- Presiding judge (CCC) : Marynych V.K.
ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
ОСОБА_1
справа № 991/8444/23
провадження № 51 - 910 км 24
10 вересня 2024 року колегією суддів Верховного суду у складі головуючого ОСОБА_2, суддів ОСОБА_3, ОСОБА_1 було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 52023000000000493 стосовно ОСОБА_8 .
У касаційних скаргах захисник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 і захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 просили скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За результатами розгляду вказані касаційні скарги було задоволено частково, ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21 листопада 2023 року, якою повернуто апеляційні скарги захисників ОСОБА_4, ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 12 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 52023000000000493 стосовно ОСОБА_8 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
З таким рішенням колегії суддів не можу погодитися з наступних підстав.
Законодавцем визначена спеціальна процедура апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості, яка обмежує коло осіб на таке оскарження за чітким визначенням учасників кримінального провадження (обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор) та виключних підстав (незгоді із призначеним покаранням, невиконанням судом процесуальних вимог, передбачених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, в тому числі не роз`яснення наслідків укладення угоди, а також у випадку затвердження угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода не може бути укладена). Оскарження ж такого вироку в апеляційному порядку іншими суб`єктами, окрім тих, що визначені у ч. 4 ст. 394 КПК України, буде суперечити самому інституту угод про визнання винуватості та фактично зробить неможливим його застосування.
Частиною 4 ст. 394 КПК України, яка є спеціальною нормою та регулює порядок апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості, визначено, що такий вирок може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;
2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КПК України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Отже, на мою думку, вирок, ухвала суду мають стосуватися прав, свобод чи інтересів особи. Сама по собі згадка про особу у вироку чи ухвалі не свідчить, що судове рішення стосується прав, свобод чи інтересів такої особи.
Що стосується думки захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 і захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про те, що вирок Вищого антикорупційного суду від 12 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_8 на підставі угоди про визнання винуватості доводить винуватість їх підзахисних у скоєнні кримінальних правопорушень, а тому вони є особами, які мають право оскаржувати його в апеляційному порядку, то необхідно зазначити про таке.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 18 травня 2020 року (справа № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19) наголошувала на тому, що дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК України.
Чинний КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.
Крім того, об`єднана палата у вказаній постанові вказала на практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила - обмежуватися даними конкретного провадження.
Отже, вважаю, що вирок на підставі угоди про визнання винуватості (стосовно однієї із декількох осіб) відповідно до КПК України та за сталою судовою практикою не має преюдиційного значення для кримінальних проваджень відносно інших осіб, а визнання винуватості однієї особи не є доказом вини останніх. Якщо інші особи у кримінальному провадженні не визнали своєї вини, то це не може вплинути на реалізацію права обвинуваченого на укладання угоди про визнання винуватості та не є підставою для скасування вироку на підставі цієї угоди.
Крім того, вважаю за необхідне зазначити, що у вироку Вищого антикорупційного суду від 12 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 52023000000000493 стосовно ОСОБА_8 прізвища осіб, інтересів яких представляють захисники ОСОБА_4 і ОСОБА_6, не зазначені.
Таким чином, на мою думку, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, та зробив правильний висновок, що захисники ОСОБА_4 і ОСОБА_6 не є особами, які мають право подавати апеляційні скарги на вирок Вищого антикорупційного суду від 12 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 52023000000000493 стосовно ОСОБА_8
Суддя ОСОБА_1