Document No. 118674488

Справа № 991/2193/24

Провадження 1-кс/991/2216/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, прокурорів ОСОБА_7, ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві скаргу адвоката ОСОБА_5, яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9, на повідомлення про підозру ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017,

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга адвоката ОСОБА_5, яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_9, на повідомлення про підозру від 10.07.2023, складене та вручене у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 (далі - Повідомлення про підозру), в якій просить скасувати Повідомлення про підозру (далі - Скарга).

Скарга мотивована тим, що 10.07.2023 у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 (далі - Кримінальне провадження) складено повідомлено про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України, та, на думку сторони захисту, Повідомлення про підозру підлягає скасуванню з огляду на його необґрунтованість, через відсутність достатніх доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_9 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з огляду на наступне:

-дружина ОСОБА_9 . ОСОБА_10 у період з 15.06.2010 по 26.06.2022 перебувала на посаді судді ЄСПЛ за квотою України, у зв?язку з чим у вказаний період на ОСОБА_9 поширювався імунітет, передбачений положеннями Шостого Протоколу до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, а всі докази зібрані відносно ОСОБА_9 під час проведення процесуальних дій до зняття імунітету останнього, який випливав з імунітету його дружини, а отже такі докази для обґрунтування підозри стороною обвинувачення використані незаконно, що підтверджується також і рішенням Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020, яке Пленум ЄСПЛ прийняв відповідно до ст. 4 Шостого Протоколу до Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи, про відхилення клопотання про зняття імунітету з ОСОБА_9, який випливає з імунітету його дружини судді ОСОБА_10, згідно якого ЄСПЛ відхилив відповідне клопотання та констатував факт тиску з боку НАБУ на учасників Кримінального провадження, порушення процедури отримання доказів всупереч наявності у ОСОБА_9 імунітету та використання таких доказів;

-Повідомлення про підозру обґрунтовано доказами, зібраними внаслідок незаконного тиску сторони обвинувачення на свідків, з грубим порушенням адвокатської таємниці та гарантій адвокатської діяльності щодо учасників Кримінального провадження, з порушенням гарантій народного депутата України;

-у сторони обвинувачення відсутні інші докази відносно ОСОБА_9, які були б зібрані вже після того, як він перестав користуватися імунітетом згідно з нормами міжнародних договорів, а всі інші наявні у сторони обвинувачення докази у своїй сукупності не є достатніми аби дійти висновку про те, що ОСОБА_9 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, що свідчить про відсутність достатніх підстав вважати, що наявні докази для підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України;

-Повідомлення про підозру складено поза межами строку досудового розслідування, оскільки такий строк сплив 22.03.2020 внаслідок продовження таких строків неуповноваженим суб`єктом (прокурором замість слідчого судді), постанова заступника Генерального прокурора ОСОБА_11 від 16.07.2020 про продовження строку досудового розслідування до 12 місяців винесена ним незаконно.

У судовому засіданні захисники ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, доводи Скарги підтримали, просив задовольнити Скаргу в повному обсязі. Зазначили, що склад інкримінованого ОСОБА_9 злочину відсутній, дії ОСОБА_9 були пов`язані з наданням консультації своєму клієнту ОСОБА_12, під час якої висловив певну правову позицію щодо можливості та підстав звернення ТОВ «ЗМО» до ЄСПЛ у зв`язку із тривалим невиконанням остаточного рішення суду, натомість, сторона обвинувачення приписала йому зовсім іншу правову позицію, внаслідок чого його дії інкриміновано як кримінальне правопорушення. Вказали, що Міністерство юстиції України звернулося до ЄСПЛ за переглядом Рішення ЄСПЛ від 20.10.2015, наразі таке рішення не переглянуто, разом з тим, ОСОБА_9 інкримінуються такі дії як введення в оману ЄСПЛ (за відсутності на це правових підстав звернення ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» із заявою до ЄСПЛ проти України щодо невиконання рішення національних судів), однак, факт введення в оману ЄСПЛ може встановити виключно ЄСПЛ, без встановлення такого факту кримінальне переслідування, у тому числі, відносно ОСОБА_9, є незаконним, при цьому, такої позиції дотримується Інтерпол при відмові оголошувати в міжнародний розшук учасників Кримінального провадження, що підтверджено їх листом. Зазначили, що Рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 наразі є чинним, воно не переглянуто ЄСПЛ, не скасовано, а за такого твердження про те, що таке рішення є наслідком вчинення злочину, не може братися до уваги, при цьому відсутні відомості, що на прийняття його рішення хтось впливав.

У судовому засіданні прокурори ОСОБА_7, ОСОБА_8 заперечували проти задоволення Скарги, вважали, що провадження за Скаргою підлягає закриттю з наступних підстав: (1) Повідомлення про підозру не підлягає оскарженню, (2) сторона обвинувачення не вживала заходів, які б порушували імунітет, з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення досудове розслідування здійснювалося за фактом вчинення злочину, ОСОБА_9 повідомлено про підозру тільки 10.07.2023, у період дії імунітету слідчі дії щодо ОСОБА_9 або за його участі не проводилися, а причетність його до вчинення кримінальних правопорушень встановлена під час проведення слідчих дій відносно інших осіб, (3) рішення ЄСПЛ від 06.07.2020 є процедурним, ним не констатовано порушення прав особи, не надано оцінку допустимості доказів, (4) відсутні докази на підтвердження здійснення НАБУ тиску на свідків, а зазначення про це у рішенні ЄСПЛ від 06.07.2020 не може братися до уваги, оскільки є незрозумілим які докази про це свідчать і на яких саме свідків здійснювався тиск, жоден із свідків не звертався до сторони обвинувачення із повідомленням про вчинення щодо них тиску, разом з тим, наявні докази тиску на свідка ОСОБА_13 зі сторони підозрюваного, що підтверджено показаннями такого свідка, який допитувався безпосередньо у суді, (5) серед доказів наявне електронне спілкування, учасниками якого, серед іншого, є ОСОБА_12 та ОСОБА_9, ОСОБА_12 та ОСОБА_14, та воно не стосується надання правової допомоги, надання консультацій в рамках здійснення адвокатської діяльності, а стосуються обставин вчинення протиправних дій, (6) у період існування у підозрюваного депутатських повноважень жодних заходів, які б стосувалися притягнення його до кримінальної відповідальності, не застосовувалися відносно нього, (7) строки досудового розслідування не закінчилися на момент повідомлення про підозру, були продовжені у відповідності до положень закону, (8) під час досудового розслідування зібрано достатні докази для підозри.

Дослідивши Скаргу та додані до неї матеріали, заслухавши позицію сторін Кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржено повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником.

Частину першу статті 303 КПК України доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 2147-VIII від 03.10.2017. При цьому вказаний пункт містить застереження: зміни не мають зворотної дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін - див. пункт 4 § 2 розділу 4 Закону.

Вказане застереження набрало чинності 16.03.2018 (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 201/3571/20).

Із наведеного вбачається, що можливість оскаржити слідчому судді повідомлення про підозру у кримінальному провадженні залежить від дати внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про вчинення кримінального правопорушення у кримінальному провадженні. Якщо відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після 16.03.2018, то повідомлення про підозру в такому кримінальному провадженні може бути оскаржене слідчому судді. Водночас, якщо відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до 16.03.2018, то повідомлення про підозру в кримінальному провадженні не підлягає такому оскарженню.

У рамках Кримінального провадження 10.07.2023 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209КК України. Як вбачається із витягу із ЄРДР станом на 31.07.2023 щодо Кримінального провадження ОСОБА_9 повідомлено про підозру щодо епізодів, які були внесені в ЄРДР 30.10.2017 (епізоди № 2, № 3), тобто до введення в дію положень Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, якими ч. 1 ст. 303 КПК України доповнено пунктом 10 (до 16.03.2018).

Кримінальне провадження № 52017000000000361 є об`єднаним кримінальним провадженням, в якому об`єднано відомості про кримінальні правопорушення, внесені до ЄРДР як до 16.03.2018р., так і після цієї дати.

Водночас, законодавець не передбачив вирішення ситуації, коли об`єднуються в одне провадження матеріали досудового розслідування, зареєстровані в ЄРДР до 16.03.2018 та після 16.03.2018.

Разом з тим, найбільш сприятливим для заявника буде тлумачення закону, відповідно до якого в об`єднаних кримінальних провадженнях, які складаються з проваджень, зареєстрованих в ЄРДР до 16.03.2018, та проваджень, зареєстрованих в ЄРДР після 16.03.2018, мають застосовуватися гарантії, запровадженні Законом № 2147-VIII від 03.10.2017.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 (справа № 991/1568/23).

Таким чином, повідомлення про підозру в об`єднаному кримінальному провадженні, у якому частина відомостей про кримінальні правопорушення внесені до ЄРДР до 16.03.2018, а частина - після 16.03.2018, підлягає оскарженню.

Враховуючи вищевикладене, повідомлення про підозру ОСОБА_9 у Кримінальному провадженні підлягає оскарженню у відповідності до положень п. 10. ч. 1 ст. 303 КПК України.

Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку про можливість розгляду Скарги.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У Скарзі сторона захисту ставить питання про необхідність скасування Повідомлення про підозру з підстав необгрунтованості Повідомлення про підозру, через відсутність достатніх доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_9 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, незаконне використання стороною обвинувачення доказів для обгрунтованості підозри, які, у тому числі, зібрані з порушенням норм чинного законодавства, складання та вручення Повідомлення про підозру поза межами строку досудового розслідування.

З огляду на положення ч. 3 ст. 26 КПК України та з урахуванням вищенаведених підстав, з яких захисник оскаржує Повідомлення про підозру та просить про його скасування, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність здійснення судового контролю та надання оцінки Повідомленню про підозру в межах доводів Скарги.

Кримінальний процесуальний кодекс України не містить положень, якими були б визначені підстави для скасування повідомлення про підозру та не встановлює будь-яких правил та обмежень щодо предмету перевірки слідчим суддею повідомлення про підозру.

Разом з тим, загальні положення кримінально процесуального законодавства свідчать про те, що при вирішенні цього питання слідчим суддею має бути враховано наступне: 1) підозра має ґрунтуватися на допустимих доказах (у відповідності до ч. 3 ст. 17 КПК України підозра не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом); 2) обов`язок захисника забезпечувати з`ясування обставин, які спростовують підозру (на підставі ч. 1 ст. 47 КПК України захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені КПК України та іншими законами України, з метою, зокрема, забезпечення з`ясування обставин, які спростовують підозру); 3) строк, після спливу якого дозволяється оскаржувати повідомлення про підозру (два місяці у відповідності до положень п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України); 4) функцію слідчого судді (згідно п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 33-1 КПК України здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини 1 статті 33-1 КПК України); 5) вимоги щодо оцінки доказів слідчим суддею ( з огляду на ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення).

Крім того, питання повідомлення особи про підозру врегульоване нормами глави 22 КПК України.

Так, чинні положення КПК України містять вимоги щодо змісту письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України), випадки, за яких повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, (ч. 1 ст. 276 КПК України), порядок вручення письмового повідомлення про підозру (ст. 278 КПК України), перевірку щодо дотримання яких слідчий суддя має здійснити під час вирішення питання щодо наявності підстав для скасування повідомлення про підозру.

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання (ч.ч. 1, 2 ст. 278 КПК України).

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 277 КПК України, повідомлення про підозру має містити такі відомості: 1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; 2) анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; 3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; 4) зміст підозри; 5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; 7) права підозрюваного; 8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Аналіз зазначених положень КПК України дає підстави для висновку, що під час розгляду скарг на повідомлення про підозру предметом перевірки слідчого судді є (1) питання дотримання вимог щодо змісту повідомлення про підозру та процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, (2) питання дотримання стандарту "достатніх доказів" для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідну перевірку слідчий суддя здійснює виключно з метою судового контролю за дотриманням саме прав, свобод та інтересів особи у кримінальному провадженні.

У зв`язку із неможливістю вручення ОСОБА_9 нарочно Повідомлення про підозру у день його складення внаслідок не встановлення його місцезнаходження (відсутність за місцем реєстрації та проживання), стороною обвинувачення вжито заходів для вручення Повідомлення про підозру ОСОБА_9 у спосіб, передбачений КПК України, а саме у відповідності до положень ст.ст. 278, 111, 135 КПК України шляхом (1) надіслання ОСОБА_9 . Повідомлення про підозру поштою за відомим стороні обвинувачення на момент складання Повідомлення про підозру зареєстрованим та фактичним місцем проживання ОСОБА_9, (2) надіслання Повідомлення про підозру за адресою місця його роботи (здійснення адвокатської діяльності), (3) надіслання Повідомлення про підозру на електронну пошту, якою користується ОСОБА_9, (4) вручено під розписку житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання ОСОБА_9 . Вказане дає підстави для висновку, що сторона обвинувачення вжила усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_9 . Повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, як цього вимагають положення ч. 1 ст. 278 КПК України (т. 10 а. 96-110).

Положення чинного кримінального процесуального законодавства не розкривають суті поняття «достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення», яке застосовується у п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.

Разом з тим, системний аналіз норм КПК України та практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Фокс, Кембел і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України») свідчить про наявність в кримінальному процесуальному законодавстві України понять, які відповідають різним стандартам доказування (переконання) - стандарт "обґрунтованої підозри", переконання (доведення) "поза розумним сумнівом" та стандарти "достатніх підстав (доказів)". Стандарт достатніх підстав (доказів) використовується в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, мети постановлення тих чи інших процесуальних рішень, вчинення процесуальних дій та їх правових наслідків.

Як вбачається їх конструкції пункту 3 частини 1 статті 276 КПК України, повідомлення про підозру передбачає дотримання стандарту "достатніх підстав (доказів)". У цьому контексті слідчому судді необхідно з`ясувати яким є зміст цього стандарту саме з метою повідомлення особі про підозру.

Рівень обґрунтованості, доведеності підозри має корелювати зі ступенем обмеження прав і свобод підозрюваного, що випливають та/або можуть бути пов`язані із прийняттям відповідного процесуального рішення чи вчинення процесуальної дії. При цьому, чим більшим є втручання в права, свободи і законні інтереси людини, тим більшою має бути «вага» і «якість» доказів, якими обґрунтовується її причетність до скоєння відповідного кримінального правопорушення. Отже, застосування такого стандарту доказування і відповідно його перевірки слідчим суддею залежить від рівня обмеження прав, свобод та інтересів людини внаслідок повідомленням її про підозру.

Так, враховуючи ступінь і характер обмежень прав і свобод підозрюваного, стосовно якого застосовується/обирається запобіжний захід, ступінь обґрунтованості підозри для прийняття такого рішення має досягати найвищого рівня, який встановлюється КПК на стадії досудового розслідування. З урахуванням характеру обмежень прав і свобод підозрюваного, стосовно якого прийнято рішення про здійснення спеціального досудового розслідування, стандарт «наявність достатніх доказів для підозри особи», який передбачений у ч. 2 ст. 297-4 КПК України, має досягати рівня нижче середнього у порівнянні з найвищим рівнем, який встановлюється КПК на стадії досудового розслідування.

Разом з тим, у відповідності до положень статті 42 КПК України, з моменту повідомлення особі про підозру, вона набуває статусу підозрюваного, обсяг процесуальних прав якого значно більший, ніж у особи, якій таке повідомлення ще не вручене (хоча фактичні обставини можуть свідчити про подібну перспективу), та з моментом повідомлення особі про підозру фактично пов`язується початок реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі. Саме у зв`язку із цим пункт 3 частини 1 статті 276 КПК закріплює обов`язок, а не право здійснити повідомлення про підозру, оскільки неповідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення при наявності достатніх доказів для цього тягне порушення таких загальних засад кримінального провадження, як забезпечення права на захист та змагальність сторін.

У разі, коли повідомлення про підозру спричиняє лише виникнення обов`язків підозрюваного, які передбачені пунктами 1 та 3 частини 7 статті 42 КПК України, та не тягне для нього інших обмежень, наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення може досягати мінімального рівня відповідного стандарту доказування (переконання), необхідного для виправдання відповідного втручання в права, свободи і законні інтереси людини.

З огляду на викладене, стандарт «достатніх підстав (доказів)» для мети повідомлення особі про підозру є набагато нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри», адже останній згідно до п.1 ч.3 ст. 132 КПК використовується для обґрунтування необхідності значно серйознішого обмеження прав, свобод і законних інтересів людини через, зокрема, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, та є нижчим, ніж стандарт «наявність достатніх доказів для підозри особи», який застосовується при вирішенні питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування відносно підозрюваного. Так, останній також використовується для обґрунтування необхідності обмеження прав, свобод і законних інтересів підозрюваного з огляду на положення ст.ст. 279-1 - 279-5 КПК України, однак менш серйознішого у порівнянні з обмеженнями, яких людина зазнає внаслідок застосування відносно неї заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи, що стандарт «достатніх підстав (доказів)» є нижчим ніж стандарт «обґрунтованої підозри» та стандарт «наявність достатніх доказів для підозри особи», який застосовується при вирішенні питання про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування відносно підозрюваного, для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування до висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

Факти, що підтверджують наявність достатніх підстав (доказів) для підозри, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт "достатніх підстав (доказів)" не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для здійснення повідомлення про підозру.

При цьому, слідчий суддя в ході розгляду скарг на повідомлення про підозру не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності в особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною, а зібрані у кримінальному провадженні на день складення повідомлення про підозру докази були достатніми для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Детективами Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) здійснюється досудове розслідування у Кримінальному провадженні.

10.07.2023 заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_15 відносно ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, складено Повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України, яке вручено останньому у передбачений законом спосіб.

Так, зі змісту Повідомлення про підозру вбачається, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України за наступних встановлених органом досудового розслідування обставин.

ОСОБА_9, діючи з корисливих мотивів та за попередньою змовою з ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_14, використовуючи наявні в нього інструменти психологічного та адміністративного впливу на вказаних осіб, маніпулюючи відомою йому інформацією та зловживаючи довірою деяких осіб, достовірно знаючи про відсутність із 10.04.2013 правових підстав для отримання ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» грошових коштів за рішенням Господарського суду м. Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207, шляхом приховування вказаної інформації від ЄСПЛ та через зловживання службовими особами Міністерства юстиції України своїм службовим становищем, організував заволодіння за вказаною вище протиправною схемою грошовими коштами Державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 грн, що призвело до заподіяння державі збитків, які в шістсот і більше разів перевищують розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину та згідно з приміткою до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.

Крім того, ОСОБА_9, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_12, ОСОБА_16 та ОСОБА_19, після отримання фактичної можливості розпоряджатися перерахованими 23.02.2016 та 25.02.2016 ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» згідно з рішенням ЄСПЛ від 20.10.2015 грошовими коштами на загальну суму 54 179 613,40 грн, використовуючи недійсну угоду, що стала формальною підставою для здійснення фінансової операції, з метою усунення ризику накладення на грошові кошти арешту та подальшого звернення на користь АТ «Родовід Банк» у справі № 2/84 від 07.07.2011, що призвело б до неможливості розпорядження ними для задоволення власних потреб, а також для усунення ризику, пов`язаного з можливим викриттям співучасників у разі розпорядження вказаними коштами безпосередньо з рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» у власних цілях, організував вчинення правочину шляхом укладення додаткової угоди № 1 до договору від 10.04.2013 № 1004 про відступлення права вимоги, а також фінансових операцій шляхом перерахування цих грошових коштів із банківського рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на банківський рахунок ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а з його рахунку - на банківські рахунки ТОВ «Пасифік Сін» та ТОВ «Стандарт Оптторг», чим організував легалізацію (відмивання) отриманих ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» згідно з рішенням ЄСПЛ від 20.10.2015 грошових коштів у розмірі 54 179 613,40 грн, який, згідно з п. 3 примітки до ст. 209КК України, у вісімнадцять тисяч разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром.

Під час судового розгляду встановлено, що дружина ОСОБА_9 ОСОБА_10 у період з 15.06.2010 по 26.06.2022 перебувала на посаді судді Європейського суду з прав людини за квотою України, у зв`язку з чим у вказаний період на ОСОБА_9 поширювався імунітет, передбачений положеннями Протоколу № 6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, що підтверджено матеріалами справи (т.10 а. 41).

Як вбачається зі змісту тексту рішення ЄСПЛ від 06.07.2020р., прийнятого відповідно до Статті 4 Протоколу №6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітет Ради Європи, про відхилення клопотання про зняття імунітету з ОСОБА_9, який випливає з імунітету його дружини судді ОСОБА_10 (далі - рішення ЄСПЛ від 06.07.2020), ЄСПЛ було відхилено відповідне клопотання та констатовано факт здійснення Національним антикорупційним бюро України тиску на учасників кримінального провадження, порушення процедури отримання доказів всупереч наявності у ОСОБА_9 імунітету та використання таких доказів.

Разом з цим, Рішення ЄСПЛ про позбавлення чи відмову в позбавленні імунітету має процедурний характер і не може ототожнюватися з рішеннями міжнародної судової установи, прийнятими за наслідками розгляду заяв про порушення конвенційних прав особи. Результат розгляду клопотання про зняття імунітету поширюється виключно на суддю ЄСПЛ або його близького родича та зумовлює лише допустимість або недопустимість застосування щодо конкретної особи заходів і вчинення дій, у тому числі слідчих, від яких носій імунітету захищений нормами міжнародного права. Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 752/25120/18, 991/703/20, 991/982/20, 991/4794/20; Провадження № 13-66зво20 (ухвала від 05 жовтня 2021 року, т.8 а.200-208).

В ухвалі від 05 жовтня 2021 року ВП ВС зазначила про обов`язок держави дотримуватися гарантій імунітету суддів ЄСПЛ та їх подружжя відповідно до ст. 1 Протоколу №6, та що ці гарантії зумовлюють недопустимість кримінального переслідування судді Суду або члена його сім`ї, в тому числі повідомлення цих осіб про підозру, проведення щодо них слідчих дій до зняття імунітету ЄСПЛ за клопотанням уповноваженого правоохоронного органу держави з підстав і в порядку, встановлених зазначеним вище джерелом міжнародного права.

Разом з тим, слідчий суддя встановив, що Повідомлення про підозру обґрунтовується у тому числі зібраними стороною обвинувачення доказами на підтвердження існування достатніх підстав (доказів) для підозри ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, які зібрані у період, коли на ОСОБА_9 поширювався імунітет, передбачений положеннями Протоколу № 6 до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи.

За такого, у тому числі з урахуванням висновків ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 щодо несумісності отриманих НАБУ та можливо використаних проти ОСОБА_9 доказів з його імунітетом, а також вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 05 жовтня 2021 року, надані стороною обвинувачення докази, отримані під час здійснення слідчих (процесуальних) дій відносно ОСОБА_9 до 26.06.2022, не можуть бути враховані слідчим суддею як докази на підтвердження підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України, оскільки такі докази зібрані до зняття імунітету з ОСОБА_9, який випливав з імунітету його дружини судді ЄСПЛ ОСОБА_10 .

Разом з тим, як вбачається зі змісту рішення ЄСПЛ від 06.07.2020р., мова йде про проведення деяких слідчих дій, зокрема, таємного стеження, яке здійснювалося НАБУ, і що такі дії поширювалися і на ОСОБА_9 і мали на меті зібрати докази, які безпосередньо з ним пов`язані, що означає проведення кримінального переслідування стосовного нього, та вказано, що саме такі дії НАБУ з отримання доказів, які будуть використані проти ОСОБА_9, не сумісні з його імунітетом.

Проте, у матеріалах справи наявні докази, які були зібрані внаслідок проведення слідчих (процесуальних) дій на перших етапах здійснення досудового розслідування за фактом вчинення злочину та такі дії проводилися відносно інших осіб, а не стосовно або за участі ОСОБА_9 . Разом з цим, обставини причетності ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень встановлено органом досудового розслідування під час проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб.

Відтак, слідчим суддею встановлено, що отримані органом досудового розслідування на перших етапах здійснення досудового розслідування за фактом вчинення злочину докази в результаті проведення слідчих дій стосовно інших осіб вказують на причетність ОСОБА_9 до вчинення кримінальних правопорушень та свідчать про «достатні підстави» для повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні ним інкримінованих йому злочинів.

Так, у відповідності до протоколу допиту свідка ОСОБА_20 від 30.10.2017 (т.7 а. 207-214), остання надала показання щодо обставин участі та ролі ОСОБА_21 під час виконання Секретаріатом рішень ЄСПЛ, у тому числі рішення від 20.10.2015 у справі за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України, які полягали у погодженні нею шляхом проставляння відповідних резолюцій на доповідних записках, підготовлених Урядовим уповноваженим чи працівниками Секретаріату, з питань можливого врегулювання спору у відповідних справах. Також свідок повідомила, що засвідчений працівниками Секретаріату переклад рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 як автентичний, не відповідає суті викладеної в ньому інформації, оскільки використане в оригіналі рішення словосполучення «pay the debt still owed» вказувало на необхідність виплати ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» заборгованості, яка все ще підлягала сплаті, з урахуванням заліку зустрічних однорідних вимог, а не сплаті грошових коштів у повному розмірі, присуджених рішенням від 21.04.2009 та ухвалою від 12.05.2009 господарського суду м. Києва у справі № 41/207, як наведено в його перекладі.

Разом з цим, за результатом проведення у 2017 році НСРД щодо ОСОБА_17 органом досудового розслідування отримано дані, згідно яких ОСОБА_17 абоненту «Garik» на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що належить ОСОБА_9 (т.10 а. 98), надіслала повідомлення із заголовком «Fwd: переклад ухвали, яке містить прикріплений файл - документ Word з назвою «ТОВ Золотий Мандарин Ойл», де міститься чорновий варіант перекладу рішення ЄСПЛ у справі №63403/13 за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до України. Також в електронних інформаційних системах зафіксовано наявність нотаток, які синхронізуються з різними періодами проходження справи за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України, що свідчить про поінформованість ОСОБА_17 про обставини цієї справи, де, серед іншого, зазначено наступні відомості: 18.09.2013 «Гарику справка. Документы которых не хватает», 01.04.2015 «Декларация. Векселя. Мандарин», 08.06.2015 «Векселя. Мандарин ЕСПЧ. Бабин» (т.4 а.94, 99).

Згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_22 (колишнього директора ТОВ «Золотой Мандарин Ойл») від 17.11.2017, а також наданих ним у подальшому показань, останній повідомив про обставини звернення ТОВ «ЗМО» за відсутності використання всіх національних способів захисту до ЄСПЛ із заявою проти України щодо тривалого виконання рішення, а також щодо обставин прийняття ЄСПЛ Рішення від 20.10.2015 та перерахування грошових коштів Мінюстом на рахунок товариства, обставини легалізації та подальшого використання цих коштів, також повідомив, що ОСОБА_9 було досягнуто домовленостей щодо подальшого звернення до ЄСПЛ в інтересах ТОВ «ЗМО» (т.3 а. 180-184, 188).

У Рішенні ЄСПЛ від 06.07.2020р. не зазначено під час проведення яких саме слідчих дій відносно ОСОБА_9 . НАБУ здійснювався тиск на учасників процесу та на яких саме учасників кримінального провадження НАБУ здійснювався відповідний тиск. Будь-які інші належні докази на підтвердження таких обставин у матеріалах справи відсутні. За такого, відсутні підстави вважати, що здійснювався тиск саме на вказаних свідків, та що показання свідків отримані стороною обвинувачення внаслідок незаконного тиску останньої на таких свідків.

Рішення ЄСПЛ від 06.07.2020 стосується несумісності доказів, зібраних під час проведення слідчих дій щодо особи, з імунітетом такої особи, стосовно якої ЄСПЛ розглядалось клопотання ( ОСОБА_9 ), проте це не свідчить про очевидну недопустимість доказів у Кримінальному провадженні, зібраних під час здійснення слідчих дій відносно інших осіб, на підставі яких встановлена причетність ОСОБА_9, та про неможливість використання таких доказів для повідомлення йому про підозру. Факт встановлення під час проведення слідчих дій стосовно інших осіб причетності до злочину особи, яка має імунітет, не робить результати таких слідчих дій недопустимими, якщо відсутні ознаки зловживання з боку сторони обвинувачення.

При цьому, з урахуванням системного зв`язку положень ч.2 та ч.4 ст.87, 89 КПК України питання про допустимість відповідних доказів, зібраних у ході досудового розслідування, повинен вирішувати суд під час судового розгляду в порядку передбаченому главою 28 "Судовий розгляд" КПК України.

Вищенаведені обставини у сукупності з наявними у матеріалах кримінального провадження доказами та дослідженими у судовому засіданні доказами свідчать про обґрунтованість версії органу досудового розслідування щодо причетності ОСОБА_9 до вищеописаної схеми, спрямованої на заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 грн, та що між ОСОБА_9 та іншими причетними до вчинення злочину особами існувала певна узгодженість дій, яка дозволила за відсутності для цього правових підстав перерахувати відповідні кошти на користь ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» з метою їх подальшої легалізації. При цьому, з урахуванням наявних у справі досліджених доказів, які свідчать про існування вищеописаних обставин, відповідна версія органу досудового розслідування не є явно хибною та безпідставною, а базується на встановлених в ході досудового розслідування обставинах у сукупності з отриманими доказами.

Щодо доводів сторони захисту про те, що Міністерство юстиції України звернулося до ЄСПЛ за переглядом Рішення ЄСПЛ від 20.10.2015, однак наразі таке рішення не переглянуто, воно дійсне та не скасовано, а за такого твердження про те, що таке рішення є наслідком вчинення злочину, не може братися до уваги, разом з тим, ОСОБА_9 інкримінуються такі дії як введення в оману ЄСПЛ (за відсутності на це правових підстав звернення ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» із заявою до ЄСПЛ проти України щодо невиконання рішення національних судів), однак, факт введення в оману ЄСПЛ може встановити виключно ЄСПЛ, без встановлення такого факту кримінальне переслідування, у тому числі, відносно ОСОБА_9, є незаконним, при цьому, такої позиції дотримується Інтерпол при відмові оголошувати в міжнародний розшук учасників Кримінального провадження, що підтверджено їх листом, слідчий суддя такі доводи відхиляє, оскільки факт не вирішення питання про перегляд Рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 на даній стадії Кримінального провадження не має значення. Відповідні процедурні питання вирішуються протягом довготривалого періоду і мають значення під час розгляду обвинувального акта по суті у випадку звернення сторони обвинувачення з ним до суду, та не свідчать про те, що Повідомлення про підозру є незаконним та підлягає скасуванню з цих підстав.

На даній стадії досудового розслідування відсутність інших доказів / не надання таких доказів не свідчить про необґрунтованість підозри ОСОБА_9 . При цьому, правова кваліфікація інкримінованих підозрюваному діянь на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження. Зі свого боку, стороною захисту не надано таких беззаперечних доказів, які б спростовували вищевказану версію органу досудового розслідування. Так, наразі досудове розслідування не завершено, збір доказів органом досудового розслідування продовжується, зокрема, і на підтвердження вже отриманих в ході досудового розслідування даних.

Слідчим суддею в ході судового розгляду Скарги встановлено наявність в матеріалах кримінального провадження такого об`єму зібраних доказів, які на день складення Повідомлення про підозру в своїй сукупності та взаємозв`язку відповідають тому мінімальному рівню стандарту "достатніх підстав (доказів)", що закріплений в п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, та давали стороні обвинувачення підстави для підозри ОСОБА_9 у вчиненні ним злочину.

Даючи оцінку дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення в контексті наявності доказів, які лише об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), слідчий суддя вважає, що даних для доведення причетності ОСОБА_9 до інкримінованого йому злочину достатньо. Стороною захисту не наведено у Скарзі обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на будь-яку непричетність підозрюваного до злочину, у вчиненні якого йому повідомлено про підозру.

Щодо доводів скарги про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, то слідчий суддя при розгляді скарги на повідомлення про підозру має оцінити достатність та належність доказів лише стосовно того чи має місце переконання за стандартом достатності доказів для цілей повідомлення про підозру. Здійснюючи судовий контроль під час оскарження повідомлення про підозру, слідчий суддя не наділений повноваженням встановлювати в діях підозрюваного склад того чи іншого злочину. Крім того, за змістом статті 277 КПК України Повідомлення про підозру повинно містити правову кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. У Повідомленні про підозру, що оскаржується, зазначена правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та стислий виклад фактичних обставин такого кримінального правопорушення, тобто вказані вимоги процесуального закону стороною обвинувачення дотримані.

На стадії досудового розслідування оцінка наявних в матеріалах кримінального провадження доказів здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав причетності особи до вчинення кримінального правопорушення. Саме при розгляді кримінального провадження по суті суд, відповідно до положень ст. 94 КПК України, дослідивши всі обставини, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку може прийняти рішення щодо стадії кримінального правопорушення, за наявності підстав, встановити наявність / відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення.

На даному етапі кримінального провадження слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, наявність чи відсутність в діях підозрюваного складу того чи іншого кримінального правопорушення, адже такі висновки опосередковано пов`язані з питанням винуватості особи у вчиненні злочину. Крім того, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, їх кваліфікація та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

З огляду на зазначене, на даній стадії досудового розслідування не є необхідним, щоб органом досудового розслідування було встановлено існування всіх елементів складу злочину, який інкримінується підозрюваному, оскільки, фактично досудове розслідування і здійснюється з тією метою, аби встановити всі чотири елементи складу злочину (суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона), а також встановити всі кваліфікуючі ознаки відповідного злочину. Отже, на відповідній стадії досудового розслідування в ході оскарження повідомлення про підозру та встановлення відповідності вимогам закону щодо змісту, порядку вручення такого повідомлення, вирішення слідчим суддею питання про наявність / відсутність в діях підозрюваного всіх елементів складу злочину, який йому інкримінується, є передчасним. При цьому, правова кваліфікація інкримінованих підозрюваному діянь, на даному етапі притягнення особи до кримінальної відповідальності, не є остаточною та може бути змінена в результаті здійснення подальшого досудового розслідування кримінального провадження.

Зі змісту Повідомлення про підозру вбачається, що у ньому зазначено всі необхідні відомості, визначені ст. 277 КПК України, а саме: прізвище та посаду прокурора, який здійснює повідомлення про підозру; анкетні відомості ОСОБА_9 ; номер кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_9, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9, час, місце вчинення злочину, а також відомості щодо інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного ОСОБА_9, підпис заступника Генерального прокурора - керівника САП, який здійснив повідомлення.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що Повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209КК України відповідає вимогам ст. 277 КПК України, докази є достатніми, аби стверджувати про причетність його до вчинення вказаного злочину, відповідають стандарту «достатніх підстав (доказів)» для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, письмове Повідомлення про підозру складено та вручено ОСОБА_9 уповноваженою на це особою та у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 278 КПК України.

Доводи сторони захисту щодо складання та вручення Повідомлення про підозру поза межами строку досудового розслідування внаслідок закінчення строків досудового розслідування 22.03.2020, оскільки строки продовжувалися прокурором як неуповноваженим суб`єктом, а Кримінальне провадження є об`єднаним кримінальним провадженням, яке містить епізоди, що внесені до ЄРДР як до 16.03.2018, так і після 16.03.2018, а отже такі строки можуть бути продовжені лише в межах судового контролю, слідчий суддя відхиляє з огляду на наступне.

Дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце. Регулювання дії норм кримінального процесуального закону України здійснюється через ст. 5 КПК України, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Говорячи про напрям темпоральної дії нормативно-правового акту в цьому випадку, законодавець однозначно закріпив його перспективну дію (поширення нормативно-правового акту на юридичні факти, права і обов`язки учасників кримінально-процесуальних відносин, самі правовідносини, які виникають після моменту набуття ним чинності). На відміну від матеріального закону, процесуальний закон не має зворотної дії в часі, навіть в тому випадку, якщо його застосування створює більш сприятливе становище учасників кримінального провадження; поворот процесу не можливий.

До 16.03.2018 ст. 219 КПК України щодо строків досудового розслідування мала таку редакцію - досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру (п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України). Стосовно продовження строку досудового розслідування ч. 2 ст. 294 КПК України передбачала, якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: 1) до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури; 2) до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником; 3) до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками.

Законом № 2147-VIІI, який набув чинності 16.03.2018, внесені зміни до ст. 219, 294 КПК України. Цим законом, в тому числі, змінено процесуальний порядок продовження строку досудового розслідування. Також визначено коло суб`єктів, які мають прийняти рішення про продовження досудового розслідування в залежності від строку.

Так ч. 3 ст. 294 КПК України в редакції Закону № 2147-VIІI визначено, що у разі якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 абз. 3 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: 1) до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури, заступником Генерального прокурора; 2) до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; 3) до дванадцяти місяців - слідчим суддею, за клопотанням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором чи його заступниками.

Разом з цим, відповідно до Закону № 2147-VIІI (п. 4 § 2 Прикінцевих положень) був визначений момент та умови набуття чинності відповідними змінами у ст. 294 КПК України - вони: 1) вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом; 2) не мають зворотної дії в часі; 3) застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін, тобто після 16.03.2018.

Надалі 01.07.2020 набули чинності зміни до ст. 294 КПК України, які внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 № 2617-VIII. У відповідності до цього закону ст. 294 КПК України, порівняно із редакцією Закону № 2147-VIIІ, не зазнала суттєвих змін, крім складу суб`єктів продовження строку до трьох місяців. Отже, внесені зміни є аналогічними запровадженому Законом № 2147-VIIІ порядку продовження строку досудового розслідування, за якого на строк більше трьох місяців таке продовження здійснюється слідчим суддею за відповідним клопотанням.

Враховуючи, що пункт 4 § 2 розділу 4 Законом України № 2147-VIII, положення ч. 1 ст. 219 КПК України наразі є чинним, положення ч.2 ст.294 КПК України щодо продовження строків досудового розслідування прокурором застосовуються до кримінальних проваджень, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР до 16.03.2018 р.

Кримінальний процесуальний кодекс не регулював у 2020 році (коли відповідним прокурором продовжувались строки досудового розслідування), та не регулює зараз порядок продовження строків досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні, в якому об`єднано відомості про кримінальні правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань як до 16.03.2018р., так і після цієї дати.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.10.2022 (справа № 753/12578/19), продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями Законів № 2147-VIII і № 2617-VIII, у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15.03.2018 і які були об`єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати. Положення п. 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК. Кримінальні процесуальні відносини із продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення в спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, або безпосереднього звернення із відповідним клопотанням до повноважного суб`єкта у зв`язку із юридичними фактами, визначеними положеннями статей 295, 295-1 КПК, і до них застосовуються положення цього Кодексу, чинні на момент початку виконання відповідної дії або прийняття процесуального рішення.

У вказаній постанові висновки про застосування Законів № 2147-VIII і № 2617-VIII стосувалися спірних моментів у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні були об`єднані відомості щодо правопорушень, відомості про які внесено до ЄРДР як до, так і після змін, при цьому, було повідомлено про підозру у вчиненні таких кримінальних правопорушень.

Вказаний висновок зроблено 31.10.2022р. До цього були відсутні будь-які обов`язкові до застосування підходи до тлумачення норм КПК стосовно того, хто саме (відповідний прокурор або слідчий суддя) повинен продовжувати строки досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні.

Право продовжувати строк досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР до 16.03.2018р., у разі повідомлення особі про підозру, мав відповідний прокурор, а після цієї дати - слідчий суддя.

Кримінальне провадження є об`єднаним з іншими кримінальним провадженням, у тому числі, розпочатим після 16.03.2018.

Як вбачається із витягу з ЄРДР (т.1 а. 11-15) у Кримінальному провадженні відомості внесені: 31.05.2017 - епізод 1 (ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України), 30.10.2017 - епізоди 2,3,5-7 (ч.5 ст.191, ч.1 ст. 205, ч. 3 ст. 209КК України), 08.12.2017 - епізод 4 (ч. 1 ст. 357 КК України), 17.03.2020 - епізод 8 (ч. 4 ст. 368-3 КК України), 27.10.2020 - епізод 9 (ч.2 ст. 364 КК України), 11.06.2021 - епізоди 10-12 (ч.1 ст. 384, ч.1 ст. 387, ч.2 ст.28, ч.4 ст. 27 ч.1 ст. 384 КК України), 27.06.2023 - епізоди 13,14 (ч.4 ст. 358, ч. 3 ст. 382 КК України). При цьому, про підозру повідомлено особам у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР як до введення в дію вищезазначених змін, так і після.

Зокрема, у Кримінальному провадженні було вперше повідомлено про підозру кількох осіб 22.01.2020. Постановою заступника Генерального прокурора від 13.03.2020 строк досудового розслідування продовжено до 6 місяців, тобто до 22.07.2020. Постановою заступника Генерального прокурора від 16.07.2020 строк досудового розслідування у Кримінальному провадженні продовжено до 12 місяців, тобто до 22.01.2021. При цьому, Кримінальне поводження неодноразово зупинялось та поновлювалось.

Враховуючи, що в даному кримінальному провадженні, в якому розпочато досудове розслідування до 16.03.2018 р. (відповідні перші відомості внесені до ЄРДР до вказаної дати), з огляду на наявність у відповідного прокурора права продовження строку досудового розслідування в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16.03.2018р., вищевказані постанови не суперечать вимогам КПК України на час їх винесення і відповідають обсягу повноважень відповідного прокурора.

Крім того, виходячи з буквального тлумачення тексту частині 1 та 2 статті 214 КПК, момент початку досудового розслідування щодо певного злочину співпадає з моментом внесення до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про цей злочин. Інші відомості, що стосуються розслідування, у тому числі інформація про об`єднання або виділення матеріалів кримінального провадження не змінюють дату внесення до ЄРДР відомостей про це кримінальне правопорушення (постанова Касаційного кримінального суду Верховного суду від 11.04.2023 у справі № 201/3571/20).

За такого, продовження строку досудового розслідування у Кримінальному провадженні відповідним прокурором не є протиправним, відсутні підстави вважати, що строк досудового розслідування у Кримінальному провадженні закінчився на час складання та вручення Повідомлення про підозру.

Вищенаведені обставини свідчать про відсутність підстав для скасування Повідомлення про підозру.

Під час судового засідання сторона захисту наводила також інші аргументи, які не потребують детального аналізу. При цьому, слідчий суддя виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (§ 29 рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, № 303-A; § 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04). В ході розгляду Клопотання слідчий суддя надав відповіді на всі вагомі аргументи сторін Кримінального провадження.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст.307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути, зокрема, про відмову у задоволенні скарги.

Відтак, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні Скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 9, 22, 303, 306-308, 309, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_23