- Presiding judge (HACC AC): Nykyforov A.S.
Справа № 991/7197/24
Провадження №11-сс/991/585/24
Слідчий суддя: ОСОБА_1
Головуючий: ОСОБА_2
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
секретар судового засідання ОСОБА_5,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_6,
захисників- адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.08.2024 про продовження строку тримання під вартою відносно
ОСОБА_6, якийнародився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Одеса, проживає за адресою: АДРЕСА_1,
підозрюваного у кримінальному провадженні № 42023000000000406 від 13 березня 2023 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 191 КК України,
ВСТАНОВИЛА :
1.Зміст оскаржуваного судового рішення
і встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.08.2024 частково задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_9 ; продовжено підозрюваному ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, до 08.10.2024 включно, але в межах строку досудового розслідування, та визначено заставу у розмірі 4 000 000 гривень.
Слідчий суддя встановив, що стороною обвинувачення надано достатньо фактичних даних, які пов'язують ОСОБА_6 із кримінальними правопорушеннями, у вчиненні яких він підозрюється, а наведені стороною захисту доводи щодо недопустимості наданих стороною обвинувачення доказів на підтвердження підозри ОСОБА_6 можуть бути вирішені під час судового розгляду.
Слідчий суддя вважає, що при розгляді клопотання прокурором доведено, що ризик переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду; ризик незаконного впливу підозрюваного на свідків у кримінальному провадженні; ризик знищення, переховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, продовжують існувати та не зменшились.
Водночас, ризик незаконного впливу ОСОБА_6 на інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні слідчим суддею не встановлений.
Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами слідчому судді не надано.
З огляду наобставини ймовірно вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, слідчий суддя дійшов висновку щодо можливості поряд із продовженням строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшити підозрюваному альтернативний запобіжний захід у вигляді застави до 4 000 000 гривень із покладенням процесуальних обов`язків.
2.Вимоги апеляційної скарги
і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Посилаючись на невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, порушення норм матеріального та процесуального права, захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в апеляційній скарзі із доповненнями ставлять вимогу про скасування ухвали слідчого судді від 13.08.2024 та постановлення нової, якою у задоволенні клопотання слідчого відмовити, застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період часу з 22:00 до 06:00 год наступного дня.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, захисники зазначають наступне.
Слідчий суддя, перевіряючи обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри, залишив поза увагою доводи сторони захисту щодо невідповідності повідомленої підозри фактичним обставинам справи, безпідставно послався на висновки, наведені в попередніх судових рішеннях слідчого судді та АП ВАКС, які не підлягають касаційному оскарженню.
15.07.2024 слідчим у цьому кримінальному провадженні винесено постанову про уточнення даних до протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_10 (постачальника пального), в якому було помилково відображено відомості про належність мобільного номеру НОМЕР_1 ОСОБА_6, в той час як зазначений номер належить ОСОБА_11 . Внаслідок усунених механічних описок у протоколі огляду мобільного телефона ОСОБА_10 листування із ОСОБА_6 не виявлено, що підтверджує його доводи про відсутність будь-якого спілкування із постачальниками пального.
Бюджетні кошти, виділені на потреби СБУ і за які було придбане пальне, не були ввірені ОСОБА_6, не перебували в його законному віданні, що виключає можливість здійснення ним розтрати та кваліфікації його дій за ч. 5 ст. 191 КК.
Слідчий суддя безпідставно відхилив доводи та посилання сторони захисту на практику Верховного Суду, що Служба безпеки України не є військовим формуванням, що унеможливлює кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК України, чим порушив принцип верховенства права.
Ризик переховування нівелюється безпідставною та незаконною підозрою ОСОБА_6
Ризик впливу на свідків спростовується тим, що жоден зі свідків не надав показань про його причетність до кримінальних правопорушень.
Твердження про існування ризику знищення речей та документів безпідставне, оскільки всі документи та речі, що підтверджують події, перебувають у володінні ГСУ СБУ та оглянуті.
Щодо суми застави, то слідчий суддя визначив її без належного врахування майнового стану підозрюваного, складу його сім`ї, а також наявності виниклих у ОСОБА_6 фінансових зобов`язань перед іншими особами, які залишили у нього на зберігання грошові кошти, що були вилучені та арештовані.
3.Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисники підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні. Пояснення надали аналогічні її змісту. Захисник ОСОБА_7 наголосив на відсутності у АП ВАКС повноважень на застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу з огляду на приписи ч. 3 ст. 407 КПК, тоді як ухвалою колегії суддів від 23.04.2024 до підозрюваного ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні був помилково застосовний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Також зазначив, що зміни до ч. 6 ст. 176 КПК набули чинності 23 квітня 2022 року, тобто після вчинення інкримінованих ОСОБА_6 дій, які мали місце на початку березня 2022 року. Відтак така редакція наразі не може бути застосована до ОСОБА_6 для вирішення питання про застосування щодо нього виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Підозрюваний ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу своїх захисників, прохав скасувати ухвалу слідчого судді ВАКС від 13.08.2024 та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Прокурор проти задоволення апеляційної скарги захисників заперечував, наполягав, що ухвала слідчого судді відповідає вимогам щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості.
4.Мотиви суду.
Заслухавши доповідь головуючого, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 12 КПК під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Серед інших, до заходів забезпечення кримінального провадження, віднесено запобіжні заходи (п. 9 ч.2 ст. 131 КПК України).
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.04.2024 до підозрюваного у кримінальному провадженні № 42023000000000406 від 13 березня 2023 року ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, до 21.06.2024 включно, та визначено можливість застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 8 000 000 грн із покладенням низки процесуальних обов`язків у випадку її внесення.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 6 000 000 гривень, із покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України, яка за результатом апеляційного розгляду ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.07.2024 залишена без змін.
Згідно із ч. 4 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті (виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою ) виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 199 КПК України).
Щодо обґрунтованості підозри
Не погоджуючись із оскаржуваною ухвалою, захисники в апеляційній скарзі стверджують про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри з огляду на недопустимі докази, на яких вона ґрунтується, а також відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів відхиляє зазначені аргументи сторони захисту з огляду на наступне.
Із матеріалів судового провадження вбачається, що 08.04.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, тобто у розтраті чужого майна (коштів державного бюджету) шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненій за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, а також у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто у перешкоджанні законній діяльності Служби безпеки України в особливий період, вчиненому за попередньою змовою групою осіб (т. 3 а.п. 59-113).
Колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри та достатність доказів можливої його причетності до вчинення вищезазначених кримінальних правопорушень.
В апеляційній скарзі захисники посилаються на те, що за їх клопотанням 15.07.2024 слідчим у цьому кримінальному провадженні винесено постанову про уточнення даних до протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_10 (постачальника пального), в якому було помилково відображено відомості про належність мобільного номеру НОМЕР_1 ОСОБА_6, в той час як зазначений номер належить ОСОБА_11 . Внаслідок усунених механічних описок у протоколі огляду мобільного телефона ОСОБА_10 листування із ОСОБА_6 не виявлено, що спростовує версію сторони обвинувачення про обізнаність ОСОБА_6 про вчинення кримінальних правопорушень та його залученість до них. Також захисники стверджують про відсутність повноважень у ОСОБА_6 на розпорядження грошовими коштами, що перебували на банківських рахунках Служби безпеки України, що виключає можливість вчинення інкримінованої йому розтрати грошових коштів.
Надаючи оцінку зазначеним доводам захисників, колегія суддів наголошує, що однорідні посилання на недостатність документальних доказів, якими обґрунтовується підозра, вже була озвучена стороною захисту під час попереднього апеляційного перегляду цією ж колегією суддів ухвал слідчих суддів про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу та продовження його дії. Внесення слідчим до протоколу огляду мобільного телефона технічних виправлень, ймовірно, впливатиме на обсяг доказів на підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_6, але не є таким аргументом, який би на цій стадії достеменно переконував суд апеляційної інстанції в її необґрунтованості на такому рівні, що б нівелювало доцільність вирішення питання про продовження дії запобіжного заходу.
Щодо обсягу повноважень, якими був наділений ОСОБА_6, то матеріали клопотання слідчого містять підтвердження наявності у ОСОБА_6 правоздатності на організацію державних закупівель на підставі довіреності від імені Служби безпеки України шляхом підписання цивільно-правових та господарських договорів, які він реалізував із використанням службового становища, провівши закупівлю пального за цінами вищими за ринкові, що обумовлює обґрунтованість повідомленої підозри за ч. 5 ст. 191 КК України.
Специфікою корупційних злочинів, які вчиняються у формі укладання господарських правочинів (навіть належним чином оформлених), може бути способом вчинення такого злочину, за допомогою чого суб`єкти прагнуть завуалювати свій злочинний умисел, спрямований, серед іншого, на розтрату чужого майна. А тому, на переконання колегії суддів, розмежування кримінально-караного діяння від цивільно-правової угоди слід проводити не по формі укладених між сторонами договорів, дотриманні ними формальних умов, в тому числі щодо правоздатності їх підписантів, а по тому, що стало результатом такої договірної діяльності. В актуальному кримінальному провадженні, за версією слідства, одна сторона за договором - Служба безпеки України від імені та в інтересах якої діяв ОСОБА_6 як перший заступник начальника Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, уклала низку цивільно-правових договорів на закупівлю у залучених іншим підозрюваним - ОСОБА_12 підприємств, а саме: ТОВ «УКРПРОМ СОЛД» та ТОВ «РЕАЛКОМ СИСТЕМ», пального та дизельного палива за цінами вищими за ринкові, унаслідок чого державі в особі Служби безпеки України було заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 26 869 667 грн. Відтак предметом досудового розслідування та судового розгляду у випадку надходження обвинувального акту має бути з`ясування усіх суттєвих обставин, залученість до цього кримінального правопорушення ОСОБА_6, наявність умислу та форму його вини, в тому числі з точки зору наявності у ОСОБА_6 низки певних повноважень.
Більш детальний аналіз наявних у матеріалах справи письмових доказів, оцінка показань свідків на користь підозрюваного, про які наголошує сторона захисту в апеляційній скарзі, на цьому етапі виходитиме за межі повноважень суду апеляційної інстанції, оскільки така оцінка щодо їх належності, допустимості чи достовірності має бути зроблена судом за наслідком всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження під час судового розгляду обвинувального акта.
А тому колегія суддів відхиляє такі посилання захисників через їх передчасність та констатує, що наявні матеріали клопотання, надані стороною обвинувачення, у своїй сукупності дають підстави вважати ОСОБА_6 дотичним до описаних в повідомленні про підозру подій, що кваліфіковані за ч. 5 ст. 191 КК України.
Водночас, захисники заперечують і обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри за ч. 1 ст. 114-1 КК України, оскільки Служба безпеки України не є військовим формуванням. При цьому посилаються на приписи Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Службу безпеки України», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про національну безпеку України».
За наслідком судового розгляду, слідчий суддя проаналізував наведені законодавчі акти, зокрема ст.ст. 1, 2, 19, 20 Закону України «Про Службу безпеки України», ст. 1 Закону України «Про оборону України», а також пункт 22 ст. 85 Конституції України, та прийшов до протилежних висновків, а саме про достатність підстав для віднесення Служби безпеки України до військового формування.
Із такими висновками слідчого судді погоджується і колегія суддів.
Законодавець не визначає вичерпний перелік органів, які входять до військових формувань. Відтак належність певного органу саме як до військового формування доцільно визначати за тими завданнями та функціями, які покладені на такий орган.
Так, спеціальним законом, який регулює діяльність Служби безпеки України, є Закон України «Про Службу безпеки України», статтями 1 та 2 якого визначено, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
В свою чергу, військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових об`єднань, з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Тобто завдання та мета діяльності Служби безпеки України щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України повністю співпадає із завданням та метою створення військового формування.
Водночас, додаткове наділення СБУ правоохоронною функцією спрямоване на забезпечення реалізації її співробітниками повноважень в частині захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, шляхом попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Крім того, кадри Служби безпеки України складають співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. На співробітників-військовослужбовців Служби безпеки України, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України, використовують військові звання, відзнаки, форми одягу і службового посвідчення військовослужбовців Служби безпеки України (ст.ст. 19,20 ЗУ «Про Службу безпеки України»). Таким чином, Служба безпеки України формується із кадрових військовослужбовців, що притаманно військовому формуванню.
Відтак аналіз зазначеного вище законодавства України дає достатньо підстав віднести Службу безпеки України до військового формування.
Посилання захисників на правові висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 633/195/17, суд апеляційної інстанції відхиляє як нерелевантні до даної справи, оскільки у згаданому судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення ч. 2 ст. 365 КК України підлягають застосуванню при кваліфікації дій працівника ДСНС як працівника правоохоронного органу. При цьому вказане судове рішення не містить висновків щодо застосування норм права, відповідно до яких віднесення в частині певних функцій відповідного державного органу до категорії правоохоронний орган виключає одночасне виконання таким органом функцій військового формування, як і не містить категоричного висновку про те, що Служба безпеки України не є військовим формуванням.
Виходячи із наведеного, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо неналежності Служби безпеки України до військового формування що б, за переконанням захисту, унеможливлювало кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 114-1 КК, та погоджується із висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри в цій частині та приходить до загального висновку про наявність обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_6 у тій мірі, яка обумовлює необхідність подальшого досудового розслідування, що є достатньою підставою для застосування до нього заходів забезпечення кримінального провадження.
Щодо наявності ризиків
Захисники зазначають, що ризик переховування ОСОБА_6 нівелюється самим фактом необґрунтованості повідомленої йому підозри; ризик незаконного впливу на свідків спростовуються тим, що жоден із встановлених свідків не надав показань про причетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення; всі письмові докази, що підтверджують події злочину, вилучені та знаходяться у розпорядженні слідства, а тому ризик їх знищення чи спотворення відсутній.
Втім колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду погоджується із висновками слідчого судді в цій частині та зазначає наступне.
Доводи сторони захисту на спростування ризику переховування спростовуються наведеними вище висновками колегії суддів щодо обґрунтованості повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні особливо тяжкого та тяжкого кримінальних правопорушень, за які передбачена встановлена кримінальним законом відповідальність, що може спонукати останнього до втечі.
Реальне існування ризику підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з особистістю останнього, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
При цьому колегія суддів також враховує набуте ОСОБА_6 широке коло зав`язків серед співробітників різних державних та правоохоронних органів, військових формувань з огляду на довготривалу роботу в органах Служби безпеки України, обізнаність із методами здійснення слідчої та розшукової діяльності, а відтак і з методами протидії такій діяльності, а також зважує на можливість переховування підозрюваного не лише за наслідком незаконного перетину державного кордону, а й на території України.
Наведені обставини переконують колегію суддів про доведеність прокурором продовження існування ризику переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду.
Щодо ризику знищення речей та документів, а також незаконного впливу на свідків, то колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді про їх актуальність, які, з одного боку, зі спливом часу та з урахуванням стадії досудового розслідування, зменшились у порівняні із початковим етапом розслідування з моменту повідомлення ОСОБА_6 про підозру. Водночас їх ймовірність існування є такою, що дає обґрунтовані підстави зважати на їх доведеність. При цьому важливим для оцінки ризику незаконного впливу на свідків є те, що його актуальність зберігатиметься протягом усього часу здійснення досудового розслідування до моменту сприйняття їх показів безпосередньо судом під час судового розгляду.
Відтак колегія суддів вважає доведеним прокурором факту продовження існування наведених трьох ризиків.
Щодо розміру застави
Слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі було постановлено рішення про можливість зменшення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу до 4 000 000 гривень. До таких висновків слідчий суддя прийшов з огляду на факт тривалого невнесення застави в раніше визначеному розмірі. Так, ухвалою АП ВАКС від 23.04.2024 підозрюваному ОСОБА_6 було визначено заставу у 8 000 000 грн, яка потім була зменшена ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19.06.2024 до 6 000 000 гривень, які дотепер підозрюваним або третіми особами не внесена. А тому слідчий суддя вважав за доцільне зменшити розмір застави до 4 000 000 гривень, який буде обґрунтованим з огляду на матеріальний стан підозрюваного, обставини кримінального провадження.
В свою чергу в апеляційній скарзі захисники стверджують про непомірність обраного розміру застави через майнову неспроможність підозрюваного та його родини її внести, а також виникнення низки інших майнових зобов`язань перед третіми особами.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів безумовно враховує склад сім`ї підозрюваного, на утриманні якого знаходяться троє неповнолітніх дітей, доходи підозрюваного за 2022-2023 роки (т. 4 а.п. 16) та його дружини (т. 4 а.п. 17-18). Втім більш переконливими мають бути фактори, які вказують на визначення такого розміру застави, який би дійсно мав відігравати стримуючу функцію від спроб реалізувати підозрюваним встановлені судом ризики. А тому з огляду на обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, колегія суддів погоджується, що зменшення розміру застави з 6 000 000 грн до 4 000 000 грн на даному етапі кримінального провадження буде достатньо справедливими та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим ризикам у випадку її внесення.
Окремо захист під час апеляційного перегляду посилався на неможливість застосування судом положень ч.6 ст.176 КПК у відношенні до підозрюваного ОСОБА_6, оскільки йому інкримінується вчинення злочину у період з березня 2022 року, в той час як відповідні зміни до ст.176 КПК України набули чинності у квітні 2022 року. Таким чином, за переконанням захисника, оскільки редакція цієї норми набула чинності після події злочину, вона не може бути застосовною у даному кримінальному провадженні.
В даному випадку колегія судів вважає за необхідне звернути увагу сторони захисту на те, що законодавцем у ст. 5 КПК визначено порядок дії у часі положень Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якого процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення, а допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.
Відтак при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд має керуватись відповідною процесуальною нормою, чинною на момент вирішення відповідного питання, а тому такі доводи захисника відхиляються як такі, що не ґрунтуються на положеннях закону.
Також в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції захисник звертав увагу на помилковість рішення АП ВАКС від 23.04.2024, яким до ОСОБА_6 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до ч.3 ст.407 у суду апеляційної інстанції відсутні повноваження постановити нове рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за наслідками апеляційного перегляду рішення слідчого судді, яким відмовлено у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про застосування такого запобіжного заходу.
Оцінюючи такий довід, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.3 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Сторона захисту тлумачить наведену норму таким чином, що у разі постановлення слідчим суддею іншого рішення, ніж ті, які наведені у тексті норми (зокрема про відмову у обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою), суд апеляційної інстанції фактично позбавлений права скасувати рішення слідчого судді з одночасним постановленням нового рішення, зокрема про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Однак таке тлумачення положень кримінального процесуального закону є хибним, оскільки наведені положення встановлюють обмеження на апеляційний перегляд інших рішень, ніж зазначені у ч.3 ст.407 КПК у разі їх постановлення саме судом, а не слідчим суддею, під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Про необхідність тлумачення положень ч.3 ст. 407 КПК саме таким чином свідчать положення ст. 309 КПК, якими прямо передбачено право на апеляційне оскарження під час досудового розслідування рішення слідчого судді про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, слід звернути увагу на те, що норми ст.392 та ч.3 ст.407 КПК зазнали відповідних змін на підставі Закону № 1027-IX від 02.12.2020 у зв`язку з визнанням такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положень частини другої статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті (Рішення Конституційного Суду №4-р/2019 від 13.06.2019).
Таким чином, положеннями ч. 3 ст.407, у взаємозв`язку з положеннями п.2) ч.1 ст.309, ч.2 ст.392 КПК, встановлені обмеження на оскарження і, відповідно, постановлення нового судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, виключно інших ухвал суду, крім ухвал про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, і такі обмеження не застосовуються щодо можливості постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення у разі оскарження ухвал слідчого судді про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановлених під час досудового розслідування.
Крім того, наведений довід сторони захисту фактично ставить під сумнів судове рішення, яке набрало законної сили, що суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового рішення.
5. Висновки суду
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6, доведеність прокурором продовження існування трьох ризиків, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК, особу підозрюваного, інші обставини, що мають бути враховані при вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.08.2024 є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а продовження дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у 4 000 000 грн на даному етапі кримінального провадження є належним заходом для забезпечення виконання останнім покладених процесуальних обов`язків та запобіганню встановленим ризикам.
Зазначене є підставою для залишення апеляційної скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_7 без задоволення, а ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.08.2024 - без змін.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 412, 418, 532 КПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу захисників підозрюваного ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_7 залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 13.08.2024 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4