- Presiding judge (HACC) : Oliinyk O.V.
Справа № 991/5761/24
Провадження № 1-кп/991/76/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
23 липня 2024 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
прокурора ОСОБА_3,
обвинувачених ОСОБА_4, ОСОБА_5,
їх захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
представника власника майна ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна, подане в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018000000001896 від 03.08.2018, за обвинуваченням:
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Цекинівка Ямпільського району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Черемушки Можгінського району Удмуртської Республіки російської федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
ВСТАНОВИВ:
На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває вказане кримінальне провадження, у якому ухвалою від 04.07.2024 призначено відкрите підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні 11.07.2024 представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 звернулась до суду із клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 31.10.2023 у справі № 991/9416/23 на майно, яке належить ОСОБА_8 на праві приватної власності, а саме на:
- житловий будинок площею 202,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:044:0036 площею 0,1 га;
- квартиру площею 24 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль Skoda Octavia A7, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .
Обґрунтування клопотання
Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 із 03.05.1997 по 17.02.2020 перебували у зареєстрованому шлюбі.
За період шлюбу ОСОБА_8 набула у власність вказане вище арештоване майно, яке було спільною сумісною власністю подружжя.
Представник вважає, що із 17.02.2023 майно перестало бути спільною сумісною власністю подружжя та стало приватною власністю ОСОБА_8, з огляду на факт розлучення та не використання жодним із подружжя протягом трьох років права на звернення до суду із позовом про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно закінчився строк позовної давності, яка застосовується до таких вимог і становить три роки.
Зважаючи на викладене, станом на дату розгляду клопотання - 31.10.2023 - слідчий суддя не мав підстав для накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки означене майно не належало підозрюваному ОСОБА_4 .
Водночас, у разі, якщо припустити, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, то, з урахуванням положень ст. 79 СК України, існували підстави для накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання лише на 1/2 частку в ньому, яка належить ОСОБА_4 .
ОСОБА_8 не має будь-якого статусу у кримінальному провадженні, тому суд не може призначити їй покарання у виді конфіскації майна, відповідно належна їй частка в майні не може бути примусово безоплатно вилучена у власність держави.
Враховуючи, що наразі майно арештоване, то його поділ в порядку ст. 71 СК України є неможливим, що також суттєво впливає на право ОСОБА_8 володіти своїм майном.
Ухвала від 31.10.2023 у справі № 991/9416/23 не містить обґрунтувань та мотивів слідчого судді щодо необхідності забезпечення кримінального провадження саме в такий спосіб.
На переконання адвоката ОСОБА_6 вказані обставини свідчать про те, що арешт на майно накладено необґрунтовано, обмеження прав власника є надмірним та суперечить принципу справедливого балансу, а тому такий захід забезпечення кримінального провадження підлягає скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
У підготовчому судовому засіданні 23.07.2024 представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 підтримала заявлене клопотання та просила суд скасувати арешт.
Додатково пояснила, що будівництво житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, розпочалось під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_8 у шлюбі, проте остання самостійно завершувала таке будівництво після розлучення.
У ОСОБА_4 не виникало жодних претензій щодо володіння та користування спільним майном, тому строк позовної давності слід обраховувати від дати розірвання шлюбу.
Обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_7 підтримали заявлене клопотання та просили суд скасувати арешт.
Прокурор ОСОБА_3 заперечив щодо задоволення клопотання, оскільки арешт накладено обґрунтовано та в застосуванні такого заходу забезпечення потреба не відпала.
Зазначив, що слідчий суддя під час розгляду клопотання надав оцінку тому, що майно перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . Відповідно до ст. 72 СК України позовна давність обчислюється не від дня розірвання шлюбу, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Разом з тим в межах кримінального провадження слідчий суддя, суд не має права вирішувати питання застосування позовної давності, поділу спільного майна подружжя та визначення часток останніх у такому майні. Тому вважає, що накладення арешту на все майно, а не на його частину відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Мотиви та висновки суду
Розділ ІІ КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесено арешт майна (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України).
За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.
Частиною 4 ст. 174 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Тобто суд має право скасувати арешт майна лише з двох підстав, а саме у разі доведення існування обставин, які підтверджують, що арешт накладено необґрунтовано або в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Кримінальний процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, за наявності яких суд може встановити такі підстави, однак логічне тлумачення відповідної норми свідчить, що, перевіряючи наявність першої підстави, суд повинен враховувати обставини, які існували на час накладення арешту, а наявність другої - з огляду на існуючі обставини на час розгляду клопотання про скасування арешту майна.
Така підстава як необґрунтованість накладеного арешту не передбачає оцінку та перегляд по суті постановленого судового рішення про накладення арешту. Кримінальний процесуальний кодекс України визначає процедуру такого перегляду - виключно в апеляційному порядку. У протилежному випадку це становило би порушення принципу остаточності судового рішення «res judicata».
Обґрунтованість накладеного арешту може бути оцінена виключно з урахуванням обставин та доводів, які з тих чи інших причин не були предметом оцінки під час накладення арешту.
При цьому, відповідно до засади диспозитивності (ч. 3 ст. 26 КПК України), суд виходить тільки із тих обставин, на які посилаються учасники провадження. Саме на особу, яка звернулася із клопотанням про скасування арешту покладається обов`язок довести те, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Суд встановив, що 03.05.1997 ОСОБА_4 та ОСОБА_9 уклали шлюб, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.02.2020 у справі № 127/1221/20, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 09.10.2023 № 00041758545.
За час шлюбу ОСОБА_8 набула у власність:
- земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:044:0036 площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором міни від 26.07.2017 (правочин вчинено за письмовою згодою другого із подружжя - ОСОБА_4 ), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.07.2017 № 92956396, інформаційною довідкою від 09.10.2023 № 349614074;
- квартиру площею 24 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу від 17.12.2008 (правочин вчинено за письмовою згодою другого із подружжя - ОСОБА_4 ), інформаційною довідкою від 09.10.2023 № 349614074;
- автомобіль Skoda Octavia A7, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, відповідно до якого датою реєстрації є 17.07.2015.
Зі змісту витягів з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва вбачається, що під час шлюбу - 18.09.2017 ОСОБА_8 подала повідомлення про початок будівельних робіт, а саме будівництва індивідуального житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 . Таке будівництво завершено 25.08.2021, строк введення об`єкта в експлуатацію - 23.09.2021, а 30.12.2021 рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради житловому будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Тобто за час шлюбу ОСОБА_8 будувала вказаний об`єкт нерухомості, а після розлучення завершила таке будівництво та 03.02.2022 набула у власність житловий будинок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.02.2022 № 298179643 та інформаційними довідками від 09.10.2023 № 349613523, № 349614074.
Зважаючи на положення ст. 60, 61, 65 СК України вказане вище майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_10 .
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 31.10.2023 у справі № 991/9416/23 в межах кримінального провадження № 42018000000001896 від 03.08.2018 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання наклав арешт зокрема на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_8, право власності на яке зареєстроване за останньою, із забороною розпорядження та відчуження, а саме на:
- житловий будинок площею 202,4 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:044:0036 площею 0,1 га;
- квартиру площею 24 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
- автомобіль Skoda Octavia A7, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .
Під час розгляду клопотання слідчий суддя врахував 1) правову підставу для арешту майна, 2) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та ймовірність призначення покарання у виді конфіскації майна у випадку ухвалення обвинувального вироку, 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, 4) наслідки арешту майна як для ОСОБА_4, так і для ОСОБА_8, оскільки таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Тому суд відхиляє доводи адвоката ОСОБА_6 в частині залишення поза увагою слідчого судді правового статусу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
Твердження представника власника про те, що станом на дату розгляду клопотання майно не було спільною сумісною власністю подружжя, а належало ОСОБА_8 на праві приватної власності, - не ґрунтується на законі.
Так, ч. 1 ст. 68 України унормовано, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).
Зважаючи на вказані положення законодавства, сам факт незвернення ОСОБА_4 до суду із позовом до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя не є підставою для припинення його права на спільну сумісну власність.
Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка міститься в постанові від 28.02.2018 у справі № 647/1683/15-ц.
Водночас суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.12.2021 у справі № 758/5454/18, при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Під час розгляду клопотання ОСОБА_4 пояснив, що після початку повномасштабного вторгнення на прохання колишньої дружини проживав на території домоволодіння та наглядав за будинком, у тому числі приблизно два тижні до виїзду її з дітьми на певний час. Після їх повернення наприкінці 2023 року, з огляду на те, що у зв`язку із захворюванням ОСОБА_4 потребує стороннього догляду, останній продовжує проживати на території домоволодіння, однак не в будинку, а в окремій господарській будівлі.
Наведене узгоджується із відомостями, які містяться в протоколі обшуку, проведеного органом досудового розслідування 11.10.2022 в межах кримінального провадження № 42018000000001896 від 03.08.2018. Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що, під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1, у домоволодінні перебували зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_8 та знаходились їх речі.
З огляду на вказані обставини, суд дійшов висновку про спільне користування майном та відсутність спору між колишнім подружжям ОСОБА_10 щодо права на спільне майно. Тому суд не вбачає обставин, які б вказували на початок перебігу позовної давності.
Щодо посилання представника власника на безпідставність накладення арешту на все майно, а не на 1/2 його частину, яка належить ОСОБА_4, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Частиною 1 ст. 73 СК України передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Згідно з ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).
Зважаючи на те, що
1) спільне сумісне майно подружжя між Чернятинськими не поділено,
2) суд у межах кримінального провадження позбавлений можливості здійснити такий поділ та визначити частки кожного із колишнього подружжя у спільному майні,
3) ці частки за домовленістю колишнього подружжя або за рішенням суду, ухваленим у порядку цивільного судочинства, можуть бути нерівними, зокрема враховуючи те, що ОСОБА_10 розпочали будівництво житлового будинку під час шлюбу, однак, за словами представника, після розлучення ОСОБА_8 самостійно його добудовувала,
4) автомобіль Skoda Octavia A7 є неподільною річчю,
5) квартира, загальною площею 24 кв.м, є однокімнатною, житлова площа - 11,9 кв.м, що може свідчити про можливе існування технічних перешкод для її поділу та виділення часток колишнього подружжя в натурі,
суд вважає, що накладення арешту на все майно, а не на 1/2 його частину відповідає вимогам закону, є необхідним для досягнення дієвості кримінального провадження та не є надмірним обмеженням прав іншого співвласника.
Кримінальний процесуальний кодекс України не містить заборони накладення арешту на майно у разі, якщо воно перебуває у спільній сумісній власності, та не означає, що частка другого співвласника буде конфіскована за рішенням суду в разі засудження ОСОБА_4 .
За таких обставин суд вважає, що арешт на майно накладено обґрунтовано.
Представник власника не зазначав як підставу для скасування арешту майна, що в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення відпала потреба, тому, з огляду на положення ст. 26 КПК України, суд не надає оцінку наявності чи відсутності такої підстави.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_6 слід відмовити.
Керуючись ст. 170, 174, 372, 392 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1