- Presiding judge (HACC) : Fedorov O.V.
Справа № 991/1875/24
Провадження 1-кс/991/1902/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
15 березня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
детектива ОСОБА_3,
розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019110350000029 від 13.02.2019,
ВСТАНОВИВ:
08.03.2024 вказане клопотання надійшло до Вищого антикорупційного суду і на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду було передано на розгляд слідчого судді ОСОБА_1 .
1.Зміст поданого клопотання
У поданому клопотанні детектив просить накласти арешт на майно ОСОБА_4 з метою забезпечення конфіскації як виду покарання.
В обґрунтування клопотання зазначено, що у провадженні детективів Національного бюро перебуває кримінальне провадження № 42019110350000029 від 13.02.2019 за фактами заволодіння земельними ділянками ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» НААН України, що перебували у користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії КВ № 0002 від 13.12.1995 на території м. Фастів Київської області, земельними ділянками ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця», що перебували у користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003658 від 11.11.2002 в адміністративних межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області та перебували у користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №003662 від 15.11.2002 в адміністративних межах Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Київської області, легалізації майна, одержаного злочинним шляхом, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.
За твердженням детектива, до вчинення вказаних злочинів причетні службові особи Головного управління Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, ОСОБА_4, які під керівництвом ОСОБА_12, шляхом використання механізму безоплатної приватизації земельних ділянок у порядку статтей 116, 118, 121 Земельного кодексу України наперед визначеними та підконтрольними особами та встановлення контролю над цими земельними ділянками на підставі раніше оформлених довіреностей з можливістю вчинення дій з розпорядження земельними ділянками отриманими під час безоплатної приватизації, заволоділи земельними ділянками державної власності площею 284,34 га, що перебували у землекористуванні ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської та Петропавлівсько-Борщагівської сільських рад Київської області та які перебували у землекористуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» на території м. Фастів Київської області, площею 919, 34 га, вартістю 1 123 331 337 гривень та 714 769 489,25 гривень відповідно.
15.02.2024 ОСОБА_4 у цьому кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 3 ст. 209КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить автомобіль RENAULT MEGANE, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2, а також на праві спільної часткової власності 1/8 частки квартири площею 76 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2795724580000).
Детектив, посилаючись на п. 3-4 ч. 2 ст. 170 КПК України, зазначає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як підставу для накладення арешту прокурор вказує, що у випадку засудження ОСОБА_4 та визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч.3 ст. 209КК України, йому може бути призначено покарання у виді конфіскації майна, оскільки санкція зазначених статей передбачає обов`язкове призначення такого додаткового покарання.
Також підставою арешту зазначеного майна є наявність ризику того, що таке майно може бути відчужене чи передане на користь третіх осіб з метою його приховування.
Метою арешту вказаного майна є забезпечення конфіскації як виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З огляду на що, детектив просить накласти арешт на вищевказане майно, що належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_4 .
2.Позиція сторін у судовому засіданні
У судовому засіданні детектив підтримав вимоги клопотання та просив його задовольнити, додатково обґрунтувавши необхідність накладення арешту на майно з вказаних у клопотанні підстав та долучивши додаткові матеріали на підтвердження своїх доводів.
На підставі положень ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя прийняв рішення здійснювати розгляд поданого клопотання без виклику підозрюваного ОСОБА_4 та його представників, оскільки це може призвести до вчинення дій, пов`язаних із відчуженням вказаного майна, що унеможливить забезпечення виконання рішення суду про арешт майна з метою забезпечення подальшої ймовірної конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
3.Мотиви та оцінка слідчого судді
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Загальні вимоги щодо порядку застосування будь-яких заходів забезпечення визначені статтями 131 та 132 КПК України.
Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, може бути об`єктом конфіскації майна як виду покарання, а також за рахунок нього може бути забезпечене відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Відповідно до 5 ст. 170 КПК України у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна. У випадку накладення арешту з метою відшкодування шкоди, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Водночас, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України. До таких ризиків відноситься можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Також положеннями ч. 10 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.
До того ж, за змістом ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Отже, з аналізу зазначених норм КПК України, при вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя має встановити:
1) чи набула особа статусу підозрюваного;
2) чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення підозрюваним та чи достатні підстави вважати, що суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна;
3) чи відноситься майно, щодо якого вирішується питання про його арешт до виду майна, на яке можна накладати арешт та чи перебуває воно у власності осіб, щодо майна яких дозволено накладення арешту з відповідною метою;
4) чи можливо накласти арешт на вказане майно з метою забезпечення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
5) чи можливо за допомогою арешту досягнути завдань, для виконання яких прокурор звертається із відповідним клопотанням;
6) чи будуть розумними та співрозмірними із завданнями цього кримінального провадження наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються внаслідок його застосування.
З урахуванням вказаного, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення детектива, слідчий суддя, встановлюючи наявність зазначених вище обставин, приходить до таких висновків.
3.1.Щодо набуття статусу підозрюваного, наявності обґрунтованої підозри та достатніх підстав вважати, що особі може бути призначено покарання у виді конфіскації майна
Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути застосований лише до підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру.
Як встановлено слідчим суддею, 15.02.2024 письмове повідомлення про підозру було вручено особисто ОСОБА_4, про що в матеріалах, долучених до клопотання, міститься письмова розписка останнього про її отримання.
Також підставою застосування арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації та забезпечення відшкодування завданої шкоди є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», у зв`язку з чим, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, із вказаної практики вбачається, що існування обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які змогли б переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. При цьому, факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як і ті, що обґрунтовують засудження особи, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України»).
Отже, обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.
Таким чином, слідчому судді необхідно з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_4 міг вчинити саме інкриміновані йому злочини. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.
Як вбачається з клопотання та доданих до нього матеріалів, в межах цього кримінального провадження ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 3 ст. 209КК України.
Зі змісту клопотання та доданих до нього матеріалів, встановлено, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснюється за фактами протиправного відчуження земель сільськогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» та ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця».
Зокрема, за версією слідства, механізм розслідуваних злочинів полягав у тому, що службові особи Головного управління Держгеокадастру у Київській області протиправно віднесли земельні ділянки, які перебували у користуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» до земель запасу, що уможливило передачу вказаних земельних ділянок у приватну власність фізичних осіб та подальше їх відчуження через посередників на користь ПСП «Агрофірма «Світанок». Водночас, за даними слідства, вказані фізичні особи, за якими було первісно зареєстровано право власності на такі земельні ділянки, не вживали будь-яких дій, направлених на підготовку документів з оформлення права власності на відповідні земельні ділянки та на оформлення довіреностей на право розпорядження ними на ім`я зазначених посередників. Схожим способом, однак без припинення права постійного користування, було вчинено дії щодо заволодіння шляхом передачі земельних ділянок ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» у приватну власність фізичних осіб та подальший їх продаж іншим особам.
Як встановлено слідчим суддею, реалізація вказаних дій передбачала узгоджені дії групи осіб, зокрема до якої входили службові особи ГУ Держгеокадастру у Київській області, а також ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_4 та інші.
За версією слідства, злочинний план передбачав поетапне вчинення дій, а саме щодо припинення права користування земельними ділянками ДП «ДГ Дмитрівка» шляхом віднесення їх до земель запасу; проведення інвентаризації земель; формування земельних ділянок та присвоєння їм кадастрових номерів, пошук наперед визначених фізичних осіб, які мали отримати у власність земельні ділянки для особистого селянського господарства, видача від імені вказаних осіб довіреностей, оформлення та реєстрація на наперед визначених осіб земельних ділянок, що передбачало затвердження землеустрою та оформлення передачу у власність земельних ділянок таким особам та їх відчуження товариству.
Задля реалізації злочинного плану було використано процедуру безкоштовної приватизації земельних ділянок пільговими категоріями населення, зокрема зі статусом учасника бойових дій. Проте слідством встановлено, що реалізація такого права здійснювалась формально на підставі підроблених документів.
Так, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_4 був залучений ОСОБА_14 до складу організованої групи не пізніше липня 2018 року. З урахуванням його професійних знань та навичок у сфері землеустрою на нього були покладені функції пособника з отримання документів від Головного управління Держеокадастру у Київській області про надання дозволу наперед визначеним та підконтрольним ОСОБА_12 особам на розробку проектів землеустрою та наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області про надання у приватну власність земельних ділянок з документами необхідними для реєстрації права власності на земельну ділянку, а також функції виконавця під час укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок та легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом.
Зокрема, з отриманих в ході досудового розслідування даних вбачається, що на ОСОБА_4 було оформлено частину довіреностей від наперед визначених та заздалегідь підшуканих осіб щодо представництва їх інтересів під час отримання у власність земельних ділянок на території Київської області та продажу цих земельних ділянок.
Описані вище дії зазначених осіб, їх взаємоузгодженість та взаємозалежність, характер та послідовність, створюють у слідчого судді переконання у тому, що такі особи ймовірно діяли у співучасті, мали спільний умисел, направлений на заволодіння земельними ділянками, які перебували у державній власності, а з огляду на зміст та обсяг дій підозрюваного ОСОБА_4, існують достатні підстави вважати, що він міг вчинити інкриміновані йому злочини.
Підсумовуючи, слідчий суддя вважає, що викладені вище обставини на даному етапі досудового розслідування з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного з вчиненими кримінальними правопорушеннями, оскільки для стороннього спостерігача прослідковувався б зв`язок між описаними діями та наслідками, які за версією обвинувачення полягали у заволодінні сільськогосподарськими землями які перебували у постійному користуванні державних підприємств на території Київської області та їх відчуження на користь наперед визначених осіб.
При цьому, відповідні обставини вчинення розслідуваних злочинів, які враховані при оцінці обґрунтованості повідомленої ОСОБА_4 підозри, встановлені слідчим суддею на підставі таких досліджених в ході судового засідання копій документів: заявою ДП «ДГ «Дмитрівка» про вчинення злочину від 12.05.2020 № 87 з доповненнями до неї від 18.05.2020 №89; рішенням Фастівської міської ради народних депутатів від 28.03.1995 № 03-06-ХХІІ «Про затвердження матеріалів по уточненню меж та підготовчих робіт по видачі Державного акту на право користування землею для Дослідного господарства «Фастівське»; державним актом на право постійного користування землею серії КВ № 0002, відповідно до змісту якого дослідному господарству «Фастівське» у постійне користування надається земельна ділянка площею 1077,4 га; довідкою з державної статистичної звітності від 17.02.2016 № 31-1015-99.2-204/2-16; листами Держгеокадастру від 30.11.2017 № 18-28-0.13-18703/2-17 та ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05.12.2017 № 21-10-0.331-18442/2-17 щодо площі земель у користуванні ДП «ДГ «Дмитрівка» на території м. Фастів Київської області; договором про надання послуг з проведення інвентаризації від 25.05.2018 № 868; доповідною запискою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок на території Фастівської міської ради Фастівського району Київської області; наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_15 від 03.05.2018 № 10-4005/15-18-сг «Про проведення інвентаризації»; технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території м. Фастів Фастівського району Київської області; наказом начальника ГУ Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_15 від 13.07.2018 № 10-6323/15-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою»; листом начальника ГУ Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_15 від 25.04.2019 № 8-10-0.222-5952/2-19; показаннями свідків ОСОБА_16 від 08.09.2020, ОСОБА_17 від 08.09.2020, ОСОБА_18 від 09.09.2020, ОСОБА_19 від 11.09.2020, ОСОБА_20 від 22.09.2020, ОСОБА_21 від 22.09.2020, ОСОБА_22 від 22.09.2020; наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою про надання земельних ділянок у власність та документами, на підставі яких такі накази були прийняті; проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність для особистого селянського господарства на території м. Фастів Київської області, всього 44 проекти; наказами Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність та документами, на підставі яких такі накази були прийняті; довіреностями виданими заздалегідь визначеними особами, щодо представлення ОСОБА_4 та ОСОБА_23 інтересів довірителів під час оформлення у власність на території Київської області земельних ділянок з цільовим призначенням для особистого селянського господарства та їх продажу; висновком експертів за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та оціночно-земельної експертизи у кримінальному провадженні № 52020000000000354 від 10.06.2022 № 4460/21-41/14507?14817/22-41; висновком експерта за результатами проведення експертизи з питань землеустрою від 06.10.20122 № СЕ-19-22/24023-ДЗ; протоколом про результати аудіоконтролю особи від 10.07.2023; протоколами огляду від 15.05.2020, 20.10.2020, 30.11.2022 та 16.03.2023, 16.06.2023; протоколом огляду від 15.09.2023 відомостей з мобільного телефону ОСОБА_9 стосовно листування останнього з особами, які укладали договори купівлі-продажу земельних ділянок з ПСП «Агрофірма «Світанок», зокрема установлено тривалі зв`язки із ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, крім того зафіксовано листування з ОСОБА_23 щодо оформлення земельних ділянок у власність особам, які використали своє право на безоплатну приватизацію в порядку ст. 116 та ст. 118 ЗК України; іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Оцінивши вказані докази в їх сукупності з доводами клопотання та учасників судового засідання, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_4, виходячи з наданих матеріалів клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 3 ст. 209КК України за викладених у клопотанні обставин.
При цьому, слідчим суддею встановлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч 5 ст. 191 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, а за злочин передбачений ч.3 ст. 209КК України встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Тобто конфіскація майна передбачена у санкції статей як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення обвинувального вироку, суд повинен буде застосувати до ОСОБА_4 додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Таким чином, враховуючи вагомість наданих стороною обвинувачення доказів про ймовірне вчинення підозрюваною інкримінованого їй злочину, який передбачає конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання, слідчий суддя вважає, що дійсно існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_4 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна. Вказане обумовлює необхідність забезпечення такої можливої конфіскації шляхом застосування до майна підозрюваної такого заходу забезпечення як арешт належного їй майна.
3.2.Щодо можливості накладення арешту на вказане у клопотанні майно
Частина 10 статті 170 КПК України встановлює, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Як зазначалось вище, арешт з метою забезпечення можливої конфіскації на стадії досудового розслідування може бути накладений на майно підозрюваного.
Вимоги клопотання стосуються накладення арешту на майна, яке зареєстроване на ОСОБА_4, а саме: автомобіль RENAULT MEGANE, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 ; 1/8 частки квартири площею 76 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2795724580000).
Слідчим суддею встановлено, що зазначений автомобіль RENAULT MEGANE, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 на праві власності належать підозрюваному ОСОБА_4, що підтверджується фотокопією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 30.07.2021, при цьому обмежень чи заборон щодо накладення арешту на таке майно слідчим суддею не встановлено.
Також детектив просить накласти арешт на 1/8 частки квартири площею 76 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2795724580000).
Так, з інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, слідчим суддею встановлено, що дійсно частка 1/8 зазначеної квартири зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 та частка на квартиру отримана у порядку спадкування (свідоцтво про право на спадщину за законом віл 13.09.2023).
Вказані обставини, на переконання слідчого судді, дають достатні підстави для висновку, що об`єкти рухомого та нерухомого майна, право власності на які зареєстровані за підозрюваним ОСОБА_4 може бути накладено арешт з метою забезпечення можливої конфіскації майна.
3.3. Щодо можливості накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (цивільного позову)
Як зазначалося вище, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України застосування арешту з метою відшкодування шкоди з метою забезпечення шкоди може бути за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
При цьому, згідно з ч. 8 вказаної статті вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові.
Так, слідчий суддя бере до уваги, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 3 ст. 209КК України.
Інкриміновані підозрюваному кримінальні правопорушення стосуються обставин заволодіння землями ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської та Петропавлівсько-Борщагівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області та ДП «ДГ «Дмитрівка» на території м. Фастів Київської області та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.
Вартість земельних ділянок, якими імовірно незаконно заволоділи учасники організованої групи, згідно з матеріалів клопотання становить 1 123 331337 грн та 714 769 489,25 грн.
Отже, у випадку засудження ОСОБА_4 за вчинення, інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 3 ст.209КК України на нього може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема, за рахунок майна, яке йому належить.
При вирішенні питання щодо достатності підстав для накладення арешту на зазначене у клопотанні рухоме та нерухоме майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слідчий суддя бере до уваги такі обставини:
- у цьому кримінальному провадженні розслідуються обставини заволодіння земельних ділянок, відчуження яких імовірно завдало збитки в сумі понад 1,8 мдрд грн;
- ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209та ч. 3 ст. 209КК України;
- перелічене у клопотанні майно належить ОСОБА_4, обґрунтування чого наведено в п. 3.2 цієї ухвали;
- вартість переліченого майна, на яке просить накласти арешт детектив явно є співімрною із розміром шкоди, завданої від імовірного вчинення кримінальних правопорушень.
Слідчий суддя вважає, що встановлено достатньо підстав для накладення арешту на таке майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
3.4.Щодо можливості виконання завдань арешту
Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації як виду покарання та за рахунок нього може бути забезпечено відшкодування шкоди. Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.
Зважаючи на обставини, що розслідуються у межах цього кримінального провадження та підозру ОСОБА_4 у вчиненні злочину, санкція якого передбачає обов`язкове призначення додаткового покарання у виді конфіскації, враховуючи, що майно підозрюваного за вироком суду може бути конфісковане, слідчий суддя доходить висновку, що можливість відчуження ним вказаного майна є обґрунтованою.
З накладенням арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб втрачається. Отже, у такий спосіб, може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, заявлені прокурором підстави арешту є виправданими, а переслідувані цілі можуть бути досягнуті через застосування до майна підозрюваного саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
3.5.Щодо розумності та співрозмірності арешту
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. Відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 у справі «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, параграф 107). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (Рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, заява № 8793/79, параграф 50).
На думку слідчого судді, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, їх специфіку і тяжкість, наявність обґрунтованої підозри у їх вчиненні особи, яка є власником такого майна. За таких обставин, слідчий суддя вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що арешт накладається без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого підозрюваного, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі зазначеного майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення заявленої мети арешту.
Крім того, з урахуванням характеру кримінальних правопорушень, що розслідуються у межах цього кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у володіння майном. Підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає. У цьому випадку арешт майна необхідний для забезпечення ефективності кримінального провадження та негативних наслідків для володільців майна не створює.
Також слідчий суддя відзначає, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації правомочностей щодо таких прав, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин, слідчий суддя вважає, що обмеження, яких зазнає підозрюваний та інші власники майна, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у їх право власності.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку про наявність необхідних і достатніх підстав для часткового задоволення клопотання детектива про арешт майна.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 131, 170-173, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
ПОСТАНОВИВ:
1.Клопотання детектива Національного антикорупційногобюро України ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019110350000029 від 13.02.2019, задовольнити.
2. Накласти арешт шляхом заборони відчуження на майно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3, зокрема на:
- автомобіль RENAULT MEGANE, 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 ;
- 1/8 частки квартири площею 76 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2795724580000).
3. Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню.
4. Копію ухвали негайно після її оголошення вручити детективу.
5. Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
6. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
7. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1