- Presiding judge (HACC AC): Bodnar S.B.
Справа № 991/5557/24
Провадження №11-сс/991/529/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
підозрюваного ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2024 року, якою задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 52023000000000459 та накладено арешт (з тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження, розпорядження та користування) на речі, вилучені під час проведення обшуку 25.06.2024 за місцем проживання ОСОБА_5,
УСТАНОВИЛА:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2024 року: задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 52023000000000459; накладено арешт (з тимчасовим позбавленням власника (володільця) права на відчуження, розпорядження та користування) на речі, вилучені під час проведення обшуку 25.06.2024 за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, а саме: кошти в розмірі 7 320,00 дол. США; кошти в розмірі 500,00 євро.
Не погодившись із указаним рішенням, захисник ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 звернулася до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 17.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива НАБУ ОСОБА_8 про арешт тимчасово вилученого майна.
13 серпня 2024 року захисник ОСОБА_6 подала доповнення до апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необгрунтованою, оскільки, під час її постановлення допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), виходячи з наступного:
-грошові кошти, які були вилучені під час обшуку в ОСОБА_5 і на які наразі органом досудового розслідування накладено арешт, не належать йому, про що органу досудового розслідування достеменно відомо та про що наголошувалось суду під час розгляду клопотання про арешт;
-в розпорядженні слідчого судді були відсутні будь-які документи, які підтверджували право власності ОСОБА_5 на грошові кошти, які на думку детектива, необхідно було арештувати;
-слідчим суддею було залишено поза увагою доводи сторони захисту про те, що були наявні докази, які підтверджують, що грошові кошти належать не ОСОБА_5, а ОСОБА_9 ;
-слідчому судді були надані докази, які підтверджують джерело походження грошових коштів та їх належність ОСОБА_9 ;
-слідчий суддя Вищого антикорупційного суду не має повноважень встановлювати факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_9 ;
-безпідставність та необґрунтованість клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, яке було безпідставно задоволено слідчим суддею;
-до матеріалів самого клопотання не надано доказів на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні;
-не відомо з яких підстав детектив та суд дійшли висновків про те, що арешт грошових коштів у розмірі 7320, 00 доларів США та 500 Євро з метою можливої конфіскації є співмірним з безпідставними обставини, викладеними в клопотанні та розміром «предмету злочину»;
-накладення арешту на грошові кошти з метою можливої конфіскації, розмір яких у 20 разів перевищує розмір вигаданої органом досудового розслідування «неправомірної вигоди» жодним чином не відповідає завданням та потребам досудового розслідування;
-додані до клопотання роздруківки «документів» не є ні оригіналами, ні належним чином завіреними копіями, а тому не можуть використовуватися для встановлення та/або спростування жодного факту чи обставини у цьому кримінальному провадженні;
-детектив належним чином не обґрунтував клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки не навів доводів щодо наявності підстав для необхідності такого арешту, які б підтверджувались належними та допустимими доказами, а слідчий суддя залишив це поза увагою;
-слідчим суддею було постановлено накласти арешт, зокрема і на мобільний телефон Redmi Note 12 Pro, про арешт якого детектив у судових засіданнях жодного разу не просив, ніхто з учасників процесу не зазначав жодних аргументів з приводу цього телефону, не досліджували докази на підтвердження підстав для арешту мобільного телефону. При цьому, в ухвалах, які були вручені учасникам судового провадження відомості про накладення арешту на телефон вже були відсутні.
19 серпня 2024 року на електронну пошту Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від прокурора САП ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу захисника, в яких прокурор просить залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Заперечення прокурора обгрунтовані зокрема наступним:
-частиною 1 ст. 49 КПК України передбачено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Проаналізовані слідчим суддею відеозаписи обшуків у будинку підозрюваного свідчать про те, що арештоване майно, як мінімум, є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_9 та можуть бути предметом стягнення у разі засудження ОСОБА_5 ;
-слідчий суддя дійшов правильного висновку, що арештовані грошові кошти належать підозрюваному ОСОБА_5, а надані стороною захисту докази не підтверджують іншого;
-за результатами розгляду клопотання слідчим суддею надані відповіді в ухвалі на усі питання, які підлягають з`ясуванню під час розгляду клопотання про арешт майна;
-прив`язку обсягу арештованого майна до розміру отриманої неправомірної вигоди є безпідставною, оскільки частиною 1 ст. 59 КК України визначено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються;
-кримінальне процесуальне законодавство не вимагає на цьому етапі кримінального провадження для вирішення питання про арешт майна надання слідчому судді процесуальних рішень, які стали підставою для проведення обшуків та негласних слідчих (розшукових) дій;
-на етапі досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений визнавати докази недопустимими на тих самих підставах, що і суд на стадії судового розгляду;
-відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України до клопотання мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Застережень щодо способу оформлення зазначених документів КПК України не містить;
-недотримання положень Інструкції з діловодства у Національному антикорупційному бюро України під час оформлення клопотання не може бути підставою для скасування судового рішення з огляду на те, що відповідно до ст. 1 КПК України ця Інструкція не є частиною кримінального процесуального законодавства України.
В судове засідання з`явились підозрюваний ОСОБА_5, його захисник ОСОБА_6 та прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_7 . Учасники не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за наявного складу учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її в повному обсязі, прокурора САП ОСОБА_7, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги і заперечення на неї, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і арешту майна, можливе за таких умов: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, тобто з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 52023000000000459 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 358, ч. 2, 4 ст. 368-4 КК України (а.с. 11-12).
В межах зазначеного кримінального провадження 25 червня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 368-4 КК України, а саме:
-у пособництві у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, що вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України;
-в організації складання оцінювачем завідомо підробленого офіційного документу, який посвідчує певні факти, що мають юридичне значення, що вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України;
-в організації одержанням особою, яка провадить професійну діяльність, пов`язану з наданням публічних послуг, неправомірної вигоди для себе за вчинення дій з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає таку вигоду та в інтересах третьої особи, що вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 368-4 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
На стадії досудового розслідування перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри здійснюється не в рамках оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а в контексті визначення вірогідності та достатності підстав можливої причетності особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше досудове розслідування.
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). А тому, вирішуючи питання щодо наявності обґрунтованої підозри у даному кримінальному провадженні, колегія суддів також бере до уваги правову позицію щодо визначення поняття «обґрунтована підозра» як існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п. 175 Рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року, остаточне 21 липня 2011 року), оцінити лише достатність зібраних доказів для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, не вдаючись до їх оцінки як допустимих.
Крім того, обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Отже, повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при з`ясуванні достатності доказів, що стали підставою повідомлення особі про підозру.
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про те, що у матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні. Адже слідчий суддя зважив на наведені у клопотанні детектива НАБУ обставини щодо ймовірної причетності ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень, що підтверджуються фактами та інформацією, які містяться в доданих до клопотання доказах та документах, зокрема:
- протоколі від 21.11.2023 огляду мобільного телефону Redmi Note 9 Pro, вилученого за адресою проживання ОСОБА_5, відповідно до якого вказаний мобільний телефон містить відомості щодо спілкування в месенджерах між ОСОБА_5 та ОСОБА_10, зокрема щодо отримання неправомірної вигоди (а.с. 52-54);
- звіті про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 3,0206 га кадастровий номер 2110400000:01:001:0482, 03.15, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови розташованої за адресою: АДРЕСА_2 », складеному 14.08.2023 (а.с. 51);
- рішенні № 1276/36-23 від 22.08.2023 «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «Універсал-М», відповідно до якого визначено вартість земельної ділянки, в сумі 9 645 700 грн без ПДВ, вирішено продати ТОВ «Універсал-М» земельну ділянку з розстроченням платежу на 6 місяців (а.с. 50);
- висновку експерта № 149/7 від 08.01.2024 за результатами проведення земельно-оціночної експертизи, відповідно до якого експерт зробив висновок, що ринкова вартість земельної ділянки № 2110400000:01:001:0482 станом на 10.08.2023 та 01.09.2023, з урахуванням того, що земельна ділянка відноситься до категорії «землі житлової та громадської забудови», складала 84 600 000 грн (а.с. 48-49).
Матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини у вчиненні злочину чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходу забезпечення кримінального провадження.
За таких обставин колегія суддів вважає, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів, дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_5 до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 358, ч. 2, 4 ст. 368-4 КК України.
Сторона захисту не оспорювала порядок набуття ОСОБА_5 процесуального статусу підозрюваного, а тому колегія суддів не перевірятиме такі обставини.
Відповідно до ст. 12 КК України та примітки ст. 45 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368-4 КК України, є тяжким корупційним правопорушенням, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 4 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тобто санкція ч. 4 ст. 368-4 КК України передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Згідно вимог ч. 1 ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Виходячи з вище наведеного, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо прив`язки обсягу арештованого майна до розміру отриманої неправомірної вигоди.
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження носить тимчасовий характер, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.
Слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі наводить конкретні факти та докази, які свідчать ймовірність перебування грошових коштів, вилучених під час проведення обшуку, у власності підозрюваного ОСОБА_5 та можуть бути предметом стягнення у разі засудження ОСОБА_5 (пункти 56-72 ухвали). Сторона захисту не довела протилежного належними доказами та не змогла обгрунтувати які ж права та інтереси ОСОБА_5 порушуються в такому випадку оскаржуваною ухвалою. А тому, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про те, що в матеріалах провадження відсутні докази, які підтверджували право власності ОСОБА_5 на грошові кошти, вилучені під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ., а зазначені кошти є власністю ОСОБА_9 .
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про те, що роздруківки «документів», які містяться в матеріалах провадження, не є ні оригіналами, ні належним чином завіреними копіями, а тому не можуть використовуватися для встановлення та/або спростування жодного факту чи обставини у цьому кримінальному провадженні, оскільки, як вбачається з матеріалів провадження, саме клопотання та описи матеріалів долучених до нього скріплені підписом детектива НАБУ, а додані до клопотання матеріали пронумеровані та прошиті.
Згідно вимог п. 2 ст. 171 КПК України, до клопотання про арешт майна мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Недотримання у тій чи іншій мірі вимог Інструкції з діловодства у Національному антикорупційному бюро України під час оформлення клопотання не може бути підставою для скасування судового рішення з огляду на те, що відповідно до ст. 1 КПК України ця Інструкція не є частиною кримінального процесуального законодавства України та не може свідчити про їх неналежність та недопустимість.
Безпідставними є й доводи щодо недопустимості окремих доданих доказів. Визнання слідчим суддею недопустимими доказів на стадії досудового розслідування можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про необ`єктивність, недостовірність та недопустимість окремих доказів є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на стадії досудового розслідування може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами. Однак доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість доданих детективом НАБУ до поданого клопотання доказів, а остаточна оцінка зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час розгляду кримінального провадження по суті.
Колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо встановлення слідчим суддею факту спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_9 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, виходячи з того, що слідчий суддя дійшов лише висновку, що свідок ОСОБА_9 надала суду завідомо неправдиві показання, з метою унеможливлення накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуку у ОСОБА_5, і на цій підставі:
1) відхилив такі показання ОСОБА_9 ;
2) встановив, що самі по собі документи, надані стороною захисту, не містять достовірних даних, які б дозволяли однозначно ідентифікувати кошти, вилучені в сейфі, як такі, що безпосередньо одержані свідком ОСОБА_9 чи її близькими особами та належать їм особисто.
Щодо доводів апеляційної скарги про арешт мобільного телефону Redmi Note 12 Pro, то колегія суддів звертає увагу на те, що 02.07.2024 детектив НАБУ направив до суду заяву, в якій зазначив, що під час огляду вказаного мобільного телефону, здійснено копіювання його вмісту, а тому у накладенні арешту на зазначений технічний пристрій відпала потреба (а.с.60).
Оскільки детективом НАБУ подано до слідчого судді заяву, в якій останній не наполягав на арешті вилученого мобільного телефону, слідчий суддя дійшов аргументованого висновку, з яким і погоджується колегія суддів, що детектив НАБУ втратив інтерес у подальшому розгляді клопотання, в частині накладення арешту на зазначений мобільний телефон, а тому у слідчого судді були відсутні підстави для вирішення питання щодо накладення арешту на мобільний телефон Redmi Note 12 Pro ІМЕІ 1 НОМЕР_1, ІМЕІ 2 НОМЕР_2 .
Інші доводи щодо скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, зазначені у поданій до суду апеляційній скарзі, не спростовують висновків слідчого судді та не можуть бути підставою для скасування ухвали.
Колегія суддів також звертає увагу, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 117, 170, 171, 173, 309, 395, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 52023000000000459, вилучене під час проведення обшуку 25.06.2024 за місцем проживання ОСОБА_5, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3