Document No. 117688643

Cправа №991/10041/23

Провадження №11-сс/991/117/24

Слідчий суддя: ОСОБА_1

Суддя-доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

за участю:

представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2023 клопотання прокурора задоволено частково, окрім іншого, накладено арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_8 у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_6, яке зареєстроване за ОСОБА_6, шляхом встановлення заборони на його відчуження, а саме індивідуального дачного будинку загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2023 в частині накладення арешту на індивідуальний дачний будинок, який є особистою приватною власністю ОСОБА_6, скасувати та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно в цій частині.

Посилається на те, що ОСОБА_6 з 24.02.2022 постійно проживає у Німеччині, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.11.2023 отримала від адвоката ОСОБА_7 02.02.2024, разом із ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11.01.2024. Вважає, що згідно із ч.3 ст.395 КПК України строк подання апеляційної скарги для ОСОБА_6 обчислюється з дня отримання рішення слідчого судді. Водночас, з урахуванням положень ч.1 ст.117 КПК України, стверджує про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Також, на думку представника, висновок слідчого судді про те,що вказаний дачний будинок є спільною сумісною власністю подружжя не відповідає фактичним обставинам, оскільки 02.07.2020 між подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_6 укладено шлюбний договір, відповідно до пункту 4 якого майно, нажите подружжям до шлюбу, під час шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім`я зареєстровано право власності на нерухоме майно.

Враховуючи вищевказане та положення ч.1, ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважає, що даний дачний будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_6, а тому положення Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо спільної сумісної власності подружжя на нього не розповсюджуються, а відтак, накладення арешту на майно фізичної особи, яка немає будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_9 подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких зазначає, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Посилається на такі обставини.

ОСОБА_6 набула право власності на дачний будинок в час перебування у шлюбі з ОСОБА_8, а тому з огляду на положення ст.57, ст.60, ст.63 СК України, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно із ст.93 СК України шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Крім того, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

За умовами шлюбного договору укладеного 02.07.2020 ОСОБА_8 передав у власність дружини ОСОБА_6 частку належну йому на праві спільної сумісної власності на нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Таким чином, вказаний правочин в частині щодо нерухомого майна є нікчемним через невідповідність його вимогам закону і не може прийматися судом під час розгляду апеляційної скарги.

Крім того, кримінальні провадження за злочинами, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_8, розпочаті у 2018 році, перший допит здійснено у 2019 році, у зв`язку із чим дії ОСОБА_8 фактично були спрямовані на укриття від стягнення в дохід держави майна, що перебуває у спільній сумісній власності. Тобто, шлюбний договір є фраудаторним правочином, що також підтверджується наявністю в ньому умов що суперечать вимогами СК України.

Представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та вимоги апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені у ній.

Прокурор САП в запереченні на апеляційну скаргу просив провести апеляційний розгляд без його участі.

ОСОБА_6 в судове засідання не прибула, про поважні причини неприбуття не повідомила.

У зв`язку з викладеним колегія суддів вважає, що відповідно до ч.4 ст.405 КПК України апеляційна скарга розглядається за відсутності вказаних осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження слід відмовити, а апеляційну скаргу визнати обґрунтованою.

Згідно із п.3 ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів із дня її оголошення.

Відповідно до ч.3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду постановив ухвалу 17 лютого 2023 року у закритому судовому засіданні без виклику власника майна. Даними апеляційної скарги стверджується, що ОСОБА_6 проживає у Німеччині.

У ордері від 05.02.2024 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_7 зазначено, що договір про надання правової допомоги укладений 02.02.2024. Тобто, у день отримання оскаржуваного рішення, ОСОБА_6 уклала договір з адвокатом, який 06.02.2024 засобами електронного зв`язку подав апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.117, п.4 ч.3 ст.399 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи знайде підстави для його поновлення.

А відтак, оскільки апеляційну скаргу подано у встановлений законом п`ятиденний строк, нема підстав для висновку про його пропуск та необхідність поновлення, в зв`язку з чим в задоволенні клопотання про поновлення строку слід відмовити.

У цьому провадженні встановлено такі обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52018000000001172 від 29.11.2018, зокрема, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2, 3 ст.212, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.1 ст.366 КК України.

За версією слідства, не пізніше жовтня 2017 року, більш точний час не встановлений, ОСОБА_8, діючи з метою особистого збагачення, маючи широке коло знайомств серед службових осіб митних та правоохоронних органів, досвід правоохоронної діяльності у сфері протидії митним правопорушенням, митно-брокерської та зовнішньо-економічної діяльності, адже фактично володів та управляв ПП «СІА-БРОК», яке займалося наданням митно-брокерських послуг, вирішив займатися протиправною діяльністю, яка полягала у наданні послуг суб`єктам господарської діяльності, що займалися продажом імпортованих товарів із країн Європейського Союзу на території України з незаконної мінімізації митних платежів при здійсненні їх імпорту, тобто у незаконному ввезенні на митну територію України через державний кордон у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ягодин» товарів без належної сплати митних платежів, які підлягали сплаті до Державного бюджету України, усвідомлюючи при цьому невідворотність настання шкоди (матеріальних збитків) державним інтересам.

За організації ОСОБА_8 та пособництва інших членів злочинної організації з метою реалізації схеми ввезення комерційних товарів за допомогою вантажних автомобілів із причепами, при якій здійснювалося декларування так званих «товарів прикриття», митна вартість яких значно менша, ніж митна вартість фактично імпортованих товарів, вчинено 18 тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.364 КК України, а саме зловживання владою та службовим становищем, тобто умисне з метою одержання неправомірної вигоди для себе та іншої особи, використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, та 18 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 КК України, а саме складання службовими особами завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Всього, внаслідок вчинення усіх вищезазначених кримінальних правопорушень, Державному бюджету України було завдано матеріальної шкоди в загальному розмірі 475 093 200,87 грн.

15.11.2023 до слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання прокурора САП про арешт майна, у тому числі того, що належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності подружжя із ОСОБА_6 .

Згідно з абз.1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Відповідно до ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Спільна сумісна власність - це вид спільної власності, при якому частки співвласників не визначені (ст.355, 368 ЦК України).

Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положеннями ч.1 ст.71 СК України встановлено, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи вищевказані положення закону, а також те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна, індивідуальний дачний будинок набутий ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у шлюбі, дані щодо поділу майна подружжя в порядку, передбаченому ст.367 ЦК України, у матеріалах клопотання відсутні, слідчий суддя на підставі наявних доказів дійшов до висновку, що на індивідуальний дачний будинок поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, а тому на нього можливо накласти арешт на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.

Разом з тим, при розгляді клопотання шлюбний договір від 02.07.2020, укладений між подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_6, та посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_10, реєстровий номер 558, слідчому судді не надавався.

Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 09.11.2023, ОСОБА_8 із 02.09.2000 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 (т.1 а.п.367-369).

Відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, стверджується, що у власності ОСОБА_6 із 29.11.2013 знаходиться індивідуальний дачний будинок загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.п.371-372).

Згідно з пунктом 5.5 вказаного шлюбного договору 02.07.2020 нерухоме майно та транспортні засоби, придбані подружжям під час шлюбу, є власністю того з подружжя, на чиє ім`я вони оформлені та зареєстровані.

А відтак, оскільки право власності на індивідуальний дачний будинок загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано на ОСОБА_6 із 29.11.2013, вказаний будинок відповідно до шлюбного договору є особистою приватною власністю останньої.

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_6 немає будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні №52018000000001172 від 29.11.2018, у якому, зокрема, підозрюється ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2, 3 ст.212, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, накладення арешту на її майно не відповідатиме заявленій в клопотанні меті - забезпечення конфіскації майна як виду покарання, що може бути призначене саме ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування арешту нерухомого майна ОСОБА_6 .

Надаючи оцінку доводам, викладеним у запереченнях прокурора САП щодо того, що шлюбний договір є фраудаторним правочином, спрямованим на укриття від стягнення в дохід держави майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, нікчемності його положень в частині щодо нерухомого майна, через невідповідність вимогам закону, колегія суддів враховує таке.

Доказів того, що цей шлюбний договір, укладений подружжям ОСОБА_11 визнавався недійсним суду не надано, відтак на нього поширюється презумпція правомірності правочину, визначена ст.204 ЦК України.

У постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, провадження №14-260цс19, Велика палата Верховного Суду вказала, що фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

У судовій практиці конструкція фраудаторного правочину застосовується для ефективного повернення майна боржнику, для подальшого звернення на нього стягнення кредитором. Таким чином, поняття фраудаторного правочину, враховуючи обставини даного провадження, застосуванню до шлюбного договору від 02.07.2020 не підлягає.

Водночас, твердження заперечень щодо спрямування дій ОСОБА_8 на укриття від стягнення в дохід держави майна, з посиланням на розпочаті у 2018 році кримінальні провадження за злочинами, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_8, здійснення першого допиту у 2019 році, визнаються колегією суддів неспроможними, адже прокурором не надано належних та достатніх доказів укладення шлюбного договору на той час свідком ОСОБА_8 з метою унеможливлення накладення арешту на майно.

Щодо посилання прокурора на встановлену ст.93 СК України заборону положеннями шлюбного договору ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, колегія суддів зазначає, що категорія "надзвичайно невигідне матеріальне становище", вжита у ч.4 ст.93 СК України має оціночний характер та підлягає доведенню стороною відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України. А тому, оскільки прокурор не є стороною договору, посилання на вказану обставину є безпідставним.

Колегія суддів також відхиляє як помилкові доводи заперечень прокурора щодо того, що ОСОБА_8 передав у власність дружини ОСОБА_6 частку належну йому на праві спільної сумісної власності на нерухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, оскільки сторони не передавали у власність один одному нерухоме чи рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, а лише встановили правовий режим майна, право власності на яке вже було зареєстровано за ОСОБА_6 . Тому, шлюбний договір не суперечить ч.5 ст.93 СК України.

Частиною 3 ст.407 КПК України визначено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, наявність підстав для її задоволення та скасування ухвали слідчого судді, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу слідчого судді - скасувати в частині накладення арешту на індивідуальний дачний будинок, зареєстрований за ОСОБА_6 .

Керуючись ст.ст.404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

У клопотанні представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року відмовити, оскільки такий не є пропущеним.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 листопада 2023 року у частині накладення арешту на частину майна підозрюваного ОСОБА_8, у спільній сумісній власності подружжя із ОСОБА_6, яке зареєстровано за ОСОБА_6, шляхом встановлення заборони на його відчуження, а саме: індивідуальний дачний будинок загальною площею 153,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 226743707250), за адресою АДРЕСА_1, скасувати та у цій частині постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора про арешт вказаного дачного будинку в рамках кримінального провадження №52018000000001172 від 29 листопада 2018 року для забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4