- Presiding judge (HACC) : Bitsiuk A.V.
Справа № 991/2250/24
Провадження 1-кс/991/2273/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, прокурора ОСОБА_3, захисника ОСОБА_4, підозрюваної ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві клопотання адвоката ОСОБА_6, який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_5, про зміну запобіжного заходу відносно підозрюваної ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017,
ВСТАНОВИВ:
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника підозрюваної ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 (далі - Клопотання) у кримінальному провадженні за № 52017000000000361 від 01.06.2017, зокрема, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, в якому захисник просить:
- змінити ОСОБА_5 запобіжний захід, застосований ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 у справі № 991/982/20, у вигляді застави у розмірі 7 000 000 гривень на особисте зобов`язання з покладенням обов`язку прибувати до детектива, прокурора або слідчого судді за першим викликом;
- повернути заставодавцю ОСОБА_7 кошти, сплачені в якості застави за ОСОБА_5, у розмірі 5 500 000 гривень;
- повернути ОСОБА_5 кошти, сплачені в якості застави у розмірі 1 500 000 гривень.
В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначив наступне:
1) підозра, про яку повідомлено ОСОБА_5 є необґрунтованою, виходячи з наступного:
- твердження, що дружнє врегулювання Європейським судом із прав людини (далі ЄСПЛ) спорів у справах проти України не передбачене національним законодавством та не могло бути застосовано не відповідає дійсності;
- ОСОБА_5 не надавала вказівку Урядовому уповноваженому у справах ЄСПЛ ОСОБА_8 на підписання Декларації про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (далі - ТОВ «ЗМО») та не погоджувала її, не здійснювала на нього протиправного тиску;
- переклад Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» не є унікальним, зазначене у рішенні формулювання використовувалося ще задовго до справи ТОВ «ЗМО», а докази втручання ОСОБА_5 у його здійснення відсутні;
- ОСОБА_5 не здійснювала тиск на державного виконавця ОСОБА_9 для збільшення суми виплати та пришвидшення виконання Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО»;
- показання свідка ОСОБА_10 (державного виконавця) не є достовірним доказом, оскільки його твердження про присутність ОСОБА_5 21.12.2015 на засіданні Міжвідомчої групи з вирішення питань, які виникають під час виконання рішень ЄСПЛ (далі - МРГ), спростовуються матеріалами справи, а у кримінальному провадженні, зокрема за фактом надання завідомо недостовірних показань свідком ОСОБА_10, встановлено недостовірність показань свідків, що пов`язано із поганим запам`ятовуванням та невірною інтерпретацією ними фактів та обставин, що відбувались;
- черговість виконання рішень ЄСПЛ не врегульована законодавством та в рекомендаційному порядку визначалась МРГ, у засіданні якої 21.12.2015 ОСОБА_5 участі не брала, оскільки перебувала за кордоном;
- ОСОБА_5 мала право підписувати платіжне доручення про перерахування коштів ТОВ «ЗМО», при цьому, у 2016 році вона загалом підписала 223 платіжних доручення;
- видатки з державного бюджету в розмірі 54 млн. грн. спричинені бездіяльністю ПАТ «Київенерго», яке не виконувало рішення національного суду, а не діями ОСОБА_5 ;
2) докази, якими обґрунтовано підозру ОСОБА_5 отримані щодо іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, та є очевидно недопустимими;
3) ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду, який був встановлений слідчим суддею при застосуванні щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави, відсутній з огляду на наступне:
- 15.02.2024 ОСОБА_5 вдруге стала матір`ю (вже має дворічну доньку), що свідчить про зміцнення її соціальних зав`язків;
- процесуальна поведінка ОСОБА_5 у Кримінальному провадженні, як до так і після повідомлення їй про підозру, є виключно належною;
- сторона обвинувачення не зверталась із клопотанням про продовження строку дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_5, який закінчився ще 21.09.2020;
- досудове розслідування майже безперервно зупинено протягом останніх 3-х років з підстав здійснення розшуку інших підозрюваних, що вказує на проведення усіх слідчих дій щодо ОСОБА_5 та що їх проведення у майбутньому не планується;
- ОСОБА_5 змушена нести тягар покладених судом обмежень протягом невизначеного та довготривалого строку при відсутності будь-яких активних дій зі сторони органу досудового розслідування щодо неї, що порушує принцип розумності строку покладення таких обмежень;
- стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження наміру ОСОБА_5 переховуватись, при цьому такий ризик є формальним, а за 4 роки після повідомлення ОСОБА_5 про підозру нею не вчинялось спроб такого переховування;
4) майновий стан ОСОБА_5 погіршився, так як вона не працює та уже 3-й рік перебуває у декретній відпустці, а, враховуючи народження другої дитини, наступні 3 роки підозрювана також не зможе працювати, що зумовлює відсутність у неї доходів та необхідність зменшення визначеної ОСОБА_5 застави, з урахуванням практики ЄСПЛ;
5) застава у визначеному розмірі (7 000 000 грн) була непомірною для ОСОБА_5 з моменту її визначення та для її сплати заставодавцем ОСОБА_7 їй довелося укласти Договір поворотної фінансової допомоги на суму 5 500 000 грн, яка, з урахуванням збільшення курсу долара з 2020 року, перетворилась на реальне майнове покарання.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 та підозрювана ОСОБА_5 доводи Клопотання підтримали, просили задовольнити з викладених у ньому підстав.
Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_3 заперечувала проти доводів Клопотання, зазначила, що повідомлена ОСОБА_5 підозра є обґрунтованою, що неодноразово перевірялось слідчими суддями Вищого антикорупційного суду та суддями Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Доводи сторони захисту з приводу недопустимості доказів, якими підтверджується обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, оскільки ЄСПЛ визнав порушення прав людини щодо іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, не заслуговує на увагу, оскільки таке рішення не стосується самої ОСОБА_5 . Зважаючи, що ризики переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків у Кримінальному провадженні, які безпосередньо судом не допитані, продовжують існувати, а за такого, саме запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, визначеному підозрюваній, здатен забезпечити її належну процесуальну поведінку, просила відмовити у задоволенні Клопотання.
Дослідивши зміст Клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи сторін, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
За ч. 4 ст. 201 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1-2 статті 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: (1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; (2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; ( 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу; ( 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; ( 5) запобіжний захід, який застосовується.
В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: (1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; (2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; (3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів Клопотання (Том № 3 а. 261), 19.03.2024 стороною захисту направлено прокурору копію Клопотання разом із додатками (поштове відправлення АТ «Укрпошта» № 0101141231066).
Суть кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 .
Слідчим суддею встановлено, що Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а САП - процесуальне керівництво у Кримінальному провадженні.
27.01.2020 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
10.07.2023 ОСОБА_5 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Зі змісту повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_5 від 10.07.2023 (Том № 1 36-68) вбачається, що група осіб, наділених можливістю здійснювати вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ «ЗМО», вирішили заволодіти грошовими коштами із державного бюджету України в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовими особами Міністерства юстиції України, як уповноваженого на виконання рішень ЄСПЛ центрального органу виконавчої влади, своїм службовим становищем, через створення видимих правових підстав для звернення до ЄСПЛ із заявою про нібито тривале невиконання на користь ТОВ «ЗМО» остаточного рішення у вигляді ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207, виконання якої розстрочено ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2013 за заявою ПАТ «Київенерго», яке стало правонаступником Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго», на 36 платежів до 31.01.2015, в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 24 627, 097 тон мазуту марки М-100 вартістю 54 179 613, 40 грн, а у подальшому легалізувати такі грошові кошти.
ОСОБА_5 (раніше мала прізвище « ОСОБА_11 »), перебуваючи на посаді Першого заступника Міністра юстиції України, була залучена до впливу на службових осіб Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. Ці особи мали прийняти рішення у вигляді декларації про дружнє врегулювання спору між ТОВ «ЗМО» та державою за відсутності для цього правових підстав, шляхом зловживання своїм службовим становищем.
ОСОБА_5, достовірно знаючи, що чинними на той час нормативно-правовими актами не передбачалося укладення декларації про дружнє врегулювання спору у справах проти України, діючи з метою створення видимих правових підстав для її укладення у справі за заявою ТОВ «ЗМО» проти України, підписала рішення МРГ № 1 від 22.05.2015 року, яким Міністерству юстиції України рекомендовано надсилати до ЄСПЛ односторонні декларації відповідно до Правила 62А або декларації про дружнє врегулювання спору відповідно до Правила 62 Регламенту Європейського суду у разі, якщо в процесі опрацювання справ зі скаргами на тривале невиконання рішень національних судів буде встановлено наявність підстав, які можуть призвести до винесення негативного для України рішення Європейським судом з прав людини, чим вплинула на прийняття Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_8 декларації про дружнє врегулювання.
ОСОБА_5 організувала засвідчення службовими особами Секретаріату перекладу рішення ЄСПЛ у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України (№ 63403/13) з відповідним формулюванням, щоб замість розміру заборгованості, «який все ще підлягав до сплати» на загальну суму 38 187 861, 76 грн, з огляду на встановлені судами господарської юрисдикції факти зарахування зустрічних однорідних вимог з ПАТ «Київенерго», було сплачено повну суму 54 179 613,40 грн.
ОСОБА_5, будучи обізнаною з існуванням заборгованості ТОВ «ЗМО» перед ПАТ «Київенерго», вплинула на прийняття старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_10, необґрунтованого рішення про складення та направлення ним до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України 18.02.2016 вимоги, у якій було зазначено про необхідність сплатити на користь ТОВ «ЗМО» додаткових 9 182 823,64 грн на виконання рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 №?63403/13. На підставі вказаної вимоги 22.02.2016 заступник Міністра юстиції України ОСОБА_12, яка не була проінформована про попередні домовленості між зацікавленою особою та ОСОБА_5, засвідчила своїм підписом платіжне доручення № 810, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» кошти в сумі 9 182 823,64 грн.
ОСОБА_5 засвідчила своїм підписом платіжне доручення № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» 44 996 789,76 гривень, порушивши положення Наказів Міністра юстиції України № 753/к від 18.02.2016 та № 891/к від 23.02.2016 року, згідно з якими підписання фінансово-господарських документів було віднесено до компетенції іншої особи.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, ОСОБА_5, згідно повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 (справа № 991/982/20) до підозрюваної ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 7 000 000 грн. з покладанням на підозрювану додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України (Том № 1 а. 72-87), яка залишена без змін Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду.
В подальшому ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 01.04.2020 у справі № 991/2687/20 (Том № 1 а. 88-93), від 29.05.2020 у справі № 991/4223/20 (Том № 1 а. 94-101), від 21.07.2020 у справі № 991/5954/20 (Том № 1 а. 102-113) строк дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на підозрювану ОСОБА_5, неодноразово продовжувався (востаннє ухвалою від 21.07.2020 строком до 21.09.2020 включно).
Ухвалами слідчих судді Вищого антикорупційного суду від 10.09.2020 у справі № 991/6490/20 (Том № 4 а. 67-70), від 12.11.2020 у справі № 991/8867/20 (Том № 4 а. 71-75), від 20.04.2021 у справі № 991/1860/21 (Том № 4 а. 76-84), від 17.02.2022 у справі № 991/869/22 (Том № 4 а. 85-94) відмовлено у задоволенні клопотань захисника про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 .
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Так, у судовому рішенні не мають бути зазначені усі доводи сторін, оскільки не всі з них можуть бути обґрунтованими чи стосуються фактичних обставин справи. Це необов`язково, допоки дотримано вимоги законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення. Судові рішення повинні повно відображати мотиви, на яких вони ґрунтуються (Ухвала у справі Papon проти Франції від 15 листопада 2001 року, заява № 54210/00). Метою мотивування є показати сторонам, що їх почули (Рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, заява № 18390/91, параграф 29). При цьому, хоча суд не повинен надавати відповідь на кожне порушене питання, з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, були досліджені (Рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів від 19 квітня 1994 року, заява № 16034/90, параграф 61).
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescu проти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Таким чином, попередні обставини варто оцінити лише у сукупності з новими доказами.
Як вбачається зі змісту вказаних ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду (Том № 1 а. 88-113, Том № 4 а. 67-94), доводи сторони захисту з приводу помилковості тверджень сторони обвинувачення: щодо відсутності у національному законодавстві норм для можливості дружнього врегулювання ЄСПЛ спорів у справах проти України; надання ОСОБА_5 вказівок Урядовому уповноваженому у справах ЄСПЛ ОСОБА_8 на підписання Декларації про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «ЗМО» та її погодження; втручання ОСОБА_5 у здійснення перекладу Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО»; надання пріоритету виконанню рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» за сприяння ОСОБА_5, яка навіть не брала участі у засіданні МРГ 21.12.2015, де такий рекомендаційний порядок був визначений; відсутності у ОСОБА_5 права підписувати платіжне доручення про перерахування коштів ТОВ «ЗМО»; заподіяння шкоди державному бюджету внаслідок дій ОСОБА_5 - вже були досліджені слідчими суддями та взяті до уваги при постановленні відповідних рішень, які набули законної сили.
Крім того, аналіз положень статті 198 КПК України, відповідно до яких, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень, дає підстави зробити висновок, що висловлені в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу висновки можуть мати значення для слідчого судді, але мають бути оцінені у взаємозв`язку з новими обставинами, які доводять сторони кримінального провадження.
За такого, слідчий суддя не вважає за потрібне окремо оцінювати обставини, що були попередньо оцінені слідчими суддями, оскільки вони підлягають оцінці в їх сукупності з новими обставинами, на які посилається сторона захисту.
Як вбачається із показів свідка ОСОБА_10 від 06.10.2017 (Том № 2 а.с. 190-197), який, будучи під час виконання рішення ЄСПЛ № 63403/13 від 20.10.2015 у справі ТОВ «ЗМО» проти України старшим державним виконавцем ДВС Міністерства юстиції України, неодноразово інформував ОСОБА_13 про неможливість повного виконання вказаного рішення ЄСПЛ через відсутність на той час остаточного рішення національного суду, що підлягало виконанню, а також, зважаючи на наявність факту зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «ЗМО» та ПАТ «Київенерго», що суттєвим чином впливало на суму остаточної заборгованості. Проте, як показав свідок ОСОБА_10, такі доводи не розглядались та ігнорувались, а за результатами проведеної у лютому 2016 року в кабінеті ОСОБА_5 наради, прийнято рішення про необхідність виплати суми заборгованості в повному обсязі, тобто здійснити доплату ТОВ «ЗМО» у розмірі 9 182 823, 64 грн. без урахування заліку зустрічних однорідних вимог. Відповідаючи на питання детектива, свідок зазначив, що вказане питання вирішувалося не на засіданні міжвідомчої робочої групи, а такий формат нарад (у кабінеті), як йому пояснили, був обумовлений зверненнями зі скаргами представника ТОВ «ЗМО» до ОСОБА_14 з приводу невиконання вказаного рішення ЄСПЛ у повному обсязі, при цьому, свідок зазначив, що за час його роботи, це єдине виконавче провадження, проблемним питанням якого приділялась увага посадових осіб вище рівня начальника відділу.
Доводи захисника з приводу суперечливості показів свідка ОСОБА_10, оскільки під час його допитів він стверджував, що ОСОБА_5 була присутня під час засідання Міжвідомчої робочої групи 21.12.2015, де у рекомендаційному порядку вирішувалось питання щодо черговості виконання рішень ЄСПЛ, зокрема і рішення у справі ТОВ «ЗМО», однак стороною захисту надано докази, що підтверджують її відсутність під час проведення зазначеного засідання на території України, оскільки з 19.12.2015 по 03.01.2016 ОСОБА_5 перебувала у відпустці за кордоном (Том № 2 а. 199-201), в контексті показів свідка щодо підвищеного інтересу ОСОБА_13 до питань виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», слідчим суддею відхиляються.
Разом з тим, слідчим суддею береться до уваги той факт, що до ЄРДР за № 52020000000000439 від 15.07.2020 та за № 52020000000000477 від 28.07.2020 були внесені відомості щодо можливого надання завідомо неправдивих показів свідками у кримінальному провадженні № 52017000000000361 (Том № 2 а. 202-203). Вказані провадження щодо можливого надання завідомо неправдивих показів свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_15, поєднані зі штучним створенням доказв сторони обвинувачення, закриті постановами детектива НАБУ від 12.02.2020 (Том № 2 а. 204-214) у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. У постанові від 12.02.2021 детектив зазначив, що причинами надання свідком ОСОБА_10 недостовірних свідчень щодо участі ОСОБА_13 в засіданні МРГ, яке проводилось 21.12.2015 у приміщенні Міністерства юстиції України за адресою: АДРЕСА_1, є погане запам`ятовування та невірна інтерпретація фактів та обставин, що пов`язане з особливостями людської пам`яті, а саме фізіологічними можливостями збереження та відтворення інформації, що залежали від: великого проміжку часу, який пройшов від моменту проведення засідання до першого допиту свідка ОСОБА_10 ; великої кількості подібних засідань, в яких приймали участь ОСОБА_10 та ОСОБА_13 .
При цьому, недостовірні, на думку сторони захисту, покази свідків можуть свідчити про певні неузгодженості в показах та встановлених фактичних обставинах на підставі інших доказів. Зважаючи, що сторона обвинувачення провела одночасний допит свідка ОСОБА_10 та підозрюваної ОСОБА_5 (Том № 2 а. 180-189) з метою усунення вказаних неузгодженостей, що свідчить про усунення цих неузгодженностей у процесуальний спосіб.
Крім того, як вбачається із повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_5 від 10.07.2023, у ньому відсутнє посилання на участь 21.12.2015 ОСОБА_5 в засіданні МРГ, про що також зазначалось прокурором у судовому засіданні, а за такого, така обставина не потребує доведення/спростування при розгляді Клопотання.
Слідчим суддею береться до уваги той факт, що попри відсутність прямого законодавчого врегулювання черговості виконання рішень ЄСПЛ, на яку посилається сторона захисту, законом передбачено строк виконання. Так, виплата стягувачу відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні ЄСПЛ (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини»). Однак, виплаті на виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» був наданий пріоритет відносно інших невиконань судових рішень в Україні.
Так, відповідно до показів підозрюваного ОСОБА_8 (Том № 1 а. 247-252), ОСОБА_8 зазначає, що, будучи на посаді Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, 22.07.2015 ним під тиском зі сторони Першого заступника Міністра юстиції України - ОСОБА_14, у якої він знаходився у безпосередньому підпорядкуванні. Вказана особа постійно цікавилася цією справою, доручила йому доповідати про стан її виконання на кожному етапі. ОСОБА_14 спонукала його до Декларації про дружнє врегулювання у вказаній справі, наводячи аргументи достатності підстав для підписання ним цього документу, чим демонструвала свою обізнаність у матеріалах справи, змушувала звітувати про стан речей.
Слідчим суддею також беруться до уваги показання підозрюваного ОСОБА_8, надані під час одночасного допиту за участі підозрюваної ОСОБА_5, від 25.06.2020 (Том № 1 а. 253-271), на які посилається сторона захисту, відповідно до яких ОСОБА_13 мала прямі функціональні обов`язки, встановлені ОСОБА_16, здійснювати щодо ОСОБА_8, як Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, та та секретаріату уповноваженого відповідні управлінські функції. ОСОБА_8 звернув увагу, що не казав про протиправний тиск на нього, а казав про управлінський тиск. Він підтвердив, що цей тиск був, це манера спілкування з підлеглими. ОСОБА_17 владний керівник, вольовий керівник, вона завжди спілкувалася з підлеглими в манері «не горизонтальних» відносин. Це було безальтернативне повідомлення власної позиції з робочих питань, з можливістю вислухання якихось заперечень виконавців, але з пріоритетом думки керівництва. Це стосувалося усіх питань взаємодії…Владна, вольова манера спілкування сприймалась як тиск, і не лите щодо ОСОБА_8 . ОСОБА_18 встановлювала терміни виконання завдань, контролювала це виконання, вимагала звітувати про це виконання. Вона безпосередньо розбиралася у предметі роботи ОСОБА_8 . Вона мала можливість прямої комунікації з його підлеглими, і це було передбачено Наказом 43004К, адже вона була корівником як ОСОБА_8, так і їх згідно цього наказу. Вона давала напряму вказівки моїм підлеглим з окремих питань, зокрема коли я був у відряджені, у відпустці, також вказівки надавалися, коли ОСОБА_8 був на посаді і виконував свої обов`язки. Це не порушувало норми Наказу 304-К, бо там прямо прописані відповідні управлінські повноваження.
Таким чином, доводи сторони захисту щодо відсутності підпорядкованості ОСОБА_8 . ОСОБА_5 як Першому заступнику міністра та, як наслідок, відсутність буд-якого впливу з її боку на нього, спростовуються показами ОСОБА_8 . При цьому, вид впливу для цілей підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем з кваліфікованим складом), не має значення - важливим є те, що особа використовує своє службове становище і, в силу своєї посади, має правомочність управління чи розпорядження майном через інших осіб, має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні.
Також стороною захисту надано лист ДП «Національні інформаційні системи» від 17.02.2021 за № 921/19.2-16 (Том № 1 а. 274-275), згідно якого за наявною, станом на дату формування листа, на поштових серверах Міністерства юстиції України інформацією, не вбачається за можливе точно підтвердити факт листування між поштовими скриньками ІНФОРМАЦІЯ_1 i ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки логи (інформація про дії або події) на поштовому шлюзі для пересилання пошти для ІНФОРМАЦІЯ_3 за 2015 рік не збереглися. За непрямими даними, при перегляді на рівні файлової системи, де зберігаються поштові скриньки, виявлена відсутність папки «Sent» (де зберігається інформація про надіслані поштові повідомлення) у двох вказаних поштових скриньках, що може свідчити про те, що відправка листів із вказаних поштових скриньок не проводилась. Окрім того, за наявними даними із папок «cur» (де зберігається інформація про вхідні поштові повідомлення), інформація про отримання поштових повідомлень між поштовими скриньками ІНФОРМАЦІЯ_1 i ІНФОРМАЦІЯ_2 за період 17-23 липня 2015 року - відсутня. Зазначене може свідчити як про відсутність факту отримання повідомлень володільцем поштової скриньки, так і про їх подальше видалення після отримання.
Разом з тим, прокурор у судовому засіданні зазначила, що листування між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 здійснювалось через веб-портали «Укнет» та «Джимейл».
Вказане підтверджується протоколом огляду від 21.05.2019 (Том № 4 а. 106-112), в якому зафіксовано результати огляду інформації (відомостей) про користувачів електронних поштових скриньок, зокрема « ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до вказаного протоколу, направлених листів на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_5 » - 38 (за період з 14.07.2015 по 01.12.2015). Направлених листів на електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1 - відсутні.
Зазначеним спростовується відсутність факту листування між вказаними особами.
Як вбачається зі змісту ухвали від 04.02.2020 (Том № а 80), якою до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід, та ухвали від 17.02.2022 (Том № 4 а. 89), якою відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу, наявним у матеріалах Кримінального провадження протоколом про результати здійснення зняття інформації з електронних інформаційних систем з подоланням системи логічного захисту без відома власника, володільця або утримувача, які містяться в електронних поштових скриньках від 27.11.2017 зафіксовано зняття інформації із електронної поштової скриньки, яку використовувала ОСОБА_14, згідно якого ОСОБА_5 щонайменше знала деталі руху справи ТОВ «ЗМО», надіслала переклад рішення ЄСПЛ у вказаній справі на електронну пошту зацікавленої особи. Вказана негласна слідча (розшукова) дія проводилась саме стосовно ОСОБА_14, а тому відсутні підстави вважати, що слідчі дії проводились стосовно особи, яка має імунітет від кримінального переслідування.
Стороною обвинувачення не доведено відсутності повноважень у ОСОБА_5 на підписання платіжного доручення на виплату коштів ТОВ «ЗМО» на виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», однак, як встановлено судовим розглядом та не заперечувалось сторонами, у день підписання такого доручення ОСОБА_5, на роботі була присутня ОСОБА_12, яка була особою, яка завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це.
При цьому, посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_5 у 2016 році загалом підписано 223 платіжних доручення, на що вона була уповноважена, не спростовує того факту, що за присутності на роботі ОСОБА_12, платіжне доручення № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» 44 996 789,76 гривень, мала підписувати саме ОСОБА_12 .
Таким чином, доводи сторони обвинувачення щодо підвищеного інтересу ОСОБА_5 до питань виконання зазначеного рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» проти України, її зацікавленості у результатах його виконання та можливого впливу ОСОБА_5 на посадових осіб Міністерства юстиції України з метою підписання Декларації про дружнє врегулювання та подальшого вирішення питання щодо виконання вказаного рішення, підтверджуються матеріалами досудового розслідування.
Посилання сторони захисту на недопустимість доказів у Кримінальному провадженні, зокрема тих, які покладено в основу обґрунтування підозри ОСОБА_5, у зв`язку із прийняттям ЄСПЛ рішення щодо клопотання Генеральної прокуратури від 03.03.2020 про роз`яснення та, за необхідності, відмову від надання імунітету, іншій особі, яка в силу родинних зав`язків із суддею Європейського суду з прав людини, яка обрана від України, Ганною Юдківською, має дипломатичний імунітет, та не наданні дозволу у позбавленні цієї особи дипломатичного імунітету, слідчим суддею відхиляються, оскільки вказане рішення не має відношення до цього Кримінального провадження по суті, в тому числі до повідомленої ОСОБА_5 підозри.
При цьому, при розгляді Клопотання, встановлюючи обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри у даному Кримінальному провадженні, слідчим суддею взято до уваги докази (протоколи допитів/одночасних допитів, протоколи огляду, протоколи за результатами НСРД), які не проводилися щодо особи, яка на час їх проведення мала дипломатичний імунітет.
Слідчий суддя, при постановлені ухвали, керується висновками ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За такого, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги факт надсилання ОСОБА_5 перекладу рішення ЄСПЛ на електронну пошту третьої особи; перебування на робочому місці, в день підписання ОСОБА_5 платіжного доручення для ТОВ «ЗМО», ОСОБА_12, яка була особою, що завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це; покази свідків, які вказували на вплив ОСОБА_5 на них та підвищений інтерес підозрюваної до обставини виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», обізнаність ОСОБА_5 щодо обставин виконання цього рішення, слідчий суддя дійшов до висновку, що доводи сторони захисту не спростовують можливої причетності ОСОБА_5 до вчинення злочину, який їй інкриміновано.
Таким чином, як встановлено судовим розглядом Клопотання та вбачається із досліджених слідчим суддею в судовому засіданні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, вони є достатніми для висновку, що внаслідок інкримінованих ОСОБА_5 дій могла бути заподіяна шкода охоронюваним законом інтересам.
Враховуючи вищевикладене, стороною захисту не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження існування таких обставин, які б очевидно та беззаперечно свідчили про непричетність підозрюваної ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення, про яке їй повідомлено про підозру, або вказували на не обґрунтованість повідомленої підозри, а за такого доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри ОСОБА_5, слідчим суддею відхиляються, оскільки досліджені слідчим суддею докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Наявність ризиків, та їх обґрунтованість
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) слідчий суддя використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_5 у цьому Кримінальному провадженні.
Проаналізувавши зміст ухвали слідчого судді, за результатами розгляду клопотання сторони обвинувачення про застосування до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу, встановлено, що слідчим суддею встановлена наявність ризику переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та/або суду, при цьому слідчим суддею враховано особисту ситуацію підозрюваної, її майновий стан та майновий стан її члена сім`ї (чоловіка).
У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість можливого злочину та, як наслідок, суворість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Таким чином, ризик переховування від органу досудового розслідування/суду обумовлюється, серед іншого, можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (злочин, у якому, обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5, передбачає виключно покарання у виді реального позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років). За ч. 6 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину.
При цьому, тяжкість злочину та суворість можливого покарання не є вирішальними обставинами, що беруться до уваги слідчим суддею при встановленні ризику переховування підозрюваної від правосуддя та оцінюються у сукупності з іншими обставинами цього Кримінального провадження та особистої ситуації (обставин) підозрюваної ОСОБА_5 (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Як вбачається із витягу із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих фізичними особами від податкових агентів, та/або суми доходів, отриманими самозайнятими особами, а також суми річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, наданого прокурором в судовому засіданні, сума нарахованого доходу ОСОБА_5 за 2023 рік складає 10 320 грн соціальних виплат, сума нарахованого доходу її чоловіка - ОСОБА_19 за 2023 рік складає понад 10 000 000 грн.
При цьому, чоловік підозрюваної - ОСОБА_19 займається підприємницькою діяльністю за кордоном.
За такого майновий стан ОСОБА_5 та її чоловіка, наявність у підозрюваної широкого коло знайомств, у тому числі серед високопосадовців, у межах території України та закордоном, яке сформувалось внаслідок виконання ОСОБА_5 своїх посадових обов`язків у Міністерстві юстиції України, наявність іноземних контрагентів у чоловіка ОСОБА_5, її юридична освіченість, зокрема з питань міжнародного права, свідчить про наявність у неї можливості переховуватись від органів досудового розслідування та суду як у межах території України так і за кордоном, у тому числі протягом тривалого часу.
При цьому міцні соціальні зв`язки ОСОБА_5, на які посилається сторона захисту (одружена, має двох малолітніх дітей, постійне місце проживання), враховуючи значні майнові статки чоловіка підозрюваної, на думку слідчого судді не є стримуючим фактором, який повністю виключив би ризик переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, а за такого, враховуючи зміцнення соціальних зв`язків підозрюваної після народження другої дитини, належну процесуальну поведінку ОСОБА_5, такий ризик зменшився із плином часу, однак продовжує існувати.
Щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема особистого зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.
Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з заставою, є особиста порука та особисте зобов`язання.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Беручи до уваги, що строк дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на підозрювану ОСОБА_5, не продовжувався у встановленому законом порядку, враховуючи вимоги ч. 7 ст. 194 КПК України, такі обов`язки скасовано.
Хоча строк дії ухвали, якою востаннє продовжено строк дії покладених на підозрювану ОСОБА_5 додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, (ухвала від 21.07.2020 у справі № 991/5954/20) сплив, такі обов`язки скасовано, однак із набуттям статусу підозрюваної у Кримінальному провадженні, на ОСОБА_5 покладено загальні процесуальні обов`язки, передбачені ч. 7 ст. 42 КПК України.
Таким чином, метою застосування запобіжного заходу у вигляді застави є забезпечення виконання підозрюваною ОСОБА_5 покладених на неї процесуальних обов`язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України, а також запобігання ризикам вчинення нею дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12, примітки до ст. 45 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5, є особливо тяжким корупційним злочином.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, слідчим суддею серед іншого, приймається до уваги особиста ситуація підозрюваної (має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, одружена, має двох малолітніх дітей, на час розгляду клопотання перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, освічена), проте, такі обставини, в світлі наведених вище фактичних даних (скасування внаслідок закінчення строку дії інших обов`язків), не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлений слідчим суддею ризик переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду до малоймовірності чи до його виключення. Зменшення ризиків компенсовано скасуванням додаткових обов`язків і запобіжний захід у виді застави є єдиним запобіжником, який запобігає ризику переховування підозрюваної.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Враховуючи, що у даному Клопотанні сторона захисту просить змінити застосований до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, у слідчого судді відсутні підстави для вирішення питання щодо можливості зміни застосованого щодо підозрюваної запобіжного заходу на інші, в тому числі на особисту поруку.
Разом з тим, зважаючи на обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_20, беручи до уваги рівень владних повноважень, на якому нею здійснювались можливі неправомірні дії (займала посаду Першого заступника Міністра юстиції України), встановлений слідчим суддею ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, скасування, покладених на неї додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж застава не здатне забезпечити виконання підозрюваною покладених на неї загальних процесуальних обов`язків, передбачених, ч. 7 ст. 42 КПК України, а також запобігти встановленому слідчим суддею ризику.
Обґрунтованість розміру застави.
Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 182 КПК України).
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК України).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Відповідно до змісту ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020, при вирішенні питання щодо визначення розміру застави, слідчим суддею взято до уваги розмір шкоди, заподіяної злочином, можливість підозрюваної внести заставу, її особисту ситуацію, та дійшов висновку, що застава у розмірі трьохста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб не буде достатньою для гарантування виконання ОСОБА_5 своїх процесуальних обов`язків, оскільки втрата цієї суми, у випадку їх невиконання, не буде для неї значною, з урахуванням її майнового стану, оскільки у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2019 рік ОСОБА_5 вказана велика кількість грошових коштів, а також коштовні ювелірні вироби, годинники та інші цінні речі, у тому числі зазначено про значні активи чоловіка підозрюваної.
З аналізу ч. 4 ст. 182 КПК України вбачається, що при визначені розміру застави слідчий суддя повинен врахувати: обставини кримінального правопорушення; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких родичів; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Як зазначає сторона захисту, з часу застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 7 000 000 грн., її майновий стан змінився (значно погіршився), так як вона не працює та уже 3-й рік перебуває у декретній відпустці, а, враховуючи народження другої дитини, наступні 3 роки підозрювана також не зможе працювати, що зумовлює відсутність у неї доходів. Крім того, їй довелося укласти Договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов якого вона має повернути 5 500 000 грн, яка, з урахуванням збільшення курсу долара з 2020 року, перетворилась на реальне майнове покарання.
Відповідно до змісту Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 04.02.2020, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (Том № 3 а. 253-255), сторонами вказаного Договору було визначено однією із його істотних умов призначення коштів, наданих у якості позики ОСОБА_5, а саме: п. 2.3 Договору вказує, що поворотна фінансова допомога буде використана для часткового внесення застави для виконання Ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду у справі № 991/982/20 від 04.02.2020 у кримінальному провадженні № 52017000000000361.
Згідно платіжного доручення № 1 від 07.02.2020 (Том № 3 а. 257), ОСОБА_7 на рахунок Вищого антикорупційного суду внесено 5 500 000 грн у якості застави за ОСОБА_5 згідно ухвали Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 по справі № 991/982/20.
За ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.
За ч. 3 ст. 182 КПК України, при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, заставодавцю роз`яснюються у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків.
Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Положення ч. 8 ст. 182 КПК України передбачають можливість звернення застави в дохід держави у разі невиконання обов`язків заставодавцем.
Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу, якщо вона не була звернена у дохід держави.
Таким чином, заставодавцю роз`яснюються покладені на нього обов`язки та наслідки їх невиконання. Внесені заставодавцем кошти - застава залишаються на депозитному рахунку відповідного суду та, якщо застава не була звернена у дохід держави, - повертаються у повному обсязі заставодавцю у випадку припинення дії цього запобіжного заходу: закриття кримінального провадження, скасування запобіжного заходу, зміни одного виду запобіжного заходу на інший, ухвалення вироку суду.
За такого, доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 можливості повернути кошти, які були внесені як часткова сплата застави за підозрювану, слідчим суддею відхиляються, оскільки ОСОБА_7 (заставодавець), як вбачається із п. 2.3 Договору про надання поворотної фінансової допомоги та відповідного платіжного доручення, усвідомлював наслідки внесення ним грошових коштів у якості застави за підозрювану ОСОБА_5 та можливість їх повернення лише у визначених законом випадках.
Крім того, як вбачається із матеріалів Клопотання (Том № 3 201-202), ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батьком дітей є ОСОБА_19 - чоловік підозрюваної.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 84 Сімейного кодексу передбачено право дружини, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Таким чином, враховуючи обв`язок обох батьків утримувати дитину та право дружини на утримання її чоловіком - батьком дитини, зважаючи на значний сукупний дохід, який був нарахований ОСОБА_5 та ОСОБА_19 за 2023 рік, - понад 10 000 000 грн, слідчий суддя вважає що вже внесена ОСОБА_5 сума у розмірі 1 500 000 грн. у якості часткової сплати застави, не є непомірною для неї.
Таким чином, врахувавши обставини кримінального правопорушення, майновий стан підозрюваної та членів її сім`ї (чоловіка), продовження існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи розмір збитків, завданих кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_5 (54 179 613,40 грн.), зважаючи, що додаткові процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, покладені на підозрювану, скасовано, вбачається, що застава в межах, визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не здатна забезпечити виконання ОСОБА_5 покладених на неї загальних процесуальних обов`язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України.
Разом з тим, беручи до уваги зміцнення соціальних зв`язків ОСОБА_5 після народження другої дитини (у лютому 2024 року), зменшення з плином часу встановленого ризику переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, тривалість застосування запобіжного заходу у вигляді застави у визначеному розмірі (7 000 000 грн), належну процесуальну поведінку підозрюваної, слідчий суддя дійшов висновку про можливість зміни застосованого запобіжного заходу в частині суми внесеної застави, а саме: зменшити підозрюваній ОСОБА_5 розмір застави до розміру що становить 6 000 000, 00 грн, який не є непомірним для підозрюваної та достатньою мірою гарантуватиме виконання покладених законом на підозрювану ОСОБА_5 процесуальних обов`язків, забезпечуватиме її подальшу належну процесуальну поведінку у Кримінальному провадженні.
Що стосується дідоводів захисника з приводу зупинення досудового розслідування Кримінального провадження та обмеження прав ОСОБА_5 протягом невизначеного та довготривалого строку при відсутності будь-яких активних дій зі сторони органу досудового розслідування щодо неї, що порушує принцип розумності строку покладення таких обмежень, то слідчий суддя зазначає, що запобіжний захід у вигляді застави є безстроковим та припиняється у випадку закриття кримінального провадження, скасування запобіжного заходу, зміни одного виду запобіжного заходу на інший, ухвалення вироку суду.
Прийняття рішення про зупинення досудового розслідування кримінального провадження належить до дискреційних повноважень слідчого (детектива)/ прокурора, а таке рішення (постанова) може бути самостійним предметом оскарження відповідно до положень ч. 4 ст.280, п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України.
Доводи сторони захисту про очевидну недопустимість доказів у Кримінальному провадженні, з огляду на рішення ЄСПЛ, прийнятого відповідно до Статті 4 Протоколу № 6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи та про відхилення клопотання про відмову від імунітету від 06.07.2020 до уваги не приймається, оскільки таке рішення ЄСПЛ стосується їх несумісності з імунітетом особи, стосовно якої ЄСПЛ розглядалось клопотання, проте у вказаному рішенні не зазначено про очевидну недопустимість таких доказів у кримінальному провадженні взагалі та розглядалось питання про неможливість використання таких доказів для доведення вини інших осіб. Тобто не йдеться про очевидну недопустимість доказів для доведення вини осіб, які не мають імунітету від кримінального переслідування, а за такого, з урахуванням системного зв`язку положень ч. 2 та ч. 4 ст. 87, 89 КПК України, питання про допустимість таких доказів повинен вирішувати суд під час судового розгляду в порядку передбаченому главою 28 «Судовий розгляд» КПК України.
Крім того, Рішення ЄСПЛ про позбавлення чи відмову в позбавленні імунітету має процедурний характер і не може ототожнюватися з рішеннями міжнародної судової установи, прийнятими за наслідками розгляду заяв про порушення конвенційних прав особи. Результат розгляду клопотання про зняття імунітету поширюється виключно на суддю ЄСПЛ або його близького родича та зумовлює лише допустимість або недопустимість застосування щодо конкретної особи заходів і вчинення дій, у тому числі слідчих, від яких носій імунітету захищений нормами міжнародного права. Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді Справи № 752/25120/18, 991/703/20, 991/982/20, 991/4794/20; Провадження № 13-66зво20 (ухвала від 05 жовтня 2021 року).
Враховуючи вищевикладене, клопотання підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 201, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання задовольнити частково.
Запобіжний захід у виді застави у розмірі 7 000 000 (сім мільйонів) гривень 00 копійок, який застосований до підозрюваної ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 та визначений ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 у справі № 991/982/20, змінити в частині суми застави, а саме: зменшити підозрюваній ОСОБА_5 розмір застави до розміру що становить 6 000 000 (шість мільйонів ) гривень 00 копійок.
В задоволенні клопотання в іншій частині відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_1