Document No. 119411971

Справа № 991/2971/24

Провадження №11-сс/991/335/24

Слідча суддя ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду у складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар судового засідання ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.04.2024 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6, підозрюваного в межах кримінального провадження № 12020000000000236 від 11.03.2020,

за участю:

захисників підозрюваного - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_7,

прокурора - ОСОБА_9,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Детективи Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.

За версією органу досудового розслідування, у жовтні 2019 року Голова Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) ОСОБА_10 створив злочинну організацію, діями якої протягом жовтня 2019 року - лютого 2022 року керували безпосередньо ОСОБА_10 та ОСОБА_6 та брали участь ОСОБА_11, ОСОБА_12, засновник та директор ТОВ «Агро Газ Трейдінг» (далі - ТОВ «АГТ») ОСОБА_13, засновник ТОВ «АГТ» ОСОБА_14, в.о. Голови Правління АТ «Одеський припортовий завод» (далі - АТ «ОПЗ») ОСОБА_15, в.о. Голови Правління АТ «ОПЗ» ОСОБА_16, радник Голови ФДМУ ОСОБА_17, т.в.о. Голови Правління АТ «Об`єднано гірничо-хімічна компанія» (далі - АТ «ОГХК») ОСОБА_18 .

У період з 2019 по 2020 роки членами злочинної організації, створеної Головою ФДМУ ОСОБА_10, вчинено відповідні злочини, а саме: зловживання службовим становищем службовими особами АТ «ОПЗ» з метою одержання неправомірної вигоди юридичною особою ТОВ «АГТ», що спричинило за період з травня 2020 року до жовтня 2021 року АТ «ОПЗ» збитки на суму 308 322 727,01 грн, тобто такі наслідки, які у двісті п`ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян; заволодіння коштами АТ «ОГХК» шляхом зловживання службовою особою АТ «ОГХК» своїм службовим становищем під час укладення у 2020-2021 років контрактів між АТ «ОГХК» та компанією BELANTO trade s.r.o. (Чеська Республіка) на постачання титанової сировини за заниженою вартістю, що спричинило збитки АТ «ОГХК» на суму 118 337 425,81 грн, тобто таку, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення кримінального правопорушення; вчинення правочинів з майном ТОВ «АГТ», щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, на загальну суму 10 603 163 837,19 грн, зміну форми (перетворення) такого майна та вчинено дії, спрямовані на приховування, маскування походження такого майна, володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження в сумі 2 040 998 955,42 грн, тобто предметом злочину було майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

23.11.2023, у межах зазначеного кримінального провадження, ОСОБА_6, у порядку, передбаченому ст. 135, 278 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Надалі, 10.04.2024 детектив НАБУ, за погодженням прокурора САП, звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду з клопотанням про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (далі - клопотання).

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 19.04.2024 обрав ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обираючи ОСОБА_6, за його відсутності, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя дійшов висновків про: набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні; наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень; наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики вчинення ОСОБА_6 дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України; наявність обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_6 оголошено в міжнародний розшук.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись з ухвалою слідчого судді від 19.04.2024, захисник підозрюваного ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу та доповнення до неї. За змістом вимог просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання детектива НАБУ.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого. ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру він не отримував та з його змістом не ознайомлений. Орган досудового розслідування не вчинив необхідні дії для направлення повідомлення в порядку ч. 1 ст. 278 КПК України. Направлення повідомлення про підозру за відомим місцем проживання та реєстрації ОСОБА_6 в України є безпідставним, оскільки він за цими адресами не проживає. Разом із тим, оскільки орган досудового розслідування стверджує про проживання ОСОБА_6 за кордоном, то єдиною належною процедурою його повідомлення має бути міжнародне співробітництво в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 135 та ч. 1 ст. 566 КПК України. Також, сторона захисту посилається на те, що матеріали досудового розслідування не містять як доказів на підтвердження обізнаності ОСОБА_6 про вимогу з`явитися до НАБУ для проведення слідчих чи процесуальних дій, так і доказів ухилення останнього від такого виклику. Оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук є безпідставними, оскільки наявність лише самої постанови не є достатнім. Протилежні висновки слідчого суддів в цій частині є помилковими та необґрунтованими. Крім того, сторона захисту вважає, що висновки органу досудового розслідування та слідчого судді про можливу причетність ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, є явно необґрунтованими. Надані стороною обвинувачення і дослідженні у судовому засіданні докази не пов`язанні між собою, у своїй сукупності не підтверджують обставини, що підлягають доказуванню, зокрема подію злочину, осіб, які можуть бути причетними до вчинення злочину, та яким можуть бути відомі обставини його вчинення та інші обставини, зазначені в ст. 91 КПК України. Ці докази не містять в собі дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, що підлягають доказуванню в справі та не становлять предмет доказування, у своїй більшості не передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у порядку, не передбаченому ст. 93 КПК України, а також зібрані з порушенням ст. 87 КПК України, з яким закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Встановлені слідчим суддею ризики є лише припущеннями, які нічим не обґрунтовані; стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_6 виїхав за кордон, тяжкість покарання не є належним обґрунтуванням наявності ризиків, стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 впливав на свідків чи інших осіб у кримінальному провадженні, чи якимось іншим чином перешкоджав кримінальному провадженню.

Додатково сторона захисту акцентує на тому, що у кримінальному провадженні закінчились строки досудового розслідування 07.11.2023, оскільки заступник Генерального прокурора - керівник САП, скасовуючи постанову про закриття кримінального провадження № 12020000000000236, вийшов за межі повноважень, визначених ч. 6 ст. 36 КПК України. Також вважає, що ародовження строків у зупиненому кримінальному провадженні є неможливим.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні сторона захисту підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з наведених у ній підстав та просила апеляційну скаргу задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін. Вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи та заперечення учасників судового провадження, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (ст. 178 КПК України).

Колегією суддів уважає, що слідчий суддя правильно вирішив усі питання, що підлягали з`ясуванню під час розгляду клопотання. Обґрунтована підозра, доведені детективом ризики, оголошення ОСОБА_6 в міжнародний розшук та інші обставини в сукупності, дали підстави слідчому судді дійти обґрунтованого висновку для обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Отже, у межах доводів апеляційної скарги, із метою правильного їх вирішення, колегія суддів має визначити: чи мали місце порушення вимог кримінального процесуального закону, на які вказує захист, що є підставою для скасування ухвали слідчого судді; чи набув ОСОБА_6 статусу підозрюваного; чи є обґрунтованою підозра ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень; чи наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України; чи оголошений ОСОБА_6 в міжнародний розшук.

Щодо набуття ОСОБА_6 статусу підозрюваного

На переконання сторони захисту ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру та зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру не вручались йому належним чином. Колегія суддів із такими доводами не погоджується.

Так, матеріалами провадження встановлено, що детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.

22.03.2023, у межах цього кримінального провадження, детективом НАБУ повідомлено про підозру ОСОБА_6, у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ) та ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України. Обставини вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру від 22.03.2023 були предметом судового контролю та встановлено, що ОСОБА_6 22.03.2023 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020.

23.11.2023 складено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209КК України, а саме у керівництві злочинною організацією; у зловживанні службовим становищем, тобто умисному з метою одержання неправомірної вигоди для юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, вчиненому ОСОБА_6 у складі злочинної організації як організатором цього злочину; у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великому розмірі, вчиненому ОСОБА_6 у складі злочинної організації як організатором цього злочину; в організації вчинення правочину з майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, зміни форми (перетворення) такого майна та в організації вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна, володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала, що таке майно прямо та повністю одержано злочинним шляхом, вчинених в особливо великому розмірі, у складі злочинної організації.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК України (ч. 1 ст. 276 цього Кодексу).

Частиною 1 статті 278 КПК України передбачено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

У главі 11 КПК України, зокрема, у ч. 1 та 2 ст. 135 цього Кодексу визначено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістку про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає «кримінальне обвинувачення» як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про те, що ця особа вчинила кримінальне діяння, при цьому, в деяких випадках це може робитися у формі інших заходів, здійснення яких несе в собі таке твердження і, по суті, так само впливає на становище підозрюваного (рішення у справі «Екле проти Німеччини» від 15.07.1982, п. 73).

Ураховуючи, що на момент направлення повідомлень про підозру ОСОБА_6 органами досудового розслідування достовірно не було встановлено його місцеперебування, тому слідчий суддя з огляду на вищевказані приписи дійшов висновку, що вручення повідомлення про підозру мало бути проведено в порядку, що регулюється ч. 1 ст. 278 та ч. 1 і 2 ст. 135 КПК України.

Перевіряючи висновки слідчого судді в контексті доводів сторони захисту на предмет вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до інформації з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон - «Аркан» ОСОБА_6 28.02.2022 в`їхав в Україну, відомостей про те, що останній у подальшому виїхав з України дані системи ІТС «Аркан» не містять.

Водночас матеріали справи містять відомості про те, що 23.03.2023 ОСОБА_6 отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон у консульстві України в Дубаї. Також, 25.07.2022 ОСОБА_6 звертався до Консульства України в Дубаї з питання засвідчення перекладу та копії документів, 27.10.2022 з питання оформлення закордонних паспортів своїм неповнолітнім дітям. У період з 02.03.2022 по 22.03.2023 абонент за номером НОМЕР_1, яким користується ОСОБА_6, здійснював Інтернет з`єднання у роумінгу. ІР-адреси, які використовувались ОСОБА_6 для входу у систему «Дія», розташовані у Об`єднаних Арабських Еміратах, Австрії, Італії, Мальдівах та Туреччині, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, наявні підстави вважати, що ОСОБА_6 на момент складання повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру, так і на момент розгляду цього клопотання перебуває за межами території України. Сторона захисту у судовому засіданні як під час розгляду клопотання слідчим суддею, так і під час розгляду апеляційної скарги не спростувала цей факт.

Встановлено, що ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживав на території України за адресою: АДРЕСА_2, на праві власності останньому належить нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується матеріалами справи.

У зв`язку із тимчасовою відсутністю ОСОБА_6 за місцем проживання повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру 23.11.2023: надіслано засобами поштового зв`язку за місцями його проживання, реєстрації та знаходження нерухомого майна, за адресами: АДРЕСА_2, АДРЕСА_4 ; вручено представникам житлово-експуатаційних організацій для передачі ОСОБА_6 за відомим місцем його проживання, а саме: ТОВ «Компанія з управління та житлової експуатації «Новосервіс» за адресою: АДРЕСА_2 ; за місцем реєстрації ОСОБА_6, а саме: ЖЕД ЦЗ № 1 ГУНП в м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 ; та за місцем знаходження нерухомого майна ОСОБА_6, а саме: житлово-експлуатаційній конторі № 7 КП Білоцерківської міської ради (м. Біла Церква, проспект Незалежності, 34), в обслуговуванні якої знаходиться будинок АДРЕСА_5 ; як додатковий захід повідомлення про підозру направлено ОСОБА_6 засобами соціальної мережі Facebook за посиланням належної йому сторінки - ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується протоколами здійснення повідомлення про підозру з додатками від 22.03.2023.

Отже, із значеного вище вбачається, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих та необхідних заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Також, колегія суддів з наступних підстав відхиляє доводи сторони захисту стосовно того, що орган досудового розслідування мав застосовувати порядок повідомлення про підозру, передбачений ч. 7 ст. 135 КПК України, оскільки був обізнаний про відсутність ОСОБА_6 на території України.

Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Разом з тим, законодавство розрізняє поняття «місце проживання» і «місце перебування» особи. Зокрема, місцем перебування особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. При цьому, діюче законодавство України не виділяє окреме поняття «місце реєстрації», так як факт реєстрації будь-якої особи за певною адресою пов`язується виключно з місцем її проживання і саме за цією зареєстрованою адресою здійснюється офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

При цьому, законодавство не передбачає юридичної можливості одночасного проживання особи за різними адресами, тобто згідно встановленої процедури реєстрації нового місця проживання має відбуватися із зняттям з реєстрації за попереднім місцем проживання (ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

З аналізу положень Законів України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне місце проживання, Податкового кодексу України, Порядку видачі довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, у випадку зміни проживання у зв`язку з виїздом за кордон особа має виконати певні обов`язки та здійснити певні дії необхідні для зміни свого місця проживання, а саме: зняття з реєстрації місця проживання; внесення відомостей до паспорта громадянина України для виїзду за кордон в частині, що стосується оформлення виїзду на постійне проживання за кордон; подання довідки про реєстрацію місця проживання; подання декларації про майновий стан і доходи до органу державної фіскальної служби; зняття з військового обліку.

Без проходження вказаних процедур не може відбуватися автоматична зміна статусу відповідної особи і вона продовжує вважатися такою, що має постійне місце проживання в Україні, оскільки зміна місця проживання не відбувається автоматично, з огляду на строк фактичного проживання особи за встановленою адресою. Визначення місця проживання особи для направлення повідомлень жодним чином не обумовлюється терміном її можливої відсутності за визначеною згідно законодавства адресою місця проживання (у тому числі від терміну відсутності відповідної особи на території України на протязі окремого періоду або певних років).

Процедура зміни місця проживання потребує від особи здійснення активних дій, а у разі зайняття пасивної позиції, особа свідомо наражає себе на можливі негативні наслідки, які можуть настати з причин непроведення відповідних процедур, пов`язаних зі зміною місця проживання.

Матеріали провадження містять відомості про те, що ОСОБА_6 зареєстрований та має місце проживання в Україні, відомостей про його зняття з військового обліку та про оформлення ним виїзду на постійне проживання за кордон матеріали провадження не містять.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що станом на дату складання повідомлень про підозру в органу досудового розслідування були відсутні підстави для застосування норм ч. 7 ст. 135 КПК України. Висновки слідчого судді в цій частині є правильними.

Також колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді стосовно необґрунтованості доводів сторони захисту про те, що ТОВ «Компанія з управління та житлової експуатації «Новосервіс» та ЖЕД ЦЗ № 1 ГУНП в м. Києві не є житлово-експлуатаційними організаціями у розумінні ч. 2 ст. 135 КПК України.

Так, з відкритих джерел у мережі інтернет за посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що видами діяльності ТОВ «Компанія з управління та житлової експуатації «Новосервіс» є, зокрема комплексне обслуговування об`єктів, інша діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів, а за посиланням - ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що ЖЕД ЦЗ № 1 ГУНП в м. Києві включено у житлово-експлуатаційні дільниці комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва».

Отже, колегія суддів доходить висновку про належне виконання органом досудового розслідування вимоги ч. 1 ст. 278, ч. 2 ст. 135 КПК України із вручення ОСОБА_6, повідомлень про підозру та набуття ним у цьому кримінальному провадженні процесуального статусу підозрюваного. Відповідно, слідчий суддя міг вирішувати питання про обрання запобіжного заходу, а доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

Щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 .

Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209КК України. Такого висновку слідчий суддя дійшов на підставі досліджених матеріалів, наданих стороною обвинувачення і захисту, належно обґрунтував його, що відображено в оскаржуваній ухвалі.

Вирішуючи питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри слідчим суддею під час перевірки було дотримано стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, у рішенні в справі Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom від 30.08.1990, заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, § 32; у рішенні в справі Нечипорук і Йонкало проти України від 21.04.2011, заява № 42310/04, § 175) термін «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Отже, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Виходячи з наявних матеріалів, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про можливу причетність ОСОБА_6 до вчинення кримінальних правопорушень та відповідно встановлення викладених вище обставин за стандартом доказування «обґрунтована підозра».

Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де Суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

На переконання колегії суддів стороною обвинувачення наведені достатні відомості про обставини вчинення ОСОБА_6, кваліфікованих за ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209КК України, які в сукупності з дослідженими матеріалами у судовому засіданні та наданими сторонами поясненнями дають підстави для висновку, що мали місце події, про які зазначається у цьому клопотанні, ОСОБА_6 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою. На підтвердження цього сторона обвинувачення надала достатні матеріали, на які слідчий суддя послався при ухваленні оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують вищенаведеного.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, невідповідність кваліфікації, то колегія суддів зазначає, що на цьому етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину.

Не залишились без оцінки слідчого судді доводи про недопустимість отриманих органом досудового розслідування висновків експертів, зазначивши, що на стадії досудового розслідування визнання доказів недопустимими можливо лише у випадках коли: такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження, тобто висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Та в ході розгляду цього клопотання як слідчим суддею, так і судом апеляційної інстанції підстав для визнання зазначених доказів очевидно недопустимими на стадії досудового розслідування не встановлено.

Крім того, слідчим суддею правомірно наголошено, що досудове розслідування наразі ще триває, і сторони кримінального провадження не позбавлені права самостійно у спосіб, передбачений КПК України, залучити експерта для проведення додаткових чи комплексних експертиз на підтвердження чи спростування завдання матеріальних збитків.

Щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України

Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності ризиків, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, колегія суддів встановила належне та детальне обґрунтування слідчим суддею наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6, фактичні обставини провадження та дані про особу підозрюваного, в тому числі його сімейний, майновий стан та стан здоров`я, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

При цьому слідчим суддею враховано, що ризики вчинення підозрюваною особою дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення слідчим суддею обґрунтованої ймовірності реалізації таких дій. КПК України не вимагає доказів того, що підозрювана особа обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона схильна і має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Таким чином, ураховуючи наявність ризиків, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 .

Щодо оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук

Слідчий суддя в ухвалі, що переглядається дійшов висновку про доведеність факту оголошення ОСОБА_6 у міжнародний розшук. Сторона захисту із цим висновком не погоджується.

Колегія суддів зазначає, що згідно положень ст. 281 КПК України підозрювана особа оголошується в розшук (державний, міждержавний, міжнародний) якщо під час досудового розслідування її місцезнаходження невідоме або вона виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора, за умови її належного повідомлення про такий виклик. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова.

Разом із тим, КПК України обумовлює можливість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою фактом саме оголошенням підозрюваної особи в міжнародний розшук, а не фактом її перебування в такому розшуку чи здійснення такого розшуку

Отже, у цілях застосування ч. 6 ст. 193 КПК України достатньою підставою вважати, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук є наявність постанови слідчого (прокурора) про оголошення підозрюваної особи в міжнародний розшук.

Фактичне перебування або не перебування особи в міжнародному розшуку, щодо якої такий розшук оголошено, не має правового значення для вирішення питання обрання запобіжного заходу.

Такий висновок колегії суддів узгоджується з усталеною практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з цього питання (наприклад, ухвали від 14.06.2022 у справі № 991/1619/22, від 15.07.2022 у справі № 991/8514/21, від 11.08.2022 у справі № 991/5913/21, від 23.08.2022 у справі № 991/7940/21).

Як встановлено вище, підозрюваний ОСОБА_6 перебуває за кордоном.

10.04.2023 постановою детектива НАБУ оголошено у розшук ОСОБА_6, оскільки останній виїхав за межі України та будучи належним чином повідомлений про виклик на 24.03.2023, 27.03.2023, 28.03.2023, 29.03.2023 та 07.04.2023 без поважних причин не прибув.

Постановою детектива НАБУ від 05.06.2023 оголошено у міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_6 у зв`язку із перебуванням його за межами України та неприбуттям на неодноразові виклики детектива у період з 24.03.2023 до 07.04.2023 без поважних причин, будучи належним чином повідомленим.

Отже, ураховуючи, що ОСОБА_6 залишив територію України і на теперішній час не повернувся, на виклики детектива НАБУ не прибуває без поважних причин та через це постановою детектива НАБУ він оголошений в міжнародний розшук, у колегії суддів наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 оголошений в міжнародний розшук.

Щодо інших доводів сторін

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту щодо закінчення строків досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020 з огляду на таке.

У кримінальному проваджені № 12020000000000236 від 11.03.2020 строк досудового розслідування злочинів: за ч. 5 ст. 191 КК України (епізод 4 від 25.05.2022), у вчиненні якого підозрюються ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_11, ОСОБА_18, за ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ), у вчиненні якого підозрюються ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12, за ч. 2 ст. 255 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_16, а також за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 209КК України було продовжено слідчим суддею.

Водночас слідчий суддя не продовжив строк досудового розслідування за ч. 5 ст. 191 КК України (епізоди 1 і 2 від 11.03.2020), оскільки, на його думку, повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, у зв`язку з якими розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 від 11.03.2020, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_10, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, внесеному до ЄРДР 11.03.2020 (епізод 1, 2), вручені поза межами строків, передбачених ст. 219 КПК України.

Разом із тим, колегією суддів встановлено, що 07.11.2023 начальник третього відділу САП ОСОБА_19 виніс постанову про виділення з матеріалів досудового розслідування № 12020000000000236 від 11.03.2020 в окреме провадження в оригіналах та копіях матеріали досудового розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України (епізод 1 та 2). Нове провадження зареєстроване в цей же день за № 520230000000000553.

Отже, на даний час суперечності ухвали в частині відмови у продовженні строку досудового розслідування за епізодами 1,2 від 11.03.2020 у кримінальному проваджені № 12020000000000236 від 11.03.2020 усунуті, оскільки дані епізоди виділені в окреме кримінальне провадження.

Крім того, посилання захисника ОСОБА_8 на закінчення строків досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000236 - 07.11.2023, слідчий суддя правомірно вважав необґрунтованими, оскільки 21.06.2023 постановою детектива на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 280 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадження зупинено, 07.11.2023 - відновлено, що підтверджується копіями постанов. Доказів того, що постанова про зупинення кримінального провадження скасована слідчим суддею, матеріали справи не містять.

Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо непідслідності НАБУ кримінального провадження, у межах якого ОСОБА_6 повідомлено про підозру, та як наслідок не підсудності Вищому антикорупційному суду, з огляду на інкриміновані ОСОБА_6 кримінальні правопорушення та наявності умови, передбаченої п. 2 ст. 216 КПК України.

В апеляційній скарзі містяться інші аргументи, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча § 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна трактувати як необхідність давати детальну відповідь на кожен аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення можна змінювати залежно від характеру рішення та потрібно визначати з урахуванням обставин конкретної справи (див. рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), від 09.12.1994, § 29, Серія A. 303-A, «Хіро Балані проти Іспанії» (Hiro Balani v. Spain), 09.12.1994, § 27, Серія A, № 303-B та Гарсіа Руїс (Garcia Ruiz), згадане вище, § 26). Тому, відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19.12.1997, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27.09.2001, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27.10.2009 та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27.04.2021, § 31).

У цьому провадженні колегією суддів були надані відповіді на всі вагомі аргументи як сторони захисту, так і сторони обвинувачення.

Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (стаття 310 КПК України).

Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК України.

Колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильних висновків про наявність підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на: наявність обґрунтованої підозри; набуття статусу підозрюваного; наявність ризиків, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України; перебування підозрюваного в міжнародному розшуку.

Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

Керуючись ст. 309, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.04.2024 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4