- Presiding judge (HACC) : Halabala M.V.
Справа № 991/711/24
Провадження № 1-кп/991/5/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
16 травня 2024 року Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянув у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 52022000000000301, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 жовтня 2022 року.
Підготовче судове засідання проведено за участі сторін та інших учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5,
обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_4,
захисника ОСОБА_7,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 .
У процесі розгляду суд встановив:
1.На розгляді колегії суддів Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 52022000000000301, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 жовтня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
2.13 березня 2024 року до суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про скасування арешту майна, який було накладено ухвалою слідчого судді ВАКС від 02 березня 2023 року у справі № 991/1751/23, а саме легкових автомобілів ВМW 4281 2015 року випуску, Mitsubishi Lancer 2007 року випуску, Citroеn Berlingo 2011 року випуску, Audi A8 4.2 2004 року випуску.
Як убачається з клопотання, необхідність скасування арешту обвинувачений аргументує тим, що 1) відсутня конфіскація майна за ч. 4 ст. 190 ККУ, як вид покарання; 2) відсутні ризики, передбачені абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК України; 3) арештоване майно не є речовим доказом; 4) відсутні підстави для забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, із забороною відчуження та розпорядження; 5) судом не враховано, що арешт майна з метою забезпечення конфіскації майна покладає на нього надмірний індивідуальний тягар. Обвинувачений наполягав, що автомобіль Mitsubishi Lancer не перебуває у його власності, оскільки невідомі особи незаконно заволоділи зазначеним транспортним засобом.
2.1.Захисник ОСОБА_7 просив задовольнити клопотання з мотивів, зазначених у ньому.
2.2.Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення заявленого клопотання аргументуючи це тим, що арешт був законним, обґрунтованим і накладеним з дотриманням вимог ст. 170 КПК України.
3.Дослідивши клопотання та позицію сторін, суд дійшов висновку про неможливість задоволення клопотання обвинуваченого з огляду на таке.
3.1.Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Отже, існує дві підстави для скасування арешту майна - відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення. Обвинувачений в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту.
Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.
4.Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
5.Судом встановлено, що за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, та який інкримінується ОСОБА_4 передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Тобто конфіскація майна передбачена у санкції відповідної статті як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі визнання ОСОБА_4 винуватим за вказаною статтею, суд повинен буде застосувати до нього додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Доводи про відсутність у діях ОСОБА_4 корисливого мотиву, як обов`язкової передумови для призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, не можуть бути оцінені на даній стадій судового провадження.
Крім того, і санкцією ч. 4 ст. 369 КК України, яка інкримінується ОСОБА_4 передбачене додаткове покарання у виді конфіскації майна, а тому суд, у разі визнання його винуватим за вказаною статтею, також зможе застосувати до нього відповідне покарання.
Також, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, до ОСОБА_4 пред`явлено цивільний позов у кримінальному провадженні.
Отже, у цьому кримінальному провадженні необхідність арешту майна обумовлена сукупністю підстав вважати, що таке майно може підлягати конфіскації, як виду покарання, а також забезпечено для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
6.1.Відповідно до положень ст. 173 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Ризиками, для запобігання яких необхідне накладення арешту, є можливість відчуження цього майна власником чи довіреними йому особами.
Зважаючи на ту обставину, що у межах цього кримінального провадження ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 369, ч. 4 ст. 190 КК України та його майно за вироком суду може бути конфісковане, можливість відчуження вказаного майна є обґрунтованою.
З продовженням дії накладеного арешту можливість особи розпоряджатись відповідним майном на власний розсуд та відчужувати його на користь третіх осіб буде неможливою. Отже, у такий спосіб може бути виконане завдання арешту майна, а саме запобігання можливості його відчуження.
За таких умов, забезпечення конфіскації майна як виду можливого покарання може бути досягнута через продовження застосування до майна обвинуваченого саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт.
6.2.Вказане свідчить про обґрунтованість арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 березня 2023 року у справі № 991/1751/23.
7.Те, що арештоване майно було набуте до початку кримінального провадження та за власні кошти ОСОБА_4 не свідчить про неможливість його арешту.
8.Доводи про необхідність скасування арешту майна у зв`язку з тим, що воно не є речовим доказом є неспроможними з огляду на те, що арешт майна допускається не тільки з метою забезпечення збереження речових доказів, а й з метою конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
9.Щодо доводів про те, що автомобіль Mitsubishi Lancer не перебуває у власності ОСОБА_4 внаслідок його викрадення суд зазначає таке. Надана обвинуваченим постанова слідчого про зупинення досудового слідства від 20 березня 2010 року в кримінальній справі № 01-14865 за фактом незаконного заволодіння вказаним автомобілем невстановленою особою та обставина викрадення автомобіля загалом, не свідчить про його вибуття з власності ОСОБА_4 . Неможливість реалізації всіх правомочностей власника не свідчить про припинення права власності.
10.Щодо доводів про надмірний індивідуальний тягар для ОСОБА_4 внаслідок арешту майна суд зазначає таке.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночнимипоняттями та визначаються на розсуд суду. Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
На переконання суду, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, враховуючи необхідність забезпечення можливої конфіскації майна, як виду можливого покарання. За таких обставин, суд вважає, що пов`язані із накладенням арешту обмеження є виправданими, співрозмірними із завданнями кримінального провадження та пропорційними меті, з якою такі обмеження застосовуються.
При цьому, у ході розгляду судом не встановлено негативних наслідків арешту майна для третіх осіб.
Також суд врахував, що арешт накладено без заборони користування відповідним майном, а тому не вбачає негативних наслідків від його застосування як для самого обвинуваченого, так і для інших осіб. Водночас, заборона відчуження та розпорядження відповідним майном є обґрунтованою та виправданою з огляду на встановлений ризик передачі належного обвинуваченому майна на користь інших осіб, що унеможливить досягнення мети арешту.
Крім того, суд враховує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав. Хоча власник обмежується у реалізації частини правомочностей щодо такого майна, такий захід є тимчасовим.
За таких обставин, суд вважає, що обмеження, яких зазнає обвинувачений, на даному етапі виправдовують такий ступінь втручання у його право власності.
Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 170, 174, 350, 376 КПК України суд постановив:
ПОСТАНОВИВ:
1.Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02 березня 2023 року у справі № 991/1751/23.
2.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3