- Presiding judge (HACC AC): Chornenka D.S.
22 січня 2024 року Справа № 991/9808/23
Головуючий (суддя-доповідач) Провадження №11-сс/991/46/24
в апеляційній інстанції: ОСОБА_1
ОКРЕМА ДУМКА
судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2
щодо ухвали від 22 січня 2024 року
(ЧАСТКОВО РОЗБІЖНА)
місто Київ
I. Зміст прийнятого рішення
1. 22.01.2024 колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду постановила ухвалу, якою залишила без задоволення апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_3 - ОСОБА_4, подану на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 20.11.2023 про арешт майна у кримінальному провадженні №42016110350000102.
II. Стисла позиція щодо ухваленого рішення
2. Я погоджуюся із рішенням більшості членів колегії про залишення в силі ухвали щодо арешту майна, але не згідний із висновками, що на момент її постановлення слідчою суддею таке рішення не відповідало вимогам Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/, оскільки клопотання було подане поза межами строків досудового розслідування.
2.1. Як і попередньо я надалі притримуюся позиції, відповідно до якої слідча суддя за обставин цієї справи на стадії досудового розслідування, як і колегія суддів при перевірці її ухвали, не можуть надати іншу оцінку тому чи подане клопотання про арешт майна в межах строку досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні, аніж ту, відповідно до якої строк досудового розслідування не закінчився.
2.2. Адже, вважаю, що при наявності в матеріалах даного судового провадження витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань /далі - ЄРДР/, але за відсутності в них одного з таких рішень (про: (а) закриття кримінального провадження, прийнятого прокурором згідно з абз. 2 п. 10 ч. 1, абз. 3 ч. 4 ст. 284; п. 1 ч. 2 ст. 283, ч. 9 ст. 295 чи ч. ч. 4, 5 ст. 295-1 КПК або слідчим суддею відповідно до ч. 9 ст. 284 КПК; (б) відмову в продовженні строку досудового розслідування, ухваленого прокурором відповідно до ч. 8 ст. 295 КПК чи слідчим суддею згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 295-1 КПК; (в) зобов`язання прокурора вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК, у разі добровільного невиконання прокурором приписів ч. 9 ст. 295 або ч. 7 ст. 295-1 КПК за правилами п. 1 ч. 1 ст. 303 і п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК), за змістом якого можливо було б встановити коли саме закінчився строк досудового розслідування у відповідному провадженні й, що він закінчився на момент надходження клопотання, слідча суддя та колегія суддів під час перегляду її ухвали не можуть дійти іншого висновку, ніж той, у відповідності з яким клопотання про арешт майна подане у межах строку досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
III. Детальні міркування
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Тобто правовий порядок в Україні влаштований таким чином, що органи влади і їх посадові особи мають право робити лише те, що прямо передбачено законом.
3.1. Так як слідчий суддя є посадовою особою органу державної влади, зокрема, судової, то він повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений КПК, вирішуючи лише ті питання та враховуючи лише те, на що прямо йому вказано у КПК. Подібний підхід є загальним правилом.
3.2. Винятком із зазначеного загального правила для слідчого судді у кримінальному провадженні є спеціальне правило (ч. 6 ст. 9 КПК), котре застосовується до ситуації в якій відсутня норма, яка б регулювала певне питання, чи наявне неоднозначне правове регулювання. У такому випадку, зважаючи на ч. 6 ст. 9 КПК, слідчий суддя може діяти відповідно до загальних засад кримінального провадження, наведених у ст. 7 КПК.
3.3. Отже, в ситуації, коли питання не є неврегульованим чи неоднозначно врегульованим, положення ч. 6 ст. 9 КПК застосуванню слідчим суддею не підлягають.
4. Із системного аналізу норм КПК вбачається, що повноваження слідчого судді в питанні здійснення ним судового контролю за дотримання прав, свобод та інтересів осіб на стадії досудового розслідування в частині контролю за строками досудового розслідування кримінальним процесуальним законом чітко та однозначно врегульовані, будь-які суперечності щодо того хто та на якій стадії має надавати оцінку перебігу відповідного строку в кримінальному процесуальному законодавстві відсутні.
4.1. Як передбачає п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення - закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених, зокрема, п. 10 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
4.1.1. Так, кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи (абз. 1 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК).
4.1.2. У п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК не зазначено, що наведене положення поширюється лише на випадок, передбачений абз. 1 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, а згадано відповідний пункт в цілому.
4.1.3. Тому, якщо суд під час підготовчого судового засідання виявить, що до вручення повідомлення про підозру в кримінальному провадженні закінчився строк досудового розслідування, але слідчий чи прокурор згідно з абз. 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (в редакції, чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали) не виконав свого обов`язку із закриття відповідного кримінального провадження, й слідчий суддя не отримував і не розглядав клопотання, згаданого в ч. 9 ст. 284 КПК, а надалі у провадженні були вручені підозри, то суд має встановити коли саме закінчився строк і може прийняти рішення, передбачене п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, як виходячи з абз. 1, так і з абз. 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК в редакції, чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали.
4.2. Отже, саме суд на стадії підготовчого судового засідання має повноваження надати оцінку того чи закінчився строк досудового розслідування до повідомлення особі про підозру або після такого повідомлення, і якщо закінчився - він може прийняти рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
5. Водночас у КПК прямо не зазначено, що слідчий суддя має або ж не має при вирішенні питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження перевіряти чи подане відповідне клопотання до або після спливу строку досудового розслідування у кримінальному провадженні.
5.1. Наведене є логічним, оскільки відповідно до положень, які діяли на момент постановлення оскаржуваної ухвали, законодавець чітко обмежив повноваження слідчого судді в питанні контролю строку досудового розслідування на стадії досудового розслідування, надавши йому право (повноваження): (1) у відповідності до ч. 9 ст. 284 КПК виносити ухвалу про закриття кримінального провадження, якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру, чи відмовляти в закритті - якщо зазначені строки не закінчилися; (2) згідно з п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 294 КПК продовжувати строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому є підозрюваний, або відмовити в такому продовженні; (3) відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 та п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК зобов`язувати прокурора вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК, у разі добровільного невиконання ним приписів ч. 9 ст. 295 або ч. 7 ст. 295-1 КПК.
5.1.1. Ціллю включення законодавцем норми ч. 9 в ст. 284 КПК, яка до 31.12.2023 застосовувалася слідчим суддею лише в кримінальному провадженні, в якому відсутні підозрювані, було захистити інтереси особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Адже, якщо за наслідками розгляду клопотання про закриття кримінального провадження у провадженні, в якому відсутні підозрювані, слідчий суддя його задовольнить на підставі ч. 9 ст. 284 КПК, то вказане призведе до припинення втручання в права осіб, за участі яких проводяться процесуальні дії.
Тобто ч. 9 ст. 284 КПК була нормою, яка спрямована на запобігання зловживанням з боку сторони обвинувачення, передбачаючи повноваження слідчого судді закрити кримінальне провадження, в якому відсутні підозрювані, якщо слідчий чи прокурор згідно з абз. 2 п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК не виконали свого обов`язку закрити кримінальне провадження у разі, коли строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, дійсно закінчився (пояснювальна записка до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування»).
5.1.2. У свою чергу в ч. 3 ст. 294 КПК законодавець чітко розділив, коли продовжувати строки досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому наявні підозрювані, може прокурор, а коли - слідчий суддя. Тобто визначив, до чиїх саме повноважень належить вирішення питання продовження строку досудового розслідування у кримінальному провадженні на більш тривалий період, в якому вже є особа, яка знаходиться під кримінальним переслідуванням і щодо якої у зв`язку з цим можуть бути застосовані чи вже застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, в ході яких відбувається втручання в права особи (наприклад, в право на свободу пересування). При цьому рішення слідчого судді про продовження строку досудового розслідування чи про відмову в його продовженні не може бути оскаржене в апеляційному порядку (ч. 9 ст. 295-1 КПК). Тому ціллю надання повноваження продовжувати строки досудового розслідування на більш тривалий період саме слідчому судді було запобігти зловживанням з боку сторони обвинувачення в частині надмірно тривалого утримання особи, яка зазнає кримінального переслідування, в стані її невизначеності.
А на випадок ігнорування прокурором вимог ч. 9 ст. 295 або ч. 7 ст. 295-1 КПК законодавець передбачив запобіжник, у відповідності з яким в разі бездіяльності прокурора слідчий суддя може його зобов`язати вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК (п. 1 ч. 1 ст. 303 та п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК).
5.1.3. Із наведеного вбачається, що в КПК станом на час постановлення оскаржуваної ухвали було чітко передбачено повноваження слідчого судді щодо того, коли і в яких випадках він може оцінювати перебіг строку досудового розслідування на відповідній стадії, а також визначено два різні способи його реалізації (один - коли відсутні підозрювані, а інший - коли вони вже наявні), а саме право слідчого судді: (1) перевіряти чи спливли строки досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому на момент отримання клопотання про закриття кримінального провадження відсутні підозрювані (повідомлення про підозру), з прийняттям рішення, передбаченого ч. 9 ст. 284 КПК, про закриття кримінального провадження чи відмову в його закритті; (2) вирішувати продовжувати чи ні строки досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому наявне повідомлення про підозру певній особі чи особам згідно з ч. 3 ст. 294 КПК. І кримінальний процесуальний закон прямо визначав наслідки надання відповідної оцінки, в ході якої встановлено сплив строку, одним з яких було рішення про закриття кримінального провадження в ситуації, зазначеній у ч. 9 ст. 284 КПК (коли немає підозрюваних), а іншим - відмова у продовженні строку досудового розслідування у випадку, про який йдеться у ч. 3 ст. 294 КПК (коли є підозрювані).
5.1.4. У КПК немає будь-яких інших норм, які б наділяли слідчу суддю чи колегію суддів під час перевірки законності її ухвали повноваженням надавати іншу оцінку перебігу строку досудового розслідування у кримінальному провадженні, ніж ту, у відповідності до якої такі строки не закінчилися, якщо в матеріалах судового провадження відсутнє одне з рішень, за змістом якого можливо було б встановити коли саме закінчився строк досудового розслідування у відповідному провадженні й, що він закінчився на момент надходження клопотання (рішення про: (а) закриття кримінального провадження; (б) відмову в продовженні строку досудового розслідування; (в) зобов`язання прокурора вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК).
5.1.5. Наведена ситуація не є прогалиною чи суперечністю норм КПК, а є волею законодавця, який вважав, що до того як кримінальне провадження за обвинуваченням у вчиненні злочину чи злочинів потрапить до суду і відбудеться підготовче судове засідання для запобігання зловживанням з боку сторони обвинувачення в частині надто тривалого утримання особи, яка зазнає обмежень її прав в межах кримінального провадження, достатньо описаних процедур.
5.2. По суті для слідчого судді, який отримав клопотання про арешт майна, у якому прокурор чи слідчий за згодою з прокурором вказав номер певного кримінального провадження (витяг з ЄРДР є невід`ємною складовою додатків до такого клопотання в силу приписів ч. 7 ст. 132 КПК), у якому його й подано, обов`язковим є висновок, що відповідне клопотання подане у межах строку досудового розслідування. Зазначене питання є чітко врегульованим, шляхом прямої вказівки на те, які повноваження має слідчий суддя, які прокурор та які суд.
6. Отже, колегія суддів під час перевірки рішення слідчої судді не мала повноваження і КПК не передбачав способу та порядку, в межах якого вона могла б надавати іншу оцінку перебігу строку досудового розслідування у кримінальному провадженні поза межами тих порядків, які станом на 20.11.2023 були прямо передбачені ч. 9 ст. 284, ч. 3 ст. 294 і п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК.
7. Тому ч. 6 ст. 9 КПК у цій справі застосуванню не підлягала за відсутності прогалини чи неоднозначного регулювання.
7.1. Саме не врахувавши зазначеного, колегія суддів помилково вважала, що станом на 20.11.2023 ухвала про накладення арешту на майно не відповідала вимогам КПК.
7.2. Однак наведена помилка не призвела до прийняття незаконного рішення, враховуючи, що на момент апеляційного розгляду був чинним п. 20-8 розділу XI (Перехідні положення) КПК, застосування якого нівелювало вказану помилку.
Суддя: ОСОБА_2