Document No. 118759017

Справа № 991/4493/23

Провадження №11-кп/991/66/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5, ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

обвинуваченого ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження № 52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, його захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28.03.2024 про продовження строку тримання під вартою,

УСТАНОВИЛА:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 28.03.2024 частково задоволено клопотання захисників ОСОБА_7, ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу та клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про продовження дії запобіжного заходу. Даним рішенням продовжено обвинуваченому ОСОБА_10 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 26 травня 2024 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 21 467 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 65 002 076 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Рішення обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливістю застосувати більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави у вказаному вище розмірі задля забезпечення досягнення мети його застосування.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, постановленим з порушенням вимог КПК України, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, обвинувачений та його захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_9 подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відмовити. Окрім цього, захисник ОСОБА_9 просила постановленою ухвалою задовольнити її клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_10 з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 12 000 000 грн з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Сторона захисту вважає, що під час розгляду вищезазначених клопотань сторона обвинувачення не надала суду докази, які виправдовують подальше тримання ОСОБА_10 під вартою та нові докази на підтвердження того, що заявлені ризики не зменшилися. Відтак, на їх думку, суд застосував формальний підхід при оцінці встановлених ризиків.

Захисник ОСОБА_9 вважає, що судом належним чином не оцінено стан здоров`я ОСОБА_10, який нівелює існування встановлених ризиків.

Сторона захисту вважає обраний розмір застави непомірним, таким, що не узгоджується з положеннями ст. 182 КПК України, а тому є безальтернативним для ОСОБА_10 . Більше того, встановлений непомірний розмір застави у зв`язку з неможливістю її внесення та звільнення з-під варти, на думку захисника ОСОБА_9, перешкоджає ОСОБА_10 отримати належну медичну допомогу. На думку захисту, застава у розмірі 12 000 000 грн, яку дружина обвинуваченого вже внесла на рахунок суду, із покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в тому числі з покладенням обов`язку носити електронний засіб контролю, повністю забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_10 .

Захисники вважають невірними висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_10, який погіршується та виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», а також реалізувати своє право на отримання медичної допомоги у самостійно обраному спеціалізованому закладі охорони здоров`я. Крім того, судом безпідставно не враховано висновок фахівців від 21.03.2024 та залишено без розгляду клопотання ОСОБА_9 про залучення в якості спеціаліста лікаря ОСОБА_11, який є одним із підписантів вищезазначеного висновку, що викликає в сторони захисту сумніви щодо неупередженості складу суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисників та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційних скарг та просили задовольнити їх в повному обсязі, прокурора, який просив відмовити в їх задоволенні та залишити оскаржувану ухвалу без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_10, обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_12 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_10 здійснювалося за пособництва його радника - ОСОБА_13, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_10 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.

За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_10 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_12 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_10 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду вищезазначених клопотань суд вірно встановив, що надані прокурором докази доводять обставини, які свідчать про не зменшення ризиків, які стали підставою для обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти їм. З таким висновком погоджується й колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та зазначає наступне.

Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, передбачено ст. 422-1 КПК України.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтовано ймовірної можливості здійснити обвинуваченим зазначені дії. Водночас, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Колегія суддів відхиляє доводи захисників про абстрактне існування встановлених ризиків. Зокрема, як зазначалось колегією суддів під час попередніх судових розглядів даного питання в цьому кримінальному провадженні, зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України вбачається, що запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню у перелічених законом формах. Зважаючи на зазначене, ризик полягає не в настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного чи обвинуваченого вчинити спроби на досягнення такого результату. Відтак, суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, закріплених статтею 178 КПК України. Практичного існування ризику, на доведенні якого наполягає сторона захисту, бути в дійсності не може. В такому разі, це не можливість здійснити спробу, а завершений чи незавершений, вдалий чи не вдалий факт її вчинення, який, за змістом закону, пов`язаний з переховуванням від органів досудового розслідування та суду; знищенням, переховуванням або спотворенням речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; здійсненням впливу на свідка, потерпілого і т.і.; здійсненням перешкод кримінальному провадженню іншим шляхом; вчиненням іншого кримінального правопорушення, задля запобігання яким і застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, в превентивних цілях. Отже, ризики - це можливість (ймовірність) особи вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а не доведеність вже вчинення нею таких.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого про формальний підхід суду до вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, що зумовлено відсутністю нових доказів на підтвердження необхідності застосування до ОСОБА_10 тримання під вартою. Зі змісту оскаржуваної ухвали та встановлених в суді обставин, такі доводи не підтвердились. Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 від 20.03.2024 разом з матеріалами кримінального провадження на його обґрунтування вказують на те, що раніше заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України існують, не зменшилися та у сукупності з тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, розміром неправомірної вигоди, майновим станом, соціальними зв`язками є підставою для задоволення відповідного клопотання.

Вірним є також висновок суду першої інстанції про те, що ризик переховування від суду наразі актуальний та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, інкримінований ОСОБА_10, зокрема, у даному провадженні, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, з урахуванням недоведеної вини обвинуваченого на даній стадії провадження. Однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, під час досудового розслідування ОСОБА_10 обґрунтовано підозрювався у вчиненні інкримінованого злочину, а згодом було зібрано достатньо доказів для складання обвинувального акту за даним фактом. Відтак, суд першої інстанції вмотивовано врахував, що тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його вини, є суттєвим елементом і свідчить про вірогідність продовження існування ризику переховуватися від суду.

Згідно з матеріалами справи, обвинувачений до взяття його під варту систематично здійснював виїзди за межі України, у тому числі, в період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) наявність у ОСОБА_10 трьох малолітніх дітей дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Така можливість існує в обвинуваченого не лише за обов`язкової фізичної присутності дітей в Україні під час перетину кордону, а достатньо лише юридичного підтвердження факту наявності трьох дітей в нього. Не зважаючи на те, що зазначені обставини самі по собі не є підставою для висновку про наявність ризику переховування, однак вони враховуються в сукупності з іншими даними при його оцінці.

Серед іншого, колегія суддів також відзначає факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_10 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, включно з дружиною та трьома дітьми, будучи обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. Такі обставини свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. Іншого пояснення отримання відповідної візи стороною захисту та обвинуваченим не надано, відтак колегія вбачає можливу спрямованість поведінки останнього на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, що, згідно ст.178 КПК України, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні.

Колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду щодо втрати стійких сімейних зв`язків обвинуваченого з Україною через перебування трьох дітей ОСОБА_10 за кордоном. Зокрема, суд враховує не причину їх виїзду з України та перебування в іншій країні, а саме факт відсутності дітей в Україні як обставину, що підтверджує соціальні зв`язки особи з державою.

Встановлюючи ризик впливу на свідків, суд першої інстанції врахував можливість обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_10 зі свідком ОСОБА_14 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_10 через його брата ОСОБА_15 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором. Даний факт є характеризуючою ознакою особи, як такої, що перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого схильна до комунікації зі свідком щодо обставин справи.

Доводи захисника стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується.

У ст. 178 КПК України наведені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких, серед іншого, належать тяжкість покарання, що загрожує особі, повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_10 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, наявність іншого кримінального провадження, що перебуває на розгляді у Вищому антикорупційному суді, колегія суддів погоджується з висновком про неможливість застосування відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту чи застави в розмірі 12 000 000 грн. Вказані запобіжні заходи не зможуть запобігти встановленим ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 судом першої інстанції згідно ст. 178 КПК України враховано відомості про особу обвинуваченого. Судом взято до уваги наявні в матеріалах справи медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого, у тому числі листування із СІЗО, Філією ДУ ЦОЗ, Київською міською медичною частиною, закладами охорони здоров`я та вказаними установами між собою. Оцінивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_10 під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я. В попередніх ухвалах Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційних скарг щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 колегією суддів вже надавалась оцінка наявним в матеріалах доказам на підтвердження стану здоров`я обвинуваченого, відтак не вбачає за необхідне здійснювати її повторно.

Щодо долученого захисником ОСОБА_9 до клопотання про зміну запобіжного заходу висновку фахівців з питань, що потребують спеціальних знань від 21.03.2024, то з тексту оскаржуваної ухвали та журналу судового засідання від 28.03.2024 вбачається, що при прийнятті рішення Вищим антикорупційним судом даний висновок враховано та оцінено. Зокрема, колегія суддів першої інстанції констатувала наявність тимчасових перепон у реалізації права обвинуваченого на вільний вибір лікаря, однак, не встановила неможливість перебування останнього під вартою у зв`язку з цим. Апеляційна палата вкотре наголошує на тому, що варто розмежовувати неможливість отримання медичної допомоги в умовах СІЗО від неможливості застосування запобіжного заходу у зв`язку зі станом здоров`я обвинуваченого. Так, Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок), регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку).

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).

Отже, вищевказаним Порядком достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідна госпіталізація) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах.

З матеріалів провадження вбачається, що за запитом захисника ОСОБА_8 ТОВ «Дієво центр хірургічних рішень» 06.02.2024 погодило обстеження та стаціонарне лікування обвинуваченого ОСОБА_10 за наявного в нього анамнезу хвороб з урахуванням необхідності забезпечити цілодобове перебування з ним конвою. Окрім цього, з листа ДУ «Національний науковий центр хірургії та транспланталогії ім. О.О. Шалімова Національної академії медичних наук України» №352 від 26.02.2024 вбачається, що на виконання ухвали Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023 Центр повідомляв адвоката ОСОБА_8 та Київську міську медичну частину філії державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області про готовність за відповідними медичними показами забезпечити необхідне стаціонарне лікування ОСОБА_10 у будь-який робочий час Центру за попереднім узгодженням з їх адміністрацію. Відомості ДУ «Київський слідчий ізолятор» № 05/269-24/310Ад про ускладнене конвоювання станом на 26.02.2024 обвинуваченого до медичних закладів у зв`язку із зайнятістю працівників СІЗО з іншими ув`язненими в закладах Міністерства охорони здоров`я свідчить про залишення запитів на транспортування до медичного закладу ОСОБА_10 поза увагою СІЗО.

Підтвердженням того, що обвинувачений має змогу здійснювати обстеження, консультуватися з вузькопрофільними лікарями, тобто реалізовувати передбачений Порядком механізм на отримання медичної допомоги поза межами СІЗО, свідчить, окрім раніше встановлених, й висновок фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, згідно якого обвинувачений ОСОБА_10 був безпосередньо оглянутий самостійно обраними лікарями 06.02.2023, 20.03.2024, а також протягом червня-вересня 2023 року. Крім огляду 20.03.2024 проводились необхідні дослідження, зокрема, електрокардіографія серця, ехо_кс. За результатом огляду, серед іншого, скореговано лікування, встановлено неможливість надання рекомендованого лікування у вигляді стентування ниркової артерії у зв`язку з перебуванням ОСОБА_10 в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор». Колегія суддів зазначає, що даний висновок не свідчить про неможливість здійснити рекомендоване лікування в рамках Порядку взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, а лише вказує на неможливість його реалізації саме в установі ДУ «Київський слідчий ізолятор», що підтверджується відповідями медичної частини СІЗО про надання виключно симптоматичної медичної допомоги. При цьому, доказів про неможливість здійснити таке лікування за правилами Порядку, матеріали справи не містять.

Окрім зазначеного, з метою реалізації обвинуваченим права на вільний вибір лікаря та його пришвидшення, а також мінімізації захворювань останнього, Вищий антикорупційний суд в межах наданого законом механізму, на підставі ст. 129-1 Конституції України, ухвалою від 28.03.2024 прийняв рішення про звернення до Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора у зв`язку з невиконанням відповідними установами ухвал Вищого антикорупційного суду від 15.12.2023 та 15.02.2024.

З огляду на зазначене, вбачається, що і ухвали про забезпечення прав обвинуваченого на вільний вибір лікаря та проведення медичного обстеження від 15.12.2023, 15.02.2024 і Порядок є ефективним інструментом в реалізації прав ОСОБА_10 . Відтак, доводи сторони захисту про неможливість отримання необхідної ОСОБА_10 медичної допомоги, зумовленої застосованим до останнього запобіжним заходом, неефективністю вищевказаного Порядку та тим паче обраним розміром застави колегія суддів вважає неспроможними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду та вважає, що застосований щодо ОСОБА_10 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров`я обвинуваченого. Варто зазначити, що навіть ініційований стороною захисту запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту виключає вільне пересування та залишення постійного місця перебування, у тому числі й для отримання медичних послуг без відповідного погодження й дозволу на це правоохоронного чи судового органу. Тому доводи захисту про необхідність вжиття заходів для покращання стану здоров`я ОСОБА_10 не можуть слугувати безумовною підставою для зміни застосованого запобіжного заходу при відсутності достатніх відомостей щодо неможливості перебування останнього в умовах несвободи за станом здоров`я.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення. Навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і фінансових можливостей особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Встановлено, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України. Розмір ймовірної неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_10, становить 722 723 650,99 грн, що, з огляду на стадію судового провадження і подальшу перевірку відповідних обставини, згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, слід врахувати при визначенні розміру застави в якості підтвердження фінансових можливостей внесення такої. Даний висновок обумовлюється тим, що відповідні дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про те, що кошти, які ймовірно вважаються неправомірною вигодою, були вилучені, а відтак є підстави вважати, що вони знаходяться в розпорядженні обвинуваченого чи його близького кола оточення, що заслуговує на увагу під час оцінки майнової спроможності внесення застави.

При перевірці розміру застави для оцінки майнового стану ОСОБА_10 . колегія суддів вважає вірним врахування Вищим антикорупційним судом правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_16, ОСОБА_17 з однієї сторони (Сторона 1) та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) в особі ОСОБА_18 (Сторона 2) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.). Даний правочин свідчить про можливість ОСОБА_10 вчиняти значні фінансові операції.

Також колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_10 та його близького оточення з огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, зокрема його дружини, тестя ОСОБА_19, адже це свідчить про можливість ОСОБА_10 разом з іншими особами, що входять до цього кола, внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. Зокрема, такий механізм наразі реалізовується дружиною ОСОБА_10, яка, зі слів захисників, вже внесла в якості застави 22 млн грн. Чинне законодавство не містить вимог, що заставодавцями мають бути саме члени сім`ї чи близькі родичі обвинуваченого. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, так і з майнового стану обвинуваченого, враховуючи коло його оточення.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом з посиланням лише на строк перебування обвинуваченого під вартою, за відсутності будь-яких інших ґрунтовних підстав, вчергове зменшено попередньо визначений розмір застави до 65 002 076 грн. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє, оскільки з оскаржуваного рішення таке не вбачається.

В апеляційних скаргах містяться також інші доводи, які не мають істотного значення, адже не спростовують обґрунтованого висновку суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 з альтернативою внесення застави у розмірі 21 467 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 65 002 076 грн. Відтак, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

З огляду на вищевикладене, за результатом розгляду апеляційних скарг колегією суддів не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, підстави для його скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисників ОСОБА_7, ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28.03.2024 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 в межах кримінального провадження №52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3