Document No. 115888892

справа № 991/4110/20

провадження №11-кп/991/13/23

головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі обвинуваченого ОСОБА_6,

захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,

прокурора ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 23.02.2022 р. у кримінальному провадженні № 22019270000000053 від 19.08.2019 р., яким:

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецьк, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань йому визначено остаточне покарання у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, -

в с т а н о в и л а:

1.Історія провадження.

23.02.2022 року Вищим антикорупційним судом відносно ОСОБА_6 постановлено обвинувальний вирок, яким його визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 взято його під варту в залі суду.

26.03.2022 року зазначений вирок набрав законної сили (т. 37 а.с. 136).

Виконавчі листи Вищого антикорупційного суду від 23.02.2022 р. про виконання вироку в частині конфіскації майна ОСОБА_6 (т. 37 а.с. 139), в частині стягнення з нього на користь держави в особі уповноваженого органу Служби безпеки України майнової шкоди в розмірі 978 837,40 грн. (т. 37 а.с. 142), а також в частині стягнення в дохід держави витрат на залучення експертів в сумі 200 833,5 грн. (т. 37 а.с. 145), направлені на виконання до Подільського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (т. 37 а.с. 146).

09.06.2022 року захисником обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_10 на вказаний вирок подано апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами кримінального провадження 10.06.2022 року надійшла на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (т. 37 а.с. 152-183, 188).

Враховуючи, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог п. 4 ч. 2, ч. 6 ст. 396 КПК України, ухвалою судді-доповідача від 14.06.2022 р. її залишено без руху, з наданням строку для усунення вказаних в ухвалі недоліків (т. 37 а.с. 192-193).

На виконання вимог ухвали, 07.07.2022 року адвокатом ОСОБА_10 подано апеляційну скаргу, оформлену згідно з вимогами ст. 396 КПК України. Також, нею заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку від 23.02.2022 р., яке обґрунтовувалось тим, що з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, та через активні військові дії навколо м. Києва Вищий антикорупційний суд працював в обмеженому режимі, до середини квітня не приймав кореспонденцію, не працювали засоби поштового зв`язку та електронний суд, а тому сторона захисту не мала змоги вчасно подати відповідну апеляційну скаргу (т. 37 а.с. 227-228).

Враховуючи, що в апеляційній скарзі порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 20.07.2022 р. зазначене клопотання призначено до розгляду в судовому засіданні складом суду, визначеним для розгляду апеляційної скарги (т. 37 а.с. 229).

Ухвалою колегії суддів від 09.08.2022 р. у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_10 відмовлено з посиланням на те, що під час його розгляду в межах доводів клопотання не встановлено жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали захиснику вчасно звернутись з апеляційною скаргою на оскаржуваний вирок або ж подати її у максимально короткий строк після того, як такі обставини відпали, а також з огляду на відсутність обставин, що свідчили б про дії або бездіяльність суду, якими було б зумовлене існування вищевказаних обставин. Колегія суддів також зауважила, що ані значні обсяги матеріалів справи, ані її складність, ані якісь інші подібні обставини не можуть вважатися для професійного адвоката належним виправданням для пропуску строку на апеляційне оскарження вироку суду, якщо процесуальний закон надає для цього місячний строк. Стосовно ж доводів адвоката ОСОБА_10 в частині запровадження в Україні воєнного стану та необхідності поновлення на цій підставі пропущеного строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначила, що повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, яке почалося в ніч на 24.02.2022 року, та подальше введення на території України воєнного стану, безперечно, є виключними обставинами, які не залежать від волі і бажання учасників провадження. Однак, вказані обставини мають враховуватися судами з урахуванням положень спеціального закону, відповідних роз`яснень Верховного Суду та Ради суддів України та зі збереженням загальних підходів до питань щодо поновлення пропущеного строку, сформованих практикою ЄСПЛ. Зокрема, рекомендації щодо роботи в умовах воєнного стану, які надавалися судам України Верховним Судом та Радою суддів України, ґрунтуються на тому, що навіть в умовах воєнного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені. Жодних вказівок на те, що запровадження воєнного стану є безумовною підставою для продовження процесуальних строків, немає ані у вказаних роз`ясненнях, ані у Конституції України, ані у Законі України «Про правовий режим воєнного стану». Крім того, були визнані безпідставними посилання адвоката ОСОБА_10 на те, що з 24.02.2022 року Вищий антикорупційний суд не здійснював прийом вхідної кореспонденції та авторозподіл справ, що нібито позбавляло її можливості вчасно подати апеляційну скаргу, оскільки Вищий антикорупційний суд та Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду жодного дня від початку введення на території України воєнного стану не припиняли свою роботу, зокрема, здійснювалась щоденна реєстрація та авторозподіл відповідних процесуальних документів, а також реєстрація та розгляд звернень громадян, адвокатських запитів, тощо, розгляд слідчими суддями невідкладних клопотань, а іншими суддями Вищого антикорупційного суду - окремих процесуальних питань, в тому числі щодо призначення апеляційних скарг до розгляду. До того ж, колегією суддів зауважено, що оскільки з 25.04.2022 року м. Київ не вважається територією воєнних (бойових) дій та не перебуває в тимчасовій окупації, адвокат могла скористатись своїм правом на подання апеляційної скарги в будь-який зручний для неї час, починаючи з цієї дати, та будь-яким зручним для неї способом. Жодної особистої причини, яка б могла бути розцінена судом як поважна та свідчила б про наявність непереборних обставин, що завадили своєчасному зверненню до суду, адвокатом ОСОБА_10 у клопотанні не наведено. Відтак, апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала (т. 38 а.с. 10-12).

11.08.2022 року обвинуваченим ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу, яку Державною установою «Бориспільська виправна колонія (№ 119)» направлено до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду засобами поштового зв`язку 16.08.2022 року, та яка 22.08.2022 року разом з матеріалами кримінального провадження надійшла до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (т. 38 а.с. 19-44, 48).

Враховуючи, що в апеляційній скарзі обвинуваченого порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 06.09.2022 р. вказане клопотання призначено до розгляду в судовому засіданні складом суду, визначеним для розгляду апеляційної скарги (т. 38 а.с. 50).

Ухвалою колегії суддів від 17.10.2022 р. клопотання ОСОБА_6 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження було задоволено, пропущений строк поновлено та відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою. Підставою постановлення колегією суддів такого рішення стало встановлення під час судового розгляду обставин, які перешкоджали ОСОБА_6 вчасно звернутися до суду з апеляційною скаргою, зокрема, неналежне здійснення захисту його інтересів адвокатом ОСОБА_10, оскільки на жодну з обставин, наведених ОСОБА_6 у клопотанні, адвокат не посилалась. Під час судового розгляду вона також не повідомила суд ані стосовно обставин вручення копії вироку від 23.02.2022 р., ані щодо складання відповідної розписки секретарем судового засідання із завчасним проставленням дати отримання копії вироку ще до завершення його проголошення судом, ані щодо об`єктивних обставин, які б перешкоджали їй мати своєчасне побачення із своїм підзахисним в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (т. 38 а.с. 183-186).

У зв`язку з цим, 17.10.2022 року колегією суддів постановлено ухвалу про доведення до відома Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва про факт неналежного здійснення адвокатом ОСОБА_10 захисту інтересів ОСОБА_6 з метою вирішення питання про застосування заходів, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (т. 38 а.с. 188-190).

Ухвалою від 07.11.2022 р. апеляційну скаргу обвинуваченого призначено до розгляду (т. 38 а.с. 230).

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення.

Вироком Вищого антикорупційного суду від 23.02.2022 р. ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України, та призначено йому покарання за ч. 4 ст. 190 КК України у виді восьми років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

До набрання вироком законної сили, до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято його під варту в залі суду. Стягнуто з нього на користь держави в особі уповноваженого органу Служби безпеки України майнову шкоду у розмірі 978 837,40 грн. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

3.Встановлені судом першої інстанції обставини.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов висновку про те, що ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою групою осіб з особою, провадження щодо якої закрито судом у зв`язку із смертю (далі - Особа-1), вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.

Наприкінці 2018-початку 2019 року ОСОБА_6, якого Розпорядженням КМУ № 147-р від 10.03.2017 р. призначено на посаду заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (далі-МТОТ), познайомився зі ОСОБА_11, який на той час займався індивідуальною юридичною практикою. Між ними склалися товариські відносини, у зв`язку з чим ОСОБА_6 познайомив його з братом своєї дружини - Особа-1. У подальшому ОСОБА_6, Особа-1 та ОСОБА_11 обговорювали юридичні питання, якими займався останній, та з`ясували, що з деякими питаннями ОСОБА_11 мав труднощі. Зокрема, ОСОБА_11 повідомив, що надає консультації представникам ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» щодо отримання дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) ринку «Рибалка», який розташований у межах охоронної (буферної) зони пам`ятки національного значення в м. Києві по вул. Набережне шосе, 25, а також здійснює підготовку касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) про відшкодування боргу в інтересах ОСОБА_12 . Водночас, під час спілкування ОСОБА_11 повідомив, що контактує з особами, які безпосередньо зацікавлені в позитивному вирішенні вказаних питань, а саме з представниками ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» та ОСОБА_12 .

В квітні-травні 2019 року у ОСОБА_6, який був обізнаний з колом питань, якими займався ОСОБА_11, виник умисел на заволодіння коштами шляхом обману у спосіб підбурювання його та пов`язаних із ним осіб до надання неправомірної вигоди різним службовим особам. Бажаючи полегшити вчинення протиправних дій, ОСОБА_6 вступив у змову з Особа-1, який не обіймав посад в органах влади, розробивши спільний план, згідно з яким Особа-1 мав контактувати із ОСОБА_11 та особами, зацікавленими у позитивному вирішенні вказаних питань, вести з ними переговори, повідомляти неправдиву інформацію, озвучувати суми неправомірної вигоди та отримувати її. При цьому, ОСОБА_6 відводилася роль у створенні хибного уявлення про його впливовість та наявність дійсних намірів щодо позитивного вирішення питань ОСОБА_11 .

З метою реалізації розробленого плану в червні 2019 року ОСОБА_6 та Особа-1 повідомили ОСОБА_11, що вивчать можливість позитивного вирішення питань, супроводження яких він здійснював, про що його поінформують. При цьому, здійснюючи надання юридичних послуг для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К», ОСОБА_11 залучив свого знайомого ОСОБА_13 для представництва товариства. Відтак, ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» в особі директора ОСОБА_14 видала ОСОБА_13 довіреність на ведення переговорів щодо можливості реконструкції з розширенням комплексу будівель і споруд ринку «Рибалка».

10.07.2019 року Особа-1, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 зустрілись у приміщенні закладу громадського харчування, що розташований в адміністративній будівлі МТОТ. Під час зустрічі ОСОБА_11 представив Особі-1 ОСОБА_13 як представника ТОВ «Фірма «КАТРАН-К». Особа-1 повідомив, що питання погодження проектів містобудівних перетворень та отримання дозволу на будівництво споруд ринку «Рибалка» для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» може бути позитивно вирішене за участю службових осіб Міністерства культури України, а саме міністром культури України ОСОБА_15, з яким ОСОБА_6 має давні дружні стосунки.

При цьому, Особа-1 зазначив, що ОСОБА_6, за посередництва ОСОБА_15, міністра юстиції ОСОБА_16, заступника міністра культури ОСОБА_17 можуть передати неправомірну вигоду начальнику управління охорони культурної спадщини Мінкультури ОСОБА_18, оскільки питання погодження проектної документації містобудівних перетворень на об`єкті всесвітньої спадщини відноситься до компетенції вказаного управління. Особа-1 повідомив, що позитивне вирішення питання можливе лише шляхом надання неправомірної вигоди ОСОБА_18, ОСОБА_15, ОСОБА_16 як особі, ставлеником якого є ОСОБА_17, яка вчиняє лише погоджені із ОСОБА_16 дії, а також безпосередньо ОСОБА_17 .

Під час цієї зустрічі Особа-1 вказав на те, що за вирішення питання щодо погодження проекту для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» ОСОБА_13 має передати через Особа-1 ОСОБА_6 кошти у розмірі 1 000 000 доларів США, частина з яких буде передана як неправомірна вигода службовим особам, уповноваженим на погодження зазначеного проекту, а частина - пособникам у цій передачі. Особа-1 повідомив, що кошти у розмірі 500 000 доларів США будуть передані як неправомірна вигода службовим особам Мінкультури, а інша частина у розмірі 500 000 доларів США - ОСОБА_6 за вчинені дії.

Також, Особа-1 повідомив ОСОБА_13 та ОСОБА_11 порядок передачі коштів у розмірі 1 000 000 доларів США. Зокрема, ОСОБА_13 спочатку повинен надати Особа-1 та ОСОБА_6 частину коштів у розмірі 500 000 доларів США для службових осіб Мінкультури і пособників за погодження проекту. Іншу частину неправомірної вигоди в розмірі 500 000 доларів США ОСОБА_13 має покласти на зберігання до індивідуального банківського сейфа, від якого один ключ буде у ОСОБА_13, а інший в Особа-1. При цьому, після погодження проекту в Мінкультури ОСОБА_13 має віддати йому другий ключ від банківського сейфа, у якому будуть кошти у розмірі 500 000 доларів США, призначені для нього та ОСОБА_6 .

Після чого Особа-1 провів ОСОБА_13 та ОСОБА_11 до службового кабінету ОСОБА_6, де останній повідомив, що зможе за кошти вирішити погодження проекту для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К». ОСОБА_6 підтвердив спосіб передачі коштів у розмірі 1 000 000 доларів США за вирішення питання і висунув ОСОБА_13 вимогу про необхідність їх надання.

У період з 10.07.2019 року по 21.07.2019 року Особа-1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6, із власного мобільного пристрою здійснив декілька телефонних дзвінків ОСОБА_11, під час яких переконував його в необхідності схилити представника ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» ОСОБА_13 до запропонованого ним та ОСОБА_6 способу вирішення питання щодо погодження проекту.

23.07.2019 року у закладі громадського харчування, який розташований в адміністративній будівлі МТОТ, Особа-1 повідомив ОСОБА_13 та ОСОБА_11, що 1 000 000 доларів США необхідно передавати вже не двома, а трьома частинами. Особа-1, пояснюючи схему розподілу коштів, власноруч за допомогою ручки на аркуші паперу білого кольору формату А4 (зворотному боці сезонного меню кафе « В Ажурі ») зробив такі записи: «І ДО ЮНЕСКО 500 остатки II На комиссию (2а этапа) 200 остатки III Готовий документ с печатями 300».

Після чого, Особа-1 провів ОСОБА_13 та ОСОБА_11 до службового кабінету ОСОБА_6, де повідомив ОСОБА_6, що погодив із ОСОБА_13 передачу коштів у розмірі 1 000 000 доларів США за вирішення питання щодо погодження проекту. При цьому, Особа-1 сказав ОСОБА_6, що роз`яснив ОСОБА_13 та ОСОБА_11 послідовність виконання дій для погодження ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» проекту, а також розподілу коштів у розмірі 1 000 000 доларів США між особами, залученими до вирішення питання, передавши ОСОБА_6 вищевказаний аркуш паперу формату А4 (зворотній бік сезонного меню кафе «В Ажурі»), на якому містились раніше написані Особа-1 слова.

Переглянувши записи, ОСОБА_6 підтвердив наміри щодо отримання коштів у розмірі 1 000 000 доларів США за вирішення питання щодо погодження для ТОВ «Фірма» «КАТРАН-К» проекту та повідомив, що без передачі першої частини коштів у розмірі 500 000 доларів США відмовляється вчиняти будь-які дії для отримання дозволу на будівництво будівель і споруд ринку «Рибалка» для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К».

26.07.2019 року після завершення спільної зустрічі з директором Українського державного інституту культурної спадщини ОСОБА_19, а також ОСОБА_14, які не були обізнані про злочинні наміри ОСОБА_6 та Особа-1, останній вказав ОСОБА_11, що він має повідомити ОСОБА_13 та ОСОБА_14, що без передачі коштів у розмірі 500 000 доларів США жодних документів щодо погодження проекту службові особи Мінкультури підписувати не будуть. Особа-1 зазначив, що ОСОБА_6 переконав ОСОБА_15 зменшити його частину неправомірної вигоди до 100 000 доларів США.

29.07.2019 року Особа-1 вказав ОСОБА_13 та ОСОБА_11, що представники ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» повинні до 06.08.2019 року передати першу частину коштів у розмірі 500 000 доларів США, а саме до виходу з відпустки начальника управління охорони культурної спадщини Мінкультури ОСОБА_18 . Однак, ОСОБА_13 висловив прохання до передачі коштів познайомити його зі службовими особами Мінкультури. Втім, Особа-1 повідомив, що перший етап підготовки документів для отримання позитивного висновку ЮНЕСКО виконано, а неправомірна вигода не надана. Відтак, Особа-1 зазначив, що може познайомити ОСОБА_13 з ОСОБА_19, яка підтвердить йому раніше обговорену процедуру погодження проекту.

09.08.2019 року у приміщенні закладу громадського харчування, що розташований в адміністративній будівлі МТОТ, ОСОБА_13, діючи на виконання висунутої вимоги Особа-1 про надання гарантій наявності у представників ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» коштів на суму 1 000 000 доларів США, надав для огляду Особа-1 довідку банку, згідно з якою на банківському рахунку ОСОБА_13 перебувають кошти в розмірі 26 032 425,80 грн. ОСОБА_13 звернувся до Особа-1 з проханням познайомити його зі службовими особами Мінкультури, які вирішать питання щодо погодження проекту. У відповідь на це Особа-1 запропонував ОСОБА_13 піднятися до службового кабінету ОСОБА_6, з яким це обговорити, на що ОСОБА_13 погодився.

Перебуваючи у службовому кабінеті ОСОБА_6, Особа-1 повідомив, що ОСОБА_13 отримав від ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» кошти в розмірі 1 000 000 доларів США для вирішення питання щодо погодження проекту, які зараховані на його банківський рахунок, а також те, що ОСОБА_13 хоче познайомитися зі службовими особами Мінкультури.

Ознайомившись з вказаною довідкою, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13, що особою, яка буде підписувати погодження проекту, є не міністр культури, а начальник управління охорони культурної спадщини ОСОБА_18, який жодних рішень без погодження із ОСОБА_17 не приймає. ОСОБА_6 повідомив, що раніше обумовлена неправомірна вигода в розмірі 200 000 доларів США для ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не передана, у зв`язку з чим міністр юстиції ОСОБА_16 передає йому «вітання». Водночас, ОСОБА_6 вказав на те, що оскільки кошти не передані, то він не зможе організувати зустрічі з ОСОБА_18

13.08.2019 року Особа-1 під час телефонної розмови повідомив ОСОБА_13, що ОСОБА_6 домовився про їх спільну зустріч з Міністром культури України ОСОБА_15 14.08.2019 року, на якій останній надасть ОСОБА_13 підтвердження позитивного вирішення питання погодження проекту для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» в Міністерстві культури, на що ОСОБА_13 погодився.

14.08.2019 року Особа-1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6, бажаючи ввести в оману ОСОБА_13, створивши у нього хибне уявлення про необхідність надання коштів, а також, бажаючи ввести в оману ОСОБА_15, повідомив, що ОСОБА_13 не повинен розмовляти з ОСОБА_15, оскільки перед останнім їм необхідно видавати себе за представників канадської фірми, яка є бізнес-партнером ОСОБА_6 .

Після зустрічі з Міністром культури ОСОБА_15 . Особа-1 повідомив ОСОБА_13, що отримав необхідні підтвердження щодо позитивного вирішення питання погодження проекту та зазначив, що неправомірна вигода в розмірі 500 000 доларів США, зі слів ОСОБА_6, буде розподілена таким чином: 200 000 доларів США розподілять між ОСОБА_15 та ОСОБА_16, 200 000 доларів США треба передати ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_20, які розподілять їх між собою, 50 000 доларів США він розподілить з ОСОБА_6, а решта у розмірі 50 000 доларів США залишиться ОСОБА_13 .

Цього ж дня у ході іншої зустрічі з ОСОБА_13, Особа-1 одержав від ОСОБА_13 кошти в розмірі 450 000 доларів США, як першу частину неправомірної вигоди за вирішення питання щодо погодження проекту для ТОВ «ФІРМА «КАТРАН-К». Однак, ОСОБА_6 та Особа-1 наміру передавати одержані кошти службовим особам Міністерства культури, Міністерства юстиції та Українського державного інституту культурної спадщини не мали, а вказаними грошима, частина з яких були імітаційними засобами, а частина - бюджетними, врученими ОСОБА_13 в межах контролю за вчиненням злочину, заволоділи та отримали фактичну можливість розпоряджатися ними. Отже, ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою із Особа-1, підбурив ОСОБА_13 та ОСОБА_11 до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди у розмірі 200 000 доларів США начальнику Управління охорони культурної спадщини Мінкультури ОСОБА_18 як службовій особі, яка займає відповідальне становище, за погодження проекту для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К».

В той же період, коли відбувались вказані події, з метою реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі, ОСОБА_6 за попередньою змовою з Особа-1 підбурювали ОСОБА_11 до надання неправомірної вигоди суддям Верховного Суду в розмірі 100 000 доларів США за посередництва заступника Генерального прокурора ОСОБА_21 та Голови КЦС ВС ОСОБА_22 за прийняття позитивного рішення про перегляд постанови Верховного Суду від 17.10.2018 р. за нововиявленими обставинами у цивільній справі за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_23, ТОВ «ШБУ-9», за участю третьої особи - ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло», про стягнення боргу.

Так, 16.02.2017 року між ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» в особі ОСОБА_11 та ТОВ «ШБУ-9» укладено договір про надання юридичних послуг, згідно з яким ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» зобов`язувалось надати ТОВ «ШБУ-9» послуги з стягнення заборгованості зі Служби автомобільних доріг у Полтавській області на підставі судових наказів загальною сумою 20 000 000 грн., а ТОВ «ШБУ-9» у разі погашення заборгованості зобов`язувалось заплатити ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» 50 % від загальної суми стягнутих коштів з вказаної служби автомобільних доріг на користь ТОВ «ШБУ-9». Кошти, які були предметом стягнення, ТОВ «ШБУ-9» отримало двома транзакціями (9 587 951,70 грн. та 9 353 496,09 грн.). Втім, отримавши кошти, ТОВ «ШБУ-9» не перерахувало на користь ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» 50 % від загальної суми погашеної заборгованості, тобто 9 500 000 грн. У подальшому між ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» та ОСОБА_12 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким останній став кредитором за договором про надання юридичних послуг. Відтак, ОСОБА_12 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_23, ТОВ «ШБУ-9», за участю третьої особи - ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло», про стягнення боргу. Рішенням суду першої інстанції, яке в подальшому апеляційним судом залишено без змін, позов ОСОБА_12 задоволено в повному обсязі, на його користь з ТОВ «ШБУ-9» стягнуто суму боргу в розмірі 9 469 723,90 грн., інфляційні втрати - 6 61396,09 грн, 3 % річних - 193 026,70 грн. Однак, постановою КЦС ВС від 17.10.2018 р. вказані судові рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_12 відмовлено. Після чого ОСОБА_12 звернувся до КЦС ВС із заявою про перегляд постанови касаційного суду за нововиявленими обставинами, однак в її задоволенні також було відмовлено.

23.07.2019 року, перебуваючи у службовому кабінеті ОСОБА_6, ОСОБА_11 у відповідь на попередньо висловлену його зацікавленість справою, у присутності Особа-1, зазначив, що подаватиме касаційну скаргу від іншого поручителя, та передав ОСОБА_6 копії рішень. Останній, переглянувши судові рішення, повідомив, що використовуючи свої зв`язки, зможе забезпечити прийняття суддями КЦС ВС рішення про стягнення коштів з ТОВ «ШБУ-9» на користь ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло». ОСОБА_6 зазначив, що для вирішення питання із суддями КЦС ВС, на розгляді яких перебуватиме справа, треба залучити заступника Генерального прокурора ОСОБА_21, яка звернеться до Голови КЦС ВС ОСОБА_22

01.08.2019 року Особа-1 у ході телефонної розмови повідомив ОСОБА_11 неправдиві дані, що ОСОБА_21 вже говорила з ОСОБА_22, оскільки ОСОБА_6 наполегливо просив її. Особа-1 додав, що наступного дня ОСОБА_11 та ОСОБА_6 поїдуть на зустріч з ОСОБА_21, яка відбудеться у приміщенні Генеральної прокуратури України.

02.08.2019 року ОСОБА_6, бажаючи створити у ОСОБА_11 хибне уявлення про необхідність передачі коштів та підбурити його до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають особливо відповідальне становище, дійсно зустрівся у службовому кабінеті заступника Генерального прокурора із ОСОБА_21, з якою обговорював службові питання про потенційну можливість участі Генеральної прокуратури України у судових справах щодо представництва інтересів держави та МТОТ.

Після чого, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_11 неправдиву інформацію, що ОСОБА_21 переговорила з ОСОБА_22, який скаже дату та час, коли необхідно подати касаційну скаргу до КЦС ВС. Продовжуючи розмову, ОСОБА_6 поцікавився, чи бажає ОСОБА_11, щоб вказану скаргу розглядала та сама колегія суддів. Далі ОСОБА_6 повідомив, що найімовірніше подана скарга буде розподілена на колегію суддів, яка вже розглядала цю справу. У зв`язку з цим, за словами ОСОБА_6, ОСОБА_22 забезпечить, щоб вказана колегія не була сформована, однак в іншому випадку необхідно буде заявляти відвід.

06.08.2019 року ОСОБА_11 зустрівся з ОСОБА_6 біля будівлі МТОТ та повідомив, що ОСОБА_12 підписав договір застави, однак експерт оцінив квартиру у 80 000 доларів США, а не 100 000 доларів США, як планувалося раніше. ОСОБА_6 зазначив, що потрібно дочекатися Особа-1 і тоді вони спільно продовжать вирішувати це питання.

Цього ж дня Особа-1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6, підбурив ОСОБА_11 до надання неправомірної вигоди в сумі 80 000 доларів США та повідомив, що грошові кошти будуть розподілені таким чином: половину з 50 000 доларів США, а саме 25 000 доларів США ОСОБА_21 забере собі, а інші 25 000 доларів США вона надасть суддям - 10 000 доларів США для ОСОБА_22 та по 5 000 доларів США - суддям з колегії, які розглядатимуть справу. Особа-1 зазначив, що друга частина грошей призначена для нього і ОСОБА_6 .

Цього ж дня у ході телефонної розмови Особа-1 домовився з ОСОБА_24, щоб він зустрівся з ОСОБА_11 та отримав від нього гроші. У подальшому, під час телефонної розмови з ОСОБА_11 . Особа-1 сказав, що надішле контакти особи, яка є представником ОСОБА_21, та якій треба передати кошти. Наступного дня у ході телефонної розмови Особа-1 повідомив ОСОБА_24, який не був обізнаний з злочинними намірами Особа-1 і ОСОБА_6, що йому зателефонує особа від ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_25, яка ввечері зустрінеться з ним і дещо передасть. Особа-1 наголосив, що ОСОБА_24 має розуміти, що він грає роль людини, яка представляє «дівчинку» на ім`я ОСОБА_26, яка працює у Генеральній прокуратурі України.

08.08.2019 року ОСОБА_11 передав ОСОБА_24, який не був обізнаний з злочинними намірами ОСОБА_6 та Особа-1, 50 000 доларів США. Після чого, Особа-1 одержав від ОСОБА_24 отримані від ОСОБА_11 гроші.

14.08.2019 року Особа-1, реалізуючи спільні домовленості із ОСОБА_6, перебуваючи у ресторані «Мафія» по вул. Верхній Вал, 24, одержав від ОСОБА_11 другу частину неправомірної вигоди в розмірі 30 000 доларів США (що згідно з курсом НБУ становило 754 384,8 грн.) за винесення суддями КЦС ВС необхідного рішення за результатами розгляду касаційної скарги. Однак, ОСОБА_6 та Особа-1 наміру передавати одержані гроші ОСОБА_21, ОСОБА_22 та суддям КЦС ВС не мали, а вказаними грошима, які були бюджетними та вручені ОСОБА_11 в межах контролю за вчиненням злочину, заволоділи та отримали фактичну можливість розпоряджатися ними.

Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) за попередньою змовою групою осіб в особливо великому розмірі; за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України як підбурювання за попередньою змовою групою осіб до закінченого замаху на надання службовій особі, яка займає відповідальне становище (начальнику Управління охорони культурної спадщини Мінкультури ОСОБА_18 ) неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою, в інтересах третьої особи дій з використанням наданої влади чи службового становища; за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України як підбурювання за попередньою змовою групою осіб до закінченого замаху на надання службовим особам, які займають особливо відповідальне становище (суддям КЦС ВС) неправомірної вигоди за вчинення такими службовими особами в інтересах третьої особи дій з використанням наданої влади чи службового становища.

Дослідивши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України. При цьому, судом вказано, що вчинені ОСОБА_6 кримінальні правопорушення становлять собою ідеальну сукупність, оскільки одним діянням обвинувачений вчинив три кримінальні правопорушення, а тому докази за цими обставинами є взаємопов`язаними та стосуються всіх інкримінованих складів кримінальних правопорушень. Відтак, для підтвердження встановлених обставин щодо вчинення ОСОБА_6 наведених злочинів, суд послався на докази у їх сукупності, без розмежування за складами злочинів.

4.Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким визнати його невинуватим та виправдати за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України. При цьому, цивільний позов потерпілого просить залишити без розгляду, судові витрати віднести на рахунок держави та вирішити питання про повернення речових доказів їх володільцям.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуваний вирок постановлений з неповним дослідженням доказів та істотним порушенням норм КПК України, а висновки суду про доведеність обвинувачення не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, висновки суду про проведення НСРД щодо нього під належним контролем в межах розслідування корупційного кримінального провадження є необґрунтованими, оскільки НСРД проводились виключно в межах ст. 190 КК України, яка згідно з приміткою до ст. 45 КК України не належить до корупційних. Натомість, відомості про корупційний злочин за ст. 369 КК України внесені до ЄРДР лише 19.08.2019 року, тобто після реалізації НСРД.

Також, не погоджується з висновком суду, що досудове розслідування проведено без порушень правил підслідності. Посилаючись на положення ст. ст. 86, 87 КПК України, а також судову практику щодо застосування цієї норми, вказує на недопустимість доказів сторони обвинувачення, оскільки досудове розслідування від самого початку здійснювалось з порушенням вимог ст. 216 КПК України. Зокрема, внаслідок винесення прокурором УСР ГПУ постанови від 19.07.2019 р., якою підслідність проваджень № 42019000000001546 від 19.07.2019 р. за ч. 2 ст. 364 КК України та № 42019000000001547 від 19.07.2019 р. за ч. 4 ст. 190 КК України штучно визначено за УСР ГПУ та їх незаконно об`єднано з провадженням № 12014000000000046 від 04.02.2014 р., жодним чином не пов`язаним з ними, що дозволило доручити розслідування у кримінальних провадженнях від 19.08.2019 року слідчим прокуратури, хоча на той час останні вже не мали права розслідувати кримінальні провадження, відомості щодо яких внесені до ЄРДР після 20.11.2017 року.

Вдруге, на думку обвинуваченого ОСОБА_6, порушення підслідності відбулось у той же день за обставин, коли 18.07.2019 року заступник Голови СБУ ОСОБА_27 надіслав прокурору УСР ГПУ ОСОБА_28 лист про виявлене кримінальне правопорушення, до якого було долучено копію протоколу за результатами проведеної НСРД - зняття інформації з мобільного телефону ОСОБА_29, відносно якого 25.02.2015 року кримінальне провадження № 12014000000000046 від 04.02.2014 р., яке розслідувалося УСБУ в Чернігівській області, закрито за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. ОСОБА_6 стверджує, що зазначене стало штучною підставою для визначення підслідності шляхом винесення заступником Генерального прокурора постанови від 19.07.2019 р. про доручення здійснення розслідування у провадженні № 12014000000000046 СВ УСБУ в Чернігівській області. Цього ж дня заступником начальника СВ УСБУ в Чернігівській області винесено постанову про створення міжрегіональної слідчої групи у складі працівників ГПУ та НАБУ. У свою чергу, визначення підслідності у такий спосіб дозволило стороні обвинувачення звертатись до Чернігівського апеляційного суду для отримання дозволу на проведення НСРД.

Крім того, у відповідних протоколах НСРД за період з 23.07.2019 року по 14.08.2019 року в межах провадження № 12014000000000046, не зазначено, ким саме вони проведені та яким чином упаковані додатки до протоколів, що є порушенням вимог фіксації ходу процесуальної дії.

Вважає, що за наведених обставин всі докази, отримані внаслідок проведення НСРД, є недопустимими.

Обґрунтовуючи порушення правил визначення підслідності, додатково посилається на ч. 5 ст. 36 КП України, згідно якої право відповідного прокурора доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування виникає виключно у разі встановлення неефективності досудового розслідування. Відсутність таких обставин у даному провадженні лише підтверджує штучність зміни підслідності саме задля отримання у подальшому дозволів на проведення НСРД у Чернігівському апеляційному суді.

Також, стверджує, що судом першої інстанції проігноровано факт проведення НСРД із використанням незареєстрованого, а отже незаконного, обладнання. Так, у висновках експертиз № 84/4 від 27.01.2020 р. та № 5/4 від 25.02.2020 р. зазначено технічні засоби та програмне забезпечення, яке використовувалось для проведення НСРД. Проте, відповідями Держспецзвязку підтверджено, що вказане обладнання не проходило експертизи у сфері технічного та криптографічного захисту інформації та не має підтвердження відповідності системи обробки інформації з обмеженим доступом вимогам щодо комплексного захисту такої інформації, що є порушенням Закону України «Про захист інформаційно-телекомунікаційних систем» та Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах. Проведення НСРД в порушення вказаних вимог не виключає можливість втручання у записи, та, відповідно, їх фальсифікації. Суд не взяв до уваги ці доводи, що призвело до невідповідності його висновків фактичним обставинам провадження.

Зазначає також, що судом першої інстанції проігноровано факт порушення порядку проведення контролю за вчиненням злочину, в матеріалах кримінального провадження постанова прокурора по проведення контролю за вчиненням злочину (про використання справжніх грошових коштів) відсутня. Натомість, ніяких заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів під час слідства не застосовувалось, так само, які і несправжніх (імітаційних). Окрім того, в матеріалах справи відсутній документ фінансового управління УСБУ, який підтверджує видачу та отримання справжніх грошових коштів. При цьому, НСРД, передбачені зокрема ст. 271 КПК України, проводяться виключно у кримінальному провадженні стосовно тяжких або особливо тяжких злочинів, і виключно прокурор має право прийняти рішення по проведення такої НСРД як контролю за вчиненням злочину. Використання заздалегідь помічених (ідентифікованих) або несправжніх (імітаційних) засобів можливе лише при проведенні НСРД, передбачених ст. 271 КПК України. При цьому, наявність постанови прокурора є обов`язковою. Натомість, у оскаржуваному вироку суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про те, що у постанові прокурора від 05.09.2019 р. хоча і не зазначено про проведення слідчого експерименту із застосуванням заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових коштів, однак вказано про проведення слідчого експерименту із застосуванням спеціальних імітаційних засобів - коштів в сумі 100 тис. доларів США, а тому є обґрунтованою. Такі висновки суперечать позиції Верховного Суду щодо необхідності наявності мотивованої постанови прокурора при здійсненні НСРД.

Наголошує, що неодноразово посилався на недопустимість доказів, які отримані в результаті проведення НСРД, санкціонованих слідчим суддею Чернігівського апеляційного суду, оскільки автоматизований розподіл відповідних клопотань проведено з порушенням встановленого ст. 35 КПК України порядку визначення складу суду. Відтак, всі ухвали, постановлені суддею ОСОБА_30 за наслідками розгляду клопотань, є незаконними. На підтвердження цих доводів захист надавав суду аудиторський звіт за результатами проведення позапланового аудиту відповідності окремих питань у Чернігівському апеляційному суді від 20.12.2019 р. №6-15/18, яким встановлено недотримання об`єктивного та неупередженого розподілу судових справ між суддями з додержанням принципу випадковості, що є порушенням п. 1.3.1 Положення про АСДС. Натомість, ігноруючи вимоги ст. 35 КПК України та вищевказаний аудиторський висновок, суд першої інстанції та не побачив порушень у тому, що розгляд окремих клопотань, зокрема щодо надання дозволів на проведення НСРД, покладено виключно на голову Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_31 .

Крім того, суд першої інстанції фактично взяв на себе повноваження по виправленню недоліків органу досудового розслідування, визначивши, що у протоколі допиту ОСОБА_13 була допущена описка у даті його складання. У подальшому, саме цей протокол був покладений в основу судових рішень про надання дозволу на проведення НСРД. Натомість, ОСОБА_13 у вказаний у протоколі час не знаходився біля приміщення УСР ГПУ, а перебував в іншому районі м. Києва, що свідчить про те, що останній у вказаному у протоколі місці та час не допитувався. Факти, викладені у цьому протоколі, також не відповідають дійсності, оскільки на час його складання він та ОСОБА_13 не були знайомі, що підтверджується відеозаписом їх першої зустрічі, яка відбулася 23.07.2019 року. В матеріалах справи, окрім показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13, відсутні докази, що він та Особа-1 самі запропонували свої послуги свідкам, а в подальшому вимагали від них гроші. Натомість, згідно з НСРД, саме ОСОБА_11 провокаційно вмовляє Особу-1 звернутись до ОСОБА_21 для вирішення юридичної проблеми. Також, ОСОБА_6 наголошує, що свідок ОСОБА_13, як і ОСОБА_11, є заявниками у декількох кримінальних провадженнях, що свідчить про їх постійну співпрацю з правоохоронними органами, метою якої є створення штучних доказів та притягнення завідомо невинуватих осіб до відповідальності.

За твердженням обвинуваченого, показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_11, надані в суді, повністю суперечать показанням, наданим ними під час досудового розслідування, а тому посилання суду на їх показання як на докази винуватості є необґрунтованими.

ОСОБА_6 також наголошує, що у ході його затримання детективи вилучили мобільний телефон та в порушення вимог ч. 5 ст. 171 КПК України не звернулися з клопотанням про накладення на нього арешту, однак оглянули телефон без відповідної ухвали слідчого судді, тому протокол огляду, як і сам речовий доказ, є недопустимими.

Також, окремо наголошує, що вказані доводи не досліджені судом, що свідчить про неповноту судового розгляду. Більше того, жоден документ не був досліджений судом першої інстанції належним чином, та жоден відеозапис не був переглянутий та заслуханий.

5.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

Обвинувачений ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у скарзі. Додатково зазначив, що за своє політичне життя державного службовця займав велику кількість посад. Зокрема, 10.03.2017 року його призначено заступником міністра МТОТ, а тому до його обов`язків входила взаємодія з питань розвитку фронтових та прифронтових областей, а також залучення інвестицій в розвиток цих територій. В 2017 році він очолив державну делегацію до Канади для перемовин щодо залучення інвестицій у розвиток Донецької та Луганської областей. Однак, після його затримання канадські кошти було повернуто інвесторам, а співпрацю зупинено. Отже, дану кримінальну справу сфабриковано з метою його політичного переслідування. Зауважив, що зі ОСОБА_11 ніколи не перебував у дружніх стосунках. Щодо знайомства з ОСОБА_13, то твердження прокурора про їх першу зустріч 19.07.2019 року нічим не підтверджується. Посилання сторони обвинувачення на витік інформації, який начебто був у Печерському районному суді м. Києва, є безпідставним, оскільки кримінальне провадження за цим фактом е зареєстровано, а відтак підстав для зміни підсудності за Чернігівським апеляційним судом не було. Крім того, у вказаному суді автоматизований розподіл клопотань про надання дозволу на проведення НСРД не здійснювався, а програмне забезпечення, яке використовувалось для реалізації НСРД, не проходило сертифікацію. Просив постановити відносно нього законне рішення.

Захисник ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Наголосив, що ОСОБА_11 та його давній партнер ОСОБА_13 ініціювали дане провадження за завданням правоохоронних органів з метою перешкодити ОСОБА_6 здійснювати політичну діяльність. Суд першої інстанції встановив, що 18.07.2019 року допиту ОСОБА_13 не було, та вказав, що це описка і допит міг бути 19.07.2019 року. Отже, передумови для здійснення розслідування та проведення НСРД були сфальсифіковані. Факт провокації підтверджується створенням штучних підстав для зміни підслідності за Управлінням СБУ в Чернігівській області. Вказане не було зумовлено потребами кримінального провадження, відтак, це свідчить про незаконну діяльність правоохоронних органів. Продовжуючи незаконні дії, сторона обвинувачення отримала дозволи на проведення НСРД в Чернігівському апеляційному суді, де у подальшому без автоматизованого розподілу головою суду здійснювався розгляд усіх клопотань. В оскаржуваному вироку зазначено, що всі дії, які здійснювала Особа-1, охоплювались спільним умислом з ОСОБА_6, хоча жодних доказів цього матеріали справи не містять. Наявність декількох зустрічей не є доказом того, що на них обговорювались чи погоджувались умови надання неправомірної вигоди.

Окремо наголосив, що під час апеляційного розгляду з боку колегії суддів мало місце обмеження прав сторони захисту, яке полягає, зокрема: 1) у відмові адвокату ОСОБА_10 в поновленні строку на апеляційне оскарження; 2) розгляд вказаного питання відбувся за відсутності ОСОБА_6, якого хоча і викликали у відповідне приміщення для відеоконференцзв`язку, однак з невідомих підстав суд не забезпечив відеозв`язок та участь ОСОБА_6, де б він міг пояснити всі обставини та вплинути на прийняття рішення; 3) коли захист довів, що мала місце фальсифікація документів судової справи в суді першої інстанції, зокрема розписки про отримання вироку, апеляційний суд проявив упередженість та постановив ухвалу про наявність в діях адвоката ОСОБА_10 порушень, копію якої направив до КДКА м. Києва; 4) після вступу у дану справу в якості захисника ним подано клопотання про ознайомлення з письмовими матеріалами справи та записами НСРД. Матеріали справи безперешкодно надавалися, однак на звернення надати для ознайомлення електронні докази суд повідомив, що такої можливості немає, чим обмежив його право на ознайомлення з матеріалами справи у повному обсязі; 5) коли захист повторно підняв це питання, суд повідомив, що таке ознайомлення здійснюватиметься за участі детектива, що фактично призвело до складнощів в обґрунтуванні клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки суд вимагав посилання на конкретні проміжки часу у відповідних записах носіїв інформації, які захист не зміг вказати; 6) суд апеляційної інстанції відмовив у переважній більшості вимог клопотання захисту про дослідження доказів, чим порушив принцип змагальності та диспозитивності; 7) стороні обвинувачення були надані переваги на доведення своєї правової позиції у суді.

Захисник ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Зазначив, що суд першої інстанції, не дивлячись на очевидні порушення норм КПК України, необґрунтовано визнав докази допустимими. Щодо провокації злочину, то дії ОСОБА_11 та ОСОБА_13 контролювалися правоохоронним органом, що підтверджується як документами, які характеризують вказаних осіб, так і рішеннями суду в інших справах. Більшість доказів у цій справі є недопустимими внаслідок незаконного початку досудового розслідування. Зокрема, вказуючи про можливу описку у даті протоколу допиту свідка ОСОБА_13, суд обґрунтовує обвинувальний вирок власними припущеннями, оскільки відповідних доказів немає. Посилання суду на лист СБУ та рапорт прокурора є необґрунтованими, оскільки в них жодним чином не відображена інформація, яка пов`язана з ОСОБА_6 чи обставинами справи, а відтак, саме показання ОСОБА_13 стали підставою для реєстрації даного провадження. Судом свідомо проігноровано факт фальсифікації доказів, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_13 не перебував у приміщенні ГПУ в день допиту та на момент його проведення не знав ОСОБА_6 . Допит ОСОБА_13 підтверджує, що в діях правоохоронних органів наявні ознаки провокації злочину, оскільки фактично досудове розслідування розпочалось раніше, ніж була отримана відповідна інформація. Водночас, суд проігнорував вимоги ст. 216 КПК України, яка визначає конкретний орган для розслідування конкретного злочину, а тому докази є недопустимими через їх збирання неуповноваженими на те особами. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази змови між ОСОБА_6 та Особа-1. ОСОБА_6 не має жодного відношення до вчинення інкримінованих злочинів, оскільки не був обізнаний про умови та передачу грошових коштів, що обговорювалось ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на зустрічах з Особа-1, який використовував родинні зв`язки з ОСОБА_6 з метою введення цих осіб в оману. Зазначив, що цивільний позов не підлягає задоволенню. Просив вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Прокурор ОСОБА_9 заперечив проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що доводи сторони захисту спростовуються матеріалами справи. Звернув увагу на те, що судом правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та не допущено порушень КПК України, які б слугували підставою для скасування вироку. Зокрема, суд дійшов до вірних висновків про дотримання правил підслідності та відсутність порушень при розгляді головою Чернігівського апеляційного суду клопотань про надання дозволів на проведення НСРД. Доводи апелянта про провокацію злочину не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки перші зустрічі між ОСОБА_6, Особа-1, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 мали місце 10.07.2019 року та 23.07.2019 року. Зокрема, 18.07.2019 року ОСОБА_13 допитано з приводу зустрічі, яка відбулась 10.07.2019 року, а 19.07.2019 року розпочато кримінальне провадження. Про те, що перша зустріч відбулась 10.07.2019 року, свідчить той факт, що після неї ОСОБА_13 обмінявся телефоном із секретарем ОСОБА_6, і саме вона з власної ініціативи здійснила дзвінок на телефон ОСОБА_13 з метою обмінятися номерами. Щодо протоколу допиту ОСОБА_13, то у вироку вказано, що допит мав місце, однак не у зазначений у протоколі час. Такі висновки суд зробив виключно на підставі аналізу інформації операторів телекомунікацій щодо місцезнаходження ОСОБА_13 та його мобільного телефону в межах дії певних базових станцій. Неодноразово у ході розгляду справ виникали ситуації, коли особа знаходиться в одному місці та при цьому фіксується кількома базовими станціями. Тобто, яка базова станція краще ловила сигнал, туди і переключалась особа. Коли ОСОБА_13 допитувався в Подільському районі м. Києва, він фіксувався кількома базовими станціями, які знаходилися поблизу. Однак, суд зробив висновок про недостовірність дати проведення допиту ОСОБА_13, прокурор це не оскаржує. Щодо свідка ОСОБА_11, то він не є провокатором, а має правильну життєву позицію, тому повідомив всі обставини справи і пояснив причини своїх дій. Він дійсно є заявником у низці кримінальних справ, однак у жодній з них його не визнано провокатором. Отже, доводи захисту не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування вироку суду.

Захисник ОСОБА_10, яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в більшість судових засідань не з`являлася, про причини неявки суду не повідомляла, з клопотанням про відкладення розгляду не зверталась. Враховуючи положення ч. 4 ст. 405 КПК України, наявність інших захисників та думку обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку про можливість апеляційного розгляду за відсутності адвоката ОСОБА_10, оскільки її неявка не перешкоджає судовому розгляду.

6.Мотиви суду.

6.1.Межі апеляційного розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

При перегляді оскаржуваних судових рішень апеляційний суд, згідно зі ст. ст. 2, 7, 370, 404, 419 КПК України, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому КПК України порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх судом першої інстанції із додержанням правил ст. 94 КПК України, чи правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, зокрема, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання; підстави для задоволення цивільного позову; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

При цьому, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням норм процесуального кодексу. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви, на підставі яких його ухвалено.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що всі вищенаведені вимоги процесуального закону щодо повноти та об`єктивності судового розгляду, доведеності встановлених обставин, оцінки доказів та мотивування судового рішення судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

6.2.Щодо доводів апеляційної скарги про порушення правил підслідності.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги обвинуваченого в частині порушення правил підслідності у даному кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Це означає, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 24.05.2021 р. (справа № 640/5023/19) зазначила, що у теоретичному аспекті «належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні - це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Воно означає не лише те, що всі дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону, адже в такому випадку це завдання розчиняється в приписах засади законності. Такі дії мають виникати із наявних повноважень і перебувати в адекватному співвідношенні з конкретним процесуальним завданням, яке виникає в певний момент досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження. Таке адекватне співвідношення свідчить про принцип пропорційності. Належна правова процедура має застосування як під час судового розгляду, так і на стадії досудового розслідування. Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції права на справедливий суд.

Законодавець, розподіливши кримінальні правопорушення в межах підслідності різних органів досудового розслідування, виходив із презумпції, що саме цей орган здатний здійснити належне досудове розслідування кримінальних проваджень щодо зазначеного переліку кримінальних правопорушень: у силу характеристик кримінального правопорушення, організаційних можливостей органу, звичаїв, потреб у спеціалізації. Законом резюмується, що досудове розслідування має здійснюватися із дотриманням правил підслідності. Адже стратегічна мета інституту підслідності полягає в забезпеченні права особи на об`єктивне й неупереджене розслідування і як результат - гарантуванні передбаченого Конвенцією права особи на справедливий суд. При оцінці ефективності досудового розслідування слід виходити з того, що ефективність досудового розслідування є співвідношенням процесуальних дій, процесуальних рішень, реалізованих учасниками кримінального провадження, а також їх результатів із положеннями КПК, що визначають підстави, умови і порядок їх проведення чи прийняття, з урахуванням оптимальних затрат часу та зусиль на це.

Отже, здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Такі висновки суду касаційної інстанції неодноразово висловлювалися в його рішеннях, зокрема в постановах від 30.09.2020 р. у справі № 563/1118/16-к, від 14.04.2020 р. у справі № 761/34909/17, від 25.08.2021 р. у справі № 668/14933/15-к та інших.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2019 року заступник голови СБУ ОСОБА_27 надіслав лист слідчому ГПУ про отримання під час досудового розслідування кримінального провадження № 12014000000000046 від 04.02.2014 р. оперативної інформації про те, що у період січня-липня 2019 року службові особи КМДА, діючи умисно за попередньою змовою зі службовими особами окремих міністерств, з корисливих мотивів, не маючи владних повноважень, вчиняють незаконні дії, направлені на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, за нібито сприяння суб`єктам господарювання в отриманні та видачі дозволів на будівництво в порушення вимог містобудівної документації. Вказано, що про наведені відомості відомо ОСОБА_13 (т. 8 а.с. 102).

18.07.2019 року у ході розслідування провадження № 12014000000000046 під час допиту ОСОБА_13 повідомив слідчому, що ОСОБА_6 та Особа-1 запропонували йому та його знайомому ОСОБА_11 за грошову винагороду у розмірі більше ніж 1 000 000 доларів США забезпечити погодження проекту реконструкції ринку «Рибалка» в Міністерстві культури України для ТОВ «Фірма «Катран-К», а також вплинути на суддів Верховного Суду, шляхом використання зв`язків у ГПУ, задля вирішення питання щодо отримання ОСОБА_11 бажаного рішення суду (т. 2 а.с. 123-129). Відтак, 19.07.2019 року прокурор ГПУ звернувся до заступника Генерального прокурора з рапортом про надання згоди на внесення відомостей до ЄРДР за ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 190 КК України(т. 8 а.с. 187-189).

19.07.2019 року прокурором ГПУ до ЄРДР внесено відповідні відомості та зареєстровано кримінальні провадження № 42019000000001547 за ч. 4 ст. 190 КК України і № 42019000000001546 за ч. 2 ст. 364 КК України. Цього ж дня прокурор, посилаючись на ст. 216, ст. 217 КПК України, зазначені кримінальні провадження об`єднав з провадженням № 12014000000000046 від 04.02.2014 р. в одне, підслідність якого визначив за Управлінням спеціальних розслідувань ГПУ, оскільки вказані кримінальні правопорушення виявлені УСР ГПУ під час розслідування провадження № 12014000000000046 та вони пов`язані з діяльністю осіб, по яким вже здійснюється розслідування в рамках останнього (т. 8 а.с. 13-15). При цьому, ОСОБА_13 залучено до конфіденційного співробітництва та проведення НСРД (т. 19 а.с. 123-125).

Отже, первинними джерелами об`єктивних даних щодо протиправних дій ОСОБА_6 були оперативні відомості, повідомлені СБУ, та показання ОСОБА_13, надані слідчому ГПУ. Такі джерела містили фактичні дані, які мали бути перевірені та вимагали відповідного реагування зі сторони правоохоронних органів (повідомлено про конкретні обставини, які вказували на вчинення кримінальних правопорушень та про осіб, причетних до протиправних дій). Отже, станом на 19.07.2019 року у прокурора ГПУ були об`єктивні дані про ймовірно злочинні дії ОСОБА_6, які підлягали негайному внесенню до ЄРДР.

19.07.2019 року заступником Генерального прокурора винесено постанову про доручення розслідування провадження № 12014000000000046 іншому органу, обґрунтовуючи це тим, що планується здійснення комплексу слідчих та процесуальних дій, у тому числі із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, а тому слідчим та прокурорам необхідно звернутися до слідчих суддів, територіальна юрисдикція яких знаходиться на території Печерського району м. Києва. Однак, у зв`язку із виявленими обставинами розголошення таємниці досудового розслідування службовими особами Печерського районного суду м. Києва, які мають доступ до опрацювання та реєстрації відповідних ухвал, заплановані заходи не забезпечать виконання завдань провадження через неефективність досудового розслідування. Відтак, прокурор, посилаючись на ст. ст. 36, 216 КПК України, визначив підслідність провадження за слідчими СВ УСБУ в Чернігівській області (т. 8 а.с. 16-17).

Цього ж дня, 19.07.2019 року, постановою заступника начальника СВ УСБУ в Чернігівській області розслідування провадження № 12014000000000046 доручено міжрегіональній слідчій групі, до складу якої входили слідчі УСР ГПУ, УСБУ в Чернігівській області, Національної поліції України та детективи НАБУ (т. 8 а.с. 66-68).

23.07.2019 року слідчий ГПУ доручив оперативним підрозділам СБУ встановити причетних осіб до сприяння заступником міністра МТОТ ОСОБА_6 у прийнятті позитивного рішення суддями КЦС ВС (т. 8 а.с. 181-183).

Враховуючи специфіку вчинення корупційних кримінальних правопорушень та особливості здійснення досудового розслідування у них, які пов`язані із недопущенням затримки у фіксації відомостей про злочин, терміновістю реагування на збір доказів, перевірку відсутності провокації, особу ОСОБА_6, який на момент інкримінованих йому дій був заступником міністра МТОТ, осіб, на яких ОСОБА_6 обіцяв здійснити вплив, зокрема, на одного з міністрів КМУ, а також за допомогою заступника Генерального прокурора - на суддів КЦС ВС, отримати докази у даному провадженні інакше як за допомогою комплексу синхронізованих НСРД було фактично неможливим.

Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такого виду НСРД, як контроль за вчиненням злочину (ч. 4 ст. 246 КПК України). Аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем та спостереження за особою і річчю проводиться на підставі ухвали слідчого судді (ст. ст. 260, 263, 269 КПК України).

Відтак, 24.07.2019 року слідчий ГПУ за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на проведення стосовно ОСОБА_6 . НСРД, яке було задоволено 26.07.2019 року (т. 18 а.с. 117-141).

05.08.2019 року, 07.08.2019 року та 19.08.2019 року прокурором ГПУ винесено постанови про проведення контролю за вчиненням злочину (т. 19 а.с. 5-9, 33-37, 46-50).

За наслідками проведення НСРД, стороною обвинувачення було встановлено хід подій, зокрема численні особисті зустрічі і розмови ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та Особа-1, які відбувались протягом липня-серпня 2019 року та в ході яких Особа-1, який діяв у співучасті з ОСОБА_6, одержав гроші від ОСОБА_13 та ОСОБА_11, внаслідок чого 14.08.2019 року Особу-1 та ОСОБА_6 затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (т. 10 а.с. 1-9).

У подальшому, 19.08.2019 року у зв`язку з повідомленням ОСОБА_6 та Особі-1 підозри за ч. 4 ст. 190 КК України та з метою забезпечення проведення слідства у розумні строки, прокурором ГПУ винесено постанову про виділення з матеріалів провадження № 12014000000000046 матеріали щодо ОСОБА_6 та Особи-1 в окреме провадження № 22019270000000053, яке направлено для проведення розслідування слідчим СВ УСБУ в Чернігівській області, оскільки постановою прокурора від 19.07.2019 р. підслідність кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК України визначена за ними (т. 8 а.с. 1-3). У провадженні № 22019270000000053 також було визначено групу прокурорів.

Однак, 27.08.2019 року у зв`язку з категорією посади ОСОБА_6 та наявністю у нього певних зв`язків, здійснення розслідування у провадженні № 22019270000000053 за підозрою ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК України доручено слідчим центрального апарату ДБР (т. 8 а.с. 18-19).

12.09.2019 року заступник начальника ДБР звернувся до заступника Генерального прокурора з рапортом про надання згоди на внесення відомостей до ЄРДР за ч. 3 ст. 369-2 КК України, оскільки в межах розслідування провадження № 22019270000000053 встановлено, що в діях ОСОБА_6 та Особи-1 вбачаються також дії щодо прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди (т. 8 а.с. 190-191). Відтак, до ЄРДР внесено відповідні відомості та зареєстровано провадження № 41019000000002013, яке 17.09.2019 року об`єднано з провадженням № 22019270000000053 в одне (т. 8 а.с. 96-98).

18.10.2019 року ОСОБА_6 змінено підозру та повідомлено про вчинення злочину за ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 369-2 КК України (т. 14 а.с. 60-125). З врахуванням того, що ОСОБА_6 обіймав посаду заступника міністра МТОТ, 21.10.2019 року підслідність провадження № 22019270000000053 визначена за детективами НАБУ (т. 8 а.с. 21-22). При цьому, 22.10.2019 року заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_32 визначено групу прокурорів у провадженні (т. 8 а.с. 100-101), а 25.10.2019 року визначено групу детективів для проведення розслідування у ньому (т. 8 а.с. 72-73).

27.03.2020 року детектив НАБУ звернувся до керівника Головного підрозділу детективів НАБУ з службовою запискою про внесення до ЄРДР відомостей за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, оскільки у ході розслідування провадження № 22019270000000053 встановлено, що ОСОБА_6 та Особа-1 за попередньою змовою підбурили ОСОБА_13 до надання неправомірної вигоди у розмірі 100 000 доларів США начальнику Управління охорони культурної спадщини Мінкультури України ОСОБА_18 (т. 8 а.с. 192). Цього ж дня в ЄРДР зареєстровано провадження № 52020000000000214 (т. 2 а.с. 12-13), яке у подальшому об`єднано з провадженням № 22019270000000053 в одне (т. 8 а.с. 193-198).

01.04.2020 року прокурор САП повідомив ОСОБА_6 про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України (т. 10 а.с. 129-193).

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, де здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно особи не може бути складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні. У подальшому, згідно з ст. 337 цього Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Дотримання належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Правовим наслідком повідомлення про підозру неуповноваженою на те особою є не притягнення її до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом.

Як зазначалось вище, ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369 КК України, прокурором САП, тобто уповноваженим на те органом.

При цьому, незважаючи на те, що підслідність у даному кримінальному провадженні дійсно змінювалась декілька разів, однак це відбувалось із суворим дотриманням вимог КПК України. Так, після зміни ОСОБА_6 повідомлення про підозру із загальнокримінального злочину на корупційний та з урахуванням його посади, яку він обіймав на час інкримінованих йому дій (заступник міністра МТОТ), підслідність провадження № 22019270000000053 була визначена за детективами НАБУ. Отже, після низки процесуальних рішень щодо об`єднання та виділення кримінальних проваджень, зміни правової кваліфікації, обставини вищевказаних кримінальних правопорушень зрештою стали предметом досудового розслідування у корупційному кримінальному проваджені № 22019270000000053.

В апеляційній скарзі обвинувачений вказує на неможливість здійснення слідчими прокуратури досудового розслідування кримінальних проваджень, відомості щодо яких внесені до ЄРДР після 20.11.2017 року.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що у даному провадженні слідчі прокуратури фактично не здійснювали досудове розслідування, оскільки, як вже зазначалось вище, 19.07.2019 року прокурором ГПУ в ЄРДР зареєстровано провадження № 42019000000001547 за ч. 4 ст. 190 КК України та № 42019000000001546 за ч. 2 ст. 364 КК України, які цього ж дня об`єднано з провадженням № 12014000000000046 від 04.02.2014 р. в одне, підслідність якого дійсно була визначена за УСР ГПУ, однак в цей же день заступник Генерального прокурора з посиланням на неефективність досудового розслідування доручив здійснювати розслідування у вказаному провадженні слідчим СВ УСБУ в Чернігівській області.

Окрім того, ОСОБА_6 не погоджується з висновком суду щодо проведення НСРД під належним контролем та в рамках розслідування корупційного кримінального провадження, оскільки стверджує, що матеріали НСРД здійснювались виключно в межах ст. 190 КК України, яка згідно з приміткою до ст. 45 КК України не відноситься до корупційних, а відомості про злочин за ст. 369 КК України внесені до ЄРДР 19.08.2019 року, тобто після реалізації НСРД.

Однак, вказані доводи є необґрунтованими, оскільки згідно з ч. 2 ст. 246 КПК України НСРД, передбачені ст. ст. 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів. Тобто, підставою для проведення НСРД є саме тяжкість вчиненого злочину, а не віднесення його до корупційних.

Як вже зазначалося вище, 24.07.2019 року слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на проведення щодо ОСОБА_6 . НСРД в рамках провадження № 12014000000000046, оскільки він може бути причетним до вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України, один з яких є особливо тяжким.

Окрім того, в апеляційній скарзі, посилаючись на положення ст. ст. 86, 87 КПК України, а також судову практику щодо застосування цієї норми, ОСОБА_6 наголошує на порушенні у даному провадженні правил підслідності, яке сталося внаслідок прийняття прокурором постанови від 19.07.2019 р., якою штучно визначено підслідність за УСР ГПУ, та прийняття заступником Генерального прокурора постанови від 19.07.2019 р., якою незаконно доручено здійснення досудового розслідування слідчим СВ УСБУ в Чернігівській області.

Надаючи оцінку таким доводам, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції їх ретельно дослідив та в оскаржуваному вироку надав їм цілком обґрунтовану правову оцінку.

Так, постанова прокурора ГПУ від 19.07.2019 р. про визначення підслідності та об`єднання кримінальних проваджень, а також постанова заступника Генерального прокурора від 19.07.2019 р. про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу відповідають вимогам, передбаченим ст. 110 КПК України, оскільки прийняті належними суб`єктами (прокурором і заступником Генерального прокурора, відповідно), є вмотивованими та містять обґрунтоване пояснення щодо фактичних і юридичних підстав для зміни підслідності. Більше того, відповідно до їх змісту, підстави для їх прийняття були пов`язані з необхідністю вжиття заходів щодо ефективної організації розслідування та дотримання правил підслідності.

Як вбачається з матеріалів справи, досудове розслідування у даному провадженні здійснювалось слідчими різних органів, які були об`єднані постановою про створення міжрегіональної слідчої групи. До складу відповідної групи слідчих також входили детективи НАБУ, які брали безпосередню участь у більшості гласних та негласних слідчих та процесуальних дій. Таким чином, в межах міжрегіональної слідчої групи слідчі та процесуальні дії були узгодженими з усіма слідчими (детективами) слідчої групи. Отже, під час отримання доказів слідчі різних органів досудового розслідування, включених до міжрегіональної слідчої групи (ГПУ, НАБУ, УСБУ в Чернігівській області) діяли як єдиний суб`єкт.

Судом першої інстанції слушно зауважено, що зазначені процесуальні рішення є своєчасними, оскільки з врахуванням обставин даного провадження, зокрема те, що у ньому перевірялася інформація щодо можливих протиправних дій, вчинених службовими особами Генеральної прокуратури та Верховного Суду, які мають широке коло ділових та особистих зв`язків серед службових осіб у судах м. Києва, а також повний доступ до інформації з ЄРДР та ЄРСР, неприйняття відповідних рішень могло призвести до розголошення відомостей досудового розслідування та розкриття інформації про осіб, які погодились на конфіденційне співробітництво. Зокрема, постанова від 19.07.2019 р. про визначення підслідності та об`єднання проваджень сприяла оперативності розслідування, оскільки передача провадження до іншого органу досудового розслідування невідворотно б спричинила втрату важливих доказів у провадженні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказані рішення про визначення підслідності кримінального провадження та доручення здійснення досудового розслідування іншому органу передбачені положеннями КПК України та постановлені без порушення процесуального порядку.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що забезпечення ефективного розслідування і визначення органу розслідування є управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути різні підстави для передачі справи іншому органу, зокрема відомості про особисту зацікавленість посадових осіб органу розслідування у результатах справи, їх функціональна залежність від фігурантів провадження, відсутність достатніх ресурсів у того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю. Використання у ч. 10 ст. 216, ч. 5 ст. 36 КПК України такого оціночного критерію, як «неефективність досудового розслідування», свідчить про те, що відповідні рішення приймаються в межах розсуду та дискреційних повноважень прокурора.

За таких обставин, суд не може підміняти органи прокуратури та приймати рішення щодо правильності чи помилковості їх рішень, прийнятих з використанням дискреційних повноважень, а уповноважений лише перевірити, чи такі рішення прийняті у встановленому КПК порядку та чи містять вони відповідне обґрунтування. Відтак, надання оцінки доводам захисту, які зводяться до оспорювання мотивів прийнятих прокурорами рішень щодо визначення підслідності, становитиме втручання в їх дискреційні повноваження.

Отже, апеляційні доводи обвинуваченого щодо порушення у цьому кримінальному провадженні правил визначення підслідності не знайшли свого підтвердження.

6.3.Щодо доводів апеляційної скарги про надання дозволу на проведення НСРД неналежним судом

(слідчим суддею Чернігівського апеляційного суду).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги в цій частині обвинувачений, посилаючись на висновки, викладені в аудиторському звіті за результатами проведення позапланового аудиту відповідності окремих питань у Чернігівському апеляційному суді від 20.12.2019 р., стверджує, що розгляд клопотань про надання дозволів на проведення НСРД у Чернігівському апеляційному суді проведено з порушенням встановленого у ст. 35 КПК України порядку визначення складу суду, оскільки слідчий суддя, який здійснював розгляд клопотань, підлягав відводу у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України. Відтак, ухвали, постановлені цим суддею за наслідками розгляду вказаних клопотань, є незаконними.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами обвинуваченого, з огляду на таке.

В матеріалах справи міститься десять ухвал, постановлених слідчим суддею Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_33 від 22.07.2019 р., від 26.07.2019 р. та від 05.08.2019 р., якими надано дозвіл на проведення НСРД (т. 18 а.с. 110-238).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 35 КПК України (в редакції станом на 11.01.2019), матеріали кримінального провадження, скарги, заяви, клопотання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату суду в день надходження таких матеріалів. Визначення судді (слідчого судді) або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень.

Частина 6 ст. 35 КПК України у відповідній редакції також передбачала, що порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Згідно з п. 4.3 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Положення (в редакції станом на 12.04.2018), робота щодо наповнення та використання інформації в автоматизованій системі здійснюється після створення правових умов (видання керівником апарату суду наказів про визначення прав користувачів автоматизованої системи) та впровадження і налагодження програмно-технічних засобів для забезпечення функціонування підсистем на кожному автоматизованому робочому місці.

Відповідно до наказу голови Чернігівського апеляційного суду «Про призначення слідчих суддів» № 10-од від 09.10.2018 р., розгляд окремих справ (клопотань щодо надання дозволів на проведення НСРД відносно працівників правоохоронних органів, суддів, тощо) покладено виключно на голову Чернігівського апеляційного суду.

Оскільки голова апеляційного суду одночасно є суддею цього ж суду, будь-яких заборон щодо призначення його для розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД діюче законодавство не передбачало. За таких обставин, підстави для здійснення автоматизованого розподілу клопотань, поданих у порядку Глави 21 КПК України, були відсутні.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 247 КПК України, розгляд клопотань, який віднесений згідно з положеннями Глави 21 КПК України (НСРД) до повноважень слідчого судді, здійснюється слідчим суддею апеляційного суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом 11.09.2019), голова апеляційного суду здійснює повноваження слідчого судді та призначає з числа суддів апеляційного суду суддів (суддю) для здійснення таких повноважень у випадках, визначених процесуальним законом.

Отже, голова Чернігівського апеляційного суду був уповноважений призначати з числа суддів апеляційного суду конкретного суддю для розгляду клопотань щодо проведення НСРД, що і зробив, видавши наказ № 10-од від 09.10.2018 р. Відтак, як вірно зазначено в оскаржуваному вироку, ОСОБА_34, обіймаючи посаду голови Чернігівського апеляційного суду, на виконання наданих йому повноважень як слідчого судді, цілком правомірно здійснював розгляд клопотань та надавав дозвіл на проведення НСРД у даному провадженні.

При цьому, під час апеляційного розгляду стороною захисту не наведено існування обставин, які ставили б під сумнів об`єктивність та неупередженість слідчого судді під час постановлення вищевказаних ухвал, у тому числі щодо можливого впливу, тиску на слідчого суддю з боку інших посадових осіб, його особистої зацікавленості у прийнятті конкретного рішення у справі, зв`язків із правоохоронними органами або особами, щодо яких здійснювались НСРД.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ухвали слідчого судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_35 постановлені законним складом суду.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_6 на висновки, викладені в аудиторському звіті за результатами проведення позапланового аудиту відповідності окремих питань у Чернігівському апеляційному суді, які, на його переконання, свідчать про порушення автоматизованого розподілу клопотань про надання дозволів на проведення НСРД.

Так, відповідно до змісту витягу з аудиторського звіту, наказом голови Чернігівського апеляційного суду «Про призначення слідчих суддів» № 10-од від 09.10.2018 р. було передбачено, що розгляд окремих справ (клопотань щодо надання дозволів на проведення НСРД відносно працівників правоохоронних органів, суддів, тощо) покладено виключно на голову Чернігівського апеляційного суду. Проаналізувавши зміст цього наказу, аудитори зробили висновок, що його винесено в порушення вимог п. 1.3.1 Положення про АСДС, оскільки він унеможливлює дотримання об`єктивного та неупередженого розподілу судових справ між суддями з додержанням принципів випадковості, а саме позбавляє здійснення неупередженого розподілу клопотань про надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів, НСРД щодо працівників правоохоронних органів, суддів, які пунктом 3 наказу покладено виключно на голову Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_36 . Водночас, налаштування в КП «Д-3» періоду повноваження слідчих суддів здійснювалось на підставі розпоряджень керівника апарату про призначення чергових суддів з розгляду справ по НСРД, що видавались керівником апарату щотижнево. Період таких повноважень визначався одному судді, обраному на власний розсуд керівника апарату, із призначених наказами голови суду слідчих суддів терміном на 7 календарних днів. Також, за висновками аудиту, вказані порушення у сукупності свідчать про втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, вчинене керівником апарату суду, відповідальність за яке передбачено ст. 376-1 КК України (т. 27 а.с. 190-192).

З даного приводу в оскаржуваному вироку вірно зазначено, що існуючий у Чернігівському апеляційному суді порядок організації роботи слідчих суддів у неробочий час, тобто порядок чергування слідчих суддів та розподілу між ними справ, не суперечив вимогам чинного на той час законодавства. Відтак, така організація роботи слідчих суддів не може слугувати підставою для самовідводу чи відводу судді від розгляду справи.

При цьому, колегія суддів дійшла висновку про неналежність наданого захистом витягу з аудиторського звіту в якості доказу у вказаному провадженні, оскільки він не стосується справи, що розглядається, містить лише узагальнені висновки щодо автоматизованого розподілу справ в суді протягом певного періоду, без аналізу окремо кожного з випадків автоматизованого розподілу клопотань, які є предметом дослідження у даній справі. Більше того, у матеріалах справи відсутні накази, розпорядження голови суду та керівника апарату, протоколи розподілу справ, на підставі яких зроблено відповідні висновки. Отже, такий висновок аудиту не може слугувати доказом на підтвердження порушень порядку розгляду вищевказаних клопотань.

Окрім того, висновки аудиту щодо невідповідності наказу голови Чернігівського апеляційного суду № 10-од від 09.10.2018 р. вимогам Положення про АСДС та кваліфікації дій керівника апарату за ст. 376-1 КК України не відповідають обсягу повноважень аудиторів ДСА України. Так, згідно з Порядком планування та проведення внутрішніх аудитів відділом аудиту ДСА України, документування й реалізації їх результатів, затвердженим наказом голови ДСА України від 22.12.2017 р., аудитори не уповноважені надавати правову оцінку рішенням голови суду чи здійснювати кримінально правову кваліфікацію дій керівника апарату суду. Відтак, доводи захисту в цій частині не заслуговують на увагу.

6.4.Щодо доводів апеляційної скарги про порушення вимог фіксації НСРД та захисту інформації при їх проведенні.

За твердженням обвинуваченого, в порушення вимог ст. 104, ст. 252 КПК України, під час складання протоколів НСРД не дотримано вимог фіксації процесуальної дії, оскільки не зазначено, ким саме проведені НСРД, технічні засоби, що використовувались, яким чином проведено ознайомлення з матеріалами НСРД та яким чином упаковані додатки до протоколів.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами, оскільки ані ст. 252 КПК України, ані ст. 104 КПК України, на які посилається обвинувачений, не містить вимог до зазначення у змісті протоколу даних щодо того, яким чином проведено ознайомлення з матеріалами НСРД та яким чином упаковані додатки до протоколу. Положення КПК України вказують на необхідність зазначення лише відомостей, отриманих в результаті процесуальної дії, які є важливими для кримінального провадження.

Крім того, під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела будь-яких обґрунтувань на користь того, що зазначені нею відомості є важливими для цього провадження і мали бути зафіксовані у протоколах щодо проведення НСРД.

Безпідставними також є посилання апеляційної скарги на відсутність у протоколах про результати проведення НСРД даних про технічні засоби, що використовувались для їх проведення, оскільки відомості про методи проведення НСРД та засоби, які для цього використовувались, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають розголошенню.

Так, згідно ч. 1 ст. 246 КПК України відомості про факт та методи проведення НСРД не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Вичерпний перелік відомостей, що є державною таємницею, визначений Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом голови СБУ № 440 від 12.08.2015 р. Зокрема, до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи техніки устаткування, апаратури, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи техніки, призначених для здійснення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, володіння якими дає змогу зацікавленій стороні впливати на її результати, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. Отже, право обмеження на розкриття у кримінальному провадженні відомостей, визначених ст. 246 КПК України, обумовлено віднесенням їх до державної таємниці та потребою зберігати таємні методи розслідування злочинів.

Враховуючи, що відомості про спеціальні технічні засоби, призначені для негласного отримання інформації, є державною таємницею й стосуються не тільки цього провадження, їх розголошення без обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України «Про національну безпеку України».

Належного обґрунтування наявності таких підстав у цьому кримінальному провадженні в апеляційній скарзі обвинуваченого також не наведено.

Даний висновок узгоджується з позицією, висловленою в постановах ККС ВС від 07.10.2020 р. (справа № 725/1199/19), від 20.05.2020 р. (справа № 585/1899/17), від 22.10.2021 р. (справа № 487/5684/19) та від 27.10.2021 р. (справа № 712/2374/18).

Щодо доводів апелянта про те, що у протоколах НСРД немає посилань на те, ким саме проведені останні, то вони не відповідають дійсності, оскільки у кожному із наявних в матеріалах справи протоколів НСРД такі відомості зазначені.

В апеляційній скарзі обвинувачений також зазначає, що у висновках експертиз № 84/4 від 27.01.2020 р. та № 5/4 від 25.02.2020 р. вказано технічні засоби та програмне забезпечення, які використовувались для проведення НСРД, але які не проходили експертизи у сфері технічного та криптографічного захисту інформації та не мають підтвердження відповідності системи обробки інформації з обмеженим доступом вимогам щодо комплексного захисту такої інформації, що є порушенням Закону України «Про захист інформаційно-телекомунікаційних системах» та Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах. Відтак, проведення НСРД в порушення вказаних вимог не виключає можливості втручання у записи.

Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з висновків експертиз № 84/4 та № 5/4, ними підтверджено достовірність відомостей, які містяться у зафіксованих під час проведення НСРД відеозвукозаписах та телефонних розмовах, а також встановлено належність голосів та усних висловлювань ОСОБА_6 і Особа-1. Окрім того, встановлено, що записи, які були одержані за результатами проведення НСРД, зафіксовані на електронних носіях інформації безперервно, не зазнали жодних змін, є оригіналами (т. 21 а.с. 65-97, 198-212).

Згідно з наданим стороною захисту листом Адміністрації Держспецзв`язку від 11.09.2020 р., заявки на проходження державної експертизи у сфері технічного та криптографічного захисту інформації щодо вказаного в експертизах обладнання не надходили (т. 27 а.с. 184-185).

Колегія суддів звертає увагу, що сторона захисту ані під час судового розгляду в суді першої інстанції, вважаючи можливим закінчити судовий розгляд вказаного кримінального провадження, ані під час апеляційного розгляду не заперечувала участь обвинуваченого ОСОБА_6 у вищевказаних розмовах та не заявляла клопотання про проведення експертизи вказаних носіїв інформації для встановлення ознак монтажу, зміни чи видалення певних даних, що вказує на відсутність відповідних фактів. Більше того, захист не вказує, в чому саме полягає монтаж, які відомості були змінені або видалені.

Твердження обвинуваченого щодо можливого здійснення технічного втручання та редагування відеозапису та аудіозапису телефонних розмов мають спиратися на об`єктивні дані безсумнівного сприйняття таких фактів органами слуху, або переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі, або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів на засадах змагальності в кримінальному процесі. Об`єктивних даних про такі факти стороною захисту не надано, відтак, колегія суддів доходить до висновку про безпідставність і невмотивованість таких тверджень.

При цьому, матеріали із зафіксованими на них результатами НСРД у справі, що розглядається, підтверджують інформацію та наявні докази, не суперечать іншим доказам, дослідженим судом, та не є єдиним або ключовим доказом проти обвинуваченого.

За таких обставин, судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи захисту щодо недопустимості доказів, отриманих під час проведення НСРД, з огляду на використання технічних засобів і програмного забезпечення без дотримання законодавчих вимог про захист інформації, оскільки такі доводи не містять посилання на будь-які положення КПК України, які б передбачали необхідність проведення відповідних дій щодо захисту інформації.

Під час апеляційного розгляду не встановлено істотних порушень прав та свобод людини чи положень КПК України, допущених внаслідок недотримання законодавчих вимог про захист інформації, на що посилається апелянт, а відтак, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недопустимими доказів, отриманих за наслідками проведення НСРД.

6.5.Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність в матеріалах провадження документів на підтвердження походження коштів.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині незгоди сторони захисту із висновками суду першої інстанції відносно джерел походження грошових коштів, які були використані під час проведення НСРД.

За твердженням апелянта, судом першої інстанції проігноровано факт відсутності в матеріалах справи постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину (про використання справжніх грошових коштів) та відсутність фінансового документа, який підтверджує видачу та отримання справжніх коштів.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що у матеріалах кримінального провадження має міститися інформація про походження грошових коштів, які використовувалися під час контролю за вчиненням злочину. Ці кошти можуть бути як отримані зі спеціальних фондів органів правопорядку, так і надані особисто заявниками. При цьому, у кожній окремій справі походження грошових коштів підтверджується різними джерелами, як документальними, так і безпосередніми свідченнями осіб.

Як вбачається зі змісту протоколів про результати проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину від 08.08.2019 р., від 05.09.2019 р. та від 13.09.2019 р., у ході проведення НСРД три рази використовувались заздалегідь ідентифіковані (помічені) засоби - гроші (долари США) (т. 19 а.с. 10-14, 16-30, 51-83).

Водночас, згідно з листом СБУ № 21/2/3-1273 від 30.04.2020 р., грошові кошти в сумі 50 000 доларів США були видані з каси Фінансового-економічного управління СБУ за видатковим касовим ордером № 257 від 06.09.2019 р. для забезпечення НСРД (т. 7 а.с. 148). Дану обставину в суді першої інстанції також підтвердили свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .

Отже, колегія суддів відхиляє доводи захисту щодо відсутності фінансового документу, який підтверджує походження коштів, що використовувались під час проведення НСРД.

Крім того, використання грошей, як заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів здійснювалось під час проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту на підставі постанов прокурора від 05.08.2019 р. та від 13.08.2019 р. (т. 19 а.с. 5-9, 33-37, 46-50). При цьому, зі змісту постанови від 13.08.2019 р. вбачається, що прокурором прийнято рішення про проведення спеціального слідчого експерименту із застосуванням заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів - коштів у сумі 2 600 доларів США. При цьому, в оскаржуваному вироку наголошено, що у постанові від 05.08.2019 р. дійсно не зазначено про рішення щодо проведення слідчого експерименту із застосуванням заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів - коштів, однак вказано про рішення щодо проведення слідчого експерименту із застосуванням спеціальних імітаційних засобів - коштів в сумі 100 000 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 273 КПК України, за рішенням прокурора під час проведення НСРД можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) засоби. Водночас, вказана норма не передбачає для прокурора особливої форми рішення про використання заздалегідь ідентифікованих засобів. Такий законодавчий підхід є виправданим, оскільки негласне фіксування обставин злочину здійснюється в непередбачуваній обстановці, яка вимагає швидкого прийняття невідкладних процесуальних рішень, обумовлених поведінкою фігурантів провадження (зміна форми неправомірної вигоди, строків її передання) і тактикою проведення слідчої дії (використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів або несправжніх (імітаційних). У таких умовах, вимога щодо прийняття прокурором виключно письмових рішень значно б ускладнила, чи навіть унеможливила проведення НСРД.

Отже, на підтвердження прийняття прокурором рішення щодо використання ідентифікованих (помічених) коштів можуть вказувати не лише постанова прокурора, як окремий письмовий процесуальний документ, а й інші фактичні дані у провадженні.

Крім того, зі змісту постанови прокурора від 05.08.2019 р. вбачається прийняте рішення щодо необхідності під час проведення НСРД використати кошти для перевірки намірів осіб щодо вчинення кримінальних правопорушень у сумі 100 000 доларів США. У подальшому фігуранти даного провадження неодноразово змінювали вимоги щодо суми коштів, які необхідно передати, а також строки і порядок такої передачі.

З огляду на такі вимоги та обставини провадження, орган досудового розслідування 07.08.2019 року вручив ОСОБА_13 справжні кошти (заздалегідь ідентифіковані (помічені) на загальну суму 50 000 доларів США, з метою створення у ОСОБА_6 та Особа-1 уяви про вчинення реального злочину. У подальшому, 14.08.2019 року частина цих коштів була вилучена під час затримання та особистого обшуку Особа-1 та у ході обшуку за місцем фактичного проживання останнього (т. 9 а.с. 1-11, т. 12 а.с. 51-58). Після цього, ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05.12.2019 р. накладено арешт на ці кошти з метою їх збереження як речових доказів (т. 9 а.с. 156-160).

Відтак, наведені обставини кримінального провадження вказують на те, що використання справжніх коштів як заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів відбувалось за відповідним рішенням прокурора. Даних, які б свідчили про те, що детектив діяв самовільно, тобто без рішення прокурора, матеріали справи не містять.

За таких обставин, посилання сторони захисту на те, що кошти, які використовувалися під час проведення НСРД, не були залучені у встановленому порядку, колегія суддів відхиляє, оскільки наявність протоколів огляду, помітки та видачі грошових коштів, у результаті якого вони були ідентифіковані, незаперечення факту надання цих коштів особисто свідкам під час допиту в суді першої інстанції виключає будь-які сумніви у джерелі їх походження і законності їх використання під час НСРД на підставі нормативних актів, які діяли на час проведення контролю за вчиненням злочину.

У цьому аспекті колегія суддів слідує правозастосовній позиції, висловленій у постановах ККС ВС від 23.09.2022 р. (справа № 552/3066/17), від 29.11.2021 р. (справа № 654/3229/18), від 16.02.2022 р. (справа № 613/1306/13-к) та від 23.03.2023 р. (справа № 161/1921/20) та вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції у цій частині.

6.6.Щодо доводів апеляційної скарги про провокацію злочину.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги в цій частині обвинуваченим зазначено, що в діях правоохоронних органів та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_13 наявні ознаки провокації, оскільки останні є агентами правоохоронних органів, на що вказує їх неодноразова участь як заявників в інших кримінальних провадженнях, а також згідно з наявними у справі доказами саме вказані свідки провокаційно вмовляли Особу-1 звернутись до заступника Генерального прокурора України для сприяння в ухваленні бажаного рішення у цивільній справі, яка перебувала на розгляді в КЦС ВС.

При цьому, в обґрунтування наявної провокації ОСОБА_6 посилається на те, що реєстрація кримінальних проваджень щодо нього відбулась на підставі сфальсифікованого протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 18.07.2019 р., який містить помилку в даті його складання, оскільки в день проведення допиту ОСОБА_13 не міг перебувати у приміщенні УСР ГПУ, у якому нібито проводився допит, а також станом на цю дату він та вказаний свідок не були знайомими.

До того ж, в судових дебатах в суді апеляційної інстанції захист зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази змови між ОСОБА_6 та Особа-1 на вчинення будь-яких кримінальних правопорушень. Окремо наголошено, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до вчинення інкримінованих злочинів, оскільки не був обізнаний про умови та передачу грошових коштів, про що обговорювалось ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на зустрічах з Особа-1, який використовував родинні зв`язки з ОСОБА_6 з метою введення цих осіб в оману.

Оцінюючи наведені аргументи захисту про наявність провокації злочину, колегія суддів виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 викрито в результаті проведення щодо нього синхронізованого комплексу НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту із застосуванням аудіо- та відеоконтролю особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних систем, спостереження за особою та за річчю.

Контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий (яким є злочин, передбачений ч. 3, ч. 4 ст. 369 КК України) або особливо тяжкий злочин (яким є злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України) та проводиться, зокрема, у формі спеціального слідчого експерименту (п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК України). Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем (ч. 3 ст. 271 КПК України).

На переконання колегії суддів, заява сторони захисту про провокацію злочину носить явно суперечливий характер, який полягає у висуненні двох взаємовиключних версій, перша з яких вказувала на те, що стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 мала місце провокація вчинення злочину, а друга зводилась до того, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до вчинення інкримінованих злочинів, оскільки не був обізнаний про одержання Особою-1 неправомірної вигоди. Натомість, докази сторони обвинувачення, які вказували на зворотнє, були сфальсифіковані.

Такі суттєві суперечності вказують на явну необґрунтованість доводів захисту про провокацію злочину щодо ОСОБА_6 . До такого висновку колегія суддів доходить з огляду на практику ЄСПЛ, яку суд має застосовувати згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України.

Так, ЄСПЛ у справі «Берлізев проти України», відхиляючи скаргу заявника як явно необґрунтовану, зазначив, що вважає непослідовними посилання заявника, який заперечував, що він вчинив злочин і одночасно скаржився на те, що він був втягнутий у цей злочин. Захист проти провокації обов`язково передбачає, що обвинувачений визнає, що діяння, у вчиненні якого його звинувачують, було вчинено, але стверджує, що це відбулось внаслідок незаконного підбурювання зі сторони поліції. Однак, як вбачається з пояснень заявника, він повністю заперечував свою причетність до злочинної діяльності, що, на думку суду, позбавляло його можливості висувати доводи щодо агента-провокатора.

Разом з тим, процедура перевірки заяв про провокацію КПК не передбачена. Однак, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ, якою вироблено критерії перевірки обґрунтованих тверджень заявників щодо провокації вчинення злочину на основі двох тестів, які дозволяють встановити відмінність провокації на вчинення злочину, що суперечить ст. 6 Конвенції, від дозволеної поведінки під час застосування законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях (справи «Чохонелідзе проти Грузії», «Раманаускаса проти Литви», «Матановіч проти Хорватії»). Першим є матеріально-правовий тест, у межах якого підлягає перевірці поведінка правоохоронних органів на предмет наявності ознак схиляння особи до вчинення злочину. Другим є процесуальний тест, у межах якого суд має забезпечити змагальну, ретельну процедуру перевірки заяви про провокацію.

ЄСПЛ неодноразово формулював у своїх рішеннях визначення провокації, розкривав її зміст та форми. Зокрема, провокація вчинення злочину наявна, якщо: 1) були активні дії правоохоронних органів; 2) з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування); 3) злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів.

Якщо обвинувачений стверджує, що його спровокували на скоєння правопорушення, то суди, які розглядають кримінальну справу, повинні уважно вивчити її матеріали, оскільки для того, щоб судовий розгляд був справедливим у розумінні ст. 6 Конвенції, усі докази, отримані внаслідок поліцейської провокації, повинні бути відхилені. Тим більше, якщо така поліцейська операція провадилась за відсутності правової бази і достатніх гарантій (справа «Раманаускас проти Литви»). У такій системі судовий розгляд скарги на підбурювання є єдиним ефективним засобом перевірки обґрунтованості причин негласного заходу та з`ясування того, чи діяли агенти під час цих операцій «в основному пасивним чином» (справа «Лагутін та інші проти Росії»). Також необхідно, щоб рішення національних судів, які відхиляли скаргу заявника на провокування, були достатньо обґрунтовані (справа «Санду проти Республіки Молдова»).

Під час застосування матеріального і процесуального критеріїв на провокування суд повинен спочатку переконатися в тому, що ситуація, яка розглядається, підпадає prima facie під категорію «випадків провокування». Якщо суд переконається в тому, що скарга заявника підлягає розгляду в рамках вказаної категорії, він приступає до оцінювання матеріального критерію на провокацію. Якщо відповідно до матеріального критерію на підбурювання на підставі наявної інформації суд міг би визнати з достатнім рівнем впевненості, що національні органи розслідували діяльність заявника пасивно і не підбурювали його до вчинення злочину, то це, як правило, є достатнім для того, щоб суд дійшов висновку, що наступне використання у провадженні проти заявника доказів, отриманих за допомогою таємного заходу, не викликає питання відповідно до ст. 6 Конвенції.

Колегія суддів, на підставі доводів сторони захисту, які наводились нею в судовому засіданні під час дослідження доказів, зокрема протоколів про результати проведення НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи від 05.08.2019 р., від 19.09.2019 р. і відповідних електронних носіїв, та в судових дебатах, дійшла висновку, що захистом заперечується та обставина, що обвинувачений ОСОБА_6 був обізнаний про злочинні наміри та дії Особа-1, зокрема щодо надання останньому ОСОБА_11 та ОСОБА_13 неправомірної вигоди.

З огляду на серйозність породжуваних корупцією проблем і загроз для стабільності й безпеки суспільства, що підриває демократичні інститути й цінності, та завдає шкоди принципу верховенства права, очевидною є важливість заходів боротьби з корупцією, запроваджених в Україні. Незважаючи на це, право на справедливе правосуддя, закріплене у ст. 6 Конвенції, все ж посідає настільки чільне місце, що ним не можна пожертвувати заради доцільності. Відтак, слідчі органи за жодних умов не повинні перевіряти здатність особи протистояти спокусі вчинити злочин, у тому числі корупційний, якщо така можливість їй пропонується. Вільне волевиявлення особи не повинно піддаватись маніпуляціям з боку правоохоронців. Водночас, людина не може нести відповідальність за дії, вчинені нею під впливом правоохоронних органів. Слідчі методи і тактики, зокрема таємні, можуть застосовуватись виключно для розкриття вже вчиненого злочину, а не для створення злочину, який би особа не вчинила, якби її до цього не підштовхнули правоохоронні органи.

При цьому, відповідно до змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції ретельно дослідив питання провокації злочину та у підрозділі «В» розділу «V. Оцінка доводів сторони захисту» надав обґрунтовану правову оцінку всім доводам захисту в цій частині, з якою також погоджується колегія суддів.

Зокрема, у вироку суду цілком слушно зазначено, що посилання обвинуваченого на те, що реєстрація кримінальних проваджень щодо нього відбулась саме на підставі сфальсифікованого протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 18.07.2019 р. є хибними, оскільки підставою для внесення відомостей до ЄРДР була оперативна інформація працівників СБУ, виявлена у ході досудового розслідування кримінального провадження № 12014000000000046, що підтверджується листом СБУ від 17.07.2019 р. та рапортом прокурора від 18.07.2019 р. (т. 8 а.с. 102, 187-189). При цьому, суд наголосив, що протокол допиту свідка ОСОБА_13 дійсно містить описку в даті його складання (зокрема допит проведено 19.07.2019 року, а не 18.07.2019 року), оскільки згідно з даними мобільного оператора ТОВ «Лайфселл», станом на початок допиту телефон з номером, яким користувався ОСОБА_13, саме 19.07.2019 року перебував у зоні дії базової станції, яка знаходилась поблизу з місцем допиту (т. 23 а.с. 165). Відтак, доводи апеляційної скарги щодо неможливості перебування ОСОБА_13 на допиті 18.07.2019 року по суті підтверджуються встановленими судом першої інстанції обставинами та наразі ніким не заперечуються, а відтак, не потребують додаткової оцінки.

Колегія суддів також відхиляє доводи обвинуваченого про те, що факти, викладені у цьому протоколі, не відповідають дійсності, оскільки на час його складання він та ОСОБА_13 не були знайомі, що підтверджується відеозаписом їх першої зустрічі, яка відбулася 23.07.2019 року. Так, під час апеляційного розгляду колегією суддів за клопотанням сторони захисту досліджено електронній носій № 4006 від 23.07.2019 р., зокрема відеозапис, здобутий за результатами проведення НСРД, на якому зафіксовано зустріч 23.07.2019 року між Особа-1, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_6 . Згідно з цим записом, Особа-1 заводить до кабінету ОСОБА_6 ОСОБА_11 та ОСОБА_13 . Далі, вітаючись за руку з ОСОБА_13, ОСОБА_6 промовляє: «Та вже ж бачилися», на що ОСОБА_13 продовжує: «Знайомились». Після чого ОСОБА_6 вітається з ОСОБА_11 та жартівливо промовляє: «А, привет ОСОБА_25 » (мова оригіналу). Як у суді першої, так і апеляційної інстанції прокурор наголошував, що у протоколі НСРД від 05.08.2019 р. не відображено весь зміст цього фрагменту розмови, оскільки пропущено слово «знайомились» (т. 16 а.с. 1-33). Водночас, у ході апеляційного розгляду захист жодних заперечень з цього приводу не висловлював (т. 40 а.с. 47-51). Відтак, зміст вказаного діалогу підтверджує, що ОСОБА_6 був знайомий з ОСОБА_13 ще до зустрічі, яка відбулась 23.07.2019 року.

Окрім того, у протоколі допиту ОСОБА_13 зазначив, що 10.07.2019 року при виході з кабінету ОСОБА_6 обмінявся номерами мобільних телефонів з його секретаркою ОСОБА_37, оскільки, як повідомив ОСОБА_6, можна контактувати з ним через неї у будь-який час. Вказані обставини підтверджуються даними мобільного оператора, згідно з якими о 13 год. 49 хв. 10.07.2019 року зафіксовано дзвінок з телефону, яким користувалась секретарка ОСОБА_38, на номер телефону, яким користувався ОСОБА_13 (т. 23 а.с. 145-146). В суді першої інстанції ОСОБА_13 підтвердив показання у цій частині та зазначив, що до надання ним перших показань правоохоронному органу між ним, Особа-1, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 вже відбулась зустріч 10.07.2019 року. Отже, наведене в черговий раз вказує на те, що перша зустріч та знайомство ОСОБА_6 і ОСОБА_13 відбулися 10.07.2019 року.

Згідно з ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо та не може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, а за ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що неточності у протоколі допиту свідка не можуть слугувати підставою для висновку про незаконність початку досудового розслідування, оскільки в оскаржуваному вироку суд не посилається на позасудові показання свідка ОСОБА_13 як на доказ винуватості ОСОБА_6 . Більше того, під час апеляційного розгляду стороною захисту на наведено жодних інших аргументів, які б надали колегії суддів можливість по-іншому оцінити встановлені судом першої інстанції в цій частині обставини.

Твердження захисту про те, що в діях свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13 наявні ознаки провокації, оскільки останні є агентами правоохоронних органів, на що вказує їх неодноразова участь як заявників в інших кримінальних справах, досудове розслідування у яких здійснювалось НАБУ, зокрема і про надання неправомірної вигоди, колегія суддів відхиляє.

Згідно з наданими в суді першої інстанції показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13, останні повідомили, що не сприймають корупцію та намагаються їй протидіяти шляхом звернення до правоохоронних органів. ОСОБА_11 окремо наголосив, що з 2010 року є практикуючим юристом та має низку справ в галузі одержання дозвільних документів для будівельних проектів. Впродовж своєї діяльності неодноразово повідомляв правоохоронні органи про вимагання від нього коштів службовими особами. Досить часто повідомлення залишались без уваги, однак, частина з них стала підставою для подальших розслідувань правоохоронних органів.

На переконання колегії суддів, така позиція свідків не суперечить закону, а навпаки відповідає йому, та демонструє їх чітку громадянську позицію, спрямовану на боротьбу з корупцією. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_11 та ОСОБА_13 перебували під тиском правоохоронних органів чи якось від них залежали, захистом жодним чином не арґументовано, відповідно, колегією суддів не встановлено. При цьому, як вірно вказано у вироку, ОСОБА_11 і ОСОБА_13 не були агентами правоохоронних органів, а були приватними особами, які познайомилися із ОСОБА_6 під час вирішення своїх робочих питань. Посилання захисту на системний характер співробітництва ОСОБА_11 та ОСОБА_13 з правоохоронцями можуть вказувати на те, що вони могли раніше діяти під наглядом правоохоронних органів з метою реалізації таємних методів розслідування або бути інформаторами. Проте, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, використання таємних методів розслідування не є порушенням права на справедливий суд, за наявності адекватних процесуальних гарантій, які мали місце у цій справі при використанні таємних методів слідства.

За однією з версій захисту, ОСОБА_6 не був обізнаний про корупційну діяльність Особа-1, оскільки це обговорювалось ОСОБА_13 та ОСОБА_11 на зустрічах з Особа-1, який використовував родинні зв`язки з ОСОБА_6 з метою введення цих осіб в оману. Захист зазначає, що в матеріалах справи, окрім показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13, відсутні докази, що ОСОБА_6 та Особа-1 самі запропонували свої послуги свідкам, а в подальшому вимагали від них гроші, оскільки за матеріалами НСРД саме ОСОБА_11 провокаційно вмовляє Особу-1 звернутись до заступника Генерального прокурора України ОСОБА_21 для вирішення проблеми.

Відповідно до встановлених обставин, протягом липня-серпня 2019 року між ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_6 та Особа-1 відбулося декілька зустрічей, однак їх перша спільна зустріч не була зафіксована за допомогою технічних засобів, відтак, детальний зміст розмови не встановлено. Проте, судом першої інстанції надано цілком обґрунтовану оцінку версіям сторони захисту, виходячи з аналізу подальших дій учасників зустрічей.

На підставі досліджених під час апеляційного розгляду матеріалів НСРД, колегія суддів також дійшла висновку щодо безпідставності версії захисту про те, що ОСОБА_6 не мав відношення до дій Особа-1. Натомість, ОСОБА_6 спільно з Особа-1 добровільно неодноразово спілкувалися з ОСОБА_13 та ОСОБА_11, повідомляли про можливі варіанти ухвалення бажаних для них рішень, наполегливо зазначали як, коли та кому ОСОБА_13 і ОСОБА_11 мали передати частини обумовленої суми коштів як неправомірну вигоду. Отримуючи кошти для передачі відповідним службовим особам Мінкультури та суддям КЦС ВС, інформували ОСОБА_11 і ОСОБА_13 про подальші необхідні дії, тобто активно добровільно вживали заходи, спрямовані на одержання коштів та підбурювання до їх надання.

Зокрема, 23.07.2019 року Особа-1, ОСОБА_11 і ОСОБА_13 після спільної розмови піднялись в службовий кабінет до ОСОБА_6, де між ними відбувався діалог. Особа-1 передає ОСОБА_6 сезонне меню, на звороті якого розписує при ОСОБА_13 та ОСОБА_11 питання трьох етапів розподілу коштів і пояснює останньому, що перший етап завершується отриманням дозволу ЮНЕСКО, другий - початок комісії, і третій - готовність документа з печаткою. Фразами «А, хорошо. Ну да» (мова оригіналу) ОСОБА_6 підтвердив запропоновану Особа-1 суму неправомірної вигоди і схему її розподілу. Після представлення схеми і висловлення пропозиції зустрічатися з відповідними службовими особами, ОСОБА_6, фактично підбурюючи ОСОБА_13 і ОСОБА_11 до надання неправомірної вигоди, запитує: «Ну, только хорошо бы услышать ответ. Ну, может, с барышней тогда вообще не надо приходить?» (мова оригіналу). У ході цієї ж зустрічі ОСОБА_6 визнав, що він з Особа-1 пройшли «кучу всяких кабінетів, розмов, прохань» і вийшли практично на вирішення питання. Наголосив: «Причем все это на энтузиазме. То есть, мы вышли на, практически, конкретное решение вопроса. Ну, же я так понимаю?» (мова оригіналу). Продовжуючи підбурювати вказаних осіб, ставлячи позитивне вирішення їх питання в залежність від передачі неправомірної вигоди, ОСОБА_6 зазначив: «У нас есть опыт, и мы знаем, о чем идет речь.. Вот и все. Но, я бы все-таки хотел бы услышать, да, нет? Потому что завтра мы уже переходим к конкретной стадии…То есть, если мы обо всем договорились, - поехали» (мова оригіналу). При цьому, ОСОБА_6 запевнив співрозмовників, що у разі домовленості питання буде вирішено позитивно незалежно від перебування його на посаді (т. 16 а.с. 1-33).

За контекстом зафіксованої розмови суд дійшов вірного висновку, що йшлося про те, що наступного дня Особа-1 домовився про зустріч із ОСОБА_39 (суб`єктом підприємницької діяльності, яка мала розробляти містобудівне планування), до якої також мали бути залучені бенефіціари ТОВ «Фірма «Катран-К» і на якій мали обговорюватися проблемні технічні питання. Саме тому ОСОБА_6 зазначив, що можливо цю зустріч не потрібно організовувати, поки вони не отримали відповідь на запитання «так чи ні», тобто він мав на увазі отримання і передача неправомірної вигоди.

Відповідно до змісту матеріалів НСРД, ОСОБА_6 неодноразово безпосередньо спілкувався з ОСОБА_11 щодо можливості позитивного вирішення у КЦС ВС за посередництва заступника Генерального прокурора ОСОБА_21 і голови цього суду ОСОБА_22 цивільної справи ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло» про стягнення боргу. Зокрема, 31.07.2019 року ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_6, що в разі позики ОСОБА_12 втратить 5 % незалежно від результатів вирішення його питання. Водночас, ОСОБА_6, дотримуючись конспірації, відсилає його до Особа-1: «С ОСОБА_41 поговори на эту тему. В принципе, я понял, я это подумаю» (мова оригіналу). На запитання ОСОБА_11, чи може ОСОБА_21 вирішити питання, ОСОБА_6 відповів: «Я ж не знаю этого, мне нужно туда пойти спросить. А идти спросить - это уже надо, чтоб все было. Хорошо, я поговорю» (мова оригіналу) (т. 16 а.с. 158-159).

При цьому, 01.08.2019 року ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_11, що з приводу вирішення вказаного питання домовився про зустріч з ОСОБА_21, а ОСОБА_11 водночас треба чекати поблизу адміністративної будівлі ГПУ. Цього ж дня ОСОБА_40, виконуючи організуючу роль, дійсно поїхав до заступника Генерального прокурора ОСОБА_21, однак для вирішення своїх робочих питань, після чого до нього зателефонував Особа-1, який разом з ОСОБА_11 перебував в автомобілі. У ході телефонної розмови ОСОБА_6 повідомив неправдиву інформацію, що ОСОБА_21 забрала матеріали щодо цивільної справи та пообіцяла особисто переговорити з головою КЦС ВС ОСОБА_22 (т. 16 а.с. 190-191).

02.08.2023 року ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_11 неправдиву інформацію, що ОСОБА_21 переговорила з ОСОБА_22, який 05.08.2019 року скаже дату, коли необхідно подати касаційну скаргу. Продовжуючи розмову, ОСОБА_6 поцікавився, чи бажає ОСОБА_11, щоб вказану скаргу розглядала та сама колегія суддів, на що останній зазначив, що для нього немає різниці. ОСОБА_6 повідомив, що ймовірно скарга буде розподілена на колегію суддів, яка розглядала цю справу. При цьому, за словами ОСОБА_6, ОСОБА_22 забезпечить, щоб вказана колегія не була сформована, однак в іншому випадку треба буде заявити відвід. У свою чергу, ОСОБА_11 запитав ОСОБА_6, чи не змінилася сума коштів, яку треба передати за вирішення питання про винесення необхідного судового рішення, на що отримав відповідь, що сума не змінилася. Продовжуючи розмову, ОСОБА_11 поцікавився, чи можуть вони разом зустрітися та обговорити це питання з ОСОБА_22, однак ОСОБА_6 не дав відповіді та вказав, що Особа-1 повинен одержати від ОСОБА_11 кошти та передати їх ОСОБА_24 (т. 16 а.с. 197-198).

06.08.2019 року у ході зустрічі в приміщенні МТОТ ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_6, що квартиру ОСОБА_12 оцінили у 80 000 доларів США, відтак, тільки така сума може бути надана в якості неправомірної вигоди. ОСОБА_6, дотримуючись конспірації, відсилає ОСОБА_11 до Особа-1. Після обговорення ними питання щодо зменшення суми неправомірної вигоди, Особа-1 піднявся до службового кабінету ОСОБА_6, де інформує його, що «первая цифра 8, к сожалению» (т. 16 а.с. 200-209). Наступного дня, 07.08.2019 року, ОСОБА_11 інформує ОСОБА_6, що має біля себе 10 000 доларів США з першої частини обумовленої неправомірної вигоди та запитує, чи залишати її, на що ОСОБА_6 відповідає: «Ты знаешь куда, чего, и как, все вперед с песней. Я поехал по своим делам» (т 16 а.с. 210-220).

При цьому, Особа-1 постійно звітує перед ОСОБА_6 про хід подій, зокрема, 07.08.2019 року та 08.08.2019 року Особа-1 по телефону інформує ОСОБА_6 про організацію та хід зустрічі ОСОБА_11 і ОСОБА_24, передачу грошей, а після цього запитує у ОСОБА_6, скільки грошей поміняти для ОСОБА_24 (т. 17 а.с. 65-156).

09.08.2019 року в службовому кабінеті ОСОБА_6 . ОСОБА_13 надає Особа-1 копію довідки про наявність на його рахунку грошей у сумі 26 032 425,80 грн., які перераховані йому представниками ТОВ «Фірма «Катран-К», оскільки під час попередніх зустрічей ОСОБА_6 та Особа-1 вимагали надання фінансових гарантій наявності у представників товариства коштів для надання неправомірної вигоди. Після чого ОСОБА_6 підтвердив строки погодження документів, а Особа-1 в присутності ОСОБА_6 обговорив з ОСОБА_13 варіанти зустрічі з службовими особами та надав вказівки ОСОБА_13 підготувати гроші до зустрічі з ОСОБА_18 . Крім того, Особа-1 в присутності ОСОБА_6 вкотре розповів ОСОБА_13 про всі етапи передачі неправомірної вигоди за погодження містобудівних перетворень і можливу економію, яку можна залишити собі. У ході цієї зустрічі те саме коло осіб обговорили вирішення питання ОСОБА_11 по КЦС ВС. При цьому, ОСОБА_6 і Особа-1 в негативному аспекті обговорили той факт, що ОСОБА_11 приніс 50 000 доларів США в розсип, а не в пачках. Після завершення цієї зустрічі, спілкуючись вже з ОСОБА_11, Особа-1 запевнив його в присутності ОСОБА_6, що організує зустріч ОСОБА_13 з ОСОБА_18 після передачі частини неправомірної вигоди Міністру юстиції, а також розповів про нову схему передачі грошей. Водночас, в присутності ОСОБА_6 . Особа-1 перепитав у ОСОБА_11, коли буде їх частина грошових коштів за вирішення питання у КЦС ВС (т. 16 а.с. 231-245, т. 17 а.с. 1-21).

14.08.2019 року після зустрічі із Міністром культури ОСОБА_15, ОСОБА_6 у ході розмови з ОСОБА_11 спочатку уникав розмови щодо неправомірної вигоди, однак згодом зазначив, що для цих питань у нього є Особа-1. Після чого, коли співрозмовниками знову піднялось питання, куди везти неправомірну вигоду, ОСОБА_6 спочатку відхрестився від неї, втім відразу зазначив, що йому потрібно, щоб гроші були завтра (т. 17 а.с. 22-25).

Враховуючи матеріали НСРД, які в багатьох місцях підтверджують організуючу роль ОСОБА_6 у вказаних процесах, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_6 достовірно було відомо про корупційну діяльність Особа-1, оскільки останній вчинив наведені дії за попередньою змовою з ОСОБА_6, виконуючи кожен свою роль.

Крім того, із аудіо-, відеозаписів, отриманих за результатами проведення НСРД, вбачається, що ОСОБА_13 і ОСОБА_11 під час спілкування з ОСОБА_6 та Особа-1 лише озвучували інформацію щодо тих справ, якими вони займались та у допомозі вирішення яких були зацікавлені, зокрема, щодо проекту для ТОВ «Фірма «Катран-К» і судової справи у КЦС ВС. Водночас, зазначаючи про необхідність допомоги у вирішенні цих справ ні ОСОБА_13, ні ОСОБА_11 не пропонували надання будь-яких коштів ОСОБА_6 та Особа-1, а також службовим особам, які могли сприяти вирішенню цих справ. Розмови про кошти та необхідність якнайшвидшого їх передання неодноразово були ініційовані саме ОСОБА_6 та Особа-1, які діяли спільно.

Отже, вирішальною у вчиненні кримінальних правопорушень була ініціативна поведінка ОСОБА_6 та Особа-1, які визначали, як саме будуть прийматись обумовлені рішення, коли, кому та в якому розмірі ОСОБА_13 та ОСОБА_11 мають передати кошти за прийняття відповідних рішень на їх користь.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 та Особа-1 не залежали від ОСОБА_13 чи ОСОБА_11, не були пов`язані з ними жодними стосунками чи зобов`язаннями. У ході зустрічей з ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . ОСОБА_6 перебував у комфортному стані, тиск, шантаж, погрози або насильство щодо нього не здійснювались. Відповідно, відсутні докази того, ОСОБА_13 та ОСОБА_11, діючи під контролем правоохоронців, схиляли ОСОБА_6 до вчинення злочину.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що частина аудіо- і відеозаписів, здобутих за допомогою технічних засобів під час проведення НСРД, не містять відомостей щодо провокування обвинуваченого до вчинення злочину, а лише відображають спілкування ОСОБА_6 та ОСОБА_11, під час якого останній повідомляє ОСОБА_6 проблемні питання, які у нього виникли. Доводи захисту про те, що ОСОБА_11 таким чином провокує ОСОБА_6 до вирішення його питання шляхом надання коштів є лише припущенням, яке не ґрунтується на обставинах зафіксованих розмов. Отже, поведінка ОСОБА_13 та ОСОБА_11 не мала ознак підбурювання до вчинення кримінальних правопорушень, натомість, їх вчинення ОСОБА_6 стало наслідком його активних, ініціативних, умисних дій спільно з Особа-1.

6.7. Щодо доводів апеляційної скарги про недопустимість доказів, зібраних під час затримання ОСОБА_6 та його особистого обшуку.

В апеляційній скарзі обвинувачений зазначає, що у ході його затримання та особистого обшуку детективом НАБУ незаконно оглянуто інформацію на його мобільному телефоні без відповідного дозволу слідчого судді.

Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, щоб встановити під час затримання та особистого обшуку ОСОБА_6 наявність у його телефоні інформації, яка зберегла на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та вилучити її детективу потрібно було провести мінімальний огляд інформації, що містилась на вказаному пристрої.

Встановивши, що така інформація наявна у телефоні ОСОБА_6, цей телефон було вилучено та у подальшому проведено його огляд у відповідності до ст. ст. 104, 106, 223, 237 КПК України і виготовлено фотокопії зображень листування в месенджерах, яке мало значення для досудового розслідування. Зокрема, детективами виявлено переписки ОСОБА_6 з учасниками кримінального провадження - Особа-1, свідками ОСОБА_24, ОСОБА_11, ОСОБА_13, журнали викликів в месенджерах з вказаними особами, що могло свідчити про причетність ОСОБА_6 та Особа-1 до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.

Сутність такої негласної слідчої (розшукової) дії, як доступ до зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає у здійсненні на підставі ухвали слідчого судді пошуку, виявлення і фіксації відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або її частин, доступ до яких обмежений власником, володільцем або утримувачем системи розміщенням її у публічно недоступному місці, житлі чи іншому володінні особи або логічним захистом доступу, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин можливе без дозволу слідчого судді, якщо доступ до них не обмежується їх власником, володільцем або утримувачем або не пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Що ж стосується інформації, яка була наявна в мобільному телефоні ОСОБА_6, то вона була досліджена шляхом включення телефону та огляду текстових повідомлень, які в ньому знаходились та доступ до яких не був пов`язаний з наданням володільцем відповідного доступу до електронних інформаційних систем. В даному випадку орган досудового розслідування провів огляд телефона та оформив його відповідним протоколом, який складений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Отже, наведений порядок збирання доказів не вимагав від детектива подолання систем логічного захисту телефону, що підтверджується відеозаписом затримання, а тому не потребував одержання дозволу слідчого судді щодо тимчасового доступу до речей і документів.

Відповідні висновки суду узгоджуються із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.04.2020 р. у справі № 727/6578/17.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи обвинуваченого про те, що детективи в порушення вимог ч. 5 ст. 171 КПК України не звернулися з клопотанням про накладення на арешту на вищевказаний телефон, оскільки вони спростовуються матеріалам провадження.

Зокрема, як вбачається зі змісту ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26.11.2019 р., орган досудового розслідування звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, тимчасово вилученого під час затримання ОСОБА_6, однак не забезпечив його подання у встановлений КПК України, що стало причиною для відмови в задоволенні клопотання (т. 10 а.с. 122-123). Втім, Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 16.12.2019 р. дійшла висновку, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, не позбавляє таке майно доказової сили в кримінальному провадженні і воно має бути збережене, відтак, на мобільний телефон ОСОБА_6 накладено арешт (т. 10 а.с. 124-128).

Отже, колегією суддів не встановлено порушень КПК України, допущених детективами під час огляду та вилучення у ОСОБА_6 мобільного телефону у ході його затримання та особистого обшуку, які б мали своїм наслідком недопустимість доказів.

6.8.Щодо інших доводів апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі обвинуваченого, крім доводів, яким надана оцінка у попередніх розділах даної ухвали, вказується також про неповноту судового розгляду, суть якої полягає в тому, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 23 КПК України не досліджено належним чином жодний документ, жодний протокол НСРД та не переглянуто відеозаписи до них.

Вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки згідно з матеріалами провадження всі доказі, надані сторонами, досліджувались під час судового розгляду у відповідності до вимог ст. 358 КПК України. При цьому, документи надавались для ознайомлення учасникам судового провадження, кожен з яких мав можливість висловитись щодо них. Більше того, відповідно до ст. 359 КПК України, у суді першої інстанції здійснювалось відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису, що підтверджується відповідними журналами судових засідань та технічними записами до них.

Під час апеляційного розгляду стороною захисту заявлялись й інші доводи, які не наведені в апеляційній скарзі та явно виходять за межі апеляційного розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Відтак, колегія суддів не надає оцінки таким доводам захисту.

Окрім того, в апеляційній скарзі містяться й інші доводи, які не потребують детального аналізу, оскільки не мають вирішального значення у цьому провадженні. Застосовуючи такий підхід, колегія суддів виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо мотивування судового рішення. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994 р., № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 р., заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів, § 61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, § 30).

6.9.Щодо повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції.

Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями, за наявності обґрунтованого клопотання учасника кримінального провадження.

За змістом цієї норми учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Захисником ОСОБА_7 було подано клопотання про повторне дослідження письмових доказів, які, на його переконання, підтверджують доводи апеляційної скарги в частині провокації злочину, порушення правил підслідності, порушення порядку проведення контролю за вчиненням злочину та надання судом дозволу на їх проведення, документи, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6, повторно дослідити протоколи про результати проведення НСРД та електронні носії інформації - результати проведення НСРД, а також повторно допитати ряд свідків (т. 39 а.с. 167-178).

Вказане клопотання колегією суддів задоволено частково - зокрема, в частині дослідження доказів на підтвердження доводів сторони захисту про порушення правил підслідності, а також в частині дослідження документів, які характеризують особу обвинуваченого. В іншій частині клопотання було відмовлено. Разом з тим, в частині клопотання про дослідження протоколів про результати проведення НСРД та електронних носіїв, враховуючи, що стороною захисту не було конкретизовано, в якій частині зміст електронних доказів суперечить змісту відповідних протоколів, з метою забезпечення права обвинуваченого на захист колегією суддів було надано додатковий час для підготовки захисником обґрунтованого клопотання про повторне дослідження електронних доказів (т. 39 а.с. 223-228).

Таке клопотання подано 31.07.2023 року (т. 40 а.с. 1-6). За результатами розгляду, клопотання задоволено у повному обсязі, та у подальшому колегією суддів було досліджено протоколи про результати проведення НСРД та відповідні електронні носії інформації в частині, вказаній захисником (т. 40 а.с. 7-13, 47-51).

Задовольняючи частково клопотання сторони захисту про повторне дослідження всіх доказів, колегія суддів врахувала, що такі засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції та судом першої інстанції, відрізняються за змістом, оскільки апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК України. Ця відмінність зумовлена такою функцією суду апеляційної інстанції, як перегляд вироку в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублювало би функції суду першої інстанції.

Викладаючи аналогічну правову позицію щодо повторного дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 р. у справі № 759/5737/17 (провадження № 51-2899км20) зазначив, що апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.

Тобто, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому його повноваження стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів.

Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про повторне дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на неправильність якої посилається сторона на стадії апеляційного оскарження, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України.

Тому, за відсутності мотивованого клопотання, як обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення на повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.

Відтак, твердження захисника ОСОБА_7 про те, що суд апеляційної інстанції відмовив у переважній більшості вимог клопотання захисту про дослідження доказів, чим порушив принцип змагальності та диспозитивності, є безпідставними, оскільки відмова у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Крім того, колегія суддів враховує, що повнота дослідження судом апеляційної інстанції обставин має бути забезпечена, коли під час апеляційного розгляду ці обставини встановлюються в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції. Натомість, у разі, якщо суд апеляційної інстанції погоджується з оцінкою обставин та доказів, наданою судом першої інстанції, та за відсутності підстав для повторного їх дослідження, визначених ч. 3 ст. 404 КПК України, потреба у такому дослідженні відсутня.

7. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини та надано їм юридичну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК України. Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваного вироку, за результатами апеляційного розгляду також не виявлено. Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а тому оскаржуваний вирок підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 23.02.2022 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4