ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 991/3346/23
провадження № 61-15586св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року у складі колегії суддів: Мойсака С. М., Михайленко В. В., Хамзіна Т. Р. та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Никифорова А. С., Чорненької Д. С., у справі за позовомдержави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що 11 грудня 2020 року Першою сесією Лозуватської сільської ради VIII скликання прийнято рішення № 1-I/VIII «Про визнання повноважень депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання», відповідно до якого взято до відома інформацію голови Лозуватської сільської територіальної виборчої комісії Криворізького району Дніпропетровської області та визнано повноваження депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання, у тому числі ОСОБА_1 .
Таким чином, згідно з положеннями підпункту «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) провело моніторинг способу життя ОСОБА_1 .
На підставі матеріалів вказаного моніторингу Спеціалізована антикорупційна прокуратура встановила факт набуття ОСОБА_1 у власність необґрунтованого активу у вигляді транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн.
Позивач зазначив, що відповідач став власником спірного автомобіля на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 2021 року № 0152623236 та додаткової угоди від 29 жовтня 2021 року № 1 до цього договору, здійснивши первинну реєстрацію транспортного засобу 02 листопада 2021 року.
Згідно з відомостями щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за 2020 та 2021 роки відповідач перебуває у шлюбі із ОСОБА_2, інші члени сім`ї у деклараціях не зазначені. Сукупний дохід ОСОБА_1 та його дружини у 2020 році становив 703 779,35 грн (до відрахування сплачених податків).
Сукупний розмір доходів подружжя на 02 листопада 2021 року після відрахування утриманих податків та зборів, а також документально підтверджених витрат становив 360 926,48 грн.
Отже, максимальний розмір активів, які могли бути використані ОСОБА_1 для придбання вказаного автомобіля, становив 334 097,08 грн.
05 листопада 2021 року ОСОБА_1 отримав в Акціонерному товаристві (далі - АТ) «Кредобанк» кредит у розмірі 1 417 388,02 грн та провів остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу автомобіля від 10 серпня 2021 року № 0152623236.
Таким чином, на думку позивача, максимально можливі законні доходи подружжя ОСОБА_4 для набуття спірного активу становили 1 751 485,10 грн (334 097,08 грн + 1 417 388,02 грн).
Отже, різниця між вартістю активу на дату набуття права власності на нього та можливими законними доходами подружжя ОСОБА_2 становить 1 865 902,92 грн.
Враховуючи викладене, Спеціалізована антикорупційна прокуратура просила суд:
- визнати необґрунтованою частину активу - 60,82 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн;
- стягнути із ОСОБА_1 у дохід держави вартість частини активу - 60,82 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, у розмірі 2 200 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вищий антикорупційний суд рішенням від 10 липня 2023 рокупозов задовольнив частково.
Визнав необґрунтованою частину активу, а саме 54,17 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн, що дорівнює 1 959 817,69 грн.
Стягнув із ОСОБА_1 у дохід держави вартість частини, а саме 54,17 % транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, у розмірі 1 959 817,69 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи необґрунтованим актив ОСОБА_1 у вигляді частини (54,17 %) транспортного засобу із стягненням у дохід держави грошових коштів у сумі 1 959 817,69 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив прокурор, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про те, що відповідач не мав законних доходів у розмірі 3 617 388,02 грн для набуття спірного автомобіля, тоді як різниця між вартістю активу (3 617 388,02 грн) та законними доходами відповідача (1 657 570,33 грн) становить 1 959 817,69 грн.
Колегія суддів критично поставилася до позиції відповідача про внесення оплати частини вартості автомобіля за рахунок грошових коштів у розмірі 2 100 000,00 грн, які його дружина ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 у борг на підставі договору позики від 29 липня 2021 року, вказавши, що інформація про позичені кошти вперше з`явилася під час надання ОСОБА_1 пояснень Національному агентству 23 жовтня 2022 року.
У згаданих поясненнях відповідач повідомив, що кошти для придбання транспортного засобу у сумі 2 100 000,00 грн були отримані ОСОБА_2 у позику. На момент подання декларації за 2021 рік він не знав, що зазначену суму його дружина отримала у борг від ОСОБА_5 .
Отже, з огляду на суперечливість самих пояснень відповідача про походження коштів, а саме, що останній не був обізнаний з тим, що його дружина ОСОБА_2 отримала у позику 2 100 000,00 грн та не поінформувала про походження коштів свого чоловіка, а у ОСОБА_1 не виникло будь-яких питань з цього приводу перед підписанням договору купівлі-продажу автомобіля вартістю 3 617 388,02 грн та безпосередньою оплатою 10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн та 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн, суд вважав, що пояснення для Національного агентства та долучений відповідачем договір позики від 29 липня 2021 року є способом надання грошовим коштам у розмірі 2 100 000,00 грн вигляду законності їх походження. Це підтверджується й тим, що кошти, які були дійсно отримані у банківській установі та використані для покупки автомобіля, задекларовані відповідачем, тоді як відомості про позику відсутні у щорічній декларації за 2021 рік.
Колегія суддів поставила під сумнів те, що ОСОБА_2 могла зателефонувати ОСОБА_5, з яким не спілкувалася та не мала дружніх стосунків, задля отримання у борг 2 100 000,00 грн, а ОСОБА_5, не обговоривши це питання з ОСОБА_1, надати у позику вказану суму. Про будь-які міцні сімейні відносини між родиною ОСОБА_4 та ОСОБА_5 останній під час його допиту не повідомляв. Навпаки, зазначив, що має ділові стосунки винятково із ОСОБА_1, а з ОСОБА_2 зустрічався лише декілька разів. Де саме мешкає ОСОБА_2 у селі Лозуватка він не знає, у гості до їх сім`ї не їздив.
Під час судового розгляду на запитання головуючого судді, чи перебував ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 під час отримання коштів, свідок ОСОБА_5 спочатку відповів, що скоріше за все перебував. Після підказки відповідача, на що головуючий звернув увагу і зробив зауваження, свідок уточнив, що ОСОБА_2 була одна. У такий спосіб свідок, за підказкою відповідача, намагався виправдати можливу необізнаність відповідача у походженні коштів у сумі 2 100 000,00 грн для покупки транспортного засобу та невідображення цього боргу у декларації за 2021 рік.
Ситуація, коли ОСОБА_1 набуває у власність автомобіль вартістю 3 617 388,02 грн, з яких ОСОБА_2 надає 2 100 000,00 грн, а у ОСОБА_1 не виникає питання про джерело походження цих коштів, викликає обґрунтовані сумніви у дійсності таких обставин. Враховуючи обізнаність відповідача про необхідність декларувати фінансові зобов`язання, це питання не має будь-якого логічного пояснення та може свідчити про вигаданість такої події з метою уникнення відповідальності.
За таких обставин майновий стан ОСОБА_5 та його спроможність надати позику безпосередньо не свідчать про законність походження коштів у сумі 2 100 000,00 грн, які використані відповідачем для набуття активу.
Проте, навіть припустивши можливість отримання коштів родиною ОСОБА_2 від ОСОБА_5, суду не представлено достатньо доказів фінансової спроможності ОСОБА_5 надати позику у сумі 2 100 000,00 грн.
Так, представник відповідача на підтвердження можливості ОСОБА_5 надати позику у сумі 2 100 000,00 грн долучив податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік, у якій зазначено суму чистого доходу у розмірі 1 377 766,95 грн. Згідно з податковою декларацією про майновий стан і доходи у 2020 році ОСОБА_5 отримав чистий дохід у сумі 343 016,30 грн. Суд не взяв до уваги відомості про отримані доходи ОСОБА_5 за 2021 рік (з уточненими даними), оскільки у них відображений чистий дохід у сумі 491 046,08 грн за весь 2021 рік без зазначення відомостей про доходи станом на 29 липня 2021 року (дату укладання договору позики).
З приводу доходів ФОП ОСОБА_7 (дружини ОСОБА_5 ), відображених у деклараціях за 2019-2021 роки, які ОСОБА_5 міг використати для надання позики, суд зазначив, що за вказаний період задекларовано дохід на загальну суму 5 769 126,25 грн. У цю суму зараховано отриману спадщину, що оцінена у розмірі 2 385 281,00 грн.
Отже, протягом 2019-2021 років ОСОБА_5 та ОСОБА_7 сукупно отримали дохід у розмірі 7 573 000,41 грн. Водночас у цей період родина ОСОБА_5 мала значні фінансові витрати, у тому числі і на придбання нерухомості, яка також була оформлена на їх дітей.
Так, ОСОБА_7 для придбання нерухомості на своє ім`я у вказаний період витратила щонайменше 1 108 802,00 грн, а ОСОБА_5 - 753 803,99 грн. Діти подружжя ОСОБА_8 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не мали достатніх доходів для набуття нерухомості, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів. Водночас з 2019 року до 2021 року включно ОСОБА_10 набула нерухомість на загальну суму 1 688 812,00 грн, а ОСОБА_9 - 6 045 551,00 грн. Про те, що діти подружжя ОСОБА_5 набували нерухомість за рахунок коштів батьків, ОСОБА_5 безпосередньо повідомив у судовому засіданні. Отже, загальна сума витрат родини ОСОБА_5 за 2019-2021 роки включно становила щонайменше 9 596 968,99 грн і перевищувала зазначені доходи родини.
Крім цього, суд не врахував витрати ОСОБА_5 у сумі 112 000,00 євро на підставі ухвали Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2023 року, оскільки вони здійснені після подій, які були предметом розгляду цього позову.
Отже, у порівняно із доказами відповідача надані позивачем докази відповідають критеріям цивільно-процесуальної якості, а їх сукупність - стандарту більшої переконливості.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду постановою від 10 жовтня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишила без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки суду першої інстанції про доведеність позивачем відповідності набутого ОСОБА_1 майна поняттю активів згідно зі статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Під час вирішення питання про визнання активів необґрунтованими для задоволення позовних вимог достатньою є підтверджена доказами сукупність фактичних обставин, з якими закон пов`язує набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відповідна різниця між їх вартістю та законними доходами.
Оскільки кошти родини ОСОБА_1, які обліковувалися на карткових рахунках АТ КБ «ПриватБанк» станом на 29 жовтня 2021 року у розмірі 151 010,24 грн, не були використані для набуття активу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 мав законні доходи для придбання спірного автомобіля у сумі 240 182,31 грн (391 192,55 грн - 151 010,24 грн).
Крім цього, також законним доходом відповідача є кошти у сумі 1 417 388,02 грн, отримані 04 листопада 2021 року в АТ «Кредобанк» на підставі кредитного договору.
Таким чином, оскільки вартість набутого активу - транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, становить 3 617 388,02 грн, а законність доходів для придбання цього активу підтверджена на суму 1 657 568,33 грн (240 182,31 грн + 1 417 388,02 грн), то різниця між вартістю активу та законними доходами становить 1 959 817,69 грн (3 617 388,02 грн - 1 657 568,33 грн).
Дослідивши докази відповідача, суд першої інстанції оцінив їх у сукупності із доказами позивача, показаннями свідка та дійшов висновку, що майновий стан свідка ОСОБА_5 та його спроможність надати позику безпосередньо не свідчать про законність походження коштів у розмірі 2 100 000,00 грн, які використані відповідачем для набуття активу. Крім того, відповідач не надав достатньо доказів фінансової спроможності ОСОБА_5 позичити вказану суму, оскільки загальні витрати родини ОСОБА_5 за 2019-2021 роки включно становили щонайменше 9 596 968,99 грн і перевищували зазначені доходи родини.
Доводи відповідача про те, що суд не врахував доходів свідка ОСОБА_5 за весь період його підприємницької діяльності, що триває з 1996 року, колегія суддів визнала необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона відповідача не надавала доказів про доходи названого свідка за вказаний період.
Водночас колегія суддів не прийняла долучені до апеляційної скарги відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_7 за 2016-2021 роки, копії податкових декларацій та розрахунків податкових зобов`язань ОСОБА_5 за 2016-2021 роки, копії виписок із рахунку ОСОБА_5 в AT «Державний експортно-імпортний банк» за 16-17 грудня 2020 року та 24-28 грудня 2020 року, вказавши, що відповідач не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції доказів, долучених до апеляційної скарги, із причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 81, 290-292 ЦПК України, а саме про необхідність доведення відповідачем у цій категорії справ факту законності не лише власних доходів, а й доходів іншої особи, яка не є близьким родичем відповідача, однак виступає позикодавцем грошових коштів, витрачених на придбання активу, обґрунтованість частини якого ставиться під сумнів позивачем (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди попередніх інстанційналежним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи.
Вказує, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 10 серпня 2021 року № 0152623236, предметом якого є автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, він здійснив оплату загальної вартості цього транспортного засобу у розмірі 3 617 388,02 грн трьома платежами, а саме: 10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн, 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн, 05 листопада 2021 року - 1 417 388,02 грн.
Водночас 29 липня 2021 року, тобто до моменту вчинення вказаного правочину, його дружина ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 у борг грошові кошти на загальну суму 2 100 000,00 грн, про що свідчить договір позики від 29 липня 2021 року та розписка позикодавця, складена у присутності свідків.
Отже, станом на 10 серпня 2021 року подружжя ОСОБА_2 мало у розпорядженні законні доходи на загальну суму 2 434 097,08 грн, з яких: 334 097,08 грн - сукупний дохід, відображений у щорічних деклараціях, 2 100 000,00 грн - грошові кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики, що, в свою чергу, дозволило йому здійснити перші два платежі за договором купівлі-продажу транспортного засобу (10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн, 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн, всього на загальну суму 2 200 000,00 грн).
Таким чином, враховуючи, що у його розпорядженні залишалося 234 097,08 грн (2 434 097,08 грн - 2 200 000,00 грн) і у листопаді 2021 року він додатково отримав у АТ «Кредобанк» кредит у розмірі 1 417 388,02 грн, то загальної суми цих грошових коштів (1 651 485,10 грн) було достатньо для здійснення ним 05 листопада 2021 року останнього платежу за договором купівлі-продажу транспортного засобу у розмірі 1 417 388,02 грн.
В апеляційній скарзі він звертав увагу на те, що рішення суду першої інстанції фактично зводиться до оцінки фінансової спроможності позикодавця ОСОБА_5 надати його дружині у борг грошові кошти, а не до законності джерел походження його доходів, зокрема обставин отримання позики.
Якщо суд вже вирішив оцінити фінансову спроможність позикодавця як складову факту отримання позики, то така оцінка мала ґрунтуватися на комплексному аналізі доказів фінансової спроможності ОСОБА_5, в іншому ж випадку рішення є немотивованим.
Вважає, що висновки судів про фінансову неспроможність ОСОБА_5 надати позику є помилковими, невмотивованими та такими, що не ґрунтуються на доказах, а отже, не можуть слугувати чинником для визнання частини активу (транспортного засобу) необґрунтованою, зокрема й з огляду на те, що позивач врахував тільки витрати та доходи подружжя ОСОБА_5 за 2019-2021 роки, а не за весь період їх підприємницької діяльності.
Апеляційний суд безпідставно не дослідив особові рахунки ОСОБА_5, якими підтверджується, що останній у період з 16 до 17 грудня 2020 року зняв зі свого банківського рахунку 2 223 630,00 грн, а у період з 24 до 28 грудня 2020 року - 3 297 879,00 грн. Тобто ОСОБА_5, окрім доходів від підприємницької діяльності, також мав готівкові кошти у сумі 5 510 054,00 грн, яких було більш ніж достатньо для надання ОСОБА_2 позики у розмірі 2 100 000,00 грн.
Вказані докази не подавалися до суду першої інстанції, оскільки необхідність у їх поданні виникла лише після ознайомлення стороною відповідача з повним текстом рішення, в якому суд першої інстанції необґрунтовано та безпідставно стверджує про фінансову неспроможність свідка ОСОБА_5 надати позику.
При цьому позивач жодним чином не спростовував та не заперечував проти наявності у подружжя ОСОБА_5 накопичених коштів, що відповідно до статті 82 ЦПК України не потребувало доказування.
В оскаржуваній постанові апеляційний суд сам зазначив про те, що доводи позовної заяви не стосувалися спроможності та/або неспроможності третіх осіб позичити грошові кошти, однак, оскільки відповідно до частини першої статті 13 та абзацу другого частини другої статті 81 ЦПК України позивач не мав обов`язку викладати такі доводи у позовній заяві, то посилання в апеляційній скарзі на вказану обставину визнаються колегією суддів неспроможними.
Тобто, на переконання суду, відповідач мав надати докази на спростування доводів, які не були зазначені у позовній заяві, що суперечить принципам загальної логіки та зайвий раз свідчить про необґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Вказує, що, на його переконання, суди попередніх інстанцій допустили порушення положень глави 12 ЦПК України у зв`язку з тим, що фінансова неспроможність інших осіб не може слугувати підставою для прийняття рішення про визнання частини активу необґрунтованою, оскільки:
- відповідач як позичальник не може відповідати за джерела походження та обсяги доходів інших осіб - позикодавців, протилежне суперечить принципу індивідуальної відповідальності;
- результати дослідження судом «ланцюга позичальників», а також їх фінансової спроможності не мають жодного стосунку до законності доходів відповідача;
- фінансова неспроможність іншої особи (позикодавця), яка покладена в основу оскаржуваних судових рішень, апріорі не може бути повноцінно спростована відповідачем з огляду на відсутність доказів протилежного щодо окремої особи, яка навіть не є його близьким родичем.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2023 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2023 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вищого антикорупційного суду.
01 грудня 2023 року справа № 991/3346/23 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2024 року зупинив виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року та постанови Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.
Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
11 грудня 2020 року Першою сесією Лозуватської сільської ради VIII скликання прийнято рішення № 1-I/VIII «Про визнання повноважень депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання», відповідно до якого взято до відома інформацію голови Лозуватської сільської територіальної виборчої комісії Криворізького району Дніпропетровської області та визнано повноваження депутатів Лозуватської сільської ради VIII скликання, у тому числі ОСОБА_1 (том 1 а. с. 107).
Отже, ОСОБА_1, будучи депутатом сільської ради, є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому стосовно нього, за наявності підстав, може вирішуватися питання щодо визнання активів необґрунтованими та стягнення їх у дохід держави.
10 серпня 2021 року між Філією «Автосалон Мерседес» Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровськ-Авто» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 0152623236, предметом якого, з урахуванням додаткової угоди від 29 жовтня 2021 року № 1 до цього договору, є автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450 4 MATIC», 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1, загальною вартістю 3 617 388,02 грн (том 1 а. с. 31-39, 44, 45).
У пунктах 2.4.2, 2.4.3, 2.6 договору купівлі-продажу від 10 серпня 2021 року № 0152623236 передбачено, що покупець протягом 1 (одного) банківського дня з моменту укладення цього договору зобов`язується сплатити на поточний рахунок продавця частину повної ціни автомобіля (не менше 20 %) у сумі 742 834,04 грн. Орієнтовний термін передання автомобіля за умов виконання покупцем положень цього договору становить 10 листопада 2021 року та визначається залежно від запланованих строків виробництва. Точну дату готовності автомобіля до передання покупцю продавець має повідомити додатково. Покупець після письмового повідомлення продавця про готовність автомобіля до передання, зобов`язаний протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення відповідного рахунку-фактури сплатити на поточний рахунок продавця, вказаний у рахунку-фактурі, грошові кошти в розмірі різниці між повною ціною автомобіля та попередньою оплатою станом на день виписки рахунку-фактури. У випадку залучення банківського кредиту оплата відбувається в терміни, визначені у рахунку-фактурі. Передання автомобіля покупцю здійснюється після зарахування коштів на поточний рахунок продавця у розмірі повної ціни автомобіля, визначеної відповідно до умов цього договору.
На виконання умов договору купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_1 здійснив оплату загальної вартості транспортного засобу у розмірі 3 617 388,02 грн трьома платежами, а саме: 10 серпня 2021 року - 742 834,04 грн (платіжне доручення № ПН39513), 29 жовтня 2021 року - 1 457 165,96 грн (платіжне доручення № 2824352205), 05 листопада 2021 року - 1 417 388,02 грн (платіжне доручення № 64627569). При цьому грошові кошти у сумі 1 417 388,02 грн відповідач сплатив за рахунок кредиту, отриманого 04 листопада 2021 року на підставі укладеного з АТ «Кредобанк» кредитного договору (том 1 а. с. 46-47).
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ 02 листопада 2021 року за ОСОБА_1 здійснено первинну реєстрацію транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450», 2021 року випуску, як такого, що придбаний у торговельній організації (том 1 а. с. 49).
Суди також з`ясували, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує той факт, що станом на 29 жовтня 2021 року ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 володіли грошовими коштами на загальну суму 391 192,55 грн. Поряд із цим, оскільки кошти у розмірі 151 010,24 грн, які обліковувалися на карткових рахунках подружжя ОСОБА_4 в АТ КБ «ПриватБанк», не були використані для набуття спірного активу, то ОСОБА_1 мав законні доходи для придбання транспортного засобу у сумі 240 182,31 грн (391 192,55 грн - 151 010,24 грн). Крім цього, законним доходом відповідача є грошові кошти у сумі 1 417 388,02 грн, отримані ним 04 листопада 2021 року за рахунок наданого банком кредиту.
Матеріали справи також містять:
- письмовий договір позики від 29 липня 2021 року, за умовами якого ОСОБА_2 (дружина відповідача) отримала від ОСОБА_5 у борг грошові кошти на загальну суму 2 100 000,00 грн, які позичальник зобов`язалася повернути до 31 грудня 2025 року (том 1 а. с. 158-159);
- оформлену в присутності двох свідків позичальником ОСОБА_2 розписку, якою остання підтвердила факт отримання від ОСОБА_5 у борг грошових коштів у розмірі 2 100 000,00 грн на підставі вказаного договору позики (том 1 а. с. 160);
- письмові пояснення ОСОБА_1 від 23 жовтня 2022 року, надані на лист (запит) Національного агентства, згідно з якими відповідач повідомив, що грошові кошти для придбання транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450» у розмірі 2 100 000,00 грн були отримані його дружиною ОСОБА_2 у позику. Він дізнався про факт отримання дружиною від ОСОБА_5 у борг грошових коштів вже після подання декларації за 2021 рік (том 1 а. с. 61-64);
- податкові декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_5 як самозайнятої особи та його дружини ОСОБА_7 як ФОП, згідно з якими за 2019-2021 роки вони сукупно отримали дохід у розмірі 7 573 000,41 грн (том 1 а. с. 204-224);
- три договори купівлі-продажу, укладені в період з 22 червня до 21 вересня 2021 року включно, за якими ОСОБА_5 придбав нерухоме майно загальною вартістю 753 803,99 грн (том 1 а. с. 233-242);
- сорок договорів купівлі-продажу, укладених у період з 01 березня 2019 року до 11 березня 2021 року включно, за якими ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_5 ) придбала нерухоме майно загальною вартістю 1 108 802,00 грн (том 2 а. с. 210-249, том 3 а. с. 1-41);
- дев`ять договорів купівлі-продажу, укладених у період з 11 серпня до 01 листопада 2021 року включно, за якими ОСОБА_10 (дочка ОСОБА_5 ) придбала нерухоме майно загальною вартістю 1 950 550,00 грн (том 3 а. с. 75-88);
- шість договорів купівлі-продажу, укладених у період з 10 липня до 09 листопада 2021 року включно, за якими ОСОБА_9 (дочка ОСОБА_5 ) придбала нерухоме майно загальною вартістю 6 045 551,00 грн (том 3 а. с. 109-126);
- відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, згідно з якими ОСОБА_10 за 2019-2021 роки отримала дохід у розмірі 38 005,66 грн, а ОСОБА_9 - 11 722,38 грн (том 3 а. с. 52, 53, 91, 92).
Допитаний у суді першої інстанції як свідок ОСОБА_5 пояснив, що за тиждень до того, як позичити кошти, він зустрівся із ОСОБА_2 у своєму офісі у місті Кривому Розі. ОСОБА_2 попросила у борг 3 000 000,00 грн, як він зрозумів, для покупки автомобіля. У день, коли безпосередньо відбувалося передання грошових коштів (2 100 000,00 або 2 200 000,00 грн), ОСОБА_2, наскільки він пригадує, була з чоловіком. Але минуло багато часу, тому він точно не пам`ятає. Договір позики склали юристи. У присутності свідків він передав кошти, які ОСОБА_2 поклала у чорний пакет. Із ОСОБА_1 він має ділові відносини, вони разом обробляють землю, використовують сільськогосподарську техніку. З відповідачем він зустрічається приблизно один раз на тиждень, а з ОСОБА_2 спілкувався особисто декілька разів. У період з 2018 року до 2021 року включно він мав значні витрати, пов`язані з набуттям родиною нерухомості. У 2021 році його дочка набула у власність нерухомість у місті Одесі, яка була придбана за його кошти.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX), запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Наявність такого інституту стала можливою згідно з Конвенцією Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.
Згідно з підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є, зокрема, народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.
Відповідно дочастини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Згідно з пунктом 7-1 статті 11, пунктом 5-7 статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень Національного агентства належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування. Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має, зокрема, право у разі встановлення ним доказів того, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула необґрунтовані активи або що такі активи набула інша особа за її дорученням чи в інших передбачених статтею 290 ЦПК України випадках, - порушувати перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою або у визначених законом випадках - перед Офісом Генерального прокурора питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 51-1 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Згідно з пунктом 1, підпунктом 4 пункту 5 розділу ІІ Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 29 січня 2021 року № 26/21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2021 року за № 158/35780 (тут і далі - Порядок у редакції, чинній на час надання відповідачем письмових пояснень на запит Національного агентства), складовими предмета повної перевірки декларації є: 1) з`ясування достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясування точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірка на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів. Повна перевірка декларації передбачає, зокрема, звернення у разі необхідності до суб`єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з урахуванням іншої отриманої інформації під час проведення повної перевірки декларації відповідно до цього Порядку.
У пункті 16, абзацах першому та другому пункту 17 розділу ІІ Порядку передбачено, що ознаки незаконного збагачення або необґрунтованості активів під час повної перевірки декларації встановлюються шляхом визначення вартості активів, що набуті суб`єктом декларування, та порівняння її з інформацією про отримані таким суб`єктом декларування та членами його сім`ї законні доходи відповідно до декларацій такого суб`єкта декларування та інших відомостей, отриманих під час повної перевірки. При цьому враховується вартість активів, набутих після набрання чинності Законом № 263-IX, а також визначення термінів, що наведені в Кримінальному кодексі України та Цивільному процесуальному кодексі України. Встановлення ознак незаконного збагачення або необґрунтованості активів здійснюється щодо декларацій, поданих особами, які зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону (тут і далі під словом «Закон» у Порядку мається на увазі Закон України «Про запобігання корупції»). У разі виявлення Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації можливих недостовірних відомостей у декларації, неточної оцінки задекларованих активів, порушення вимог статей 23, 25 Закону, ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів, а також з метою підтвердження достовірності відомостей, зазначених у декларації, уповноважена особа направляє відповідному суб`єкту декларування запит про надання копій документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності) стосовно активів, розміщених за межами України, а також стосовно інших активів, коли інформація про них відсутня у Національного агентства, та пропозицією надати письмові пояснення відповідно до Закону. Такий запит направляється суб`єкту декларування за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Реєстр), чи електронного зв`язку або на поштову адресу у строк не пізніше 15 робочих днів до дня завершення основного або продовженого строку проведення повної перевірки. Суб`єкт декларування не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання відповідного запиту Національного агентства зобов`язаний надати або надіслати за допомогою програмних засобів Реєстру, поштового чи електронного зв`язку копії документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності), та має право надати або надіслати в такий же спосіб письмові пояснення з питань, зазначених у запиті.
Згідно з абзацом першим пункту 5, абзацом першим пункту 6, пунктом 7 розділу ІІІ Порядку у разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, складення протоколу щодо якого віднесено до компетенції Національного агентства та повноважень посадових осіб структурного підрозділу, який проводив перевірку, уповноважена особа, яка здійснювала таку перевірку, упродовж 5 робочих днів з наступного робочого дня за днем погодження довідки, розпочинає збір даних для встановлення наявності підстав для складення протоколу про таке правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. У разі наявності зазначених підстав уповноважена особа складає відповідний протокол і направляє його до суду в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з наступного робочого дня за днем погодження довідки, складає та підписує відповідний обґрунтований висновок у двох примірниках. У разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак порушення вимог Закону щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, порушення інших вимог Закону, що не тягнуть за собою адміністративну чи кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила перевірку, упродовж 5 робочих днів з наступного робочого дня за днем погодження довідки, передає таку інформацію та відповідні матеріали перевірки до відповідного структурного підрозділу апарату Національного агентства для розгляду питання щодо наявності підстав для вжиття заходів реагування.
У разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак необґрунтованості активів уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з наступного робочого дня за днем погодження відповідної довідки після завершення перевірки надсилає суб`єкту декларування за допомогою програмних засобів Реєстру, поштового або електронного зв`язку запит про надання протягом 10 робочих днів письмового пояснення за таким фактом із відповідними доказами. У разі ненадання суб`єктом декларування у зазначений строк письмових пояснень і доказів чи надання їх не в повному обсязі (у тому числі якщо надані докази не спростовують висновку про наявність ознак необґрунтованості активів) керівник відповідного рівня, який погодив довідку, упродовж 10 робочих днів з наступного робочого дня після завершення строку для надання письмових пояснень суб`єктом декларування направляє відповідні матеріали до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або у визначених законом випадках - Офісу Генерального прокурора, а також інформує про це Національне антикорупційне бюро України. При цьому такий керівник порушує перед Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою або у визначених законом випадках перед Офісом Генерального прокурора питання щодо звернення до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, направляє відповідні матеріали. Таке повідомлення має містити відомості про: підстави для проведення перевірки; дату початку та завершення строку перевірки; виявлені порушення, обґрунтування відповідних висновків, у тому числі посилання на матеріали, які стали підставою для висновку, та врахування пояснень суб`єкта декларування (у разі їх надання); висновок за результатами перевірки (абзаци перший-третій пункту 8 розділу ІІІ Порядку).
Згідно з пунктом 11 розділу ІІІ Порядку про необхідність подання декларації з достовірними відомостями відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону в разі виявлення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру або електронного зв`язку.
Відповідно до статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою кримінального правопорушення самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру. Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку. Питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, судді Конституційного Суду України, який вчинив корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, однак судом не застосовано до нього покарання або не накладено на нього стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, вирішується у встановленому законом порядку. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрало законної сили рішення суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, підлягає звільненню з посади в установленому законом порядку.
Згідно зі статтею 69 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, активи, набуті внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку. Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів, є необґрунтованими і підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).
Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (частина п`ята статті 258 ЦК України).
Згідно з частиною сьомою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем.
Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.
Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:
- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України;
- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;
- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.
У частині четвертій статті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
При визначенні різниці між вартістю набутих активів і законними доходами відповідно до частини другої цієї статті не враховуються активи, враховані при кваліфікації діяння у триваючому кримінальному провадженні за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків його закриття на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, або у вироку суду за зазначеною статтею Кримінального кодексу України, які набрали законної сили (частина шоста статті 290 ЦПК України).
У пункті 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.
Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).
При цьому згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.
Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem).
Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються:
- процедурою вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;
- стандартами доказування, які застосовуються - для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що:
- обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню;
- тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2015 року у справі «GOGITIDZE AND OTHERS v. GEORGIA» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105).
Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:
- виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України; ЦПК України; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;
- характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;
- законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину, очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).
Наведені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
При цьому в абзаці другому частини другої статті 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України).
Задовольняючи частково позов та визнаючи необґрунтованим актив ОСОБА_1 у вигляді частини (54,17 %) транспортного засобу із стягненням у дохід держави грошових коштів у сумі 1 959 817,69 грн, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що відповідач не мав законних доходів у розмірі 3 617 388,02 грн для набуття спірного автомобіля, тоді як різниця між вартістю активу (3 617 388,02 грн) та законними доходами відповідача (1 657 570,33 грн) становить 1 959 817,69 грн.
Досліджуючи фактичні обставини та надаючи оцінку доказам, суди критично поставилися до пояснень відповідача про внесення оплати частини вартості автомобіля за рахунок грошових коштів у розмірі 2 100 000,00 грн, які його дружина ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 у борг на підставі договору позики від 29 липня 2021 року.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із наведеними висновками судів попередніх інстанцій та звертає увагу на таке.
У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує у межах захисних правовідносин (зобов`язань).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Український інститут «цивільної» конфіскації об`єднує ознаки світових механізмів конфіскації без обвинувального вироку суду (англ. non conviction based forfeiture, NCB вилучити активи, раніше отримані як доходи з джерел, які неможливо законно обґрунтувати та зменшити вигоду від використання посади задля отримання незаконних доходів) і механізм необґрунтованих активів (англ. unexplained wealth mechanism, UWM, основна функція - зобов`язати пояснити законне походження свого майна).
У застосованій національним законодавством моделі «цивільної конфіскації» державні органи не повинні доводити зв`язок майна з предикатним злочином. У конфіскації в межах кримінального процесу держава зобов`язана довести, що майно є або предметом, або засобом вчинення злочину. Чинне законодавство ж передбачає, що правоохоронні органи доводять, а суд вирішує на основі принципу «переваги доказів», що активи набуті чиновником прямо або опосередковано з незрозумілих джерел, не конкретизуючи, який саме злочин/інша неправомірна поведінка були джерелом отриманих доходів.
У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (в результаті цивільного провадження in rem) суд ухвалює рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони. Доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне є достатнім для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції.
На відміну від інших категорій спорів, самостійним і автономним способом захисту інтересів держави в цьому випадку є саме визнання активу (чи його частини) необґрунтованим з подальшим стягненням його (чи його частини, його вартості чи вартості його частини) в дохід держави.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у декларації зазначаються відомості, зокрема, про фінансові зобов`язання суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі отримані кредити, позики, зобов`язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів у рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредитом), залишок позики (кредиту) станом на кінець звітного періоду, зобов`язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення. Відомості щодо фінансових зобов`язань включають дані про вид зобов`язання, його розмір, валюту зобов`язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов`язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов`язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов`язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня звітного року.
Верховний Суд наголошує, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто публічні особи, зобов`язані зазначати у декларації усі відомості про об`єкти декларування, передбачені статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Завдяки декларуванню кожен може впевнитися у доброчесності декларанта, що є одним із найбільших запитів суспільства. Зокрема, громадяни можуть контролювати та відстежувати динаміку зміни майнового стану посадовців.
Закон України «Про запобігання корупції» вимагає від декларантів зазначати повну і коректну інформацію. У такий спосіб публічна особа демонструє суспільству свою спроможність, зокрема придбавати майно за рахунок її законних доходів.
Порядком розмежовано поняття недостовірних та неточних відомостей залежно від розміру виявлених розбіжностей у декларації.
Так, згідно з пунктом 2 розділу І Порядку згадані терміни вживаються у таких значеннях:
недостовірні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», які відрізняються від відомостей, що містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації, на суму, що перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не дають змоги ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування;
неточні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції», які відрізняються від відомостей, що містяться у реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, інших джерелах інформації, на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не відповідають дійсності, але за сукупністю інших відомостей дають змогу ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування.
Висновок про те, що встановлені розбіжності (невідповідності) у декларації є неточними чи недостовірними відомостями, залежить саме від загальної суми виявлених розбіжностей (невідповідностей) даних у всіх розділах декларації. Відповідно, якщо така сума дорівнює або перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, зазначені у декларації відомості містять ознаки недостовірних, якщо ж менше 100 прожиткових мінімумів - неточних.
Крім того, якщо відображені у декларації відомості про об`єкт декларування або члена сім`ї суб`єкта декларування не дають змоги його ідентифікувати, такі відомості теж вважаються недостовірними.
Зазначення у декларації недостовірних відомостей тягне за собою дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Зокрема, за декларування недостовірних відомостей:
без грошового вираження - декларант нестиме дисциплінарну відповідальність;
на загальну суму від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб- адміністративну відповідальність за частиною четвертою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
на загальну суму більше 500 прожиткових мінімумівдля працездатних осіб - кримінальну відповідальність за статтею 366-2 Кримінального кодексу України.
Слід звернути увагу, що адміністративна та кримінальна відповідальність передбачені виключно за подання «завідомо недостовірних» відомостей. Тобто відповідне діяння має бути вчинено суб`єктом декларування з прямим умислом. При цьому, для притягнення до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень необхідно довести наявність такого умислу, а саме те, що суб`єкт декларування усвідомлював недостовірність відомостей, які він зазначив у декларації.
За декларування неточних відомостей до декларанта може бути застосовано дисциплінарну відповідальність як за порушення вимог фінансового контролю.
Водночас незазначення у декларації фінансових зобов`язань суб`єкта декларування або членів його сім`ї не свідчить, що отримані за такими зобов`язаннями грошові кошти або придбане за рахунок цих коштів майно автоматично стають необґрунтованими активами, оскільки у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість. І лише у разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача, який вправі надати суду докази, які би підтверджували факт того, що такий актив набутий із законних джерел.
У справі, яка переглядається, суди з`ясували, що:
- у письмових поясненнях від 23 жовтня 2022 року, наданих на лист (запит) Національного агентства, ОСОБА_1 повідомив, що грошові кошти для придбання транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ» моделі «S 450» у розмірі 2 100 000,00 грн були отримані його дружиною ОСОБА_2 у позику. Він дізнався про факт отримання дружиною від ОСОБА_5 у борг грошових коштів вже після подання декларації за 2021 рік;
- відповідачу було достеменно відомо про необхідність відображати у декларації фінансові зобов`язання суб`єкта декларування та членів його сім`ї, оскільки у розділі 13 «Фінансові зобов`язання» декларації за 2021 рік ОСОБА_1 зазначив відомості про отриманий ним 04 листопада 2021 року у АТ «Кредобанк» кредит у сумі 1 459 768,00 грн, однак не відобразив інформацію про позичені його дружиною ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 100 000,00 грн на підставі договору позики від 29 липня 2021 року, укладеного із ОСОБА_5, хоча він знав про існування цих коштів, а отже, як публічна особа повинен був поцікавитися у дружини про джерело їх походження і зазначати у декларації відомості про такий об`єкт декларування.
Отже, у ситуації, коли ОСОБА_1 набуває у власність автомобіль вартістю 3 617 388,02 грн, з яких, за твердженням відповідача, ОСОБА_2 надала 2 100 000,00 грн, а у ОСОБА_1 не виникло питання про джерело походження цієї досить значної суми коштів, хоча у названого подружжя не було достатньо особистих коштів, які б дозволили відповідачу здійснити перші два платежі за договором купівлі-продажу транспортного засобу на загальну суму 2 200 000,00 грн (742 834,04 грн + 1 457 165,96 грн), суди попередніх інстанцій правильно вважали, що надані відповідачем Національному агентству пояснення та долучений договір позики від 29 липня 2021 року є способом надання грошовим коштам у розмірі 2 100 000,00 грн, які сплачені за автомобіль, вигляду законності їх походження.
Тому, врахувавши стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, суди у цій справі дійшли правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, навівши в оскаржуваних рішеннях достатні та обґрунтовані для такого висновку мотиви.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди фактично порушили чинне законодавство щодо позики, яке не передбачає обов`язок позикодавця доводити суду, що у нього були кошти, які він надав у позику, а також про відсутність норми права, на підставі якої суд мав би право перевірити доходи позикодавця щодо особи, яка не уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у цій справі, оскільки законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. У цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності.
Відповідач, як особа, уповноважена на виконання функцій держави відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», повинен був усвідомлювати ризики набуття у власність автомобіля за відсутності достатніх законних та належним чином підтверджених доходів. Оскільки договір позики не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню, то одним із доказів законності набуття у власність спірного активу могли бути задекларовані відповідачемвідомості про фінансові зобов`язання членів його сім`ї у вигляді позики. Проте всупереч вимогам вказаного Закону ОСОБА_1 не зазначив у декларації інформацію про такий об`єкт декларування.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Пророк О. М. Ситнік