- Presiding judge (HACC AC): Nykyforov A.S.
Справа № 991/9601/23
Провадження №11-сс/991/21/24
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Головуючий: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 травня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.12.2023 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_6, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Невельськ Сахалінської області російської федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,
підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України,
ВСТАНОВИЛА:
1. Зміст оскаржуваного судового рішення
і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.12.2023 задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_9 та обрано відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою. Також ухвалою слідчого судді визначено, що після затримання підозрюваного ОСОБА_6 і не пізніше як через 48 (сорок вісім) годин із часу його доставки до місця кримінального провадження слід розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.
Слідчим суддею встановлено, що слідчою групою детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, за фактом заволодіння майном на суму близько 118 млн. грн. та доходами Міжнародного аеропорту Одеси у сумі 2,5 млрд. грн.
Повідомлення про підозру ОСОБА_6 складено та підписано 29.08.2023.
У зв`язку з неможливістю особистого вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру, детективами здійснено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, а саме шляхом надсилання відповідного повідомлення засобами поштового зв`язку на відомі місця проживання, а також за мобільним номером телефону в мобільних застосунках Telegram, WhatsApp, Viber.
Слідчий суддя вважає, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 у зазначений спосіб відповідає вимогам КПК України, а тому останній набув статусу підозрюваного. Виходячи із позиції ОСОБА_6, викладеній у надісланих на адресу суду запереченнях на клопотання детектива, слідчий суддя вважає, що підозрюваний обізнаний із пред`явленою йому підозрою та змістом інкримінованих кримінальних правопорушень.
Викладені у клопотанні детектива обставини та досліджені в ході судового засідання копії документів на даному етапі досудового розслідування, за переконанням слідчого судді, з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного з вчиненими кримінальними правопорушеннями. Відтак слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 366 та ч.5 ст. 191 КК України за викладених у клопотанні обставин.
Вирішуючи питання про доведеність факту розшуку, слідчий суддя встановив, що постанова детектива від 10.10.2023 про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_6 винесена законно, оскільки згідно з матеріалів клопотання, ОСОБА_6 неодноразово викликався до детективів НАБУ для проведення слідчих дій, що розцінюються як свідоме ігнорування підозрюваним обов`язку з`явитися на виклик та як переховування від слідства.
Також слідчий суддя прийшов до висновку про наявність двох ризиків із чотирьох, про які стверджував детектив, а саме: ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, та ризику незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних. Наявність даних ризиків об`єктивно обумовлює необхідність забезпечення дієвості кримінального провадження та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 .
2. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Посилаючись на невідповідність ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.12.2023 вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості через істотні порушення вимог КПК та невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи, підозрюваним ОСОБА_6 та його захисником- адвокатом ОСОБА_7 було подані апеляційні скарги, у яких, із врахуванням змін та доповнень до них, апелянти прохають вказану ухвалу скасувати та постановити нову, якою призначити новий розгляд в суді першої інстанції або відмовити у задоволенні клопотання детектива про обрання запобіжного заходу.
Доводи апеляційних скарг зводяться до ненабуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172, оскільки письмове повідомлення про підозру у спосіб та порядок, передбачений Главою 22 КПК, не здійснено. До 02.11.2023 ОСОБА_6 жодних документів від детектива, в тому числі письмового повідомлення про підозру, повісток про виклик тощо, не отримував. ОСОБА_6 на території України з 2014 році не має ні постійного, ні тимчасового місця проживання, а з 2015 року фактично проживає у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії на законних підставах, про що детективу та прокурору достовірно відомо. Відтак вручення повідомлення про підозру мало відбуватись в порядку ч. 7 ст. 135 КПК за допомогою міжнародної правової допомоги.
Щодо відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, підозрюваний та захисник в апеляційних скаргах зазначають, що ОСОБА_6 не підписував рішення Одеської міської ради, відмінне від того, яке було проголосоване та прийняте депутатами під час сесії Одеської міської ради 29.04.2011. Підозра ґрунтується на стенограмах засідань сесії міської ради, доступ до яких детектив не надав стороні захисту. Показання свідків про вчинення ОСОБА_6 дій із примушування ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підписувати рішення щодо аеропорту не відповідають дійсності, що спростовується їх же показаннями.
Показання свідка ОСОБА_12, яка заявила, що, будучи у шлюбі із ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ), їй стало відомо про те, що ОСОБА_15 та ОСОБА_14 за передачу майна міжнародного аеропорту «Одеса» придбали ОСОБА_6 квартиру в « АДРЕСА_2, не можуть бути доказом у справі, оскільки такий допит оформлений у вигляді рапорту, який не є процесуальним джерелом доказів, а сама ОСОБА_16 має неприязні відносини зі своїм колишнім чоловіком, а тому обмовляє його та, відповідно, і ОСОБА_6 .
Досудове розслідування щодо ОСОБА_6 є упередженим та необ`єктивним внаслідок численних порушень, свідомо допущених детективом та прокурором у кримінальному провадженні.
Факт оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук суперечить приписам ст. 281 КПК, оскільки органу досудового розслідування достеменно відомо, що ОСОБА_6 понад 10 років постійно проживає поза межами України, що документально ним підтверджено. Втім, ОСОБА_6 не відмовляється приїхати до України, однак на теперішній час це є неможливим через постійні обстріли з боку рф, а також стан здоров`я підозрюваного, його похилий вік, необхідності постійного догляду за ним з боку його дружини, яка не може залишити їх малолітню дитину у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та приїхати до України разом із чоловіком.
Слідчий суддя прийшов до хибного висновку про доведеність ризиків переховування від органу досудового розслідування та суду, а також ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження. Дійсно, ОСОБА_6 має низку нерухомого майна в Україні, яке арештовано. Втім сам факт перебування майна у власності не може свідчити про доведеність ризику переховування. ОСОБА_6 через тривале проживання на законних підставах за межами України. Крім того, ОСОБА_6 втратив будь-який зв`язок із колишніми колегами та депутатами, а тому вплив на таких осіб неможливий.
Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі також звертає увагу на неналежні мови утримання осіб в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», відсутність у ньому укриття та бомбосховищ, що є загрозою для життя та здоров`я ОСОБА_6 у випадку обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, зазначає, що слідчий суддя не надав оцінку можливості застосування щодо підозрюваного іншого, більш м`якого запобіжного заходу, окрім як найсуворішого у вигляді тримання під вартою, що є грубим порушенням кримінального процесуального закону.
3. Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_7 свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу ОСОБА_6 підтримав, прохав ухвалу слідчого судді скасувати як незаконну та необґрунтовану.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_6 приймав участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, підтримав апеляційні скарги та наполягав на їх задоволенні.
При вирішення питання про можливість участі ОСОБА_6 у судовому засіданні саме у такий спосіб колегія суддів керувалась наступним.
Норма ч. 6 ст. 193 КПК наділяє слідчого суддю, суд правом розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та можливість обрання такого запобіжного заходу за відсутності підозрюваного/обвинуваченого. Виходячи зі змісту терміну «відсутність», останній має значення як «перебування кого-небудь поза даним місцем у певний час». Тобто для розгляду клопотання в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, за переконанням колегії суддів, ключовим є саме фізична відсутність підозрюваного у приміщенні (залі) суду. Крім того, КПК не містить заборони на здійснення дистанційного судового провадження у такій категорії справи, як обрання запобіжного заходу, а частина 12 ст. 336 КПК, яка є спеціальною щодо проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції, визначає, що дистанційне судове провадження може здійснюватися в судах із будь-яких питань, розгляд яких віднесено до компетенції суду. Відтак, з метою забезпечення ОСОБА_6 права на судовий захист та доступ до правосуддя, реалізації засади змагальності судового процесу, участь підозрюваного у судовому засіданні була забезпечена в режимі відеоконференції поза приміщення суду з використання власник технічних засобів.
Прокурор ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, наполягав на законності, обґрунтованості та вмотивованості оскаржуваної ухвали слідчого судді.
4. Мотиви суду
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали апеляційного провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Щодо доводів сторони захисту про розгляд клопотання детектива слідчим суддею ОСОБА_1, якому був заявлений відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості слідчого судді.
Так, ОСОБА_6 зазначає, що ним був заявлений обґрунтований відвід слідчому судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, який не був розглянутий іншим слідчим суддею. Відтак в ухваленні оскаржуваного судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумніви у його неупередженості.
Дослідивши зазначений довід, колегія суддів зауважує на наступне.
Відповідно до матеріалів апеляційного провадження, у судовому засіданні 10 листопада 2023 року слідчим суддею ОСОБА_1 постановлено ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відмову у задоволенні клопотання підозрюваного ОСОБА_6 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. У зв`язку із чим адвокатом ОСОБА_7 було заявлено відвід слідчому судді ОСОБА_1 . Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеного клопотання про відвід було визначено суддю ОСОБА_17, який за наслідком розгляду відводу 15.11.2023 постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_7 про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 через її необґрунтованість, а заяву ОСОБА_6 від 13.11.2023 про відвід слідчого судді залишено без розгляду як повторно заявлений (том 8 а.п. 73-79).
Частина 4 ст. 81 КПК України визначає повноваження слідчого судді/суду залишити повторно заявлений відвід без розгляду, якщо такий відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження.
Обґрунтуванням для залишення без розгляду заяви ОСОБА_6 про відвід слідчому судді ОСОБА_1 від 13.11.2023 слідчим суддею ОСОБА_17 було те, що така заява про відвід є повторно заявленим відводом та надійшла до слідчого судді вже після заявленого відводу його захисником і передачі для розгляду слідчим суддею ОСОБА_1 цього відводу до канцелярії суду для вирішення питання автоматичного розподілу та містить аналогічну аргументацію із заявленим захисником відводом.
За наслідком розгляду питання про відвід слідчим суддею ОСОБА_17 постановлено ухвалу від 15.11.2023, яка відповідає вимогам до обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
А тому колегія суддів не погоджується із твердженнями сторони захисту, що заявлений ОСОБА_6 відвід слідчому судді ОСОБА_1 залишився без належного реагування, що позбавляло б такого слідчого суддю процесуальних повноважень розглядати клопотання детектива у подальшому.
Щодо доводів апеляційних скарг відносно ненабуття ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження віднесено запобіжні заходи (п.9 ч.2 ст.131 КПК України).
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків (ч.1 ст.177 КПК України).
В даному випадку йде мова про забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка набула певного процесуального статусу у кримінальному провадженні.
Повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з`являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення.
Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов`язків, визначених статтею 42 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, передумовою для застосування запобіжного заходу, в першу чергу, є з`ясування чи набув ОСОБА_6 процесуальний статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023, у якому детективом заявлено клопотання.
В силу приписів ч. 1 ст. 42 КПК України особа набуває статусу підозрюваного у випадку, зокрема, якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч.1 ст.278 КПК України).
Повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи (ч.3 ст.111 КПК України).
Главою 11 КПК України визначений порядок вручення повідомлень (викликів). Так, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч.1,2,7 ст. 135 КПК України).
Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. У випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом (ч. 9 ст. 135 КПК України).
Відповідно до матеріалів провадження, 29.08.2023 у кримінальному провадженні 52023000000000172 від 13.04.2023 складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах; а також у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки Одеській міській раді (т.1 а.п.29-52).
Через відсутність даних про місце перебування ОСОБА_6 письмове повідомлення про підозру було направлено за відомими на той час органу досудового розслідування адресами проживання:
-ОСББ «Арк Палас», що обслуговує багатоквартирний будинок за адресою: АДРЕСА_3 ;
- АДРЕСА_4 ;
- АДРЕСА_5 ;
- АДРЕСА_6 ;
- АДРЕСА_1 ;
- АДРЕСА_7 (т. 1 а.п. 62-65).
Крім того, на виконання приписів ч. 9 ст. 135 КПК, повідомлення по підозру 29.08.2023 направлено на мобільний номер телефона ОСОБА_6 НОМЕР_1 за допомогою застосунку WhatsАpp, Telegram, Viber (т. 1 а.п. 55-61).
Оцінюючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги щодо повідомлення ОСОБА_6 про підозру органом досудового розслідування виконані відповідно до вимог КПК України. Зокрема, сторона обвинувачення вжила комплекс дій, достатніх для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру та доведення до нього його змісту, що є достатнім для того, щоб вважати його таким, що набув статус підозрюваного у кримінальному провадженні № 52023000000000172 від 13.04.2023. Крім того, направлення ОСОБА_6 детективу низки клопотань свідчать про його обізнаність про здійснення щодо нього досудового розслідування та суті висунутої йому підозри.
Водночас захисник стверджує, що набуття особою статусу підозрюваного у кримінальному провадженні пов`язане із безпосереднім отриманням такою особою повідомлення про підозру, не обмежуючись її формальним направленням. Через тривале проживання ОСОБА_6 за кордоном, він не користується мобільними номерами українських мобільних операторів, а тому не можна вважати належним повідомлення йому про підозру скерування текстового файлу за допомогою месенджерів на такі номери.
Надаючи оцінку таким доводам, колегія суддів зазначає про наступне.
Право особи знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення її підозрюють, закріплено п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України. Обізнаність особи про розпочате кримінальне провадження та те, в чому саме вона підозрюється, дає можливість захищати свої права та інтереси, відстоювати власну позицію в суді та забезпечити реалізацію засади змагальності, а тому його належна реалізація є принципово важливою для забезпечення справедливого кримінального провадження.
При цьому надважливим, на думку колегії суддів, є як докази отримання/ухилення особи від отримання такого повідомлення, а також сам факт обізнаності особи про здійснення щодо неї кримінального провадження. Водночас свідоме ухилення особи від отримання процесуальних документів у кримінальному провадженні чи створення ситуації, яка зробила його недоступним для інформування стороною обвинувачення можуть бути додатковими свідченнями її обізнаності про факт здійснення розслідування.
Фізична відсутність ОСОБА_6 за адресами, зазначеними ним як адреси проживання на території України та місцем знаходження належного йому майна, а також посилання на не користування месенджерами, не можуть свідчити про недотримання детективами обов`язку щодо вручення повідомлення про підозру. Саме у випадку відсутності особи за місцем проживання або використання нею умов, що унеможливлюють інформування стороною обвинувачення про факт здійснення щодо особи досудового розслідування законодавцем передбачений спеціальний алгоритм дій, який, з одного боку, направлений на доведення для такої особи відомостей про підозру, а з іншого - процесуальну фіксацію моменту зміни процесуального статусу особи на підозрювану. І такий спеціальний механізм не передбачає обов`язку вручення повідомлення про підозру особі «під підпис», що є алогічним через відсутність особи за відомими адресами. Настання наслідків у вигляді вручення повідомлення про підозру законодавець пов`язує із формальним виконанням детективом вимог щодо її направлення за відповідними адресами.
Отже, відсутність підпису ОСОБА_6 на письмовому повідомленні про підозру не є автоматичним свідченням про невиконання органом досудового розслідування вимог кримінального процесуального законодавства щодо вручення йому повідомлення про підозру за умови вжиття усіх можливих засобів (скерування на адресу ОСББ, адреси проживання та адреси розташування об`єктів нерухомості, що перебувають у власності ОСОБА_6, а також інформування іншим шляхом, зокрема, через месенджери) для доведення до його відома про здійснення відносно нього досудового розслідування з метою реалізації права на захист.
Аргумент захисника щодо обов`язку детектива вжити заходів для вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6 в порядку міжнародної правової допомоги через його проживання у Сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії з 2015 року, також не заслуговує на увагу з огляду на таке.
Як зазначає захисник в апеляційній скарзі, 06.12.2021 ОСОБА_6 був взятий на тимчасовий консульський облік в посольстві України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, а про фактичне місцезнаходження та проживання ОСОБА_6 у Сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії детективам та прокурору у цьому кримінальному провадженні стало відомо від 01.09.2023 із його заяв.
Так, відповідно до відомостей, що були в розпорядженні Державної міграційної служби станом на 23.08.2023, ОСОБА_6 мав паспорт громадянина України для виїзду за кордон та офіційне місце проживання у АДРЕСА_1 (т. 1 а.п. 66).
Крім того, у володінні ОСОБА_6 перебувало та перебуває до теперішнього часу нерухоме майно, за адресами яких були направлені повідомлення про підозру: буд. АДРЕСА_6 ; буд. 11 та буд. 25 по АДРЕСА_4 (т. 1 а.п 85-89).
Матеріали апеляційних скарг не містять доказів про обізнаність органу досудового розслідування на день складання повідомлення про підозру про факт проживання ОСОБА_6 за конкретною адресою за кордоном чи відомостей про його вихід із громадянства України шляхом добровільного волевиявлення, спрямованого на втрату політико-юридичних зв`язків із країною.
Колегія суддів зауважує, що законодавцем визначений певний алгоритм дій особи, яка хоче виїхати за межі України для того, щоб постійно проживати в іншій країні. У цьому випадку потрібно подати до територіального органу Державної міграційної служби України заяву про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання із певним пакетом документів. За наслідком розгляду такої заяви ДМС приймає рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або про відмову в їх оформленні. У випадку прийняття позитивного рішення заявнику у визначений територіальним органом ДМС строк необхідно, окрім іншого, зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні; надати територіальному органу ДМС паспорт громадянина України і паспорт громадянина України для виїзду за кордон для проставляння в них штампа про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання (ч. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»).
Втім доказів на вчинення ОСОБА_6 означених дій стороною захисту не надано, що не дає обґрунтованих підстав його вважати таким, що має постійне місце проживання в іншій країні.
Оскільки орган досудового розслідування станом на день складення письмового повідомлення про підозру та його вручення не володів відомостями про місце проживання ОСОБА_6 за іншими, ніж наявними у офіційних базах даних, адресами на території України, можливості для вручення повідомлення про підозру у порядку іншому, аніж визначений ч.ч. 1,2,9 ст. 135 КПК України, у сторони обвинувачена не існувало.
Як зазначає захисник, про факт проживання ОСОБА_6 у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії органу досудового розслідування стало відомо після 01 вересня 2023 року із його листів та запитів, скерованих детективу та прокурору. Втім, відповідно до матеріалів провадження, 02.11.2023 детективом додатково було направлено повідомлення про підозру від 29.08.2023 на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 та на мобільний номер телефона ОСОБА_6 НОМЕР_2 за допомогою застосунку Telegram, що були зазначені адвокатом як засоби зв`язку (т. 8 а.п. 26-30), що свідчить про реальний намір детектива довести до відома ОСОБА_6 суть повідомленої підозри. Водночас, кримінальним процесуальним законом не передбачена процедура «перевручення» письмового повідомлення про підозру з огляду на встановлення нового місця проживання такої особи.
Також колегія суддів погоджується зі слідчим суддею, що із клопотань ОСОБА_6, адресованих детективу, а також його заперечень проти клопотання про обрання запобіжного заходу, вбачається обізнаність із суттю пред`явленою йому підозрою та змістом інкримінованих кримінальних правопорушень.
Відтак висновок слідчого судді про набуття ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного є цілком вірним, а доводи апеляційних скарг захисника в цій частині не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду, у зв`язку з чим відхиляються колегією суддів.
Колегія суддів надає наступну оцінку доводам апеляційних скарг щодо необґрунтованості оголошеної ОСОБА_6 підозри.
ОСОБА_6 та його захисник в апеляційних скаргах стверджують про відсутність доказів на підтвердження обґрунтованості підозри через відсутність у ОСОБА_6 повноважень на одноособове прийняття рішення міської ради, яке є колективним. ОСОБА_6 хоча і був «за» ухвалення цих рішень, оскільки щиро вважав, що робить добру справу для міста Одеси і країни в цілому, але ніколи не переконував чи схиляв депутатів підтримати це рішення. Доказів протилежного сторона обвинувачення не надала, а наведена детективом хронологія подій не відповідає дійсним обставинам того часу.
Водночас, на підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_6 детективом до клопотання додані матеріали, дослідивши які слідчий суддя прийшов до висновку про її обґрунтованість, із чим погоджується і колегія суддів.
Відповідно до змісту письмового повідомлення по підозру, представники сфери великого бізнесу міста Одеси ОСОБА_15 і ОСОБА_14, в період з грудня 2009 року по квітень 2011 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, усвідомлюючи високий рівень дохідності Міжнародного аеропорту Одеса (далі аеропорт), діючи умисно, з метою протиправного та незаконного заволодіння майном КП «Міжнародний аеропорт Одеса» та привласнення доходу від його діяльності, домовились про спільне вчинення злочину, з огляду на що організували та керували його вчиненням, використовуючи підконтрольні іноземні компанії. 03.12.2009 створили та зареєстрували на території Великої Британії юридичну особу «Одеса аеропорт Девелопмент Лімітед» («Odessa airport development Ltd.»), яке очолив підконтрольний та підзвітний ним ОСОБА_18 .
Для реалізації злочинного умислу вищезазначені особи залучили як виконавця ОСОБА_6, який 04.11.2010 був обраний міським головою Одеської міської ради та мав забезпечити прийняття сесією Одеської міської ради низки рішень, відповідно до яких створена юридична особа - ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент» поза конкурсною процедурою буде визначена як така, з якою Одеська міська рада створить спільне товариство та прийме рішення про передачу майна КП «Міжнародний аеропорт Одеса» зазначеній юридичній особі на умовах, що 75% спільно створеного підприємства належить ТОВ «Одеса аеропорт Девелопмент Лімітед» (кінцевими бенефіціарами є ОСОБА_15 та ОСОБА_19 ), а 25% - Одеській міській раді. Забезпечивши підписання акту приймання-передачі майна, ОСОБА_6 мав підписати та видати ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» свідоцтво про право власності на таке майно.
Слідство стверджує, що ОСОБА_6, діючи умисно, приблизно у квітні 2011 року подав на розгляд сесії Одеської міської ради проект рішення Одеської міської ради «Про заходи щодо реконструкції та розвитку «Міжнародного аеропорту «Одеса» та 29.04.2011 близько 10 год 13 хв забезпечив позитивне голосування за нього депутатами Одеської міської ради, пунктом 1 якого було те, що Одеська міська рада повинна була виступити співзасновником ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса» та пунктом 2 якого передбачалось надання згоди КП «Міжнародний аеропорт Одеса» на укладення договору про спільну діяльність з таким Товариством.
У подальшому, з метою передачі майна у приватну власність саме ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса», а фактично ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент», ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи всупереч інтересам служби, в порушення законодавства, забезпечив підготовку та підписав текст, відмінний від проголосованого рішення, відповідно до якого у пункті 1 зазначено, що Одеська міська рада виступала співзасновником ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса» спільно з ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент». Тобто ОСОБА_6 вніс у таке рішення завідомо неправдиві відомості.
При цьому, з метою визначення вартості майна КП «Міжнародний аеропорт Одеса» та його подальшої передачі до статутного капіталу ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса», ОСОБА_15 та ОСОБА_14 забезпечили проведення ПП «Бюро Маркуса» оцінку ринкової вартості основних засобів підприємства, за звітом якого загальна вартість основних засобів термінального комплексу і супроводжуючих служб (2488 позицій) складає 118 350 549 гривень.
За версією слідства, за сприяння ОСОБА_6 Одеською міською радою було прийнято рішення №835-VI від 08.07.2011 «Про визначення частки Одеської міської ради у статутному капіталі ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» та внеску КП «МАО» у спільну діяльність», відповідно до якого визначено статутний капітал ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» у розмірі 473 402 196 гривень, та частку Одеської міської ради у ньому в розмірі 118 350 549 гривень, що складатиме 25%, та погоджено, що в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» Одеська міська рада вносить майно загальною вартістю 118 350 549 гривень в кількості 2 488 одиниць.
Водночас, зазначене рішення міської ради №835-VI від 08.07.2011 «Про визначення частки Одеської міської ради у статутному капіталі ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» та внеску КП «МАО» у спільну діяльність» суперечить низці нормативно-правових актів України, зокрема, вимогам ч. 4 ст. 3 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» та ч. 1,2 ст. 75 «Повітряного кодексу України».
Крім того, Статутом ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» передбачено, що для прийняття рішень Загальними зборами з запропонованих питань, рішення вважається прийнятим, якщо про свою позицію з приводу такого рішення повідомили учасники, які володіють більше 60 % голосів та за прийняття такого рішення проголосувала необхідна кількість учасників, що володіють більш ніж 50 % загальної кількості голосів учасників товариства (п. 9.2.9.10), чим Одеська міська рада фактично позбавлялась можливості впливати на господарську діяльність Товариства, а також розпоряджатись його майном та доходом.
У подальшому, з метою завершення вчинення злочину, спрямованого на заволодіння майном КП «Міжнародний аеропорт Одеса», виконавчим комітетом Одеської міської ради, головою якого був ОСОБА_6, 29.12.2011 було видано свідоцтво про право власності серії САЕ 572099 на 2488 об`єктів майна «Міжнародного аеропорту Одеса», право власності на які 19.01.2012 було перереєстровано за ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» на загальну суму 118 350 549 гривень.
Згодом зазначене майно було обернуто на користь ОСОБА_15 і ОСОБА_14 із подальшим розпорядженням ним з метою унеможливлення його повернення законному власнику шляхом передачі такого майна у заставу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в якості гарантій виконання умов кредитного договору, який не виконаний дотепер.
Слідство стверджує, що описаними діями ОСОБА_15 та ОСОБА_14, як організатори злочину, а також ОСОБА_6, ОСОБА_20 та ОСОБА_18 як виконавці, спричинили збитки Одеській міській раді на суму 118 350 549 гривень.
При вирішенні питання щодо ймовірності існування самої події злочину та можливості бути причетним до неї ОСОБА_6 . колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 на період часу, що зазначений у підозрі, володів усім обсягом повноважень голови Одеської міської ради, які надавали йому можливість скликати сесії ради, вносити пропозиції та формувати порядок денний сесій та головувати на пленарних засіданнях ради, вносити пропозиції та формувати порядок денний, підписувати рішення ради та її виконавчого комітету, здійснювати керівництво апаратом ради та її виконавчим комітетом. Надані детективом матеріали у своїй сукупності створюють уявлення про високу вірогідність вчинення інкримінованих злочинів ОСОБА_15 та ОСОБА_14, як організаторами, а також ОСОБА_6 як співвиконавцем. При цьому оцінку таких доказів на користь обґрунтованості підозри при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу колегія суддів відмежовує від того рівня її доведеності, яка має вирішуватись судом при доведеності складу кримінального правопорушення.
Дослідивши матеріали апеляційного провадження, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді про існування обґрунтованої підозри стосовно можливого вчинення ОСОБА_6 дій, що кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.5 ст.191, ч.3 ст. 366 КК України.
Апелянти зазначають про необґрунтованість підозри ОСОБА_6 через недоведення стороною обвинувачення доказів його залучення до дій, вчинення яких інкримінують ОСОБА_15 та ОСОБА_14, а рішення Одеської міської ради VI скликання ухвалювались голосами депутатів фракції «Партії регіонів», яка мала у своєму складі абсолютну більшість і впливу на яку у ОСОБА_6 не було. Також в апеляційній скарзі ОСОБА_6 описує події того часу із власною оцінкою щодо відсутності у нього як суб`єктивної, так об`єктивної сторони, що, за його переконанням, виключає обґрунтованість висунутої йому підозри.
Колегія суддів приймає до уваги зазначені твердження сторони захисту та не виключає існування іншої версії подій, що може бути відмінною від версії сторони обвинувачення та спростовувати таку підозру. Втім на стадії вирішення питання про обрання запобіжного заходу колегія суддів апеляційної інстанції позбавлена процесуальної можливості вдаватись до оцінки доказів вини підозрюваного з точки зору їх допустимості, належності та достатності, на рівні судового розгляду обвинувачення по суті. Доводи сторони захисту фактично зводяться до оцінки доказів за критеріями, визначеними ст.94 КПК, хоча на даному етапі кримінального провадження такі матеріали надані стороною обвинувачення лише з метою підтвердження факту ймовірного вчинення кримінальних правопорушень та причетності до них певних осіб, в тому числі ОСОБА_6 . В даному випадку з метою обґрунтованості існування розумної підозри.
Колегія суддів враховує наявність наданих стороною обвинувачення матеріалів, які об`єктивно пов`язують ОСОБА_6 із певним злочином, та які, за переконанням суду, є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування та висунення звинувачення, або ж його спростування.
Щодо доводів апеляційних скарг в частині неоголошення підозрюваного ОСОБА_6 у міжнародний розшук, колегія суддів виходить із наступного.
В апеляційних скаргах ОСОБА_6 та його захисник зазначають, що через відоме органу досудового розслідування місце проживання ОСОБА_6 за кордоном його оголошення в міжнародний розшук суперечить приписам ст. 281 КПК. В той же час, через військову агресію рф та запроваджений в Україні військовий стан прибути до детектива ОСОБА_6 не має об`єктивної можливості, оскільки це буде загрожувати його життю та здоров`ю.
Дослідивши матеріали провадження, колегія суддів відхиляє зазначені аргументи з огляду на таке.
Постановою детектива НАБУ ОСОБА_21 від 02.10.2023 ОСОБА_6 оголошено у розшук. Вказана постанова обґрунтована тим, що ОСОБА_6 не з`явився на виклики детективів НАБУ на 15-17.09.2023, 27-29.2023 (т. 1 а.п. 77-80).
10.10.2023 детективом ОСОБА_21 винесено постанову про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного ОСОБА_6 . В обґрунтування постанови було зазначено, що за інформацією державної прикордонної служби України від 04.10.2023 ОСОБА_6 не перетинав кордон України з 08.11.2017, однак 11.10.2018 отримував паспорт громадянина України для виїзду за кордон в Посольстві України в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що свідчить про перебування ОСОБА_6 поза межами території України. Здійснення міжнародного розшуку доручено детективам НАБУ (т. 1 а.п. 81-84).
Чинний КПК України не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особу оголошено в будь-який з видів розшуку (державний, міждержавний, міжнародний ).
З приписів ст. 281 КПК України вбачається, що для належного оголошення особи у розшук під час досудового розслідування обов`язкова наявність сукупності критерії, а саме: 1) особа має набути статус підозрюваного; 2) місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України; 3) підозрюваний не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик; 4) до оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження; 5) про оголошення розшуку виноситься окрема постанова; 6) відомості про розшук мають бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За переконанням колегії суддів детективом зазначені вимоги дотримані, що свідчить про законність оголошення міжнародного розшуку ОСОБА_6 .
Як було встановлено слідчим суддею та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, ОСОБА_6 набув статус підозрюваного.
Станом на 12 годину 05 жовтня 2023 року в базі даних ДМС відомостей щодо перетинання ОСОБА_6 державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями у період з 08.11.2017 по 05.10.2023 не виявлено (т. 1 а.п. 67). Втім, на дату формування запиту - 23.08.2023 у розпорядженні ДМС України були відомості про отримання ОСОБА_6 паспорту громадянина України для виїзду за кордон, виданому Посольством України в Сполученому Королівств Великобританії та Північної Ірландії (т. 1 а.п. 66), що давало підстави вважати, що ОСОБА_6 перебуває за межами України.
В матеріалах провадження наявні неодноразові виклики ОСОБА_6 до детектива на різні дати з 11 вересня по 09 жовтня 2023 року, які залишились без належного реагування з боку підозрюваного, що не заперечується стороною захисту (т. 1 а.п. 68-76).
Здійснення органом досудового розслідування запитів до Державної міграційної служби України та отримання відповідей на них щодо наявних відомостей про особу ОСОБА_6, встановлення місця його проживання, даних про перетин кордону, а також формування витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про ОСОБА_6 свідчать про вжиття заходів щодо встановлення місцезнаходження підозрюваного з метою вирішення питання про міжнародний розшук останнього.
Оцінивши наявні відомості у сукупності, враховуючи, що за наслідком проведених дій точне місцезнаходження підозрюваного ОСОБА_6 залишилось невідомим, з огляду на наявну інформацію про ймовірність його перебування за межами України та не явки на виклики слідчого без поважних причин, постановою детектива НАБУ від 10.10.2023 був оголошений міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_6, яка є законною та обґрунтованою з огляду на обставини кримінального провадження.
А тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг в частині неналежного оголошення міжнародного розшуку ОСОБА_6 .
Посилання ж на неможливість прибуття ОСОБА_6 до приміщення Національного антикорупційного бюро України до детектива за його викликами через військову агресію рф та регулярні ракетні обстріли, безумовно, приймаються колегією суддів до уваги, оскільки такі обставини дійсно існують в Україні. Втім, запровадження правового режиму військового стану на території України, який триває вже понад два роки, не може виправдовувати небажання підозрюваного постати перед слідством та продемонструвати неналежну процесуальну поведінку у кримінальному провадженні.
Відтак, оскільки для ухвалення судового рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України КПК визначає необхідність оголошення міжнародного розшуку, що було здійснено детективом шляхом прийняття відповідної постанови від 10.10.2023, колегія суддів не погоджується із доводами апеляційних скарг в цій частині та вважає обґрунтованими висновки слідчого судді щодо належного оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук.
Щодо встановлених ризиків.
Заперечуючи висновки слідчого судді про існування ризику переховування, ОСОБА_6 та його захисник зазначають, що з території України ОСОБА_6 виїхав понад 10 років назад, а згодом отримав громадянство Великобританії, що свідчить про легальність перебування у цій країні та виключає ризик переховування. Крім того, ОСОБА_6 не заперечує, а навіть наполягає на активній участі у розслідуванні та сприянні слідству шляхом його допиту детективом через відеоконференцзв`язок.
Втім, до наведених доводів колегія суддів ставиться критично, виходячи із такого.
Реальне існування ризику підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з особою останнього, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що ймовірність того, що підозрюваний може спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди, але не у будь-якому випадку цього може бути достатньо для обрання запобіжного заходу. Якщо про ризик переховування заявлено слідчим, суд має виходити виключно з конкретної оцінки фактів, сукупність яких може доводити або спростовувати вірогідність переховування підозрюваного.
Як неодноразово зазначав Європейський суд у своїх рішеннях, ризик втечі не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня.
Про реальність існування ризику переховування ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні свідчить те, що з 02 серпня 2021 року ОСОБА_6 набув громадянство Великої Британії (копія паспорта: т. 13 а.п. 143).
Не вдаючись до оцінки законодавства Великої Британії, що регулює екстрадицію (зокрема Extradition Act 2003), за загальним правилом та світовою практикою, більшість країн світу відмовляє у екстрадиції власних громадян, що вочевидь збільшує актуальність наведеного ризику у даному кримінальному провадженні.
Щодо можливості проведення допиту ОСОБА_6 у режимі відеоконференції під час досудового розслідування, то колегія суддів погоджується із стороною захисту у цій частині, що кореспондується із приписами ст. 232 КПК України. Втім, прийняття відповідного рішення про здійснення дистанційного досудового розслідування відноситься до виключних дискреційних повноважень слідчого, прокурора у конкретному кримінальному провадженні з огляду на його обставини, втручання у які з боку слідчого судді/суду заборонено. Відтак колегія суддів вбачає процесуальну можливість реалізації підозрюваним права на захист зазначеним шляхом, втім це не може нівелювати встановлений ризик переховування, адже ОСОБА_6 з моменту повідомлення про підозру та очевидну обізнаність про суть повідомленої йому підозри не вчинив реальних спроб з`явитись до детектива на його виклики, що свідчить про небажання ОСОБА_6 безпосередньо бути присутнім та додатково вказує на актуальність ризику переховування.
Стороною захисту надані медичні документи на обґрунтування необхідності лікування ОСОБА_22 у Великій Британії та неможливості його прибуття до України. Колегія суддів безумовно враховує стан здоров`я підозрюваного та його вік, які дійсно можуть дещо ускладнювати подорожі. Втім зазначені медичні документи, за переконанням колегії суддів, на час розгляду клопотання слідчим суддею не обумовлювали неможливість прибуття підозрюваного до України та не містили заборон брати учать у судових засіданнях за станом здоров`я.
А тому, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про доведеність ризику переховування підозрюваного ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду.
Встановлений ризик незаконного впливу підозрюваного на свідків, що знайшов своє підтвердження в оскаржуваній ухвалі, суд апеляційної інстанції також вважає актуальним. Його наявність слідчий суддя встановив з огляду на те, що ОСОБА_6 тривалий час обіймав посаду міського голови міста Одеси та був дотичним до політичної діяльності, а інкриміновані йому кримінальні правопорушення пов`язані із вказаною посадою, що може свідчити про наявність дружніх та приятельських відносин із особами, які були на період розслідуваних подій працівниками чи депутатами Одеської міської ради; специфіка вчинення інкримінованого злочину передбачала вплив на деяких свідків з метою позитивного голосування за необхідне рішення про вибір ТОВ «Одеса Аеропорт Девелопмент»; в ході розгляду даного клопотання підозрюваному стали відомі матеріали кримінального провадження, зокрема, протоколи допиту свідків, з яких він дізнався зміст їх показань та особисті дані, що створює можливість впливу на останніх.
Колегія судів вважає, що наведені висновки слідчого судді є цілком вірогідними, враховуючи кількість свідків, допитаних у кримінальному провадженні (близько 150 осіб), серед яких близько 40 осіб - співробітники Одеської міської ради, у тому числі - депутати, на яких підозрюваний ОСОБА_6 може зберігати важелі вплив.
Контраргументи сторони захисту щодо розірвання ОСОБА_6 будь-яких політичних та робочих зв`язків із колишніми колегами та відсутність спілкування із ОСОБА_15 не сприймаються колегією суддів як вагомі з огляду на обрану стратегію захисту від висунутої підозри, що ґрунтуються лише на відповідних поясненнях без документального підтвердження протилежного.
Окремим доводом апеляційної скарги захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_7 є посилання на неналежні умови утримання осіб в СІЗО у місті Києві. Захисник зазначає, що у випадку обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній буде поміщений до державної установи «Київській слідчий ізолятор», умови перебування в якому не відповідають санітарним правилам та нормам, а життя та здоров`я ОСОБА_6 буде під загрозою через відсутність там бомбосховищ. На підтвердження чого захисник надав Звіт про результати відвідування ДУ «Київський слідчий ізолятор», складений 12.07.2023 Департаментом з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Втім колегія суддів вважає зазначене посилання захисника передчасним, оскільки предметом розгляду цього провадження, відповідно до приписів . 6 ст. 193 КПК, є обрання підозрюваному запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що не є тотожнім його застосуванню. Питання можливості застосування до ОСОБА_6 обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або ж питання зміни на більш м`який запобіжний захід буде розглядатися слідчим суддею у встановленому законом порядку лише після прибуття ОСОБА_6 до слідчого судді/суду. Відтак на цьому етапі кримінального провадження надання оцінки умовам утримання підозрюваного в умова СІЗО є недоцільним, а тому відхиляються.
5. Висновки суду
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
В силу вимог ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Оскільки слідчим суддею належним чином встановлено та оцінено оголошення підозрюваного ОСОБА_6 у міжнародний розшук, обґрунтованість підозри, наявність ризиків переховування та незаконного впливу на свідків, а вказані висновки не були спростовані під час апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку про існування підстав для обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та, відповідно, відсутність підстав для задоволення апеляційних скарги сторони захисту - підозрюваного ОСОБА_6 та адвоката ОСОБА_7 .
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.12.2023 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4