПК України стороні захисту не відкривалися дані про походження грошових коштів, які використовувалися органом досудового розслідування під час здійснення НСРД у цьому кримінальному провадженні. Разом з тим, правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 січня 2019 року у справі №369/10396/13-к та від 17 березня 2020 року у справі №426/12149/17, зазначають про обов`язок суду встановлювати походження коштів, які використовувалися для проведення НСРД у кримінальному провадженні. Щодо протоколу огляду пункту обміну валют від 15 травня 2018 року, складеного детективом НАБУ ОСОБА_24 : зазначає, що протокол огляду пункту обміну валют від 15 травня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення огляду чи обшуку вказаного пункту обміну валют на момент проведення такого огляду не існувало. У подальшому ні слідчий, ні прокурор до слідчого судді із клопотанням про надання такого дозволу не зверталися. Жодних законних підстав, передбачених ч.3 ст.233 КПК України, для проникнення до приміщення обмінного пункту №5 ТОВ «ФК «Партнер» у детектива не було. Добровільної згоди володільця вказаного приміщення на його огляд також не надавалось. Таким чином, детективом НАБУ грубо порушені вимоги ч.1 ст.233 КПК України, у зв`язку з чим, протокол огляду від 15 травня 2018 року має бути визнаний судом недопустимим доказом, як отриманий неналежним суб`єктом та у неналежному процесуальному порядку. Вказані обставини підтверджуються і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2018 року у справі №662/1113/15, від 22 травня 2019 року у справі №640/2449/16-к, 07 червня 2018 року у справі №740/5066/15-к, від 26 лютого 2019 року у справі №266/4000/14-к, 19 березня 2019 року у справі №380/157/14-к. Щодо протоколу обшуку кабінету №210 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня 2018 року: обшук кабінету №210 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська 24 травня 2018 року відбувся на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 14 травня 2018 року. Разом з тим, у порушення ч.4 ст.107 КПК України, не відбулося повного фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду клопотання про надання такого дозволу, про що свідчить журнал судового засідання та аудіозапис судового засідання, в яких відсутня технічна фіксація проголошення судового рішення за результатами розгляду клопотання про обшук. У разі, якщо слідчий суддя не оголошував вказану ухвалу, вона не набрала законної сили, оскільки відповідно до ст.532 КПК України, рішення набирають законної сили з моменту їх оголошення. Крім того, журнал судового засідання, у порушення п.3 ч.1 ст.108 КПК України, не містить дати та часу закінчення судового засідання, що також свідчить про неповну фіксацію судового засідання технічними засобами. Тому, відповідно до п.4 ч.3 ст.87 КПК України, протокол обшуку кабінету від 24 травня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки ухвала слідчого судді, винесена без проведення повної технічної фіксації судового засідання з розгляду клопотання про обшук. Внесена до протоколу обшуку інформація про те, що ОСОБА_8 дістав із сумки грошові кошти та поклав їх на підвіконня, відповідно до ч.2 ст.104 КПК України, не може бути використана як доказ у кримінальному провадженні, оскільки такі дії не зафіксовані на відеозаписі проведення обшуку та не підтверджуються висновками дактилоскопічних експертиз, відповідно до яких, вилучені грошові кошти не містять відбитків пальців ОСОБА_8 . На початку проведення обшуку 24 травня 2018 року до його проведення не був допущений адвокат ОСОБА_7, якого обвинувачений залучив до процесуальної дії, що свідчить про порушення п.3 ч.3 ст.87 КПК України та підтверджується відеозаписом, долученим до протоколу як додаток. Також детективами порушені вимоги ч.3 ст.105 КПК України щодо належного виготовлення та упакування доказу, про що свідчить відсутність у вказаному протоколі підписів особи, яка проводила відеозапис, понятих, адвоката ОСОБА_7, судді ОСОБА_8 та експерта НДЕКЦ ГУ НП, які приймали участь у обшуку. Крім того, протокол обшуку від 24 травня 2018 року був складений із порушенням ч.3 та ч.5 ст.104 КПК України, оскільки в порушення їх вимог, не містить відомостей про невстановленого оперативного працівника СБУ та експерта НДЕКЦ ГУ НП в Дніпропетровській області, які приймали участь в обшуку, не містить їх підписів, а також у протоколі відсутній опис послідовності всіх дій, які були здійснені детективами НАБУ та співробітниками СБУ під час обшуку, що підтверджується оглянутим у судовому засіданні відеозаписом обшуку кабінету. Зазначає, що про відповідну практику щодо недопустимості доказів отриманих з порушенням ст.104 КПК України свідчить і постанова Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №591/4742/16-к. Також детективи НАБУ, які проводили обшук, під час його проведення не застосовували технічні засоби фіксації протягом трьох годин, що свідчить про порушення ч.6 ст.107 КПК України, оскільки сторона захисту заперечує проти визнання даної дії та результатів її здійснення чинними. Крім того, під час проведення обшуку, детективи НАБУ заборонили адвокату ОСОБА_7 фіксувати його проведення за допомогою відеозапису на його мобільний телефон, що свідчить про порушення абз.3 ч.1 ст.107 КПК України. Даний протокол був складений спільно детективами НАБУ ОСОБА_26 та ОСОБА_27, що є порушенням ч.1 ст.106 КПК України, у зв`язку з тим, що протокол складається одним слідчим або прокурором. Картка пам`яті з відеозаписом подій обшуку, після упакування, не була належним чином завірена підписами всіх учасників обшуку. Таким чином, протокол обшуку від 24-25 травня 2018 року повинен був бути визнаний судом першої інстанції недопустимим доказом, оскільки він отриманий неналежним суб`єктом, у неналежному процесуальному порядку, з неналежним оформленням джерела фактичних даних. Згідно ж доктрини «плодів отруйного дерева» всі інші докази, які були здобуті на підставі виявлених та вилучених під час даного обшуку речей і документів, також є недопустимими доказами і не можуть використовуватися судом під час ухвалення вироку. Щодо протоколу обшуку домоволодіння ОСОБА_17 від 24 травня 2018 року, зазначає, що детективами НАБУ та співробітниками УСБУ в Дніпропетровській області не допущено до участі в обшуку адвоката, на участі якого наполягала ОСОБА_17, та не забезпечено участь в цих діях безоплатного адвоката, що є порушенням ч.1 ст.236 КПК України, підтверджується запереченнями ОСОБА_17 та відеозаписом самого обшуку. Крім того, протокол обшуку був складений детективом, який безпосередньо не проводив обшук, а лише був присутнім під час його проведення і знімав обшук на відеокамеру, що є порушенням ч.1 ст.106 КПК України. Не містить протокол опису послідовності ходу подій обшуку, а також інформації про особу, яка була залучена до проведення обшуку - ОСОБА_28 . Відеозапис проведення обшуку, який є додатком до протоколу обшуку, не містить підписів детективів НАБУ, співробітників УСБУ в Дніпропетровській області, а також підписів понятих, ОСОБА_17, які приймали участь в обшуку і зафіксовані на вказаному відеозаписі, що свідчить про порушення ч.3 ст.105 КПК України в частині належного виготовлення та упакування доказу. Крім того, детективи НАБУ під час обшуку не застосовували технічні засоби фіксації протягом півтори години, що зафіксовано на відеозаписі, однак не відображено в самому протоколі, що є порушенням ч.6 ст.107 КПК України. Щодо протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_17 від 25 травня 2018 року по 06 липня 2018 року: вважає, що сам огляд даного мобільного телефону є незаконним, а складений за результатами такого огляду протокол є недопустимим доказом. Мобільний телефон ОСОБА_17 був вилучений під час проведення обшуку в її будинку, а у зв`язку з тим, що протокол обшуку та додатки до нього, повинні бути визнані судом недопустимими доказами, то і інші докази отримані в результаті такого обшуку є недопустимими доказами. Крім того, мобільний телефон був тимчасово вилученим майном, а отже клопотання про його арешт повинно було бути поданим протягом 48 годин, чого детективом або прокурором зроблено не було, у зв`язку з чим, він не був арештованим і підлягав поверненню ОСОБА_17 після спливу такого строку. Оглянувши мобільний телефон ОСОБА_17, на якому містилася її приватна переписка з іншими особами, детективи НАБУ порушили ч.2 ст.14, ч.2 ст.258 КПК України та ст.32 Конституції України, оскільки вказаний мобільний телефон є електронною інформаційною системою, а спілкування по ньому є приватним, а отже втручання до нього потребує дозволу слідчого судді. Огляд вказаної речі проводився за відсутності понятих, у зв`язку з чим наявні підстави вважати, що детективи самостійно могли вносити до нього інформацію, яка на ньому не містилася. Крім того, не містять додатки до протоколу огляду й підпис спеціаліста НАБУ, який згідно відомостей, що містяться в протоколі, приймав участь в огляді вилученої інформаційної системи та виготовленні додатків, а також відсутній підпис детектива, що є порушенням ч.3 ст.105 КПК України. Також, у протоколі зазначено, що він був складений детективами НАБУ - ОСОБА_25 та ОСОБА_29, що є порушенням ч.1 ст.106 КПК України, оскільки КПК України не передбачене складання протоколу кількома особами. Вказаний мобільний телефон за поясненнями свідка ОСОБА_17 містить інформацію про переписку між ОСОБА_8 та ОСОБА_17 стосовно погроз обвинуваченому переданих ОСОБА_9, однак сторона захисту не змогла надати цю інформацію, оскільки прокурором в порушення ч.2 ст.290 КПК України, їм мобільний телефон наданий не був. Щодо протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_8 від 03-12 липня 2018 року: у протоколі огляду мобільного телефону детективом зазначено про виявлення переписки між ОСОБА_8 та абонентами «ОСОБА_17», « ОСОБА_30 » за 14 травня 2018 року, телефонний дзвінок абонента « ОСОБА_31 ». Вказана інформація спростована під час дослідження цього мобільного телефону в судовому засіданні, оскільки таких переписок та телефонного дзвінка він не містив. Зазначене, на його думку, свідчить про внесення до протоколу завідомо недостовірних відомостей. Крім того, вказаний протокол був складений за результатами огляду мобільного телефону, який був вилучений під час обшуку в кабінеті №210, в адміністративній будівлі Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська. Разом з тим, оскільки відповідний протокол обшуку є недопустимим доказом, то і протокол огляду, вилучених в ході такого обшуку речей, є недопустимим. Крім того, вказаний мобільний телефон був тимчасово вилученим майном, у зв`язку з чим сторона обвинувачення повинна була звернутися протягом 48 годин до слідчого судді з клопотанням про арешт такого майна, чого зроблено не було. Мобільний телефон містив приватне спілкування ОСОБА_8 з іншими особами, а отже доступ до такого спілкування повинен здійснюватися на підставі ухвали слідчого судді, чого зроблено не було. Огляд мобільного телефону проводився за відсутності понятих, у зв`язку з чим, у сторони захисту наявні підстави вважати, що детектив міг самостійно вносити до нього інформацію, яка не містилася на момент вилучення. Як вбачається з додатків до протоколу огляду, відсутній і підпис спеціаліста НАБУ ОСОБА_32, який згідно відомостей в протоколі, приймав участь в огляді вилучених інформаційних систем та виготовленні додатків. Тобто, детектив порушив ч.3 ст.105 та ч.1 ст.106 КПК України щодо виготовлення протоколу безпосередньо після закінчення процесуальної дії та належного виготовлення, упакування доказу, що тягне за собою недопустимість такого протоколу. Щодо протоколу огляду від 13 червня 2018 року додатків до протоколу обшуку кабінету №210 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24-25 травня 2018 року, а саме картки пам`яті із відеозаписом обшуку: вважає, що вказаний протокол є одночасно недопустимим і недостовірним доказом. Його недопустимість, згідно визначення «плодів отруйного дерева» обґрунтована тим, що сам обшук і протокол за результатами його проведення є недопустимими доказами. Щодо недостовірності даного доказу обвинувачений вказує, що відомості, зазначені у протоколі, зокрема щодо того, що ОСОБА_8 дістав із сумки пакет з грошима та поклав його на підвіконня, спростовується як дослідженим в судовому засіданні відеозаписом, так і результатами дактилоскопічної експертизи, відповідно до якої відбитки пальців ОСОБА_8 на грошах відсутні. Посилання суду першої інстанції на висновки детектива НАБУ ОСОБА_33, якого суд залучив як спеціаліста, як на підставу для визначення недостовірності наданих стороною захисту доказів у вигляді звіту про дослідження Icloud, є необґрунтованими. Детектив у своїх поясненнях поставив під сумнів всю наявну в сервісі Icloud переписку між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, мотивуючи свою позицію тим, що даний сервіс, отримавши інформацію з мобільного телефону користувача, зокрема будь-яку фотографію, самостійно присвоює номер цій фотографії. Разом з тим, спеціаліст не наділений правом давати висновки, які можуть бути визнані самостійним джерелом доказів, а міг лише надати допомогу у застосуванні технічних та інших засобів. Крім того, в сервісі Icloud зберігаються фотографії з порядковим номером, сформованим на телефоні, на якому безпосередньо робилася дана фотографія. Отже, пояснення детектива ґрунтувалися на хибних первісних даних детектива про формування таких номерів саме сервісом Icloud. Відповідно і твердження про підробку стороною захисту переписки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є хибними. Перевірити справжність переписки між вказаними особами з погрозами ОСОБА_9 можна було б і за допомогою дослідження переписки між ОСОБА_8 та ОСОБА_17, яка містила вказані відомості, однак сторона обвинувачення не надає на дослідження судом та не повертає, вилучений під час обшуку у ОСОБА_17 мобільний телефон. Крім того, на його думку, у разі визнання недостовірними доказами фотографій переписки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, наданих стороною захисту, суду першої інстанції слід було визнати недостовірними і протоколи огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року та додатки до нього у вигляді фотографій екрану його мобільного телефону, наданих прокурором, оскільки за твердженням детектива НАБУ, наданими в судовому засіданні, встановити осіб між якими велась переписка без експертного дослідження є неможливим. Крім того, про його невинуватість у вчиненні злочину свідчить і низка доказів наданих стороною обвинувачення. Зокрема, висновок експерта №79 від 08 серпня 2018 року, згідно якого неможливо встановити чи підпис у квитанції №11 від 15 травня 2018 року під час обміну валют здійснено саме ОСОБА_8 ; висновки експертів №8-1/1768 від 03 липня 2018 року та №8-1/1938 від 03 серпня 2018 року, які підтверджують, що на грошових коштах відсутні відбитки пальців ОСОБА_8 . Не надав суд належної оцінки й твердженням ОСОБА_9, зафіксованих під час проведення НСРД щодо його грошового боргу перед ОСОБА_8 та відсутність згадування суми у 30 000 доларів США. Також суд першої інстанції безпідставно відкинув версію сторони захисту щодо подій, які відбувалися в період з початку весни 2017 року по травень 2018 року. Зокрема, за версією сторони захисту ОСОБА_9 та іншими особами, вчинялись провокації на вчинення злочину, які виявлялися як у відкритому пропонуванні неправомірної вигоди, від якої ОСОБА_8 відмовлявся, так і в погрозах вбивством, якщо ОСОБА_8 не виконає вимоги цих осіб. Версія сторони обвинувачення не підтверджується доказами дослідженими під час судового розгляду, тоді як версія сторони захисту, підтверджується як показаннями свідків, так і іншими доказами наданими як стороною обвинувачення так і стороною захисту. Наполягає на своїй версії подій, які відбувалися протягом цього часу і вказує, що злочин не вчиняв, а працівниками правоохоронних органів вчинялися дії з метою його інсценування, про що свідчить і небажання прокурорів відкрити стороні захисту всі докази в цьому кримінальному провадженні, які доводять його невинуватість, що є прямим порушенням ст.290 КПК України. Вважає, що дана версія подій не була спростована ні прокурором, ні судом під час ухвалення вироку. Також суд першої інстанції не перевірив версію сторони захисту про підкидання грошових коштів до службового кабінету судді ОСОБА_8, не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_30, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, АДРЕСА_2 про зламанні замки та проникнення співробітника УСБУ в Дніпропетровській області до порожнього кабінету судді ОСОБА_8 за дві години до початку обшуку. Крім того, вказує, що прокурором не відкривалися стороні захисту всі докази, зібрані на стадії досудового розслідування і письмовими відповідями відмовлялося у їх відкритті. Разом з тим, суд першої інстанції у своєму вироку поклав обов`язок доказування невинуватості на сторону захисту, зазначивши, що сторона захисту не заявляла клопотань про ознайомлення із постановою про залучення ОСОБА_9 до НСРД аудіо-, відеоконтроль особи на стадії виконання ст.290 КПК України та не клопотала про призначення експертиз у цьому кримінальному провадженні.

30 травня 2023 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшло доповнення ОСОБА_8 до його апеляційної скарги, яке відправлено поштовим відділом зв`язку 23 травня 2023 року. Окрім доводів зазначених у його апеляційній скарзі, додатково зазначає і про наявність інших порушень кримінального процесуального кодексу України. На його думку, вирок суду не відповідає вимогам КПК України, оскільки судом не встановлено обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до п.1 ч.1 ст.91 КПК України, а його мотивувальна частина не відповідає вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК України. Під час всього кримінального провадження, в тому числі у вироку судом першої інстанції не вказані ні мотив, ні мета начебто вчиненого кримінального правопорушення, не деталізована форма вини. Крім того, у мотивувальній частині вироку не зазначено місце вчинення кримінального правопорушення, час вчинення кримінального правопорушення, спосіб вчинення кримінального правопорушення, наслідки кримінального правопорушення та мотиви вчинення кримінального правопорушення. Також, вважає, що судом першої інстанції допущена неповнота судового розгляду (п.1 ч.1 ст.409 КПК України), а кримінальне провадження не було закрите незважаючи на наявність відповідних підстав, що тягне за собою безумовне скасування вироку, відповідно до п.1 ч.2 ст.412 КПК України. Зокрема, судом першої інстанції, у порушення вимог ч.2 ст.303 КПК України не було розглянуто 37 скарг на дії та рішення детективів НАБ України та САП, поданих ним під час підготовчого судового засідання. Разом з тим, у разі, якщо б суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання розглянув скаргу на постанову прокурора про оголошення розшуку підозрюваного та зупинення досудового розслідування від 29 серпня 2018 року з долученими до неї доказами, то мав би скасувати її як незаконну, а кримінальне провадження закрити на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку зі спливом строку досудового розслідування. Обвинувальний акт щодо нього складений детективом НАБУ, який не був визначений слідчим у даному кримінальному провадженні керівником органу досудового розслідування, відповідно до ст.39, 214 КПК України. На його думку, судом була встановлена наявність провокації на отримання неправомірної вигоди з боку правоохоронних органів та ОСОБА_9, що виявлялась у неодноразовому пропонуванні йому протягом 2017-2018 років неправомірної вигоди. Про наявність провокації свідчить і те, що правоохоронними органами вчинялися оперативно-розшукові заходи щодо ОСОБА_8 до внесення даних до ЄРДР, завдяки яким була отримана інформація, що стала підставою для їх внесення. Вказане підтверджує висновок суду першої інстанції, за яким підставою для внесення даних до ЄРДР було самостійне виявлення правоохоронним органом кримінального правопорушення, а не заява ОСОБА_9 . Доказом того, що ОСОБА_9 почав співпрацювати з правоохоронними органами раніше, є й показання ОСОБА_8, ОСОБА_17 та телефонний дзвінок ОСОБА_9 17 лютого 2018 року в месенджері «Телеграм». Крім того, судом першої інстанції у вироку суду зроблені висновки про те, що на ОСОБА_8 вчинявся тиск (погрози) з боку представників сім`ї ОСОБА_20 з червня 2017 по лютий 2018 року і після таких погроз, завдяки досягненню домовленості про надання ОСОБА_8 неправомірної вигоди в березні 2018 року, відповідний конфлікт був вичерпаний, а тиск на ОСОБА_8 припинено. Дослідженням телефонних з`єднань мобільних телефонів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за травень 2018 року встановлено, що ініціатором всіх зустрічей та телефонних розмов ОСОБА_9 та ОСОБА_8 був саме ОСОБА_9 . Судом першої інстанції у вироку зазначено й про дружні стосунки між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та їх спілкування в неформальній обстановці. Разом з цим, наявність дружніх відносин між таємним агентом та особою, відносно якої проводяться негласні дії, ЄСПЛ трактує як елемент провокації з боку правоохоронних органів. Встановивши ці обставини під час судового розгляду та пославшись на них у вироку, суд першої інстанції, з врахуванням практики ЄСПЛ, зобов`язаний був визнати наявність провокації до вчинення злочину і повинен був ухвалити виправдувальний вирок у даному кримінальному провадженні. Разом з тим, встановивши у рішенні провокацію злочину, судом було ухвалено обвинувальний вирок стосовно нього. Зазначає, що встановлення судом недостовірності «скріншотів переписки між ОСОБА_9 та обвинуваченим в месенджерах за 2018 рік» у зв`язку з тим, що доказ зафіксований та виявлений самим ОСОБА_8, який не є безсторонньою особою, є порушенням принципу змагальності сторін. Вважає, що ніхто, окрім нього, не має права доступу до його сховища Icloud, у зв`язку з чим, тільки ним міг бути здобутий вказаний доказ і наданий суду. Крім того, обставини, які вказані у листуванні, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_17, які повинні міститися у її телефоні, який знаходиться у органу досудового розслідування та не був повернутий. Неправдивим, на його думку, є і висновок суду про те, що про вказаний доказ ним було повідомлено лише 30 вересня 2022 року, оскільки про його наявність обвинувачений повідомляв в усному порядку ще на початку судового розгляду, а відповідно до ч.1 ст.26 КПК України, сторона захисту має право подавати свої докази на власний розсуд, у будь-який момент судового розгляду щодо дослідження доказів. Не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження як висновок суду про те, що ОСОБА_8 повідомляв про відсутність у нього доступу до сховища Icloud після вилучення мобільного телефону детективами НАБУ, так і те, що фотографії цих переписок робилися ним на мобільний телефон марки Самсунг. Вказує, що ці фотографії він виявив після купівлі нового телефону Iphone і встановлення на нього старого облікового запису. Крім того, сторона захисту намагалася з`ясувати обставини, які зазначені у вказаній переписці, однак свідок ОСОБА_9 повідомив, що він їх не пам`ятає, чим спростовується твердження суду про те, що стороною захисту не вживалися заходи з метою з`ясування відповідних обставин. На його думку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і висновки суду про те, що з відеозаписів зустрічей між ним та ОСОБА_9 не вбачається будь-яких ознак того, що ОСОБА_8 діяв з острахом чи під будь-яким тиском обговорював деталі судового розгляду зазначеної справи, або ж відчував хвилювання чи побоювання за своє життя. Вказані обставини можуть бути встановлені лише за допомогою комплексної психологічної експертизи, яка проведена не була. Крім того, протоколи НСРД не містять даних про кров`яний тиск, пульс та інші фізичні параметри організму ОСОБА_8, які б підтвердили вказані висновки суду. Також, обвинувачений вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень та послався на докази, які не були предметом дослідження під час судового розгляду і не подавалися суду сторонами кримінального провадження. Зокрема судом у вироку на підтвердження близьких стосунків між ОСОБА_8 та ОСОБА_17 вказується на електронну адресу з іменем користувача « ОСОБА_37 » (назва поштової скриньки - ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Разом з тим, вказана електронна пошта була створена ще 2012 року ОСОБА_17 на прохання ОСОБА_8 та використовувалася ним для особистих та робочих потреб. Загалом, суд у своєму вироку залишив без уваги всі докази сторони захисту та сторони обвинувачення щодо невинуватості ОСОБА_8, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, що є істотним порушенням, відповідно до позиції Верховного Суду висловленої у постанові від 21 січня 2020 року у справі №754/17019/17.

08 червня 2023 року та 04 серпня 2023 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли доповнення ОСОБА_8 до його апеляційної скарги, які відправлені поштовим відділом зв`язку 03 червня 2023 року та 02 серпня 2023 року відповідно. Окрім доводів зазначених у його апеляційній скарзі, додатково зазначає про інші ознаки провокації злочину з боку правоохоронних органів та ОСОБА_9 . Вважає, що факт заперечень сторони захисту щодо вчинення об`єктивної сторони злочину не є підставою для відхилення судом доводів про провокацію злочину, що підтверджується рішення ЄСПЛ у справі «Яхимович проти України» від 16 грудня 2021 року. Висновки суду про те, що ОСОБА_9 почав співпрацювати із представниками правоохоронного органу не раніше 03 квітня 2018 року, є необґрунтованими та формальними. Виходячи з фактичних обставин справи, вважає, що ОСОБА_9 був у співпраці з працівниками УСБУ в Дніпропетровській області ще до написання ним заяви про вчинення кримінального правопорушення з огляду на такі обставини. Враховуючи тривалість дружніх стосунків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, встановлених під час судового розгляду, очевидним є факт, що ОСОБА_9 при поданні такої заяви керувався особистими мотивами та мав свій власний інтерес, а також може свідчити про те, що правоохоронними органами штучно створено ситуацію з метою спонукання особи до вчинення злочину. Під час судового розгляду було встановлено, що саме ОСОБА_9 був ініціатором зустрічей з ним. Метою таких зустрічей була заінтересованість ОСОБА_9 у вирішення питань в інтересах ФГ «ДАР», представники якої намагалися вплинути на вирішення справи у суді. Таким чином, мотиви зустрічей ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та подальше написання заяви до правоохоронних були пов`язані з необхідністю вирішення питань саме в інтересах ФГ «Дар», а не у зв`язку з обуренням діями ОСОБА_8 щодо вимагання неправомірної вигоди. Зазначає й про необґрунтованість висновку суду про пасивність дій ОСОБА_9 та працівників правоохоронних органів, оскільки якби ОСОБА_9 не звернувся до ОСОБА_8, то будь-яких обставин, які є предметом розгляду даного кримінального провадження взагалі б не виникло. Вказане підтверджується тим, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 перебувало на його розгляді з 28 квітня 2017 року і матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей щодо того, що він вживав заходів до будь-яких зустрічей з учасниками цієї справи з метою вимагання неправомірної вигоди до 29 березня 2018 року. Зазначає й про відсутність належного судового контролю при наданні дозволу на проведення НСРД з боку прокурора, слідчого судді, суду. Ухвала слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення НСРД була формальною й ґрунтувалася виключно на заяві та показаннях однієї особи, що є самостійною підставою для визнання фактичних даних отриманих в результаті їх проведення недопустимими доказами на підставі п.1 ч.2 ст.87 КПК України. Наявність прихованих мотивів у ОСОБА_9 не перевірялись детективами НАБ України та прокурорами, а співробітники УСБУ в Дніпропетровській області безпосередньо залучили його до проведення НСРД, знаючи про їх давні дружні зв`язки. Суд першої інстанції переклав тягар доказування наявності або відсутності провокації на сторону захисту. Разом з тим, перевірка судом заяви про провокацію злочину повинна бути змагальною, ретельною, всеохоплюючою та остаточною, з покладенням тягаря доказування на сторону обвинувачення, щоб продемонструвати відсутність провокації (рішення ЄСПЛ у справі «Вєсєлов та інші проти Росії» від 02 жовтня 2012 року). У свою чергу, прокурор проігнорував свій обов`язок спростувати належними доказами його доводи, які свідчать про провокацію злочину, а суд, спростовуючи такі доводи, послався лише на показання свідка ОСОБА_9 та результати НСРД, однак не надав оцінки поведінці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перед подіями, які зафіксовані у протоколах НСРД. Крім того, підставою для внесення відомостей до ЄРДР у даному кримінальному провадженні стала заява ОСОБА_9 від 03 квітня 2018 року, до якої ним було долучено копію наказу від 21 березня 2018 року, згідно з якою він займав посаду помічника голови ФГ «Дар». Однак обставини його призначення на таку посаду спростовуються як показаннями ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які були допитані в судовому засіданні та не пам`ятали обставин призначення ОСОБА_9 на посаду, так і листом Голови ФГ «Дар» ОСОБА_38 від 15 квітня 2019 року, в якому зазначено, що 21 березня 2018 року керівництвом ФГ «Дар» не видавався наказ про прийняття ОСОБА_9 на роботу. Про вказані обставини свідчить і лист Голови ФГ «Дар» ОСОБА_12, адресований адвокату ОСОБА_18, у якому він повідомляє адвоката про розірвання усіх договорів про надання юридичних послуг, оскільки вони укладались без вільного волевиявлення господарства та його засновників, а виключно з метою відпрацювання оперативної комбінації з приводу факту вимагання суддею ОСОБА_8 неправомірної вигоди. Судом першої інстанції вказаним обставинам оцінку надано не було. Разом з тим, вони вказують на те, що ОСОБА_9 не був працевлаштований у ФГ «Дар», не мав будь-яких повноважень представника цього господарства, а саме його працевлаштування було фіктивним, з метою штучного створення умов для провокування ОСОБА_8 на вчинення кримінального правопорушення. Про штучність створення оперативної ситуації і залучення агента ОСОБА_9 свідчать і відомості про порядок перетину державного кордону ОСОБА_9, які не отримали належної оцінки суду, оскільки зазначення у вироку про те, що даний доказ неналежний є формальним. Вказаний лист же містить відомості про те, що ОСОБА_9 більшість часу перебував у росії чи тимчасово окупованій території АР Крим і приїжджав на територію України фактично лише для участі у слідчих та негласних слідчих діях у цьому кримінальному провадженні. Крім того, суд при оцінці провокації злочину повинен застосовувати принцип «поза розумним сумнівом» та надати оцінку передумовам подання заяви про злочин, реальності ситуації. Ініціатива ж спілкування щодо кримінальної справи стосовно ОСОБА_10 виходила саме від ОСОБА_9, а інші учасники цього кримінального провадження - сім`я ОСОБА_20 були зацікавлені у впливі на ОСОБА_8 та в різний спосіб здійснювали на нього тиск протягом тривалого часу, використовуючи й такі засоби, як погроза вбивством, спроба підпалу гаража. У зв`язку з вказаними обставинами вважає, що дії працівників правоохоронного органу, зокрема УСБУ в Дніпропетровській області та ОСОБА_9 як агента, який діяв за їх вказівками, були активними та ініціативними. Крім того, дії правоохоронних органів та ОСОБА_9 вийшли за межі пасивного розслідування, оскільки вони не приєдналися до злочину, який особа вже почала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку, а своїми навмисними діями провокували обвинуваченого на вчинення описаних у вироку дій, вчинення яких не було доведено в суді «поза розумним сумнівом». Отже, за усталеною практикою Європейського суду з прав людини, усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнати недопустимими, оскільки їх отримано внаслідок істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд.

26 квітня 2023 року захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року скасувати, кримінальне провадження №42018000000000814 від 04 квітня 2018 року стосовно ОСОБА_8 закрити на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України. У випадку незгоди апеляційної інстанції із наявністю підстав для закриття кримінального провадження згідно із п.10 ч.1 ст.284 КПК України, просить вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року скасувати, кримінальне провадження №42018000000000814 від 04 квітня 2018 року стосовно ОСОБА_8 закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Вважає, що вирок є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Доводи апеляційної скарги захисника в своїй більшості є аналогічними доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 . Додатково вказує, що 20 липня 2018 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_22 було винесено незаконну постанову про продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, а саме до 29 серпня 2018 року. Про незаконність вказаної постанови свідчить той факт, що керівник САП розглянув клопотання про продовження строку досудового розслідування, яке до нього надійшло від детектива НАБУ ОСОБА_25, якого в порушення ч.1 ст.214 КПК України керівник органу досудового розслідування не призначав у даному кримінальному провадженні слідчим, так як рішення про визначення слідчої групи та старшого слідчої групи від 04 квітня 2018 року прийнято старшим детективом - керівником Четвертого відділу детективів Першого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_27 . У даному кримінальному провадженні керівником органу досудового розслідування взагалі не було призначено жодного слідчого. Разом з тим, навіть якщо враховувати, що постановою керівника САП ОСОБА_22 було продовжено такий строк, то він закінчився 29 серпня 2018 року, оскільки постанови прокурора від 29 серпня 2018 року про оголошення розшуку ОСОБА_8 та зупинення кримінального провадження та від 31 серпня 2018 року про припинення його розшуку та про відновлення досудового розслідування є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Щодо інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, зазначає, що 04 квітня 2018 року прокурор вніс відомості до ЄРДР не маючи заяви про вчинення злочину, оскільки така заява була надіслана на адресу НАБУ через 7 днів після цього. Суд порушив принцип безперервності судового розгляду (ст.322 КПК України), оскільки після відмови ОСОБА_8 від останнього слова, в порушення вимог ч.1 ст.366 КПК України, негайно не вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, так як присутнім у залі судового засідання головуючий про негайний вихід суду до нарадчої кімнати не оголосив.

11 травня 2023 року прокурор засобами електронного зв`язку направив заперечення на апеляційні скарги, в якому просить апеляційні скарги ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року - без змін. Вважає, що вирок є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника є необґрунтованими, а доводи, зазначені у них, безпідставними. Щодо доводів про повідомлення про підозру судді ОСОБА_8 неуповноваженим суб`єктом зазначає, що воно було складено, підписано та у подальшому вручено належним суб`єктом, у відповідності до положень КПК України, оскільки містить доручення керівника САП ОСОБА_22 на його вручення прокурором САП ОСОБА_6, що і було зроблено. Щодо рішень прокурора про оголошення розшуку підозрюваного та зупинення досудового розслідування від 29 серпня 2018 року, а також про відновлення досудового розслідування та припинення розшуку підозрюваного від 31 серпня 2018 року, у зв`язку з чим стороною захисту зазначається про порушення строків звернення із обвинувальним актом до суду, вказує таке. 28 серпня 2018 року у кримінальному провадженні складено та затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 та прокурором здійснено виклик обвинуваченого на 29 серпня 2018 року або 30 серпня 2018 року для такого вручення. Разом з тим, ОСОБА_8 відмовився прибувати на зазначені дати. З урахуванням викладеного, прокурор САП 29 серпня 2018 року прибув за місцем проживання ОСОБА_8 для вручення йому копії обвинувального акту, однак обвинувачений був відсутній за місцем свого проживання. Присутній за місцем його проживання чоловік та ОСОБА_17, проживаюча недалеко від місця проживання ОСОБА_8, повідомили, що ОСОБА_8 виїхав до Генеральної прокуратури України, а його місцезнаходження їм невідоме. На неодноразові телефонні дзвінки ОСОБА_8 не відповідав, після чого його телефон був вимкнений. 29 серпня 2018 року після 22 год органами Національної поліції України здійснювався виїзд на місцем проживання ОСОБА_8 з метою здійснення контролю за його поведінкою, оскільки він перебував під домашнім арештом відповідно до ухвали Солом`янського районного суду міста Києва. Разом з тим, ОСОБА_8 у місці проживання не було, що свідчить про порушення ним обов`язків, покладених вказаною ухвалою, переховування ним від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. У зв`язку з чим, 29 серпня 2018 року прокурором прийнята постанова про оголошення ОСОБА_8 у розшук та зупинення кримінального провадження, яка у подальшому була направлена до НАБУ для виконання. 31 серпня 2018 року підозрюваний з`явився до САП, де цього ж дня йому було вручено обвинувальний акт, після чого його було направлено до суду. Таким чином, строк досудового розслідування та строк звернення з обвинувальним актом до суду порушені не були. Зазначає, що прокурор правомірно, з дотриманням 24-годинного строку, 04 квітня 2018 року, вніс відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення із зазначенням як джерела отримання таких відомостей саме матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів, оскільки вони містили вагомі обставини, що могли свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Внесення таких даних до ЄРДР саме прокурором, а не працівниками УСБУ у Дніпропетровській області, до яких із заявою звернувся ОСОБА_39 та направлення оригіналу заяви пізніше дати внесення, жодним чином не впливає на законність дій прокурора, відповідно до ст.214 КПК України. Вказує, що посилання сторони захисту на відсутність повноважень у ОСОБА_27 на прийняття постанови про групу слідчих та незаконність всіх прийнятих рішень і проведених процесуальних дій, є безпідставними і не ґрунтуються на положеннях законодавства України. Враховуючи положення п.8 ч.1 ст.3 КПК України, обґрунтованим є висновок, що керівником органу досудового розслідування був і начальник відділу підрозділу детективів НАБУ. Крім того, відповідно до ч.3 ст.5 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», структура, штатна чисельність управлінь та положення про них затверджується Директором НАБУ і може мати будь-яку назву: управління, підрозділ, сектор, відділ та інші. Вважає необґрунтованими й посилання сторони захисту на неналежну фіксацію ходу та результатів НСРД, а також неналежне складання відповідних протоколів, оскільки згідно з ч.1 ст.246 КПК України відомості про факт та методи проведення НСРД не підлягають розголошенню, що обумовлене віднесенням їх до державної таємниці та потреби зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів. Протоколи про результати НСРД у даному кримінальному провадженні надають можливість сторонам та суду в достатній мірі встановити точний перебіг подій, які мали місце у зв`язку зі скоєнням злочину, а їх зміст забезпечує баланс між правами підозрюваного (обвинуваченого) та потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів. Посилання сторони захисту на незаконність передоручення детективами НАБУ проведення НСРД оперативним працівникам УСБУ у Дніпропетровській області є необґрунтованим, оскільки відповідно до ст.10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» детективи одночасно наділені повноваженнями як слідчого, так і працівника оперативного підрозділу. У зв`язку з цим, детективи НАБУ, на виконання доручень прокурора, мають право доручати оперативним підрозділам проведення НСРД, що відповідає положенням ст.38,40,41,246 КПК України, Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні. Застережень щодо проведення НСРД виключно детективом ОСОБА_25 доручення прокурора від 24 квітня 2018 року не містить. Тому, оперативні працівники УСБУ у Дніпропетровській області та детективи НАБУ, діяли в межах наданих їм КПК України повноважень. Посилання сторони захисту на не оригінальність записів НСРД та відповідно їх викривлення, на його думку, спростовується положеннями ч.3 ст.99 КПК України, відповідно до якого оригіналом електронного документу є і його відображення, якому надається таке ж значення як і документу. Оцінюючи достовірність відеозаписів - носіїв інформації, під час судового розгляду було здійснено перегляд цих записів та допитано свідка ОСОБА_9, який підтвердив зміст зафіксованих у протоколах розмов між ним та ОСОБА_8 . Також, відповідно до судової практики Верховного Суду, не є істотним порушенням і недотримання органом досудового розслідування 24-годинного строку передачі прокурору протоколу за результатами проведення НРСД - контроль за вчиненням злочину (ч.3 ст.252 КПК України). Складання ж протоколу про контроль за вчиненням злочину без участі підозрюваного не порушило його права на захист, оскільки відкриту фіксацію, передбачену ч.4 ст.271 КПК України, фактично було забезпечено шляхом складання у присутності ОСОБА_8 протоколу обшуку його службового кабінету, до якого він і його захисник мали можливість вносити зауваження. Доводи сторони захисту щодо неналежного упакування додатків до протоколів про НСРД та відсутність на них підписів осіб, які брали участь у виготовленні або вилучені додатків, суперечать матеріалам кримінального провадження. У ході судового розгляду вказані додатки були дослідженні судом та встановлено їх відповідність вимогам ст.104, 105, 252 КПК України. Крім того, навіть за відсутності таких підписів, це не є істотним порушенням вимог КПК України, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 лютого 2022 року у справі №758/5719/16-к. Не містить порушень і порядок отримання флеш-носія з пункту обміну валют ТОВ «ФК «Партнер», оскільки він був отриманий відповідно до ч.2 ст.93 КПК України шляхом витребування від особи речей і документів. Зазначений порядок отримання запитуваних речей та документів, за добровільної згоди власника/володільця, не потребує отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні особи, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі №565/1354/19. На його думку, не відповідають вимогам КПК України і доводи сторони захисту про незаконність проведення оглядів, вилучених у ході досудового розслідування мобільних телефонів, комп`ютерної техніки та інших електронних носіїв інформації. Вказані технічні пристрої були вилучені під час обшуків, на підставі відповідних ухвал слідчих суддів чи добровільно надані за згодою власника (володільця) стороні обвинувачення. У зв`язку з цим, на огляд таких предметів поширюються правила, визначені КПК України для проведення оглядів, а не негласних слідчих (розшукових) дій. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 06 квітня 2020 року у справі №991/461/20, визначені у ст.263, 264 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії передбачають втручання у приватне спілкування у режимі реального часу, тобто дає змогу отримувати інформацію про зміст приватного спілкування на момент спостереження за ним. Проведені ж у даному кримінальному провадженні огляди мобільних телефонів, комп`ютерної техніки та інших електронних носіїв інформації стосуються інформації про зв`язок, що відбувся у минулому і оформлення його протоколом огляду є належним дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Не відповідають дійсності і посилання сторони захисту на порушення ст.233 КПК України при проникненні детективом НАБУ до пункту обміну валют ТОВ «ФК «Партнер». Огляд цього пункту проводився у його загальнодоступній частині приміщення, за добровільної згоди на проведення такого огляду касира ОСОБА_40 та власника приміщення ОСОБА_41, а також у присутності адвокатів ОСОБА_42 та ОСОБА_43 . Відповідно ж до ч.1 ст.233 КПК України наявність добровільної згоди особи, яка є володільцем, є достатньою підставою для проникнення до такого житла або іншого володіння цієї особи, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у постанові від 26 травня 2021 року у справі №761/12614/20. Не відповідають дійсності і посилання сторони захисту на недопущення адвоката ОСОБА_7 до проведення обшуку від 24-25 травня 2018 року у службовому кабінеті ОСОБА_8 та заборона йому здійснювати зйомку обшуку. Вказані обставини спростовуються текстом протоколу обшуку та змістом відеозапису, досліджених під час судового розгляду, відповідно до яких після надання документів, підтверджуючих повноваження, адвокат ОСОБА_7 був допущений до слідчої дії та на момент виявлення та вилучення всіх речей і документів надавав правову допомогу ОСОБА_8 . Крім того, на момент проведення обшуку, ОСОБА_8 не було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, а тому на нього та його адвоката не поширювались норми абз.3 ч.1 ст.107 КПК України щодо права безперешкодного фіксування проведення обшуку за допомогою відеозапису, оскільки таке право надається стороні захисту. Вважає необґрунтованими й доводи сторони захисту про провокацію вчинення злочину працівником оперативного підрозділу, який до винесення прокурором постанови про контроль за вчиненням злочину, встановивши на свідка аудіо-, відеозаписуючу апаратуру, фактично розпочав НСРД - контроль за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту. Посилання сторони захисту на постанову Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №164/104/18 є нерелевантними до обставин даного кримінального провадження, оскільки стосувалися проведення НСРД за інших обставин та до внесення даних до ЄРДР. Твердження сторони захисту щодо недопустимості доказів з підстав відсутності арешту майна є неспроможними. Всі речі і документи, які вилучалися у даному кримінальному провадженні, входили у перелік, щодо якого відповідними ухвалами слідчих суддів прямо надавався дозвіл на відшукання і вилучення, а тому вони не мали статусу тимчасово вилученого майна та утримувалися стороною обвинувачення на законних підставах. Крім того, наявність чи відсутність арештів вказаного майна жодним чином не може впливати на їх зміст, достовірність та доказове значення, а лише може розглядатися і оцінюватися у контексті можливості їх повернення законному власнику чи володільцю, що відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 23 січня 2020 року у справі №457/1485/13-к. Безпідставними і такими, що не відповідають вимогам законодавства України, на його думку, є твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_9 не мав допуску до державної таємниці, а тому не міг бути залученим до проведення НСРД. До проведення НСРД слідчий має право залучати інших осіб, при цьому кримінальний процесуальний закон не містить вимог щодо залучення до участі в проведенні НСРД лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці, що узгоджується з правовою позицією висловленою Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 29 березня 2021 року у справі №554/5090/16-к. Вважає, що доводи сторони захисту про проведення судового засідання щодо розгляду питання про надання дозволу на проведення обшуку службового кабінету ОСОБА_8 без повної технічної фіксації і як наслідок, недопустимість відповідного обшуку та вилучених за його результатами доказів, а також похідних від них протоколів інших слідчих дій, є необґрунтованими. Дані обставини спростовуються наданими стороною обвинувачення та дослідженими судом належними і допустимими доказами, зокрема: заявою прокуратури про надання копії технічного запису судового засідання; супровідним листом Солом`янського районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року на 1 арк.; DVD-R диском із технічним записом судового засідання з розгляду клопотання про надання дозволу на проведення обшуку службового кабінету судді ОСОБА_8 . Зазначає і про необґрунтованість доводів сторони захисту щодо недопустимості доказів внаслідок несвоєчасного відкриття матеріалів на стадії виконання вимог ст.290 КПК України, зокрема тих, що стосуються залучення ОСОБА_9 до негласних слідчих (розшукових) дій та походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту. Відкриття додаткових матеріалів, зокрема документів, на підставі яких ОСОБА_9 залучався до проведення НСРД у даному кримінальному провадженні, та документів стосовно належності грошових коштів, які використовувалися при здійсненні НСРД - контроль за вчиненням злочину у порядку ч.11 ст.290 КПК України та подача їх до суду на підтвердження допустимості та достовірності інших доказів, не містить будь-яких порушень з боку сторони обвинувачення, що підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 11 травня 2021 року у справі №737/838/16-к. Також вважає необґрунтованими і посилання сторони захисту про провокацію злочину в цілому. Обвинувачений ОСОБА_8 заперечує скоєння ним злочину та вчинення дій, зазначених в обвинувальному акті, що свідчить про те, що в діях правоохоронних органів відсутні ознаки провокації. Крім цього, відсутність провокації підтверджується і доказами, які були зібрані в ході досудового розслідування та досліджені під час судового розгляду. Протягом усього досудового розслідування працівники правоохоронних органів дотримувались належного рівня пасивної поведінки, жодних «пасток» для ОСОБА_8 не створювали, діяли виключно в межах наданих їм повноважень з усіма гарантіями судового контролю. При цьому, поведінка ОСОБА_44 . Була активною, ініціативною, свідомою, умисною, із застосуванням заходів конспірації. Вказані обставини підтверджуються як матеріалами НСРД, так і показаннями свідка ОСОБА_9 . Про активні дії з боку обвинуваченого свідчить те, що ОСОБА_8 виступив ініціатором залучення адвоката ОСОБА_18 як представника ФГ «Дар» у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 ; ОСОБА_8 координував у непроцесуальний спосіб хід розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 та поведінку його учасників; ОСОБА_8 використовував відомості та інформацію про інші судові справи з метою схиляння до надання неправомірної вигоди; ОСОБА_8 вживав заходів конспірації під час одержання грошових коштів тощо. Крім того, під час судового розгляду стороною захисту наводились суперечливі та протилежні між собою пояснення з приводу обставин події та висунутого обвинувачення, що виключає сумніви у провокації, про що свідчить і правова позиція Верховного Суду висловлена у постанові від 06 липня 2022 року у справі №454/2576/17. На підтвердження наявності ознак провокації сторона захисту посилається на те, що працівниками правоохоронних органів було використано факт давнього знайомства ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про який вказують свідки ОСОБА_19, ОСОБА_16, ОСОБА_17 . Разом з тим, вказана обставина не має жодного доказового значення для судового розгляду. Посилання сторони захисту на зацікавленість працівників УСБУ у Дніпропетровській області у прийнятті певного судового рішення у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 жодним чином не впливає на об`єктивність на неупередженість детективів НАБУ та прокурорів САП, які здійснювали досудове розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 . Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_9 наполегливо і неодноразово схиляв ОСОБА_8 на одержання грошових коштів за прийняття судового рішення у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10, спростовуються як показаннями самого свідка ОСОБА_9, так і матеріалами НСРД, які не містять жодних фактів такого схиляння. Сторона захисту зазначає й про те, що працівники правоохоронних органів використали наявність боргу ОСОБА_9 перед ОСОБА_8 для імітації події передачі грошових коштів як предмету неправомірної вигоди, що на думку прокурора не відповідає дійсності. Вказані обставини спростовані як показаннями свідка ОСОБА_9, так і матеріалами НСРД, у яких під час передачі неправомірної вигоди не містяться тверджень про те, що грошові кошти є боргом, а не неправомірною вигодою. Вказаними матеріалами НСРД спростовуються і твердження сторони захисту про те, що грошові кошти ОСОБА_9 передав іншій особі, а не ОСОБА_8 . Щодо посилань сторони захисту на те, що судом першої інстанції неправомірно визнано показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 недостовірними, є безпідставними, так як їх показання могли переслідувати мету приховання як власної протиправної поведінки, так і приховання протиправної поведінки ОСОБА_8 . Вказані обставини підтверджуються зокрема тим, що ОСОБА_17 була близькою особою ОСОБА_8, а ОСОБА_18 залучався за ініціативи ОСОБА_8 як представник ФГ «Дар» у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 та був «його людиною». Необґрунтованими є й посилання сторони захисту на те, що грошові кошти, які є предметом неправомірної вигоди, були підкинуті працівниками правоохоронних органів до службового кабінету ОСОБА_8 . Вказані обставини сторона захисту доводила показаннями свідків ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48 . Разом з тим, показання вказаних свідків не підтверджуються матеріалами кримінального провадження та суперечать показанням інших свідків, таких як ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52 і ОСОБА_53 . Крім того, відеозапис проведеного обшуку вказує на те, що грошові кошти були віднайдені на підвіконні, на якому ОСОБА_8 зберігав як особисті речі, так і продукти харчування та документи по справам. У разі підкидання грошових коштів, вони не могли б лишатися непоміченими іншими особами, які мали доступ до підвіконня. Вважає, що показанням усіх свідків суд у вироку надав належну оцінку і зробив правильні висновки, разом з цим, сторона захисту у своїх апеляційних скаргах посилається на власне трактування слів і висловлювань свідків, перекручені відповіді на запитання, вирвані фрази з контексту, показання, які взагалі не надавалися свідками у судовому засіданні. Сторона захисту в апеляційних скаргах посилається на Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 02 вересня 2021 року №327/2021-3В, у якому начебто зафіксовано наявність «скріншотів переписки між ОСОБА_9 та обвинуваченим у месенджерах за 2018 рік». Проте під час дослідження в суді першої інстанції, було встановлено його недостовірність. Сервіс Icloud містить в собі фотографії, які вигружаються до нього з прив`язкою до дати та часу, які встановлені на телефоні під час здійснення відповідних фотографій. Вказане свідчить про те, що неможливо встановити дійсний час коли були зроблені дані «скріншоти переписок». Крім того, «скріншот переписки» не містить об`єктивних, достовірних даних про дату та час переписки, суб`єктів (абонентів) переписки, змісту повідомлень, у зв`язку з чим, всі ці відомості можуть бути штучно створені. Про недостовірність вказаного доказу, на його думку, свідчать і інші маніпуляції, проведені з вказаними фотографіями. Крім того, ОСОБА_8 вказується, що «скріншоти переписок» робилися на мобільний телефон, який у нього був вилучений під час обшуку та досліджувався судом під час розгляду справи, проте таких фотографій не містив, а інші мобільні телефони станом до 24 травня 2018 року прив`язані до акаунту ОСОБА_8 у сервісі Icloud не були.

ІІІ. Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного розгляду

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 повністю підтримав доводи апеляційних скарг з мотивів зазначених у них, просив їх задовольнити.

Прокурор підтримав надане заперечення проти задоволення апеляційних скарг, вважав, що вони є необґрунтованими. Просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін. Витяг з ЄРДР на підтвердження внесення даних до нього про зупинення та відновлення кримінального провадження у зв`язку з розшуком обвинуваченого не вважав за необхідне надавати, так як у відповідності до практики Верховного Суду він не є доказом.

Обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання не з`явився, просив розглядати справу за його відсутності. При цьому, судом вжито всіх, передбачених діючим законодавством, заходів про належне його повідомлення про час і місце розгляду справи: виклик за попередніми місцями проживання, за місцем знаходження майна, шляхом публікації в засобах масової інформації та на веб-сайті Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, за номером телефону, зазначеним ним, який не відповідав, а також здійснював трансляцію судових засідань на You Tube каналі палати. Відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України неявка учасників судового провадження, які повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином, не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.

IV. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини, мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, положення закону, яким керувався

Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_7, який підтримав апеляційні скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши доводи апеляційних скарг, у тому числі, з врахуванням ч.3 ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла таких висновків.

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Під час апеляційного розгляду, за клопотанням сторони захисту, безпосередньо допитано свідка ОСОБА_16, переглянуто частину відеозапису обшуку кабінету ОСОБА_8 до виявлення вилучення грошових коштів, технічний запис судового засідання з розгляду клопотання про надання дозволу на проведення обшуку в кабінеті судді ОСОБА_8, повторно досліджено частину письмових доказів з метою перевірки доводів апеляційних скарг.

Так, допитаний в якості свідка ОСОБА_16 показав суду, що знайомий з обвинуваченим ОСОБА_8 з 90-х років і з того часу підтримує з ним товариські відносини. Він особисто з 2001 до 2008 року працював суддею Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська, у 2008-2010 роках - головою суду у Васильківському районі, потім суддею Апеляційного суду міста Києва, після чого головою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим. У 2014-2016 роках працював суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області, з 2016 року є адвокатом. Упродовж перебування на посадах судді одночасно працював в регіонах з ОСОБА_8, оскільки він працював у Кіровському районного суді м.Дніпропетровська, Ялтинському районному суді Автономної Республіки Крим, Бабушкінському районному суді м.Дніпропетровська. Безпосереднім учасником подій, які стосуються обвинувачення у даному кримінальному провадженні, не був. Знайомий з обставинами у зв`язку з публікаціями у ЗМІ та з розповідей самого ОСОБА_8 . З ОСОБА_54 познайомився на святкуванні дня народження ОСОБА_8, приблизно у грудні 2016 чи 2017 року. На цьому дні народженні були присутні лише близькі особи обвинуваченого, а самого ОСОБА_55 він бачив вперше. Разом з тим, обвинувачений, представивши ОСОБА_55 іншим особам, сказав, що він є його близьким товаришем. Як з`ясувалося пізніше, ОСОБА_55 він знав заочно. ОСОБА_56 розповідав про свого брата, який є багатою людиною, проживає та працює у росії, має готель у Криму, яким керує сам ОСОБА_56 та їх батько. На цьому святкуванні вони обмінялися номерами телефонів, так як з часу звільнення з посади судді, з 2016 року, він є адвокатом. На той час він як адвокат представляв інтереси сторін у справах, які стосувалися Дніпровської міської ради та комунальних підприємств, і з цих питань декілька разів у телефонному режимі спілкувався з ОСОБА_57 . Десь у другій половині квітня, орієнтовно після 23 квітня 2017 року, ОСОБА_56 зателефонував йому і попросив переговорити з ОСОБА_8 та передати йому, що у нього будуть проблеми через справу щодо фермерів, яку він розглядає, якщо не виконає умов, повідомлених йому ОСОБА_57 . Характер вказаного повідомлення, на його думку, вказував на погрози в адрес ОСОБА_8 з боку ОСОБА_58 .

З урахуванням доказів, які були досліджені судом апеляційної інстанції безпосередньо, а також з врахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції, колегія суддів не знаходить підстав для повного задоволення апеляційних скарг сторони захисту.

Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_8 про неконституційність Вищого антикорупційного суду, а отже і незаконність вироку ухваленого таким судом

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Разом з тим, рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними положень Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» як на час ухвалення вироку, так і на час постановлення даної ухвали відсутнє.

Щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з незаконністю постанов прокурора про розшук підозрюваного ОСОБА_8 та зупинення досудового розслідування від 29 серпня 2018 року та про зупинення розшуку підозрюваного ОСОБА_8 та відновлення досудового розслідування від 31 серпня 2018 року

Відповідно до п.10 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається у разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Згідно з п.2 абз.3 ч.1 ст.219 КПК України, досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчинення злочину.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження 29 травня 2018 року ОСОБА_8 повідомлено про вчинення ним злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК України. Враховуючи, що відповідно до положень ст.115 КПК України, при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку та при обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця, то досудове розслідування у вказаному провадженні мало бути закінчено до 29 липня 2018 року (до 24 год 00 хв).

Відповідно до ч.2 ст.219 КПК України строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.3 ст.219 КПК України, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 2 абзацу третього частини першої статті 219 цього Кодексу, він може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 та 3 частини другої статті 219 цього Кодексу, до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури, заступником Генерального прокурора.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження 20 липня 2018 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_22 прийнято постанову про продовження строку досудового розслідування до трьох місяців - до 29 серпня 2018 року. Виходячи з положень ч.3, 4 ст.115 КПК України, вказаний строк досудового розслідування мав закінчитися о двадцять четвертій годині останнього дня, тобто о 24 год 00 хв 29 серпня 2018 року.

Крім цього, згідно ч.5 ст.219 (ч.3 ст.219 у редакції чинній на час прийняття рішення) КПК України строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею, крім дня прийняття відповідної постанови та дня повідомлення підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Сторона захисту ознайомилась з матеріалами кримінального провадження 27 серпня 2018 року, та з врахуванням положень ч.5 ст.219 КПК України останнім днем строку досудового розслідування у цьому провадженні було 30 серпня 2018 року.

Однак 29 серпня 2018 року прокурором прийнято рішення про зупинення кримінального провадження у зв`язку з оголошенням обвинуваченого ОСОБА_8 в розшук.

Згідно з п.2 ч.1, ч.4 ст.280 КПК України досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного. Досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням з прокурором, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які мають право її оскаржити слідчому судді.

Відповідно до ст.281 КПК України розшук може бути оголошено у разі якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик.

Як вбачається з постанови прокурора від 29 серпня 2018 року про оголошення розшуку підозрюваного та зупинення досудового розслідування підставою її прийняття стало те, що місцезнаходження ОСОБА_8 станом на 29 серпня 2018 року невідоме.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 складено та затверджено 28 серпня 2018 року. Відповідно до рапорту прокурора САП ОСОБА_59 від 30 серпня 2018 року, ним 29 серпня 2018 року здійснювався виїзд за адресою місця проживання ОСОБА_8 з метою вручення йому копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, однак ОСОБА_8 був відсутній. Присутній за місцем проживання ОСОБА_8 чоловік, який назвався його тестем, повідомив, що зі слів ОСОБА_8 він виїхав у м.Київ до Генеральної прокуратури України. Місцезнаходження ОСОБА_8 тестю було невідомо. Таку ж інформацію надала ОСОБА_17, яка проживала поруч з будинком ОСОБА_8 . На неодноразові телефонні дзвінки ОСОБА_8 не відповідав, у подальшому його телефон був вимкнений та знаходився поза межами досяжності. Оскільки, ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 27 серпня 2018 року ОСОБА_8 було продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 22 год 00 хв до 06 год 00 хв, 29 серпня 2018 року о 22 год 05 хв працівниками Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області здійснювався вихід за місцем мешкання ОСОБА_8 з метою перевірки дотримання ним умов запобіжного заходу. Разом з тим, за місцем мешкання ОСОБА_8 був відсутній, встановити його місцезнаходження не виявилося можливим. Вказані обставини підтверджуються: копією рапорту заступника начальника СП Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_60 від 29 серпня 2018 року; копією пояснень ОСОБА_61 ; висновком Дніпровського РВП Дніпровського відділу ГУНП в Дніпропетровській області від 30 серпня 2018 року. Вказані обставини свідчили про порушення ОСОБА_8 обов`язків, покладених на нього ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва від 27 серпня 2018 року, а його місцезнаходження органу досудового розслідування було невідоме (т.19 а.с.80-101). Отже, прокурор приймаючи постанову від 29 серпня 2018 року про оголошення розшуку підозрюваного та зупинення досудового розслідування мав достатні підстави для прийняття такого рішення у відповідності до ст.281 КПК України.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що вказана постанова є сфальсифікованою і прийнята пізніше 29 серпня 2018 року, як і постанова про відновлення досудового розслідування не підтверджені належними доказами (н-д, висновком експертизи, вироком суду чи інше), є припущенням сторони захисту, на якому не може ґрунтуватися судове рішення згідно ст.62 Конституції України. КПК України не містить заборони на оголошення особи в розшук і зупинення досудового розслідування у разі наявності підстав, передбачених ст.281 КПК України, після виконання положень ст.290 КПК України.

У зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про те, що постанова про оголошення розшуку підозрюваного та зупинення досудового розслідування від 29 серпня 2018 року постановлена у межах строку досудового розслідування, і з цього моменту кримінальне провадження вважалось зупиненим до прийняття прокурором постанови про припинення розшуку підозрюваного та відновлення досудового розслідування 31 серпня 2018 року, та строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про його відновлення не включається у строк досудового розслідування.

Таким чином, з 29 серпня 2018 року до 31 серпня 2018 року дане кримінальне провадження було зупинене, тому строк досудового розслідування у вказаний період не спливав, а отже, звернення прокурора до суду з обвинувальним актом після відновлення кримінального провадження - 31 серпня 2018 року здійснено в межах строку досудового розслідування.

Доводи апеляційної скарги про незаконність вручення 31 серпня 2018 року обвинувального акту ОСОБА_8 у зв`язку з тим, що воно було здійснено у зупиненому кримінальному провадженні, оскільки на момент такого вручення йому не було відкрито постанову про припинення розшуку підозрюваного та відновлення досудового розслідування від 31 серпня 2018 року, а сама постанова була прийнята пізніше такого вручення, є необґрунтованими.

Згідно з ч.5 ст.280 КПК України після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.

Відповідно до ч.1 ст.223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Разом з тим, на думку колегії суддів, вручення обвинувального акту не є дією спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів, а отже може бути здійснено і у зупиненому кримінальному провадженні.

31 серпня 2018 року обвинувальний акт надісланий поштовим зв`язком до суду ( т.1 а.с.43).

У зв`язку з чим, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом у межах строку досудового розслідування, що свідчить про відсутність підстав для закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України.

Щодо повідомлення про підозру ОСОБА_8 неуповноваженою особою

Відповідно до п.3 ч.1 ст.481 КПК України (у редакції, чинній на момент складання повідомлення про підозру у цьому провадження) письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. Подібна норма закріплена в ч.4 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником.

Особливий порядок здійснення повідомлення про підозру суддям саме Генеральним прокурором або його заступником, які обіймають керівні адміністративні посади в органі прокуратури найвищого рівня, є однією з гарантій захисту суддів від протиправного впливу та втручання будь-яких суб`єктів у їхню професійну діяльність зі здійснення правосуддя в державі. Ця гарантія покликана також захищати суддів від дій, спрямованих на безпідставну дискредитацію та підрив авторитету судової влади в суспільстві загалом.

Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї, а навпаки, мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових та професійних обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року (справа №536/2475/14-к, провадження №13-34 кс 19) виклала правову позицію, згідно з якою гарантія незалежності суддів забезпечується тим, що виключно Генеральний прокурор або його заступник перевіряють підстави для повідомлення про підозру судді, складають та підписують її текст, а також можуть повідомити про нову підозру або змінити раніше повідомлену підозру. Письмове повідомлення про підозру судді, яке передбачає погодження і подальше підписання такого процесуального документа, може здійснюватися лише Генеральним прокурором або його заступником. Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим і не може бути передоручене іншим особам. Генеральний прокурор або його заступник реалізують повноваження щодо письмового повідомлення про підозру судді незалежно від того, чи здійснюють вони процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні. Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії в конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб`єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності.

Заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_22 29 травня 2018 року прийняв рішення про повідомлення про підозру у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.368 КК України судді ОСОБА_8 та підписав відповідний процесуальний документ (т.2, а.с.130-138).

Відповідно до вищевказаного повідомлення про підозру, у тексті повідомлення наявна вказівка про доручення прокурору САП ОСОБА_6 вручити ОСОБА_8 повідомлення про підозру, пам`ятку про процесуальні права підозрюваного та виконати вимоги ст.276-278 КПК України. Надалі 29 травня 2018 року прокурор САП ОСОБА_6 у присутності захисника повідомив ОСОБА_8 про підозру, вручив текст письмового повідомлення про підозру, пам`ятку про процесуальні права та обов`язки, а також оголосив і роз`яснив ОСОБА_8 права підозрюваного, що підтверджується розписками, які підписали ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 .

Отже, матеріалами цього кримінального провадження підтверджується, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_8 погоджене та підписане заступником Генерального прокурора, тобто уповноваженим на це суб`єктом, а вручення цих документів здійснив у порядку п.4 ч.2 ст.36 КПК України уповноважений на цю дію суб`єкт ? прокурор САП ОСОБА_6, гарантії суддівської незалежності ОСОБА_8 під час здійснення цих процесуальних дій порушені не були.

Доводи стосовно недопустимості доказів через порушення вимог кримінального процесуального закону при їх отриманні

Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з ст.87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

Недопустимими є також докази, що були отримані:

1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні;

2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень;

3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження;

4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані. Таких обставин судом апеляційної інстанції при перевірці матеріалів кримінального провадження не встановлено.

Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про недопустимість протоколу обшуку кабінету №210 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня-25 травня 2018 року

Сторона захисту вважає недопустимим протокол обшуку кабінету №210 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня-25 травня 2018 року, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про повну фіксацію судового засідання по розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку. Відповідно до ч.4 ст.107 КПК України фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється у випадку неприбуття усіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні. Під час судового розгляду в суді першої інстанції судом досліджено технічний запис судового засідання у справі №760/12637/18 (провадження - 1-кс/6837/18), на якому зафіксовано розгляд суддею Солом`янського районного суду м.Києва за участю детектива клопотання про надання дозволу на проведення обшуку у службовому кабінеті судді ОСОБА_8 ( т.15 а.с.52). Судом першої інстанції встановлено, що розгляд слідчим суддею клопотання про проведення обшуку супроводжувався повною фіксацією судового засідання за наявності учасників провадження, тому немає підстав для визнання недопустимими доказами результатів такого обшуку та похідних від нього доказів, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, яка повторно дослідила технічний запис, з урахуванням судової практики (постанова Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 461/5454/14-к)

Також сторона захисту зазначає про недопустимість протоколу обшуку кабінету №210 Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 травня-25 травня 2018 року у зв`язку з тим, що захисника ОСОБА_7 не було допущено до проведення обшуку, а в подальшому йому було заборонено здійснювати фіксування проведення обшуку на власний мобільний телефон.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.107 КПК України право безперешкодного фіксування проведення обшуку за допомогою відеозапису надається стороні захисту (підозрюваний та його захисник).

Разом з тим, під час проведення обшуку службового кабінету ОСОБА_8 та його адвокат відповідного процесуального статусу у даному кримінальному провадженні не мали, а отже доводи про порушення права на захист у зв`язку з забороною здійснення такої фіксації є необґрунтованими. Крім того, судом апеляційної інстанції, як і судом першої інстанції, досліджено відеозапис проведеного обшуку та не встановлено порушення права на захист у частині не допуску адвоката до місця його проведення. Згідно відеозапису адвоката ОСОБА_7 допущено до проведення обшуку після надання ним документів на підтвердження повноважень.

Посилання сторони захисту на те, що протокол обшуку складений з порушенням ч.1 ст.106 КПК України та є недопустимим так як складений спільно двома детективами, не ґрунтуються на нормах діючого КПК України, не свідчать про недостовірність даних, які зафіксовані у ньому.

Щодо доводів про порушення порядку внесення відомостей до ЄРДР

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження прокурор ОСОБА_6 04 квітня 2018 року вніс відомості до ЄРДР на підставі матеріалів, отриманих від УСБУ в Дніпропетровській області. Так, із супровідного листа від 03 квітня 2018 року №55/3-3376 із додатками вбачається, що т.в.о. начальника УСБУ у Дніпропетровській області направив на адресу САП ГПУ документальні матеріали щодо можливої протиправної діяльності судді одного з районних судів Дніпропетровської області, а саме: інформування про виявлення ознак злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України у діях судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_8, копію заяви ОСОБА_9 від 03 квітня 2018 року та копію його пояснень від 03 квітня 2018 року із долученим до них наказом ФГ «Дар» №4/2018 від 21 березня 2018 року про прийняття ОСОБА_9 на роботу (т.8, а.с.187-194). Вказаний лист із додатками отриманий САП 04 квітня 2018 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції та відповідна резолюція заступника керівника САП ОСОБА_62 .

Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірними дії прокурора ОСОБА_6 щодо внесення відомостей до ЄРДР із зазначенням джерела отримання таких відомостей саме матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів до яких із заявою звернувся ОСОБА_9 . Крім того, не є порушенням внесення відомостей до ЄРДР саме прокурором ОСОБА_6, а не працівниками УСБУ в Дніпропетровській області, оскільки ст.214 КПК України надає йому таке право. Також на законність дій прокурора не впливає і направлення оригіналу заяви про вчинення кримінального правопорушення вже після внесення даних до ЄРДР, оскільки КПК України не містить вимоги щодо обов`язкового надання оригіналу такої заяви. Прокурор, отримавши відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення, повинен перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вказані обставини, після чого прийняти рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення даних до ЄРДР.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про незаконність та безпідставність внесення прокурором відомостей до ЄРДР, недопустимість усіх доказів у цьому кримінальному провадженні через вказані обставини.

Щодо доводів проведення досудового розслідування неуповноваженою особою

Відповідно до п.1 ч.2 ст.39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.

Згідно з п.2 ч.1 ст.38 КПК України (у редакції, яка діяла на момент винесення відповідної постанови) органами досудового розслідування є підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.3 КПК України (у редакції, яка діяла на момент винесення відповідної постанови) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють в межах своїх повноважень.

04 квітня 2018 року керівником Четвертого відділу детективів Першого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_27 прийнято постанову про визначення слідчої групи та старшого слідчої групи (т.8 а.с.150). Тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги сторони захисту про те, що постанова від 04 квітня 2018 року була прийнята особою за відсутності відповідних повноважень.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17 (провадження №13-3кс22) вказує, що в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання у них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права. Імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст.3 Конвенції, ч.1 ст.28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п.«с» ч.3 ст.6 Конвенції, ст.59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п.«d» ч.3 ст.6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст.8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України) (абзац 8 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року). Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України (абзац 9 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року). З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення, отриманих у їх результаті, відомостей, повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (абзац 10 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року). Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні. При цьому, порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.

Виходячи із вищезазначеного рішення Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що прийняття постанови керівником Четвертого відділу детективів Першого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_27 від 04 квітня 2018 року не свідчить про те, що визначені вказаним рішенням детективи були неуповноважені на здійснення досудового розслідування, що породжує недопустимість складених ними документів та прийнятих рішень, оскільки не свідчить про порушення фундаментальних прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією та/або Конституцією України. Крім того, відомості про детективів, які здійснюють досудове розслідування, були внесені до ЄРДР (т.8 а.с.146-148), зазначеними детективами процесуальні та слідчі дії проводились під процесуальним керівництвом прокурорів, за результатами проведення складались відповідні процесуальні документи, здійснювався попередній контроль слідчих суддів, у випадках, передбачених КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає також необґрунтованими і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо закінчення строку досудового розслідування 29 липня 2018 року, у зв`язку з тим, що заступником Генерального прокурора ОСОБА_22 прийнято постанову від 20 липня 2018 року про продовження строку досудового розслідування до 29 серпня 2018 року за клопотанням детектива ОСОБА_25, а також складення цим детективом обвинувального акту.

Щодо недопустимості протоколів НСРД у зв`язку з не відкриттям ухвали слідчого судді Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року на виконання якої надавалось доручення детективам НАБУ від 25 квітня 2018 року

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом першої інстанції, всі НСРД стосовно ОСОБА_8 здійснено на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року №01-8658т/НСД (т.14 а.с.117-119). 24 квітня 2018 року заступником керівника САП ОСОБА_63 дорученням №20/3-850т виконання зазначеної ухвали покладено на детектива НАБУ ОСОБА_25 (т.14 а.с.120-121). 25 квітня 2018 року детективом НАБУ ОСОБА_24 виконання вказаної ухвали було доручено оперативним працівникам УСБУ в Дніпропетровській області. Однак прохальна частина доручення детектива містить посилання на необхідність виконання ухвали слідчого судді Апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2018 року №01-8658т/НСД (т.14 а.с.122-123). Разом з тим, у змісті доручення зазначається про ухвалу слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року №01-8658т/НСД з відповідними реквізитами. На виконання вимог п.3.4 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх у кримінальному провадженні, детективом до його доручення додано ухвалу слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року №01-8658т/НСД та в усіх протоколах про результати НСРД зазначено, що вони проведені на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року №01-8658т/НСД, яка була відкрита стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК України.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначення у прохальній частині доручення детектива НАБУ ОСОБА_24 від 25 квітня 2023 року про доручення виконання ухвали слідчого судді Апеляційного суду Київської області є технічною опискою, яка не свідчить про наявність такої ухвали та необхідність виконання саме її. Інших відомостей, окрім наявної описки, які б свідчили про існування, зазначеної обвинуваченим ОСОБА_8, ухвали, матеріали кримінального провадження не містять.

Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про недопустимість всіх протоколів за результатами проведених НСРД у зв`язку з незаконністю доручення детектива НАБУ ОСОБА_24 від 25 квітня 2018 року

Відповідно до п.1.7 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, суб`єкти, уповноважені на проведення негласних слідчих (розшукових) дій проводять їх на підставі письмового доручення слідчого, прокурора.

Згідно з п.1.9 вказаної Інструкції, процесуальними документами щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій є постанови, клопотання, доручення, протоколи уповноваженого співробітника (працівника) оперативного підрозділу, слідчого, прокурора, а також ухвали слідчого судді.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження 24 квітня 2018 року заступником керівника САП ОСОБА_63 дорученням №20/3-850т виконання ухвали слідчого судді Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року №01-8658т/НСД щодо проведення НСРД покладено на детектива НАБУ ОСОБА_25 (т.14 а.с.120-121). 25 квітня 2018 року детективом НАБУ ОСОБА_24 виконання вказаної ухвали та проведення НСРД доручено оперативним працівникам УСБУ в Дніпропетровській області.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що доручення прокурора САП стосувалось виключно детектива ОСОБА_25 і саме йому було доручено проведення НСРД, є необґрунтованими. Детектив НАБУ ОСОБА_25 відповідно до постанови про групу слідчих від 04 квітня 2018 року визначений як старший групи детективів, у зв`язку з чим прокурором направлялось доручення на проведення НСРД саме на його ім`я. Застережень щодо проведення НСРД виключно детективом ОСОБА_25 доручення прокурора від 24 квітня 2018 року не містить.

Крім того, доводи сторони захисту про незаконність передоручення проведення таких НСРД детективом НАБУ ОСОБА_24, не ґрунтуються на нормах закону.

Згідно з ч.4 ст.40 КПК України слідчий зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» детективи одночасно наділені повноваженнями як слідчого, так і працівника оперативного підрозділу.

Згідно з п.3 ч.2 ст.40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Отже, надання детективом НАБУ ОСОБА_24 доручення від 25 квітня 2018 року про проведення НСРД оперативним працівникам УСБУ в Дніпропетровській області реалізовано його повноваження як слідчого слідчої групи у кримінальному провадженні №42018000000000814 від 04 квітня 2018 року, а не є передоручення оперативним працівником іншому оперативному підрозділу проведення негласних слідчих розшукових дій. Вказані обставини підтверджуються і тим, що відповідно до КПК України у ході проведення досудового розслідування детективи, здійснюючи свої повноваження, є самостійними у своїй діяльності та у реалізації свої повноважень. Крім того, вказане доручення було направлено керівнику УСБУ в Дніпропетровській області, що узгоджується із положеннями п.3.3 Інструкції, та колегією апеляційної інстанції не встановлено обставин, за яких у відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17, такі докази могли б бути визнані недопустимими.

Щодо доводів про недопустимість протоколів НСРД до яких був залучений ОСОБА_9 у зв`язку з порушенням порядку такого залучення

Сторона захисту вказує, що в матеріалах кримінального провадження є виключно рішення про залучення ОСОБА_9 до проведення контролю за вчиненням злочину від 14 травня 2018 року, а тому його участь у інших НСРД є незаконною. На переконання сторони захисту, оперативні працівники не мали права самостійно залучати ОСОБА_9 до участі в проведенні аудіо-, відеоконтролю особи від 02 травня 2018 року, 11 травня 2018 року, 15 травня 2018 року, 22 травня 2018 року, оскільки на момент їх проведення було відсутнє рішення слідчого або прокурора про його залучення до участі в НСРД, а самостійно та за власною ініціативою приймати такі рішення оперативні працівники не уповноважені.

Разом з тим, під час судового розгляду в суді першої інстанції прокурором, на спростування доводів наведених стороною захисту, додатково відкрито та долучено до матеріалів кримінального провадження: постанову детектива від 04 квітня 2018 року, якою ОСОБА_9 залучено до участі у проведенні слідчих дій у цьому кримінальному провадженні; письмову згоду ОСОБА_9 від 04 квітня 2018 року на його залучення до проведення слідчих дій у цьому кримінальному провадженні; протокол попередження про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та роз`яснення прав особи, залученої до проведення слідчих дій від 04 квітня 2018 року (т.20 а.с.50-54). Із вказаних документів вбачається, що уповноважена особа залучила ОСОБА_9 до участі у слідчих діях, в тому числі, до участі у негласних слідчих (розшукових) діях, оскільки вони є різновидом слідчих дій. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту, що постановою від 04 квітня 2018 року здійснювалось залучення ОСОБА_9 виключно до проведення слідчих дій.

Щодо недопустимості вказаних документів як доказів через невчасне їх відкриття стороні захисту, колегія суддів відзначає, що за змістом ст.84, 99 КПК України, документи про залучення особи до проведення слідчих дій не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, оскільки не містять будь-яких відомостей, які можуть бути використані для встановлення обставин, що підлягають доказуванню. Такі документи є лише процесуальною підставою для отримання доказів за участю певної особи, а тому їх не відкриття в порядку ст.290 КПК України не може автоматично призводити до визнання недопустимими зібраних у такий спосіб доказів. Натомість, відповідні процесуальні документи мають досліджуватись судом з метою надання оцінки правових підстав для проведення відповідних слідчих дій і вирішення питання про допустимість в якості доказів їх результатів. З огляду на це та з метою забезпечення принципу змагальності, відповідні документи мають бути відкриті стороні захисту не пізніше ніж під час судового розгляду для того, щоб остання мала достатні можливості і час у змагальному процесі довести перед судом аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих на підставі таких документів.

Таким чином, порушення вимог ст.290 КПК України, якщо таке встановлено, має оцінюватися з погляду того, наскільки воно вплинуло на здатність сторони захисту обґрунтовувати свою позицію і спростовувати позицію сторони обвинувачення. Разом з цим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що після відкриття вказаних документів, сторона захисту мала достатній час для підготовки заперечень щодо законності НСРД з урахуванням нової інформації, отриманою ними. За таких обставин, колегія суддів не вважає, що сторона захисту була обмежена у можливості ефективно відстоювати свою позицію у зв`язку з відкриттям додаткових матеріалів пізніше, ніж на стадії виконання ст.290 КПК України, а відтак немає підстав для визнання недопустимими протоколів, складених на підставі зазначених документів.

Що стосується доводів обвинуваченого про підробку та фальсифікацію таких документів у частині їх складання не у вказані дати, то вони ґрунтуються виключно на припущеннях та будь-якими конкретними і об`єктивними відомостями не підтверджуються. Самі лише суб`єктивні припущення сторони захисту за відсутності будь-яких об`єктивних відомостей щодо підробки дати документів не можуть бути підставою для визнання таких документів сфальсифікованими. Крім того, під час допиту в суді першої інстанції, ОСОБА_9, підписи якого містяться на таких документах, підтвердив факт їх підписання у вказану дату.

Також сторона захисту у своїх апеляційних скаргах зазначає про неможливість залучення ОСОБА_9 до проведення НСРД через відсутність у нього допуску до державної таємниці та про недопустимість у зв`язку з цим результатів таких НСРД, проведених за його участю. Разом з тим, вказані доводи є безпідставними, оскільки чинне законодавство не містить вимог щодо залучення до участі в проведенні НСРД лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці. Відповідно до ст.11 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» на таких осіб покладається тільки обов`язок зберігати таємницю, що стала їм відома у зв`язку з проведенням такої діяльності. За таких обставин, колегією суддів не встановлено порушень порядку залучення ОСОБА_9 до участі у проведенні НСРД, які б зумовлювали недопустимість їх результатів в якості доказів.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість протоколу про результати проведення НСРД - аудіо, відеоконтроль особи від 22 травня 2018 року у зв`язку з тим, що: прокурором не доведено справжність записів, зафіксованих за результатами проведення НСРД; не доведено, що на аудіозаписі зафіксована саме розмова між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; носій долучений, як додаток до вказаного протоколу є копією, а не оригіналом; протоколи про результати НСРД - аудіо, відеоконтроль від 02 травня 2018 року, 11 травня 2018 року, 15 травня 2018 року не містять додатків до відповідних протоколів

Вказані обставини були предметом перевірки судом першої інстанції, їм надана відповідна оцінка, з якою погоджується і суд апеляційної інстанції. Крім цього, вказані протоколи НСРД містять додатки до них та вони були досліджені в ході судового розгляду. Зокрема, у т.14 а.с.149 міститься картка пам`яті Trancend Micro SD 16GB з відеозаписом проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відеоконтролю особи від 02 травня 2018 року, 11 травня 2018 року, 15 травня 2018 року, 16 травня 2018 року та 22 травня 2018 року. Отже, доводи про відсутність в матеріалах кримінального провадження додатків до протоколів не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про недопустимість протоколу про результати НСРД - контролю за вчиненням злочину від 18 червня 2018 року

Відповідно до ч.4 ст.271 КПК України про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом першої інстанції, протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 18 червня 2018 року було складено на 24-ий день після проведення вказаної НСРД у місті Києві у приміщенні службового кабінету НАБ України за відсутності ОСОБА_8 (т.14 а.с.209-211). Разом з тим, у даному випадку контроль за вчиненням злочину фактично закінчився відкритим фіксуванням, оскільки безпосередньо після винесення обвинуваченим судового рішення, яким обумовлювалось попереднє одержання неправомірної вигоди, проведено обшук його службового кабінету, а тому складання протоколу про результати проведення вказаного НСРД повинно було здійснюватися у присутності обвинуваченого. Однак, враховуючи, що складання такого протоколу потребувало значного часу у зв`язку з великим обсягом інформації, у органу досудового розслідування була відсутня можливість скласти його у присутності сторони захисту безпосередньо у день проведення обшуку.

Крім того, відкриту фіксацію, передбачену ч.4 ст.271 КПК України, фактично було забезпечено шляхом складання в присутності обвинуваченого протоколу обшуку, в ході якого стороні захисту надавалась можливість вказати свої заперечення та зауваження стосовно проведених стосовно ОСОБА_8 процесуальних та слідчих дій.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що складання вказаного протоколу пізніше фактичного завершення НСРД не впливає на його допустимість і не є порушенням права на захист, оскільки це жодним чином не вплинуло на повноту та правомірність досудового розслідування, а тому відсутні підстави для визнання результатів такого НСРД недопустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про недопустимість протоколу за результатами проведення контролю за вчиненням злочину від 18 червня 2018 року внаслідок його складання детективом ОСОБА_25, який не брав участі в проведенні такої слідчої дії, колегія суддів вважає необґрунтованими. Постановою прокурора від 14 травня 2018 року проведення вказаної НСРД доручено детективам НАБУ, зокрема і детективу ОСОБА_25 (т.14 а.с.204-206). Отже, за вказаних обставин, складання детективом, який входив в групу слідчих, протоколу про результати контролю за вчиненням злочину, не свідчить про будь-яке порушення з його боку та не викликає сумнівів у його достовірності. Судом першої інстанції за результатами дослідження НСРД проведених у рамках даного кримінального провадження, ознак спотворення детективом НАБУ ОСОБА_25 фактів об`єктивної дійсності, які б не узгоджувалися між собою, не встановлено, суду апеляційної інстанції не надано обґрунтованого клопотання щодо необхідності їх передослідження. Крім цього, показання обвинуваченого ОСОБА_8 (який є зацікавленим у постановленні судового рішення на свою користь, які суд апеляційної інстанції оцінює як такі, що дані ним з метою ухилення від кримінальної відповідальності та покарання, оскільки спростовуються матеріалами провадження) щодо спотворення чи фальсифікації аудіо та відеозаписів спростовуються показаннями свідка ОСОБА_9, доказів заінтересованості якого судом апеляційної інстанції не встановлено. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно оцінив показання свідків сторони захисту як такі, що дані в інтересах обвинуваченого, враховуючи характер стосунків з ним.

Щодо доводів сторони захисту про недопустимість протоколу огляду флеш-носія від 06 серпня 2018 року у зв`язку з порушеннями КПК України при його отриманні

Відповідно до ч.2 ст.93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Тобто орган досудового розслідування самостійно визначає види слідчих (розшукових) дій та їх обсяг задля розслідування того чи іншого кримінального правопорушення.

Згідно з ч.4 ст.132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Положення цієї норми застосовуються у тих випадках, коли ті чи інші докази не можуть бути отримані внаслідок наявності певних перешкод для цього (наприклад, відсутність добровільної згоди певної особи). У випадку ж наявності такої добровільної згоди використання такого заходу забезпечення як тимчасовий доступ до речей та документів не потребується, оскільки доступ ніким не обмежується.

Як встановлено судом першої інстанції, 16 травня 2018 року детектив НАБУ ОСОБА_64 звернувся із відповідною вимогою до ТОВ «ФК «Партнер» про витребування копії відеозаписів камер спостереження у приміщенні ВП №5 ТОВ «ФК «Партнер», яке розташоване за адресою: м.Дніпро, вул.С.Єфремова, буд.1, оф.1 за період з 10 год 00 хв по 10 год 20 хв 15 травня 2018 року (т.10 а.с.56-57). На виконання вказаної вимоги без будь-яких застережень ТОВ «ФК «Партнер» 16 травня 2018 року направив на флеш-носії запитувані відомості, а саме - відеозаписи із камер спостереження із запитуваного детективом місця та за вказаний період часу (т.10 а.с.58-59). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування дотримано порядок отримання відповідного доказу, а тому відсутні підстави для визнання недопустимим протоколу огляду такого флеш-носія.

Щодо недопустимості протоколу огляду та вручення грошових коштів від 15 травня 2018 року

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання сторони захисту на те, що протокол огляду та вручення грошових коштів від 15 травня 2018 року є недопустимим доказом, у зв`язку з тим, що він не оформлений протоколом про результати НСРД та складений детективом, який не мав на це повноважень з врахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року. Огляд та вручення грошових коштів відбулося у відповідності до ст.104, 237 КПК України, а відповідний протокол складений детективом НАБУ ОСОБА_26 .

Крім того, безпідставними є і доводи сторони захисту про незаконність походження грошових коштів, що використовувалися при проведенні контролю за вчиненням злочину. На підтвердження походження таких грошових коштів прокурором під час судового розгляду було долучено копію касового ордеру від 14 травня 2018 року, відповідно до якого детективом було отримано грошові кошти у сумі 15 тис доларів США, які в подальшому були оглянуті та вручені ОСОБА_9 (т.20 а.с.55). Також сторона захисту не наводить яким чином походження грошей з того чи іншого законного джерела може позначитися на висновку, чи передавалися ці гроші ОСОБА_8 під час його зустрічі з ОСОБА_9 КПК України не містить вимог щодо необхідності підтвердження походження таких коштів (постанова Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі №520/2703/17).

Не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про те, що під час досудового розслідування були порушені вимоги ст.517 КПК України, оскільки положення зазначеної статті не застосовуються до цього кримінального провадження, так як воно не є таким, що містить відомості, які становлять державну таємницю. Поняті можуть бути запрошені для участі в процесуальних діях, якщо слідчий вважатиме це за доцільне (ч.6 ст.223 КПК України). Детектив залучив понятих при проведенні огляду та врученні заздалегідь ідентифікованих грошових коштів ОСОБА_9 . Протокол огляду та вручення грошових коштів від 15 травня 2018 року, який був складений за результатами проведення зазначених дій, не містить відомостей, що становлять державну таємницю (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі №487/5684/19).

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про недопустимість протоколу огляду пункту обміну валют ТОВ «ФК «Партнер» у зв`язку з відсутністю підстав на проникнення до приміщення та проведення його огляду

Колегія суддів не може погодитись з доводами захисту щодо порушень при проведенні огляду місця події в приміщенні пункту обміну валют ТОВ «ФК «Партнер» 15 травня 2018 року, оскільки, на думку сторони захисту, він проведений без дозволу власника приміщення чи ухвали слідчого судді.

Відповідно до ст.237 КПК України, огляд проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно з ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які перебувають у володінні особи.

Статтею 234 КПК України визначено, що обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, здобутого в результаті його вчинення, а також установлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Таким чином, основною метою обшуку як слідчої дії є саме відшукання певних предметів чи відомостей, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. При цьому обшук у будь-якому випадку пов`язаний із проникненням до житла чи іншого володіння особи. Огляду як слідчій дії також властиві певні ознаки, притаманні обшуку, зокрема, він спрямований на виявлення та фіксацію певних відомостей про кримінальне правопорушення.

Як встановлено судом першої інстанції, у даному кримінальному провадженні перед початком проведення огляду володільці пункту обміну валют - ОСОБА_40 та ОСОБА_65 надали свою письмову згоду на проникнення до нього з метою проведення у ньому огляду. При цьому, така згода була надана ними у присутності адвокатів ОСОБА_42 та ОСОБА_43 . Крім того, на відеозаписі відповідної слідчої дії зафіксоване повторне надання володільцем - ОСОБА_40 такої згоди в усному порядку на початку проведення огляду (т.9 а.с.97-111). У зв`язку з чим, судом першої інстанції зазначено, що наявність письмової згоди, у якій стверджується про добровільність дозволу на проникнення до приміщення з метою проведення саме слідчої дії - огляду, особисте підтвердження такої згоди в усному порядку та забезпечення відповідних осіб правовою допомогою професійних адвокатів, свідчить про те, що такі особи були достатньо проінформовані для прийняття усвідомленого рішення щодо дозволу на проникнення до їх володіння. Подальше виникнення заперечень щодо порядку проведення слідчої дії і зауважень щодо реалізації слідчим повноважень по вилученню виявленого майна вже після фактичного проведення такої слідчої дії не нівелює правомірності початкового проникнення до відповідного приміщення та не спростовує наявності для цього передбачених законом підстав. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у органу досудового розслідування були достатні передбачені законом підстави для проникнення до відповідного володіння особи для здійснення його огляду в порядку ст.237 КПК України, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про недопустимість протоколів огляду мобільного телефона ОСОБА_17 від 25 травня 2018 року по 06 липня 2018 року та мобільного телефона ОСОБА_8 від 03 липня 2018 року по 12 липня 2018 року у зв`язку з відсутністю ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем та інших порушень

Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та електронних інформаційних мереж (ст.263, 264 КПК України) є різновидами втручання у приватне спілкування, оскільки здійснюється доступ до змісту повідомлень будь-якого виду та інформації, що передається особою під час зв`язку. Тобто, визначені у ст.263, 264 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії передбачають втручання у приватне спілкування в режимі реального часу (тобто дає змогу отримати інформацію про зміст приватного спілкування на момент спостереження за ним).

Разом з тим, протоколи оглядів мобільних телефонів ОСОБА_8 та ОСОБА_17 були складені за результатами огляду мобільних телефонів, що були вилучені в ході обшуків, які були санкціоновані ухвалами слідчих суддів, якими надавався дозвіл на їх вилучення.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надаючи дозвіл на вилучення технічних пристроїв, слідчий суддя здійснює також і судовий контроль за втручанням у особисте листування, оскільки такий дозвіл надається, зокрема і з метою отримання доступу до їх вмісту та огляду.

Колегія суддів вважає необґрунтованими й посилання сторони захисту на тривалість проведених оглядів мобільних телефонів і не зазначення у протоколах способу їх збереження під час цих перерв. Обвинувачений вказує, що вказані обставини можуть свідчити про те, що до мобільних телефонів могли вноситися недостовірні відомості з метою фальсифікації доказів. Разом з тим, вказані обставини є лише припущеннями самого обвинуваченого та не свідчать про обставини, які б зумовили недостовірність відомостей, які містяться у вказаних протоколах.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про недопустимість протоколу обшуку від 24 травня 2018 року та визнання недопустимими доказами грошових коштів, які, на його думку, були підкинуті в його кабінет працівниками правоохоронних органів, а також, що дані у протоколі не відповідають відеозапису обшуку

Вказані обставини були предметом перевірки, як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. Так, згідно останнього абзацу протоколу обшуку на аркуша справи 94 тому 10 зазначено, що «Під час обшуку столу ОСОБА_8 попросив дозволу взяти з сумки, яка знаходилась на підвіконні і де обшук ще проведений не був, ліки …. Детектив ОСОБА_66 дозволив, ОСОБА_8 підійшов до підвіконня і дістав ліки, випив їх і залишився, стоячи біля вікна. Відеозйомку здійснював ОСОБА_67 та побачив, що ОСОБА_8 дістав щось з сумки. Після виявлення даних дій ОСОБА_8 був відсторонений від вікна. Ліворуч від сумки були виявлені дві пачки грошових купюр візуально ідентифіковані по 200 гривень та одна пачка з грошовими купюрами 100 доларів США». Зазначені дані у протоколі обшуку повністю відповідають відеозапису та спростовують твердження обвинуваченого про підкидання йому грошей. Згідно відеозапису детектив ОСОБА_68 проводив обшук у футболці та у його руках на цей час були відсутні грошові кошти, так як жоден з учасників обшуку про це не заявив, як і адвокат ОСОБА_7, а тому підкидання грошей під час перебування ОСОБА_8 біля сумки, як він заявив на відеозаписі, виключається. Даними відеозапису обшуку виключається і підкидання грошових коштів до початку проведення обшуку, оскільки відеозапис виявлення коштів свідчить про те, що суддя ОСОБА_8 не міг їх не бачити у час, коли підійшов до сумки за ліками, разом з тим мовчав про їх наявність аж до зауважень особи, яка проводила відеозапис з приводу проведення ним певних маніпуляцій. Посилання обвинуваченого на результати дактилоскопічних експертиз, згідно яких на грошових коштах не було виявлено ні його відбитків пальців, ні інших осіб, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для визнання їх належним доказом, так як грошові кошти у сумі 3400 доларів США, вилучені під час обшуку у кабінеті ОСОБА_8, відповідають грошовим коштам, які йому були вручені ОСОБА_9 15 травня 2018 року для проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину, що зафіксовано у відповідному протоколі огляді та в подальшому були передані обвинуваченому ОСОБА_8, що підтверджується зокрема протоколом про результати НСРД -аудіо, відеоконтроль особи від 15 травня 2018 року.

Щодо доводів апеляційної скарги сторони захисту про те, що судом першої інстанції допущена неповнота судового розгляду у зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні 37 скарг обвинуваченого, фактично не розглядаючи їх

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження під час розгляду справи у підготовчому судовому засіданні судом першої інстанції ухвалою від 06 березня 2020 року у задоволенні поданих, в порядку ч.2 ст.303 КПК України, обвинуваченим ОСОБА_8 скарг на інші рішення, дії чи бездіяльність співробітників оперативних підрозділів, детективів та прокурорів було відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні таких скарг стало те, що з їх змісту вбачалося, що викладені у них доводи зводяться до необхідності надання судом оцінки доказам, в тому числі, з точки зору їх допустимості, у зв`язку з порушеннями норм кримінального процесуального законодавства під час їх збирання, які, на думку ОСОБА_8, були допущенні стороною обвинувачення. Зазначена підстава цілком узгоджується з вимогами ст.89,99,314-316,358 КПК України, у зв`язку з чим, колегією суддів апеляційної інстанції порушень вимог КПК України в цій частині не виявлено. Разом з цим, обставинам викладеним у скаргах ОСОБА_8 суд надав оцінку у вироку, який містить достатні обґрунтування щодо рішень, дій чи бездіяльності співробітників оперативних підрозділів, детективів та прокурорів в контексті належності та допустимості наявних у матеріалах справи доказів.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про порушення ст.322 КПК України

Захисник ОСОБА_7 зазначає, про те, що судом були порушені вимоги ст.322 КПК України у зв`язку з тим, що після відмови обвинуваченого ОСОБА_8 від останнього слова, колегія суддів першої інстанції негайно не вийшла до нарадчої кімнати для прийняття рішення та не оголосила про це. Разом з цим, вказані обставини є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження. З журналу та аудіозапису судового засідання від 23 березня 2023 року вбачається, що о 12 год 15 хв, після відмови обвинуваченого ОСОБА_8 від останнього слова, колегія суддів повідомила учасників судового провадження про видалення до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про недопустимість протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року у зв`язку з відсутністю ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем

Відповідно до ч.2 ст.264 КПК України не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Як вбачається з протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року, свідок ОСОБА_9 добровільно надав свій мобільний телефон для огляду і такий огляд проводився за його участю. У зв`язку з чим, для отримання інформації з даного телефону органу досудового розслідування не потребувалось ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем щодо інформації, яка стосувалася свідка ОСОБА_9 . Разом з тим, органом досудового розслідування ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів надання згоди ОСОБА_8, який на той час був суддею, на доступ до його листування. У зв`язку з порушенням ч.2 ст.264 КПК України, ч.9 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку посилання на протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року, в частині зазначених у ньому повідомлень, які надійшли від ОСОБА_8 .

Доводи ж обвинуваченого про фальсифікацію вказаного протоколу та наявність ознак підробки в іншій частині є безпідставними, оскільки дані, які містяться у вказаному протоколі, підтверджуються іншими доказами.

Щодо інших доводів апеляційних скарг сторони захисту, у тому числі, про наявність провокації до вчинення злочину, не відкриття прокурором всіх матеріалів, недостовірність показань свідків сторони обвинувачення, визнання судом першої інстанції недопустимими окремих доказів, незаконність визнання судом першої інстанції недостовірними скрін-шотів листування, розміщених в обліковому записі ОСОБА_8 на сервісі ICloud та похідних від них матеріалів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неврахування версії сторони захисту були предметом судового розгляду в суді першої інстанції та його висновків не спростовують.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8, за наведених у вироку обставин, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку. Правові підстави для закриття кримінального провадження на підставі п.3, 10 ч.1 ст.284 КПК України, відсутні.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_8 згідно вироку Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року призначено у відповідності до загальних принципів призначення покарання, з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Санкція ч.4 ст.368 КК України, як на час вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, так і на час ухвалення вироку, залишалась незмінною та передбачала основне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років, та обов`язкові додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років і конфіскацію майна. Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Вищого антикорупційного суду призначила ОСОБА_8 покарання у межах санкції ч.4 ст.368 КК України наближеної до максимальної межі санкції вказаної норми кримінального закону. Таке покарання відповідає вимогам ст.50, 65 КК України за своїм розміром є пропорційним і співмірним вчиненому та його наслідкам.

V. Висновки суду апеляційної інстанції за результатом апеляційного розгляду кримінального провадження

Відповідно до ч.1 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, у тому числі, змінити вирок.

З врахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню: вирок зміні в частині виключення посилання на протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року, в частині зазначених у ньому повідомлень, які надійшли від ОСОБА_8 .

З врахуванням положень ч.1 ст.404 КПК України, а також п.4 ч.2 ст.27 КПК України колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції про необхідність закриття інформації щодо стану здоров`я обвинуваченого, зазначеної в абз.8 п. 538 вироку.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів не знаходить підстав для задоволення клопотань обвинуваченого про зміну йому запобіжного заходу, а також клопотань, які він надіслав суду після початку судових дебатів.

Керуючись ст.86, 87, 216, 218, 370, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 15 травня 2018 року, в частині зазначених у ньому повідомлень, які надійшли від ОСОБА_8, змінивши його у цій частині.

У задоволенні апеляційних скарг в іншій частині відмовити.

У решті вирок Вищого антикорупційного суду від 27 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 за ч.4 ст.368 КК України залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_8 про скасування запобіжного заходу від 08 червня 2023 року та 13 жовтня 2023 року, та клопотання про витребування і дослідження доказів від 27 жовтня 2023 року, залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.

Головуючий суддя: ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4