- Presiding judge (HACC): Shyroka K.Yu.
Справа № 991/9434/23
Провадження № 1-кп/991/116/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
23 листопада 2023 року м. Київ
Окрема думка
судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2
на вирок Вищого антикорупційного суду від 23.11.2023 у справі № 991/9434/23, яким затверджено угоду про визнання винуватості за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України
1. Короткий зміст судового рішення
За результатами підготовчого судового засідання суд затвердив угоду про визнання винуватості в кримінальному провадженні № 52023000000000529 від 23.10.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України (КК України).
Так, обвинувачена на прохання свого керівництва сприяла в заволодінні грошовими коштами, виділеними для надання депутатами обласної ради матеріальної допомоги громадянам в розмірі сто тисяч гривень шляхом підготовки відповідних документів для безпідставного отримання матеріальної допомоги особою, яка не мала на це права, що вчинене в умовах воєнного стану.
ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України та призначено їй узгоджене основне покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років, та додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, окрім виборних посад, строком 1 (один) рік.
Також суд звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши їй іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки. На підставі статті ст. 76 КК України покладено на неї такі обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
2. Мотиви викладення окремої думки
Моя незгода з більшістю суддів полягає у визначенні тривалості іспитового строку в два роки, який, на мою думку, є надмірним.
Дійсно, загальні засади призначення покарання, визначені КК України наділяють суд правом вибору в частині встановлення іспитового строку при звільненні особи від відбування покарання з метою її виправлення та попередження нових злочинів.
Верховним Судом (ВС) вказано на те, що за своїм змістом іспитовий строк це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки та інші умови випробування. Протягом цього проміжку часу особа вважається судимою.
З одного боку, іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування (ч. 2 ст. 78 КК України), а з іншого успішне виконання умов випробування протягом іспитового строку має наслідком остаточне звільнення від відбування призначеного покарання (ч. 1 ст. 78 КК України) та пільгове погашення судимості (п. 1 ст. 89 КК України). Відповідно до ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років. Перебіг іспитового строку починається з моменту проголошення вироку (ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України). Враховуючи зазначене, тривалість іспитового строку та, відповідно, необхідності виконання умов випробування має важливе значення для засудженого, а тому збільшення цього строку є істотною зміною умов випробування та погіршенням становища засудженого (постанова ВС від 27.03.2018 у справі № 754/2749/17).
Вибір цього строку відбувається на розсуд суду, однак потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винної, обставин, що впливають на покарання.
Так, визначення тривалості іспитового строку повинно ґрунтуватися на принципі індивідуалізації як обов`язкової умови справедливості кримінальної відповідальності, при якому необхідно зважати не лише на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, а й на інші конкретні обставини справи, дані про особу винного тощо.
На мою думку, при застосуванні до ОСОБА_1 тривалості іспитового строку в 2 роки не враховано цілий ряд обставин, а саме:
-обвинувачена не виступала ініціатором, а була лише пособником у вчиненні злочину, відтак її роль є менш спільно небезпечною, порівняно з іншими учасниками злочину;
-обвинувачена не отримала матеріальну вигоду за вчинення злочину, а лише хотіла мати певну «позитивну» репутацію перед своїм керівництвом за оформлення відповідних документів для отримання матеріальної допомоги третій особі з порушенням процедури, відтак відсутня корислива мета вчинення злочину;
-раніше не судима, тобто її попередня поведінка не вказує на небезпечність особи винної;
-тривалий час працює за одним місцем роботи і характеризується там позитивно, заміжня, має одну неповнолітню та одну малолітню дитину, відповідно має міцні робочі, родинні і соціальні зв`язки, які виступають соціально стримуючими чинниками при оцінці ризику вчинення нового кримінального правопорушення;
-
-
-
-обвинуваченій призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування строком на 1 рік, однак іспитовий строк в 2 роки має наслідком судимість протягом цього періоду, а з врахуванням норм Законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування» вказане фактично дублює додаткове покарання і розширює цю заборону.
Вказані обставини в сукупності вказують на можливість обмежитись меншою тривалістю іспитового строку, що є необхідним і достатнім для дієвого запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень та досягнення завдань криминального провадження.
Варто звернути увагу й на те, що відповідно до умов угоди про визнання винуватості сторони клопотали перед судом про визначення тривалості іспитового строку в 1 (один) рік, про що також повідомив прокурор в судовому засіданні. Однак суд вирішив призначити іспитовий строк в більшому розмірі ніж навіть просила сторона обвинувачення.
Тому я вважаю, що обвинуваченій слід було б встановити іспитовий строк тривалістю в один рік, який відповідає тяжкості вчиненого злочину і справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Суддя ОСОБА_2