- Presiding judge (HACC AC): Nykyforov A.S.
Справа № 991/5171/24
Провадження №11-сс/991/456/24
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Головуючий: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_6,
захисників- адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_8,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 про продовження строку тримання під вартою відносно
ОСОБА_6, якийнародився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одеса, проживає за адресою: АДРЕСА_1,
підозрюваного у кримінальному провадженні № 42023000000000406 від 13 березня 2023 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України,
ВСТАНОВИЛА :
1.Зміст оскаржуваного судового рішення
і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 частково задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_9 ; продовжено підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, до 17.08.2024 включно, але в межах строку досудового розслідування, та визначено заставу у розмірі 6 000 000 гривень.
Слідчий суддя встановила, що стороною обвинувачення надано достатньо фактичних даних, які зв?язують ОСОБА_6 із кримінальними правопорушеннями, у вчиненні яких він підозрюється, а наведені заперечення сторони захисту вказують тільки на необхідність перевірки та/або уточнення певних обставин версії обвинувачення у майбутньому.
Слідчий суддя вважає, що при розгляді клопотання прокурором доведено, що ризик переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду; ризик незаконного впливу підозрюваного на свідків у кримінальному провадженні; ризик знищення, переховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, продовжують існувати та не зменшились.
Водночас, ризик незаконного впливу ОСОБА_6 на інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні слідчим суддею не встановлений.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України оцінку обставинам недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів, аніж тримання під вартою, слідча суддя не надавала.
З огляду на обставини ймовірно вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, не пов`язаних із загрозою для життя та здоров`я інших осіб, слідча суддя дійшла висновку щодо можливості поряд із продовженням строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити підозрюваному альтернативний запобіжний захід у вигляді застави. Оскільки з моменту застосування до підозрюваного запобіжного заходу на підставі ували АП ВАКС від 23.04.2024 заставу у розмірі 8 000 000 грн. підозрюваний не вніс, слідча суддя вважала необхідним переглянути її розмір та, з урахуванням майнового стану останнього, визначила її розмір у 6 000 000 гривень, із покладенням процесуальних обов`язків.
2.Вимоги апеляційної скарги
і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Посилаючись на невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, порушення норм матеріального та процесуального права, захисники в апеляційній скарзі із доповненнями до неї ставлять вимогу про скасування ухвали слідчого судді від 19.06.2024 та постановлення нової, якою у задоволенні клопотання слідчого слід відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, захисники зазначають наступне.
Слідчий суддя, перевіряючи обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри, послалась на документи, які ОСОБА_6 не складались та до яких він не має жодного відношення, зокрема на рапорти, цінові пропозиції, маркетингові довідки, акти прийому-передачі нафтопродуктів, довіреність тощо. Посилання слідчого судді на показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 жодним чином не підтверджують вину ОСОБА_6, а лише відображають події, пов`язані із закупівлею бензину та дизельного палива, та зв`язок із ними виключно ОСОБА_12 .
Також слідчий суддя безпідставно врахувала як доказ обґрунтованості підозри протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_13, в якому нібито виявлено листування із ОСОБА_6 з питань постачання пального у період, що розслідується. Втім зазначений протокол містить неправдиві відомості, а саме щодо належності телефонного номеру НОМЕР_1 ОСОБА_6, в той час як цей номер належить ОСОБА_12 .
Висновок експерта від 12.03.2024 № 55/6, на який сторона обвинувачення посилається як на доказ обґрунтованості підозри, є недопустимим, оскільки зазначена експертиза призначалась слідчим у цьому кримінальному провадженні до внесення відомостей до ЄРДР. Аналогічне стосується і протоколу огляду від 15.01.2024.
Слідчий суддя безпідставно відхилила обґрунтовані законодавством доводи сторони захисту, що Служба безпеки України не є військовим формуванням, що унеможливлює кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Встановлені слідчим суддею ризики є припущенням, а їх наявність не підтверджується жодним доказом.
3.Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисники підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні. Пояснення надали аналогічні її змісту.
Підозрюваний ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу своїх захисників, прохав скасувати ухвалу слідчого судді ВАКС від 19.06.2024 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Прокурор проти задоволення апеляційної скарги захисників заперечував, наполягав, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості.
4.Мотиви суду.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 12 КПК під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч.2 ст. 131 КПК України).
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.04.2024 до підозрюваного у кримінальному провадженні № 42023000000000406 від 13 березня 2023 року ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, до 21.06.2024 включно, та визначено можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 8 000 000 грн із покладенням низки процесуальних обов`язків у випадку її внесення.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 6 000 000 гривень, із покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Згідно із ч. 4 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті (виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою ) виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 199 КПК України).
Не погоджуючись із оскаржуваною ухвалою, захисники в апеляційній скарзі стверджують про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри з огляду на недопустимі докази, на яких вона ґрунтується, а також відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів відхиляє зазначені аргументи сторони захисту з огляду на наступне.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що 08.04.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 91 КК України, тобто у розтраті чужого майна (коштів державного бюджету) шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, а також у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто у перешкоджанні законній діяльності Служби безпеки України в особливий період, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (т. 3 а.п. 1-59).
За версією органу досудового розслідування ОСОБА_6 вчинив зазначені кримінальні правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_6, будучи першим заступником начальника Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, здійснюючи відповідно до покладених на нього обов?язків організацію державних закупівель, за попередньою змовою з начальником Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України ОСОБА_12, в порушення вимог законодавства України, із використанням свого службового становища та пов?язаних з цим можливостей, із залученням, у тому числі підпорядкованих йому співробітників, інших осіб та суб?єктів підприємницької діяльності, які займаються реалізацією пального, у період з 09.03.2022 по 26.10.2022, в умовах воєнного стану, вчинив перешкоджання законній діяльності СБ України у спосіб розтрати бюджетних коштів, виділених на потреби Служби безпеки України на користь підібраних ОСОБА_14 підприємств, а саме: ТОВ «УКРПРОМ СОЛД» та ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ», шляхом проведення закупівлі у них пального за договорами № 19/17-1/1д від 09.03.2022, № 19/17-12д від 20.04.2022, № 19/17-13д від 03.06.2022, № 19/17-43д від 26.10.2022, № 19/17-44д від 26.10.2022, зокрема бензину А-95 ЄВРО та дизельного палива ЄВРО за цінами вищими за ринкові, чим спричинив матеріальну шкоду Державі в особі Служби безпеки України на суму 26 869 667 грн.
Слідчий суддя встановила наявність обґрунтованої підозри, про яку повідомлено ОСОБА_6, на підставі матеріалів, що були надані слідчим та досліджені у судовому засіданні, із чим погоджується і колегія суддів.
Зокрема, матеріали клопотання слідчого містять підтвердження наявного у ОСОБА_6 обсягу повноважень на організацію державних закупівель на підставі довіреності від імені Служби безпеки України шляхом підписання цивільно-правових та господарських договорів, які він реалізував із використанням службового становища, провівши закупівлю пального за цінами вищими за ринкові, що обумовлює обґрунтованість повідомленої підозри за ч. 5 ст. 191 КК України. Відтак на даній стадії кримінального провадження наявні у розпорядженні колегії суддів матеріали є достатніми для висновку, що в наслідок інкримінованих ОСОБА_6 дій могла бути заподіяна шкода Державі в особі Служби безпеки України на суму 26 869 667 грн.
Водночас, захисники, заперечуючи наведене, окрему увагу звертають на неможливість кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК України з огляду на те, що згідно із положеннями Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Службу безпеки України», Закону України «Про Збройні Сили України», а також правових висновків, що містяться в постанові ККС ВС від 26.02.2019 у справі № 653/1302/15, Служба безпеки України не є військовим формуванням.
Слідчий суддя, посилаючись на приписи ст. 1 Закону України «Про національну безпеку», ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 19 Закону України «Про Службу безпеки України», прийшла до протилежних висновків та зазначила, що оскільки Служба безпеки України забезпечує захищеність, зокрема, територіальної цілісності, організована у складі сил безпеки і оборони у тому числі шляхом ведення воєнних дій, формується у тому числі із військовослужбовців, а тому є військовим формуванням.
У ході перевірки наведених доводів, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Законодавець не визначає вичерпний перелік органів, які входять до військових формувань. Відтак належність певного органу саме як до військового формування доцільно визначати за тими завданнями та функціями, які покладені на такий орган.
Так, спеціальним законом, який регулює діяльність Служби безпеки України, є Закон України «Про Службу безпеки України», статтями 1 та 2 якого визначено, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
В свою чергу, військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових об`єднань, з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Тобто завдання та мета діяльності Служби безпеки України щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України повністю співпадає із завданням та метою створення військового формування.
Водночас, додаткове наділення СБУ правоохоронною функцією спрямоване на забезпечення реалізації її співробітниками повноважень в частині захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, шляхом попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Крім того, кадри Служби безпеки України складають співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. На співробітників-військовослужбовців Служби безпеки України, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України, використовують військові звання, відзнаки, форми одягу і службового посвідчення військовослужбовців Служби безпеки України (ст.ст. 19,20 ЗУ «Про Службу безпеки України»). Таким чином, Служба безпеки України формується із кадрових військовослужбовців, що притаманно військовому формуванню.
Все це у сукупності дає достатньо підстав віднести Службу безпеки України до військового формування.
Окремо у пункті 22 статті 85 Конституції України законодавець відмежував Службу безпеки України та Збройні Сили України як військові формування від Міністерства внутрішніх справ України, яке відноситься до правоохоронного органу.
Посилання захисників на правові висновки, що містяться у постанові ККС ВС від 26 лютого 2019 року у справі № 653/1302/15-к, суд апеляційної інстанції відхиляє як нерелевантні до даної справи, оскільки у згаданому судовому рішенні предметом касаційного розгляду були обставини здійснення фізичною особою фізичного перешкоджання (за допомогою закликів через гучномовець) законній діяльності військового комісаріата як військового формування. Відтак Касаційний кримінальний суд з огляду на обставини конкретного провадження, застосувавши словосполучення «перешкоджання може відбуватися в такий із наведених способів», навів орієнтовний перелік тих дій, які можуть складати об`єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 114-1 КК, який не є вичерпними. В даному ж випадку об`єктивною стороною кримінального правопорушення, що інкримінується ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК, є перешкоджання законній діяльності Служби безпеки України в особливий період шляхом розтрати грошових коштів на суму понад 26 млн грн, які б могли бути використані на реалізацію основних напрямків діяльності Служби безпеки України в умовах збройної агресії.
При цьому захисники посилаються, що оскаржуване рішення слідчого судді протирічить принципам верховенства права (правовладдя) щодо співвідношення законів, які прийняті в різний час, а також превалювання норм спеціального закону над нормами загального. Втім, на переконання колегії суддів, слідчий суддя не порушила вказані принципи, адже застосувала спеціальний Закон України «Про Службу безпеки України», який корелюється із нормами прямої дії статті 85 Конституції України, положеннями Закону України «Про оборону України» та відповідними нормами Кримінального кодексу України. Посилання ж захисників на норми Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», у даному випадку, є нерелевантним, оскільки даний законодавчий акт має інший предмет регулювання, не визначає цілі та предмет діяльності Служби безпеки України та інші питання, пов`язані із захистом державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, а спрямований на запровадження системи особливих заходів державного захисту суддів Конституційного Суду України, суддів та працівників апаратів судів, працівників правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов`язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров`я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв`язку із службовою діяльністю.
Виходячи із наведеного, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо неналежності Служби безпеки України до військового формування що б, за переконанням захисту, унеможливлювало кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК, та погоджується із висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри в цій частині.
Окремо захисники стверджують про недопустимість доказу, зокрема яким сторона обвинувачення обґрунтовує підозру ОСОБА_6, а саме висновку товарознавчої експертизи від 12.03.2024, яка, за переконанням захисника, проведення якої було призначена постановою слідчого від 04.01.2024, тобто до внесення відомостей до ЄРДР та початку здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 114-1 КК України, що мало місце лише 05.02.2024.
У ході перевірки наведеного доводу апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до висновку про його безпідставність з огляду на наступне.
Кримінальне провадження № 42023000000000406 було зареєстровано в ЄРДР 13.03.2023 за фактом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, зокрема, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22, з метою одержання неправомірної вигоди для себе, з використанням свого службового становища, всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1 а.п. 59).
У подальшому, постановою слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_23 від 04.01.2024 було призначено проведення товарознавчої експертизи, в тому числі з метою перевірки інформації щодо можливих зловживань службовим становищем службовими особами ДГЗ СБУ під час проведення закупівель палива (арк. 2 експертизи, т. 2 а.п. 2).
05.02.2024 до ЄРДР № 42023000000000406 було внесено відомості за ч. 5 ст. 191 КК України, щодо розтрати у 2022 році службовими особами Служби безпеки України бюджетних коштів під час укладення та виконання договорів на поставку паливно-мастильних матеріалів для потреб Служби безпеки України за завищеними цінами в особливо великих розмірах, вчиненої шляхом зловживання своїм службовим становищем, а також відомості за ч. 1 ст. 114-1 КК України, щодо вчинення службовими особами Служби безпеки України дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності Служби безпеки України в особливий період, внаслідок укладення та виконання у 2022 році договорів на поставку паливно-мастильних матеріалів для потреб Служби безпеки України за завищеними цінами (т. 1 а.п. 59-60).
Згодом, за наслідком здійснення досудового розслідування, 08.04.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Таким чином призначення та проведення товарознавчої експертизи та використання її результатів в обґрунтування повідомленої ОСОБА_6 підозри та обрання йому запобіжного заходу відбулось у межах одного кримінального провадження № 42023000000000406, що цілком відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
З аналогічних підстав суд апеляційної інстанції відхиляє твердження захисників про недопустимість як доказу протоколу огляду від 15.01.2024 (т. 1 а.п. 188-196).
Твердження захисників про неправдивість показаннь свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, або необхідність їх трактування на користь підозрюваного, відхиляються колегією суддів, оскільки оцінка таких показань на даній стадії кримінального провадження виходить за межі повноважень колегії суддів з огляду на недопустимість порушення принципу безпосередності їх сприйняття під час судового засідання, що принципово розмежовує повноваження суду під час вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу на стадії досудового розслідування від судового розгляду обвинувального акта по суті.
З аналогічних підстав колегія суддів вважає безпідставними заперечення захисників щодо інших письмових доказів, якими обґрунтовується підозра, оскільки така незгода по суті зводиться до надання їм оцінки з точки зору належності, допустимості та достовірності, що може бути зроблено лише судом за наслідком всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин судового розгляду. А тому колегія суддів відхиляє такі посилання захисників через їх передчасність та констатує, що наявні матеріали клопотання, надані стороною обвинувачення, у своїй сукупності дають підстави вважати ОСОБА_6 дотичним до описаних в повідомленні про підозру подій, а його дії можливо кваліфікувати за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
Виходячи із наведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_6 у тій мірі, яка обумовлює необхідність подальшого досудового розслідування, що є достатньою підставою для застосування до нього заходів забезпечення кримінального провадження.
В свою чергу Доводи захисників щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині існування ризиків, передбачених п.п.1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів оцінює наступним чином.
Захисники зазначають, що ризик переховування ОСОБА_6 нівелюється обставинами його затримання 17.02.2024 співробітниками Державної прикордонної служби на території Рахівського району Закарпатської області; ризик незаконного впливу на свідків спростовуються фактом встановлення всіх свідків, жоден із яких не надав показань про причетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення; всі письмові докази, що підтверджують події злочину, вилучені та знаходяться у розпорядженні слідства, а тому ризик їх знищення чи спотворення є недоведеним.
Колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду погоджується із висновками слідчого судді в цій частині та зазначає наступне.
Реальне існування ризику підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з особистістю останнього, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Слідчий суддя встановила наявність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду з огляду на те, що підозрюваний має можливості для переховування від органу досудового розслідування, у тому числі з використанням можливості для перетину державного кордону як військовослужбовця, пропуск якого в умовах правового режиму воєнного стану здійснюються уповноваженим особами Держприкордонслужби на підставі відповідного рішення керівника військового формування або правоохоронного органу. Крім того слідча суддя вважала, що до нелегального перетину кордону підозрюваного може спонукати, зокрема, встановлена кримінальним законом відповідальність за вчинення інкримінованих йому особливо тяжкого і тяжкого злочинів у цьому кримінальному провадженні, а також з огляду на набуте широке коло зав`язків серед співробітників різних військових формувань. Із такими висновками погоджується і колегія суддів.
Оцінка актуальності ризику переховування має здійснюватися судом з огляду на ймовірність існування певних обставин та фактів, що можуть вплинути на підозрювану особу та спонукати її на вчинення певних дій, а не відносно обставин post factum. А тому вимога сторони захисту щодо документального підтвердження прокурором вже існуючого наміру підозрюваного переховуватись від слідства та суду є безпідставною. В даному випадку колегія суддів все ж враховує суворість ймовірного покарання за корупційний злочин у випадку його призначення судом, а також зважує на можливість переховування підозрюваного не лише за наслідком незаконного перетину державного кордону, а й на території України.
Посилання захисників на факт зупинення 17.02.2024 співробітниками Державної прикордонної служби ОСОБА_6 на території Рахівського району Закарпатської області на ділянці місцевості, що знаходиться поблизу кордону із Румунією, за результатом чого у останнього були відібрані пояснення працівниками СБУ в Івано-Франківській області, як на доказ відсутності зазначеного ризику колегія суддів відхиляє, оскільки така подія відбулась до повідомлення ОСОБА_6 про підозру у цьому кримінальному провадженні, що не створює об`єктивної картини добросовісності його процесуальної поведінки після зміни процесуального статусу у цьому кримінальному провадженні.
Беручи до уваги ймовірність можливого покарання за інкриміновані ОСОБА_6 злочини, обізнаність підозрюваного із методами здійснення слідчої та розшукової діяльності, а відтак і з методами протидії такій діяльності з огляду на його тривалу роботу в органах СБУ, а також наявність законної можливості перетнути державний кордон України як особи, що має трьох неповнолітніх дітей, переконують колегію суддів про доведеність прокурором продовження існування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду.
Щодо реальності існування ризику знищення речей та документів, а також незаконного впливу на свідків, то колегія суддів погоджується із стороною захисту, що зі спливом часу та з урахуванням стадії досудового розслідування зазначені ризики зменшуються у порівняні із початковим етапом розслідування з моменту повідомлення особі про підозру. Втім ймовірність їх існування є такою, що дає обґрунтовані підстави зважати на їх доведеність. Тим паче, враховуючи, що значний масив доказів у корупційних кримінальних провадженнях складають саме показання свідків та письмові докази. А тому спокуса їх знищення чи спотворення, а також впливу на свідків з метою викривлення їх показань зберігається до моменту безпосереднього сприйняття таких показань та/або дослідження доказів у судовому засіданні під час судового розгляду. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками слідчої судді в частині існування таких ризиків.
5. Висновки суду
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6, особу підозрюваного, інші обставини, що мають бути враховані при вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а продовження дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у 6 000 000 грн, на даному етапі кримінального провадження є належним заходом для забезпечення виконання останнім покладених процесуальних обов`язків та запобіганню встановленим ризикам, визначеним п.п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зазначене є підставою для залишення апеляційної скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_7 без задоволення, а ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 - без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 418, 532 КПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4