Document No. 117722314

Справа № 991/4493/23

Провадження №11-кп/991/56/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4, ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7, ОСОБА_8,

обвинуваченого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 15.02.2024 про продовження строку тримання під вартою,

УСТАНОВИЛА:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.02.2024 частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 14 квітня 2024 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 23 118 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 70 001 304 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Оцінивши характер та тяжкість злочину, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави у вказаному вище розмірі задля забезпечення досягнення мети його застосування.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, постановленим з порушенням вимог КПК України, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відмовити.

Захисник вважає, що під час розгляду даного клопотання суду не були надані докази, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_9 під вартою та нові докази на підтвердження того, що заявлені ризики не зменшилися. Відтак, на думку захисника, суд застосував формальний підхід при оцінці встановлених ризиків.

Заперечуючи висновки суду про доведеність ризику переховування, зазначає, що тяжкість можливого покарання не може свідчити про намір особи переховуватися, а тому не може бути визначальною при продовженні строку тримання під вартою до поки вина такої особи не встановлена вироком. Не погоджується з висновком суду про відсутність стійких сімейних зв`язків обвинуваченого з місцем проживання через перебування його дітей за межами України. Зокрема, таке перебування пояснюється міркуваннями безпеки дітей у зв`язку із веденням воєнного стану на території України, постійними ракетними обстрілами. При цьому, діти не є громадянами інших країн, не набувають нерухоме або рухоме майно, тобто жодним чином не соціалізуються і не укорінюються за місцем їхнього теперішнього перебування. Крім того, навчаються дистанційно в українських школах та з нового навчального року у разі безпечної ситуації планують повернутись в Україну. Захисник ОСОБА_7 заперечує висновок суду про наявність трьох малолітніх дітей як гарантію у вільному перетині державного кордону у період воєнного стану, оскільки покладення на обвинуваченого обов`язків здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші необхідні документи або ж за наявності судового рішення із забороною покидати територію України унеможливлює такий ризик. При цьому, матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_9 12.12.2023 добровільно вже здав на зберігання до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області єдині два діючих паспорти громадянина України для виїзду за кордон. Окрім цього, неможливість виїзду за кордон ОСОБА_9 зумовлена статусом державного службовця, яким заборонено виїжджати за межі України. Вважає помилковими висновки суду щодо можливості перетину ОСОБА_9 державного кордону України поза межами прикордонних пунктів пропуску або в будь-який інший незаконний спосіб.

На думку захисника, наявність звернення ОСОБА_9 від 05.05.2021 до органів влади Держави Ізраїль для отримання візи репатріанта не свідчить про намір обвинуваченого залишити територію України, оскільки виїжджаючи декілька разів за кордон протягом воєнного стану, маючи реальну можливість для переховування, будучи обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні, ОСОБА_9 щоразу повертався в Україну, що свідчить про відсутність такого наміру.

Сторона захисту заперечує ризик незаконного впливу на свідків. Зокрема, вважає безпідставним протягом тривалого часу врахування судом першої інстанції відомостей про свідка ОСОБА_10 з кримінального провадження №42016100000000329 у даному кримінальному провадженні. На думку захисників, переписка, яка міститься в матеріалах іншої кримінальної справи щодо ОСОБА_9 і, на думку сторони обвинувачення, підтверджує спілкування останнього зі свідком ОСОБА_10 через свого брата ОСОБА_11, не містить будь-яких відомостей, які б свідчили про здійснення впливу з боку ОСОБА_9 та про інші заходи, направлені на зміну поведінки ОСОБА_10 . При цьому, в матеріалах справи відсутні й протоколи допиту свідка ОСОБА_10 з приводу його виклику в 2017 році та протоколи допиту останнього з приводу того чи мав він спілкування з ОСОБА_9 . Зазначають, що з долученої переписки вбачається, що саме ОСОБА_10 ініціював розмову чи зустріч з ОСОБА_9, однак з боку останнього та його брата ОСОБА_11 відсутня будь-яка реакція на такі пропозиції, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Окрім цього, з урахуванням вимог ст.290 КПК України, відсутні відомості, що хтось зі свідків надавав показання про причетність ОСОБА_9 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що могло б спонукати останнього до здійснення впливу на них. Прокурором не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв`язку з чим суд мав би відмовити в продовженні строку тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави у розмірі 11 000 000 грн.

Сторона захисту вважає обраний розмір застави непомірним, таким, що не узгоджується з положеннями ст. 182 КПК України, навіть з урахуванням постійного зменшення її розміру, а відтак запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є безальтернативним для ОСОБА_9 . На їх думку, застава у розмірі 11 000 000 грн., яку дружина обвинуваченого вже внесла на рахунок суду, із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в тому числі з покладенням обов`язку носити електронний засіб контролю, повністю забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 . Заперечує висновок суду щодо врахування угоди від 06.07.2021 при оцінці майнового стану обвинуваченого. Даний договір не був спрямований на купівлю-продаж будь-яких активів, а стосувався перемовин щодо купівлі корпоративних прав у майбутньому, без вказівки щодо строку, вартості чи інших обставин придбання таких прав та має лише інформативний характер, в яких ОСОБА_9 брав участь як консультант.

В порушення вимог ст. 178 КПК України, захисник вважає необґрунтованими висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_9, який виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», а також реалізувати своє право на отримання медичної допомоги у самостійно обраному спеціалізованому закладі охорони здоров`я.

На думку захисника, прокурором порушено п. 1 ч. 3 ст. 184 КПК України у зв`язку з не долученням копії матеріалів, якими обґрунтовано клопотання, з посиланням на їх надання суду раніше під час розгляду попередніх клопотань.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили задовольнити її в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9, обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_12 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_9 здійснювалося за пособництва його радника - ОСОБА_13, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_9 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.

За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_9 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_12 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_9 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

За результатами розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погоджується колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтовано ймовірної можливості здійснити обвинуваченим зазначені дії. Водночас, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Колегія суддів відхиляє доводи захисників про абстрактне існування встановлених ризиків. Зокрема, як зазначалось колегією суддів під час попередніх судових розглядів даного питання в цьому кримінальному провадженні, зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України вбачається, що запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню у перелічених законом формах. Зважаючи на зазначене, ризик полягає не в настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного чи обвинуваченого вчинити спроби на досягнення такого результату. Відтак, суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, закріплених статтею 178 КПК України. Практичного існування ризику, на доведенні якого наполягає сторона захисту, бути в дійсності не може. В такому разі, це не можливість здійснити спробу, а завершений чи незавершений, вдалий чи не вдалий факт її вчинення, який, за змістом закону, пов`язаний з переховуванням від органів досудового розслідування та суду; знищенням, переховуванням або спотворенням речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; здійсненням впливу на свідка, потерпілого і т.і.; здійсненням перешкод кримінальному провадженню іншим шляхом; вчиненням іншого кримінального правопорушення, задля запобігання яким і застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, в превентивних цілях. Отже, ризики - це можливість (ймовірність) особи вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а не доведеність вже вчинення нею таких.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_7 про формальний підхід суду до вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, що зумовлено відсутністю нових доказів на підтвердження необхідності застосування до ОСОБА_9 тримання під вартою. Зокрема, зі змісту оскаржуваної ухвали та встановлених в суді обставин, такі доводи не знайшли свого підтвердження. Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 від 07.02.2024 разом з матеріалами кримінального провадження на його обґрунтування вказують на те, що раніше заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, не зменшилися, та у сукупності з іншими встановленими обставинами справи (тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, розмір неправомірної вгоди, майновий стан, соціальні зв`язки) є підставою для задоволення відповідного клопотання. Крім того, згідно з системним аналізом приписів ст. 333 КПК України, без відповідного дозволу суду під час розгляду кримінального провадження по суті прокурор не може здійснювати слідчі дії, у тому числі збирання нових доказів. Проте, зібрані прокурором під час досудового розслідування матеріали цілком підтверджують висновки Вищого антикорупційного суду в оскаржуваній ухвалі та дають підстави стверджувати про наявність встановлених ризиків.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_9, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, з урахуванням недоведеної вини обвинуваченого на даній стадії провадження. Однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, під час досудового розслідування ОСОБА_9 обґрунтовано підозрювався у вчиненні інкримінованого злочину, а згодом було зібрано достатньо доказів для складання обвинувального акту за даним фактом.

Згідно з матеріалами справи, обвинувачений до взяття його під варту систематично з короткими інтервалами у часі здійснював виїзди за межі України. У тому числі, в період з 19.04.2022 по 19.09.2022 п`ять разів виїжджав до інших країн, що свідчить про можливість обвинуваченого залишати територію України навіть у період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) наявність у ОСОБА_9 трьох малолітніх дітей дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Така можливість існує в обвинуваченого не лише за обов`язкової фізичної присутності дітей в Україні під час перетину кордону, а достатньо лише юридичного підтвердження факту наявності трьох дітей в нього. Не зважаючи на те, що зазначені обставини самі по собі не є підставою для висновку про наявність ризику переховування, але вони враховуються в сукупності з іншими даними при його оцінці.

Колегія суддів критично оцінює доводи захисника ОСОБА_7 про неможливість ОСОБА_9 перетинати державний кордон, обумовлену статусом державного службовця в останнього. Згідно п. 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01. 1995 №57, у разі введення в Україні воєнного стану, зокрема, керівники центральних органів виконавчої влади, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Отже, з огляду на вище вказане, колегія суддів констатує неабсолютний характер зазначеної захисником заборони. Перелічені особи мають законну підставу для перетину кордону - службове відрядження. Таким чином, будучи поновленим на посаді голови ДФС України ОСОБА_9 матиме реальну можливість вільно виїхати за межі України та залишитись за кордоном з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Серед іншого, колегія суддів також відзначає факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_9 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, включно з дружиною та трьома дітьми, будучи обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. На думку колегії суддів, такі обставини свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. Будь-якого іншого логічного пояснення отримання візи репатріанта Держави Ізраїль стороною захисту та обвинуваченим не надано, а отже колегія констатує можливу спрямованість поведінки останнього на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, що, згідно ст.178 КПК України, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні. Доводи захисників про те, що ОСОБА_9 після виїзду за кордон щоразу повертався в Україну, а тому не має наміру переховуватись, висновків суду не спростовують.

Щодо факту здачі ОСОБА_9 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області єдиних діючих паспортів громадянина України для виїзду за кордон, колегія суддів зазначає наступне. У зв`язку з початком тимчасової окупації Російською Федерацією територій України 19 лютого 2014 року та повномасштабним військовим вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Наявність таких контрольних пунктів в`їзду-виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченим з метою ухилення від кримінальної відповідальності. З огляду на те, що доводи сторони захисту в цій частині стосуються перетину кордону виключно законним шляхом, то при оцінці ризику переховування, враховуючи ситуацію в України, суд вважає їх неспроможними.

Колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду щодо втрати стійких сімейних зв`язків обвинуваченого з Україною через перебування трьох дітей ОСОБА_9 за кордоном. Зокрема, суд враховує не причину їх виїзду з України та перебування в іншій країні, а саме факт відсутності дітей в Україні як обставину, що підтверджує соціальні зв`язки особи з державою. Доводи захисника щодо не набуття громадянства іншої країни, нерухомого/рухомого майна дітьми в місцях тимчасового перебування, дистанційне навчання дітей за українською програмою в українських школах, а також доводи щодо наявності в них громадянства України та де-юре постійного місця проживання в Україні, не спростовує вищевикладеного.

Встановлюючи ризик впливу на свідків, суд першої інстанції врахував можливість обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Тому доводи захисту щодо відсутності на досудовому розслідуванні показів свідків, наданих не на користь обвинуваченого, колегія відхиляє, адже така оцінка має бути здійснена судом під час розгляду провадження по суті.

Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_9 зі свідком ОСОБА_10 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_9 через його брата ОСОБА_11 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором. На думку колегії суддів, помилковими є доводи захисника про неможливість обґрунтування даного ризику спілкуванням зі свідком в іншому кримінальному провадженні. Зазначені стороною обвинувачення обставини спілкування зі свідком ОСОБА_10 не є підтвердженням впливу на свідка у цьому провадженні. Однак, таке спілкування є характеризуючою ознакою особи, як такої, що перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого схильна до комунікації зі свідком щодо обставин справи. З огляду на зазначене, такий факт не може лишатися поза увагою при перевірці наявності даного ризику.

Доводи захисника стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується.

У ст. 178 КПК України наведені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких, серед іншого, належать тяжкість покарання, що загрожує особі, повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, наявність іншого кримінального провадження, що перебуває на розгляді у Вищому антикорупційному суді, колегія суддів погоджується з висновком про неможливість застосування відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту чи застави в розмірі 11 000 000 грн. Вказані запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України. Щодо строку перебування обвинуваченого під вартою згідно з ч.3 ст. 197 КПК України, про який йдеться в апеляційній скарзі і який, на думку захисту, порушено судом, то колегія суддів звертає увагу на те, що він стосується тримання під вартою виключно під час досудового розслідування.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 судом першої інстанції враховано відомості про особу обвинуваченого, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан. Зокрема, судом враховано наявні в матеріалах справи медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого, у тому числі листування із СІЗО, Філією ДУ ЦОЗ, Київською міською медичною частиною, закладами охорони здоров`я та вказаними установами між собою в період грудень 2023 року - лютий 2024 року. Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_9 під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я. В попередніх ухвалах Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційних скарг щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 колегією суддів вже надавалась оцінка наявним в матеріалах доказам на підтвердження стану здоров`я обвинуваченого, відтак не вбачає за необхідне здійснювати її повторно. Щодо нових доказів в контексті даного питання, то з оскаржуваного рішення (п. 17.6) вбачається, що Вищим антикорупційним судом надана їм оцінка та враховано при прийнятті рішення. Колегія суддів вкотре наголошує на тому, що варто розмежовувати неможливість отримання медичної допомоги в умовах СІЗО від неможливості застосування запобіжного заходу у зв`язку зі станом здоров`я обвинуваченого. Так, Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок), регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку).

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).

Отже, вищевказаним Порядком достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідна госпіталізація) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах.

Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про неможливість отримання необхідної ОСОБА_9 медичної допомоги, зумовленої застосованим до останнього запобіжним заходом, а також неефективністю вищевказаного Порядку. Так, згідно листа начальника філії ЦОЗ ДКВС України в м. Києві та Київській області від 04.07.2023 ОСОБА_9 надані відповідні роз`яснення щодо можливості доставки його до обраного лікарняного закладу у будь-який час за умови повідомлення адміністрації ДУ «Київський слідчий ізолятор» та КММЧ за 3-5 днів до дня відвідування відповідного медичного закладу. Окрім цього, з відповіді завідувача Київської міської медичної частини захиснику ОСОБА_8 від 05.10.2023 №1623-КММЧ/КИ-23, а також від 13.02.2024 №97-КММЧ/КИ-24 вбачається про неможливість надання спеціалізованої медичної допомоги саме в умовах КММЧ, однак жодних відомостей про неможливість її отримання в медичних закладах за правилами, передбаченими Порядком, або на виконання ухвал Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023 та 15.02.2024 дані документи не містить.

З листів начальника СІЗО від 04.12.2023, філії «ЦОЗ ДУ ДКВС» в м. Києві та Київській області від 20.11.2023 та КММЧ від 28.11.2023 вбачається відсутність заперечень на отримання ОСОБА_9 медичної допомоги за межами СІЗО до самостійно обраного медичного закладу. Дійсно, у листі начальника СІЗО від 04.12.2023 зазначається про неможливість доставити та забезпечити супровід конвоєм під час госпіталізації ОСОБА_9 саме в період з 01 по 22 грудня на 7-14 діб, однак, таке повідомлення стосувалося виключно тимчасових складнощів у реалізації даного прохання і не свідчить про неспроможність реалізувати його в майбутньому згідно передбаченого законом порядку.

Окрім цього, як вбачається з наданих стороною захисту матеріалів, з метою пришвидшення та забезпечення прав обвинуваченого ОСОБА_9 колегією суддів Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023 прийнято рішення, яким суд: зобов`язав СІЗО забезпечити право обвинуваченого ОСОБА_9 на вільний вибір лікаря, проведення медичного обстеження та лікування в умовах Інституту ім. О.О. Шалімова; зобов`язав СІЗО забезпечити конвоювання ув`язненого ОСОБА_9 до Інституту ім. О.О. Шалімова та його цілодобову охорону під час госпіталізації в цій установі; зобов`язав Інститут ім. О.О. Шалімова провести медичне обстеження, за потреби госпіталізацію та лікування ОСОБА_9 в умовах установи з розміщенням цілодобової охорони особи, узятої під варту.

На запит щодо виконання вищевказаної ухвали листом від 04.01.2024 №6-КММЧ/КИ-24 Вищий антикорупційний суд поінформовано про те, що не зважаючи на відсутність ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України» в Орієнтовному переліку закладів охорони здоров`я для надання медичної допомоги особам, узятим під варту, КММЧ звернулась до вище вказаного медичного закладу з проханням підтвердити готовність надати ОСОБА_9 відповідну стаціонарну медичну допомогу. Зі свого боку, листом від 18.01.2024 №98 ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України» повідомила про те, що у період з 15.12.2024 (з моменту винесення ухвали про забезпечення прав ОСОБА_9 ) і до дня надання цієї відповіді обвинувачений ОСОБА_9 не звертався до даної державної установи щодо проведення медичного обстеження, госпіталізації та лікування. З огляду на зазначене, вбачається, що і ухвала про забезпечення прав обвинуваченого на вільний вибір лікаря та проведення медичного обстеження від 15.12.2023, і Порядок є ефективним інструментом в реалізації прав ОСОБА_9, однак саме останній особисто або через своїх представників (захисників) не вчиняє дій, спрямованих на виконання цього. Колегія суддів критично оцінює доводи сторони захисту про те, що вищевказаною ухвалою на обвинуваченого не покладено жодних обов`язків, а активні дії по забезпеченню прав з охорони здоров`я ОСОБА_9 мають вчиняти всі зазначені установи, окрім самого обвинуваченого чи його представників (захисників). Це вбачається й з відповіді ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України» за змістом якої саме ОСОБА_9 має ініціювати звернення до цієї медичної установи.

Крім того, 15 лютого 2024 року Вищий антикорупційний суд виніс ухвалу, якою зобов`язав Державну установу «Київський слідчий ізолятор» невідкладно забезпечити право обвинуваченого ОСОБА_9 на отримання медичної допомоги, зокрема, проведення медичного обстеження та за потреби лікування в медичному закладі, визначеному ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023 у справі № 991/4493/23 (в Державній установі «Національний науковий центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова Національної академії медичних наук України»), або в Комунальному некомерційному підприємстві «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва» чи в іншому медичному закладі, що входить до Орієнтовного переліку закладів охорони здоров`я для надання медичної допомоги особами, узятим під варту. Зобов`язано Державну установу «Київський слідчий ізолятор» забезпечити конвоювання ув`язненого ОСОБА_9 до відповідного медичного закладу та у разі госпіталізації - його цілодобову охорону. Доводи сторони захисту про відповідь ДУ «Київський слідчий ізолятор» щодо відсутності можливості доставити ОСОБА_9 до обраного ним закладу охорони здоров`я на виконання ухвали Вищого антикорупційного суду від 15.02.2024 матеріалами справи не підтверджено.

Про можливість ОСОБА_9 здійснювати обстеження, консультуватися з вузькопрофільними лікарями, тобто реалізовувати передбачений Порядком механізм на отримання медичної допомоги поза межами СІЗО, свідчить те, що за час перебування в установі обвинувачений консультований самостійно-обраним лікарем-невропатологом, лікарем-терапевтом, терапевтом-ендокринологом, якими, в свою чергу, проведені відповідні медичні обстеження, за результатами чого було встановлено відповідні діагнози та призначено симптоматичне лікування. Відтак, доказів порушення Порядку посадовими особами СІЗО або КММЧ, порушення права обвинуваченого на вільний вибір лікаря та належну медичну допомогу матеріали справи не містять, а тому доводи захисту про це колегія відхиляє.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що процедурні питання отримання медичної допомоги обвинуваченим врегульовані Порядком та не є предметом розгляду судом. Крім того, судом вжито заходів по забезпеченню прав обвинуваченого та прийнято вищевказані рішення від 15.12.2023, 15.02.2024, які згідно ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 21, 206 КПК України є обов`язковим і підлягають безумовному виконанню зазначеними в ньому особами та установами. Невиконання судового рішення тягне настання негативних наслідків для зобов`язаних ним осіб.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду та вважає, що застосований щодо ОСОБА_9 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров`я обвинуваченого. Варто зазначити, що навіть ініційований стороною захисту запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту виключає вільне пересування та залишення постійного місця перебування, у тому числі й для отримання медичних послуг без відповідного погодження й дозволу на це правоохоронного чи судового органу. Тому доводи захисту про необхідність вжиття заходів для покращання стану здоров`я ОСОБА_9 не можуть слугувати безумовною підставою для зміни застосованого запобіжного заходу при відсутності достатніх відомостей щодо неможливості перебування останнього в умовах несвободи за станом здоров`я, враховуючи відмову ОСОБА_9 від переведення до стаціонару КММЧ за результатом консультації лікарем-терапевтом від 14.08.2023, а також відсутність звернення до ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України» з моменту винесення ухвали Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання.

Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення. Навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і фінансових можливостей особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України. Розмір ймовірної неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_9, становить 722 723 650,99 грн. Зважаючи на стадію судового провадження і подальшу перевірку відповідних обставини вчиненого кримінального правопорушення судом під час розгляду обвинувального акту, колегія вважає за необхідне згідно ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави враховувати, серед іншого, суму ймовірної неправомірної вигоди на підтвердження фінансових можливостей внесення застави. Такий висновок обумовлюється тим, що відповідні дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про те, що кошти, які ймовірно вважаються неправомірною вигодою, були вилучені, а відтак є підстави вважати, що вони знаходяться в розпорядженні обвинуваченого чи його близького кола оточення, що не може лишатися поза увагою суду під час оцінки майнової спроможності внесення застави.

Крім того, при перевірці розміру застави колегія суддів бере до уваги майновий стан ОСОБА_9, який оцінює, у тому числі, виходячи з наміру вчинення відповідних фінансових операцій. З матеріалів справи, зокрема, правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_14, ОСОБА_15 з однієї сторони (Сторона 1) та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) в особі Данилів Маріанни (Сторона 2) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.), вбачається можливість ОСОБА_9 вчиняти значні фінансові операції. Доводи сторони захисника з посиланням на протокол допиту адвокатом ОСОБА_7 одного з бенефіціарних власників вищевказаних компаній ОСОБА_16 та висновок кандидата юридичних наук ОСОБА_17 про невірну оцінку даних обставин колегія суддів вважає неспроможними. Зокрема, ОСОБА_16 давала пояснення особисто адвокату ОСОБА_7, такі пояснення не були заслухані в судовому засіданні ні під час досудового розслідування слідчим суддею, ні судом під час розгляду справи по суті, а тому згідно ст. 225 КПК України не можуть бути враховані судом. Окрім цього, ОСОБА_16 не повідомлялося про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за завідомо неправдиві показання, у зв`язку з чим суд не може їх оцінювати як беззаперечні. Щодо правового висновку за підписом к.ю.н., доцента кафедри цивільно-правових дисциплін Білоцерківського національного аграрного університету ОСОБА_17, суд не може вважати його належним джерелом доказів. Обставини справи мають встановлюватись чи підтверджуватись належними доказами, зокрема, висновками експерта, яким ОСОБА_17, за матеріалами справи, не є.

Також колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_9 та його близького оточення з огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Колегія суддів критично оцінює доводи захисника ОСОБА_7 про упередженість та нав`язування обвинуваченому Вищим антикорупційним судом алгоритму дій по внесенню застави. Жодних обов`язків на обвинуваченого чи сторону захисту оскаржене судове рішення не покладає, а лише ґрунтується на нормах закону щодо внесення застави.

Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, зокрема його дружини, тестя ОСОБА_18, адже це свідчить про можливість ОСОБА_9 разом з іншими особами, що входять до цього кола, внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. При цьому, чинне законодавство не містить вимог, що такими особами мають бути саме члени сім`ї чи близькі родичі обвинуваченого. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, так і з майнового стану обвинуваченого, враховуючи коло його оточення.

Колегія суддів критично оцінює посилання захисника ОСОБА_7 на непомірність застави у розмірі 70 001 304 грн, що пов`язано з тривалим її невнесенням. Так, невнесення обвинуваченим застави не дає достатніх підстав для висновку про її непомірність. Більше того, визначення застави у помірному розмірі здійснюється судом із врахуванням обставин кримінального провадження і не залежить від того, вніс її обвинувачений фактично чи ні. Такі обставини ґрунтуються на співвідношенні розміру застави, майнового стану особи та встановлених ризиків для забезпечення досягнення завдань кримінального провадження. Продовження строку дії запобіжного заходу здійснюється судом в залежності від встановлення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та інших обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких внесення або невнесення раніше визначеної застави або її частини не належить.

Окрім цього, як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом з посиланням лише на строк перебування обвинуваченого під вартою, за відсутності будь-яких інших ґрунтовних підстав, вчергове зменшено попередньо визначений розмір застави і клопотання прокурора про такий розмір задоволено частково. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє, оскільки з оскаржуваного рішення таке не вбачається.

В апеляційній скарзі захисника містяться також інші доводи, які не мають істотного значення, адже не спростовують обґрунтованого висновку суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 з альтернативою внесення застави у розмірі 23 118 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 70 001 304 грн. Отже, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

З огляду на вищевикладене, за результатом розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та клопотання захисника ОСОБА_8 колегією суддів не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, підстави для його скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 та клопотання захисника ОСОБА_8 про встановлення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 15.02.2024 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3