- Presiding judge (HACC) : Fedorov O.V.
Справа № 991/2351/24
Провадження 1-кс/991/2377/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
26 березня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2,
представника власниці майна - адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3, подане в інтересах ОСОБА_4, про скасування арешту з майна, накладеного у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019110350000029 від 13.02.2019,
ВСТАНОВИВ:
21.03.2024 до Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання, яке на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.02.2024 було передане на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .
1.Заявлені вимоги та їх обґрунтування
У поданому клопотанні адвокат просить скасувати арешт накладений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22.02.2024 у справі №991/1173/24 у межах кримінального провадження №42019110350000029 від 13.02.2019, на майно яке на праві власності належить ОСОБА_4, а саме на:
- гараж (літера А) площею 71 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2483351232080);
- домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 27579266);
-земельні ділянки з кадастровим номерами 3221087000:04:002:0945, 3223388200:02:041:0027, 3221888800:38:111:6017.
Адвокат зазначає, що слідчий суддя вважав за можливе накласти арешт на належне ОСОБА_4 майно з метою забезпечення конфіскації як виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України з огляду на те, що воно було придбане за час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у шлюбі, а тому це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Однак, за на думку адвоката, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про можливість накладення арешту на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки мав обмежитись лише 1/2 частини зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_5 .
Адвокат переконаний, що накладаючи арешт на майно ОСОБА_4, лише з тих підстав, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, слідчий суддя не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження саме для ОСОБА_4 .
До того ж адвокат зауважує, що зазначена у ч. 5 ст. 170 КПК України умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного, обвинуваченого, засудженого. Відтак, накладення арешту на майно, яке належить дружині підозрюваного, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання взагалі не передбачено законом та порушує право ОСОБА_4 на її власність.
Враховуючи зазначені обставини, адвокат вважає, що арешт на майно ОСОБА_4 накладений необґрунтовано, а тому підлягає скасуванню.
2.Позиції учасників у судовому засіданні
Представник власниці майна - адвокат ОСОБА_3 підтримав подане ним клопотання та просив його задовольнити з викладених в ньому підстав.
Детектив НАБУ ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, однак до його початку надав письмові заперечення в яких просив відмовити в задоволенні клопотання, оскільки, на його переконання, арешт накладений обґрунтовано та у його застосуванні потреба на цей час не відпала, оскільки існує загроза відчуження арештованого майна на користь інших осіб, що уможливить уникнення підозрюваною конфіскації майна, як виду покарання.
Обґрунтовуючи свою позицію, детектив зауважував, що майно на яке накладено арешт, набуте ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5, а тому належать до спільної сумісної власності подружжя і, як наслідок, виходячи з загального аналізу положень ст. 60-63 СК України та ч. 5, 6 ст. 170 КПК України, на нього може бути накладено арешт.
3.Оцінка та висновки слідчого судді
Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе лише за таких умов: вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба або вони доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.
У клопотанні адвокат зазначає про те, що арешт на майно був накладений необґрунтовано, а тому, з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише вказаної адвокатом підстави для скасування арешту.
Так, слідчий суддя встановив, що у межах кримінального провадження №42019110350000029 від 13.02.2019 ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22.02.2024 (справа №991/1173/24, провадження №1-кс/991/1185/24) було накладено арешт на майно, зокрема нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_5 .
Із вказаної ухвали вбачається, що арешт був накладений із метою забезпечення можливої конфіскації майна, як виду покарання у разі його призначення та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (цивільний позов).
Оцінюючи можливість накладення арешту на вказане майно слідчий суддя виходив з того, що у межах кримінального провадження №42019110350000029 від 13.02.2019 ОСОБА_5 09.02.2024 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України за фактом пособництва у заволодінні землями ДП «ДГ «Дмитрівка», які розташовані на території м. Фастів Київської області площею 919,34 га та земельних ділянок ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця», які знаходилися на території Софіївсько-Борщагівської та Петропавлівсько-Борщагівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області площею 284,32 га, оскільки конфіскація майна передбачена у санкції інкримінованого підозрюваному злочину, як обов`язкове додаткове покарання, а також з огляду на те, що сукупна вартість земельних ділянок, якими імовірно заволоділи учасники організованої групи складає понад 1,8 млрд гривень і у разі засудження ОСОБА_5 на нього може бути покладено обов`язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, зокрема за рахунок майна, яке йому належить. Тож, слідчий суддя дійшов висновку про наявність підстав для накладення арешту на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_5 .
Також, слідчим суддею була встановлена необхідність накладення арешту на майно, придбане ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5, з огляду на те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя та відсутності доказів, які б свідчили про те, що вказане майно чи його частина є особистою приватною власністю ОСОБА_4 .
Вирішуючи питання про обґрунтованість накладення арешту на майно ОСОБА_4, слідчий суддя виходить з такого.
Стаття 170 КПК України встановлює, що арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, може бути об`єктом конфіскації як виду покарання, а також за рахунок нього може бути відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
При цьому, відповідно до змісту ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна, арешт накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.
Положеннями ч. 6 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку накладення арешту з метою відшкодування шкоди, арешт накладається на майно підозрюваного, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.
Водночас, адвокат зауважив, що ОСОБА_4 не є підозрюваною в кримінальному провадженні №42019110350000029 від 13.02.2019, а спірне майно хоч і перебувало у спільній сумісній власності подружжя, однак все одно не підлягало арешту з метою забезпечення можливої конфіскації, як виду покарання.
Так, згідно з положеннями ст. 368 ЦК України, спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте ними за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 60 СК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Одночасно із цим, ч. 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При чому спільна сумісна власність подружжя належить подружжю незалежно від того, на чиє ім`я видано та оформлено документи.
Стаття 61 СК України передбачає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 67 СК України визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Слідчим суддею встановлено, що 24.01.1998 зроблено актовий запис про шлюб № НОМЕР_1, який свідчить про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . При цьому, з наданих адвокатом пояснень встановлено, що наразі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у шлюбі, розірвання шлюбу або виділення часток майна подружжя не відбувалось, шлюбний договір не укладався. Отже, враховуючи, що доказів зворотного надано не було, слідчий суддя констатує, що з 24.01.1998 підозрюваний ОСОБА_5 перебуває у шлюбі із ОСОБА_4, а тому за загальним правилом, встановленим ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України майно, набуте, як ОСОБА_5, так і ОСОБА_4 належить їм на праві спільної сумісної власності.
З огляду на те, що слідчому судді не надано доказів на підтвердження факту перебування спірного майна у власності ОСОБА_4, при розгляді цього клопотання слідчий суддя буде керуватися висновкам зробленими у вказаній вище ухвалі Вищого антикорупційного суду від 22.02.2024 (справа №991/1173/24, провадження №1-кс/991/1185/24), оскільки учасниками не оспорюється правильність таких висновків.
Так, слідчим суддею при розгляді клопотання про арешт майна на підставі наданих йому матеріалів, зокрема інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, було встановлено, що у власності ОСОБА_4 перебувають земельні ділянки, з такими кадастровими номерами: 3221087000:04:002:0945, придбана на підставі договору купівлі-продажу № 1624 від 13.12.2018; 223388200:02:041:0027, придбана на підставі договору купівлі-продажу № 847 від 06.06.2018; 3221888800:38:111:6017, придбана на підставі договору купівлі-продажу № 444 від 30.03.2018.
Також було встановлено, що з 18.06.2009 у власності ОСОБА_4 перебуває домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_2, 18.06.2009, рішення виконкому Плахтянської сільради № 40 від 29.04.2009. А з 18.10.2021 у власності ОСОБА_4 перебуває гараж (літера А) площею 71 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, слідчий суддя відзначає, що адвокатом не надано жодних доказів, які б свідчили, що вказане нерухоме майно є виключно особистою приватною власністю дружини підозрюваного. Таким чином, вищенаведене майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, хоча і зареєстроване за ОСОБА_4 .
Хоча арешту з метою забезпечення конфіскації як виду покарання може підлягати лише частка у спільному майні особи, щодо якої може бути застосоване таке покарання (підозрюваний/обвинувачений), під час вирішення питання про арешт майна, слідчий суддя не має права вирішувати питання про визначення часток у спільному майні та виділенні їх в натурі. Вказане спростовує доводи адвоката про необґрунтованість накладення арешту на все майно ОСОБА_4, на яке розповсюджується рижим спільної сумісної власності подружжя, оскільки у випадку коли частки подружжя у праві спільної сумісної власності не визначені, слідчий суддя у кримінальному провадженні позбавлений можливості визначати їх поза межами цивільного провадження.
Отже, слідчий суддя доходить висновку про помилковість твердження адвоката щодо відсутності правових підстав для накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 з метою можливої конфіскації, оскільки, як вже було встановлено, вказане майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та в разі визнання ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд, з огляду на положення КК України, може прийняти рішення про звернення стягнення на належну підозрюваному частку у такому майні.
Також необхідно відзначити, що доводи адвоката про неврахування слідчим суддею при накладенні арешту наслідків вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження, оскільки, як вбачається із ухвали від 22.02.2024, слідчим суддею не було встановлено негативних наслідків від застосування арешту, як для самого підозрюваного ОСОБА_5, так і для інших осіб, в тому числі ОСОБА_4, оскільки арешт накладений без заборони користування відповідним майном.
Враховуючи вказане, слідчий суддя доходить висновку, що арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 22.02.2024 (справа №991/1173/24, провадження №1-кс/991/1185/24), є обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для його скасування.
З огляду на викладене та керуючись статтями 170-174, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
ПОСТАНОВИВ:
1.Клопотання адвоката ОСОБА_3, подане в інтересах ОСОБА_4, про скасування арешту з майна, накладеного у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019110350000029 від 13.02.2019, - залишити без задоволення.
2.Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1