Document No. 119652540

справа № 991/9734/23

провадження № 22-ц/991/2/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Глотова М. С., суддів: Панаіда І. В., Панкулича В. І.,

за участю: секретарки судового засідання Міленко О. В.,

представників позивача - прокурорів Гребенюк В. І., Мирко О. О.,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача - адвоката Вяльченка Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги прокурорки Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Гребенюк Валентини Ігорівни і ОСОБА_4, подані на рішення Вищого антикорупційного суду (головуюча Широка К. Ю., судді Олійник О. В., Саландяк О. Я.) від 25 січня 2024 року (повний текст складено 02.02.2024) у справі за позовом Держави Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави,

В С Т А Н О В И Л А:

І. Позовні вимоги та зміст оскаржуваного рішення

1. Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора /далі - позивач або Спеціалізована антикорупційна прокуратура/ звернулася до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_4 /далі - відповідач/ про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави (т. 1 а. с. 1-15).

2. Прокурорка просила (1) визнати необґрунтованими активи вартістю 2 830 000,00 (два мільйони вісімсот тридцять тисяч) грн, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : (а) квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 121,5 кв. м вартістю 2 446 000,00 (два мільйони чотириста сорок шість тисяч) грн; (б) машино-місце НОМЕР_2 загальною площею 23,3 кв. м вартістю 232 000,00 (двісті тридцять дві тисячі) грн; (в) машино-місце НОМЕР_3 загальною площею 15,2 кв. м вартістю 152 000,00 (сто п`ятдесят дві тисячі) грн; та (2) звернути стягнення в дохід держави на вищезгадані квартиру в межах суми 2 446 000,00 грн і на два машино-місця (т. 1 а. с. 11-12).

3. Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено: (1) квартиру і машино-місця визнано необґрунтованими активами; (2) вирішено стягнути в дохід держави необґрунтовані активи вартістю 2 830 000,00, належні ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: (а) квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 121,5 кв. м у межах суми 2 446 000,00 грн, (б) машино-місце № НОМЕР_2 загальною площею 23,3 кв. м у межах суми 232 000,00 грн, (в) машино-місце № НОМЕР_3 загальною площею 15,2 кв. м у межах суми 152 000,00 грн /далі - активи/ (т. 3 а. с. 213, 230-243).

ІІ. Доводи сторін

4. Рішення Вищого антикорупційного суду від 25.01.2024 в апеляційному порядку оскаржили відповідач 03.03.2024 (т. 4 а. с. 33-58, 82-115) і представниця позивача 05.03.2024 (т. 4 а. с. 1-5, 7-9), якій суд поновив строк на апеляційне оскарження (т. 4 а. с. 20-21).

4.1. В апеляційній скарзі відповідача зазначено прохання про скасування оскаржуваного рішення й відмову в задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції: (1) припустився неповноти з`ясування обставин, через що неправильно установив обставини, які мають значення для справи, необґрунтовано відмовивши у прийнятті як доказу заяв свідків, підписи яких на них посвідчені нотаріально, та копії розписки; (2) дійшов висновків [згідно з ними (а) відповідач не мав законних доходів для купівлі машино-місця вартістю 152 000,00 грн, а (б) його мати 24.11.2020 стала лише номінальним власником, (в) не маючи власних коштів для купівлі активів, (г) придбавши їх за дорученням ОСОБА_4 та за саме ним надані кошти], котрі не відповідають обставинам справи; (3) порушив вимоги п. 6 ч. 2 ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 76, ч. ч. 1, 6 ст. 81, ст. 89, ч. 1 ст. 95, ч. 5 ст. 263, ст. 291, ч. 2 ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК/; (4) суд обрав неефективний спосіб захисту, який порушує права власника (непропорційне втручання) (т. 4 а. с. 57-58, 114-115).

4.2. В апеляційній скарзі прокурорки, яка є представницею позивача, вказанопро необхідність зміни рішення Вищого антикорупційного суду від 25.01.2024, шляхом виключення з його резолютивної частини у п. 3.2. слів «в межах суми 232 000,00 (двісті тридцять дві тисячі) грн», а в п. 3.3. слів «в межах суми (сто п`ятдесят дві тисячі) грн», адже за відсутності невід`ємних поліпшень, які були б здійснені за рахунок відповідача, не можна обмежувати стягнення цих активів (машино-місць) вартістю їх придбання (т. 4 а. с. 3, 9).

ІІІ. Заперечення сторін

5. Сторони скористалися правом на подання відзиву на апеляційні скарги один одного.

5.1. Представниця позивача у відзиві просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4, зазначивши, що: (1) неповнота судового розгляду відсутня, оскільки клопотання про витребування розписки ОСОБА_5 відповідач та його представник у суді першої інстанції не заявляли, а надіслана свідком ОСОБА_6 розписка не може бути розцінена судом як доказ, оскільки подана неповноважним суб`єктом; (2) висновки суду про номінальну участь матері відповідача в купівлі активів за рахунок коштів, наданих відповідачем, відповідають фактичним обставинам справи, а доводи, зазначені в апеляційній скарзі, направлені на уникнення визнання активів необґрунтованими і їх стягнення; (3) оскаржуване рішення прийняте із дотриманням норм ЦПК (т. 4 а. с. 147-149).

5.2. Відповідач у відзиві просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурорки, вказавши, що: (1) звернення стягнення на всі машино-місця суперечить існуючому правовому порядку в Україні; (2) позивач не заявляв вимоги про звернення стягнення на доходи від незаконних активів; (3) машино-місце площею 15,2 кв. м куплене за законні доходи, а інше машино-місце - частково придбано за законні доходи (т. 4 а. с. 181-188).

IV. Загальні зауваження та межі апеляційного перегляду

6. Заслухавши присутніх у судових засіданнях представників позивача і відповідача, які підтримали наведене ними в апеляційних скаргах та відзивах на них, а також представника відповідача, який підтримав позицію відповідача, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить із того, що конфіскація власності, законність набуття прав на яку власник не може пояснити, становить втручання у його право власності (рішення Європейського Суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ від 15.04.1991 у справі «М проти Італії» / «M. v. Italy», заява №12386/86).

6.1. Тому визнання квартири і двох машино-місць, належних ОСОБА_4, необґрунтованими активами та їх стягнення у дохід держави безумовно є втручанням у його право на мирне володіння майном /далі - право власності/, адже після набрання відповідним рішенням законної сили відповідача буде позбавлено права власності на таке майно.

6.2. Однак порушенням права власності вважається не будь-яке втручання зі сторони держави у відповідне право людини, а лише таке, яке є не сумісним із вимогами ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції /далі - Протокол №1/ (п. 94 рішення ЄСПЛ від 25.10.2012 у справі «Vistins and Perepjolkins v. LATVIA» / «Вістіньш та Пєрєпьолкінс проти Латвії», заява №71243/01).

6.3. Під час з`ясування того, чи призвело здійснене державою втручання в право особи на мирне володіння майном (застосуванням процедури визнання активів необґрунтованими) до порушення вимог ст. 1 Протоколу №1 перевіряється (1) відповідність таких дій вимогам закону, (2) наявність легітимної мети (суспільні інтереси), для досягнення якої відбувається втручання, (3) дотримання справедливого балансу між правами власника та інтересами суспільства.

6.3.1. Адже, виходячи із фрази «на умовах, передбачених законом» [Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом…], зазначеної в абз. 1 ст. 1 Протоколу №1, будь-яке втручання в права, захищені положеннями ст. 1, має відповідати вимозі законності.

Проте існування правової основи у національному законодавстві само по собі недостатнє для задоволення принципу законності. Крім того, правова основа повинна мати певну якість, а саме вона повинна бути сумісною з верховенством права та має забезпечувати гарантії проти свавілля. З цього випливає, що, окрім того, що він відповідає внутрішньому законодавству Договірної Держави, включаючи її Конституцію, правові норми, на яких ґрунтується позбавлення власності, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні.

Що стосується поняття «передбачуваність», то його обсяг значною мірою залежить від змісту інструменту, який розглядається, сфери, яку він покликаний охопити, а також кількості та статусу тих, кому він адресований. Зокрема, норма є «передбачуваною», коли вона забезпечує певний захист від свавільного втручання з боку органів державної влади. Так само застосовне законодавство має забезпечувати мінімальні процесуальні гарантії (справа «Вістіньш та Пєрєпьолкінс проти Латвії», п. п. 95-97).

6.3.2. Крім того, будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном може бути виправданим, лише якщо воно служить законним суспільним (або загальним) інтересам (п. 96 рішення ЄСПЛ від 12.08.2015 у справі «Gogitidze and Others v. GEORGIA» / «Гогітідзе та інші проти Грузії», заява №36862/05).

6.3.3. Також ст. 1 Протоколу №1 вимагає, щоб будь-яке втручання було розумно пропорційним меті, яку потрібно досягти. Іншими словами, необхідно знайти «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Необхідний баланс не буде знайдено, якщо відповідна особа або особи повинні нести індивідуальний і надмірний тягар (справа «Гогітідзе та інші проти Грузії», п. 97).

7. Визначаючи межі апеляційного перегляду, ураховуючи наведені підходи до оцінки сумісності втручання в права людини з вимогами ст. 1 Протоколу №1, колегія суддів враховує, що по суті доводи і заперечення зводяться до тверджень:

7.1. відповідача - стосовно невідповідності втручання в його права вимогам закону й недотримання справедливого балансу між правами власника та інтересами суспільства, оскільки, на його думку, (а) висновки суду першої інстанції стосовно номінальної участі матері відповідача в купівлі активів (квартири і машино-місць), їх придбання за рахунок коштів ОСОБА_4, не відповідність фактичним обставинам справи, (б) судом не правильно застосовано норми ЦПК (у тому числі не правильно обрано спосіб стягнення);

7.2. позивача - щодо безпідставного обмеження Вищим антикорупційним судом суми стягнення таких активів як машино-місця їх вартістю на момент придбання ОСОБА_5 .

V. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів

8. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що аргументи ОСОБА_4 і його представника про невідповідність втручання в права власника майна вимогам закону не знайшли свого підтвердження.

8.1. Натомість доводи сторони відповідача щодо непропорційності втручання в права власникачастково підтвердилися.

8.2. Поруч із цим, сторона позивача довела, що суд першої інстанції безпідставно обмежився при стягненні в дохід держави машино-місць їх вартістю на момент придбання на ім`я ОСОБА_5

(§1) Щодо визнання активів необґрунтованими

9. Так, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.… Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (ст. 41 Конституції України).

10. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України /далі - ЦК).

11. Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», застосування якої є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб (постанова Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №991/2396/22).

11.1. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ч. 2 ст. 328 ЦК).

11.2. Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 69 Закону України «Про запобігання корупції»).

11.3. Позов пред`являється щодо, зокрема, активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст. 368 Кримінального кодексу України.

11.4. Термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на рахунках/електронних гаманцях, у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК).

11.5. Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК).

11.6. Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ч. 1 ст. 291 ЦПК).

11.7. Активи, визнані судом відповідно до ст. 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави (ч. 1 ст. 292 ЦПК).

11.8. Право власності припиняється у разі визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (п. 12 ч. 1 ст. 346 ЦК).

11.9. Розгляд та вирішення у суді справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави відбувається згідно з правилами та процедурами, передбаченими ЦПК, які, серед іншого, передбачають необхідність дотримання засад пропорційності (ст. 11) змагальності (ст. 12) та диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13).

11.10. Із наведеного вбачається, що в Україні процедура визнання активів необґрунтованими та звернення стягнення на них в дохід держави у розумінні ст. 1 Протоколу №1 є такою, що не лише формально «передбачена законом» й узгоджується із внутрішнім законодавством країни, але є достатньо доступною для розуміння, точною та передбачуваною у своєму застосуванні, й у законодавстві наявні норми, направлені на забезпечення мінімальних процесуальних гарантій проти свавільного втручання в право власності з боку органів державної влади.

11.10.1. Зокрема, такими гарантіями є: наділення виключно суду правом приймати рішення щодо позбавлення людини власності (ч. 2 ст. 69 Закону України «Про запобігання корупції», ст. 291 ЦПК), наявність у відповідача права на участь у судовому засіданні в справі про визнання активів необґрунтованими, що включає можливості залучення представника, ознайомлення з матеріалами справи, подання доказів та участі у їх дослідженні, подання заяв і клопотань, подання відзиву і заперечень, надання пояснень, оскарження прийнятого рішення в апеляційному і касаційному порядку тощо (ст. ст. 43, 49, 178, 180 ЦПК), закріплення засад пропорційності, змагальності та диспозитивності, якими має керуватися суд при прийнятті рішення (ст. ст. 12-14 ЦПК) тощо.

11.10.2. Проте у контексті доводів апеляційної скарги відповідача важливе значення має не лише нормативне закріплення вищевказаних гарантій у ЦПК, але й те чи фактично суд їх дотримався під час вирішення справи про визнання активів необґрунтованими.

12. У ході перевірки в суді апеляційної інстанції того чи відповідало втручання в права власника майна вимогам закону з`ясовано, що:

12.1. судом першої інстанції встановлено такі обставини, які сторони не оспорюють:

(1) ОСОБА_4, обіймаючи посаду заступника начальника відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса» Одеської митниці, був особою, уповноваженою на виконання функцій держави (державний службовець категорії «Б»), посада якої передбачена підп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» на момент придбання спірних активів (т. 1 а. с. 52-54, 62, 65, 70-76), у зв`язку з чим до його активів за наявності передбачених законом умов може застосовуватися інструмент визнання активів необґрунтованими і їх стягнення в дохід держави;

(2) ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір`ю ОСОБА_4 (т. 2 а. с. 5-7), яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 81, 95, 101);

(3) відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_5 працювала в Одеській залізниці (т. 2 а. с. 191-194) та отримала дохід з 1994 по 11.2020 у розмірі 42 966 000 купонів (429,66 грн) та 236 388,89 грн, а саме: (а) розмір пенсії, отриманої від дати її виходу на пенсію та до дати купівлі активів (з 1994 по 11.2020), становив 42 966 000 купонів (тобто 429,66 грн, враховуючи указ Президента України від 25.08.1996 «Про грошову реформу в Україні») та 220 928,82 грн (т. 1 а. с. 119-126); (б) розмір доходу, нарахованого ОСОБА_5, за цей же період, з 1994 по 11.2020, становив 15 460,07 грн (т. 1 а. с. 112-116);

(4) 24.11.2020 укладено договори купівлі-продажу, згідно з якими ОСОБА_5 придбала (а) за 2 446 000,00 (два мільйона чотириста сорок шість тисяч) грн квартиру АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 77-80), (б) за 232 000,00 (двісті тридцять дві тисячі) грн машино-місце НОМЕР_2 загальною площею 23,3 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, (в) за 152 000,00 (сто п`ятдесят дві тисячі) грн машино-місце НОМЕР_3 загальною площею 15,2 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 93-94, 99-100);

(5) у матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що ОСОБА_5 має водійські права чи володіє автомобілем або іншим транспортним засобом (т. 2 а. с. 77);

(6) ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_4 ) є власником автомобіля Mitsubishi Outlander (т. 2 а. с. 76-78);

(7) різниця між вартістю активів (2 830 000 грн) та максимально можливими законними доходами подружжя Ткаченків (156 653,4 грн), з вирахуванням здійснених видатків і збережених на банківських рахунках коштів, що не могли бути використані для придбання цих активів, становить 2 673 346,6 грн (т. 1 а. с. 77-80, 93-94, 99-100, 186-198, 210, 211, 214-255; т. 2 а. с. 150-154);

(8) у письмових поясненнях ОСОБА_5, направлених на адресу НАЗК, вказується, що саме мати відповідача знайшла вищевказані й надалі придбані нею об`єкти нерухомості, оскільки побачила оголошення на будинку, в якому вони продавалися (т. 1 а. с. 266-268);

(9) відповідно до пояснень ОСОБА_4 до НАЗК його мати іноді приїжджала до нього у гості в м. Одесу та вона самостійно почала пошуки квартири (т. 2 а. с. 4-7);

(10) під час судового засідання 19.12.2023 у цій справі ОСОБА_4 зазначив, що саме він знайшов квартиру, яку потім купила мама, оскільки проживаючи в АДРЕСА_5 з вікон своєї квартири бачив банер з інформацією про продаж житла по АДРЕСА_1 й відомості про це передав ріелтору (т. 3 а. с. 44-48, диск із записом);

(11) відповідно до показань ріелтора восени 2020 до нього звернувся відповідач із проханням надати йому інформацію з приводу квартири, яку він попередньо сам знайшов, у той час як матір відповідача ОСОБА_8 вперше побачив вже під час підписання договорів купівлі-продажу й на угоду вона приїхала разом із ОСОБА_4, а до того свідок спілкувався лише з відповідачем (т. 3 а. с. 82-90, диск із записом);

(12) згідно з інформацією про телефонні з`єднання за період з 24.10.2020 по 28.08.2021 зафіксовано: (а) 45 з`єднань (з 04.11.2020 по 24.11.2020) та ще 4 з`єднання (з 25.11.2020 по 11.12.2020) ОСОБА_4 із ріелтором ОСОБА_8 ; (б) відсутність з`єднань ОСОБА_4 з ОСОБА_6, інформація про факти телефонних розмов ОСОБА_5, яка мешкає у м. Роздільне, з ОСОБА_6, яка проживає в м. Одеса, у матеріалах справи також відсутня (т. 3 а. с. 146-155);

(13) допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9, яка виступала від імені продавця вищезгаданої квартири,на запитання судді чи спілкувалася вона з покупцем ОСОБА_5, окрім як під час одного перегляду квартири та зустрічі під час укладення договору відповіла, що «ні» (т. 3 а. с. 111-115, диск із записом);

(14) у своїх письмових поясненнях до НАЗК відповідач зазначив, що його мати ОСОБА_5 зареєстрована та проживала окремо від нього в м. Роздільна Одеської області, а з листопада 2020 переїхала до нової квартири АДРЕСА_6 (т. 2 а. с. 5-7), хоча під час судового розгляду він вже стверджував про те, що протягом 2020-2022 у цій квартирі проводився ремонт, в який він вкладав власні кошти, а квартира була в стані «від будівельників»(т. 3 а. с. 44-48, диск із записом);

(15) про те, що на момент продажу в листопаді 2020 квартира АДРЕСА_6 перебувала в стані «від будівельників» в судовому засіданні 18.01.2024 підтвердила свідок ОСОБА_9 (т. 3 а. с. 111-115, диск із записом);

(16) з 14.01.2021 по 11.08.2021 ОСОБА_5 особисто оплачувала комунальні платежі у відділені АТ «Укрпошта» в м. Роздільна, пов`язані з проживанням у цьому місті (т. 2 а. с. 84-86), у той час як ОСОБА_4 після придбання його матір`ю квартири організував у ній ремонт, в який, згідно з його поясненнями, наданим в суді, протягом 2020-2022 років він вкладав власні кошти (т. 3 а. с. 44-48);

(17) за період з листопада 2020 по вересень 2021 ОСОБА_5 у відділенні поштового зв`язку №67400 в м. Роздільна отримувала пенсію (т. 1 а. с. 174-176);

(18) 28.08.2021 ОСОБА_5 подарувала вищевказані квартиру і два машино-місця в м. Одесі ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 81-88, 95-98, 101-104);

(19) суд першої інстанції неодноразово викликав ОСОБА_5 для допиту як свідка в судові засідання (18.01.2024 та 22.01.2024), у тому числі у режимі відеоконференції за місцем проживання ОСОБА_5, задовольнивши клопотання прокурорки, однак свідок у судові засідання не з`явилася (т. 3 а. с. 92, 111-115, 118, 121, 124, 162-169);

(20) в судовому засіданні 22.01.2024 прокурорка заявила клопотання про привід ОСОБА_5 для допиту як свідка, але через категоричні заперечення ОСОБА_4 клопотання було знято його ініціаторкою з розгляду (т. 3 а. с. 162-169);

(21) до відзиву на позовну заяву ОСОБА_4 долучені заява ОСОБА_6 з додатками (заяви на видачу готівки ОСОБА_6 від 16.05.2013, згідно з якими вона у 2013 році зняла кошти в доларах США) (т. 2 а. с. 196-200), але копії боргової розписки чи доказів про спробу отримати її копію до відзиву долучені не були, питання щодо витребування відповідного доказу перед судом не ставилося (т. 2 а. с. 177-186, 195-200);

(22) у п. п. 5, 10 резолютивної частини ухвали Вищого антикорупційного суду від 16.11.2023 про призначення підготовчого судового засідання в цій справі зазначено: «Запропонувати відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії даної ухвали подати відзив на позовну заяву. Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути направлена усім учасникам справи. До відзиву необхідно додати докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у такий строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу» (т. 3 а. с. 169-170);

(23) свідок ОСОБА_6 під час допиту в суді вказала, що у лютому 2008 їй мама подарувала грошові кошти на суму, еквівалентну 5 млн доларів США, більша частина з яких у 2014 була знята нею з рахунків і перебувала в готівковому вигляді в різних валютах у свідка вдома. Зазначила, що наприкінці листопада 2020, більш точної дати вона не пам`ятає, але орієнтовно 24 листопада, відповідач приїхав зі своєю матір`ю до неї і вона передала йому готівкові кошти в розмірі 2,9 млн грн як позику. Вона не мала чітких юридичних гарантій повернення позики (т. 3 а. с. 111-115, диск із записом);

(24) 18.01.2024 після допиту в судовому засіданні свідка ОСОБА_6 від її імені до суду поштою надійшов лист із додатком - копією розписки від 24.11.2020, складеною від імені ОСОБА_5, щодо отримання нею в борг у ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 2,9 млн грн (т. 3 а. с. 171-172);

(25) кошти у розмірі 156 653,4 грн чи 152 000 грн не відображені у декларації ОСОБА_4 за 2020 рік як видатки, а в декларації відображена інформація про наявні накопичення (заощадження) готівкових коштів (т. 1 а. с. 42-49);

(26) відповідно до письмових пояснень ОСОБА_4 до НАЗК 15.02.2023 його мати погодилася позичити у свідка ОСОБА_6 кошти на придбання нерухомості під заставу квартири, що купується, у той час як надалі мама планувала погашати борг поступово за рахунок своїх заощаджень, а в разі неповернення боргу ОСОБА_6 змогла б повернути свої кошти за рахунок продажу заставленої квартири (т. 2 а. с. 4-7);

12.2. під час апеляційного перегляду, перевіривши доводи і заперечення сторін та здійснивши безпосереднє дослідження доказів, додатково встановлено такі обставини:

(1) з посади заступника начальника відділу митного оформлення №1 митного поста «Одеса» Одеської митниці ОСОБА_4 звільнено 30.09.2021 (т. 1 а. с. 63);

(2) у письмових поясненнях, які 07.02.2023 надійшли до НАЗК від ОСОБА_5, наданих на запит щодо джерела походження коштів, за які придбано квартиру і два машино-місця, мати відповідача вказала, що для придбання нерухомості вона використала заощадження (доходи) її сім`ї та позику (т. 1 а. с. 266-268);

(3) у письмових поясненнях, які 21.02.2023 надійшли до НАЗК від ОСОБА_4, наданих на запит щодо джерела походження коштів, за які його матір`ю придбано квартиру і два машино-місця, відповідач зазначив, що купівлю нерухомого майна здійснено за рахунок запозичених нею коштів у ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 289-290; т. 2 а. с. 5-7);

(4) у відзиві на позовну заяву ОСОБА_4, який надійшов до Вищого антикорупційного суду 12.12.2023, щодо джерела походження коштів, за які його матір`ю придбано квартиру і два машино-місця, він зазначив про використання ОСОБА_5 для їх придбання власних заощаджень і запозичених коштів у ОСОБА_6 (т. 2 а. с. 177-186);

(5) в апеляційній скарзі та відзиві ОСОБА_4 з одного боку підтвердив, що його мати придбала квартиру і два машино-місця за власні заощадження та запозичені кошти (т. 4 а. с. 38, 95, 185), але одночасно й вказав на можливість і його самого станом на 24.11.2020 сплатити 156 653,40 грн за придбання такого нерухомого майна (т. 4 а. с. 51, 108, 185-186);

(6) у виступі в дебатах ОСОБА_4 зазначив про витрату на придбання машино-місць власних коштів у сумі 152 000 грн та 4653,40 грн, отриманих у законний спосіб (т. 5 а. с. 68);

(7) у матеріалах справи міститься копія розписки, складеної від імені матері відповідача, в якій зазначено про (а) одержання 24.11.2020 ОСОБА_5 для купівлі квартири АДРЕСА_2 та машино-місць № НОМЕР_3 і АДРЕСА_7 у позику від ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 2 900 000 грн, (б) зобов`язання позичальника їх повернути до 24.11.2025. Жодних умов про сплату процентів за позикою копія розписки не містить (т. 3 а. с. 172);

(8) відповідач інформації і доказів, які б вказували на часткове повернення позики чи сплату процентів за позикою, а також спроби виставлення на продаж будинку його матері, суду не надав, жодних обставин щодо їх наявності не повідомив, документи про передачу придбаної на ім`я ОСОБА_5 квартири в заставу ОСОБА_6 відсутні (т. т. 1-5);

(9) у заявах за 2015 і 2018, поданих ОСОБА_5 для призначення житлової субсидії, в них зазначено як її контактні номери телефону НОМЕР_4 і НОМЕР_5 відповідно (т. 1 а. с. 140-141, 144), за якими проаналізувано наявність її з`єднань з ОСОБА_6 у період з 24.10.2020 по 28.08.2021 і фактів дзвінків не встановлено. Відомості про наявність у неї іншого номера телефону відповідач суду не повідомив (т. 3 а. с. 146-155);

(10) у довідці про фінансовий стан рахунку, який включений до Реєстру споживачів постачальника ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» за адресою АДРЕСА_8, номер телефону 0680998120, який вказаний за цією адресою, належить ОСОБА_4 . Саме за цим номером прокурорка перед подачею позову в цій справі й проаналізувала наявність/відсутність його з`єднань з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у період з 24.10.2020 по 28.08.2021 (т. 2 а. с. 99-101);

(11) у матеріалах провадження відсутнє повідомлення ОСОБА_4 про суттєві зміни у майновому стані за 2020 рік (т. т. 1-5);

(12) згідно іззаявою ОСОБА_5 від 15.01.2024, підпис якої на ній посвідчений нотаріально, описані обставини купівлі квартири і двох машино-місць у м. Одесі, із зазначенням, що саме її син знайшов квартиру і повідомив матері про бажання її придбати (т. 3 а. с. 108).

13. Із наведених фактів вбачається, що 24.11.2020 на ім`я 81-річної ОСОБА_5 було придбано згідно з договорами купівлі-продажу (а) квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 121,5 кв. м та вартістю 2 446 000,00 (два мільйони чотириста сорок шість тисяч) грн, (б) машино-місце АДРЕСА_7 загальною площею 23,3 кв. м і вартістю 232 000,00 (двісті тридцять дві тисячі) грн, (в) машино-місце АДРЕСА_9 загальною площею 15,2 кв. м і вартістю 152 000,00 (сто п`ятдесят дві тисячі) грн, які вона 28.08.2021 подарувала своєму сину ОСОБА_4 .

13.1. Вказане у позові в цій справі майно фактично купувалося ОСОБА_4, але оформлялося на його матір, тобто за його не формальним дорученням, про що у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать: (1) обставини пошуку нерухомого майна для придбання [квартиру і машино-місця знайшов ОСОБА_4 ]; (2) зміна пояснень ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо того хто саме знайшов вказане нерухоме майно для придбання [у поясненнях до НАЗК ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а також ОСОБА_4 у суді першої інстанції зазначали, що квартиру знайшла для придбання ОСОБА_5, в той час як під час судового засідання в суді першої інстанції та в нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_5, яку суд апеляційної інстанції розцінює як письмові пояснення, а не свідчення свідка, вже зазначено, що саме її син знайшов квартиру і повідомив матері, що дуже хотів би її придбати]; (3) обставини підготовки до укладення договорів купівлі-продажу [ ОСОБА_5 один раз оглянула квартиру після чого ще один раз була присутня, коли підписувала договір купівлі-продажу, а вся комунікація з питань придбання активів відбувалася між ОСОБА_4 і ріелтором ОСОБА_8, в той час як покупець не спілкувалася з цим ріелтором та представницею продавця ОСОБА_9 ]; (4) зміна пояснень ОСОБА_4 щодо факту проживання ОСОБА_5 в придбаній квартирі [у поясненнях до НАЗК він повідомив, що його мати з листопада 2020 після придбання квартири в м. Одесі почала проживати в ній, а надалі в суді під час розгляду цієї справи зазначав про проведення у квартирі ремонту й неможливість проживання в ній з огляду на її стан «після забудовника»; не підтвердження наявними доказами проживання ОСОБА_5 в цій квартирі, а її фактичне проживання в м. Роздільна]; (5) обставини оформлення матір`ю договору дарування придбаного нерухомого майна на ОСОБА_4 [менше ніж через рік після придбання ОСОБА_5 квартиру і два машино-місця переоформила на ОСОБА_4 на підставі договорів дарування]; (6) невчинення ОСОБА_5 жодних реальних дій, пов`язаних з реалізацією права власності на придбані об`єкти нерухомого майна [ ОСОБА_4 після придбання його матір`ю квартири організував у ній ремонт у який в 2020-2022 вкладав власні кошти] та відсутність у неї потреби в машино-місцях [81-річна ОСОБА_5 не мала у власності автомобіля та не надано доказів наявності у неї права керування автомобілем]; (7) відсутність у матері причин купувати два машино-місця [не типовість укладення угоди купівлі двох машино-місць, враховуючи відсутність уОСОБА_5 транспортного засобу і лише наявність одного автомобіля в дружини ОСОБА_4 ]; (8) інші обставини, правильно встановлені судом першої інстанції, які в ході апеляційного перегляду стороною відповідача не були спростовані.

13.2. Отже, набуття ОСОБА_5 активів (квартири і двох машино-місць) відбулось за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави - ОСОБА_4 .

14. Вищеописані факти також доводять, що квартира і машино-місця, щодо яких заявлено позов, придбані на ім`я ОСОБА_5 за рахунок грошових коштів, які не набуті за рахунок законних доходів сім`ї відповідача чи його матері.

14.1. Зазначений висновок підтверджується у своїй сукупності: (1) відсутністю в ОСОБА_5 та сім`ї ОСОБА_4 грошових коштів, достатніх для придбання активів, щодо стягнення яких подано позов [наявні у справі відомості щодо місць роботи і доходів ОСОБА_5 та відповідача не свідчать про можливість придбання активів за рахунок доходів, отриманих в законний спосіб; твердження відповідача про придбання активів за рахунок запозичених коштів спростовують пояснення про використання при їх придбанні грошових коштів сім`ї ОСОБА_4 і його матері]; (2) неузгодженістю пояснень відповідача і його матері, а також зміною пояснень ОСОБА_4 з приводу того за рахунок яких коштів були придбані активи [у письмових поясненнях до НАЗК ОСОБА_5 вказала, що для придбання нерухомості використала заощадження (доходи) її сім`ї та позику, а ОСОБА_4 у своїх поясненнях до НАЗК повідомив, що купівлю квартири і двох машино-місць здійснено за рахунок запозичених нею коштів у ОСОБА_6 ; у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач зазначав про купівлю активів за рахунок заощаджень матері і запозичених нею коштів, в той час як у виступі в дебатах ОСОБА_4 зазначив про витрату на придбання активів 156 653,40 грн власних коштів]; (3) недоведеністю факту отримання ОСОБА_5 позики [неправдоподібною виглядає версія про отримання 81-річною пенсіонеркою ОСОБА_5 з незначними доходами від ОСОБА_6 у безвідсоткову позику 2,9 млн грн без укладення договорів застави чи ін., які б гарантували їх повернення, враховуючи (а) вік і майновий стан ОСОБА_5, (б) поведінку її та ОСОБА_4 щодо непроведення в суді її допиту з приводу обставин написання розписки, (в) відсутність доказів сплати процентів і вимог про їх оплату згідно з договором позики та доказів виставлення квартири ОСОБА_4 та/або будинку його матері на продаж, та зважаючи на дату, зазначену в розписці, до якої, зі слів відповідача, має бути повернений борг]; (4) незазначення відповідачем правильного, на його думку, розрахунку доходів ОСОБА_5, які могли бути використані для придбання активів; (5) іншими обставинами і фактами, які правильно встановив та оцінив суд першої інстанції.

14.1.1. Поруч із цим, висновки Вищого антикорупційного суду щодо подання копії розписки неуповноваженим суб`єктом, який не має права на подання до суду доказів, ґрунтуються на неправильному тлумаченні судом змісту ч. 1 ст. 83 ЦПК, згідно з якою сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Адже у відповідності до ст. 69 §3 Інші учасники судового процесу глави 4 розділу I ЦПК свідок є іншим учасником справи, а тому він має право подавати докази до суду.

Тому, свідок ОСОБА_6 була наділена правом надавати до суду докази, в т. ч. й розписку, проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, оригінал такого документа до суду для його безпосереднього дослідження вона не надала.

Більше того, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає недоведеним, що вказану розписку було написано ОСОБА_5 саме 24.11.2020, а не після проведення судового засідання в суді першої інстанції у цій справі, в ході якого ОСОБА_6 було допитано як свідка, ураховуючи: (1) неповідомлення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про її існування і ненадання її копії під час надання пояснень до НАЗК; (2) неповідомлення про її існування відповідачем у відзиві, не надання її копії до суду до і під час проведення допиту ОСОБА_6 у суді; (3) неподання клопотання відповідачем про витребування її у свідка для пред`явлення до суду; (4) поведінку ОСОБА_4, яка проявилася в запереченнях проти допиту ОСОБА_5 щодо обставин купівлі активів і написання розписки в суді, в тому числі, з використанням можливості її участі у судовому засіданні з допомогою відеоконференцзв`язку.

14.1.2. Крім того, за встановлених обставин грошові кошти не могли бути передані за договором позики, оскільки свідок ОСОБА_6 і відповідач не повідомили й не було надано доказів того, що ОСОБА_5 повинна була сплачувати й сплачувала проценти позикодавцю, у той час як:

(1) договір позики на суму 2,9 млн грн, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (50х17=850 грн), укладений між фізичними особами, не може бути безпроцентним в силу приписів ч. 2 ст. 1048 ЦК, тобто за реальності правочину ОСОБА_5 мала б сплачувати проценти, а ОСОБА_6 вимагати їх сплати;

(2) якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, й у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК), але відомостей про сплату процентів ОСОБА_5 надано суду не було. Суд апеляційної інстанції вважає не правдоподібною версію про те, що, маючи заощадження у валюті долари США, ОСОБА_6 уклала завідомо не вигідний для себе договір (обміняла долари США на гривні та позику в розмірі 2,9 млн грн надала сторонній особі, враховуючи систематичне, починаючи з 2014 зростання курсу долара США по відношенню до гривні), а також зважаючи на відсутність телефонних з`єднань за період з 24.10.2020 по 28.08.2021 ОСОБА_4 з ОСОБА_6 і ОСОБА_5 з ОСОБА_6 . Відсутність доказів телефонних розмов між вищевказаними особами спростовує твердження про наявність у ОСОБА_4 і його матері настільки близьких довірливих дружніх відносин з ОСОБА_6, за яких вона могла б, навіть коли б і мала кошти, надати їх будь-кому з них безвідсотково і за відсутністю гарантії повернення у вигляді договору застави;

(3) не можливо стверджувати й про укладення між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 договору позички, який у розписці поіменовано як «позика», оскільки про це сторони не зазначали й передання в позичку грошей цивільне законодавство не передбачає, враховуючи (а) визначення договору позики, зазначене в ч. 1 ст. 1046 ЦК (у визначенні йдеться про передачу грошових коштів у користування), (б) існування заборони, наведеної у ч. 2 ст. 1048 ЦК, й (в) застосування до договорів позички положень глави 58 ЦК про найм (ч. 3 ст. 827 ЦК). Тобто грошові кошти у позичку передаватися не можуть. Підтверджує зазначене практика суду касаційної інстанції, який вказав, що предметом договору позички є річ, визначена індивідуальними ознаками, а предметом договору позики - річ, яка визначена родовими ознаками, та грошові кошти (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №761/4283/16-ц).

14.2. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо того, що твердження про ймовірний договір позики на суму 2,9 млн грн було способом відповідача надати законне походження грошовим коштам, використаним для купівлі активів, оскільки кошти, необхідні для їх придбання, не набуті за рахунок законних доходів ОСОБА_4 чи ОСОБА_5 .

14.3. Додатковим підтвердженням, що на придбання зазначеного майна ОСОБА_4 не могли бути використані кошти у розмірі 156 653,4 грн є й те, що відповідно до примітки до ст. 50, ч. 2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» у випадку такого використання він мав обов`язок подавати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, однак, зважаючи на документи, наявні у матеріалах провадження, таке повідомлення ним не було подано. Тому вказівка відповідача, що дані кошти були ним використані для купівлі машино-місць є ні чим іншим як намаганням у такий спосіб уникнути визнання його активів необґрунтованими.

15. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про придбання квартири і машино-місця відповідачем, з оформлення їх за його дорученням на ім`я ОСОБА_5 за рахунок грошових коштів, які не набуті за рахунок законних доходів сім`ї відповідача чи його матері.

16. Інші доводи апеляційної скарги, ураховуючи вищенаведене, судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не спростовують вищевказані висновки суду.

16.1. Зокрема, відповідач також стверджував, що судом першої інстанції у рішенні неправильно викладено показання свідка ОСОБА_8 . Проте колегія суддів вважає їх такими, що повністю спростовуються матеріалами провадження, оскільки встановлено, що надані 10.01.2023 в суді свідком ОСОБА_8 показання за своїм змістом та суттю були повною мірою відображені у рішенні суду першої інстанції, а не зазначення в рішенні, що ОСОБА_4 вказував ОСОБА_8 про можливе отримання в борг коштів для придбання активів не впливає на достовірність та правильність викладення показань у оскаржуваному рішенні й висновків суду, так як обставини передачі коштів не можуть доводитися показаннями людини, яка в розписці не зазначена як сторона правочину. Адже суд не повинен в рішенні дослівно відображати абсолютно всі показання, які надають свідки, а має відображати лише ті, які є істотними для прийняття законного рішення.

16.2. Показання інших свідків в оскаржуваному рішенні викладені достовірно і повно.

(§2) Щодо підстав для зміни рішення суду

17. Хоча в резолютивній частині оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено про задоволення позову, але фактично Вищий антикорупційний суд задовольнив позовну заяву держави Україна лише частково.

17.1. Адже в дохід держави суд стягнув два машино-місця в межах сум, за які їх було придбано на ім`я матері відповідача, в той час як у прохальній частині позову ставилося питання про необхідність стягнення такого майна на користь держави без визначення сум в межах яких слід здійснити їх стягнення.

17.2. Проте не зазначення судом першої інстанції, що позов задоволено частково саме по собі не призвело до прийняття не правильного рішення.

18. Водночас, як вважає колегія суддів, хоча в цілому в оскаржуваному рішенні Вищий антикорупційний суд і зробив правильні висновки щодо необхідності визнання активів відповідача необґрунтованими, але все ж припустився окремих суттєвих помилок.

19. Так, у ході апеляційного перегляду частково підтвердилися доводи сторін: (1) позивача - стосовно безпідставного обмеження судом першої інстанції стягнення в дохід держави машино-місць вартістю їх придбання на ім`я ОСОБА_5 ; (2) відповідача - щодо непропорційності втручання в права людини.

20. Надаючи саме таку оцінку, колегією суддів враховано, що спосіб захисту інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави має відповідати таким критеріям як: переслідування легітимної мети при його застосуванні; належність; пропорційність до порушеного права (інтересу держави) та можливість справедливого відновлення.

20.1. Виходячи зі змісту положень глави 12 розділу ІІІ ЦПК, метою інституту визнання активів необґрунтованими є вилучення у посадовців майнового активу, для придбання якого недостатньо законних доходів, чи вилучення коштів, використаних для його придбання.

20.1.1. Цей інститут є позакримінальним інструментом антикорупційної політики держави у сфері протидії незаконному збагаченню посадовців (конфіскація, не заснована на обвинувальному вироку).

20.1.2. Держава не має на меті стягувати обґрунтовані (законні) активи особи. Закон захищає лише право власності, яке набуте правомірно. Зазначене слідує з положень ч. 2 ст. 328 та п. 12 ч. 1 ст. 346 ЦК, відповідно до яких визнання судом необґрунтованими активів, які перебувають у власності особи, свідчить про неправомірне їх набуття та є підставою для припинення права власності на таке майно.

20.2. Враховуючи те, що держава не має на меті вилучати обґрунтований (законний) актив, то для досягнення цілей запровадженого інституту передбачена варіативність способів захисту та можливість стягнення як активу, так і його вартості. Адже, законодавець передбачив, що: 1) активи, визнані судом необґрунтованими, стягуються в дохід держави; 2) якщо суд визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а 3) у разі неможливості виділення такої частини - її вартість (ч. ч. 1 та 2 ст. 292 ЦПК). Також передбачено, що у разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів (ч. 3 ст. 292 ЦПК).

20.3. ЦПК передбачає, що: (1) здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК); (2) у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20).

20.4. Втручання у права відповідача має бути пропорційним до порушеного права (інтересу держави) та справедливо його відновлювати, тобто спосіб захисту має бути співрозмірним (має відповідати) легітимній меті його застосування, не виходити за межі розумної необхідності її досягнення та не накладати надмірний тягар на відповідача. Крім цього, пропорційність є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства.

20.4.1. Суд визначає в межах, встановлених ЦПК, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи серед іншого завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору (п. 6 ч. 3 ст. 2, ст. 11 ЦПК).

20.4.2. Вирішення питання щодо пропорційності конкретного способу захисту легітимній меті його використання має визначатися з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин.

20.4.3. Але не слід виходити з буквального тлумачення норми ст. 290 ЦПК про те, що в разі визнання необґрунтованим активу саме він (а не його вартість) має бути стягнутий в дохід держави.

20.5. Так, якщо актив після його набуття збільшується у вартості [наприклад, при поліпшенні активу за рахунок обґрунтованих (законних) активів], у такому разі стягнення активу призведе до погіршення становища відповідача та непропорційного втручання в його права. Адже стягненими виявляться й обґрунтовані (законні) активи відповідача. Справедливим у зазначеному випадку буде стягнення його первісної вартості (тобто вартості на момент його набуття).

20.6. Виходячи з наведеного, в змагальному процесі на підставі аргументів сторін суд має встановити, який саме спосіб захисту буде пропорційним до легітимної мети його застосування: (а) стягнути актив або (б) стягнути його вартість (грошові кошти).

20.7. Наведений вище підхід узгоджується з висновками Великої палати Верховного Суду про те, що задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд (п. 99 постанови Великої палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

21. Під час перевірки в суді апеляційної інстанції того чи був правильно обраний спосіб захисту колегія суддів враховує наступні факти, які правильно було встановлено судом першої інстанції:

(1) кошти у розмірі 156 653,4 грн або 152 000 грн не відображені у декларації ОСОБА_4 за 2020 рік як видатки, повідомлення про істотні зміни в майновому стані щодо видатків у одній із зазначених сум ним не подавалося, а в декларації відображена інформація про наявні накопичення (заощадження) готівкових коштів (т. 1 а. с. 42-49);

(2) відповідно до показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_8 квартира, щодо якої заявлено позов у цій справі, була в стані від будівельників та потребувала ремонту (т. 3 а. с. 82-90, 111-115, диск із записом);

(3) у результаті виконання ремонтних та оздоблювальних робіт в згаданій квартирі змінилися її технічні характеристики, зокрема, кількість та розміри кімнат, загальна та житлова площа (т. 2 а. с. 177-186, 205-211);

(4) відповідно до виписок АТ «Райффайзен Банк», АБ «Південний» відповідачем зі свого зарплатного рахунку протягом 2021-2022 було знято в банкоматі значні суми коштів, які могли бути використані ним для оплати ремонту (т. 2 а. с. 231-239);

(5) ОСОБА_4 у відзиві на позов вказав, що загальна сума витрачених ним готівкових коштів на ремонт та поліпшення квартири склала 1 544 844,00 грн (т. 2 а. с. 177-186; т. 5 а. с. 63-76);

(6) у довідці про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 07.12.2023 вказано, що вартість квартири, щодо якої подано позов, становить 10 773 283,37 грн (т. 2 а. с. 212-213), фактично ж її вартість у 3,8 рази більша за ціну позову;

(7) згідно з прохальною частиною позову прокурорка просила визнати необґрунтованим активом квартиру вартістю 2 446 000 грн та два машино-місця без зазначення сум у межах яких здійснити стягнення (т. 1 а. с. 1-15);

(8) відповідачем не надано жодних доказів щодо внесення поліпшень стосовно машино-місць (т. т. 1-5).

22. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що представниця позивача в судових засіданнях та відзиві на апеляційну скаргу не оспорювала фактів проведення ОСОБА_4 дороговартісного ремонту в квартирі, яку просить визнати необґрунтованим активом.

23. Щодо наявності у ОСОБА_4 законних доходів на придбання одного машино-місця вартістю 152 000 грн та часткову оплату іншого в межах різниці в сумі 4 653,40 грн (156 653,4 - 152 000), то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дані кошти не були використані для придбання оспорюваних активів, оскільки у такому б разі вони були б відображені у декларації ОСОБА_4 як видатки, а не як накопичені кошти. Крім того, тоді б ОСОБА_4 подав повідомлення про суттєві зміни у майновому стані, що повинен був зробити у разі купівлі відповідних машино-місць за власний рахунок (здійснення видатку на суму понад 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто більше 105 100 грн згідно з ч. 2 ст. 52 Закону «Про запобігання корупції» і ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

24. Разом з цим, колегія суддів не погоджується із висновками Вищого антикорупційного суду щодо необхідності звернути стягнення в дохід держави на належні ОСОБА_4 машино-місця із визначенням саме сум, у межах яких необхідно це здійснити, та вважає правильними доводи прокурора, оскільки: (1) відповідачем не було надано жодних доказів щодо їх поліпшення, а тому навіть у випадку збільшення їх вартості через ринкові обставини вказане відбулося без здійснення на це витрат законних доходів зі сторони ОСОБА_4 ; (2) у разі продажу машино-місць за вартістю вищою, аніж за які було здійснено їх купівлю на ім`я матері, дані доходи також могли б вважатися необґрунтованими та щодо них міг бути пред`явлений позов, зважаючи на положення абз. 4 ч. 2 ст. 290 ЦПК, як до доходів, отриманих від незаконних активів ОСОБА_4 . Тому колегія суддів вважає, що слід звернути стягнення на належні відповідачу машино-місця без зазначення сум, в межах яких відбувається таке стягнення.

25. Ураховуючи заявлення прокуроркою у цій справі позовних вимог щодо визнання активів необґрунтованими та стягнення з відповідача саме даних активів, і зважаючи на доводи відповідача, що мало бути звернення стягнення на грошові кошти, використані для придбання активів, які за доводами прокурора та висновками суду не могли бути набуті за рахунок законних доходів, апеляційний суд вважає обидва способи захисту (як стягнення активу, так і його вартості) ефективними і такими, що відповідають вимогам закону.

25.1. Проте ураховуючи необхідність забезпечити пропорційність втручання в права людини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції був обраний недоцільний спосіб захисту інтересів держави в частині стягнення квартири на користь держави, оскільки за обставин поліпшення такої квартири (ремонту) за рахунок законних доходів ОСОБА_4, факти якого позивачем не оспорювалися, стягнення квартири є надмірним втручанням у права її власника.

25.2. Адже у випадку стягнення квартири у власність держави перейде по суті актив, набутий як за рахунок незаконних доходів, так і ті поліпшення, які зроблені людиною в квартирі за рахунок законних доходів, що може призвести до порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції.

25.3. Оскільки стягнення грошових коштів, використаних для придбання квартири, які не могли бути набуті за рахунок законних доходів, відповідає легітимній меті (спрямованість на вилучення вартості необґрунтованого активу), такий спосіб здатен захистити інтереси держави, чого прокуроркою не спростовано, а відповідачем у ході судового розгляду в суді першої інстанції надано докази збільшення вартості квартири після проведення ремонту й наголошено про неможливість вилучення квартири [відповідач і його представник наполягали, що можуть бути стягнуті кошти, а не квартира], й ураховуючи обсяг позовних вимог у частині суми стягнення, з ОСОБА_4 слід стягнути в дохід держави вартість такого активу (квартири) на момент набуття її з оформленням у власність на ім`я матері - грошові кошти, використані для придбання активів, які не могли бути набуті за рахунок законних доходів.

(§3) Висновки

26. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК).

27. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК).

28. Порушення норм процесуального права - підстава для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК).

29. Водночас зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК).

29.1. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів не погодилася з окремими висновками суду першої інстанції [про стягнення квартири, а не її вартості, а також стосовно зазначення сум, у межах яких слід стягнути два машино-місця], які в кінцевому випадку не вплинули на правильність рішення щодо визнання відповідних активів необґрунтованими.

29.2. Проте такі висновки призвели до непропорційного втручання в права власника та необґрунтованої відмови позивачу у стягненні в дохід держави машино-місць без визначення сум, в межах яких відбувається їх стягнення.

30. Із урахуванням наведеного апеляційні скарги сторін слід задовольнити частково, рішення Вищого антикорупційного суду від 25.01.2024 частково змінити.

Керуючись ст.ст. 259, 290-292, 375, 381-384 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та прокурорки задовольнити частково.

Рішення Вищого антикорупційного суду від 25 січня 2024 року змінити.

Позовну заяву держави Україна в особі прокурорки Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_4 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави задовольнити частково.

Визнати необґрунтованими активами та стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід держави Україна:

1) грошові кошти в сумі 2 446 000 (два мільйони чотириста сорок шість тисяч) гривень;

2) машино-місце, розташоване за адресою: АДРЕСА_10, загальною площею 23,3 кв. м;

3) машино-місце, розташоване за адресою: АДРЕСА_11, загальною площею 15,2 кв. м.

В іншій частині в задоволенні апеляційних скарг та позовної заяви відмовити, а рішення Вищого антикорупційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Ця постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий: М. С. Глотов

Судді: І. В. Панаід

В. І. Панкулич