- Presiding judge (HACC) : Oliinyk O.V.
ОКРЕМА ДУМКА
судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2
на вирок Вищого антикорупційного суду від 19.01.2024 у справі № 991/5148/20, яким затверджено угоду про визнання винуватості за ч. 2 ст. 364 КК України
1. Короткий зміст судового рішення
19 січня 2024 року суд затвердив угоду про визнання винуватості в кримінальному провадженні № № 52020000000000077 від 27.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Так, обвинувачений, будучи народним депутатом України VIII скликання, у період з 02.12.2014 по 30.11.2018 отримав неправомірну вигоду для себе, яка полягала в отриманні в користування готельного номера в ДП «Готельний комплекс «Київ» за рахунок бюджетних коштів.
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на строк 1 (один) рік, зі штрафом у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн.
Також суд звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробовуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
2. Мотиви викладення окремої думки
Моя незгода з більшістю суддів полягає у визначенні тривалості іспитового строку в 2 (два) роки, на відміну від іспитового строку в 1 (один) рік, про який просили суд сторони кримінального провадження.
Загальні засади призначення покарання, визначені КК України наділяють суд правом вибору в частині встановлення іспитового строку при звільненні особи від відбування покарання з метою її виправлення та попередження нових злочинів.
Верховним Судом (ВС) вказано на те, що за своїм змістом іспитовий строк це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки та інші умови випробування. Протягом цього проміжку часу особа вважається судимою.
З одного боку, іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання, якщо засуджений не виконає умови випробування (ч. 2 ст. 78 КК України), а з іншого успішне виконання умов випробування протягом іспитового строку має наслідком остаточне звільнення від відбування призначеного покарання (ч. 1 ст. 78 КК України) та пільгове погашення судимості (п. 1 ст. 89 КК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років. Перебіг іспитового строку починається з моменту проголошення вироку (ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України). Враховуючи зазначене, тривалість іспитового строку та, відповідно, необхідності виконання умов випробування має важливе значення для засудженого, а тому збільшення цього строку є істотною зміною умов випробування та погіршенням становища засудженого (постанова ВС від 27.03.2018 у справі № 754/2749/17).
Вибір цього строку відбувається на розсуд суду, однак потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до умов угоди про визнання винуватості сторони клопотали перед судом про визначення тривалості іспитового строку в 1 (один) рік. Однак суд вирішив призначити іспитовий строк в більшому розмірі ніж просили сторони кримінального провадження. Таким чином, більшість суддів підтримала позицію щодо погіршення становища обвинуваченого шляхом визначення йому більшого іспитового строку, ніж узгоджений стороною захисту із прокурором. На мою думку, вказаний підхід не повністю відповідає загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу диспозитивності та принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
При визначені тривалості іспитового строку також лише формально взято до уваги ряд обставин, які свідчать про значне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину, зокрема (1) щире розкаяння обвинуваченого; (2) те, що обвинувачений перестав обіймати посаду, зайняття якої було пов`язано із вчиненням злочину; (3) тривалий період, який минув із дня припинення самим обвинуваченим вчинення злочину; (4) добровільне відшкодування завданих збитків; (5) те, що посткримінальна поведінка обвинуваченого не вказує на подальшу небезпечність його особи.
Крім того, обвинуваченому призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади на строк 1 (один) рік, однак більший іспитовий строк має наслідком судимість протягом цього періоду, а з врахуванням норм Законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування» вказане фактично дублює додаткове покарання і розширює цю заборону на додатковий рік.
Вказані обставини в сукупності вказують на можливість обмежитись узгодженою тривалістю іспитового строку в один рік., який відповідає тяжкості вчиненого злочину і справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, є необхідним і достатнім для дієвого запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Суддя ОСОБА_2