Document No. 119285000

Справа № 991/4493/23

Провадження №11-кп/991/81/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,

обвинуваченого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор»),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України в межах кримінального провадження №52017000000000717 від 25 жовтня 2017 року, на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09.05.2024 про продовження строку тримання під вартою,

УСТАНОВИЛА:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 09.05.2024 частково задоволено клопотання захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу та клопотання прокурора САП ОСОБА_5 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 на 60 (шістдесят) днів, тобто до 07 липня 2024 року. Одночасно з цим визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави розміром 18 164 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 55 000 592 грн, за умови внесення якої на обвинуваченого покладено процесуальні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Оскаржуване рішення суд обґрунтував характером та тяжкістю злочину, наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, дійшовши висновку про неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з альтернативою внесення застави задля забезпечення досягнення мети його застосування.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, невмотивованим, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, захисники подали апеляційні скарги, в яких просять оскаржувану ухвалу скасувати; постановити нову, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити.

З огляду на незмінність обставин в клопотанні прокурора, які б свідчили, що раніше заявлені ризики не зменшились або з`явились нові, захисник ОСОБА_7 вважає наявними підстави для відмови у задоволенні такого клопотання згідно ч. 3 ст. 199 КПК України.

Заперечуючи висновки про доведеність ризику переховування від суду, захисники зазначають, що тяжкість можливого покарання не може свідчити про намір особи переховуватися. Захисник ОСОБА_7 з посиланням на практику національних судів та ЄСПЛ стверджує, що тяжкість покарання як обставина, що підтверджує існування ризику переховування від суду не може застосовуватись у випадку тривалого тримання особи під вартою. Крім того, захисник ОСОБА_6 вважає, що суворість можливого покарання при оцінці даного ризику не може бути визначальною, оскільки наразі ОСОБА_8 вважається невинуватим. Зауважує, що дослідивши вже більшу половину доказів під час розгляду провадження по суті, не встановлено жодного доказу, який би підтверджував, що ОСОБА_8 отримав неправомірну вигоду за вчинення описаних в обвинувальному акті дій. ОСОБА_6 заперечує висновок суду про наявність трьох малолітніх дітей як безперешкодну можливість виїзду за кордон під час дії воєнного стану з метою переховування. Зокрема, окрім наявності дітей для перетину кордону необхідні відповідні документи. При цьому, ОСОБА_8 12.12.2023 добровільно вже здав на зберігання до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області єдині два діючих паспорти громадянина України для виїзду за кордон. Окрім цього, стороною захисту направлено до Державної прикордонної служби України ухвалу ВАКС від 28.03.2024 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 з покладеним обов`язком щодо заборони відлучатись з місця свого проживання без відповідного дозволу, що також нівелює існування даного ризику. Неможливість виїзду за кордон ОСОБА_8 зумовлена й статусом державного службовця, яким заборонено виїжджати за межі України. На думку захисників, наявність звернення ОСОБА_8 від 05.05.2021 до органів влади Держави Ізраїль для отримання візи репатріанта під час розгляду іншої справи щодо нього, не свідчить про намір обвинуваченого залишити територію України, оскільки виїжджаючи декілька разів за кордон протягом воєнного стану, маючи реальну можливість для переховування, ОСОБА_8 щоразу повертався в Україну, відповідно наміру переховуватися не має. ОСОБА_6 заперечує висновок суду про відсутність стійких сімейних зв`язків обвинуваченого за місцем проживання через перебування його дітей за межами України. Зокрема, перебування дітей ОСОБА_8 за кордоном пояснюється міркуваннями їх безпеки у зв`язку із веденням воєнного стану на території України. При цьому, діти регулярно та систематично прибувають до України, не є громадянами інших країн, не набувають нерухоме або рухоме майно, не соціалізуються за місцем їхнього теперішнього перебування. Крім того, навчаються дистанційно в українських школах та з нового навчального року у разі безпечної ситуації планують повернутись в Україну.

Захисники заперечують ризик незаконного впливу на свідків. Зокрема, зазначають про безпідставне врахування судом першої інстанції відомостей про свідка ОСОБА_9 з кримінального провадження №42016100000000329 у даному кримінальному провадженні. На думку захисників, переписка, яка міститься в матеріалах іншої кримінальної справи щодо ОСОБА_8 і, на думку сторони обвинувачення, підтверджує спілкування останнього зі свідком ОСОБА_9 через свого брата ОСОБА_10, не містить будь-яких відомостей, які б свідчили про здійснення впливу з боку ОСОБА_8 та про інші заходи, направлені на зміну поведінки ОСОБА_9 . Окрім цього, з урахуванням вимог ст.290 КПК України, відсутні відомості, що хтось зі свідків надавав показання про причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що могло б спонукати останнього до здійснення впливу на них. Окрім цього, в іншому кримінальному провадженні, яке слухається у ВАКС і до ОСОБА_8 застосовано заставу, допитано вже 18 свідків і за роки слухань не зафіксовано жодного впливу.

На думку ОСОБА_6, прокурором не доведено, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, неможливо запобігти шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у зв`язку з чим суд мав би відмовити в продовженні строку тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або застави у розмірі 22 000 000 грн, яка вже внесена дружиною підозрюваного та іншим заставодавцем.

Сторона захисту вважає обраний розмір застави непомірним та безальтернативним для обвинуваченого. На їх думку, з огляду на внесену заставу у цьому кримінальному провадженні в розмірі 22 млн грн та в іншому кримінальному провадженні, яке слухає ВАКС, в розмірі 31 млн грн, загалом застава в розмірі 53 млн грн в повній мірі зможе гарантувати дотримання обвинуваченим процесуальних обов`язків. Таке поєднання розміру застави захисники пояснюють тим, що законом визначено внесення застави з прив`язкою не до кримінального провадження, а до особи, за яку її вносять. Окрім цього, захисник ОСОБА_6 зазначає, що про непомірність визначеної застави свідчить також невнесення її в повному обсязі станом на день розгляду апеляційних скарг. Заперечує висновок суду щодо врахування угоди від 06.07.2021 при оцінці майнового стану обвинуваченого. Даний договір не був спрямований на купівлю-продаж будь-яких активів, а стосувався перемовин щодо купівлі корпоративних прав у майбутньому, без вказівки щодо строку, вартості чи інших обставин придбання таких прав та має лише інформативний характер, в яких ОСОБА_8 брав участь як консультант, що підтверджується правовим висновком кандидата юридичних наук ОСОБА_11 та поясненнями бенефіціарного власника компаній Hamachi Limited М.Данилів. Вважає безпідставним врахуванням матеріального стану тестя- ОСОБА_12 при оцінці майнового становища ОСОБА_8, оскільки належних доказів його матеріального стану прокурором не надано. Кошти, розміщені на рахунках компаній тестя, не свідчать про те, що можуть бути вільно використаними на цілі, не пов`язані з господарською діяльністю підприємства, а тому не можуть обґрунтовувати можливість забезпечення застави. Посилання на 6 земельних ділянок, належних на праві власності ОСОБА_12 є недоречними з огляду на їх незначну площу і відповідно ціну, та не може бути враховано, оскільки тесть не є сім`єю ОСОБА_8 .

Захисники вважають необґрунтованими висновки суду щодо стану здоров`я ОСОБА_8, який виключає його перебування під вартою через неможливість своєчасно отримати якісну медичну допомогу в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», зокрема, проведення операції зі стентування ниркової артерії.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8, обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду Голови ДФС України, здійснював сприяння у здійсненні бюджетного відшкодування ПДВ в обмін на отримання від ОСОБА_13 неправомірної вигоди. При цьому, таке отримання неправомірної вигоди ОСОБА_8 здійснювалося за пособництва його радника - ОСОБА_14, який з метою приховання природи отриманих коштів неправомірної вигоди залучив до таких перерахувань низку компаній-нерезидентів з ознаками фіктивності, а також надав можливість ОСОБА_8 використати підконтрольне йому товариство «Newline Leader Ltd» для зарахування частини суми неправомірної вигоди.

За версією сторони обвинувачення таке сприяння полягало у наданні незаконних переваг переліченим платникам податків шляхом першочергового включення відомостей про них до передбачених Порядком № 39 узагальнюючих інформацій ДФС в порівнянні з іншими платниками. Таким чином, протягом серпня, грудня 2015 року та січня, лютого 2016 року ОСОБА_8 забезпечив здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на користь підконтрольних ОСОБА_13 товариств на загальну суму 3 244 048 800, 33 грн. Загальна сума неправомірної вигоди, отримана на рахунки «RN Group Limited», «Lamagan Ventures Limited» та «Newline Leader ltd» склала 5 597 620 доларів США та 21 016 173,26 Євро, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України станом на дати зарахування таких коштів склало 722 723 650,99 грн, що, в свою чергу, є особливо великим розміром в розумінні п. 1 примітки до ст. 368 КК України (в редакції від 14.10.2014). Вказані дії ОСОБА_8 кваліфіковані як прохання та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище для себе та третіх осіб неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданої влади та службового становища, тобто за ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

За результатами розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з чим погоджується колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтовано ймовірної можливості здійснити обвинуваченим зазначені дії. Водночас, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Колегія суддів відхиляє доводи захисників про абстрактне існування встановлених ризиків. Зокрема, як зазначалось колегією суддів під час попередніх судових розглядів даного питання в цьому кримінальному провадженні, зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України вбачається, що запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню у перелічених законом формах. Зважаючи на зазначене, ризик полягає не в настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного чи обвинуваченого вчинити спроби на досягнення такого результату. Відтак, суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, закріплених статтею 178 КПК України. Практичного існування ризику, на доведенні якого наполягає сторона захисту, бути в дійсності не може. В такому разі, це не можливість здійснити спробу, а завершений чи незавершений, вдалий чи не вдалий факт її вчинення, який, за змістом закону, пов`язаний з переховуванням від органів досудового розслідування та суду; знищенням, переховуванням або спотворенням речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; здійсненням впливу на свідка, потерпілого і т.і.; здійсненням перешкод кримінальному провадженню іншим шляхом; вчиненням іншого кримінального правопорушення, задля запобігання яким і застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, в превентивних цілях. Отже, ризики - це можливість (ймовірність) особи вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а не доведеність вже вчинення нею таких.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_6 про формальний підхід суду до вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, що зумовлено відсутністю нових доказів на підтвердження необхідності застосування до ОСОБА_8 тримання під вартою, а також незмінності обґрунтувань судом. Зокрема, зі змісту оскаржуваної ухвали та встановлених в суді обставин, такі доводи не знайшли свого підтвердження. Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 від 06.05.2024 разом з матеріалами кримінального провадження на його обґрунтування вказують на те, що раніше заявлені ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати, не зменшилися, та у сукупності з іншими встановленими обставинами справи (тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, розмір неправомірної вгоди, майновий стан, соціальні зв`язки) є підставою для задоволення відповідного клопотання. Крім того, згідно з системним аналізом приписів ст. 333 КПК України, без відповідного дозволу суду під час розгляду кримінального провадження по суті прокурор не може здійснювати слідчі дії, у тому числі збирання нових доказів. Проте, зібрані прокурором під час досудового розслідування матеріали цілком підтверджують висновки Вищого антикорупційного суду в оскаржуваній ухвалі та дають підстави стверджувати про наявність встановлених ризиків.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_8, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що тяжкість можливого покарання не може бути визначальним фактором при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, з урахуванням недоведеної вини обвинуваченого на даній стадії провадження. Однак, на переконання колегії суддів, даний факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченого може слугувати підставою для переховування від суду. Зокрема, під час досудового розслідування ОСОБА_8 обґрунтовано підозрювався у вчиненні інкримінованого злочину, а згодом було зібрано достатньо доказів для складання обвинувального акту за даним фактом.

Згідно з матеріалами справи, обвинувачений до взяття його під варту систематично з короткими інтервалами у часі здійснював виїзди за межі України. У тому числі, в період з 19.04.2022 по 19.09.2022 п`ять разів виїжджав до інших країн, що свідчить про можливість обвинуваченого залишати територію України навіть у період воєнного стану під час дії посилених обмежень для чоловіків призивного віку. Зокрема, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (абз. 3 ч. 1 ст. 23), Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» в редакції від 16.06.2023 (абз. 4 п. 23) наявність у ОСОБА_8 трьох малолітніх дітей дає безперешкодну можливість перетинати кордон в будь-який час. Така можливість існує в обвинуваченого не лише за обов`язкової фізичної присутності дітей в Україні під час перетину кордону, а достатньо лише юридичного підтвердження факту наявності трьох дітей в нього. Не зважаючи на те, що зазначені обставини самі по собі не є підставою для висновку про наявність ризику переховування, але вони враховуються в сукупності з іншими даними при його оцінці. Доводи захисту, що ОСОБА_8 після виїзду за кордон щоразу повертався в Україну, а тому не має наміру переховуватися, висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи захисника ОСОБА_6 про неможливість ОСОБА_8 перетинати державний кордон, обумовлену статусом державного службовця в останнього. Згідно п. 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01. 1995 №57, у разі введення в Україні воєнного стану, зокрема, керівники центральних органів виконавчої влади, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження. Отже, з огляду на вищевказане, колегія суддів констатує неабсолютний характер зазначеної захисником заборони. Перелічені особи мають законну підставу для перетину кордону - службове відрядження. Таким чином, будучи поновленим на посаді голови ДФС України ОСОБА_8 матиме реальну можливість вільно виїхати за межі України та залишитись за кордоном з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Серед іншого, колегія суддів також відзначає факт звернення 05.05.2021 ОСОБА_8 до Держави Ізраїль з проханням отримати візу репатріанта, включно з дружиною та трьома дітьми, будучи обвинуваченим в іншому кримінальному провадженні та з застосованою щодо нього заставою у розмірі 31 002 576 грн. На думку колегії суддів, такі обставини свідчать про реальність наміру обвинуваченого залишити територію України без страху втратити сплачену заставу в якості покарання за порушення покладених на нього зобов`язань. Доводи захисника ОСОБА_6 в контексті даного обґрунтування про необхідність розмежування виїзду за кордон в статусі обвинуваченого і переховування (залишення України безповоротно) колегія суддів вважає неспроможними. Зокрема, репатріація - повернення в країну громадянства, постійного проживання чи походження особи, яка внаслідок різних причин опинилась на території інших держав. По суті, це правова підстава для набуття громадянства іншої країни, в даному випадку Держави Ізраїль. У разі, якщо особа їде до відповідної країни на відпочинок, лікування, навчання або в будь-яких буденних справах в неї немає необхідності отримувати правовий статус прирівняний до громадянина цієї країни. З огляду на зазначене, колегія суддів оцінює дану обставину як таку, що свідчить про намір обвинуваченого виїхати з України саме з метою ухилення від відповідальності. На підтвердження даного висновку вказує й норма Закону України «Про державну службу», згідно якої на держану службу не можуть вступати особи, які мають громадянство іншої держави (п. 6 ч. 1 ст. 19). ОСОБА_8 займав посаду Голови Державної фіскальної служби України, без страху втрати займаної посади, звертався з відповідним проханням до Держави Ізраїль. Відповідно дост.178 КПК України така обставина, що свідчить можливу спрямованість поведінки останнього на ухилення від суду в іншому кримінальному провадженні, має враховуватись при продовженні запобіжного заходу в даному провадженні.

Неспроможними на переконання колегії суддів є доводи захисту про факт здачі ОСОБА_8 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області єдиних діючих паспортів громадянина України для виїзду за кордон, а також направлення до Державної прикордонної служби України ухвали ВАКС про продовження строку тримання під вартою від 28.03.2024 колегія, адже вони стосуються виключно перетину кордону законним шляхом. Більше того, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду стосується не ухилення підозрюваного виключно за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах України, з огляду на що здача на зберігання паспортів громадянина України для виїзду за кордон не виключає такого ризику.

Колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду щодо втрати стійких сімейних зв`язків обвинуваченого з Україною через перебування трьох дітей ОСОБА_8 за кордоном, навіть з урахуванням їх нерегулярних повернень в Україну. Зокрема, суд враховує не причину їх виїзду з України та перебування в іншій країні, а саме факт відсутності дітей в Україні як обставину, що підтверджує соціальні зв`язки особи з державою. Доводи захисника щодо не набуття громадянства іншої країни, нерухомого/рухомого майна дітьми в місцях тимчасового перебування, дистанційне навчання дітей за українською програмою в українських школах, а також доводи щодо наявності в них громадянства України та де- ОСОБА_15 постійного місця проживання в Україні, не спростовує вищевикладеного. Доводи захисника ОСОБА_6 про регулярність та систематичність прибування дітей ОСОБА_8 до України за понад два роки їхнього перебування за кордоном для твердження про міцність соціальних зв`язків обвинуваченого із місцем проживання на території України не підтверджуються матеріалами справи.

Встановлюючи ризик впливу на свідків, суд першої інстанції врахував можливість обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Тому доводи захисту щодо відсутності на досудовому розслідуванні показів свідків, наданих не на користь обвинуваченого, колегія відхиляє, адже така оцінка має бути здійснена судом при ухваленні рішення під час розгляду провадження по суті. Доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність даного ризику у зв`язку з фізичною відсутністю свідків на території України суд вважає необґрунтованими. Зокрема, відсутні докази на підтвердження цього факту. Більше того, при оцінці даного ризику не має значення де знаходяться свідки, оскільки вплив може вчинятись не обов`язково за фізичної присутності осіб в одному місці (країні).

Колегія суддів вважає обґрунтованим врахування судом першої інстанції відомостей про спілкування ОСОБА_8 зі свідком ОСОБА_9 в кримінальному провадженні №42016100000000329 від 30.03.2016, за якими останній, будучи допитам прокурором, зв`язувався з підозрюваним (в зазначеному кримінальному провадженні) ОСОБА_8 через його брата ОСОБА_10 та повідомляв про питання, поставлені свідку прокурором. На думку колегії суддів, помилковими є доводи захисника про неможливість обґрунтування даного ризику спілкуванням зі свідком в іншому кримінальному провадженні. Даний факт є характеризуючою ознакою особи, як такої, що перебуваючи в процесуальному статусі підозрюваного/обвинуваченого схильна до комунікації зі свідком щодо обставин справи.

Доводи захисників стосовно того, що судом першої інстанції належним чином не оцінені та в достатній мірі не враховані обставини, які можуть слугувати підставою для застосування більш м`якого запобіжного заходу колегія суддів відхиляє, оскільки з оскаржуваної ухвали таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується.

Нормами ст. 178 КПК України встановлені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких, серед іншого, належать тяжкість покарання, що загрожує особі, повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

З огляду на наявність вищенаведених ризиків, фактичні обставини даного провадження та інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК України, характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, наявність іншого кримінального провадження, яке розглядається по суті у Вищому антикорупційному суді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту чи застави в розмірі 22 000 000 грн. Вказані запобіжні заходи, на переконання суду, не зможуть запобігти встановленим під час розгляду апеляційної скарги ризикам кримінального провадження та можуть негативно відобразитися на досягненні його завдань, визначених ст.2 КПК України, через неналежне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. При цьому доводи захисту про належну процесуальну поведінку обвинуваченого в іншому провадженні, з огляду на наведені ризики в цьому провадженні, колегія відхиляє.

Вирішуючи питання щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 судом першої інстанції враховано відомості про особу обвинуваченого, вік та стан його здоров`я, майновий та сімейний стан. Зокрема, судом взято до уваги наявні в матеріалах справи медичні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого, у тому числі листування із СІЗО, Філією ДУ ЦОЗ, Київською міською медичною частиною, закладами охорони здоров`я та вказаними установами між собою. Оцінивши зазначені документи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисту щодо неможливості подальшого перебування ОСОБА_8 під вартою у зв`язку зі станом його здоров`я. В попередніх ухвалах Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду під час розгляду апеляційних скарг щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 колегією суддів вже надавалась оцінка наявним в матеріалах доказам на підтвердження стану здоров`я обвинуваченого, відтак не вбачає за необхідне здійснювати її повторно.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи захисників щодо використання всіх можливих заходів з метою збереження життя та здоров`я обвинуваченого, які виявились не ефективними та не призвели до реального захисту життя ОСОБА_8, як такі, що не підтверджені матеріалами провадження. Апеляційна палата вкотре наголошує на тому, що варто розмежовувати неможливість отримання медичної допомоги в умовах СІЗО від неможливості застосування запобіжного заходу у зв`язку зі станом здоров`я обвинуваченого. Так, Порядком взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10 лютого 2012 року (далі - Порядок), регулюється питання отримання медичної допомоги особами, взятими під варту, у т.ч. поза межами слідчого ізолятора. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров`я та запит до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця (пункт 2.6 Порядку).

У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку (пункт 2.7 Порядку).

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО (пункт 2.8 Порядку).

Отже, вищевказаним Порядком достатньо урегульовано питання отримання медичної допомоги (у т.ч. хірургічне втручання чи необхідна госпіталізація) особами, які перебувають в слідчих ізоляторах.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції констатував ефективність гарантій, передбачених Порядком (право на вільний вибір лікаря, консультацію лікарів та лабораторні обстеження), пославшись на відомості про додаткові обстеження ОСОБА_8, які відбувались поза приміщенням СІЗО та супроводжувались конвоюванням останнього до ІНФОРМАЦІЯ_2 та 03 листопада 2023 року, Інституту ім. О.О. Шалімова 25 серпня 2023 року та консультації обраними лікарями-фахівцями 06 лютого 2023 року та 21 березня 2024 року. У період з 08 квітня 2024 року по 12 квітня 2024 року, ОСОБА_8 проходив стаціонарне обстеження у Інституті ім. О.О. Шалімова. Крім того, низку обстежень ОСОБА_8 отримував у Філії ДУ ЦОЗ.

З наданих захисником ОСОБА_7 доказів, вбачається, що на момент перебування у стаціонарі Інституту ім. О.О. Шалімова з 08 квітня по 12 квітня 2024 року ОСОБА_8 проведено консервативну терапію, на фоні якої профільні лікарі-спеціалісти змогли вивести обвинуваченого з гіпертонічного кризу та перевести артеріальну гіпертензію в медикаментозно-контрольовану форму. Також він був дообстежений відповідними профільними лікарями за допомогою спеціального обладнання, за результатами чого було змінено та розширено його медикаментозне лікування.

Згідно листа КММЧ №369-КММЧ/КИ-24 від 08.05.2024 вбачається, що стан здоров`я ОСОБА_8 відповідає перебігу хронічних захворювань у стані загострення. За даними анамнезу, проведених обстежень і консультацій встановлено відповідний діагноз та рекомендації. З огляду на відсутність відповідних лікарських засобів в КММЧ, надано рекомендації щодо передачі таких препаратів ОСОБА_8 медичною передачею від родичів.

Окрім цього, з листа ДУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » НАМН України №917 від 08.05.2024 вбачається, що вказані у листі адвоката ОСОБА_7 скарги відповідають особливостям захворювання обвинуваченого. У разі необхідності, працівниками Центру або іншого лікувального закладу можуть бути скореговані раніше визначені ними медичні призначення. Доказів того, що сторона захисту чи обвинувачений з метою зміни лікування, проведення додаткових консультацій чи обстежень у зв`язку з виявленими захворюваннями, у тому числі щодо операції зі стентування ниркової артерії, в подальшому звертались в межах Порядку до медичних установ, а також доказів про неможливість здійснити таке лікування за правилами Порядку, матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, вбачається, що раніше винесені ухвали про забезпечення прав обвинуваченого на вільний вибір лікаря та проведення медичного обстеження від 15.12.2023, 15.02.2024 і Порядок є ефективним інструментом в реалізації прав ОСОБА_8 . Відтак, доводи сторони захисту про неможливість отримання необхідної ОСОБА_8 медичної допомоги, зумовленої застосованим до останнього запобіжним заходом, неефективністю вищевказаного Порядку колегія суддів вважає неспроможними.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками Вищого антикорупційного суду та вважає, що застосований щодо ОСОБА_8 запобіжний захід не є перешкодою для реалізації заходів щодо охорони здоров`я обвинуваченого. Варто зазначити, що навіть ініційований стороною захисту запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту виключає вільне пересування та залишення постійного місця перебування, у тому числі й для отримання медичних послуг без відповідного погодження й дозволу на це правоохоронного чи судового органу. Тому доводи захисту про необхідність вжиття заходів для покращання стану здоров`я ОСОБА_8 не можуть слугувати безумовною підставою для зміни застосованого запобіжного заходу при відсутності достатніх відомостей щодо неможливості перебування останнього в умовах несвободи за станом здоров`я.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).

Розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року; рішення у справі «Істоміна проти України», заява № 23312/15, пункт 25, від 13 січня 2022року)

Європейським судом з прав людини визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, предмет кримінального правопорушення. Навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і фінансових можливостей особи. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v. Czech Republic) від 25.04.2000 констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу, ні в подальшому встановлена застава у 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

Встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого корупційного злочину, передбаченого ч. 4 ст.368 КК України. Розмір ймовірної неправомірної вигоди, в отриманні якої обвинувачується ОСОБА_8, становить 722 723 650,99 грн, що, з огляду на стадію судового провадження і подальшу перевірку відповідних обставини, згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, слід врахувати при визначенні розміру застави в якості підтвердження фінансових можливостей внесення такої. Даний висновок обумовлюється тим, що відповідні дії інкриміновані особі, призначеній на посаду голови ДФС України, що не лише підриває авторитет та довіру суспільства до органів державної влади і місцевого самоврядування, а й характеризує його можливий матеріальний стан. Матеріали справи не містять відомостей про те, що кошти, які ймовірно вважаються неправомірною вигодою, були вилучені, а відтак є підстави вважати, що вони знаходяться в розпорядженні обвинуваченого чи його близького кола оточення, що заслуговує на увагу під час оцінки майнової спроможності внесення застави.

При перевірці розміру застави для оцінки майнового стану ОСОБА_8 . колегія суддів вважає вірним врахування Вищим антикорупційним судом правочину під назвою «Соглашение о неразглашении конфиденциальной информации» від 06.07.2021, укладеного між ОСОБА_16, ОСОБА_17 з однієї сторони (Сторона 1) та E. CONNECT s.r.o. (Словацька Республіка) в особі ОСОБА_18 (Сторона 2) з іншої сторони, предметом якого є отримання інформації щодо купівлі 50% акцій компанії Hamachi Limited (Республіка Кіпр) (який володіє на території України корпоративними правами в тому числі 60% акцій ТОВ «Краматорськтеплоенерго» (розмір статутного капіталу 1 000 000 грн.), 51% акцій ПрАТ «Мега Ресурс» (розмір статутного капіталу 28 000 000 грн.) та 99,99% акцій ТОВ «Хамачі Україна» (розмір статутного капіталу 40 914 320 грн.). Даний правочин свідчить про можливість ОСОБА_8 вчиняти значні фінансові операції.

Доводи сторони захисту про невірну оцінку даних обставин колегія суддів вважає неспроможними. Копія правового висновку за підписом к.ю.н., доцента кафедри цивільно-правових дисциплін Білоцерківського національного аграрного університету ОСОБА_11, не може вважатися належним джерелом доказів. Колегія виходить з того, що обставини справи мають встановлюватись чи підтверджуватись належними доказами, зокрема, висновками експерта, яким ОСОБА_11, за матеріалами справи, не є. Окрім цього, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. В контексті цього, ОСОБА_18 давала пояснення особисто адвокату ОСОБА_6, такі пояснення не були заслухані в судовому засіданні ні під час досудового розслідування слідчим суддею, ні судом під час розгляду справи по суті. Данилів Маріанні не повідомлялося про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, за завідомо неправдиві показання, у зв`язку з чим суд не може оцінювати її пояснення як беззаперечні.

Також, суд критично оцінює такі доводи захисту з огляду на встановлені судом першої інстанції умови вищевказаної угоди. Зокрема, тривалий строк її зберігання у ОСОБА_8 (з дати укладення 06.07.2021 по дату вилучення під час обшуку 17.10.2022), яка б після прийняття однією зі Сторін рішення щодо доцільності реалізації проекту, але не пізніше одного року з дня укладення угоди, мала б бути повернута відкриваючій стороні або знищена в цілях нерозголошення конфіденційної інформації (п.п. «ж» п. 4 Угоди). Оскільки така угода ОСОБА_8 не була ні повернута, ні знищена, а зберігалася в нього більше 15 місяців, викликає у суду обґрунтовані сумніви щодо відсутності в обвинуваченого зацікавленості та можливостей в реалізації проекту. Доводи апеляційних скарг не містять жодних обґрунтованих пояснень щодо перебування вказаної угоди у володінні ОСОБА_8 в поза встановлені нею строки зберігання.

Також колегія суддів вважає вірною оцінку та врахування судом наявних значних матеріальних активів сім`ї ОСОБА_8 та його близького оточення з огляду на те, що згідно ч. 2 ст. 182 КПК України застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Практика ЄСПЛ не заперечує врахування кола оточення особи при визначенні розміру застави. Тому судом обґрунтовано прийнято до уваги особиста власність близького кола оточення обвинуваченого, адже це свідчить про можливість ОСОБА_8 разом з іншими особами, що входять до цього кола, внести заставу у розмірі, визначеному судом, як альтернативний захід триманню під вартою. При цьому, чинне законодавство не містить вимог, що такими особами мають бути саме члени сім`ї чи близькі родичі обвинуваченого, відтак доводи сторони захисту в цій частині є необґрунтованими. Зокрема, такий механізм наразі реалізовується дружиною ОСОБА_8 та заставодавцем ОСОБА_19, які вже внесли в якості застави 22 млн грн. Тому при визначенні альтернативного запобіжного заходу для оцінки помірності застави суд виходить як з обґрунтованості вищенаведених ризиків можливого перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, так і з майнового стану обвинуваченого і кола його оточення.

Колегія суддів критично оцінює посилання захисника ОСОБА_6 на непомірність застави у розмірі 55 000 592 грн, з огляду на тривале невнесення раніше визначених розмірів застави. Невнесення обвинуваченим застави не дає достатніх підстав для висновку про її непомірність. Більше того, визначення застави у помірному розмірі здійснюється судом із врахуванням обставин кримінального провадження і не залежить від того, вніс її обвинувачений фактично чи ні. Такі обставини ґрунтуються на співвідношенні розміру застави, майнового стану особи та встановлених ризиків для забезпечення досягнення завдань кримінального провадження. Продовження строку дії запобіжного заходу здійснюється судом в залежності від встановлення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та інших обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, до яких внесення або невнесення раніше визначеної застави не належить.

Окрім цього, як вбачається з ухвали, судом з посиланням лише на строк перебування обвинуваченого під вартою вчергове зменшено попередньо визначений розмір застави і клопотання прокурора про такий розмір задоволено частково. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про непомірність застави колегія відхиляє, оскільки з оскаржуваного рішення таке не вбачається

В апеляційних скаргах містяться також інші доводи, які не мають істотного значення, адже не спростовують обґрунтованого висновку суду щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 з альтернативою внесення застави у розмірі 18 164 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 55 000 592 грн. Відтак, вони не потребують детального аналізу з точки зору викладення мотивів рішення суду апеляційної інстанції виходячи з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

З огляду на вищевикладене, за результатом розгляду апеляційних скарг колегією суддів не виявлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду. У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, підстави для його скасування відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 176-178, 182, 183, 194, 196, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 09.05.2024 про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3