- Presiding judge (HACC): Zadorozhna L.I.
Справа № 991/747/20
Провадження № 1-кп/991/15/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
23 квітня 2024 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:
головуючої - судді ОСОБА_1,
суддів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю учасників кримінального провадження:
секретаря судового засідання - ОСОБА_4,
володільця майна ОСОБА_5, представника володільця майна адвоката ОСОБА_6, обвинуваченого ОСОБА_7,
прокурора - ОСОБА_8,
у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року щодо:
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Одеса, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Ромни Сумської області, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, який народився в м. Кіровоград(м. Кропивницький), громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України;
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Київ, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України;
ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, який народився в м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5, який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_6, подане в інтересах володільця майна ОСОБА_5, про скасування арешту майна,
установив:
16.04.2024 через електронний кабінет Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_6, подане в інтересах володільця майна ОСОБА_5, про скасування арешту майна.
В клопотанні зазначено, що арешт накладено ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019 на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_5, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвала вмотивована тим, що санкція статті, за якою обвинувачується ОСОБА_7, передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна, оскільки вищезазначена квартира, була придбана під час перебування у шлюбі обвинуваченого ОСОБА_7 з ОСОБА_5, тобто ця квартира є спільною сумісною власністю, а отже, половина належить обвинуваченому та може бути предметом конфіскації.
Представник власника майна вважає, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба, тому він підлягає скасуванню з таких підстав:
- кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) на підставі штучно створених доказів, які є недопустимими. Підставою для внесення відомостей в ЄРДР була копія заяви від 18.12.2017, подана громадянином Індії ОСОБА_13 . Органом досудового розслідування на момент внесення відомостей в ЄРДР взагалі не перевірялись обставини завдання збитків, а також не було доказів надання або спростування надання агентом послуг за інкримінований період. Також детективом передчасно зроблені висновки, що службові особи ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» у 2015-2017 роках заволоділи майном цього підприємства на суму 1 502 906, 25 доларів США;
- нові відомості щодо кримінального провадження, обвинуваченим у якому є ОСОБА_7, були внесені на підставі доповідної записки, яка не є належним та достовірним доказом по справі. Доповідна записка від 18.04.2018 № 0413/11801-03/1-КП жодним чином не підтверджує наявність складу будь-якого кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7 . Натомість, наведені в ній твердження не відповідають вимогам законодавства та наявним у матеріалах справи доказам;
- стороною обвинувачення не було доведено завдання обвинуваченими та/або заволодіння, привласнення чи розтрату ними коштів. Прокурор на обґрунтування пред`явленого обвинувачення в частині завданих діями обвинувачених збитків долучив до матеріалів справи докази: лист до Державної аудиторської служби України від 25.01.2018 № 0413-072/3395, лист Державної аудиторської служби України від 31.01.2018 № 15-17/135, лист до Державної аудиторської служби України від 15.02.2018 № 02-220/6429, лист Державної аудиторської служби України від 22.02.2018 № 15-17/187, лист Державної аудиторської служби України від 13.03.2018 № 15-17/231, постанову від 20.03.2018 про залучення спеціалістів, протокол роз`яснення прав і обов`язків спеціаліста від 20.03.2018, лист до Державної аудиторської служби України від 30.03.2018 № 0413-072/13291, лист Державної аудиторської служби України від 03.04.2018 № 15-17/286, лист Державної аудиторської служби України від 08.05.2018 № 15-17/360, довідку Державної аудиторської служби України від 08.05.2018 з додатками, лист до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 11.05.2018 № 0413-006/19180, постанову від 11.05.2018 про призначення судово-економічної експертизи, лист Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до КНДІСЕ від 11.05.2018 № 06-18160-18, лист КНДІСЕ від 19.07.2018 № 9950/18-72, акт здачі-приймання висновку судового експерта від 19.07.2018, висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 19.07.2018 № 9950/18-72 з додатками. Однак, всі ці докази є недопустимими та недостовірними, які не підтверджують завдання збитків. Також, під час досудового розслідування ДП «Завод 410 ЦА» відповідним листом повідомляло про відсутність матеріальних збитків, внаслідок укладання та виконання Договору комісії № STE-1-2-Д/К-09-ОМ/09-01 від 08.01.2009 та Контракту від 15.06.2009, тому адвокат вважає, що потерпілого залучено з порушеннями. На переконання адвоката, ці обставини спростовують доводи сторони обвинувачення щодо завдання будь-яких збитків у цьому кримінальному провадженні;
- необґрунтований арешт є непропорційним втручанням у право заявника на мирне володіння квартирою. Вважає, що потреби суду взагалі не вимагають накладення арешту на квартиру та не дають можливості виконати завдання цього кримінального провадження.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 просив задовольнити клопотання та зазначив, що з моменту накладення арешту минуло п`ять років. Вважає, що за цей тривалий час відпала потреба в накладенні арешту, оскільки позиція сторони обвинувачення не підтверджується належними доказами. На його переконання, змінились обставини з моменту розгляду попереднього клопотання про зняття арешту. Зазначає, що квартира була набута в шлюбі, проте за кошти ОСОБА_5, які отримані до шлюбу. Адвокат вказує, що кримінальне провадження № 52017000000000889 внесено до ЄРДР на підставі штучно створених доказів, оскільки громадян Індії, який подав заяву, на той час не був в межах України. Обставини, які викладені в обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 після дослідження доказів у кримінальному провадженні № 52017000000000889, нічим не підтверджені, тому відпала потреба в накладенні арешту. Адвокат зазначає, що арешт накладався з метою забезпечення можливої конфіскації, у разі доведеності вини ОСОБА_7, проте обвинувачення не підтверджується доказами. Посилається на практику ЄПЛП та звертає увагу, що надто тривале обмеження у розпорядженні майном є невиправданим.
ОСОБА_5 клопотання підтримала та просила задовольнити з викладених у ньому підстав. Додала, що іншої нерухомості вона немає та проживає в цій квартирі разом з двома дітьми. Вважає, що арешт накладено необґрунтовано, тому що вона обмежена у праві розпорядження належним їй на праві власності майном. Під час воєнного стану в країні та постійних обстрілів вона позбавлена можливості переїзду та обміну квартири у більш безпечнішому місці для її дітей. Звертає увагу суду, що квартира придбана у шлюбі та є спільним сумісним майном, проте в подружжя є договір щодо його поділу. Також додала, що для купівлі квартири вона отримувала в позику грошові кошти.
Прокурор ОСОБА_8 у скасуванні арешту просив відмовити. Повідомив, що на даному етапі судового розгляду потреба у арешті не відпала, обставин, які можуть переконати суд у необґрунтованості накладеного арешту, володільцем майна та її представником не було зазначено. Адвокат ОСОБА_6 не бере участі в кримінальному провадженні по суті і йому не може бути відомо належні докази обвинувачення чи ні. Це лише суб`єктивна думка обвинуваченого ОСОБА_7, яку він передав адвокатові та своїй дружині. На переконання прокурора, необхідно бути обізнаним у матеріалах кримінального провадження у повному обсязі, щоб робити такі висновки. Фактично клопотання адвоката про скасування арешту зводиться до оцінки доказів пред`явленого обвинувачення ОСОБА_7 . Звертає увагу, що розгляд обвинувального акту продовжується колегією суддів та не завершений на момент розгляду клопотання про скасування арешту. Додав, що у даному випадку мають застосовуватись положення ч. 4 ст. 174 КПК України щодо вирішення питання скасування арешту.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав клопотання. Зазначив, що це він навів обставини кримінального провадження, оцінку долучених, досліджених доказів адвокату та дружині. Звернув увагу, що квартира придбана за два роки до його вступу на посаду державної служби.
Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до клопотання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про скасування арешту на майно, з огляду на таке.
За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У п. 194 рішення по справі «Узан та інші проти Туреччини» від 05 березня 2019 року (Заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08), Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що утримання майна, вилученого за рішенням суду в рамках кримінального провадження, має розглядатися з точки зору відповідності такого рішення закону держави-учасника, який регулює використання майна відповідно до загальних інтересів суспільства.
Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже, володілець майна ОСОБА_5 та її представник адвокат ОСОБА_6 мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.
Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11.03.2019, (копія якої надана володільцем майна до клопотання про скасування арешту від 01.09.2022), за клопотанням детектива у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20.12.2017, зокрема накладено арешт у вигляді заборони відчуження на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_5, та набуте нею у шлюбі з ОСОБА_7, зокрема на квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 16016480000), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний арешт було накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
У тексті ухвали зазначено, що 04.03.2019 ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України. Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що детективом доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання в права і свободи особи, та може бути виконане завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням про арешт майна.
Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, що передбачено ч.5 ст.170 КПК України.
Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження. При цьому необхідно зауважити, що закон не вимагає, щоб арешт накладався виключно на майно, право власності на яке зазначених осіб має бути підтверджено на момент накладення арешту. Таке майно може перебувати в чиємусь володінні, розпорядженні чи користуванні.
Таким чином, арешт, накладений за ухвалою суду від 11.03.2019, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки ОСОБА_7 на той час було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; санкція ч.5 ст.191 КК України передбачає покарання у виді конфіскації майна.
Вирішуючи подане клопотання, слідчий суддя враховує практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, у рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п. 195). Крім того, у п. 203 рішення ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що закріплено в ч.1 ст.170 КПК України.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 просить скасувати арешт з квартири, оскільки матеріали кримінального провадження № 52017000000000889 за обвинуваченням ОСОБА_7 ґрунтуються на неналежних, недопустимих доказах та документально не підтверджено завдання шкоди, внаслідок вчинених кримінальних правопорушень. З приводу цього слід зазначити, що на даному етапі розгляду кримінального провадження, колегія суддів позбавлена можливості висловлювати свій аналіз дослідженим доказам, оскільки кінцеве рішення у справі за обвинуваченням, в т.ч. ОСОБА_7 ) не ухвалено. Отже, обставини, на які посилається адвокат у клопотанні про скасування арешту з нерухомого майна, не можуть бути зараз предметом розгляду.
Частиною 4 ст. 174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Також, суд вважає, що накладення арешту у вигляді заборони відчуження нерухомого майна забезпечує справедливий баланс між правами власника ОСОБА_5, яка не є обвинуваченою у цьому кримінальному провадженні, на мирне володіння майном та загальними інтересами суспільства, які полягають в конфіскації незаконно отриманого майна у випадку доведення в установленому порядку таких обставин, а також таке втручання в право власності є пропорційним, оскільки визначене слідчим суддею обмеження не призводить до незворотних негативних наслідків та не є надмірним для заявника.
Отже, володільцем майна ОСОБА_5 та її представником адвокатом ОСОБА_6 не доведено, що в подальшому арешті відпала потреба, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не завершено, а арешт було накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, рішення про яке приймається під час ухвалення вироку, тому підстави для скасування арешту відсутні.
Керуючись ст.ст.170-174, 372, 376 КПК України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6, поданого в інтересах володільця майна ОСОБА_5, про скасування арешту майна.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Головуюча: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_2